Людмила Кліщук
У епоху, коли чи не найзатребуванішими фахівцями на українському ринку праці є ІТ-спеціалісти, ця компанія Західної України демонструє, що українська промисловість не пасе задніх. Тут стежать за тенденціями у сфері енергоефективності та екології; знаходять порозуміння з європейськими кредиторами; а сертифікована продукція вже не перший рік проходить контроль в інших країнах світу та успішно йде на експорт. Ми дізнавалися, чому саме на Галичині природа «посприяла» виробництву цементу та як розвивається індустріальний гігант цього регіону.
Що таке цемент і залізобетон та до чого тут пастухи й садівник
Поки крокуємо майданчиком заводу, нашим екскурсоводом стає радник голови правління ПрАТ «Івано-Франківськцемент» Олег Ярема. Саме він пропонує спочатку перенестися подумки на 2 століття назад — і не до івано-франківських просторів, а в селище Портланд у Великобританії. Пастухи випасають худобу, захотіли їсти, розвели багаття та почали пекти картоплю. Приготували, смачно поїли. А потім помітили, що коли в попіл та частково випалену від вогню землю налити води, то субстанція із часом твердне та стає, немов камінь.
«Згодом англійський вчений Джеймс Аспді дослідив, що внаслідок тих реакцій утворюються нові сполуки. У 1824 році учений запатентував портландцемент. А «таємницею» кам’яних ґрунтів британських пастухів був мергель — саме на поклади цієї сполуки і була багата земля біля того селища. На цю ж речовину багата й франківська земля», — розповідає Олег Ярема історію сірої речовини, без якої не постав би жоден сучасний будинок.
Олег Степанович може багато розповісти і про цемент, і про підприємство, оскільки він на заводі працює вже 43 роки. Починав іще у 1975-му, одразу після закінчення вишу, на посаді змінного майстра. Показує нам підприємство, розповідаючи паралельно історію успіху заводу:
— Із 1958 по 1964 рік тривало будівництво першої печі заводу. Розпочали із невеличкої маленької печі, оскільки то був післявоєнний період. Відтак, потреба у цементі була колосальною. Поруч із заводом є поклади мергелю — планували, що канатною дорогою його можна буде доставляти безпосередньо на підприємство. Тому й почали будувати саме тут цей завод. Інші підприємства роблять цемент із вапняку чи глини. Ми ж маємо унікальну суміш, яку створила природа — мергель: суміш глини та вапняку. Мало заводів у світі мають таку сировину, а ми — маємо.
Після Другої Світової війни треба було чимало будувати та відбудовувати, розвивати промисловість, споруджуючи нові підприємства, помешкання, житлові райони:
— Якщо змішати цемент із щебенем та піском, то утвориться так званий цементний камінь — бетон, з якого і зводили будинки, — розповідає фахівець та береться розповідати історію (чи, може, легенду) про винахід залізобетону. Мовляв, один французький садівник вирощував квіти у дерев’яних бочках. Вони дуже часто псувалися, тому він сплів із дротів кошик та обліпив його цементом. Це спрацювало: горщики для квітів стали якіснішими. Так пастухи та садівник зробили два неоціненних відкриття для світу.
Олег Ярема
Як пережили розпад імперії
5 жовтня 1964 року на Ямницькому цементному заводі запустили обертову піч. Станом на той момент, на підприємстві працювало 215 робітників, 24 керівники та спеціалісти. Станом на сьогодні — понад 2 тис співробітників, а кожна третя тонна цементу, реалізована в Україні — родом з-під Івано-Франківська.
Через 6 років після запуску заводу ввели в дію другу технологічну лінію — потужності цементного виробництво зросли вдвічі. А вже у 1990-му, поки Україна готувалася стати незалежною, франківські цементники взялися будувати третю обертову піч — попит на продукцію не зменшувався. У 1994 році, вже в незалежній Україні, цю новостворену піч запустили. У цьому ж році працівники підприємства викупили державну частку власності:
— Із 1989 року ми взяли наш завод у оренду. Це був величезний ризик на той час, адже частину прибутку платили в державу, частина — залишалася на підприємстві, й ми могли ними розпоряджатися. З часом все майно стало нашою власністю, а не власністю держави. Наші працівники мали акції — 1994 року ми зробили із тих акцій колективне підприємство. Із прибутків ми викупили державну частку — і держава не мала до нас жодного відношення. Ми були захищеними від держави та чиновників, наче в свого роду «шкаралупі».
Робота без диму з труб
Поруч із основними потужностями підприємства — цілі терикони вугілля: завод повністю відмовився від газу. У 1998 році на одній із печей встановлено універсальний австрійський пальник. Він міг працювати на альтернативних газу видах палива. Керівництво прогнозувало та передбачало, що газ із дня на день може здорожчати. Вугілля, натомість, було набагато дешевшим. Вже у 2002 році тут запустили вугільне відділення. З кожним роком завод ставав все конкурентноспроможнішим. Газом зараз на заводі взагалі не користуються.
А те, що завод-гігант використовує як паливо вугілля (як і всі інші цементні заводи в Україні) лише спростовує поширену нині думку про те, що вугільна промисловість вичерпала себе, а шахти необхідно закривати, переконаний Олег Ярема:
— Шахти мають перспективу. Ми використовуємо вугілля з Донецької та Львівської області (Донецький та Львівсько-Волинський басейни). У пріоритеті — вугілля із західних областей, але без донецького нам теж не обійтися, хоча чимало шахт із потрібною нам групою вугілля залишається на тимчасово окупованій території України.
«Івано-Франківськцемент» — попри те, що тут палять вугіллям — не димить, а мешканці Ямниці, яка розташовується неподалік, не скаржаться на дим та не задихаються від результату діяльності заводу. Запорука тому — потужні фільтри, які встановлені тут:
— На виробничих майданчиках цементного виробництва встановлено 228 одиниць високоефективного обладнання очистки відхідних газів. Це знизило питомі викиди твердих частинок в атмосферу до 20-22 мг/м3 (безпечними, згідно з вимогами ЄС, вважаються викиди, які не перевищують 30 мг/м3, в Україні — 50 мг/м3 — прим.ред.). У процесі спалювання при надвисоких температурах, продукти згоряння зв’язуються в хімічно інертні речовини, що входять у склад клінкеру, і не становлять загрози для навколишнього природного середовища.
Як показник екологічності, помічаємо: просто поруч із підприємством фермери засівають угіддя сільськогосподарськими культурами, а ті — дають щедрий урожай. Завод не димить та не шкодить довкіллю. А співробітники охоче демонструють світлини, де просто біля заводу квітнуть макові поля чи буяє гречка. Іще один показник — квіти у горщиках та зелені газончики-моріжки буяють просто на території заводу.
ПрАТ «Івано-Франківськцемент», за висновками Світового Банку, увійшов до ТОП-20 найкраще технологічно оснащених цементних виробництв світу
Як франківський завод перестав «їсти» енергію
Тут модернізують цементні млини, а ще — перейшли на сухий спосіб виробництва цементу. Так працюють, до слова, чи не всі аналогічні заводи Європи.
«У 2006 році ми вирішили одну піч перевести на сухий спосіб виробництва. Обрали одну із потужних профільних датських компаній FLSmidth. Вони спроектували приблизно 50% цементних заводів у всьому світі. Завершили у 2008 році, за 18 місяців роботи: і проектування, і будівництво. Така піч набагато енергоощадніша — за рахунок, власне, сухого методу. Своїми словами: якщо при мокрому способі потрібно 225 кілокалорій на 1 кг умовного палива, то при сухому — 109-110 кілокалорій», — пояснюють мені мовою цифр принцип енергоощадності велетенського підприємства.
Втім, ще дві печі продовжували «їсти» забагато енергії та не вважалися енергоощадними — тому на заводі почали будувати іще одну піч на сухому методі. За 14 місяців, у 2015 році завершили. А вже на початок 2018 року всі три печі заводу працювали на сухому методі виробництва цементу.
«Зараз ми будемо виготовляти майже 3,6 млн тонни цементу в рік. Україна ж споживає десь 9,5 млн тонн цементу. Тобто приблизно 37% цементу Україна отримує саме із Івано-Франківська», — хвалиться пан Ярема.
Як Європа «таємно» перевіряє ямницький цемент на якість
Цемент із Івано-Франківська експортують до країн Європи вже кількадесят років поспіль. На відміну від інших підприємств, які «провалили» тест на доброчесність, галицький цемент подобається європейським партнерам.
Продукцію експортують до Угорщини, Румунії, Польщі, Молдови, Білорусі. Експорт, варто зазначити, розпочали ще у 1998 році. Головно тому, що продукція — якісна. Франківський цемент має відповідні сертифікати Європейського Союзу та відповідає низці вимог та прописаних параметрів. Якби продукція не відповідала — її би відмовилися отримувати. Ба більше — країни, які отримують наш цемент, регулярно влаштовують таємні перевірки на предмет того, чи не сфальсифікована, бува, продукція «їде» в їхню країну.
«Напередодні початку співпраці, закордонні фахівці вивчають все: кваліфікацію персоналу, наші кар’єри, лабораторії тощо. А ще щодва-щотри місяці з якогось вагону потягу в невідомій для нас країні європейські фахівці таємно відбирають цемент для аналізу та дослідження. Наприкінці року надсилають нам результати. Вони вже, як бачите, стільки років позитивні», — розповідають на підприємстві про тонкощі співпраці з ЄС.
Враховуючи ситуацію, завод припинив співпрацю із Російською Федерацією: там свого часу купували вугілля, постачали цемент. Тепер співпраця повністю розірвана. Натомість тут тішаться плідній співпраці із ЄС та наголошують, що експорт продукції дозволяє сформувати на підприємстві власний валютний резерв
«Ми беремо кредит у євро — та продаємо за кордон цемент у євро. За валюту ми також купуємо новітнє обладнання, виплачуємо кредити тощо».
Про плани на майбутнє тут говорять з оптимізмом
Як ми вже розповідали, Івано-Франківськ — одне із небагатьох міст, яке може похвалитися конденсованими покладами мергелю. Як переконали мене на заводі, за 54 роки існування підприємства поклади мергелю тут не зменшилися:
— Геологи робили розвідку напередодні будівництва підприємства. Якщо покладів є на 50 років (це мінімум), то дається дозвіл на будівництво заводу. У нас є затверджені запаси мергелю на 100 років. Тому, мінімум 60 років підприємство ще працюватиме. Природа, тобто, поклади сировини, дозволяють. Є цілий кряж запасів на наших кар’єрах, — оптимістично говорить про плани на майбутнє Олег Ярема.
В України ж потреба у цементі — колосальна. Хоча б тому, що, хочеться вірити, найближчим часом тимчасово окуповані території повернуться під український прапор. А, відтак, доведеться відбудовувати пошкоджену внаслідок бойових дій інфраструктуру Донеччини та Луганщини. Крім того, ямницький цемент має хороші властивості для будівництва доріг із бетонним покриттям, зауважують у компанії. А ще — злітних смуг на летовищах. Львівський та Херсонський військові аеропорти мають злітні смуги саме із франківського дорожнього цементу.
«Першу бетонну дорогу збудували ще на початку минулого століття у Детройті. У Німеччині бетонні дороги будували у 1930-х роках, деякі із них стоять досі. Тому є перспектива та потреба у будівництві таких доріг. Ми самі переконуємося в якості цих доріг, оскільки всі наші внутрішні дороги та під’їзди до кар’єрів також побудовані із бетону. Якщо буде належна державна політика у цій сфері, то наш цемент теж зможе пригодитися», — пояснює Олег Степанович. Якщо ж аналізувати вартість асфальтної та бетонної дороги — суттєвої різниці, за словами франківських фахівців, немає.