fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja

Vladyslav Troїćkyj, CSM «Dah» – pro mystectvo, smerť, žyttja ta Ukraїnu

Владислав Троїцький, ЦСМ «Дах» – про мистецтво, смерть, життя та Україну

Zi stvorennjam Centru sučasnogo mystectva «Dah» kuľturne žyttja kraїny vdyhnulo novogo povitrja na povni grudy. «Dah» stav peršym nezaležnym teatrom v kraїni, do jakogo potjagnulysja mytci, moloď ta gljadač, kotryj vtomyvsja vid deržavnyh teatriv. Zasnuvav cej proekt ukraїnśkyj režyser ta dramaturg Vladyslav Troїćkyj
Зі створенням Центру сучасного мистецтва «Дах» культурне життя країни вдихнуло нового повітря на повні груди. «Дах» став першим незалежним театром в країні, до якого потягнулися митці, молодь та глядач, котрий втомився від державних театрів. Заснував цей проект український режисер та драматург Владислав Троїцький
Читати кирилицею

Speciaľni možlyvosti

Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja
Kontrastna versija
  Владислав Троїцький реалізує чимало проектів, один із нових – ГогольFest у Маріуполі. У прифронтове та індустріальне місто він привіз одні із найуспішніших своїх проектів та мав власну лекцію із назвою, що провокувала та інтригувала — Навіщо потрібне мистецтво. На часі – найцікавіші, за нашою версією, тези із уст митця та культуртреґера. Про сучасне мистецтво. – Яку функцію  зараз може виконувати мистецтво? Навіщо воно вам? Кожну секунду якась неймовірна кількість людей створюють якусь маячню та називають це мистецтвом. Навіщо? Але справжне мистецтво може показати, що в людини всередині. І це може бути щось таке, на що краще не дивитися. Справжнє мистецтво дозволяє зіштовхнутися з відчуттям танатосу, смерті. Якщо ти розумієш, що таке смерть, то починаєш цінувати кожну секунду свого життя. Адже парадоксальна річ: десакралізація смерті вбиває сакральність життя. Справжнього мистецтва насправді дуже мало. І театру вкрай мало. Але якщо раптом після певної вистави з вами щось трапилося і ви вийшли розгублені, не знаєте, що, але щось у вас змінилося, якусь струну душі  зачепило і ви відчули, що треба щось робити та змінювати у своєму житті, то це – мистецтво. Можливо, завдання сучасного мистецтва – відчути завтрашній день та допомогти поставити правильні питання, а не відповіді.. . . Про смерть та час. – В Україні спостерігається десакралізація смерті. Виходить, що людина, яка йде зі світу, знаходиться в жахливих обставинах. Хоспіси, всі лікарні – це максимальне приниження людини. Сама процедура: морги, кладовища, люди, яких закопують, ці потворні похоронні вінки... Смерть в нас відсунута від нашої свідомості як трохи незручна та соромязлива історія. Не прийнято про це говорити. Чомусь. Ми поводимося як страуси: кожний з нас думає звичайно, я помру, але не зараз, в найближчих планах в мене цього немає. Тому починає жити, як безсмертний. А в чому життя безсмертного? Він думає, що в нього є неймовірна кількість часу. Тому його потрібно вбивати, чим ми усі часто займаємося. Є навіть вислів: вбити час. Час, який нам даровано, ми з шаленою люттю намагаємося вбити.. . . Про людину та творця у ній. – Під час перегляду серіалу можна розмовляти по телефону, а під час прочитання книги цього не зробиш. Книга вимагає від людини набагато більше зусиль, аби створювати чарівний світ. Людина має стати творцем під час прочитання книги, а от під час перегляду серіалу людина залишається тільки споживачем. А наскільки ми, як глядачі, готові бути творцями? Адже творець – небезпечне створіння, тому що він є людиною вільною. А вільною людиною дуже важко маніпулювати. Ми самі собі створюємо цю клітку, в якій стаємо рабами. Справжнє сучасне мистецтво, по ідеї, має показувати способи руйнування цієї клітки.. . . Про культуру та мистецтво в сучасній Україні. – Користолюбство, обман, хитрість – одні з найголовніших та найприкріших бід України. Нам соромно показатися біднішими за інших. В цьому плані мистецтво може формувати іншу систему цінностей та демонструвати те, що так не треба жити. Читатйте також: Між морем та фронтом — ГогольFest у Маріуполі. Ми в Україні тішимося своєю провінційністю та боїмося відкритися світу. Особливо — наша офіційна культура. Вона завмерла в 60-70-х роках ХХ століття, коли були придумані всі ці маркери про Україну, як сільську країну:  хохли, шаровари, танці, сало. І цей маркер продовжує жити в нашій країні у всій своїй величі. В Україні, на жаль, немає струн передачі мистецького знання. Воно має передаваться обличчям до обличчя, через людське. Бувають, звичайно, самородки, які народжуються з нічого. Генії. Але розраховувати, що саме ти геній – це, як мінімум, безумство. Ми самі себе маркуємо, як жлобів. От дивишся на Поплавського – і розумієш, що це ректор університету культури, головного закладу, який готує кадри для культури. І нікого це не тóркає. Я не хочу мати нічого спільного із суспільством, в якому головний код – це Поплавський. – У невеликих містах набагато більше шансів почати нову Україну, про яку хочеться мріяти і думати, ніж в Києві. Формується певне інтелектуальне середовище, яке вже може провокувати зміни в суспільстві та створити світ, за який не соромно. Україна знаходиться в потужному культурному древі світу. Наскільки ми в ньому орієнтуємося, розуміємо – не зрозуміло та важко сказати. А воно продовжує рости. Посекундно.. . . Владислав Троїцький – український актор, режисер, драматург. Заснував у 1994 році перший в Україні незалежний театр Дах. Художній керівник та засновник всесвітньовідомого етнохаус-гурту ДахаБраха, фрік-кабаре Dakh Daughters, лялькового кабаре ЦеШо. Є засновником та президентом міжнародного мультидисциплінарного фестивалю ГогольFest. 
09.05.2018,16:15
0
GogoľFEST, repor.to/shuvayev
Реклама 👇 Замовити

