fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja

Jak zminyvsja dyzajn miśkogo prostoru za 27 rokiv — ukraїnśki realiї

Як змінився дизайн міського простору за 27 років — українські реалії

V ramkah specproektu «12 istorij pro nezaležnu Ukraїnu» redakcija Na chasi prezentuje rozmovu z Jurijem Granovśkym ta Maksymom Golovkom. Vony — spivzasnovnyky gromadśkoї organizaciї «Agenty Zmin», ščo zajmajeťsja doslidžennjam Kyjeva ta Odesy: gromadśkyh prostoriv, vulyć, plošč. Za 30 rokiv v Ukraїni prostory velykyh mist jurydyčno naležať mistjanam, de-fakto — ne naležať nikomu. Jak podolaty ce javyšče j jaki osnovni trendy rozvytku miśkogo dyzajnu?
В рамках спецпроекту «12 історій про незалежну Україну» редакція Na chasi презентує розмову з Юрієм Грановським та Максимом Головком. Вони — співзасновники громадської організації «Агенти Змін», що займається дослідженням Києва та Одеси: громадських просторів, вулиць, площ. За 30 років в Україні простори великих міст юридично належать містянам, де-факто — не належать нікому. Як подолати це явище й які основні тренди розвитку міського дизайну?
Читати кирилицею

