fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja

🔈 Podkast «Inše interv’ju»: Volodymyr Nečyporuk — pro žyttja za poljarnym kolom, boroťbu za nezaležnisť, biznes 90-h ta peršyj Ukraїnśkyj tyždeń mody

🔈 Подкаст «Інше інтерв’ю»: Володимир Нечипорук — про життя за полярним колом, боротьбу за незалежність, бізнес 90-х та перший Український тиждень моди
Gerojem novogo podkastu generaľnyj prodjuser Ukrainian Fashion Week.
Героєм нового подкасту генеральний продюсер Ukrainian Fashion Week.
Читати кирилицею

Speciaľni možlyvosti

Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja
Kontrastna versija
  Інше інтерв’ю з Володимиром Нечипоруком.   Слухати. Або на вашому улюбленому сервісі для подкастів за посиланням. Текстова версія інтервю з Володимиром Нечипоруком. Володимир Нечипорук: В цій країні не так багато чогось стабільного. Ми пережили всіх президентів, крім Кравчука. Ми з Кучми починали… — Ми вже майже не дивуємося, коли бачимо Мадонну в капелюшках Багінського, чи Бевзу на подіумі в Нью-Йорку. Чи коли ми були в Токіо, бачили в ліфті невеличкого готелю дівчат у фейкових капелюшках від Багінського. Шероун Стоун їде у гастролі в Ізраїль і у неї сукні Оленки Даць. І так далі… Воно радує, але це вже не з галузі фантастики. Ми тільки відслідковуємо – а хто ще. — Моє завдання — це інтегрувати Україну в світовий простір. Ці прояви — найвища нагорода і найвище досягнення того, що ми зробили спільно з дизайнерами. — Від зими дуже багато вражень. Снігу у нас було стільки, що ми рили у дворі підсніжні ходи — у нас було ціле містечко. По-перше, там тепло, по-друге, якщо приходили чужаки з інших дворів, то було, де сховатися, поки вийдуть всі інші. Звичайно, фізкультура — це лижі. І в школі пробігти 10-15 км на лижах — це не було якоюсь там відчайдушною фізичною підготовкою. Ще одне з вражень, яке справляє враження на людей, які не бачили стільки снігу – коли ми гралися, садочок був на ремонті, нас налякав сторож, ми стрибали з даху двоповерхового садочку, але падали в сніг, і ні у кого нічого не було ні з руками, ні з ногами. Снігу було багато… — Це місто, в якому жили спочатку самі буржуазні націоналісти, а потом їхні нащадки, тобто ми, діти. Коли розповідаю, хто в мене був в класі, досі пам’ятаю: румунка, австрійка, поляк, литовка. І вчительку російської мови завжди дуже сердило (вона дочка репресованих пітерських інтелігентів): Чому українець Нечипорук і литовка Кусіаскус знають краще російську мову, ніж ти Власов?. В шкільних і міських олімпіадах, як правило, перемагали ми, представники не російської популяції. . . — Але як же батьки українця Нечипорука опинилися у Воркуті – за тисячі кілометрів від батьківщини? — Коли я прийшов вступати в Київ, то мене теж питали: Як батьки опинилися на півночі?. Я казав: Служили в армії. Але не уточнював, в якій. В 80-ї роках це ще не було тим, про що можна розповідати. Я досить пізно дізнався про долю батьків. Хоча при цьому ми їздили на канікули на Західну Україну до родичів. Я не міг зрозуміти, чому у маминих родичів багато фотографій, де вони у фуфайках і чомусь на Уралі. — Скільки вам було років, коли ви дізналися? — Це вже восьмий клас, практично 14 років. Вони вже не мали виходу – я все розпитую і розпитую. Всі ці історії я дізнався за наступні три роки. — Коли маму арештували, то всю сім’ю – двох сестер, брата і батьків — вивезли в заслання на Урал. А її відправили у Воркуту. Їй дали десять років каторги, дев’ять вона відсиділа. Тато був молодший за маму, коли його спіймали. У них було завдання — це 44 рік, Червона армія наступала — піти на зустріч фронту, перейти Дніпро і десь там заховатися, асимілювати, замаскуватися. Всі вірили, що прийде час Ч і треба буде підняти повстання в тилу більшовиків. Але із своїм загоном вони змогли дійти тільки під Київ. В Димері, де вони ночували, були завербовані люди, і їх здали. . . Тата заарештували з автоматом в руках, це був страшний злочин. Йому спочатку дали вирок розстріл, але він примудрився збрехати – на півроку посунув свій день народження. Малолєтка був, розстріл замінили на двадцять років каторги. Він відсидив одинадцять. Почалися амністії, їх повідпускали і вони між собою познайомилися. — Тобто батьки познайомилися безпосередньо там? — Так. Розумієте, я весь час дивувався, як батьки в таких умовах зберегли людяність, доброту і вміння любити людей. У мами закінчилася юність в сімнадцять років, у тата в шістнадцять. Вони звільнилися, коли мали 27-28 років. Величезний період юності, коли і дерева по-іншому ростуть і квіти по-іншому пахнуть, вони провели в таборах. Звичайно, там цінувалася людяність, порядність, дружба. Мені було завжди смішно, коли закидали, що я – буржуазний націоналіст. . . Що це значить по-вашому націоналіст? Мовляв, ви тільки про свою націю думаєте. Але ми святкували щонайменше, три Пасхи: єврейську, католицьку, за юліанським календарем. Про мацу чув не з розповідей – багато було репресованих євреїв, ну і так далі. Тому багатокультурність дитинства одразу формувала у всіх повагу до інших культур. — У батьків були друзі: два брати і сестра старша. Вони з-під Києва, з Фастова. Старший в 39-му пішов у Червону армію, служив біля Бресту. А молодший брат і сестра пішли в ОУН-УПА на території Київщини. Той під Брестом втрапляє в полон, цих арештовують в сорокових. І вони зустрічаються у Воркуті. Той захищав совєтську вітчизну, але потрапив в полон і отримав десять років, ці були проти совєтської вітчизни і отримали ті самі десять років. Випадково зустрілися — це був емоційний факт. Але те, що ця система дуже-дуже несправедлива, ставало зрозуміло завдяки таким фактам. Ще до нас приходив трохи старший чоловік, він сидів з татом в таборах. Він був з армії Будьоного, його теж заарештували і теж відправили на Воркуту. Тому я розумів, що все далеко не добре, якщо різні люди, різних національностей, різного виховання, все одно приїжджають у Воркуту. — Різні долі, а доля — однакова. — Комуняцька машина не розпізнає — своїх, чужих. Тільки молох перемалює і переварює цих прекрасних людей. — Рух супротиву продовжувався далі… Я ще був маленький, пам’ятаю, що у нас обшуки проходили – шукали якусь літературу, бо цей рух все ж таки продовжував існувати. Завдяки оточенню я багато дізнавався про українську культуру, однак мова моя не була канонічною – це була мова сорокових років Західною України з усіма відповідними акцентами. — Ви так розмовляли, коли приїхали в Київ? — Так, але я намагався мовчати, бо розумів, що щось не так. Я жив у друзів моїх батьків. Вони раніше поїхали з Воркути, їм вдалося поселитися у Фастівському районі. Тоді мене багато хто сприймав як досить чудернацьку персону. Хтось ставився з повагою, тому що я син Нечипоруків, а для когось я був до певної міри мавпочкою — людина з Воркути, говорить українською мовою, читав Ліну Костенко. До мене з повагою ставився Іван Гончар, був у нього вдома. Він мені показував свої колекції. І ще дуже-дуже багато людей тоді зустрічалися на життєвому шляху… Це був 81-й рік. Ще не закінчилися процеси по Стусу, іншим шістдесятникам, все ще бурлило. Тому українська свідома частина Києва дуже-дуже хотіла запізнатися. — Я вдячний нашому декану, покійному Дмитру Прилюку. Вже пізніше про це дізнався. Факультет був суперечливий — велика частина українських інтелігентів в кращому розумінні слова, а частина — партійних функціонерів. І мудрий декан, коли один з викладачів каже: Він з Воркути, його зараз проб’ю по колегах з КДБ, відповів: Вигнати його ми завжди встигнемо, а от україномовного хлопця з Воркути у нас ще навчалося. — Тобто вас взяли як екзотику таку? — Взяли як екзотику. — Не було раніше журналістів в ефірі, були тільки диктори. Задача журналіста була – написати диктору текст. Він його краще чи гірше читав. А щоб імпровізація… Перед тим, як вийти в ефір, цей текст відносився в цензуру. — На перевірку. — Так, на перевірку. Не дай бог, якесь слово не туди. А тут це начебто є, але вже можна інакше. Імпровізації, які навіть в записі йшли, – це було вперше. Молоді люди в ефірі жартували, спілкувалися і так далі. Це була дуже конкурентна програма. Якби тоді міряли рейтинги, ми