Vladyslav Troїćkyj realizuje čymalo proektiv, odyn iz novyh – GogoľFest u Mariupoli. U pryfrontove ta industriaľne misto vin pryviz odni iz najuspišnišyh svoїh proektiv ta mav vlasnu lekciju iz nazvoju, ščo provokuvala ta intryguvala — «Naviščo potribne mystectvo». Na časi – najcikaviši, za našoju versijeju, tezy iz ust mytcja ta kuľturtreğera.

Pro sučasne mystectvo

– Jaku funkciju  zaraz može vykonuvaty mystectvo? Naviščo vono vam? Kožnu sekundu jakaś nejmovirna kiľkisť ljudej stvorjujuť jakuś majačnju ta nazyvajuť ce mystectvom. Naviščo? Ale spravžne mystectvo može pokazaty, ščo v ljudyny vseredyni. I ce može buty ščoś take, na ščo krašče ne dyvytysja.

Spravžnje mystectvo dozvoljaje zištovhnutysja z vidčuttjam tanatosu, smerti. Jakščo ty rozumiješ, ščo take smerť, to počynaješ cinuvaty kožnu sekundu svogo žyttja. Adže paradoksaľna rič: desakralizacija smerti vbyvaje sakraľnisť žyttja.

Spravžńogo mystectva naspravdi duže malo. I teatru vkraj malo. Ale jakščo raptom pislja pevnoї vystavy z vamy ščoś trapylosja i vy vyjšly rozgubleni, ne znajete, ščo, ale ščoś u vas zminylosja, jakuś strunu duši  začepylo i vy vidčuly, ščo treba ščoś robyty ta zminjuvaty u svojemu žytti, to ce – mystectvo.

Možlyvo, zavdannja sučasnogo mystectva – vidčuty zavtrašnij deń ta dopomogty postavyty pravyľni pytannja, a ne vidpovidi.

Vladyslav Troїćkyj, CSM «Dah» – pro mystectvo, smerť, žyttja ta Ukraїnu

Foto: GogoľFEST, repor.to/shuvayev

Pro smerť ta čas

– V Ukraїni sposterigajeťsja desakralizacija smerti. Vyhodyť, ščo ljudyna, jaka jde zi svitu, znahodyťsja v žahlyvyh obstavynah. Hospisy, vsi likarni – ce maksymaľne prynyžennja ljudyny. Sama procedura: morgy, kladovyšča, ljudy, jakyh zakopujuť, ci potvorni pohoronni vinky… Smerť v nas vidsunuta vid našoї svidomosti jak trohy nezručna ta sorom’jazlyva istorija. Ne pryjnjato pro ce govoryty. Čomuś.

My povodymosja jak strausy: kožnyj z nas dumaje «zvyčajno, ja pomru, ale ne zaraz, v najblyžčyh planah v mene ćogo nemaje». Tomu počynaje žyty, jak bezsmertnyj. A v čomu žyttja bezsmertnogo? Vin dumaje, ščo v ńogo je nejmovirna kiľkisť času. Tomu jogo potribno vbyvaty, čym my usi často zajmajemosja.

Je naviť vysliv: «vbyty čas». Čas, jakyj nam darovano, my z šalenoju ljuttju namagajemosja vbyty.

Pro ljudynu ta tvorcja u nij

– Pid čas peregljadu serialu možna rozmovljaty po telefonu, a pid čas pročytannja knygy ćogo ne zrobyš. Knyga vymagaje vid ljudyny nabagato biľše zusyľ, aby stvorjuvaty čarivnyj svit. Ljudyna maje staty tvorcem pid čas pročytannja knygy, a ot pid čas peregljadu serialu ljudyna zalyšajeťsja tiľky spožyvačem.

A naskiľky my, jak gljadači, gotovi buty tvorcjamy? Adže tvoreć – nebezpečne stvorinnja, tomu ščo vin je ljudynoju viľnoju. A viľnoju ljudynoju duže važko manipuljuvaty.

My sami sobi stvorjujemo cju klitku, v jakij stajemo rabamy. Spravžnje sučasne mystectvo, po ideї, maje pokazuvaty sposoby rujnuvannja cijeї klitky.

Vladyslav Troїćkyj, CSM «Dah» – pro mystectvo, smerť, žyttja ta Ukraїnu

Foto: GogoľFEST, repor.to/shuvayev

Pro kuľturu ta mystectvo v sučasnij Ukraїni

– Korystoljubstvo, obman, hytrisť – odni z najgolovnišyh ta najprykrišyh bid Ukraїny. Nam soromno pokazatysja bidnišymy za inšyh. V ćomu plani mystectvo može formuvaty inšu systemu cinnostej ta demonstruvaty te, ščo tak ne treba žyty.

Čytajte takož: Miž morem ta frontom — GogoľFest u Mariupoli

My v Ukraїni tišymosja svojeju provincijnistju ta boїmosja vidkrytysja svitu. Osoblyvo — naša oficijna kuľtura. Vona zavmerla v 60-70-h rokah HH stolittja, koly buly prydumani vsi ci markery pro Ukraїnu, jak siľśku kraїnu:  hohly, šarovary, tanci, salo. I cej marker prodovžuje žyty v našij kraїni u vsij svoїj velyči.

Vladyslav Troїćkyj, CSM «Dah» – pro mystectvo, smerť, žyttja ta Ukraїnu 1

V Ukraїni, na žaľ, nemaje strun peredači mystećkogo znannja. Vono maje peredavaťsja oblyččjam do oblyččja, čerez ljudśke. Buvajuť, zvyčajno, samorodky, jaki narodžujuťsja z ničogo. Geniї. Ale rozrahovuvaty, ščo same ty genij – ce, jak minimum, bezumstvo.

My sami sebe markujemo, jak žlobiv. Ot dyvyšsja na Poplavśkogo – i rozumiješ, ščo ce rektor universytetu kuľtury, golovnogo zakladu, jakyj gotuje kadry dlja kuľtury. I nikogo ce ne «tórkaje». Ja ne hoču maty ničogo spiľnogo iz suspiľstvom, v jakomu golovnyj kod – ce Poplavśkyj.

– U nevelykyh mistah nabagato biľše šansiv počaty novu Ukraїnu, pro jaku hočeťsja mrijaty i dumaty, niž v Kyjevi. Formujeťsja pevne intelektuaľne seredovyšče, jake vže može provokuvaty zminy v suspiľstvi ta stvoryty svit, za jakyj ne soromno.

Ukraїna znahodyťsja v potužnomu kuľturnomu drevi svitu. Naskiľky my v ńomu orijentujemosja, rozumijemo – ne zrozumilo ta važko skazaty. A vono prodovžuje rosty. Posekundno.

Vladyslav Troїćkyj – ukraїnśkyj aktor, režyser, dramaturg. Zasnuvav u 1994 roci peršyj v Ukraїni nezaležnyj teatr «Dah». Hudožnij kerivnyk ta zasnovnyk vsesvitńovidomogo etnohaus-gurtu «DahaBraha», frik-kabare «Dakh Daughters», ljaľkovogo kabare «CeŠo». Je zasnovnykom ta prezydentom mižnarodnogo muľtydyscyplinarnogo festyvalju GogoľFest. 

Jakščo vy znajšly pomylku, buď laska, vydiliť fragment tekstu ta natysniť Ctrl Enter.

Dodaty komentar

Takyj e-mail vže zarejestrovano. Skorystujtesja Formoju vhodu abo vvediť inšyj.

Vy vkazaly nekorektni login abo paroľ

Vybačte, dlja komentuvannja neobhidno uvijty.
Šče
Vy čytajete sajt ukraїnśkoju latynkoju. Podrobyci v Manifesti
Hello. Add your message here.

Povidomyty pro pomylku

Tekst, jakyj bude nadislano našym redaktoram: