fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja

Nastja Mantač — pro «kadrove» žyttja muzejnogo fotografa, frilans ta vypadkovosti

Настя Мантач — про «кадрове» життя музейного фотографа, фріланс та випадковості
Fotografija jak mystectvo, art-proekt čy reklamnyj nosij častiše potrapljajuť u pole zoru ZMI, aniž fotografija jak zasib transljaciї povsjakdennja. A ščo može hovatysja po inšyj bik kamery — rozpovidaje fotograf Nastja Mantač
Фотографія як мистецтво, арт-проект чи рекламний носій частіше потрапляють у поле зору ЗМІ, аніж фотографія як засіб трансляції повсякдення. А що може ховатися по інший бік камери — розповідає фотограф Настя Мантач
Читати кирилицею

Speciaľni možlyvosti

Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja
Kontrastna versija
  Бути фотографом — покликання чи набір навичок, які потрібно постійно розвивати?. — В дитинстві я бачила себе в різних професіях. Хотіла бути міліціонером, дизайнером одягу, потім перекладачем, — а врешті-решт пішла навчатись на менеджера, так і не визначившись до кінця з тим, ким хочу бути. Зараз вже, аналізуючи минуле, розумію що мала річ, котру постійно носила з собою: звичайну мильницю — спочатку плівкову, потім цифрову. Я ніколи не задумувалась про те, що цим можна займатись всерйоз. Хоча я завжди заглядалась на круті дзеркальні камери, що тоді були не по кишені. А потім отримала у подарунок камеру від мами, давши обіцянку, що ця штука колись-таки окупиться і принесе мені користь. Врешті-решт так і сталося. Навряд чи це можна вважати покликанням. Фотографія – це більше про бізнес і заробіток чи про творчість?. — Бути фотографом — це однозначно треба мати талант, адже кадр можна створити, маючи гарну техніку та якісь певні технічні вміння. Проте він наврядчи буде живим і довершеним, бо кадр треба відчувати зсередини, аби передати його цілісно. Як і в будь-якій професії, професія фотографа потребує розвитку, можливо, навіть більше за інші. Час змінюється, так само, як тренди і технології, — а останні навіть інколи швидше за час. Людина, що займається фотографією професійно, не може бути осторонь цих змін, а тому треба постійно розвивати свої навички та поновлювати свої знання. Хобі чи робота. — Спочатку це було виключно хобі. Я знімала людей, природу, предмети, шукаючи себе, так би мовити. Не мала думки, що колись буду заробляти фотографією. Зараз я заробляю виключно фотографією. Як і багато фотографів, маю замовлення і працюю фотографом-фрілансером. Здебільшого знімаю репортажі: відкриття виставок, лекції, семінари, вечірки, концерти, — багато ще різного, а ще вистави (що є улюбленим). Театр є любов’ю з дитинства, постійно з мамою ходили на різні вистави — і то завжди було святом. Та я маю і постійну роботу. Я працюю в Музеї видатних діячів української культури. Це — комплекс музеїв, так би мовити. Він включає до себе три музеї: музей Лесі Українки, музей М.Старицького та музей М.Лисенка, котрі знаходяться поруч один з одним. Фотографую різні заходи, що відбуваються в музеях — мистецькі вечори, відкриття виставок, семінари, майстер класи, та безліч інших. Правду кажучи, думала, що музеї — це неймовірно нудно, поки не почала там працювати і не зрозуміла, наскільки ж насичене там життя.. . . Про джерела натхнення. — Музика. Слухаючи музику, я надихаюсь нею постійно і всюди, різними жанрами, під різний настрій. Часто буває, слухаю якусь пісню і створюю в думках картинки, а то і цілі сюжети до пісні, — потім дивлюсь кліпи до них, і розчаровуюсь. Я не маю блокнота та ручки – це не мій варіант, я завжди була за практичність, тож я використовую свій смартфон як записну книжку, роблю там нотатки, про які швидко забуваю, але рано чи пізно я до них все одно повертаюсь. Та якщо чесно, наразі жоден занотований проект в життя втілений цілком не був, проте я вірю, що все попереду (сміється). Люди. Через сферу своєї діяльності мені пощастило зустрічати дуже прекрасних і неймовірно цікавих