Speciaľni možlyvosti

Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja
Kontrastna versija
  За словами Юрія, ці 27 років можна поділити на 2 етапи: варварське захоплення територій комерцією, після — переосмислення, яке поки нічого не змінило. Згодом контроль зникає разом із радянськими ЖЕКами. Основні проблеми, які виникли внаслідок цих змін: Зараз містяни не знають, що з цими територіями робити, адже фізично важко доглядати за подвір’ями, розміри яких іноді сягали 10 тис кв. м. Площа занадто велика, аби люди могли назвати її своєю. Окрім розміру, простори біля власних будинків містяни не наважуються вважати їхньою власністю, адже жителі інших будинків також проходять щодня цим подвір’ям, чи вигулюють тут собак. Результат: присвоєння цих територій людиною не відбулося — вони стали нічийними. Так розпочався процес занедбання — і на закинуті території прийшла комерція у форматі МАФів, зауважує Грановський: — І, на жаль, ця культура комерціалізації простору сприймається як норма. Через відсутність прецедентів люди не розуміють, що можуть бути альтернативи пустиру чи базару. За логікою містян, пустир — це погано, базар, хот-доги, пиво — це добре. Краще так, аніж нічого. Розповідаючи про вулиці, Юрій констатує: публічним простором в Україні вони ніколи не вважалися. Це — виключно транспортні артерії. Українці думають: вулиця — це дорога, отже вона лише для машин. Площі, в свою чергу, виглядають як беззмістовна пательня під сонцем, де у кращому випадку є фонтан: Юрій розповідає — з’явилися МАФи в той момент, коли 2 фактори наклалися один на одного: людям були потрібні магазини дорогою додому, підприємцям хотілося задовольнити цю потребу простим шляхом. МАФ — це найбільш мобільний і найдешевший спосіб, для якого використовується загарбання та приватизація нічийних територій. Він не потребує багато інвестицій, тому найпопулярніший серед комерсантів. Водночас, це — потрібний елемент в просторі, бо у мешканців є потреба купувати товари, коли вони йдуть з роботи додому, зазначає Максим. Проблема не в тому, що МАФи існують, а у тому, де вони стоять і як виглядають, яких санітарних і архітектурних норм дотримано. Точки продажу можуть навіть стати прикрасою міста, як, наприклад, у Будапешті — якщо врегулювати їхній вигляд та роботу. У Державних будівельних нормах України немає такого поняття, як громадський чи публічний простір, каже Юрій. Це формулювання лише починають вживати, маючи на увазі декілька точок у місті, створених урбаністами протягом останніх років. Хоча публічний простір — це уся територія, що знаходиться між будинками та приватними територіями, до якої кожна людина має доступ. Нові публічні простори, що створюються у містах — це, переважно, усі ті ж помпезні ідеї без функціонального змісту, що були вигадані 30 років тому: якщо фонтан — то найбільший та наймузичніший, якщо каштан — то найвищий. До того ж, більшість ініціатив — із ноткою PR-кампанії. Депутати вирішують: До дня Києва подаруємо людям альтанки, хоча жителям потрібне щось інше. Проектів, що дійсно переосмислюють функцію просторів, зараз одиниці. Поки що не йдеться про масове змінення просторів, а про те, щоб показати, що покинуті подвір’я — це не норма. — В рамках похибки, 95% публічних просторів — це витоптані подвір’я та занедбані площі, а 5% — це новобудови, які створили на прибудинкових територіях ландшафтний дизайн — додає Максим Головко. Максим помічає, що все нове для пішоходів та відпочинку — це все містяни оцінюють як Круто!. З іншого боку, цей оптимізм заважає зробити якісний ривок. Люди не звертають увагу на те, що немає пандусів на Поштовій площі. Киянам і так нормально: інклюзивність не стоїть гострою проблемою — є лише поодинокі пости у Facebook. Так само гостро й не стоїть питання про те, що не вистачає громадських вбиралень. Коли навіть цього мінімуму немає, але площу реконструювали — люди все одно задоволені, хоча ми й досі не можемо досягти найнижчого рівня якості. Базові проблеми рано чи пізно вирівняються за пірамідою Маслоу: спочатку задовольнити людські потреби — потім захочеться естетики. Обговорення будуть не про те, чи потрібні нам вбиральні, а про те, чи хочемо ми скандинавський стиль. Потім бесіди стануть ще складнішими: з’являться обговорення про процеси, дискримінацію, інклюзивність, про те, що одні спільноти витісняють інші. — Цей процес запущено і він незворотній, бо люди починають говорити, в тому числі і в Facebook — каже Юрій. Зараз ми сприймаємо територію поза своїм будинком як ворожу територію: там знаходяться лише безхатьки, алкоголіки, наркомани, і тому там не можу знаходитися я. Саме через цей стереотип містяни не хочуть покращувати вулиці, бо прийдуть інші, які все зруйнують. І поки люди туди не виходять — вони вважатимуть, що там залишаються ці ворожі інші. Тож ці фактори взаємопов’язані: потрібно вийти у публічний простір і почати проводити у ньому час — тоді збільшиться зона комфорту за межі приватної квартири. Один з прикладів того, як люди починають вважати простори своїми — це перекриття для транспорту вулиці Сагайдачного у