Віта Базан, «Код Міста»: «Якщо хтось уявляє Схід як забуті замурзані міста, то це — грубий стереотип»

Редакція Na chasi відвідала київський IZONE,  де до 11 березня 2018-го триватиме експозиція, аби поспілкуватися зі співкоординаторкою проекту Вітою Базан.

Що нового дізналися про Схід

— Перший висновок: Схід дуже різний, тому для кожного міста треба обирати індивідуальний підхід. Десь більш ефективно та злагоджено працюють адміністрації, в інших містах — навпаки: паралізована влада, але зате активна громада. В економічному контексті є міста, де промисловість зупинилася одразу після розвалу Союзу, як Костянтинівка, і це неймовірно вплинуло на молодь міста. Тут вона в рази активніша, ніж в інших 5 містах, ніби вони не переживали інтоксикацію ностальгією за минулим, не бачили «квітучого» періоду СРСР і тепер позбавлені страждань за колись успішним містом.

Так само в історичному вимірі міста утворювалися по-різному: Сєвєродонецьк будувався строго за генпланом, а сусідній Лисичанськ на кілька століть раніше заповнювався поселеннями робочих. Це — перше місто Донеччини та Луганщини, де почали видобувати вугілля.

Якщо хтось уявляє Схід як територію забутих замурзаних міст, де колись гули заводи, а довкола тепер лише копанки, то це — грубий стереотип. Як в містах, так і поза ними – гарна природа та історична архітектура періоду часів європейської колонізації.

Ще один висновок — потрібно робити більше стратегічних проектів, відходячи від формату «хліба та видовищ». Варто більше акцентувати на роботі з активними людьми, включати представників влади. Робити спільні проекти, але не виступати з позиції «патерналізму».

Зараз у Схід заходить багато інвестицій – матеріальних та інтелектуальних. Помітно, як люди розвиваються семимильними темпами, тому я впевнена, що за кілька років результат нас позитивно здивує. Інші регіони можуть навіть позаздрити тому, що бачать і отримують невеликі міста на Сході.

Якщо говорити суто про проект, то ми побачили, наскільки важливий етап дослідження. Перед тим, як приступити до здійснення мистецьких та архітектурних інтервенцій, ми більше ніж півроку витратили на комунікації з місцевими жителями. Ми намагалися бути максимально уважними, спілкувалися з істориками, менеджерами міста. Значно підвищується цінність дослідженого, якщо слова перетворюються в щось матеріальне.

Чи реально запровадити сталий розвиток у пост-кризовому суспільстві

— Уявімо, що місто — це людина, котра, за бажання і вдалих обставин, може жити дуже довго: століттями, а то і тисячоліттями. Чи можемо ми говорити про її розвиток, підтримувати фізичне та психологічне здоров’я? Місто теж є організмом, яке потребує комплексних дій. І цей комплекс дій забезпечує сталий розвиток.

Поки що у містян переважає споживацьке ставлення до міста, а влада більше зосереджена на конкуренції, аніж на вихованні наступників — тих, хто зможуть реалізовувати та розвивати стратегії для міста, а не відміняти їх та змінювати траєкторію руху.

Зараз основне питання — це безпека регіону та держави, і поки воно не буде вирішено, складно говорити про сталість міст поблизу окупованої території.

Поєднання традиційного мистецтва і віртуальної реальності

— На виставці комбінуються різні форми мистецтва — скульптури, настінний живопис, фотовиставка документаліста Марка Залізняка. Спеціально для IZONE наші архітектори зробили простір, користуючись тими ж принципами, якими оформлювалися відкриті простори для міст на Сході — повторне використання матеріалів, функціональність, економічність, індивідуальний підхід, орієнтація на місцевість (тобто підхід site specific).

Цікаво, що цей простір зроблений зі старих віконних рам, які хлопці-архітектори підібрали під гуртожитком архітектурного університету, де знаходиться їхня науково-мистецька платформа «Острів». Таким чином вони дали друге життя викинутим рамам і уникнули використання ресурсів на простір, який проіснує всього місяць. А показати архітектурні проекти з міст ми вирішили за допомогою окулярів віртуальної реальності.

Сучасні технології — ось як ми можемо потрапити на Схід з виставкового простору Києва.

Мистецькі роботи – це витвори художників-муралістів Сергія Радкевича та Сергія Греха (Feros), які в Сєвєродонецьку та Костянтинівці робили мурали в публічному просторі. Художники Костянтин Зоркін і Віталій Кохан виготовили скульптури з дерева та металу, переосмисливши той досвіді свої ж роботи, поставлені у Бахмуті та Добропіллі.

Олександр Михед в Покровську виступив ще й в ролі дослідника, переривши архіви в пошуках унікальних світлин та записників фотографа-документаліста Марка Залізняка, на чиїх фото тримається експозиція Покровського історичного музею. Єжи Коноп’є, чиї настінні написи, уривки з поезій, зі скромним підписом «є» можна зустріти в Києві, Луцьку, Кременчуці, представлений у виставковому просторі з роботою, яка говорить про ідентичність Лисичанська. Про кожен мистецький можна розказувати дуже багато, бо за ними стоїть рік роботи і зашифрована історія міста.

Підпис авторів до фото Лисичанська: “Проект “Міфологеми” було вирішено побудувати довкола образу Володимира Сосюри, який провів дитинство в тамтешніх краях і є місцевою торговельною маркою. “Міфологема” не мала на меті обговорення самої постаті Сосюри, а радше продовжити формувати міфологічну брендову постать – “Sosiura”. Своєрідний компроміс між тим, як пишаються місцеві поетом, і тим, що це постать через яку вони готові приймати українську ідентичність. Компроміс між уславленим радянськими минулим і прагненням знайти себе в сучасних обставинах”.

Як мешканці Донбасу сприймають нові проекти

— У містах ініціативи, започатковані нами, сприймали завжди неоднозначно. Непорозуміння відбувалися вже під час першої експедиції. Дехто сприймав нас як ще одних «балакунів», котрі освоюють грант. Багато були впевнені, що до діла справа не дійде. Хтось використовував нас як «вільні вуха», щоби поскаржитися на складне життя чи корупційність влади.

Та коли ми почали показувати перші проекти, приїздити з планом дій та конкретними пропозиціями, стало простіше спілкуватися і з містянами, і з владою. Більшість людей мали позитивну думку щодо проекту та його ідей. Проте траплялися випадки неприйняття, наприклад, коли люди вважали новий публічний простір потенційним прихистком для алкоголіків та наркоманів, — або казали: «Це не для наших людей», побоюючись, що простори швидко будуть зруйновані. Часом було важко комунікувати концепції мистецьких робіт і затверджувати їх з місцевою владою.

Як Код Міста працюватиме зі Сходом далі

— 2018 рік у нас почався з виставки «Uтопія. Трансформації українського Сходу». На ній же, 6 березня, ми презентуємо книжку, де зібрані підсумки урбаністичних досліджень, які готувала команда Urban Curators. Це — аналіз формальної і неформальної культури від Конгресу активістів культури«Культурні проекти допомагають впоратись із відчуттям загубленості» — Олена Правило, результати втілення «Міфологеми міста» під кураторством Олександра Михеда та архітектурних проектів, які розроблялися командою Formografia Design studio.

Паралельно кілька проектів з міст, — як Костянтинівка, Добропілля, Покровськ, — готуються до запуску на СпільнокоштіІрина Соловей, Garage Gang: «Малі міста в Україні мають великий потенціал». Тому будемо допомагати їм у зборі коштів.