людей, що надихають своїм прикладом чи просто вдало сказаною фразою. Наприклад, є в мене знайома, звуть її Дарина, вона також фотограф, котра неабияк допомогла мені з самого початку і може підтримати і зараз. Отже, був колись інтернет-магазин Prestige. Вона була фотографом, а я — асистентом. Саме Даша неймовірно позитивною енергетикою викликала у мене бажання бути фотографом, і я, як зараз, пам’ятаю момент, коли ми разом ішли після роботи, я розповіла про своє бажання зайнятись фотографією, на що вона мені відповіла: Хочеш бути фотографом — будь. Звичайна, просто фраза, здавалось би, та я і зараз згадую її у моменти, коли маю в чомусь сумніви, згадую і дію. Ще вона мені порадила за знаннями звернутись до дуже талановитого фотографа, з великим стажем та просто неймовірно цікавої особистості Олександра Ляпіна. Звернулася, тоді відвідала декілька занять. І зараз кожне заняття я зараз згадую з таким теплом, і подумки й досі розбираю його вказівки і поради. Це були єдині курси, що я відвідувала. Я намагаюсь черпати інформацію з лекцій та різних творчих зустрічей, а також обмінюватись досвідом з колегами. Фотографія. Тут замкнене коло, бо фотографія породжує нову фотографію. Дивлячись на роботи визнаних світових фотографів чи ще не визнаних знайомих фотографів, помічаєш якісь деталі, котрі потім намагаєшся застосувати у своїй інтерпретації. Не клонуєш ідею в цілому, а саме якісь деталі зберігаєш у себе в думках. Про табу у фотозйомці. Звичайно, неодноразово, інколи просто не вдається знайти консенсус із замовниками, а інколи зйомка зовсім нецікава для мене, доводиться відмовлятися. Одразу згадалось два випадки зйомок, від яких тікати хотілось якнайшвидше. Був у мене період, коли мені дуже цікаво було познімати в стилі ню. І от зробивши дві зйомки в тому напрямку, одна з замовниць запропонувала мені познімати дещо трішки відвертіше, вона собі на згадку хотіла лишити декілька відвертих картинок з її чоловіком. Я сказала, що так не вмію знімати. Після того випадку ню мене цікавить значно менше. А іншого разу замовник дві години мучив мене своїми розповідями про його важливу діяльність, значну його персону, і взагалі про всі його неймовірні якості, котрі, правда, спростовувалися в ході нашої розмови. До кінця так і не зрозумівши, що ж за зйомка йому потрібна була, бо йшла мова про діловий портрет, а я вже знала майже всі подробиці його дитинства і як звуть маму його сусіда. Я відмовилась, сказавши, що не впораюсь. Про улюблений кадр — та історію за окремими світлинами. — Обов’язково кожен кадр має свою історію, хоч маленьку, хоча б де зроблено і що на фото, а це вже історія. Я мало коли продумую зйомку заздалегідь, адже я люблю ловити моменти. Люблю живі, справжні кадри, не люблю постановочні і сплановані фотосесії. Найцікавіше, на мою думку, виходять історії випадкових кадрів, коли ти просто вчасно дістаєш камеру і отримуєш знімок. Мені інколи щастить на такі — різні. Гуляючи влітку в Івано-Франківську, помітила цих смішних чолов’яг, котрі будучи в гарному настрої, випиваючи прохолодні напої, вирішили зробити знімок біля пам’ятника Адаму Міцкевичу, рідина у пляшках могла зіпсувати файну світлину, тож вони всі вдало ховали її за спиною: Минулої зими була презентація проекту ART TWINS Unity (Єднання) у Музеї видатних діячів української культури. На умовній сцені виступали артисти, а в той самий момент, повернувши голову в сторону умовних куліс, побачила цю картину підготовки до виходу: Фестиваль Кропивницький 2017. Музична сцена. Виступає якийсь сучасний гурт, публіка радіє, в очі трапляє ця яскрава меломанка, вона помічає об’єктив, направлений на неї і починає позувати) Ця ж світлина потім зайняла призове місце на фотовиставці газети День, тож стала для мене ще більш вагомою: Ця світлина зроблена була ще тоді, коли я не уявляла навіть, що скоро без фотографії не бачитиму своє життя. Просто гуляла про улюбленим Львовом, в одному зі старих двориків підняла