були б дуже-дуже крутими. — Зрозуміло, що телебачення завжди трохи більш масовий засіб масової інформації. В ті часи і поготів — каналів було менше. Це програма, яка робила багато речей вперше, наприклад кліпи знімала. Нинішній міністр культури Саша Ткаченко вів музичний рейтинг. Всі команди, які з’являлися — Кому вниз, Мертвий півень, Марічка Бурмака — все це відбувалося на наших очах... Гарт тоді вже виходив з прямим ефіром по четвергах, а в п’ятницю в ЦК КПУ починали розбирати, що ті наговорили. Плюс ще були моменти, якраз по п’ятницях, коли розглядалися кадрові питання. Було таке, що у нас гість в четвер в ефірі, а в п’ятницю його знімають. Знову ж таки, не тільки тому, що він у нас був… — То до вас не дуже хотіли ходити? — Це була як ознака якості. А популярність… Розкажу історію. Якось на вокзалі була якась заворуха, і міліція забрала купу людей, мене в тому числі. Я не міг зрозуміти, чому я тут сиджу, в цьому опорному пункті міліції. Нарешті до мене доходить черга, питають ім’я, прізвище, де працюю. Я кажу: Володимир Нечипорук, молодіжна студія “Гарт”. А міліціонер такий: Ти подивись на нього, це треба таку брехню сказати. Ти ще б сказав, що ти в Кабміні працюєш. А інший мент дивиться і каже: Точно, я його бачив минулого разу… А як там телебачення?. Я дивлюся – час, вечір. Кажу: Хлопці, я вже боюся додому їхати, давайте відвеземо мене. Вони такі: Так, зараз відвеземо. Ми сідаємо в бобік, а я кажу: Ну ми ж на завданні. Вони: Да, а шо?. Кажу: Можна сирену?. І ми з вокзалу на Десятинну, як на дискотеці, з сиреною… — …На здачі не показували, але він був у нас заготовлений. Раптом чуємо: “Гарт” — в ефір, “Гарт” — в ефір. Визираємо, а там… Хтось на Майдані сказав, що Гарт не випускають в ефір через цей сюжет. Нас викликає керівництво і запитує: Що у вас там має бути в програмі?. Кажемо: Нічого, ви ж все бачили. А про Майдан щось буде?. Ну буде…. Після того, як люди прийшли, керівництво вже не могло заборонити. А в п’ятницю головного редактора знову покликали в ЦК... — Я знайшов одну вашу цитату, де ви кажете: Найвідповідальнішими випусками Гарту я вважаю ті, що виходили перед референдумом 1 грудня 1991 року. Тоді кожному журналісту хотілося бути причетним до процесу переконання людей у тому, що незалежність нам необхідна. Можете пригадати цей час напередодні референдуму? Які настрої тоді панували у суспільстві і що ви робили, аби людей переконати? —Настрої і тоді були достатньо біполярні. Навіть зараз ми бачимо, скільки є людей, які не раді, що живуть в Україні. А тоді це, мабуть, було ще складніше. Були люди, які точно знали, що їм не хочеться того, що було. І ще не було тих, хто вже ностальгував за ковбасою. Мені хотілося антирадянщині надати якійсь пристойні форми і донести. Не просто казати, що комуністи — фашисти, а оперувати якимось фактами. Був колега, який займався історичними дослідженнями. Довго вели цю рубрику, щоб показати, яка була історія. Бо, знаєте, зараз, мабуть важко уявити, який дефіцит інформації був. Зараз надлишок інформації, а тоді був просто дефіцит. . . Славнозвісний журнал Огонек Віталія Коротича прочитувався до дірки, одне одному передавали, коли відкривалися архіви, коли з’являлися факти про комуністичні злочини проти людства, не тільки проти України. Почало звучати поняття голодомор, про яке мало хто говорив. І ОУН-УПА не були такими однозначними ворогами. Тому хотілося більше цієї інформації донести, щоб люди краще зреагували. Ну і реакція була фантастична. Пам’ятаю, що попри все, попри те, що комуністична пропаганда була дуже активною, загальний результат референдуму був дуже пристойний. —А ваші батьки дочекалися моменту проголошення незалежності? — Так. — Ви пам’ятаєте розмову з ними, коли це сталося? Я взагалі не уявляю, що відбувалося в голові у людини, яка так давно про це мріяла? —Радість була шалена. Мама любила повторювати: Хіба думала я, що доживу до того часу, що побачу жовто-синій прапор. До речі про прапор. Я знайомий з людиною, яка відсиділа десять років за те, що повісив на Торговельно-економічному інституті жовто-синій прапор. Якраз він вийшов майже перед проголошенням незалежності – десять років провів в таборах. . . Цікаво, що в ті часи почали з’являтися персонажі, які здавалися ще більшими націоналістами, ніж націоналісти. Почав уже думати, чи у них не жовто-синій папір в туалеті… — Тобто це пристосуванці, які швидко перефарбувалися? — Так. Ми з Яцурою вирішили, що йдемо з телебачення, коли нам почали казати, що нам бракую національної ідеї. І казали це ті самі люди, які ще рік тому дрючили нас за зовсім інші речі. Але тут вже з’явився проєкт Міжнародного медіа-центру. 8 грудня, як зараз пам’ятаю, 1992 року я попрощався в ефірі з глядачами, сказав, що ми йдемо. Ще не знали куди. Але в нас вже була рекламна агенція, зареєстрована 30 грудня 1990 року. Думали, що, принаймні, цим ми собі щось заробимо. — Я так розумію, йдеться про компанію ЯНКО. Розшифровується Яцура, Нечипорук і Ко. Це були 90-ті… Бізнесу до того взагалі в країні не було. Як робити бізнес, ніхто не знав. Ви сказали, що була думка — щось на цьому заробити. Як ви собі це уявляли? Якою була бізнес-модель? — Ми ще працювали на державній службі, на телебаченні, і розуміли, що ресурсів, які виділяються на створення телевізійної програми, не вистачає. Є певна кількість знімальних днів, годин. Якщо ти проводиш якийсь конкурс, і треба відправити музичну групу в Туреччину, то точно в бухгалтерії держтелерадіо ти не отримаєш ці гроші. І напочатку це був механізм по реалізації тим творчих задумок, які були. Інколи це було неофіційно – ми просто доплачували операторам чи монтажерам, які у свій вільний час монтували кліпи Кому вниз, Мертвий півень і так далі. Хотілося знімати рекламні ролики. Потім, коли нарешті почали дивитися, як ці ролики виглядають по той бік міста Мостиська, то зрозумів, що ми ще не скоро дотягнемо до цього рівня. Ще ну було тих технологій. Всі думають, що плаский екран комп’ютера, мобільний телефон, вони були завжди. Ні… Мамонтів не бачив, але пейджер, факс, комп’ютер з величезним екраном — так. В ті часи, хто міг зробити хоча б 2-3 секунди динамічної заставки, це був левел Бог. Кожна секунда цієї графіки коштувала шалених грошей. Якби все робилося тільки за гроші, багатьох проєктів не було б. Було здорова цікавість — давайте спробуємо, а потім якось заробимо. І правда, багато таких проєктів потім монетизувалося…. . . Замовникам теж було цікаво брати участь у процесах. Це був період, коли операційним управлінням займалися власники. Від їх смаків залежав кінцевий продукт. — Це ви зараз про рекламу? — Так. Їм було цікаво. Я вихвалявся, що ми придумали назву бренда Олком. Покійний власник Олег, коли ми вибудовували якийсь натюрморт під час зйомки, ставав на драбину, щоб зазирнути у видошукач і побачити, як виглядає картинка, або сидів на монтажі… З кумедного. Ми Черновецькому для Правекс банку здавали аудіо-ролик — п’ять секунд для радіо. Я його записав чотири рази поспіль, щоб не мотати туди-сюди. Черновецький послухав і каже: Перші дві версії — просто гівно, третя — більш-менш, четверту беремо. Я йому вже не казав, що вони просто однакові. . . Це було свідоцтвом того, як їм було цікаво щось нове. Бо заробляти гроші вони вже навчилися, а як з того всього зробити щось красиве, несподіване… Плюс в 91-му Іра (Данилевська) журнал Eva з подружкою придумали. Це також була складова рекламного процесу — знаходити перших рекламодавців. І теж — ринку ще немає. Рекламних бюджетів на глянцеві видання не було. В когось просто випрошували ці рекламні гроші, щоб на них можна було видати журнал. — Ви починали бізнес в 90-ті, а про цей час ходять легенди і міфи: і рекети, і наїзди. Ви з чимось таким стикалися в своєму бізнес-житті в 90-ті? — Наша зустріч з Яцурою з бандюками була дуже такою…цікавою. — Ми були в Міжнародному медіа-центрі, в центрі Києва. Видно, що вони робили обхід своїх територій. Бо перед цим нас не було видно, ми себе на афішували, тому пропетляли. Плюс ми не брали якихось кредитів, ми не працювали з нерухомістю, з металобрухтом. А тут на Хрещатику якась контора, за обліком її ніде немає. І