Олександр Мельник
Каплан зауважує: світ можна поділити на епоху до того, як стало відомо про злам електронної пошти Гілларі Клінтон, і після того, як листування кандидатки на посаду президента найбільшої ядерної держави світу стало відоме усім журналістам. Справа не лише у втручанні у таємницю особистого листування. Країна, яка є потенційним військовим супротивником США, доклала для розповсюдження цих матеріалів не менше зусиль, аніж «доброчинці» всередині американського політичного істеблішменту.
Армія ботів проти демократії
Видання The New York Times згодом підтвердило: сотні — а за деякими оцінками, тисячі — фейкових облікових записів були створені силами «ботоводів» із однієї країни. Все — аби порушити порядок перебігу виборів у іншій країні. «Компромат» на Клінтон у Facebook та Twitter розганяли силами неіснуючих «користувачів». А платили за все це люди, дотичні прямо чи опосередковано до Кремля.
Пропаганда, «альтернативна правда» та розмноження ботів чи підробних акаунтів — ось якою є зброя новітньої армії. Потенційний супротивник виявився аж ніяк не потенційним. От тільки замість автоматів та танків для втручання на «далекому фронті» за океаном він використовує клавіатури та монітори.
Сталося це не так і давно. Влітку 2016 року Військове розвідувальне відомство північно-східного «сусіда» України створило сайт DCLeaks.com. На ньому були розміщені перші зразки файлів із американської передвиборчої кампанії. Незабаром як слов’яномовні, так і англомовні облікові записи у соцмережах, схожі на реально існуючих користувачів, почали поширювати посилання на цей сайт. Вони також публікували заклики переглянути «правду» про Клінтон та дії її політичної команди.
Мета цих дій полягала в наповненні соціальних медіа, а звідти — ширших медіа-майданчиків — матеріалами, які пошкодили імідж Гілларі Клінтон. Вони тим самим допомогли перемогти на виборах у США команді Дональда Трампа. Зовнішня розвідка США з високою ймовірністю визначає замовником цієї спецоперації чинного голову Кремля.
Відкритість як сила та одночасна слабкість інтернету
Суть інформаційної війни визначено в брошурі для Армії США від 1997 року. Інформаційну війну визначено як «будь-яку дію, спрямовану на саботаж, експлуатацію, збільшення рівня корумпованості або знищення інформації ворога та його функцій засобами інформаційного впливу». Починаючи від пошкодження злагодженого зв’язку між підрозділами та штабом у зоні активних бойових дій — і аж до спотворення інформаційної картини у тилу ворога, на мирній, ще навіть не окупованій території супротивника. 2016 та 2017 роки стали періодом, коли ми побачили, що відкритість інтернету та публічність майже будь-яких даних може бути використана на шкоду демократії, законності та рівності.
У політичній операції інформаційна війна може полягати в тому, що кампанія кандидата буде сприйматися крізь «криве дзеркало» альтернативної реальності. Така «реальність» створюється за допомогою ботів, хакерів, пропагандистів, які викликатимуть недовіру до атакованого кандидата. Позиція імперської держави на Сході від України полягала саме у прагненні не просто послабити легітимність новообраного президента чи кандидата на посаду очільника США. Головним завданням було підірвати легітимність виборчих інститутів та політичної системи цивілізованого світу як таких, наголошує Каплан.
Протягом багатьох років американські військові намагалися заблокувати ворожі кампанії інформаційної війни кількома способами:
- максимально ізолювати важливі системи від загальнодоступного інтернету;
- обладнати комп’ютери системами виявлення вторгнень;
- створювати агентства, які контролюють підозрілий трафік, прослідковують його шлях, визначають його джерело та вживають необхідних заходів.
Попри це, «погані хлопці» все одно потрапляють у мережу в будь-якому випадку, — хай і не так часто, як раніше, і їхні дії виявляють швидше.
Як триватиме ця війна далі і чим її можна зупинити
Атаки ботів не надто просто зупинити. Вони використовують головну рису сучасного інтернету — його відкритість. Як не скотитися до цензури і не перетворити демократичні механізми протидії кіберзлочинам на репресивну машину та тотальний контроль, які діють в авторитарних країнах? Існують різні способи обмежити експлуататорів без посилення тиску на фундаментальні свободи слова та полевиявлення в інтернеті.
Перший крок, як це було у випадку з військовими в спробах запобігти вторгненням у систему виборів США, — запровадити поняття електронної гігієни. Пошта Клінтон була зламана, коли один з її старших радників потрапив до пастки завдяки досить простому фішингу. Політичні штаби повинні також встановити системи виявлення вторгнень та наймати надійні фірми з безпеки, які можуть здійснювати в реальному часі відстеження шкідливого програмного забезпечення. Такі кроки були реалізовані і під час політичних електронних скнадалів у США. CrowdStrike зробив це для кампанії Клінтон та Демократичного національного комітету. FireEye заблокував фальшиві облікові записи Facebook для New York Times. Але вони зробили свою роботу задовго після того, як було занадто пізно, щоби вплинути на результат битви. Подібні служби безпеки коштують дорого, адже вони користуються великою кількістю суспільних даних, працюють на межі дозволеного та забороненого — відтак, потребують не лише державного регулювання, а й фінансування.
2018 року долати навалу інформаційних атак доведеться не лише політикам. Каплан зауважує, що найдієвішим кроком для протистояння загрозам із «кіберфронту» стане відмова від анонімності та блокування анонімних облікових профілів із незаповненими даними, без аватарок та вичерпних контактів. Він визнає: частина користувачів будуть невдоволені. Особливо це стосується громадян, котрі живуть у країнах із репресивними політичними режимами. Анонімність чи можливість використовувати неповні або несправжні дані давала цим людям шанс на донесення справжнього стану речей у своїх країнах до іноземної аудиторії чи правозахисних організацій.
Проте Twitter і Facebook кажуть, що вони активізували роботу з видалення шахрайських облікових записів. Це — чіткий сигнал, що вони не схвалюють такі явища, як «пост-правда» чи боти замість реальних користувачів.
Головна проблема, яку слід здолати 2018 року — зробити так, аби офіцер ГРУ чи ФСБ або «ботовод» на зарплаті із Челябінська не могли прикидатися домогосподаркою із Огайо.
У лютому 2016 року, за 4 місяці до появи «кремлівського» клона WikiLeaks, «зовсім випадково» один із ключових радників імперського режиму наводив аудиторії тамтешніх ЗМІ приклад того, як США почали «рахуватися» із Союзом. Мовляв, це сталося лише після випробування атомної бомби комуністами у 1949 році.
Атомна зброя у 2016-2017 роках поступилася зброї інформаційній. Надалі може стати гірше, якщо Долина та країни Європи, які власне і створили сучасний інтернет та його сервіси, не схаменуться і не вживатимуть адекватного реагування — а ще краще, завдаватимуть ударів у відповідь, а не просто стоятимуть на цьому рингу.