Києві. — Це — експеримент, за яким ми спостерігаємо вже рік. Спочатку люди обурювалися: нащо перекривали, якщо ніхто не ходить? Іноді туди таки проривався транспорт, який ввозив товари у магазини на цій вулиці. Людей це спантеличувало: це моє чи не моє? Ми ходили сюди на обід щодня і бачили, як люди потроху починають переходити дорогу не тільки на пішохідних переходах і тротуарах. Як тільки люди ментально присвоять ці простори і зрозуміють, що мають право на них, вони почнуть вимагати, щоб на їхніх подвір’ях з’явилися не просто лавки, а якісні вуличні меблі для обіду на свіжому повітрі. Рано чи пізно люди дійдуть і до того, що якщо на ціх вуличних меблях спатиме безхатченко — це нормально, бо це його стиль життя. Кожен має право на те, щоб присвоїти цю лавку на деякий час. Грановський зауважує: Щороку ми спостерігаємо, як у дворах наших будинків з’являються лавки, на яких великими літерами вказано: Цю лавку встановив депутат міської ради Петро Петренко. На думку Максима, те, що депутати перед виборами масово облаштовують публічні простори — нормальний процес, адже їм не вдастсься все життя ставити одні лише лавки біля під’їздів. Політики еволюціонуватимуть, адже через 5 років лавка вже не буде унікальним виявом турботи: доведеться облаштовувати подвір’я з нуля і до повного його завершення, а не лише встромити кілька гойдалок у землю. Зараз депутати розуміють, що облаштування просторів — це важливо, тож напрямок розвиватиметься. Можливо, згодом політики почнуть навіть замовляти в дизайнерів плани цих подвір’їв. З іншого боку, за словами Юрія, люди вже перенасичені цими кольоровими пластиковими майданчиками, тож у майбутньому йтиметься не про кількість, а про якість. Кількості вже достатньо — нікого не здивуєш тим, що пан міський голова поставив спортивний майданчик у дворі. Тому дискусія переключиться на вирішення реальних потреб і якість. Хоч будинками та просторам займаються різні люди, ці складові поступово об’єднуються і впливають один на одного. Сьогодні забудовники використовують публічні простори як спосіб дати додаткову цінність до своїх новобудов. Максим розповідає — українська архітектура розділилася на 2 основних потоки: Перший і основний — пінопластове бароко, через яке стираются кордони між дешевою імітацією і оригінальними історичними будівлями. Другий — пострадянський стиль 1990-х. — Так проявляється бажання людей відчути себе у розкоші після Радянського періоду, коли вишуканість була не на часі. Окрім цього, на формування стилю також вплинули поїздки в европейські столиці, де досі зберігся історизм. Результатом цих чинників став виток будівництва у стилі пінопластове бароко, адже люди думають, що в історичному центрі архітектори мають створювати подібне до того, що вже є. Відповідь архітекторів — люди таке хочуть, тому ми будуємо. Більшість з них вважає, що нічого страшного в імітації немає. На думку Максима, імітація історизму не дає розвиватися новому, навіть, якби виглядала чудово. За його словами, така архітектура заважає говорити з людьми сучасними методами про те, що світ змінився. — Архітектуру пінопластового барокко більше не сприймають в Європі. Після Другої Світової війни було зруйновано багато старих будівель, вони стали цінністю. Тому ті проекти, які роблять вигляд, що вони старі — це прояв несмаку. Важливо зберігати контраст: має бути чітко видно, які саме будинки старі, аби люди їх берегли. В Україні цей дискурс зруйновано. Саме тому, коли з’являється Театр на Подолі, виникає бурхливе обговорення: люди обурюються, що на історичному Андріївському узвозі втілити сучасний проект. Потім виявляється, що вулиця не така вже й історична, бо там майже не залишилося оригінальних будинків. Чому ніхто не знав про це? Бо вони усі побудовані за одним шаблоном. — І чим довше ми затягуватимемо з тим, щоб почати казати людям про сучасність — тим міцніше формуватиметься суспільна думка, що так і має бути — пояснює Максим. За його словами, молодим архітекторам нічого і ніде зробити. Їм не дають спробувати зробити нове, тому що простіше зробити за певними шаблонами, бо нікому насправді не потрібні ці творчі вибрики молоді, яка намагається змінити старий уклад. Другий напрямок української архітектури — новий український стиль родом із 1990-х. Його недоліки у тому, що він ніби-то сучасний, але базується на застарілих технологіях. Сучасна архітектура тісно пов’язана із сучасними технологіями, тож створювати нове старими технологіями — не найкраща ідея. Цей період залишив нам перелік будівель: Південний вокзал, Універмаг Україна, Банк на Січових Стрільців (на розі Обсерваторної). Максим виділяє і третій напрямок — сучасні та якісні приклади, яких у Києві можна нарахувати приблизно 1%. Половина з них спроектована не українцями, як-от Німецьке Консульство на Володимирській чи Посольство Нідерландів на Контрактовій. Максим пояснює: ці проекти вдалі не тому, що замість асфальту там — граніт. Їх вдалість — в тому, як вони використовуватимуться: коли будівлі інклюзивні, енергоефективні, а простір навколо — озеленений. Прочитати інші з 12 історій

Jak vygljadaly vulyci v 90-ti — i čomu v «nuľovyh» gromadśki prostory zanedbaly

Za slovamy Jurija, ci 27 rokiv možna podilyty na 2 etapy:

  • varvarśke zahoplennja terytorij komercijeju,
  • pislja — pereosmyslennja, jake poky ničogo ne zminylo.

Do 1991 roku gromadśki prostory vygljadaly jak gigantśki vidstani miž budynkamy, jaki maly b peretvorytysja na sady. Taki pustyri u spaľnyh rajonah — ce pryklad tak zvanoї modernistśkoї zabudovy. 30 rokiv tomu ci terytoriї, vidvedeni pid sady, eksplatuvalysja, za nymy dogljadaly. Todi dlja miscevoї vlady važlyvo bulo stvorjuvaty «pokazovi podvir’ja» — tož za nymy buv žorstkyj kontroľ

Zgodom kontroľ znykaje razom iz radjanśkymy ŽEKamy. Osnovni problemy, jaki vynykly vnaslidok cyh zmin:

  • Zaraz mistjany ne znajuť, ščo z cymy terytorijamy robyty, adže fizyčno važko dogljadaty za podvir’jamy, rozmiry jakyh inodi sjagaly 10 tys kv. m.
  • Plošča zanadto velyka, aby ljudy mogly nazvaty її «svojeju».
  • Okrim rozmiru, prostory bilja vlasnyh budynkiv mistjany ne navažujuťsja vvažaty їhńoju vlasnistju, adže žyteli inšyh budynkiv takož prohodjať ščodnja cym podvir’jam, čy vyguljujuť tut sobak. Rezuľtat: prysvojennja cyh terytorij ljudynoju ne vidbulosja — vony staly ničyjnymy.
Jak zminyvsja dyzajn miśkogo prostoru za 27 rokiv — ukraїnśki realiї 1

Tak rozpočavsja proces zanedbannja — i na zakynuti terytoriї pryjšla komercija u formati MAFiv, zauvažuje Granovśkyj:

Čytajte takož: Jurij Granovśkyj — pro te, jak Agenty Zmin «robljať Kyїv OK»

— I, na žaľ, cja kuľtura komercializaciї prostoru spryjmajeťsja jak norma. Čerez vidsutnisť precedentiv ljudy ne rozumijuť, ščo možuť buty aľternatyvy pustyru čy bazaru. Za logikoju mistjan, pustyr — ce pogano, bazar, hot-dogy, pyvo — ce dobre. Krašče tak, aniž ničogo.

Rozpovidajučy pro vulyci, Jurij konstatuje: publičnym prostorom v Ukraїni vony nikoly ne vvažalysja. Ce — vyključno transportni arteriї. Ukraїnci dumajuť: vulycja — ce doroga, otže vona lyše dlja mašyn. Plošči, v svoju čergu, vygljadajuť jak bezzmistovna pateľnja pid soncem, de u kraščomu vypadku je fontan:

— Čerez gigantomaniju radjanśkoї doby, plošči my uspadkuvaly taki, ščob tam možna bulo provodyty demonstraciї i ljubyty voždja.

MAFy jak element publičnyh prostoriv

Jurij rozpovidaje — z’javylysja MAFy v toj moment, koly 2 faktory naklalysja odyn na odnogo:

  • ljudjam buly potribni magazyny dorogoju dodomu,
  • pidpryjemcjam hotilosja zadovoľnyty cju potrebu prostym šljahom.
  • MAF — ce najbiľš mobiľnyj i najdeševšyj sposib, dlja jakogo vykorystovujeťsja zagarbannja ta pryvatyzacija ničyjnyh terytorij. Vin ne potrebuje bagato investycij, tomu najpopuljarnišyj sered komersantiv.

Vodnočas, ce — potribnyj element v prostori, bo u meškanciv je potreba kupuvaty tovary, koly vony jduť z roboty dodomu, zaznačaje Maksym. Problema ne v tomu, ščo MAFy isnujuť, a u tomu, de vony stojať i jak vygljadajuť, jakyh sanitarnyh i arhitekturnyh norm dotrymano. Točky prodažu možuť naviť staty prykrasoju mista, jak, napryklad, u Budapešti — jakščo vreguljuvaty їhnij vygljad ta robotu.

Dlja čogo potribni novi gromadśki prostory

U Deržavnyh budiveľnyh normah Ukraїny nemaje takogo ponjattja, jak gromadśkyj čy publičnyj prostir, kaže Jurij. Ce formuljuvannja lyše počynajuť vžyvaty, majučy na uvazi dekiľka točok u misti, stvorenyh urbanistamy protjagom ostannih rokiv. Hoča publičnyj prostir — ce usja terytorija, ščo znahodyťsja miž budynkamy ta pryvatnymy terytorijamy, do jakoї kožna ljudyna maje dostup.

Čytajte takož: 7 vidpovidej pro te, ščo take universaľnyj dyzajn

Novi publični prostory, ščo stvorjujuťsja u mistah — ce, perevažno, usi ti ž pompezni ideї bez funkcionaľnogo zmistu, ščo buly vygadani 30 rokiv tomu:

  • jakščo fontan — to najbiľšyj ta najmuzyčnišyj,
  • jakščo kaštan — to najvyščyj.
  • Do togo ž, biľšisť iniciatyv — iz notkoju PR-kampaniї. Deputaty vyrišujuť: «Do dnja Kyjeva podarujemo ljudjam aľtanky», hoča žyteljam potribne ščoś inše.

Proektiv, ščo dijsno pereosmysljujuť funkciju prostoriv, zaraz odynyci. Poky ščo ne jdeťsja pro masove zminennja prostoriv, a pro te, ščob pokazaty, ščo pokynuti podvir’ja — ce ne norma.

— V ramkah pohybky, 95% publičnyh prostoriv — ce vytoptani podvir’ja ta zanedbani plošči, a 5% — ce novobudovy, jaki stvoryly na prybudynkovyh terytorijah landšaftnyj dyzajn — dodaje Maksym Golovko.

Jak zminyvsja dyzajn miśkogo prostoru za 27 rokiv — ukraїnśki realiї 2

Optymizm, ščo zavažaje

Maksym pomičaje, ščo vse nove dlja pišohodiv ta vidpočynku — ce vse mistjany ocinjujuť jak «Kruto!».

— U nas vse bulo nastiľky pogano, ščo ljudy buď-jaku dribnu zminu spryjmajuť pozytyvno.

Z inšogo boku, cej optymizm zavažaje zrobyty jakisnyj ryvok. Ljudy ne zvertajuť uvagu na te, ščo nemaje pandusiv na Poštovij plošči. Kyjanam i tak normaľno: inkljuzyvnisť ne stoїť gostroju problemoju — je lyše poodynoki posty u Facebook. Tak samo gostro j ne stoїť pytannja pro te, ščo ne vystačaje gromadśkyh vbyraleń. Koly naviť ćogo minimumu nemaje, ale plošču rekonstrujuvaly — ljudy vse odno zadovoleni, hoča my j dosi ne možemo dosjagty najnyžčogo rivnja jakosti.

Čytajte takož: 30+ anglomovnyh podkastiv ščodo urbanistyky, jaki varto sluhaty

Bazovi problemy rano čy pizno vyrivnjajuťsja za piramidoju Maslou: spočatku zadovoľnyty ljudśki potreby — potim zahočeťsja estetyky. Obgovorennja buduť ne pro te, čy potribni nam vbyraľni, a pro te, čy hočemo my skandynavśkyj styľ.

Potim besidy stanuť šče skladnišymy: z’javljaťsja obgovorennja pro procesy, dyskryminaciju, inkljuzyvnisť, pro te, ščo odni spiľnoty vytisnjajuť inši.

— Cej proces zapuščeno i vin nezvorotnij, bo ljudy počynajuť govoryty, v tomu čysli i v Facebook — kaže Jurij.

Jak zminyvsja dyzajn miśkogo prostoru za 27 rokiv — ukraїnśki realiї 3

Jak ljudy počynajuť prysvojuvaty terytoriї

Zaraz my spryjmajemo terytoriju poza svoїm budynkom jak vorožu terytoriju: tam znahodjaťsja lyše «bezhaťky, alkogoliky, narkomany», i tomu tam ne možu znahodytysja ja. Same čerez cej stereotyp mistjany ne hočuť pokraščuvaty vulyci, bo pryjduť «inši», jaki vse zrujnujuť. I poky ljudy tudy ne vyhodjať — vony vvažatymuť, ščo tam zalyšajuťsja ci voroži «inši».

Tož ci faktory vzajemopov’jazani: potribno vyjty u publičnyj prostir i počaty provodyty u ńomu čas — todi zbiľšyťsja zona komfortu za meži pryvatnoї kvartyry.

Odyn z prykladiv togo, jak ljudy počynajuť vvažaty prostory svoїmy — ce perekryttja dlja transportu vulyci Sagajdačnogo u Kyjevi.

— Ce — eksperyment, za jakym my sposterigajemo vže rik. Spočatku ljudy oburjuvalysja: naščo perekryvaly, jakščo nihto ne hodyť? Inodi tudy taky proryvavsja transport, jakyj vvozyv tovary u magazyny na cij vulyci. Ljudej ce spantelyčuvalo: ce moje čy ne moje? My hodyly sjudy na obid ščodnja i bačyly, jak ljudy potrohu počynajuť perehodyty dorogu ne tiľky na pišohidnyh perehodah i trotuarah.