приходить молодший Савлохов. Брат його Борис Савлохов – це була легенда, борець, один з перших самих крутих бандюганів, нєубієнний: гранатами в нього кидали, стріляли, підривали… І молодших Совлохових, теж із борців, але трохи меншої вагової категорії, приходить до нас з биком таким конкретним. Кажуть: Надо поговорить. Ок. Сідаємо, ми з Василем, і ці двоє. Ви на нашій території, чим займаєтеся?. Ну робимо телевізійні новини, не тільки телевізійні новини. Мозг варить, ніяк не може зрозуміти — бабло де. А у вас там техніка якась…. Так, дививсь…. Якраз оператор здав камеру і штатив. От штатив коштує 7 000 доларів, але ти знаєш — піди продай його хоча б за 3 000, можеш забирати все. Ми почали розказувати, як ці новини працюють — і наче гроші є, і камера 25000 доларів коштує, і монтажка. Але вони не друкують гроші. І Савлохов видав геніальну фразу: Знаете что – я считаю, что сильные люди должны дружить с умными. А ще під час розмови у його партнера випадає тесак, коли він ногу на ногу перекидав. Василь каже: Це випадковість, чи це аргументація?. Той каже: Нє, це випадковість. І власне на цьому наше спілкування з бандюками закінчується. — Ми вже туди відправляли в акредитацію журналістів, фотографа Валіка і редактора Соню Забугу (сьогодні головний редактор Elle, тоді вона працювала у відділі моди). А у Валіка весь час були романи з моделями, він один з перших їздив в Париж, знімав моду. І коли ми вирішили, що нам потрібно зробити Тиждень моди, ми розуміли, що якісь правила мають бути. Ну куди звернутися? Де найкращий тиждень моди? В Парижі! Десь Соня знайшла в якомусь прес-релізі номер факсу Палати високої моди і ми туди написали на деревню дедушке, що називається — не конкретно якомусь Жану чи Марії. Мовляв, ми тут хочемо Тиждень моди зробити (вам конкуренцію в світі). Можете розказати, які там правила, що там основне? І дай бог здоров’я тому невідомому чиновнику, який відправив одинадцять сторінок положень. . . Там нічого складного – регламентація, скільки образів має бути на подіумі, що це має бути колекція наступного сезону… Ми переклали, адаптували під українські реалії. Якісь речі пізніше імплементувалися в правила проведення. Це зараз всі, хто навіть модою не займається, знають, що на Тижні моди не показують дитячі моду, весільну, купальники. А в ті часи ми були готові показувати і купальники, і шуби – хто що робить. Але після того зрозуміли – цього не можна, добре. —Якщо говорити про перший Тиждень моди, яким він був, пам’ятаєте? — Це було дуже феєрично…Багато можливостей з’являлося, часто несподіваних. У нас на поверсі, де був офіс рекламної агенції, знаходився офіс однієї компанії, яка торгувала алкоголем. В тому числі в їхньому портфелі була горілка Абсолют. І на перекурі на курілці якось їм кажемо: Сусіди, у нас тут така ідея. Може ви нам фуршет допоможете накрити?. Кажуть: Нє, але у Абсолюта цього року в маркетинг-стратегії є захід на фешн-події. Прекрасно! Вони дали гроші, прислали три сукні, які для них зробили дизайнери. У нас був перший заднік, моделі виходили з силуету пляшки Абсолют. І з ним пов’язана одна історія. Задник був з фанери, величезної площі. Вже гості на вулиці збираються під Будинком актора на Ярвалу, а його ще монтують. . . І тут відбувається цей чарівний момент, коли ламається ззаду рейки, і ця здоровенна штука падає. Я такого високохудожнього мату, який виконав дизайнер Серьожа Бизов – інтелігентна людина – у своєму житті не чув не до, не після. Там було закручено в сюжет все, що можна. І це справило якесь чарівне враження. Вони півдня це збирали, якщо не більше. Назад вони його поставили в лічені хвилини... Гості були тоді теж досить цікаво одягнені. Все, що було максимально брендовано, все вдягалося. Якщо була у пані кофтинка Dolce & Gabbana, вона її брала, якщо були чоботи з блістюльками Louis Vuitton або Gaultier, це бралося обов’язково. Вчилися всі: дизайнери, глядачі, організатори. Це була така еволюція. Переважно це було добре ставлення до всього: до нас, що ми це зробили, у глядачів — до дизайнерів, що вони такі кльові. А якщо вони ще отримали довідку, що вони кльові…. . . Вітя Анісімов виграв у Вільнюсі конкурс, ми отримали одразу міжнародну зірку. Нагадали людям, що Льоша Залевський Адміралтейську іглу отримав, чи Пустовіт стажувалася в Парижі. Людям, коли розповідаєш, що не треба дивитися тільки на лейбл, це спрацьовує. Стереотип Made in і досі працює. Якщо бірку Оксана Караванська почепити на Pierre Cardin, одразу зміниться ставлення. Бо знань спеціальних бракує, все на смак і на внушаємость. — Ці 23 роки організації Українських тижнів моди, чого вас навчили? — Навчили розуміти, що нічого більш мудрого, ніж придумав народ, немає. Будь-яку приказку береш, розумієш, що за цим стоїть багатовіковий досвід. Очі бояться, руки роблять – так. Краще з розумним втратити, ніж з дурнем знайти – так. Ти розумієш, наскільки це правильно. Улюблене моє гасло: Кожен крок в житті – це падіння, і щоб уникнути його, треба робити наступний крок. Не можна зупинятися, як тільки ти зупинився, ти впав, скотився вниз. . . Дуже важливо інвестувати в людей, які з тобою працюють. Це найдорожче, що в тебе є. Ми сьогодні, слава богу, не чіпали негативних моментів в історії Ukrainian Fashion Week, але просто перелічити можу: пожежі в офісах, згорів будинок, рейдерськи відібрали журнал і пограбували офіс з купою грошей, цінностей і так далі. І ти розумієш, що з кожної цієї синусоїди знизу ти можеш вийти вверх тільки з тими, хто поруч. Люди тебе не кинуть, вони готові працювати 24/7, коли треба. А ти натомість їм маєш багато віддавати. Також важливо не ставити собі якоїсь межі. Намагатися піднімати горизонти планування якомога вище. Бо як тільки ти робиш щось до сіх, то ти ніколи не зробиш далі. Не треба боятися. Рано чи пізно воно спрацює. — Окрім 23 років організації Ukrainian Fashion Week, у вас є ще одне серйозне досягнення – це 35 років разом з Іриною. Не можу відпусти вас без секрету щасливого шлюбу. — Секрети, мабуть, у більшості пар однакові. Якщо говорити про нюанси, ми на початку прописали правила. Домовилися під час сварок, бо без них не обійдеться, не казати завжди і ніколи. Не чіпати за будь-яких обставин членів родин, якби вони не повели себе, з нашої точки зори. Важливо пам’ятати, що сварка закінчиться — треба спілкуватися так, щоб не ображати. В більшості випадків нам це вдавалося. Робота разом, як не дивно, в нашому випадку йшла на користь, бо ти бачив, як твій партнер убивається на роботі. Твій партнер бачив, що ти зробив для того, щоб справа рухалася. Це викликало повагу і ніколи не призводило до якихось побутових проблем – кому мити посуд, кому готувати. . . Останні 17 років – це вже поява першого онука, потім другого і третього – це взагалі цементнуло наші стосунки. Як не дивно, дуже спільна робота цьому сприяла. Це при тому, що найгостріші, найемоційніші суперечки були у нас на професійну тему. Всі жартували, що Нечипорук двічі на рік звільняється – напередодні Тижнів моди… — Були такі моменти? — Я двічі писав заяву. Іра — голова оргкомітету, я — всього-навського найманий продюсер. Навіть формально. Але це її справа, це її в першу чергу справа, я тільки допомагаю, бо мені цікаво. Так, були, сварилися якраз на професійну тему, розходилися погляди, як треба організувати процес. Ясно, що потім змінювали точку зору одне одного. Дуже важливо вміти змінювати точку зору. Не зраджувати принципам, але не думати, що ти — істина в останній інстанції. Станьте спонсором подкасту Інше інтервю. . Слухайте також попередній випуск подкасту: Дорж Бату — про нову книгу, секретну роботу та захоплення всесвіту. Про подкаст Інше інтервю. Від Backstreet Boys до Бернара Вербера – за час роботи на радіо Володимир Анфімов узяв понад 200 інтерв’ю. Змінивши сферу і ставши експертом з комунікацій, він так само обожнює спілкуватися з цікавими людьми. Кожен герой подкасту Інше інтерв’ю – це особистість з унікальною історією, незвичним досвідом або набором знань. В розмові з ведучим гості розповідають про свої злети та падіння, перемоги та факапи, і найголовніше, уроки, які зробили їх тими, ким вони є зараз.

«Inše interv’ju» z Volodymyrom Nečyporukom

 

Generaľnyj prodjuser Ukrainian Fashion Week rozpovidaje pro neprostu dolju baťkiv ta dytynstvo, jake projšlo u Vorkuti, dilyťsja spogadamy pro robotu na radio i TB u časy perebudovy, prygaduje umovy vedennja biznesu u buremni 90-ti ta rozkazuje pro prygody, bez jakyh ne obijšlosja na peršomu Ukraїnśkomu tyžni mody.

🔈 Podkast «Inše interv’ju»: Volodymyr Nečyporuk — pro žyttja za poljarnym kolom, boroťbu za nezaležnisť, biznes 90-h ta peršyj Ukraїnśkyj tyždeń mody 1

Sluhaty

Abo na vašomu uljublenomu servisi dlja podkastiv za posylannjam.

Tekstova versija interv’ju z Volodymyrom Nečyporukom

Pryvit! Mene zvaty Volodymyr Anfimov, ce podkast «Inše interv’ju». Geroj kožnogo epizodu — ce osobystisť z unikaľnoju istorijeju, nezvyčnym dosvidom abo naborom znań. My govorymo pro zlety ta padinnja, peremogy ta fakapy, i, najgolovniše, uroky, jaki zrobyly našyh geroїv tymy, kym vony je zaraz.

Perš niž my počnemo, hoču skazaty pro deščo važlyve. Dekiľka tyžniv tomu, koly v mereži z’javyvsja poperednij epizod podkastu, ja otrymav cinne zauvažennja. Odyn z pidpysnykiv Dorža Batu, z jakym vlasne i vyjšlo interv’ju, zvernuv uvagu, ščo naš podkast ne adaptovano dlja ljudej iz vtratoju sluhu. Zakinčuvalosja povidomlennja slovamy: «Jak vony možuť posluhaty? Podumajte pro ce».
Pam’jataju, ščo v toj moment u mene v golovi ščoś klacnulo i ja usvidomyv, ščo u sviti je velyčezna kiľkisť ljudej, jaki ne možuť posluhaty podkast. I vsi zaklyky u sociaľnyh merežah zrobyty ce, bo tut stiľky vśogo cikavogo i prykoľnogo, dlja kogoś možuť vygljadaty prosto jak znuščannja.

Ne dovgo dumajučy, ja vyrišyv, ščo «Inše interv’ju» staje INKLJuZYVNYM podkastom. Vidteper vsi novi vypusky buduť suprovodžuvatysja TEKSTOVOJu versijeju, jaku možna znajty u vkladci Transcript servisu Simplecast, de ja vykladaju podkast ta na sajti našyh partneriv – sajtu «Na chasi ». Posylannja šukajte v opysi do ćogo vypusku. Buď laska, podiliťsja cijeї informacijeju z tymy, komu vona može buty korysnoju.

Nu a teper vlasne do geroja śogodnišńogo epizodu. Naviť jakščo vy ne cikavytesja modoju, vpevnenyj, vy čuly pro Ukrainian Fashion Week — Ukraїnśkyj tyždeń mody.

Volodymyr Nečyporuk: V cij kraїni ne tak bagato čogoś stabiľnogo. My perežyly vsih prezydentiv, krim Kravčuka. My z Kučmy počynaly…

— Ce Volodymyr Nečyporuk – generaľnyj prodjuser Ukraїnśkogo tyžnja mody. Razom z družynoju Irynoju Danylevśkoju – golovoju orgkomitetu Ukrainian Fashion Week – vony zrobyly i prodovžujuť robyty neabyjakyj vnesok v populjaryzaciju ukraїnśkoї mody.

— My vže majže ne dyvujemosja, koly bačymo Madonnu v kapeljuškah Baginśkogo, čy Bevzu na podiumi v Nju-Jorku. Čy koly my buly v Tokio, bačyly v lifti nevelyčkogo gotelju divčat u fejkovyh kapeljuškah vid Baginśkogo. Šeroun Stoun їde u gastroli v Izraїľ i u neї sukni Olenky Dać. I tak dali… Vono raduje, ale ce vže ne z galuzi fantastyky. My tiľky vidslidkovujemo – a hto šče.

— Same їh zaslugoju je te, ščo Ukrainian Fashion Week z’javyvsja v dalekomu 1997-mu i z togo času prohodyť dviči na rik.

— Moje zavdannja — ce integruvaty Ukraїnu v svitovyj prostir. Ci projavy — najvyšča nagoroda i najvyšče dosjagnennja togo, ščo my zrobyly spiľno z dyzajneramy.

— Slovo «Ukraїna» ta «ukraїnśkyj» śogodni vy počujete šče ne raz. Adže istorija Volodymyra Nečyporuka – ce ne prosto istorija ljudyny, bez jakoї važko ujavyty najmodnišu podiju Ukraїny. Za jogo biografijeju, bez perebiľšennja, možna vyvčaty stanovlennja samoї Ukraїny.

Neodnorazovo u svojemu žytti Volodymyr buv svidkom, a to i učasnykom podij, jaki kardynaľno zminyly hid istoriї našoї kraїny, zokrema Revoljuciї na graniti. A šče jogo smilyvo možna nazvaty peršoprohoďcem – odnym z tyh, hto mav bezposerednje vidnošennja do rečej, jaki z’javljalysja u nas vperše: perši prjami efiry, perši klipy, perši reklamni rolyky i perši gljancevi žurnaly. Ne kažučy vže, vlasne, pro peršyj na terenah Shidnoї Jevropy tyždeń pret-a-porte.

A počynajeťsja cja istorija, jak ne dyvno… u Vorkuti — holodnomu i snižnomu misti, ščo roztašovano pryblyzno za 150 kilometriv na pivnič vid Poljarnogo kola. Same tam u 1964 roci u rodyni ukraїnciv Nečyporukiv i narodyvsja naš śogodnišnij geroj.

— Vid zymy duže bagato vražeń. Snigu u nas bulo stiľky, ščo my ryly u dvori pidsnižni hody — u nas bulo cile mistečko. Po-perše, tam teplo, po-druge, jakščo pryhodyly čužaky z inšyh dvoriv, to bulo, de shovatysja, poky vyjduť vsi inši. Zvyčajno, fizkuľtura — ce lyži. I v školi probigty 10-15 km na lyžah — ce ne bulo jakojuś tam vidčajdušnoju fizyčnoju pidgotovkoju.

Šče odne z vražeń, jake spravljaje vražennja na ljudej, jaki ne bačyly stiľky snigu – koly my gralysja, sadočok buv na remonti, nas naljakav storož, my strybaly z dahu dvopoverhovogo sadočku, ale padaly v snig, i ni u kogo ničogo ne bulo ni z rukamy, ni z nogamy. Snigu bulo bagato…

— Krim klimatu, Vorkuta zapam’jatalasja Volodymyru šče odnijeju osoblyvistju…

— Ce misto, v jakomu žyly spočatku sami buržuazni nacionalisty, a potom їhni naščadky, tobto my, dity. Koly rozpovidaju, hto v mene buv v klasi, dosi pam’jataju: rumunka, avstrijka, poljak, lytovka. I včyteľku rosijśkoї movy zavždy duže serdylo (vona dočka represovanyh piterśkyh inteligentiv):

«Čomu ukraїneć Nečyporuk i lytovka Kusiaskus znajuť krašče rosijśku movu, niž ty Vlasov?». V škiľnyh i miśkyh olimpiadah, jak pravylo, peremagaly my, predstavnyky ne rosijśkoї populjaciї

— Ale jak že baťky ukraїncja Nečyporuka opynylysja u Vorkuti – za tysjači kilometriv vid baťkivščyny?

— Koly ja pryjšov vstupaty v Kyїv, to mene tež pytaly: «Jak baťky opynylysja na pivnoči?». Ja kazav: «Služyly v armiї». Ale ne utočnjuvav, v jakij. V 80-ї rokah ce šče ne bulo tym, pro ščo možna rozpovidaty.

Ja dosyť pizno diznavsja pro dolju baťkiv. Hoča pry ćomu my їzdyly na kanikuly na Zahidnu Ukraїnu do rodyčiv. Ja ne mig zrozumity, čomu u mamynyh rodyčiv bagato fotografij, de vony u fufajkah i čomuś na Urali.

— Skiľky vam bulo rokiv, koly vy diznalysja?

— Ce vže vośmyj klas, praktyčno 14 rokiv. Vony vže ne maly vyhodu – ja vse rozpytuju i rozpytuju. Vsi ci istoriї ja diznavsja za nastupni try roky.

Simejnoju tajemnyceju, jaku dovgo pryhovuvaly vid Volodymyra bulo te, ščo pid čas Drugoї svitovoї vijny jogo baťky služyly v OUN-UPA…

— Koly mamu areštuvaly, to vsju sim’ju – dvoh sester, brata i baťkiv — vyvezly v zaslannja na Ural. A її vidpravyly u Vorkutu. Їj daly desjať rokiv katorgy, dev’jať vona vidsydila.

Tato buv molodšyj za mamu, koly jogo spijmaly. U nyh bulo zavdannja — ce 44 rik, Červona armija nastupala — pity na zustrič frontu, perejty Dnipro i deś tam zahovatysja, asymiljuvaty, zamaskuvatysja.

Vsi viryly, ščo pryjde čas «Č» i treba bude pidnjaty povstannja v tylu biľšovykiv. Ale iz svoїm zagonom vony zmogly dijty tiľky pid Kyїv. V Dymeri, de vony nočuvaly, buly zaverbovani ljudy, i їh zdaly

Tata zaareštuvaly z avtomatom v rukah, ce buv strašnyj zločyn. Jomu spočatku daly vyrok «rozstril», ale vin prymudryvsja zbrehaty – na pivroku posunuv svij deń narodžennja. Maloljetka buv, rozstril zaminyly na dvadcjať rokiv katorgy. Vin vidsydyv odynadcjať. Počalysja amnistiї, їh povidpuskaly i vony miž soboju poznajomylysja.

— Tobto baťky poznajomylysja bezposeredńo tam?

— Tak. Rozumijete, ja veś čas dyvuvavsja, jak baťky v takyh umovah zberegly ljudjanisť, dobrotu i vminnja ljubyty ljudej. U mamy zakinčylasja junisť v simnadcjať rokiv, u tata v šistnadcjať. Vony zviľnylysja, koly maly 27-28 rokiv. Velyčeznyj period junosti, koly i dereva po-inšomu rostuť i kvity po-inšomu pahnuť, vony provely v taborah.

Zvyčajno, tam cinuvalasja ljudjanisť, porjadnisť, družba. Meni bulo zavždy smišno, koly zakydaly, ščo ja – buržuaznyj nacionalist

Ščo ce značyť po-vašomu «nacionalist»? Movljav, vy tiľky pro svoju naciju dumajete. Ale my svjatkuvaly ščonajmenše, try Pashy: jevrejśku, katolyćku, za julianśkym kalendarem. Pro macu čuv ne z rozpovidej – bagato bulo represovanyh jevreїv, nu i tak dali. Tomu bagatokuľturnisť dytynstva odrazu formuvala u vsih povagu do inšyh kuľtur.

Koly baťky rozpovily synovi vsju pravdu pro te, jak opynylysja u Vorkuti, vony vže ne bojalysja vesty pry Volodymyrovi rozmovy iz svoїmy druzjamy. Tak by movyty, tovaryšamy po neščastju. Odna z cyh istorij duže syľno vplynula na jogo antyradjanśki pogljady…

— U baťkiv buly druzi: dva braty i sestra starša. Vony z-pid Kyjeva, z Fastova. Staršyj v 39-mu pišov u Červonu armiju, služyv bilja Brestu. A molodšyj brat i sestra pišly v OUN-UPA na terytoriї Kyїvščyny. Toj pid Brestom vtrapljaje v polon, cyh areštovujuť v sorokovyh. I vony zustričajuťsja u Vorkuti. Toj zahyščav sovjetśku vitčyznu, ale potrapyv v polon i otrymav desjať rokiv, ci buly proty sovjetśkoї vitčyzny i otrymaly ti sami desjať rokiv. Vypadkovo zustrilysja — ce buv emocijnyj fakt. Ale te, ščo cja systema duže-duže nespravedlyva, stavalo zrozumilo zavdjaky takym faktam.

Šče do nas pryhodyv trohy staršyj čolovik, vin sydiv z tatom v taborah. Vin buv z armiї Buďonogo, jogo tež zaareštuvaly i tež vidpravyly na Vorkutu. Tomu ja rozumiv, ščo vse daleko ne dobre, jakščo rizni ljudy, riznyh nacionaľnostej, riznogo vyhovannja, vse odno pryїždžajuť u Vorkutu.

— Rizni doli, a dolja — odnakova.

— Komunjaćka mašyna ne rozpiznaje — svoїh, čužyh. Tiľky moloh peremaljuje i perevarjuje cyh prekrasnyh ljudej.

Cikavo, ščo pislja zviľnennja z taboriv, baťky Volodymyra ne perestaly buty mrijnykamy pro nezaležnisť Ukraїny. I ne tiľky mrijnykam — bijcjamy.

— Ruh suprotyvu prodovžuvavsja dali… Ja šče buv maleńkyj, pam’jataju, ščo u nas obšuky prohodyly – šukaly jakuś literaturu, bo cej ruh vse ž taky prodovžuvav isnuvaty.

Zavdjaky otočennju ja bagato diznavavsja pro ukraїnśku kuľturu, odnak mova moja ne bula kanoničnoju – ce bula mova sorokovyh rokiv Zahidnoju Ukraїny z usima vidpovidnymy akcentamy.

— Vy tak rozmovljaly, koly pryїhaly v Kyїv?

— Tak, ale ja namagavsja movčaty, bo rozumiv, ščo ščoś ne tak. Ja žyv u druziv moїh baťkiv. Vony raniše poїhaly z Vorkuty, їm vdalosja poselytysja u Fastivśkomu rajoni. Todi mene bagato hto spryjmav jak dosyť čudernaćku personu. Htoś stavyvsja z povagoju, tomu ščo ja syn Nečyporukiv, a dlja kogoś ja buv do pevnoї miry «mavpočkoju» — ljudyna z Vorkuty, govoryť ukraїnśkoju movoju, čytav Linu Kostenko.

Do mene z povagoju stavyvsja Ivan Gončar, buv u ńogo vdoma. Vin meni pokazuvav svoї kolekciї. I šče duže-duže bagato ljudej todi zustričalysja na žyttjevomu šljahu… Ce buv 81-j rik. Šče ne zakinčylysja procesy po Stusu, inšym šistdesjatnykam, vse šče burlylo. Tomu ukraїnśka svidoma častyna Kyjeva duže-duže hotila zapiznatysja.

I tut počynajeťsja nastupnyj, duže cikavyj rozdil žyttja Volodymyra Nečyporuka – universytetśki roky i navčannja na fakuľteti žurnalistyky universytetu Ševčenka. Zapytuju, jak jomu — synovi ukraїnśkyj nacionalistiv vdalosja vstupyty na tak zvanyj «ideologičnyj» fakuľtet?

— Ja vdjačnyj našomu dekanu, pokijnomu Dmytru Pryljuku. Vže pizniše pro ce diznavsja. Fakuľtet buv superečlyvyj — velyka častyna ukraїnśkyh inteligentiv v kraščomu rozuminni slova, a častyna — partijnyh funkcioneriv. I mudryj dekan, koly odyn z vykladačiv kaže: «Vin z Vorkuty, jogo zaraz prob’ju po kolegah z KDB», vidpoviv: «Vygnaty jogo my zavždy vstygnemo, a ot ukraїnomovnogo hlopcja z Vorkuty u nas šče navčalosja».

— Tobto vas vzjaly jak ekzotyku taku?

— Vzjaly jak ekzotyku.

Same pid čas navčannja v universyteti vidbulasja znakova podija – Volodymyr Nečyporuk poznajomyvsja zi svojeju majbutńoju družynoju Irynoju Danylevśkoju. Aby zavojuvaty serce divčyny, Volodymyr vdavavsja do riznyh hytroščiv, a odnogo razu naviť ryzyknuv vlasnym žyttjam. Zvorušlyva istorija znajomstva ta kohannja cijeї prekrasnoї pary dostupna usim, hto pidtrymuje «Inše interv’ju» na Patreoni. Jakščo vy šče ne z namy, to laskavo prosymo.

Nu a my prodovžujemo. U 1986 roci Volodymyr Nečyporuk zakinčyv fakuľtet žurnalistyky i pišov pracjuvaty na radio. Počynalasja perebudova i glasnisť. Bagato rečej, jaki raniše nihto sobi ne mig naviť ujavyty, teper stavaly reaľnistju…

— Ne bulo raniše žurnalistiv v efiri, buly tiľky dyktory. Zadača žurnalista bula – napysaty dyktoru tekst. Vin jogo krašče čy girše čytav. A ščob improvizacija… Pered tym, jak vyjty v efir, cej tekst vidnosyvsja v cenzuru.

— Na perevirku.

— Tak, na perevirku. Ne daj bog, jakeś slovo ne tudy. A tut ce načebto je, ale vže možna inakše. Improvizaciї, jaki naviť v zapysi jšly, – ce bulo vperše. Molodi ljudy v efiri žartuvaly, spilkuvalysja i tak dali. Ce bula duže konkurentna programa. Jakby todi mirjaly rejtyngy, my buly b duže-duže krutymy.

Pislja radio Volodymyr potrapyv na telebačennja – počav pracjuvaty v molodižnij studiї «Gart». Ce bula odna z peršyh rozvažaľnyh teleperedač dlja molodi na ukraїnśkomu TB.

— Zrozumilo, ščo telebačennja zavždy trohy biľš masovyj zasib masovoї informaciї. V ti časy i pogotiv — kanaliv bulo menše. Ce programa, jaka robyla bagato rečej vperše, napryklad klipy znimala. Nynišnij ministr kuľtury Saša Tkačenko viv muzyčnyj rejtyng. Vsi komandy, jaki z’javljalysja — «Komu vnyz», «Mertvyj piveń», Marička Burmaka — vse ce vidbuvalosja na našyh očah…

«Gart» todi vže vyhodyv z prjamym efirom po četvergah, a v p’jatnycju v CK KPU počynaly rozbyraty, ščo ti nagovoryly. Pljus šče buly momenty, jakraz po p’jatnycjah, koly rozgljadalysja kadrovi pytannja. Bulo take, ščo u nas gisť v četver v efiri, a v p’jatnycju jogo znimajuť. Znovu ž taky, ne tiľky tomu, ščo vin u nas buv…

— To do vas ne duže hotily hodyty?

— Ce bula jak oznaka jakosti. A populjarnisť… Rozkažu istoriju. Jakoś na vokzali bula jakaś zavoruha, i milicija zabrala kupu ljudej, mene v tomu čysli. Ja ne mig zrozumity, čomu ja tut sydžu, v ćomu opornomu punkti miliciї. Narešti do mene dohodyť čerga, pytajuť im’ja, prizvyšče, de pracjuju. Ja kažu: «Volodymyr Nečyporuk, molodižna studija “Gart”». A milicioner takyj: «Ty podyvyś na ńogo, ce treba taku brehnju skazaty. Ty šče b skazav, ščo ty v Kabmini pracjuješ». A inšyj ment dyvyťsja i kaže: «Točno, ja jogo bačyv mynulogo razu… A jak tam telebačennja?». Ja dyvljusja – čas, večir. Kažu: «Hlopci, ja vže bojusja dodomu їhaty, davajte vidvezemo mene». Vony taki: «Tak, zaraz vidvezemo». My sidajemo v bobik, a ja kažu: «Nu my ž na zavdanni». Vony: «Da, a šo?». Kažu: «Možna syrenu?». I my z vokzalu na Desjatynnu, jak na dyskoteci, z syrenoju…

Populjarnisť «Gartu» v ti roky dobre iljustruje šče odna istorija. Stalasja vona v žovtni 90-go roku pid čas Revoljuciї na graniti. Volodymyr razom z kolegoju pišly na Majdan, aby znjaty sjužet…

— …Na zdači ne pokazuvaly, ale vin buv u nas zagotovlenyj. Raptom čujemo: «“Gart” — v efir, “Gart” — v efir». Vyzyrajemo, a tam… Htoś na Majdani skazav, ščo «Gart» ne vypuskajuť v efir čerez cej sjužet. Nas vyklykaje kerivnyctvo i zapytuje: «Ščo u vas tam maje buty v programi?». Kažemo: «Ničogo, vy ž vse bačyly». «A pro Majdan ščoś bude?». «Nu bude…». Pislja togo, jak ljudy pryjšly, kerivnyctvo vže ne moglo zaboronyty. A v p’jatnycju golovnogo redaktora znovu poklykaly v CK…

— Ja znajšov odnu vašu cytatu, de vy kažete: «Najvidpovidaľnišymy vypuskamy «Gartu» ja vvažaju ti, ščo vyhodyly pered referendumom 1 grudnja 1991 roku. Todi kožnomu žurnalistu hotilosja buty pryčetnym do procesu perekonannja ljudej u tomu, ščo nezaležnisť nam neobhidna». Možete prygadaty cej čas naperedodni referendumu? Jaki nastroї todi panuvaly u suspiľstvi i ščo vy robyly, aby ljudej perekonaty?

—Nastroї i todi buly dostatńo bipoljarni. Naviť zaraz my bačymo, skiľky je ljudej, jaki ne radi, ščo žyvuť v Ukraїni. A todi ce, mabuť, bulo šče skladniše. Buly ljudy, jaki točno znaly, ščo їm ne hočeťsja togo, ščo bulo. I šče ne bulo tyh, hto vže nostaľguvav za kovbasoju.

Meni hotilosja antyradjanščyni nadaty jakijś prystojni formy i donesty.

Ne prosto kazaty, ščo komunisty — fašysty, a operuvaty jakymoś faktamy. Buv kolega, jakyj zajmavsja istoryčnymy doslidžennjamy. Dovgo vely cju rubryku, ščob pokazaty, jaka bula istorija. Bo, znajete, zaraz, mabuť važko ujavyty, jakyj deficyt informaciї buv. Zaraz nadlyšok informaciї, a todi buv prosto deficyt

Slavnozvisnyj žurnal «Ogonek» Vitalija Korotyča pročytuvavsja do dirky, odne odnomu peredavaly, koly vidkryvalysja arhivy, koly z’javljalysja fakty pro komunistyčni zločyny proty ljudstva, ne tiľky proty Ukraїny. Počalo zvučaty ponjattja «golodomor», pro jake malo hto govoryv. I OUN-UPA ne buly takymy odnoznačnymy vorogamy. Tomu hotilosja biľše cijeї informaciї donesty, ščob ljudy krašče zreaguvaly. Nu i reakcija bula fantastyčna. Pam’jataju, ščo popry vse, popry te, ščo komunistyčna propaganda bula duže aktyvnoju, zagaľnyj rezuľtat referendumu buv duže prystojnyj.

—A vaši baťky dočekalysja momentu progološennja nezaležnosti?

— Tak.

— Vy pam’jatajete rozmovu z nymy, koly ce stalosja? Ja vzagali ne ujavljaju, ščo vidbuvalosja v golovi u ljudyny, jaka tak davno pro ce mrijala?

—Radisť bula šalena. Mama ljubyla povtorjuvaty: «Hiba dumala ja, ščo dožyvu do togo času, ščo pobaču žovto-synij prapor».

Do reči pro prapor. Ja znajomyj z ljudynoju, jaka vidsydila desjať rokiv za te, ščo povisyv na Torgoveľno-ekonomičnomu instytuti žovto-synij prapor. Jakraz vin vyjšov majže pered progološennjam nezaležnosti – desjať rokiv proviv v taborah

Cikavo, ščo v ti časy počaly z’javljatysja personaži, jaki zdavalysja šče biľšymy nacionalistamy, niž nacionalisty. Počav uže dumaty, čy u nyh ne žovto-synij papir v tualeti…

— Tobto ce prystosuvanci, jaki švydko perefarbuvalysja?

— Tak. My z Jacuroju vyrišyly, ščo jdemo z telebačennja, koly nam počaly kazaty, ščo nam brakuju nacionaľnoї ideї. I kazaly ce ti sami ljudy, jaki šče rik tomu «drjučyly» nas za zovsim inši reči.

Ale tut vže z’javyvsja projekt Mižnarodnogo media-centru. 8 grudnja, jak zaraz pam’jataju, 1992 roku ja poproščavsja v efiri z gljadačamy, skazav, ščo my jdemo. Šče ne znaly kudy. Ale v nas vže bula reklamna agencija, zarejestrovana 30 grudnja 1990 roku. Dumaly, ščo, prynajmni, cym my sobi ščoś zarobymo.

— Ja tak rozumiju, jdeťsja pro kompaniju «JaNKO». Rozšyfrovujeťsja «Jacura, Nečyporuk i Ko». Ce buly 90-ti… Biznesu do togo vzagali v kraїni ne bulo. Jak robyty biznes, nihto ne znav. Vy skazaly, ščo bula dumka — ščoś na ćomu zarobyty. Jak vy sobi ce ujavljaly? Jakoju bula biznes-modeľ?

— My šče pracjuvaly na deržavnij službi, na telebačenni, i rozumily, ščo resursiv, jaki vydiljajuťsja na stvorennja televizijnoї programy, ne vystačaje. Je pevna kiľkisť znimaľnyh dniv, godyn. Jakščo ty provodyš jakyjś konkurs, i treba vidpravyty muzyčnu grupu v Tureččynu, to točno v buhgalteriї deržteleradio ty ne otrymaješ ci groši.

I napočatku ce buv mehanizm po realizaciї tym tvorčyh zadumok, jaki buly. Inkoly ce bulo neoficijno – my prosto doplačuvaly operatoram čy montažeram, jaki u svij viľnyj čas montuvaly klipy «Komu vnyz», «Mertvyj piveń» i tak dali.

Hotilosja znimaty reklamni rolyky. Potim, koly narešti počaly dyvytysja, jak ci rolyky vygljadajuť po toj bik mista Mostyśka, to zrozumiv, ščo my šče ne skoro dotjagnemo do ćogo rivnja. Šče nu bulo tyh tehnologij. Vsi dumajuť, ščo plaskyj ekran komp’jutera, mobiľnyj telefon, vony buly zavždy. Ni… Mamontiv ne bačyv, ale pejdžer, faks, komp’juter z velyčeznym ekranom — tak.

V ti časy, hto mig zrobyty hoča b 2-3 sekundy dynamičnoї zastavky, ce buv level «Bog». Kožna sekunda cijeї grafiky koštuvala šalenyh grošej. Jakby vse robylosja tiľky za groši, bagaťoh projektiv ne bulo b. Bulo zdorova cikavisť — davajte sprobujemo, a potim jakoś zarobymo. I pravda, bagato takyh projektiv potim monetyzuvalosja…

Zamovnykam tež bulo cikavo braty učasť u procesah. Ce buv period, koly operacijnym upravlinnjam zajmalysja vlasnyky. Vid їh smakiv zaležav kincevyj produkt.

— Ce vy zaraz pro reklamu?

— Tak. Їm bulo cikavo. Ja vyhvaljavsja, ščo my prydumaly nazvu brenda «Olkom». Pokijnyj vlasnyk Oleg, koly my vybudovuvaly jakyjś natjurmort pid čas zjomky, stavav na drabynu, ščob zazyrnuty u vydošukač i pobačyty, jak vygljadaje kartynka, abo sydiv na montaži…

Z kumednogo. My Černovećkomu dlja «Praveks banku» zdavaly audio-rolyk — p’jať sekund dlja radio.

Ja jogo zapysav čotyry razy pospiľ, ščob ne motaty tudy-sjudy. Černovećkyj posluhav i kaže: «Perši dvi versiї — prosto givno, tretja — biľš-menš, četvertu beremo». Ja jomu vže ne kazav, ščo vony prosto odnakovi

Ce bulo svidoctvom togo, jak їm bulo cikavo ščoś nove. Bo zarobljaty groši vony vže navčylysja, a jak z togo vśogo zrobyty ščoś krasyve, nespodivane… Pljus v 91-mu Ira (Danylevśka) žurnal «Eva» z podružkoju prydumaly. Ce takož bula skladova reklamnogo procesu — znahodyty peršyh reklamodavciv. I tež — rynku šče nemaje. Reklamnyh bjudžetiv na gljancevi vydannja ne bulo. V kogoś prosto vyprošuvaly ci reklamni groši, ščob na nyh možna bulo vydaty žurnal.

— Vy počynaly biznes v 90-ti, a pro cej čas hodjať legendy i mify: i rekety, i naїzdy. Vy z čymoś takym stykalysja v svojemu biznes-žytti v 90-ti?

— Naša zustrič z Jacuroju z bandjukamy bula duže takoju…cikavoju.

Pro te, jak ce bulo, a takož čym Volodymyru Nečyporuku zapam’jatavsja peršyj Ukrainian Fashion Week – počujete vže nezabarom. Prosto zaraz hoču skazaty spasybi našym informacijnym partneram — Na shasi. Ce onlajn vydannja pro vse, ščo cikavyť sučasnogo ukraїncja — vid pidpryjemnyctva ta startapiv do kuľtury ta urbanistyky. Zahoďte — nashasi.com
Takož ja zaprošuju vas dolučytysja do nas u sociaľnyh merežah – Facebook ta Instagram. Je u našogo podkastu i Telegram-kanal, v jakomu ja rozpovidaju pro vnutrišnju kuhnju «Inšogo interv’ju» – vse, ščo zalyšajeťsja za kadrom. Šukajte linky v opysi do ćogo epizodu.

A my povertajemosja do rozmovy z Volodymyrom Nečyporukom. Vin vlasne počav rozpovidaty pro їh peršu zustrič z reketom u 90-h…

— My buly v Mižnarodnomu media-centri, v centri Kyjeva. Vydno, ščo vony robyly obhid svoїh terytorij. Bo pered cym nas ne bulo vydno, my sebe na afišuvaly, tomu «propetljaly». Pljus my ne braly jakyhoś kredytiv, my ne pracjuvaly z neruhomistju, z metalobruhtom. A tut na Hreščatyku jakaś kontora, za oblikom її nide nemaje.

I pryhodyť molodšyj Savlohov. Brat jogo Borys Savlohov – ce bula legenda, boreć, odyn z peršyh samyh krutyh bandjuganiv, njeubijennyj: granatamy v ńogo kydaly, striljaly, pidryvaly… I molodšyh Sovlohovyh, tež iz borciv, ale trohy menšoї vagovoї kategoriї, pryhodyť do nas z bykom takym konkretnym. Kažuť: «Nado pogovoryť». Ok. Sidajemo, my z Vasylem, i ci dvoje.

«Vy na našij terytoriї, čym zajmajetesja?». «Nu robymo televizijni novyny, ne tiľky televizijni novyny».

Mozg varyť, nijak ne može zrozumity — bablo de.

«A u vas tam tehnika jakaś…». «Tak, dyvyvś….»

Jakraz operator zdav kameru i štatyv.

«Ot štatyv koštuje 7 000 dolariv, ale ty znaješ — pidy prodaj jogo hoča b za 3 000, možeš zabyraty vse».

My počaly rozkazuvaty, jak ci novyny pracjujuť — i nače groši je, i kamera 25000 dolariv koštuje, i montažka. Ale vony ne «drukujuť» groši.

I Savlohov vydav geniaľnu frazu: «Znaete čto – ja sčytaju, čto syľnыe ljudy dolžnы družyť s umnыmy». A šče pid čas rozmovy u jogo partnera vypadaje tesak, koly vin nogu na nogu perekydav. Vasyľ kaže: «Ce vypadkovisť, čy ce argumentacija?». Toj kaže: «Nje, ce vypadkovisť».

I vlasne na ćomu naše spilkuvannja z bandjukamy zakinčujeťsja.

Z počatku 90-h perenesemosja u 1997 rik. Same todi vidbulasja znakova podija dlja Ukraїnśkoї mody – buv zasnovanyj Ukrainian Fashion Week. Ideja Ukraїnśkogo tyžnja mody vynykla na svjatkuvanni dnja narodžennja družyny Volodymyra – Iryny Danylevśkoju. Na toj moment vona vydavala peršyj ukraїnśkyj gljancevyj žurnal «Eva». Za slovamy Volodymyra, kulinarnyh receptiv ne pysaly, a probuvaly zrobyty novyj format žinočogo vydannja. Todi dovodylosja bagato їzdyty po Ukraїni i zajmatysja promoušenom žurnalu razom zi stylistamy, dyzajneramy ta modeljamy. I ot na dni narodženni vynykla ideja stvoryty Tyždeń mody u Kyjevi, aby vsi zacikavleni v modi pryїždžaly v stolycju sami. Odnak, ideja – ce dobre, ale jak že robyty toj samyj tyždeń mody? Vyrišyly zapytaty u Paryži…

— My vže tudy vidpravljaly v akredytaciju žurnalistiv, fotografa Valika i redaktora Sonju Zabugu (śogodni golovnyj redaktor Elle, todi vona pracjuvala u viddili mody). A u Valika veś čas buly romany z modeljamy, vin odyn z peršyh їzdyv v Paryž, znimav modu. I koly my vyrišyly, ščo nam potribno zrobyty Tyždeń mody, my rozumily, ščo jakiś pravyla majuť buty. Nu kudy zvernutysja? De najkraščyj tyždeń mody? V Paryži!

Deś Sonja znajšla v jakomuś pres-relizi nomer faksu Palaty vysokoї mody i my tudy napysaly «na derevnju deduške», ščo nazyvajeťsja — ne konkretno jakomuś Žanu čy Mariї. Movljav, my tut hočemo Tyždeń mody zrobyty (vam konkurenciju v sviti). Možete rozkazaty, jaki tam pravyla, ščo tam osnovne? I daj bog zdorov’ja tomu nevidomomu čynovnyku, jakyj vidpravyv odynadcjať storinok položeń

Tam ničogo skladnogo – reglamentacija, skiľky obraziv maje buty na podiumi, ščo ce maje buty kolekcija nastupnogo sezonu… My pereklaly, adaptuvaly pid ukraїnśki realiї. Jakiś reči pizniše implementuvalysja v pravyla provedennja. Ce zaraz vsi, hto naviť modoju ne zajmajeťsja, znajuť, ščo na Tyžni mody ne pokazujuť dytjači modu, vesiľnu, kupaľnyky. A v ti časy my buly gotovi pokazuvaty i kupaľnyky, i šuby – hto ščo robyť. Ale pislja togo zrozumily – ćogo ne možna, dobre.

—Jakščo govoryty pro peršyj Tyždeń mody, jakym vin buv, pam’jatajete?

— Ce bulo duže fejeryčno…Bagato možlyvostej z’javljalosja, často nespodivanyh. U nas na poversi, de buv ofis reklamnoї agenciї, znahodyvsja ofis odnijeї kompaniї, jaka torguvala alkogolem. V tomu čysli v їhńomu portfeli bula gorilka «Absoljut». I na perekuri na kurilci jakoś їm kažemo: «Susidy, u nas tut taka ideja. Može vy nam furšet dopomožete nakryty?». Kažuť: «Nje, ale u «Absoljuta» ćogo roku v marketyng-strategiї je zahid na fešn-podiї». Prekrasno! Vony daly groši, pryslaly try sukni, jaki dlja nyh zrobyly dyzajnery.

U nas buv peršyj zadnik, modeli vyhodyly z syluetu pljašky «Absoljut». I z nym pov’jazana odna istorija. Zadnyk buv z fanery, velyčeznoї plošči. Vže gosti na vulyci zbyrajuťsja pid Budynkom aktora na Jarvalu, a jogo šče montujuť

I tut vidbuvajeťsja cej čarivnyj moment, koly lamajeťsja zzadu rejky, i cja zdorovenna štuka padaje. Ja takogo vysokohudožńogo matu, jakyj vykonav dyzajner Seŕoža Byzov – inteligentna ljudyna – u svojemu žytti ne čuv ne do, ne pislja. Tam bulo zakručeno v sjužet vse, ščo možna. I ce spravylo jakeś čarivne vražennja. Vony pivdnja ce zbyraly, jakščo ne biľše. Nazad vony jogo postavyly v ličeni hvylyny…

Gosti buly todi tež dosyť cikavo odjagneni. Vse, ščo bulo maksymaľno brendovano, vse vdjagalosja. Jakščo bula u pani koftynka «Dolce & Gabbana», vona її brala, jakščo buly čoboty z blistjuľkamy «Louis Vuitton» abo «Gaultier», ce bralosja obov’jazkovo.

Včylysja vsi: dyzajnery, gljadači, organizatory. Ce bula taka evoljucija. Perevažno ce bulo dobre stavlennja do vśogo: do nas, ščo my ce zrobyly, u gljadačiv — do dyzajneriv, ščo vony taki kľovi. A jakščo vony šče otrymaly dovidku, ščo vony kľovi…

Vitja Anisimov vygrav u Viľnjusi konkurs, my otrymaly odrazu mižnarodnu zirku. Nagadaly ljudjam, ščo Loša Zalevśkyj «Admiraltejśku iglu» otrymav, čy Pustovit stažuvalasja v Paryži. Ljudjam, koly rozpovidaješ, ščo ne treba dyvytysja tiľky na lejbl, ce spraćovuje. Stereotyp «Made in» i dosi pracjuje. Jakščo birku «Oksana Karavanśka» počepyty na «Pierre Cardin», odrazu zminyťsja stavlennja. Bo znań speciaľnyh brakuje, vse na smak i na «vnušajemosť».

— Ci 23 roky organizaciї Ukraїnśkyh tyžniv mody, čogo vas navčyly?

— Navčyly rozumity, ščo ničogo biľš mudrogo, niž prydumav narod, nemaje. Buď-jaku prykazku bereš, rozumiješ, ščo za cym stoїť bagatovikovyj dosvid. «Oči bojaťsja, ruky robljať» – tak. «Krašče z rozumnym vtratyty, niž z durnem znajty» – tak.

Ty rozumiješ, naskiľky ce pravyľno. Uljublene moje gaslo: «Kožen krok v žytti – ce padinnja, i ščob unyknuty jogo, treba robyty nastupnyj krok». Ne možna zupynjatysja, jak tiľky ty zupynyvsja, ty vpav, skotyvsja vnyz

Duže važlyvo investuvaty v ljudej, jaki z toboju pracjujuť. Ce najdorožče, ščo v tebe je. My śogodni, slava bogu, ne čipaly negatyvnyh momentiv v istoriї Ukrainian Fashion Week, ale prosto pereličyty možu: požeži v ofisah, zgoriv budynok, rejderśky vidibraly žurnal i pograbuvaly ofis z kupoju grošej, cinnostej i tak dali. I ty rozumiješ, ščo z kožnoї cijeї synusoїdy znyzu ty možeš vyjty vverh tiľky z tymy, hto poruč. Ljudy tebe ne kynuť, vony gotovi pracjuvaty 24/7, koly treba. A ty natomisť їm maješ bagato viddavaty.

Takož važlyvo ne stavyty sobi jakoїś meži. Namagatysja pidnimaty goryzonty planuvannja jakomoga vyšče. Bo jak tiľky ty robyš ščoś «do sih», to ty nikoly ne zrobyš dali. Ne treba bojatysja. Rano čy pizno vono spracjuje.

— Okrim 23 rokiv organizaciї Ukrainian Fashion Week, u vas je šče odne serjozne dosjagnennja – ce 35 rokiv razom z Irynoju. Ne možu vidpusty vas bez sekretu ščaslyvogo šljubu.

— Sekrety, mabuť, u biľšosti par odnakovi. Jakščo govoryty pro njuansy, my na počatku propysaly pravyla. Domovylysja pid čas svarok, bo bez nyh ne obijdeťsja, ne kazaty «zavždy» i «nikoly». Ne čipaty za buď-jakyh obstavyn členiv rodyn, jakby vony ne povely sebe, z našoї točky zory. Važlyvo pam’jataty, ščo svarka zakinčyťsja — treba spilkuvatysja tak, ščob ne obražaty. V biľšosti vypadkiv nam ce vdavalosja.

Robota razom, jak ne dyvno, v našomu vypadku jšla na korysť, bo ty bačyv, jak tvij partner «ubyvajeťsja» na roboti. Tvij partner bačyv, ščo ty zrobyv dlja togo, ščob sprava ruhalasja. Ce vyklykalo povagu i nikoly ne pryzvodylo do jakyhoś pobutovyh problem – komu myty posud, komu gotuvaty

Ostanni 17 rokiv – ce vže pojava peršogo onuka, potim drugogo i treťogo – ce vzagali «cementnulo» naši stosunky.

Jak ne dyvno, duže spiľna robota ćomu spryjala. Ce pry tomu, ščo najgostriši, najemocijniši superečky buly u nas na profesijnu temu. Vsi žartuvaly, ščo Nečyporuk dviči na rik zviľnjajeťsja – naperedodni Tyžniv mody…

— Buly taki momenty?

— Ja dviči pysav zajavu. Ira — golova orgkomitetu, ja — vśogo-navśkogo najmanyj prodjuser. Naviť formaľno. Ale ce її sprava, ce її v peršu čergu sprava, ja tiľky dopomagaju, bo meni cikavo.

Tak, buly, svarylysja jakraz na profesijnu temu, rozhodylysja pogljady, jak treba organizuvaty proces. Jasno, ščo potim zminjuvaly točku zoru odne odnogo. Duže važlyvo vmity zminjuvaty točku zoru. Ne zradžuvaty pryncypam, ale ne dumaty, ščo ty — istyna v ostannij instanciї.

Spodivajusja, kolyś my zrobymo okremyj epizod, prysvjačenyj vyključno Ukraїnśkomu tyžnju mody i pospilkujemosja z Volodymyrom Nečyporukom i Irynoju Danylevśkoju pro vse, ščo zalyšajeťsja za laštunkamy cijeї nejmovirno važlyvoї dlja ukraїnśkoї mody podiї. A na śogodni ce vse…

Jakščo vam spodobavsja cej vypusk, ne zabuďte podilytysja nym z druzjamy ta zalyšyty svij vidguk na Apple Podcasts. Takož hoču zaprosyty vas pidtrymaty podkast i staty jogo patronom. Ce dopomože meni i nadali robyty dlja vas interv’ju z cikavymy ljuďmy.

Z vamy buv Volodymyr Anfimov, počujemosja!

Stańte sponsorom podkastu «Inše interv'ju»

Proponujemo najtrendovišyj ta najefektyvnišyj format integraciї. Za doslidžennjam Nielsen, reklama v podkasti u 4,4 raza efektyvniša za vizuaľnu reklamu.

U vypadku sponsorstva «Inšogo interv’ju» vy otrymujete podvijnu diju: audioreklama v podkasti ta vizuaľna reklama na sajti z garantovanymy peregljadamy ta prosluhovuvannjamy.

Cikavo? Dyviťsja detali za posylannjam ta pyšiť nam na poštu — [email protected]

Sluhajte takož poperednij vypusk podkastu: Dorž Batu — pro novu knygu, sekretnu robotu ta zahoplennja vsesvitu🔈 Podkast «Inše interv’ju»: Volodymyr Nečyporuk — pro žyttja za poljarnym kolom, boroťbu za nezaležnisť, biznes 90-h ta peršyj Ukraїnśkyj tyždeń mody 2🔈 Podkast «Inše interv’ju»: Dorž Batu — pro novu knygu, sekretnu robotu ta zahoplennja vsesvitu.

Inši podkasty možna znajty pid speciaľnym tegom «Inše interv’ju».

Pro podkast «Inše interv’ju»

Vid Backstreet Boys do Bernara Verbera – za čas roboty na radio Volodymyr Anfimov uzjav ponad 200 interv’ju. Zminyvšy sferu i stavšy ekspertom z komunikacij, vin tak samo obožnjuje spilkuvatysja z cikavymy ljuďmy. Kožen geroj podkastu «Inše interv’ju» – ce osobystisť z unikaľnoju istorijeju, nezvyčnym dosvidom abo naborom znań. V rozmovi z vedučym gosti rozpovidajuť pro svoї zlety ta padinnja, peremogy ta fakapy, i najgolovniše, uroky, jaki zrobyly їh tymy, kym vony je zaraz.

📱 Čytajte Na chasi u Facebook i Twitter, pidpysujteś na kanal u Telegram.

Jakščo vy znajšly pomylku, buď laska, vydiliť fragment tekstu ta natysniť Ctrl Enter.

Dodaty komentar

Takyj e-mail vže zarejestrovano. Skorystujtesja Formoju vhodu abo vvediť inšyj.

Vy vkazaly nekorektni login abo paroľ

Vybačte, dlja komentuvannja neobhidno uvijty.
Šče
Vy čytajete sajt ukraїnśkoju latynkoju. Podrobyci v Manifesti
Hello. Add your message here.

Povidomyty pro pomylku

Tekst, jakyj bude nadislano našym redaktoram: