Олександр Мельник
Світовий бестселер, лідер продажів — чи просто збір спостережень за тими малими моментами, котрі роблять наше життя по-справжньому щасливим і теплим? Скоріше за все, правда затишно вкрилася коциком і сопе десь посередині під акомпанемент х’юґного потріскування каміну та не менш х’юґного перестуку дощових краплин по піддашшю. А, стоп, ми ж вами ще не розібралися, що таке хюґе. Або х’юґе. Чи хуґе? Та байдуже — яке воно, щастя по-данськи?
Національний маркетинг
Напевно мало в світі країн, котрі би зуміли продавати національну філософію під таким «соусом», як це зуміли зробити мешканці Данії. Можливо, вони навіть нас усіх тролять, постійно заповнюючи усілякі міжнародні опитувальники, де вказують, що найчастіше відчувають себе щасливими, на відміну від інших багатьох народів? Хтозна. Книга, видана у «КСД» в перекладі Катерини Бабкіної — зразок того, як побудувати одночасно національну ідею для себе та мрію й ідеал для решти європейських країн.
Щастя не має назв — і має безліч імен
909 жінок із Техасу, що їх 2004 року у Принстоні вивчали з метою дослідження найприємніших та найнеприємніших складових повсякдення, однозначно дали відповідь, що найприємніше в житті — це секс. Данці, говорячи про повсякденне щастя, визначили би його як смачну їжу (у кого ще із європейських народів є національний герой Людина-Тістечко? Ото ж бо й воно). Для когось із нас щастя — це добряче виспатися вдома після напруженого тижня. Для когось — теплий колір домашнього світла у присмерку чи смаження картоплі на вогнищі. Щастя має безліч імен (приблизно стільки ж, скільки окремі північні народи мають назв для різних типів снігу). І одночасно те, що для одних буде відчуттям щастя, затишку та рівноваги, для інших стане просто красивим словом — і нічим більше. Книга Вікінга — і про це також.
Мандрівка визначеннями, калібрами, показниками, прикладами та рецептами щастя триває у цій книжці настільки непомітно, що ви за пару годин дочитаєте її, і відчуєте якщо не щастя, то дивний стан заспокоєння (а саме цього напевно і потребує кожен із нас наприкінці робочого тижня).
Рецепти на щодень
Коли говоримо про «Маленьку книгу хюґе», насамперед варто зауважити, що читати її натщесерце не рекомендовано. Тут стільки різноманітної їжі, страв, смаколиків, закусок, печива та рецептів із приготування простого, але смаковитого та поживного харчу, що якщо навіть половину з цього всього взятися реалізовувати на практиці, дуже скоро ви станете вгодованим, рум’яним та задоволеним життям, неначе справжній данець.
Втім, до культу їжі і сам автор (а він працює в Інституті дослідження щастя), і данці ставляться трохи іронічно і з гумором. Чого лиш вартий жарт про Людину-Пряника як національного супергероя і безліч дрібніших «підколів» на тему обожнювання смачно попоїсти упродовж всієї розповіді. Господиня (чи господар) точно можуть зробити цю книжку настільною — але на кухні, десь поблизу плити.
Науковці теж хочуть щастя. Хоча би шматочок
Діаграми, порівняння, наукові дослідження — якщо ви гадаєте, що окрім мотиваційних історій, яскравих інтер’єрів та смачних страв більше вас нічого не чекає, ви помиляєтеся. Насправді Інститут дослідження щастя не витрачає свій час даремно: наукових обґрунтувань, статистики та доказів стосовно того, як щастя розподіляється між різними віковими групами — і не лише у Данії — тут більш ніж достатньо. Здається, науковцям самим цікаво: що ж робить людей щасливими?
Можна посперечатися, чи варто все аж так формалізувати та заганяти в рамки наукових тез та точних формул. Достовірне лише одне: причини та витоки відчуття щастя можна дослідити науковим шляхом, систематизувати та навіть скласти звіт про те, як це відчуття змінюється щокварталу чи щороку. Данці з цим теж непогано упоралися.
Світлий бік малих моментів
Чи не найголовніший урок цієї книги — вміння цінувати малі моменти і створювати їх самотужки. Вийти з офісу не о шостій, а раніше хоча би у п’ятницю, аби прогулятися містом. Зустрітися з друзями. Присвятити бодай один вихідний спілкуванню із дітьми чи онуками. Зробити разом із сім’єю чи друзями щось, що ви зазвичай не робите — готувати, читати, малювати, піти до лісу по гриби чи до річки милуватися заходом сонця. Зробити щось неквапливе, трохи медитативне, але спільне — яке поєднає вас із тими, з ким вам затишно не те що розважатися, але й просто помовчати. Чи не найбільший секрет і цінність при цьому — насолоджуватися поточним моментом і не занурюватися надмірно у міркування про те, що робити далі, як діяти, які завдання чекають на вас в офісі чи скільки невідписаних імейлів залишилося.
Темний бік хюґе
Схоже, якщо надто захопитися виконанням всіх порад, традицій та складових до створення хюґного життя, можна створити вкрай ліниве, повільне, солодкаве та вічно усмізнене середовище. У ньому постійно муркочуть коти, потріскує вогнище, смажаться зефірки, печуться пиріжки, горить тепле світло від безлічі торшерів, грає неголосна музика і точаться неспішні розмови із друзями за келихом вина. От тільки всі це тепло та радість можуть швидко набриднути — або зробити вас повільним, ледачкуватим і трохи замкненим у колі тих людей, яких ви й так добре знаєте. Швидкісна побудова зони комфорту як національний вид спорту — якщо ви цим не цікавитеся, можливо, не варто робити своє життя аж занадто хюґним.
До темного боку данської національної філософії можна також віднести такий собі стереотипний образ усміхненого бороданя з люлькою у светрі з оленями чи усміхненої рудоволосої жінки-господині у фартуху із пиріжками чи ситним данським супом, які вдень неквапливо працюють, а вже о четвертій дня починають розважатися з дітьми чи грати із друзями у скарбл, а ввечері дивляться на зірки чи читають одне одному вголос затишні оповідання біля вогнища, попиваючи каву. Too much sweet, вам не здається? Навряд чи, говорячи про суворих скандинавських підкорювачів морів та мандрівників і воїнів, ми уявляли собі хюґе. Тому варто не сприймати цей путівник данським щастям за типову картину усіх рис данського національного характеру. Хоча би через те, що можна набрати декілька зайвих кілограмів.
Замкненість кола та спільнот — одна з проблем, яку визнають самі данці
Автор книги визнає: надмірна хюґність та утворення тісних кіл спілкування на роботі, вдома та поза офісом призводить до того, що довкола кожної родини чи особистості утворюється свого роду «бульбашка», Потрапити у коло «своїх» іноземці, мігранти чи туристи за таких умов просто не можуть — надо щільним є цей гурток біля каміну. Можливо, це йде на користь самобутності самих данців — та точно не йде на користь примноженню мультикультурності та побудові нових зв’язків із зовнішнім світом. Може, вони просто не хочуть ділитися фірмовими льодяниками? Хтозна.
Так що ж таке оте бісове хюґе?!
Це — одночасно і сукупність малих ритуалів, і світовідчуття, і вміння насолоджуватися життям, і навіть не дратуватися, якщо відбувається щось, що ви до кінця не можете зрозуміти чи із чим не можете упоратися. Можливо, це своєрідний скандинавський відповідник до азійського дзену — із поправкою на короткий світловий день, суворі зими та любов до солодкого та продукції з бобів кавового дерева? Перевірити, чи працює хюґе, кожен із нас зможе вже у листопаді — надворі почне темніти о 15:40, дні та ночі стануть холодними, а дощі перейдуть у перший мокрий сніг. Коли ще спробувати перехід на світлий бік хюґе, як не в очікуванні фінального місяця року. Радимо приберегти читання «Маленької книги хюґе» саме на той час. | Придбати електронну книгу