Наталія Соколовська
Що стало рушійною силою економічного розвитку і процвітання Західного світу? Не останню роль зіграв обмін інтелектуальним продуктом та становлення вільного ринку ідей. У XVIII столітті Європа переживає стрімкий розвиток промисловості. Економіка зростає, імперії розвиваються, а добробут країн відчутно збільшується. Але що саме вирізняє цей континент з-поміж інших? На це питання відповіді шукало чимало істориків, економістів, політологів та інших вчених. Доволі цікаву думку висловив Джоель Мокир у статті для видання Aeon.
Політична роздробленість і конкуренція
Частина науковців схиляється до думки, що причина проста. Європа ніколи не була політично монотонною, а навпаки завжди складалася з багатьох країн. Усі вони були з різними політичними режимами, які змушені були співіснувати. Впродовж століть жоден політик не зміг централізовано об’єднати західноєвропейські народи на великій території так, як це змогли, наприклад, монголи чи китайці. Більше того, європейці не були об’єднані спільною європейською ідеєю або культурою. Економічний прогрес не розроблявся і не просувався єдиним центром. Він стався завдяки вигідному збігові обставин, які, зокрема, заклали підвалини розвитку економіки знань.
Як і чому це спрацювало? Якщо коротко, то політична роздрібленість Європи створила умови для зародження успішної конкуренції у сфері освіти й знань. Європейські правителі змушені були конкурувати за найкращих інтелектуалів та майстрів. Роздрібленість звісно мала й негативний ефект. Це були майже перманентний стан війни, протекціонізм та інші проблеми координації спільних дій, як зазначає історик-економіст Ерік Л. Джонс.
Але нині серед істориків лунають голоси про те, що вигода від стану постійного протистояння між країнами більша за негатив. Чільні взаємозв’язки й необхідність співіснувати пліч-о-пліч, приміром, дещо звужує можливість політичної чи релігійної влади контролювати інтелектуальну спільноту. Наприклад, коли консервативні правителі починають придушувати «єретиків і провокаторів», якими часто вважалися оригінальні й креативні мислителі, більшість найрозумніших громадян шукали можливість реалізації свого потенціалу в інших країнах. Власне, так і ставалося. Гіббон, приміром, вважає, що стан постійної конкуренції між країнами обмежує можливості тиранії через взаємне почуття «страху і сорому». Це змушує її ставати дещо поміркованішими, а найжорстокіші конституції — справедливішими.
Інший позитивний аспект — конкуренція між країнами сприяє розвитку науки і знань. Так, чи під час ранніх реформ Петра І, які мали сприяти модернізації способу життя народу, чи під час панічної технологічної мобілізації з боку США у відповідь на запуск космічної програми країн Варшавського договору, міждержавні «перегони» можна вважати потужною рушійною силою для наукового та економічного прогресу.
Вільний ринок ідей
Однак політичної фрагментації було недостатньо, аби дати поштовх потужному економічному розвитку. Індія або Близький Схід, не кажучи вже про Африканський континент, значну частину своєї історії також поділялися на багато дрібних держав з різними політичними режимами, але подібного економічного зростання і добробуту не досягли.
Важливу роль у цьому контексті відіграє розмір «ринку» інтелектуальних та технологічних інновацій та його вплив на розвиток науки — аспект, який не отримав заслуженої уваги в історичному дискурсі на цю тему. У 1769 році, наприклад, Метью Боултон написав своєму партнеру Джеймсу Ватту:
Розробка мотору лише для трьох країн не варта мого часу, але дуже доречною є його розробка для всього світу
Те ж саме стосується і книг, наукових робіт з найрізноманітніших дисциплін. Написання таких праць передбачає певні витрати, тому цікавіше орієнтуватися на широкий ринок. Роздрібленість на ринку інтелектуального продукту означала б, що «аудиторія» кожного інноватора ставала б невеликою, що могло б подавляти ініціативу.
Обмін ідеями і досягненнями
Цікаво, що у тогочасній Європі політична та релігійна фрагментація не означала поділ на невеликі аудиторії для інноваторів. Політичні розбіжності у поглядах дивним чином співіснували з вражаючою інтелектуальною та культурною єдністю. У Європі утворився більшою чи меншою мірою інтегрований ринок ідей, об’єднана мережа вчених — жінок та чоловіків, — між якими відбувався жвавий обмін ідеями. Європейська культурна єдність у спільній спадщині класиків та поміж інтелектуалів — у використанні латини як мови загального вжитку. Власне, навіть структура християнської церкви також певним чином сприяла тіснішим контактам на континенті.
І якщо європейські інтелектуали багато подорожували світом, їхні ідеї переміщувалися навіть швидше. Завдяки розвитку друкованої преси та вдосконаленні поштової системи знання у формі письма швидко поширювалися світом. У доволі плюралістичній атмосфері ранньої сучасної Європи, особливо у порівнянні зі Східною Азією, спроби з боку консервативних політичних сил придушити інноваційні ідеї зазнавали поразки. Репутація таких зірок-інтелектуалів, як Галілей чи Спіноза, дозволяла їм публікувати свої роботи у найкоротші терміни за кордоном, якщо вдома вони зіштовхувалися з цензурою. Наприклад, заборонені праці Галілея швидко вивезли з Італії та опублікували в протестантських містах. Для інтелектуалів поділена Європа та відсутність єдиного політичного центру сприяла обміну думками та налагодженню контактів, чого просто-напросто не могло існувати у Китаї чи Османській імперії.
Вільний ринок ідей, який розвинувся після 1600 року, заклав підґрунтя епохи європейського Просвітництва, під час якої віра у науковий та інтелектуальний прогрес була безпосередньо пов’язана з політикою й залишається такою до наших днів. Попри труднощі, сила технологічного і наукового прогресу набирає обертів. Нинішній світ досі складається з конкуруючих між собою держав або блоків держав — і його об’єднання не стало набагато ближчим, ніж у 1600 році. Ринок ідей став активнішим, ніж будь-коли, а інновації з’являються з неймовірною швидкістю. Найцікавіше ще попереду.