Jak tiľky ljudy mentaľno prysvojať ci prostory i zrozumijuť, ščo majuť pravo na nyh, vony počnuť vymagaty, ščob na їhnih podvir’jah z’javylysja ne prosto lavky, a jakisni vulyčni mebli dlja obidu na svižomu povitri.

Rano čy pizno ljudy dijduť i do togo, ščo jakščo na cih vulyčnyh mebljah spatyme bezhatčenko — ce normaľno, bo ce jogo styľ žyttja. Kožen maje pravo na te, ščob prysvoїty cju lavku na dejakyj čas. Granovśkyj zauvažuje:

— I my majemo vyrišuvaty pytannja ne pro te, jak bezhaťkiv proganjaty, a jak їh integruvaty u suspiľstvo. U publičnomu prostori i maje vidbuvatysja cja integracija.

Jak zminyvsja dyzajn miśkogo prostoru za 27 rokiv — ukraїnśki realiї 4

Deputaty, jakym vygidno oblaštovuvaty publični prostory

Ščoroku my sposterigajemo, jak u dvorah našyh budynkiv z’javljajuťsja lavky, na jakyh velykymy literamy vkazano: «Cju lavku vstanovyv deputat miśkoї rady Petro Petrenko».

Čytajte takož: V Ukraїni z’javyvsja onlajn-katalog miśkyh prostoriv

Na dumku Maksyma, te, ščo deputaty pered vyboramy masovo oblaštovujuť publični prostory — normaľnyj proces, adže їm ne vdastśsja vse žyttja stavyty odni lyše lavky bilja pid’їzdiv. Polityky evoljucionuvatymuť, adže čerez 5 rokiv lavka vže ne bude unikaľnym vyjavom turboty: dovedeťsja oblaštovuvaty podvir’ja z nulja i do povnogo jogo zaveršennja, a ne lyše vstromyty kiľka gojdalok u zemlju. Zaraz deputaty rozumijuť, ščo oblaštuvannja prostoriv — ce važlyvo, tož naprjamok rozvyvatymeťsja. Možlyvo, zgodom polityky počnuť naviť zamovljaty v dyzajneriv plany cyh podvir’їv.

Z inšogo boku, za slovamy Jurija, ljudy vže perenasyčeni cymy koľorovymy plastykovymy majdančykamy, tož u majbutńomu jtymeťsja ne pro kiľkisť, a pro jakisť. Kiľkosti vže dostatńo — nikogo ne zdyvuješ tym, ščo pan miśkyj golova postavyv sportyvnyj majdančyk u dvori. Tomu dyskusija pereključyťsja na vyrišennja reaľnyh potreb i jakisť.

Arhitektura jak častyna miśkoї estetyky

Hoč budynkamy ta prostoram zajmajuťsja rizni ljudy, ci skladovi postupovo ob’jednujuťsja i vplyvajuť odyn na odnogo. Sogodni zabudovnyky vykorystovujuť publični prostory jak sposib daty dodatkovu cinnisť do svoїh novobudov.

Maksym rozpovidaje — ukraїnśka arhitektura rozdilylasja na 2 osnovnyh potoky:

  • Peršyj i osnovnyj — «pinoplastove baroko», čerez jake styrajutsja kordony miž deševoju imitacijeju i oryginaľnymy istoryčnymy budivljamy.
  • Drugyj — postradjanśkyj styľ 1990-h.

— Tak projavljajeťsja bažannja ljudej vidčuty sebe u rozkoši pislja Radjanśkogo periodu, koly vyšukanisť bula ne na časi. Okrim ćogo, na formuvannja stylju takož vplynuly poїzdky v evropejśki stolyci, de dosi zberigsja istoryzm.

Rezuľtatom cyh čynnykiv stav vytok budivnyctva u styli pinoplastove baroko, adže ljudy dumajuť, ščo v istoryčnomu centri arhitektory majuť stvorjuvaty podibne do togo, ščo vže je. Vidpoviď arhitektoriv — ljudy take hočuť, tomu my budujemo. Biľšisť z nyh vvažaje, ščo ničogo strašnogo v imitaciї nemaje.

Jak zminyvsja dyzajn miśkogo prostoru za 27 rokiv — ukraїnśki realiї 5

Na dumku Maksyma, imitacija istoryzmu ne daje rozvyvatysja novomu, naviť, jakby vygljadala čudovo. Za jogo slovamy, taka arhitektura zavažaje govoryty z ljuďmy sučasnymy metodamy pro te, ščo svit zminyvsja.

— Arhitekturu pinoplastovogo barokko biľše ne spryjmajuť v Jevropi. Pislja Drugoї Svitovoї vijny bulo zrujnovano bagato staryh budiveľ, vony staly cinnistju. Tomu ti proekty, jaki robljať vygljad, ščo vony stari — ce projav nesmaku. Važlyvo zberigaty kontrast: maje buty čitko vydno, jaki same budynky stari, aby ljudy їh beregly.

Čytajte takož: Golovnyj arhitektor Lvova — pro istoriju budivnyctva mista, nevdali sporudy sučasnykiv ta brukivku

V Ukraїni cej dyskurs zrujnovano. Same tomu, koly z’javljajeťsja Teatr na Podoli, vynykaje burhlyve obgovorennja: ljudy oburjujuťsja, ščo na istoryčnomu Andriїvśkomu uzvozi vtilyty sučasnyj proekt. Potim vyjavljajeťsja, ščo vulycja ne taka vže j istoryčna, bo tam majže ne zalyšylosja oryginaľnyh budynkiv. Čomu nihto ne znav pro ce? Bo vony usi pobudovani za odnym šablonom.

— I čym dovše my zatjaguvatymemo z tym, ščob počaty kazaty ljudjam pro sučasnisť — tym micniše formuvatymeťsja suspiľna dumka, ščo tak i maje buty — pojasnjuje Maksym.

Za jogo slovamy, molodym arhitektoram ničogo i nide zrobyty. Їm ne dajuť sprobuvaty zrobyty nove, tomu ščo prostiše zrobyty za pevnymy šablonamy, bo nikomu naspravdi ne potribni ci tvorči vybryky molodi, jaka namagajeťsja zminyty staryj uklad.

Jak zminyvsja dyzajn miśkogo prostoru za 27 rokiv — ukraїnśki realiї 6

Drugyj naprjamok ukraїnśkoї arhitektury — novyj ukraїnśkyj styľ rodom iz 1990-h. Jogo nedoliky u tomu, ščo vin niby-to sučasnyj, ale bazujeťsja na zastarilyh tehnologijah.

Sučasna arhitektura tisno pov’jazana iz sučasnymy tehnologijamy, tož stvorjuvaty nove starymy tehnologijamy — ne najkrašča ideja. Cej period zalyšyv nam perelik budiveľ: Pivdennyj vokzal, Univermag «Ukraїna», Bank na Sičovyh Striľciv (na rozi Observatornoї).

Maksym vydiljaje i tretij naprjamok — sučasni ta jakisni pryklady, jakyh u Kyjevi možna narahuvaty pryblyzno 1%. Polovyna z nyh sproektovana ne ukraїncjamy, jak-ot Nimećke Konsuľstvo na Volodymyrśkij čy Posoľstvo Niderlandiv na Kontraktovij. Maksym pojasnjuje: ci proekty vdali ne tomu, ščo zamisť asfaľtu tam — granit. Їh vdalisť — v tomu, jak vony vykorystovuvatymuťsja: koly budivli inkljuzyvni, energoefektyvni, a prostir navkolo — ozelenenyj.

Pročytaty inši z 12 istorij

Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора

Jak zminyvsja dyzajn miśkogo prostoru za 27 rokiv — ukraїnśki realiї 7

Cej material vygotovleno ta rozmiščeno na komercijnij osnovi.

Jakščo vy znajšly pomylku, buď laska, vydiliť fragment tekstu ta natysniť Ctrl Enter.

Dodaty komentar

Takyj e-mail vže zarejestrovano. Skorystujtesja Formoju vhodu abo vvediť inšyj.

Vy vkazaly nekorektni login abo paroľ

Vybačte, dlja komentuvannja neobhidno uvijty.
Šče
Vy čytajete sajt ukraїnśkoju latynkoju. Podrobyci v Manifesti
Hello. Add your message here.

Povidomyty pro pomylku

Tekst, jakyj bude nadislano našym redaktoram: