Олександр Мельник
— Для мене велика честь бути з вами сьогодні, тому що, — скажімо по правді, — ви зробили щось, що я ніколи не міг. Якщо я успішно виголошу цю промову до самого кінця, це буде перший раз, коли я насправді закінчив щось у Гарварді. Вітаю вас, випускники 2017-го! — такими словами CEO Facebook розпочав своє звернення до студентів.
Спогади про Гарвард
— Я навряд чи підходящий спікер, не лише тому, що кинув цей виш, але й тому, що ми із вами — практично представники одного покоління. Ми гуляли цим подвір’ям із різницею менше ніж 10 років, вивчали одні й ті ж ідеї і проспали одні й ті самі лекції. Ми, можливо, йшли різними шляхами, щоби потрапити сюди, але сьогодні я хочу поділитися тим, що я дізнався про наше покоління і в світ, який ми створюємо разом. Але почну із тих гарних спогадів, які повернулися до мене за ці декілька днів, що я знову перебував у Гарварді.
Скільки із вас пам’ятають, що саме ви робили, коли отримали листа із повідомленням, що вас зараховано до Гарварду? Я грав у «Цивілізацію» — і помчав вниз сходами, знайшов батька, і в нього першою реакцією було зняти відео, як і з яким виразом я відкриваю цей email. Присягаюся: вступ до Гарварду й досі лишається тим, чим мої батьки пишаються найбільше, коли говорять про мене.
А як щодо вашої першої лекції в Гарварді? Моя була Computer Science 121 із неймовірним Гаррі Льюїсом. Я запізнювався так, що поспіхом натягнув футболку навиворіт і задом наперед, так що бірка стирчала у мене спереду. Я не міг зрозуміти, чому ніхто не хоче говорити зі мною — за винятком одного хлопця, який просто змирився з моїм чудернацьким виглядом тоді, а тепер він керує великим відділом у Facebook. І це, випускники 2017 року, головний урок, чому вам слід бути приязними у ставленні до незнайомців.
Але мій найкращий спогад із Гарварду — це знайомство із Прісциллою (дружина Марка Цукерберґа Прісцилла Чен — прим.перекл.). Я тоді саме запустив цей пранк-сайт Facemash, і наглядова рада заявила, що вони викликають мене «на килим». Тож всі були переконані, що мене відрахують із Гарварду. Мої батьки приїхали, аби допомогти мені спакувати речі. Друзі влаштували бучну прощальну вечірку на мою честь. Як на зло, Прісцилла була на вечірці зі своїм другом. Ми зустрілися в черзі до вбиральні у клубі, і я сказав: «Мене звідси виженуть за три дні, тому нам терміново треба піти на побачення». Гадаю, кожен із вас, випускники, може скористатися цим прийомом.
Зрештою мене не вигнали — але я сам покинув університет. Ми із Прісциллою почали зустрічатися. І, ви знаєте, усім відома стрічка про нашу соцмережу зробила все схожим на те, ніби Facemash був вкрай важливим етапом для створення Facebook. Насправді це не відповідає дійсності. Але без Facemash я би не зустрів Прісциллу, і оскільки вона — найважливіша людина в моєму житті, можна спокійно стверджувати, що Facemash — найголовніший мій проект, створений за час перебування в цих стінах.
Ми всі започаткували довготривалу дружбу у цих стінах, а хтось навіть знайшов тут свою сім’ю — тому я дуже вдячний цьому місцю за все. Дякую, Гарварде.
Щасливий випускник—2017
Прибиральник із NASA
— Сьогодні я хочу поговорити про мету. Але я стою тут не за тим, аби дати вам стандартні настанови про пошук своєї мети. Ми — покоління «мілленіалів» і будемо намагатися знайти свою мету інстинктивно. Я тут, щоби сказати вам, що відшукати свою мету — недостатньо. Завданням нашого покоління є створення світу, в якому кожен має свою мету.
Один з моїх улюблених історій — про візит Джона Ф. Кеннеді до космічного центру NASA, де він побачив прибиральника, котрий крокував кудись із віником, тож президент підійшов і запитав, що цей чоловік тут робить. Двірник відповів: «Пане президенте, я допомагаю відправити людину на Місяць». Мета полягає в тому, щоби знайти, сформувати відчуття, що ми є частиною чогось більшого, ніж ми самі, що ми потрібні, що у нас є щось краще, задля чого варто працювати й далі.
Ви закінчили навчання у виші в ті часи, коли це відчуття і розуміння є особливо важливими. Коли закінчували свої університети наші батьки, метою їхнього життя було знайти стабільну роботу, долучитися до церкви, стабільність йшла від громади, до якої ви мали би належати після випуску. Але сьогодні технологія і автоматизація усувають багато робочих місць. Членство в спільнотах є нестабільним, активність громадян падає. Багато людей відчувають себе відокремленими, пригніченими, намагаються заповнити цю порожнечу. Під час своїх поїздок Сполученими Штатами, я зустрічався із неповнолітніми злочинцями та наркозалежними, які казали мені, що їхнє життя могло би скластися інакше, якби вони почали щось робити після школи чи вишу, могли би кудись поїхати. Я зустрів фабричних робітників, які знають лише свій фах і намагаються знайти своє місц у новому світіе.
Для того, щоби зберегти рух нашого суспільства вперед, нам слід здолати проблему поколінь: не тільки створити нові робочі місця, а й створити нове відчуття мети
Я пам’ятаю ніч, коли я запустив Facebook із маленької кімнати в гуртожитку Kirkland House. Я пригадую, як говорив своєму приятелю, що прагнув поєднати спільноти та факультети Гарварду, але одного дня так само можна буде поєднати увесь світ. Справа в тому, що нікому навіть не спадало на думку, що така ідея може комусь бути цікавою із великих компаній. Ми ж були просто студенти із коледжу, ми ніц не знали про всі ці технологічні компанії із їхніми велетенськими ресурсами — я просто висловив припущення, що комусь із них така ідея може здатися цікавою. Просто це було на поверхні — ві люди прагнуть комунікації. І так ми просто запропонували проект, що з дня у день рухав комунікацію вперед.
Знаю, що багато хто з вас матимуть власні історії, схожі на цю. Потреба тих чи інших змін у світі видаватиметься вам настільки очевидною, що ви будете впевнені: хтось інший обов’язково це зробить. Але вони не стануть це робити, А ви станете. Втім, і цього недостатньо для формулювання власної мети. Вам слід також створити відчуття наявності мети для інших, а не лише для самих себе.
Шлях, яким я з’ясував це, виявився не з легких. Бачите, я ніколи не прагнув побудувати компанію, натомість прагнув зробити внесок, який щось та змінить. І коли до мене почали долучатися інші люди, я ніколи не пояснював, що саме і навіщо ми робимо, бо мета здавалася мені цілком зрозумілою для усіх.
За кілька років після нашого запуску великі компанії почали виявляти бажання викупити нас. Я не хотів продавати. Я хотів побачити, чи зможемо ми залучити і поєднати зв’язками ще більше людей. Ми створювали першу Стрічку новин [у Facebook], і я гадав, що якщо ми зможемо її запустити, це може змінити спосіб, у яких ми дізнаємося нове про світ.
Майже всі інші хотіли продати. Без почуття вищої мети, для них це було втілення мрії будь-якого стартапу. І це розірвала нашу компанію навпіл. Після однієї запеклої суперечки, радник сказав мені, якщо я не згоден продати компанію зараз, я шкодуватиму про це до кінця моїх днів. Взаємини в команді були настільки зіпсовані, що протягом року або близько того звільнилися майже усі менеджери.
Це був мій найважчий час у ролі очільника Facebook. Я вірив в те, що ми робили, але я відчував себе самотнім. І що ще гірше, це була моя вина. Я задавався питанням, чи не помилявся я, самозванець, 22-річний юнак, який не мав ні найменшого уявлення про те, як влаштований світ.
Тепер, через роки, я розумію, що саме ТАК стається, коли люди працюють без розуміння вищої мети. І від нас залежить створення цього розуміння, аби ми всі прогресували разом.
Три способи змінити світ усім нам (а не лише тим, хто закінчив Гарвард)
— Сьогодні я хочу поговорити про три способи створення світу, в якому кожен має свій сенс того, що робить: шляхом започаткування великих значущих проектів, шляхом перевизначення рівності так, аби кожен мав право на свободу вибору своєї мети, а також шляхом створення спільноти по всьому світу.
По-перше, давайте почнемо із масштабних значущих проектів. Наше покоління матиме справу з десятками мільйонів робочих місць, які замінять автоматизовані системи — взяти хоча би автомобілі без водія чи безпілотні вантажівки. Але у нас є потенціал, щоби зробити набагато більше разом.
Кожне покоління має свої завдання та свою роботу, яка визначає їхній сенс життя. Понад 300 тис осіб працювали, аби відправити людство на Місяць — у тому числі й той прибиральник, котрого зустрів Кеннеді. Мільйони добровольців працюють над щепленням дітей у всьому світі проти поліомієліту. Мільйони інших звели греблю Гувера та інші величні проекти. Ці проекти не тільки забезпечують мету діяльності для тих, хто над ними працював чи працює, але й дали нашій країні почуття гордості за те, що ми змогли зробити такі круті речі.
Тепер наша черга зробити щось круте. Я знаю, ви, ймовірно, думаєте: я не знаю, як побудувати греблю чи залучити мільйон людей до якоїсь справи.
Але дозвольте мені сказати вам по секрету: нікому невтямки, як це зробити, на самоу початку. Ідеї не виходять повністю сформованими. Все стане зрозумілим лише тоді, коли ви почнете над ними працювати. Вам просто слід почати.
Якби я мав вивчити все про зв'язок між людьми, перш ніж почав працювати над своїм стартапом, я ніколи би не створив Facebook
Фільми та поп-культура недостовірно показують нам те, як насправді відбувається втілення ідей. Думка про «еврику», яку вони просувають, — небезпечна брехня. Все це змушує нас відчувати себе неадекватними, невідповідними, бо в нас подібного «еврика»-моменту не було. Це не дозволяє людям з паростками хороших ідей почати працювати. До речі, знаєте, що ще фільми неправильно показують про інновації? Ніхто не пише математичні формули на скляних дошках. В жодному разі.
Добре бути ідеалістами. Але будьте готові при цьому бути тим, кого не зрозуміють. Будь-кого із тих, хто працюють і є візіонерами, називатимуть божевільними, навіть якщо зрештою ви будете мати рацію. Будь-яка людина, яка працює над складною задачею, отримає порцію звинувачень, що не розуміє до кінця суть проблеми — хоча й неможливо заздалегідь все знати. Тих, хто перебирає на себе ініціативу, будуть критикують за надто швидкий рух, адже завжди знайдуться бажаючі вас уповільнити. У нашому суспільстві ми часто не робимо видатні речі, тому що так боїмося помилок, що ми ігноруємо всі речі, які сьогодні здаються «неправильними» — і в кінцевому підсумку нічого не робимо взагалі. Реальність така, що щоби ми не робили зараз, матиме проблеми чи недоліки в майбутньому. Але це не має стримувати нас від починань.
Так чого ж ми чекаємо? Це — час для початку праці, яка визначить суспільну модель нашого покоління. Як щодо припинення змін клімату, перш ніж ми встигнемо знищити планету, і залучення мільйонів осіб до виробництва та встановлення сонячних батарей? Як вам ідея лікування всіх хвороб і звернення до волонтерів, які погодяться відстежувати свої дані про стан здоров’я і поділитися геномом? Сьогодні ми витрачаємо у 50 разів більше на лікування хворих, аніж на пошук ліків, щоби люди взагалі не хворіли. Витрати на ліки заради ліків не мають сенсу. Ми можемо це виправити.
Як щодо модернізації демократії, аби кожен міг голосувати через інтернет, і персоналізації освіти таким чином, аби дати до неї доступ усім охочим? Ці досягнення — в межах наших можливостей. Давайте реалізуємо їх на шляху до суспільства, де кожен матиме свою роль та мету. Давайте робити великі справи не лише заради прогресу, але й заради мети — з цього розпочнеться створення світу, де кожен має відчуття, що живе недаремно.
Друге переосмислення — це рівність, щоби дати кожному свободу вибору власної мети та її реалізації. Чимало із наших батьків мали стабільну роботу протягом всієї своєї кар’єри. Тепер ми всі проникнути духом підприємництва, стартапів, пошукати свого місця, починання чогось свого. І це круто, бо наша культура підприємництва причетна до подальшого поступу.
Підприємницька культура процвітає за умови, що легко спробувати і втілювати нові ідеї. Facebook була не першим моїм починанням — я також створював ігри, чат-системи, навчальні інструменти та музичні програвачі. Я не один такий, хто багато разів починав щось робити, аж поки знайшов «своє». Джоан Роулінґ отримала 12 відмов, допоки не опублікувала «Гаррі Поттера». Навіть Бейонсі довелося зробити сотні пісень, щоб отримати альбом та хіт Halo. Найбільші успіхи приходять від можливості зазнати невдачі.
Але сьогодні у нас є рівень майнової нерівності, котрий шкодить усім. Якщо ви не маєте можливості перетворити вашу ідею на стартап чи бізнес, ми всі втрачаємо через це. Зараз наше суспільство недостатньо робить, аби у всіх була можливість зробити багато спроб і з легкістю розпочати власну справу. Давайте дивитися правді в очі: щось не так із нашою системою управління, якщо я покинув виш і заробив мільярди доларів за 10 років, а мільйони студентів досі не можуть розрахуватися із отриманими позиками, не кажучи вже про можливість започаткувати свій бізнес. Я знаю чимало підприємців, і я не знаю жодної людини, яка відмовилася від стартапу чи початку власної справи через брак заробляння грошей на цьому. Ми всі знаємо, що не вдасться просто мати хорошу ідею і заробити на ній — доведеться важко працювати, а також мати елемент везіння. Якби я не мав підтримки з боку своєї родини, допоки Facebook із кількох сторінок коду не перетворився на компанію, я би не стояв тут перед вами. Будьмо відвертими: ми всі знаємо, наскільки нам пощастило, що ми маємо те, що маємо.
Кожне покоління розширює своє визначення рівності. Попередні покоління боролися за право голосу на виборах та громадянські свободи. Тепер настав наш час визначити новий соціальний контракт для нашого покоління
Ми повинні мати суспільство, яке вимірює прогрес не тільки економічними показниками на кшталт ВВП, — але й тими ролями, виконуючі які у суспільстві, ми матимемо сенс свого життя. Ми маємо дослідити можливості таких концепцій, як ідея загального базового доходу, щоби дати кожному «подушку безпеки», фінансовий фундамент, на якому можна спробувати створення чогось нового. Ми будемо міняти роботу багато разів, так що нам потрібний гнучкий графік та можливості догляду за дітьми, нам потрібна система охорони здоров’я та транспорту, що не прив’язана до однієї компанії. Ми всі будемо припускатися помилок, тож потрібно створювати суспільство, яке фокусується менше на перепонах та на стигматизації «невдах». А ще через постійні зміни технологій ми потребуємо суспільства, яке зосереджується більше на безперервності освіти протягом всього нашого життя. Саме тому ми із Прісциллою започаткували спільний благодійний фонд і підтримуватимемо нові цінності нашого покоління. Ніколи не було питанням, що ми це робитимемо — було лише питання часу, коли саме ми почнемо це робити.
Мілленіали — одне із найбільших поколінь благодійників у США. За рік 3 із 4 американців покоління «нульових» зробили благодійний внесок і 7 із 10 опитаних збирали кошти на благодійні цілі
Не все вимірюється грошима
— Але все, що я говорю, стосується не лише грошей. Ви можете не просто робити благодійні внески в якісь ініціативи — а віддавати свій час. Обіцяю вам, якщо ви берете одну годину або дві в тиждень і віддаєте її на благочинні справи — це все, що потрібне, щоби подати комусь руку допомогу, щоби допомогти їм реалізувати свій потенціал. Цілком ймовірно, що вам 1-2 години на тиждень видадуться довгим періодом. Раніше так гадав і я.
Коли Прісцилла закінчила Гарвард, вона стала вчителем, і, перш ніж вона стала працювати зі мною над освітніми ініціативами, сказала, що мені варто повчити дітей у класі. Я скаржився: «Ну, я трохи зайнятий, я ж керую компанією». Але вона наполягала, щоб я викладав середню шкільну програму з розвитку підприємництва для клубу місцевих школярів. Я навчав їх розробці продуктів та маркетингу, а вони навчили мене, як це — бути національною меншиною із комплексом «мішені на спині» та із хоча би одним членом родини за ґратами. Я поділився історіями зі свого часу в школі, а вони діляться сподіваннями одного дня теж вступити до коледжу. 5 років поспіль я обідав щомісяця із цими дітьми. Наступного року вони збираються вступати до коледжу. Кожен із них. Вони стануть першими у своїх родинах, хто здобуватиме вищу освіту.
Весь час можна знайти можливість подати руку комусь тому, хто цього потребує. Нумо давати кожному свободу йти до своєї мети — не лише тому, що так чинити правильно, а тому, що, коли все більше людей можуть перетворити свої мрії на щось більше, від цього усім нам стане краще.
Третій спосіб, яким ми можемо створити відчуття наявності мети у житті для всіх, — це формування глобальної спільноти. І коли наше покоління говорить «все», ми маємо на увазі «все в світі».
Хутко підніміть руки: скільки з вас із іншої країни, не із США? А тепер підніміть руки ті, хто серед вас товаришує із цими людьми? Ось про що я кажу. Ми виросли на глобальних зв’язках. В опитуванні з проханням до представників «покоління нульових» в усьому світі щодо визначення ідентичності найпопулярнішою відповіддю була не національність, релігія чи етнічне походження, а приналежність до «громадян світу». Це — велика справа. Кожне покоління розширює коло людей, які ми вважаємо «одними з нас». Для нас тепер це поняття охоплює весь світ.
Наші великі можливості в даний час глобальні — ми можемо бути поколінням, яке покінчить із бідністю та хворобами у світі. Наші проблеми вимагають глобальних відповідей — жодна країна не може боротися зі зміною клімату самотужки чи одноосібно запобігати пандемії. Прогрес в наш час вимагає зближення не тільки на рівні міст чи країн, але й на рівні світової спільноти. Але ми живемо в часи нестабільності. Є люди в усьому сівті, які залишилися осторонь глобалізації. Якщо не попіклуватися про тих, кому зараз важко, ми не зможемо створити гарне життя у себе вдома, тут.
Марк Цукерберґ вітає випускників разом із викладачами Гарварду
Це — боротьба нашого часу. Сили волі, відкритості та світової спільноти проти сил авторитаризму, ізоляціонізму і націоналізму. Сили для потоку знань, торгівлі та імміграції проти тих, хто буде сповільнювати їх. Це — не битва націй, це — битва ідей. Є люди в кожній країні, які сприятимуть глобалізації, і ті, хто опиратиметься їй. Проблеми не вирішуватиме ООН чи якась інша наддержавна організація. Обговорення та вирішення проблем буде відбуватися на місцевому рівні, коли досить багато хто з нас відчуває почуття мети і стабільності в нашому житті, а отже ми можемо відкрити нові можливості для інших, почати піклуватися про всіх. Кращий спосіб зробити це — почати будувати місцеві громади прямо зараз. Чи йдеться про спільноту громадян одного міста або штату чи держави, чи про вашу церкву, чи про ваш хор, чи спортивну команду — вони дають нам відчуття, що ми є частиною чогось більшого, що ми не самотні; вони дають нам силу, щоб розширити наші горизонти. Так, членство у багатьох соціальних групах скоротилося майже на чверть — але це означає, що нам варто створювати нові об’єднання.
Зміни починаються на локальному рівні. Навіть глобальні зміни починаються з малого — від окремих людей, як ми із вами. У нашому поколінні боротьба за майбутнє зводиться до цього — до вашої здатності створювати спільноти і створити світ, в якому кожна людина має почуття мети.
Я вже розповідав вам про своє викладання школярам, пригадуєте? Одного разу після занять я говорив з ними про коледж, і один з моїх кращихучнів підняв руку і сказав, що він не був упевнений, що він може вступити до коледжу, бо не має документів громадянина США — і не знає, як його можуть прийняти. Минулоріч я запросив його на сніданок у його день народження. Я запитав його, що він хотів би отримати у подарунок, і він почав говорити про щколярів із соціальними проблемами, сказавши: «Знаєте, я би просто хотів книгу про соціальну справедливість».
Це мене приголомшило. Ось хлопець, яка має всі підстави бути цинічним. Він не знав, чи країна, яку він називав своєю домівкою — єдина відома йому домівка — дозволить йому здійснити свою мрію та вступити до коледжу. Натомість він не відчував жалю до себе. Навіть не думав про себе самого. Він має більше почуття мети, і він збирається привести до неї інших людей, разоміз собою.
Це говорить дещо і про нашу нинішню ситуацію у США, адже я навіть не можу назвати привселюдно ім’я цього школяра, аби не наражати його на небезпеку. Але якщо старшокласник, який не знає, яке майбутнє на нього чекає, може зробити свій внесок у переосмислення світу та рух вперед, то і ми маємо докластися до цього.
Перш ніж ви пройдете через браму цього закладу востаннє, бо зараз ми сидимо перед фасадом Memorial Church, я згадав про молитву, Мі Shebeirach, яку я проголошую, стикаючись із випробуваннями, чи співаю своїй дочці, коли вкладаю її спати і міркую про те, яким буде її майбутнє. Там є такі рядки: «Нехай джерело сили, яке благословило наших попередників, допоможе нам знайти в собі мужність, щоб зробити наше життя благословенням.»
Я сподіваюся, що ви знайдете в собі мужність, щоб зробити ваше життя благословенням.
Вітаю, випускники 2017 року! І успіхів вам у великому світі.
Світлини в тексті: архів CEO Facebook