Наталія Соколовська
Агресивні й набридливі начальники існували завжди. Але минулими роками посилилася тенденція серед менеджменту вищої ланки поводити себе неадекватно. То ж недивно, що біографія Стіва Джобса, написана Волтером Айзексоном, стала не просто відомою на весь світ, але й перетворилася на посібник для шефів, які шукають виправдання своїм нападам гніву. Попри те, що Джобс, імовірно, відчував справжнє задоволення від приниження людей, Айзексон також відзначає, що ті, хто витримували цей пресінґ, врешті ставали сильнішими. А ті, кому «діставалося на горіхи» найбільше, неочікувано досягали висот, про які раніше й не мріяли. Іншими словами — не проблема казати співробітникам, що їхня робота «лайна варта» і паркувати свою автівку на місцях для інвалідів, якщо це приведе до позитивного результату, пише видання Quartz.
Нині ми читаємо на передовицях видань про керівника Uber Тревіса Каланіка або очільника Amazon Джеффа Безонса, які відзначилися палким темпераментом у поведінці з клієнтами. Чимало співробітників Uber тим часом звільнилися з роботи, а інвестори публічно критикують Каланіка за його поведінку і поганий стиль управління. Водночас Amazon має репутацію насправді складного роботодавця, де співробітників часто доводять до нервового зриву, а дорослі чоловіки виходять з нарад зі сльозами на очах.
«Нарциси», інтернет-спілкування та етика менеджменту
Десь у цьому контексті здається, що в Кремнієвій Долині інтернет-комунікацію цінують більше, ніж людські контакти. Немов надлишок технологічної інтеліґентності може заповнити нестачу емоційного інтелекту. Логіка проста: якщо це спрацювало для генія-Джобса, то напевно, цей стиль комунікації не такий вже й поганий.
Може й так. Подібний стиль керування компанією здатен спрацювати для досягнення короткострокових цілей. Але більш тривалий час співробітники не витримають під керівництвом нарцистичного та надто вимогливого босса. Гострий язик Джобса слугував приводом для нервового зриву не одного співробітника. Один із них звільнився, наприклад, після того як йому довелося працювати по 90 годин на тиждень впродовж 10 місяців. Останньою краплею стала критика Джобса перед колегами про те, що його так і не вразив результат роботи. Стів Возняк також стверджує, що Apple втратив чимало талантів через Джобса:
— Він поважав людей тоді, коли вони були дуже дуже геніальними. Він поважав не лише дуже талановитих інженерів, але й тих кому не бракувало сміливості вистояти проти нього.
«Він сам йшов на пряму конфронтацію з людьми й майже називав їх ідіотами. Але знаєте що? Коли вони відповідали йому і пояснювали, чому вони мають рацію у зрозумілій формі, він лише перевіряв і вчився… і він поважав їх та надавав привілеї у компанії… це було єдиним, що Джобс поважав: бути кимось, хто у достатній мірі вірить у свої власні ідеї та готовий їх обстоювати, але лише сором’язливо замовкнути,» — зазначив Возняк у розмові із журналістом BusinessInsider.
Наслідки вас неприємно вразять
Дослідження показують, що надто критичний підхід до управління може не лише «вбити» мотивацію у співробітників, але й спричинити депресію, високий тиск, набір ваги і наркозалежність серед підлеглих. Але чи можна звинувачувати Джобса у тому, що він запровадив нову моду в культурі управління? «Менеджери, які намагаються переплюнути Джобса лише шляхом агресивної поведінки, не розуміють головного,» — стверджує Айзексон:
— Джобс був перфекціоністом.
Однак, чи можна виправдати приниження й образи колег тяжінням до ідеалу? Дослідниця Брене Браун не поділяє таких поглядів. Вона вивчала питання того, як сором впливає на мотивацію людини, креативність та поведінку. «Сором руйнує ту частину у нас, яка дозволяє вірити в зміни,» — пише вона у своєму Twitter-акаунті.
Все просто: чим менше впевненості у собі, тим менше ми здатні приймати правильні рішення та використовувати наш потенціал повною мірою. Змушувати працівників почуватися невпевненими у собі — не лише неефективна тактика управління, але й прояв лінощів з боку керівника. Здійняти веремію та наволати на когось — для цього не треба особливих вмінь і навичок. Натомість можливість побачити потенціал колеги чи підлеглого та знайти спосіб максимально скористатися цими потенційними можливостями — ось завдання, що потребує справжнього менеджерського хисту.