Анастасія Хілевська
Саме так і зробила наша сьогоднішня гостя — Настя Павлишина. Із нею говорили про те, як це — піти з проекту, який став знаним на увесь світ завдяки книжковим закладинкам — і почати власну справу.
— Мабуть, усім перед вибором професії казали, що юрист-лікар-маркетолог — це дуже популярні спеціальності. Батьки вирішують за дітей, де і на кого вони будуть навчатися. Як було з тобою? Чи вважаєш ти маркетинг своїм покликанням?
— Ні, мені не казали нічого. Я мріяла стати журналісткою як наступний етап еволюції захоплення словом. Готувалась весь останній рік, писала перші матеріали на курсах, брала інтерв’ю у Харчишина (сміється). Але не склалося — пройшла «на бюджет» реклами та PR. Виявляється, родина була такому сценарію навіть більше рада, адже «як ти збиралась заробити в журналістиці?».
Потім я паралельно вчилась на перекладача, працювала. В маркетингову сферу влаштувалася після закінчення обох навчань як раз тому, що там можна було заробити. Це не нав’язано, але і не покликання.
З чого все почалося
— Зі співбесіди, власне. Першої маркетингової — і одразу вдалої. Мене взяли в зарубіжну компанію на молодшого маркетолога після трьох етапів і декількох тестових завдань.
Памятаю діалог наприкінці:
— Ок, тестові підходять, ми тебе беремо.
— Але ж я нічого не вчила про маркетинг!
— Яка різниця? Ти ж їх сама виконала.
Це тоді було вкрай незвично для «правильної» мене — брати людину з двома освітами, жодна з яких не профільна.
З маркетингових факапів нічого серйозного: було, що випадково зробила купон не на 20% знижки, а $20. Встиг 1 клієнт використати, я запропонувала відшкодувати різницю, але з мене не стягнули.
Смішний факап був на роботі піарника. Одній дуже суворій леді на запрошеннях я пропустила помилку в написанні. В підписі стояло її ім’я та звання — «олімпіська чемпіонка». Всього одна пропущена буква «й», але наробила сміху поміж колег. Я ж ледь не посивіла, побачивши сотні надрукованих запрошень, частину з яких вже віддали гостям. Здається, ніхто не помітив (сміється).
Головні здобутки ще точно попереду, але улюблені маленькі перемоги траплялись, коли очолювала маркетинг myBOOKmark — українських хендмейд закладинок, що підкорили книголюбів усього світу. Наприклад, одного разу я пішла ва-банк і вирішила поторгуватися з блоґером за ціну відеоогляду на продукт. З $600 збила до $70. Іншого разу отримала безкоштовно пару десятків тисяч переглядів на YouTube, вчасно зробивши блоґерці комплімент і запропонувавши закладинку, що дуже пасувала кольором до волосся.
Про бізнес на книжкових закладинках
— Це не мій бізнес, я приєдналась 2 роки тому, проект вже активно функціонував. Але в захваті від ідеї і продукту була від першого і до останнього дня. Просувати те, що щиро любиш — це такий кайф!
Закиди на кшталт —професіонал може продати будь-що, хай йому це і не подобається» мають місце. Але такий підхід призводить до вигорання і фрустрації. В мене був один рік життя з роботою, яка не лежала до душі. Вона була перспективною, гарно оплачуваною і не те щоб суперскладною. Але чужою. Це було персональне пекло — від демотивації до 10 набраних кг стресу і заїдання реальності. Не йшла, тому що боролась з собою — звільнення мені здавалось слабкістю, поразкою.
Врешті-решт я змінила роботу, але з важливим усвідомленням. Розкладаючи свої сильні і слабкі сторони, треба шукати перетин «це в мене гарно виходить і наповнює» — тоді це сильна сторона. «Можу, але не хочу,» — це до слабких сторін і не треба себе силувати, мучити і — як віслючка, підбадьорювати морквинкою.
Про дизайнерські рішення
— Наскрізну ідею — закладинка з ніжками, що стирчать із книги — придумала Олена Мисник, засновниця. Вона надихнулась затиснутою між сторінок лялькою в безладі дитячої кімнати.
Самі дизайни закладинок і вибір ніжок формувався на основі двох головних факторів: світових трендів та читацьких бестселерів. Коли я приєдналась, головні моделі закладинок вже були сформовані — відьма з ОЗ, Аліса в країні чудес, чарівник, русалонька та інші.
