Кристина Марутян
Мова йде про цькування, залякування, агресивне переслідування з боку одного або групи учнів щодо окремого школяра, який не може себе захистити. Для позначення цього явища вживають іноземний термін «булінґ» (bullying, від англ. bully — «хуліган, шибайголова»).
Якщо ти захоплюєшся фольклористикою – ти інший. Якщо весь клас обожнює Джастіна Бібера, а ти слухаєш «ДахаБраха» — ти інший. Якщо ти з сім’ї переселенців – ти інший. А якщо ти – інший, то тебе будуть висміювати, залякувати і лупцювати. Не завжди, але в більшості випадків — так.
У групі ризику може опинитися будь-яка дитина, яка чимось відрізняється від інших. Це стосується однаковою мірою учнів молодшої, середньої та старшої школи.
Як виникає булінґ
Умовною підставою для глузувань можуть стати гаркавість, «заяча губа» (хейлосхізіс), занадто високий або занадто низький зріст, колір шкіри, гіпертріхоз (підвищена волохатість), порушення зору, вага тіла тощо. Таланти і здібності дитини, матеріальний добробут сім’ї теж можуть стати підґрунтям для булінґу. Трапляються випадки, коли «булять» скромну, сором’язливу дитину, якій складно знайти порозуміння серед однолітків. У школах, де запроваджено обов’язкове носіння шкільної форми, можуть цькувати вимушених чи випадкових порушників дрес-коду.
Випадків шкільного цькування є дуже багато. Один з останніх стався у київському ліцеї: 12-річного Максима Чернікова так били однокласники, що зламали хребет. Мати хлопця домоглася порушення кримінальної справи проти нападників. Ще одна гучна справа пов’язана з булінґом торкнулась багатодітної сім’ї, яка переїхала з прифронтової зони в Торезі до Дніпра. Після жорстоких знущань з боку однокласників у хлопчика стався інсульт, через що він впав у кому.
Загострює проблему той факт, що 40% дітей ніколи не розповідають батькам про випадки булінґу
Такі дані містить сайт StopBullying.com.ua, розробкою якого займались ЮНІСЕФ разом з агенцією Smartica/Skykillers. Крім соціологічної інформації, на сайті можна знайти відповіді на такі питання: «Чому булять?», «Що робити, якщо тебе булять?», «Що робити, якщо ти бачиш, що булять іншого?».
Наступною складністю у вирішенні проблеми є те, що виявити факти булінґу можуть лише особи зі складу постійних учасників освітнього процесу. Навіть вчитель, запрошений для проведення разового тренінгу, не зможе розпізнати подібне цькування. Він зможе лише припустити, що поведінкові прояви відношення групи учнів до окремого школяра містять дискримінаційні ознаки. Підтвердити або спростувати це може вчитель, який постійно взаємодіє з учнями.
Однак і на цьому етапі не обійшлося без труднощів. Процес виявлення булінґу уповільнює той факт, що вчителі не до кінця усвідомлюють всю складність явища. Це говорить про необхідність проведення інформативної кампанії як для школярів, так і для вчителів.
Як не дивно, проблему з медійної тіні «вивів» саме школяр — активіст учнівського самоврядування Павло Шатило. В травні 2018 року хлопець написав статтю «Проблема булінгу очима підлітка». Тоді Управління ювенальної превенції Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України разом з Українським інститутом дослідження екстремізму розпочали спільний проект із протидії булінгу — «Маю право бути собою». Його завдання полягає у тому, аби ненав’язливо пояснити дитині, що світ — це співіснування людей різних національностей, різних можливостей, різних віросповідань і різного кольору шкіри, яке ґрунтується на повазі один до одного.
Виховуючи у дітей толерантність, терпимість у ставленні до однолітків, ми можемо зменшити соціальне напруження в учнівських колективах. На важливості залучення учнів до просвітницько-профілактичних заходів наголошували Н. Данкансон, П. Махоні, П. Рандолл.
Для осмислення даної проблеми велике значення має праця норвезького вченого Д. Ольвеуса (Olweus) (1978), в якій автор на підставі власних експериментальних досліджень вперше:
- окреслив проблему цькування в освітньому просторі,
- сформулював визначення булінгу,
- розпізнав загрози його проявів,
- окреслив ознаки та розробив шляхи подолання.
За дослідженнями Ольвеуса, характерними рисами учнів, які здатні до булінґу є:
- жага влади,
- неконтрольовані спалахи гніву,
- прагнення бути у центрі уваги,
- зухвалість у ставленні до дорослих,
- максималізм,
- небажання йти на компроміс тощо.
Як розпізнати булінґ
Подібне цькування може виявлятись у прихованій та відкритій формах. Показниками прихованого булінгу є:
- ігнорування, соціальне відторгнення,
- розповсюдження образливих повідомлень на умовах анонімності,
- підкреслена ворожість у спілкуванні.
На відкриту форму цькування вказують:
- словесні образи;
- демонстративні дії (відбирання або псування речей, штовхання, стусани тощо),
- образа фізичними діями й інше.
Як гадаєте, якщо школяру А «зачистив» кишені школяр Б, внаслідок чого розпочалась бійка – це булінґ? Ні. Так само, як і бійки за підручник, за місце в черзі до їдальні не підпадають під поняття «булінґ», бо за своєю суттю вони є спонтанні, недискримінаційні.
Не кожне здійснюване насильство є булінгом. Ці речі варто розрізняти
Суть булінгу вбачають у безпідставній неприязні, в неприхованій ненависті до того, хто ніби не заслуговує на повагу.
Про наслідки
Булінг має психотравматичні наслідки:
- може поглинати життєву силу жертви,
- погіршити її самооцінку,
- викликати у дитини відчуття тривожності, власної неспроможності та нікчемності.
Окрім того, як стверджуюсь науковці, підліток, якого систематично цькували в школі, може бути соціально виключеним у дорослому житті.
Як реагувати суспільству
Проблема булінґу потребує засудження як з боку ЗМІ, так і з боку митців — письменників, художників і музикантів. Український співак Дмитро Шуров, відомий під псевдонімом Pianoбой, пропонує поглянути на проблему шкільного цькування «зі сторони». Новий кліп «Все що тебе не вбиває», режисером якого виступив Гео Лерос, присвячено «не таким, як усі»:
Активне обговорення
Немає сумнівів, що ситуації булінґу потребують активного обговорення. В школі цією проблемою повинні опікуватись практичні психологи та соціальні педагоги, вдома – батьки. Дітям потрібно зрозуміло пояснити, що булінґ може бути як фізичним, так і емоційним, що він стосується кожного і може відбутися будь-де: в школі, в дитячому садочку, в літньому таборі, на футбольному майданчику, в бібліотеці, на додаткових курсах.
Булінґ вкрай негативно впливає на процес соціалізації дитини. Проблеми у спілкуванні з однолітками, на думку вчених, призводять до виникнення у дитини почуття власного відчуження, ізольованості, байдужості, що може в майбутньому спричиняти руйнування стосунків з оточуючими. Низка досліджень підтверджують, що знущання не можна терпіти або робити вигляд, що тебе не стосується. Більшість з тих, хто страждає від сторонньої агресії, потребують психотерапії.
Досвід Норвегії
У 1982-1984 роках дослідник Ольвеус запропонував експерементальну програму боротьби з булінґом. Новацію підтримали відразу 42 норвезькі школи. Після закінчення цього експерименту було проведено обстеження стану проблеми у навчальних закладах. В тих школах, де програма реалізовувалась, частота виникнення епізодів насильства знизилась більш ніж удвічі.
Аналіз опитування учнів підтвердив:
- освітній заклад став безпечнішим місцем;
- зросла кількість надійних і тривалих дружніх стосунків між школярами;
- підвищилася успішність;
- зменшилася кількість прогулів та інших антисоціальних проявів.
Ці результати зробили можливим включення розробки Д. Ольвеуса в число пріоритетних загальнодержавних програм.
Норвезький досвід засвідчив ефективність концепції втручання. Необхідність розробки і впровадження аналогічної моделі протидії булінгу в українських школах зумовлюється збільшенням випадків агресії в навчальних закладах.
Через відсутність такої програми в Україні першочерговими завданнями української школи є проведення інформаційної кампанії. Завдання батьків — сформувати у дитини правильну систему моральних цінностей, яка вчить заступатись за слабших, а не стояти осторонь.
Інколи дітям, які стали свідками шкільного цькування, достатньо сказати «досить», щоб зупинити «розправу»
У такому випадку жертва вже не почувається «білою вороною» — забутою і безпомічною. А кривдники починають розуміти, що насильство — це не жарт, а «розважатись» можна в інший спосіб.