Олександр Селін
Різноформатні соціальні мережі дозволяють клієнтові знайти свою аудиторію саме в тому місці, в той час і в тому форматі, який потрібно. PR-комунікація вже не залежить виключно від ЗМІ. Класичні медійники втратили монополію на доставку новин та інформації. Як це позначилось на якості контенту і яким буде читач майбутнього — спробуємо розібратися далі.
Інформаційний фастфуд
Нові інтернет-сервіси, медіа та технології спростили доступ до інформації. але цим самим вони спричинили порушення балансу в попиті та пропозиції щодо неї. Зараз все складніше захопити увагу публіки. Аудиторія все менш уважна та все вимогливіша до інформації. Часто читачі та глядачі сприймають її (цілком виправдано) не як необхідний для функціонування (або діяльності) ресурс, а як шоу та розвагу. Як наслідок — відбувається спрощення (або навіть деградація) інформаційних жанрів та смислів.
Якщо рік тому інтерес комерційних компаній більше викликали згадки у публікаціях лідерів думок на Facebook, то сьогодні 80% запитів — це Instagram та YouTube. Інформація продовжує «спрощуватися» і рухається далі від текстів прямо до картинок та відео.
ЗМІ не стали боротись з такою тенденцією, а кинулись її підтримувати. Зараз навіть поважні медіаресурси використовують не «правильні» — з точки зору журналістики — заголовки, а «жовті» «клікбейтні», щоби спонукати читача пройти далі за 7 головних слів про подію. Медіа часто поширюють фейки та домисли у погоні за трафіком, в той час коли їхня аудиторія очікує об’єктивності та правдивості. Відбувається смислове злиття — і публіка вже не бачить різниці між інформацією з класичних медіа та соцмереж.
Проте «фастфудний» контент — це «фішка» соцмережної інформаційної атмосфери. І коли блогерам їхня публіка з радістю пробачає суб’єктивність, неточність та упередженість (якщо їхня думка співпадає), то традиційні ЗМІ, граючи на чужому полі, потроху втрачають свій авторитет.
Втрата авторитетної ролі
Між інформуванням і відображенням реальності існує велика різниця. ЗМІ залишаються головними інформаторами, проте соцмережам довіряють більше. В очах публіки традиційні медіа надто довго «торгували правдою» та виступали інструментом пропаганди й дезінформації. Лідери думок більше дорожать своєю «репутацією», отже, навіть якщо вони помиляються, то роблять це «щиро», а не «за гроші». А це можна пробачити. Хто ж не робить помилок? Зрештою, завжди можна уточнити думку автора у коментарях чи просто висловити своє незадоволення — або просто відписатися і перервати такий канал комунікації назавжди.
Легковажне ставлення ЗМІ до інформаційної гігієни штовхає великі компанії обирати канали комунікації, яким довіряють, через які можна будувати лояльність, а не лише інформувати. Оскільки зв’язки з громадськістю працюють не стільки з фактами, скільки з емоціями — то піарники шукають ті майданчики, до яких люди відчувають менше скептицизму і які можуть запропонувати ширшу аудиторію.
Завдяки відносно простій механіці залучення «підписників» в соцмережах лідери думок можуть реально пропонувати достатньо широку однорідну (і тим цінну) аудиторію
Охоплення традиційних медіа та «блогів» давно зрівнялися та рухаються у кращий бік для соцмереж. У професійному контексті грань між ЗМІ та лідерами думок також вже давно тонка. Деякі «лідери думок» перетворилися на справжні «видання», у яких може працювати повноцінна редакція, які мають свій продакшн і відділ реклами. Різниця полягає лише у неймінгу.
ЗМІ, що далі тримаються за цільову аудиторію «усі люди», перестають бути корисними (бо немає сенсу стріляти з гармати по горобцях). Зрештою, для багатьох компаній аудиторії ЗМІ є насправді не стільки нецікавими, скільки непрозорими і незрозумілими.
Незайнята ніша
Очевидно, що майбутнє — за вузькопрофільними ЗМІ. Саме цього бракує сьогодні українському медіаринку: якісних нішових, галузевих, «вираженоформатних» ЗМІ. Ті що є — часто не відповідають концепції засобів масової інформації через низький рівень контенту або суто комерційний підхід до редакторської роботи незалежно від суспільної значимості інформації.
Зрештою, у нас навіть справжнє ділове видання можна назвати «нішовим» продуктом. Якщо його організувати фахово, то воно має успіх і цінну цільову аудиторію. Такі ніші соцмережі опановують повільніше, тому що тут важливий професійний рівень, який виступає фільтром для дилетантів та аматорів.
Хто «переможе» — маленький і спритний Давид, чи мастодонт Голіаф поки не зрозуміло. Хоча ясно, що сьогодні Голіаф намагається грати за правилами Давида, і це — не на його користь
Можливо публіка їсть «фастфуд», тому що досі немає «кафе» чи «ресторанів»? Успіхи зарубіжних форматних, якісних та популярних ЗМІ говорять, що все залежить від самого ринку і його учасників. Зрештою канали комунікації нікуди не дінуться, змінюватимуться лише їхні форми та формати. І що їх ставатиме більше, то краще для людей, чия професія — пояснювати та інтерпретувати.
Точка зору автора може не співпадати з офіційною позицією редакції