При мені запустили 4 великі нові колекції, 2 нішеві по 4 моделі та ще від 10 окремих закладинок — ми їх придумували або на командних брейнштормах, або робочою міні-групою. Зазвичай, рушійна сила нових продуктів — це сама Олена, вони їй навіть снились. Ми сміялись, що коронна фраза Олени: «Дівчата, в мене інсайт!»
Про зміни
— Це, швидше, наслідок тих цілей і життєвих орієнтирів, які я для себе визначила якраз рік тому. Вони стосувались способу життя, ритму, довготривалих подорожей світом та рівня доходу. Мені хотілось жити в інших країнах, але не бекпекером (тим, хто подорожує з рюкзаком за плечима —прим.ред.).
Дозволяти собі більше і якісніше, без дауншифтингу. Взяти життя в свої руки. Шукати свої сильні сторони. Створювати.
Це лише питання часу: від моменту, як сформувалась ціль, до того як ти знаходиш свою ідею, свою можливість.
Моя робота на той момент була максимально комфортною по умовах та ідеальною в плані спілкування з шефом. Я щиро захоплювалась продуктом, могла бути собою в робочому процесі та вільно проявлятись, перестала боятись помилок як вогню. Їздила з командою на світового рівня виставку в Париж представляти наш бренд. Навіть пожила 5 тижнів в Азії, працюючи віддалено.
Все ж без певних формальностей ніяк — календарні вихідні і свята, загальний робочий графік. Ці штуки необхідні для системного бізнесу, що вже вибудований.
— На себе працювати краще в будь-якому випадку?
— Ні, не в будь-якому. До хворої голови немає сенсу прикладати подорожник (сміється). Так і тут. Тим, хто не знає, чого хоче і навіщо, що своя справа, що чужа — однаково.
Загрози типові, як у всіх початківців. Це — 50 відтінків сумнівів: що не вийде, не взлетить, немає компетенцій, не вистачить грошей, партнер передумає, доведеться повертатись на роботу. Страшніше помилятись, бо на собі знаєш ціну кожної помилки та згаяного часу. Дуже страшно підвести саму себе, не відбутись. Але. Це водночас і чудові мотиватори — робити більше, йти напролом, пробувати нові ролі, нехтувати непрошеними порадами.
Ці страхи і сумніви — природні, а при правильному дозуванні — корисні. А ще я дуже вірю, що зараз, поки є сили та переваги молодості, найкращий час пробувати, помилятися та вставати. Навіть якщо не вийде (а цей варіант для підприємців-початківців дуже і дуже ймовірний), цей досвід не купиш за гроші та не вивчиш на тренінгу. Для всього іншого є MasterCard (сміється).
Про найближчі плани
— Зараз в мене три основні напрями, всі робимо разом з партнером. Це — міні-компанія Pizdata Inc.: розробка веб-додатків для зарубіжного e-commerce (платформ на кшталт Shopify, Weebly). Паралельно запускається проект онлайн-інтенсиву з front-end — doge.codes — та окремо інвестиції. Останніми займається майже виключно партнер.
В мене зараз фокус на запуску doge.codes, курсу з розробки. Як завжди на початку, все йде не за планом, терміни затягуються, команда в процесі змінюється. Але все на краще, днями стартуємо.
Плануємо вийти на 50 студентів першого набору, які отримають якісні знання в кайф та зможуть одразу влаштуватись джуніорами. Інфобізнес — це тонка крига, я завжди ставилась до цього з недовірою. Тут же є очевидний запит ринку на професіоналів, а у нас крутий концепт з їхньої підготовки. Як вишенька на тортик — трьом найкращим студентам повертаємо гроші за навчання, бо вони молодці.
Про розпорядок дня та планування
— Декілька тижнів тому я переїхала до Азії і не встигаю нічого, бо треба обжитись. А робочий день планую обов’язково. У мене вже роками звичка вести блокнот з щоденними завданнями — від важливих до незначних, накшталт телефонного дзвінка. Саме плануючи на папері, в мене виходить «розкласти по поличкам» свій день більш усвідомлено.
Головні штуки по роботі плануємо онлайн, найчастіше — у Trello. Можливо, тому ненавиджу плани на вихідні — хочеться потоку.
Не люблю формалізацію до одного девізу. В українській музиці є рядок, який мені здається найбільш сильним і актуальним зараз, особисто та національно:
Ми продовжуєм нести свій прапор, а не хрест - ми продовжуєм іти на власний Еверест.
Думаю, саме так і треба робити задумане — з гордістю, зі снагою, невпинно. А якщо немає бажання, то, може, задумано щось не те? (сміється)