голову догори — і зробила цей знімок: Значна і пам’ятна світлина для мене. Тут багато очей і багато кольорів, вона асоціюється з моментом якогось прозріння, — то був день коли я знайшла потрібний напрямок. Перший день фестивалю, перший день, коли я спробувала репортажну зйомку і полюбила її. Гогольфест 2015: Літо, прогулянка, побачили купу кульбаб, захотіли там зробити трохи фотосесію, — а у дитини були інші думки з цього приводу. Він просто побіг і — радіючи — позбивав більшість пухнастих білих кульок (сміється). Цей момент його радості став кращим за всі світлини того дня: Дах Франківського драмтеатру, вечоріє у Івано-Франківську. Це — відкриття фестивалю Porto Franko. Це було дійство, що починалось на даху театру. То був імітований корабель, тільки уявіть: знизу натовп людей, сцена, а ми на даху. В руках матроси тримають прапори, що здаються факелами. Магічне фото для мене: Кадр без особливої історії. Це — Atlas Weekend. В якийсь момент просто побачила ці руки на фоні сцени, які на світлині вдало передали атмосферу того дня: Цей кадр був зроблений також на фестивалі Кропивницький 2017. Я знімала багато гуртів в той день, а це був виступ гурту Kozak System, ці хлопці мені запам’ятались найбільше, перед виступом підійшли і запросили мене на сцену. Таке тепле ставлення надихнуло зробити купу кадрів з самих різних боків: Знімок з вистави DAS HAUS (Швейцарія), зроблений минулої осені на фестивалі Гогольфест. Однією з моїх пристрастей є театр, в тому числі — у фотографії. Втрималась від показу улюблених кадрів саме з театру, бо їх в мене безліч. Залишила лише цей, — бо в ньому динаміка і життя, саме це є вдало зловленим моментом, як на мене: Про конкуренцію. — Так само, як і в інших сферах діяльності, конкуренція є і буде завжди. Намагаюсь не виживати, а насолоджуватись сьогоднішнім днем. Звичайно, це заробіток нестабільний, і нові фотографи з’являються, — та, як кажуть, на кожний товар є свій покупець. Найкраще працює реклама сарафанного радіо. Знайомі, друзі чи задоволені замовники роблять певну репутацію. Створюється такий собі ланцюжок постійних клієнтів, адже люди люблять перевірене, випробуване, тому частіше надають перевагу тому, що вже знають або чули чи бачили. Я поки користуюсь тільки цим способом реклами. Постійно намагаюся тримати себе в тонусі, знімати те, що подобається і демонструвати ці світлини. Певно, важливо аби про тебе не забували, важливо постійно давати про себе знати, у тих самих соцмережах хоча би. Часом знімаю безкоштовно, — але виключно те, що цікаво мені, задля задоволення, задля свого портфоліо та власного розвитку. А нові фотографи, ну нехай з’являються: можливо, якість фотопослуг зростатиме, адже конкуренція пробуджує бажання бути кращим. Про подальші плани. — Наразі я бачу себе виключно в фотографії чи біля неї. Певно, так, це — справа мого життя. Кожного дня уявляю, що ж робитиму через років 30, коли камеру тримати стане важче (сміється). Не можу назвати конкретні цілі та ідеї, тому що, наразі чітко їх не спланувала. Але можу сказати, що хотілось би зробити свою діяльність не тільки творчою і приємною, а ще аби вона стала корисною в більш глобальному сенсі. Фотографія – це чудовий інструмент впливу, тільки треба знайти правильні важелі, а я ще знаходжусь у пошуках. Про вплив технологій та можливу смерть фотомистецтва. — Архів людської пам’яті не гумовий: має бути щось, що відтворить картинку пережитих спогадів чи важливих подій. Людина без минулого не має майбутнього, так кажуть, а фотографія – це зловлений момент минулого. Для когось — сумний момент, для когось — веселий, важливий чи випадковий, значний чи абсолютно байдужий, та це пережитий момент, він був і лишився. Інколи у старій фотографії можна знайти відповідь на важливі питання сьогодення, а інколи можна виявити брехню чи фальш, та завжди вивчати її чи розглядати цікаво. Тому фотографія вічна.. . .
31.01.2018,21:29
0
arhiv spikerky
Реклама 👇 Замовити

Buty fotografom — poklykannja čy nabir navyčok, jaki potribno postijno rozvyvaty?

— V dytynstvi ja bačyla sebe v riznyh profesijah. Hotila buty milicionerom, dyzajnerom odjagu, potim perekladačem, — a vrešti-rešt pišla navčatyś na menedžera, tak i ne vyznačyvšyś do kincja z tym, kym hoču buty. Zaraz vže, analizujučy mynule, rozumiju ščo mala rič, kotru postijno nosyla z soboju: zvyčajnu «myľnycju» — spočatku plivkovu, potim cyfrovu. Ja nikoly ne zadumuvalaś pro te, ščo cym možna zajmatyś vserjoz. Hoča ja zavždy zagljadalaś na kruti dzerkaľni kamery, ščo todi buly ne po kyšeni. A potim otrymala u podarunok kameru vid mamy, davšy obicjanku, ščo cja «štuka» kolyś-taky okupyťsja i prynese meni korysť. Vrešti-rešt tak i stalosja. Navrjad čy ce možna vvažaty poklykannjam.

Fotografija – ce biľše pro biznes i zarobitok čy pro tvorčisť?

— Buty fotografom — ce odnoznačno treba maty talant, adže kadr možna stvoryty, majučy garnu tehniku ta jakiś pevni tehnični vminnja. Prote vin navrjadčy bude žyvym i doveršenym, bo kadr treba vidčuvaty zseredyny, aby peredaty jogo cilisno.

Jak i v buď-jakij profesiї, profesija fotografa potrebuje rozvytku, možlyvo, naviť biľše za inši. Čas zminjujeťsja, tak samo, jak trendy i tehnologiї, — a ostanni naviť inkoly švydše za čas. Ljudyna, ščo zajmajeťsja fotografijeju profesijno, ne može buty ostoroń cyh zmin, a tomu treba postijno rozvyvaty svoї navyčky ta ponovljuvaty svoї znannja.

Hobi čy robota

— Spočatku ce bulo vyključno hobi. Ja znimala ljudej, pryrodu, predmety, šukajučy sebe, tak by movyty. Ne mala dumky, ščo kolyś budu zarobljaty fotografijeju. Zaraz ja zarobljaju vyključno fotografijeju. Jak i bagato fotografiv, maju zamovlennja i pracjuju fotografom-frilanserom. Zdebiľšogo znimaju reportaži: vidkryttja vystavok, lekciї, seminary, večirky, koncerty, — bagato šče riznogo, a šče vystavy (ščo je uljublenym).

Teatr je ljubov’ju z dytynstva, postijno z mamoju hodyly na rizni vystavy — i to zavždy bulo svjatom. Ta ja maju i postijnu robotu. Ja pracjuju v Muzeї vydatnyh dijačiv ukraїnśkoї kuľtury. Ce — kompleks muzeїv, tak by movyty. Vin vključaje do sebe try muzeї: muzej Lesi Ukraїnky, muzej M.Staryćkogo ta muzej M.Lysenka, kotri znahodjaťsja poruč odyn z odnym. Fotografuju rizni zahody, ščo vidbuvajuťsja v muzejah — mystećki večory, vidkryttja vystavok, seminary, majster klasy, ta bezlič inšyh.

Pravdu kažučy, dumala, ščo muzeї — ce nejmovirno nudno, poky ne počala tam pracjuvaty i ne zrozumila, naskiľky ž nasyčene tam žyttja.

Nastja Mantač — pro «kadrove» žyttja muzejnogo fotografa, frilans ta vypadkovosti

Pro džerela nathnennja

Muzyka. Sluhajučy muzyku, ja nadyhajuś neju postijno i vsjudy, riznymy žanramy, pid riznyj nastrij. Často buvaje, sluhaju jakuś pisnju i stvorjuju v dumkah kartynky, a to i cili sjužety do pisni, — potim dyvljuś klipy do nyh, i rozčarovujuś. Ja ne maju bloknota ta ručky – ce ne mij variant, ja zavždy bula za praktyčnisť, tož ja vykorystovuju svij smartfon jak zapysnu knyžku, roblju tam notatky, pro jaki švydko zabuvaju, ale rano čy pizno ja do nyh vse odno povertajuś. Ta jakščo česno, narazi žoden zanotovanyj proekt v žyttja vtilenyj cilkom ne buv, prote ja virju, ščo vse poperedu (smijeťsja).

Ljudy. Čerez sferu svojeї dijaľnosti meni poščastylo zustričaty duže prekrasnyh i nejmovirno cikavyh ljudej, ščo nadyhajuť svoїm prykladom čy prosto vdalo skazanoju frazoju. Napryklad, je v mene znajoma, zvuť її Daryna, vona takož fotograf, kotra neabyjak dopomogla meni z samogo počatku i može pidtrymaty i zaraz. Otže, buv kolyś internet-magazyn Prestige. Vona bula fotografom, a ja — asystentom. Same Daša nejmovirno pozytyvnoju energetykoju vyklykala u mene bažannja buty fotografom, i ja, jak zaraz, pam’jataju moment, koly my razom išly pislja roboty, ja rozpovila pro svoje bažannja zajnjatyś fotografijeju, na ščo vona meni vidpovila: «Hočeš buty fotografom — buď». Zvyčajna, prosto fraza, zdavaloś by, ta ja i zaraz zgaduju її u momenty, koly maju v čomuś sumnivy, zgaduju i diju. Šče vona meni poradyla za znannjamy zvernutyś do duže talanovytogo fotografa, z velykym stažem ta prosto nejmovirno cikavoї osobystosti Oleksandra Ljapina. Zvernulasja, todi vidvidala dekiľka zanjať. I zaraz kožne zanjattja ja zaraz zgaduju z takym teplom, i podumky j dosi rozbyraju jogo vkazivky i porady. Ce buly jedyni kursy, ščo ja vidviduvala. Ja namagajuś čerpaty informaciju z lekcij ta riznyh tvorčyh zustričej, a takož obminjuvatyś dosvidom z kolegamy.

Fotografija. Tut zamknene kolo, bo fotografija porodžuje novu fotografiju. Dyvljačyś na roboty vyznanyh svitovyh fotografiv čy šče ne vyznanyh znajomyh fotografiv, pomičaješ jakiś detali, kotri potim namagaješsja zastosuvaty u svoїj interpretaciї. Ne klonuješ ideju v cilomu, a same jakiś detali zberigaješ u sebe v dumkah.

Pro tabu u fotozjomci

Zvyčajno, neodnorazovo, inkoly prosto ne vdajeťsja znajty konsensus iz zamovnykamy, a inkoly zjomka zovsim necikava dlja mene, dovodyťsja vidmovljatysja.

Odrazu zgadaloś dva vypadky zjomok, vid jakyh tikaty hotiloś jaknajšvydše. Buv u mene period, koly meni duže cikavo bulo poznimaty v styli «nju». I ot zrobyvšy dvi zjomky v tomu naprjamku, odna z zamovnyć zaproponuvala meni poznimaty deščo trišky vidvertiše, vona sobi na zgadku hotila lyšyty dekiľka vidvertyh kartynok z її čolovikom. Ja skazala, ščo tak ne vmiju znimaty. Pislja togo vypadku «nju» mene cikavyť značno menše.

A inšogo razu zamovnyk dvi godyny mučyv mene svoїmy rozpovidjamy pro jogo važlyvu dijaľnisť, značnu jogo personu, i vzagali pro vsi jogo nejmovirni jakosti, kotri, pravda, sprostovuvalysja v hodi našoї rozmovy. Do kincja tak i ne zrozumivšy, ščo ž za zjomka jomu potribna bula, bo jšla mova pro dilovyj portret, a ja vže znala majže vsi podrobyci jogo dytynstva i jak zvuť mamu jogo susida. Ja vidmovylaś, skazavšy, ščo ne vporajuś.

Nastja Mantač — pro «kadrove» žyttja muzejnogo fotografa, frilans ta vypadkovosti

Pro uljublenyj kadr — ta istoriju za okremymy svitlynamy

— Obov’jazkovo kožen kadr maje svoju istoriju, hoč maleńku, hoča b de zrobleno i ščo na foto, a ce vže istorija. Ja malo koly produmuju zjomku zazdalegiď, adže ja ljublju lovyty momenty. Ljublju žyvi, spravžni kadry, ne ljublju postanovočni i splanovani fotosesiї. Najcikaviše, na moju dumku, vyhodjať istoriї vypadkovyh kadriv, koly ty prosto včasno distaješ kameru i otrymuješ znimok. Meni inkoly ščastyť na taki — rizni.

Guljajučy vlitku v Ivano-Frankivśku, pomityla cyh smišnyh čolov’jag, kotri budučy v garnomu nastroї, vypyvajučy proholodni napoї, vyrišyly zrobyty znimok bilja pam’jatnyka Adamu Mickevyču, ridyna u pljaškah mogla zipsuvaty fajnu svitlynu, tož vony vsi vdalo hovaly її za spynoju:

Vypadkovi kadry

Mynuloї zymy bula prezentacija proektu ART TWINS «Unity» (Jednannja) u Muzeї vydatnyh dijačiv ukraїnśkoї kuľtury. Na umovnij sceni vystupaly artysty, a v toj samyj moment, povernuvšy golovu v storonu umovnyh kulis, pobačyla cju kartynu pidgotovky do vyhodu:

Vypadkovi kadry

Festyvaľ «Kropyvnyćkyj 2017». Muzyčna scena. Vystupaje jakyjś sučasnyj gurt, publika radije, v oči trapljaje cja jaskrava melomanka, vona pomičaje ob’jektyv, napravlenyj na neї i počynaje pozuvaty) Cja ž svitlyna potim zajnjala pryzove misce na fotovystavci gazety «Deń», tož stala dlja mene šče biľš vagomoju:

Vypadkovi kadry

Cja svitlyna zroblena bula šče todi, koly ja ne ujavljala naviť, ščo skoro bez fotografiї ne bačytymu svoje žyttja. Prosto guljala pro uljublenym Lvovom, v odnomu zi staryh dvorykiv pidnjala golovu dogory — i zrobyla cej znimok:

Vypadkovi kadry

Značna i pam’jatna svitlyna dlja mene. Tut bagato očej i bagato koľoriv, vona asocijujeťsja z momentom jakogoś prozrinnja, — to buv deń koly ja znajšla potribnyj naprjamok. Peršyj deń festyvalju, peršyj deń, koly ja sprobuvala reportažnu zjomku i poljubyla її. GogoľfestNastja Mantač — pro «kadrove» žyttja muzejnogo fotografa, frilans ta vypadkovosti 1GogoľFest-2018 vidbudeťsja u Mariupoli 2015:

Vypadkovi kadry

Lito, proguljanka, pobačyly kupu kuľbab, zahotily tam zrobyty trohy fotosesiju, — a u dytyny buly inši dumky z ćogo pryvodu. Vin prosto pobig i — radijučy — pozbyvav biľšisť puhnastyh bilyh kuľok (smijeťsja). Cej moment jogo radosti stav kraščym za vsi svitlyny togo dnja:

Vypadkovi kadry

Dah Frankivśkogo dramteatru, večorije u Ivano-Frankivśku. Ce — vidkryttja festyvalju «Porto Franko». Ce bulo dijstvo, ščo počynaloś na dahu teatru. To buv imitovanyj korabeľ, tiľky ujaviť: znyzu natovp ljudej, scena, a my na dahu. V rukah matrosy trymajuť prapory, ščo zdajuťsja fakelamy. Magične foto dlja mene:

Vypadkovi kadry

Kadr bez osoblyvoї istoriї. Ce — Atlas Weekend. V jakyjś moment prosto pobačyla ci ruky na foni sceny, jaki na svitlyni vdalo peredaly atmosferu togo dnja:

Vypadkovi kadry

Cej kadr buv zroblenyj takož na festyvali «Kropyvnyćkyj 2017.» Ja znimala bagato gurtiv v toj deń, a ce buv vystup gurtu Kozak System, ci hlopci meni zapam’jatalyś najbiľše, pered vystupom pidijšly i zaprosyly mene na scenu. Take teple stavlennja nadyhnulo zrobyty kupu kadriv z samyh riznyh bokiv:

Vypadkovi kadry

Znimok z vystavy DAS HAUS (Švejcarija), zroblenyj mynuloї oseni na festyvali Gogoľfest. Odnijeju z moїh prystrastej je teatr, v tomu čysli — u fotografiї. Vtrymalaś vid pokazu uljublenyh kadriv same z teatru, bo їh v mene bezlič. Zalyšyla lyše cej, — bo v ńomu dynamika i žyttja, same ce je vdalo zlovlenym momentom, jak na mene:

Vypadkovi kadry

Pro konkurenciju

— Tak samo, jak i v inšyh sferah dijaľnosti, konkurencija je i bude zavždy. Namagajuś ne vyžyvaty, a nasolodžuvatyś śogodnišnim dnem. Zvyčajno, ce zarobitok nestabiľnyj, i novi fotografy z’javljajuťsja, — ta, jak kažuť, na kožnyj tovar je svij pokupeć.

Najkrašče pracjuje reklama «sarafannogo radio». Znajomi, druzi čy zadovoleni zamovnyky robljať pevnu reputaciju. Stvorjujeťsja takyj sobi lancjužok postijnyh klijentiv, adže ljudy ljubljať perevirene, vyprobuvane, tomu častiše nadajuť perevagu tomu, ščo vže znajuť abo čuly čy bačyly. Ja poky korystujuś tiľky cym sposobom reklamy.

Postijno namagajusja trymaty sebe v tonusi, znimaty te, ščo podobajeťsja i demonstruvaty ci svitlyny. Pevno, važlyvo aby pro tebe ne zabuvaly, važlyvo postijno davaty pro sebe znaty, u tyh samyh socmerežah hoča by. Časom znimaju bezkoštovno, — ale vyključno te, ščo cikavo meni, zadlja zadovolennja, zadlja svogo portfolio ta vlasnogo rozvytku. A novi fotografy, nu nehaj z’javljajuťsja: možlyvo, jakisť fotoposlug zrostatyme, adže konkurencija probudžuje bažannja buty kraščym.

Pro podaľši plany

— Narazi ja baču sebe vyključno v fotografiї čy bilja neї. Pevno, tak, ce — sprava mogo žyttja. Kožnogo dnja ujavljaju, ščo ž robytymu čerez rokiv 30, koly kameru trymaty stane važče (smijeťsja). Ne možu nazvaty konkretni cili ta ideї, tomu ščo, narazi čitko їh ne splanuvala. Ale možu skazaty, ščo hotiloś by zrobyty svoju dijaľnisť ne tiľky tvorčoju i pryjemnoju, a šče aby vona stala korysnoju v biľš globaľnomu sensi. Fotografija – ce čudovyj instrument vplyvu, tiľky treba znajty pravyľni važeli, a ja šče znahodžuś u pošukah.

Pro vplyv tehnologij ta možlyvu «smerť» fotomystectva

— Arhiv ljudśkoї pam’jati ne gumovyj: maje buty ščoś, ščo vidtvoryť kartynku perežytyh spogadiv čy važlyvyh podij. Ljudyna bez mynulogo ne maje majbutńogo, tak kažuť, a fotografija – ce zlovlenyj moment mynulogo. Dlja kogoś — sumnyj moment, dlja kogoś — veselyj, važlyvyj čy vypadkovyj, značnyj čy absoljutno bajdužyj, ta ce perežytyj moment, vin buv i lyšyvsja.

Inkoly u starij fotografiї možna znajty vidpoviď na važlyvi pytannja śogodennja, a inkoly možna vyjavyty brehnju čy faľš, ta zavždy vyvčaty її čy rozgljadaty cikavo. Tomu fotografija vična.

Jakščo vy znajšly pomylku, buď laska, vydiliť fragment tekstu ta natysniť Ctrl Enter.

Dodaty komentar

Takyj e-mail vže zarejestrovano. Skorystujtesja Formoju vhodu abo vvediť inšyj.

Vy vkazaly nekorektni login abo paroľ

Vybačte, dlja komentuvannja neobhidno uvijty.
Šče
Vy čytajete sajt ukraїnśkoju latynkoju. Podrobyci v Manifesti
Hello. Add your message here.

Povidomyty pro pomylku

Tekst, jakyj bude nadislano našym redaktoram: