fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja

Luk’jan Galkin, Moviegram, «UA:KUĽTURA» — pro ukraїnśke kino, onlajn-media ta tehnologiї

Лук’ян Галкін, Moviegram, «UA:КУЛЬТУРА» — про українське кіно, онлайн-медіа та технології

Cju rozmovu my zapysuvaly todi, koly Luk’jan Galkin šče pracjuvav na «Suspiľnomu» i ne očoljuvav reformovanyj telekanal «UA:KUĽTURA». Govoryly pro kino — bo okrim inšyh proektiv, Galkin vidomyj jak avtor blogu pro kinematograf, dostatńo populjarnogo sered ukraїnomovnyh pocinovuvačiv ne lyše masovogo prokatnogo repertuaru
Цю розмову ми записували тоді, коли Лук’ян Галкін ще працював на «Суспільному» і не очолював реформований телеканал «UA:КУЛЬТУРА». Говорили про кіно — бо окрім інших проектів, Галкін відомий як автор блогу про кінематограф, достатньо популярного серед україномовних поціновувачів не лише масового прокатного репертуару
Читати кирилицею

Speciaľni možlyvosti

Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja
Kontrastna versija
  Про те, як все починалося. — 24 жовтня 2017-го ми відзначили 2 роки. Саме 2 роки тому моя давня подруга, а потім виявилося, ще й моя студентка, Аня Шакун мені зателефонувала і запропонувала зробити журнал про кіно. Мовляв, технічна реалізація за нею, за мною — тексти та ідеї. Я зрозумів, що чекати більше нічого. Така ідея якось у мене висіла у повітрі, але технічна реалізація — це все ж таки трохи не моє. Ми зустрілися 24 жовтня, тоді якраз був кінофестиваль Молодість. І ми швиденько уявили, кого хотіли бачити у команді. Двох людей ми завербували у той самий день, перехопивши їх між показами. І власне, до моменту старту сайту, 24 січня (на День народження Девіда Лінча), у нас вже була чимала команда. На той момент нас було 12 у команді. Потім, коли ми набирали найбільше волонтерів, які роблять класні штуки і можуть лише час-від-часу на нас працювати (бо то був некомерційний проект), нас було близько 20. Скрізь були люди, які працюють над Moviegram — це було досить прикольне відчуття. Нині нас не так уже й багато — 5 людей в основному складі. Ми маємо новинаря, літредактора, шеф-редактора, випускового редактора. І маємо певну частину людей, яких ми заангажували з нами працювати з самого початку, і вони з нами до кінця лишилися. Зараз вони не так уже часто пишуть, але все-таки ці люди вже два роки з нами, що дуже приємно. Якщо безпосередньо говорити про те, скільки довелося збирати команду, я би сказав, що її треба було довго впорядковувати. Тому що насправді кожен мав власне бачення проекту, і на самому початку це був процес, який потребував великої обережності. Я не певен, що її завжди вдавалося виявляти. Адже на самому початку над Moviegram працювала вся та величезна кількість людей, що для маленького некомерційного проекту неабияка кількість. Це було реально багато. Усі люди мали своє специфічне креативне бачення, і воно було дуже самостійним. І-от зліпити з 12-ти бачень щось єдине — це був важкий процес. Взагалі, на початку у нас була якась така ідилічна ідея. Насправді, це — проблема. Я потім робив локальний бізнес у Харкові, креативний простір. Це було не настільки критично, тому що там була команда досвідченіших людей, які допомогли швидко оминути цю помилку. Але це була дуже розповсюджена помилка, яка відбилася на перших місяцях існування Moviegram на 100%. Читатйте також: Перемоги та бентеги українського кіно — нотатки з ОМКФ. Ми вважали, що наша цільова аудиторія — це, власне, ми. Але це реально помилка так вважати, тому що треба завжди виділяти специфіку. Треба мислити так: якби твій бренд був людиною, то якою людиною він би був?. Оцей портрет бренду — дуже корисна штука для будь-якого бізнесу чи проекту. Тому що у якийсь момент ми вирішили, що оскільки нам абсолютно однаково по фану говорити про мейнстрім і про авторське кіно, і ми з однаковим задоволенням будемо порпатися у фільмографії Лісандро Алонсо та аналізувати якісь нові штуки у фільмах DC і Marvel, то це реально охопить нам певну аудиторію. Але насправді навіть коли я це говорю, мені хочеться одразу себе дворічної давності виправити, тому що це дуже очевидно не так. Треба мати певний портрет бренду і спрямування. Зараз набагато легше, тому що це спрямування — тональність нашого літредактора Тараса Співака, який до нас не так давно приєднався, це його основна задача. Я йому видав портрет бренду і тональність, якою ми спілкуємося. І ми її зараз намагаємося витримувати, щоб у нас матеріали, написані дуже різними людьми, були приблизно в одній стилістиці. Я вже перерахував частину команди, ще маю пригадати, що у нас є колега, який взагалі-то працює у Deutsche Welle. Він живе у Німеччині, це — Дмитро Прокопчук. Він у нас є, так би мовити, лідером автономії всередині Moviegram. Ми запропонували, і він, на нашу радість, погодився. Дмитро раніше був редактором журналу про відеоігри Князь ігор. І він погодився відновити його у рамках Moviegram. Ми спочатку залучили його як людину, яка може писати про відеоігри як про мистецтво. І, звісно, ми не пишемо про все, насправді у нас не так уже й багато матеріалів про відеоігри (десь між 10 і 20), але це щоразу матеріали, якими ми пишаємося. Про правила командної роботи. — Мій інсайт, який викристалізувався саме в роботі з Moviegram: навіть якщо людина не може довести тобі свою думку, це не означає, що вона не має рації. Для мене це було не надто приємне відкриття. Тому що коли я це повністю усвідомив, одразу пригадав випадки, коли я просто виявлявся більш аргументованим за свого колегу, і ми робили так, а не інакше. І я не можу сказати, що більшість із цих рішень були вдалими. Я дуже сподіваюся, що принаймні 50% з них були вдалими. Це штука, про яку дуже часто кажуть бізнес-коучі, лайф-коучі, всі на світі, про необхідність слухати і чути. Та мені здається, поки ти цього не усвідомлюєш, це просто слова. Але коли ти усвідомлюєш, що людина у цей момент має певну візію, але не має її формулювання, ти можеш переконати її, але це не піде на користь. І це дуже допомагає в усіх сферах. Я зараз працюю на Суспільному (інтерв’ю записувалося у жовтні 2017 року — прим.ред.), до цього мав проект у Харкові, і це насправді дуже допомагає. Це може бути не дуже приємним відкриттям, але потім стає чудовим новим світом. Навіть якщо тобі просто здається, що твій колега не правий, тобі не обов’язково його переконувати. Варто подивитися, може, це вийде на краще. І це також ускладнює добір людей. Тому що якщо ти розумієш, що видаєш колегам більший кредит довіри, ти маєш їх прискіпливіше добирати. Тобто ти впускаєш людину у власну зону комфорту, у власне бачення проекту. Але зробивши такі необхідні зміни, ти розумієш, що це — дуже крута штука. Мати рацію може будь-яка людина, котра так само, як і ти, горить проектом. І навіть якщо вона має принципово інше бачення, і це не треба зводити до спільного знаменника. Можливо, можна спробувати і так, і по-іншому. Оце — напевно — більший лайфхак. Про стан справ в українському кінематографі. — Як я вже сказав, зараз працюю на Суспільному мовленні. Я — виконавчий продюсер просвітницького напряму. Я маю свою програму про кіно на UA:Перший, куди запрошую українських режисерів. Після цього ми показуємо в ефірі їхній фільм у нормальний час, а не о 2 ночі. Власне, я думаю, це відбиває моє бачення. На мою думку, у нас зараз дуже багато крутого кіно. І думаю, його ставатиме тільки більше. Я вважаю, те, що може видаватися недоліком українських фільмів нині, з кожним роком стає менш критичним. Насправді, багато хто з індустрії, хто працює саме над створенням фільмів чи над організацією кінофестивалів тощо. У нас і так дуже великий поступ, дуже значний розвиток. Адже український кінематограф у нинішньому вигляді не існує стільки ж, скільки незалежна Україна. І треба розуміти, що це не 25 років історії українського кінематографу, а це значно менше. І те, що було досягнуто за цей період, це говорить про дуже стрімкий рух. Насправді, я думаю, що український кінематограф зараз найбільше потребує лояльного глядача. Глядача, який довірятиме фільму, тому що він український, але не робитиме йому знижку. Це — різні речі.. . . Я мав інтерв’ю з Остапом Костюком, режисером одного з, мабуть, найвидатніших українських документальних фільмів останніх років Жива ватра. І у нього була дуже класна фраза, яка мені запам’яталась, що треба мати такий ритуал — ходити в кіно на українське. І от для мене тут є велика відмінність між тим, щоб казати про фільм добре тільки тому що він український — ні, це зовсім не про те. Це про те, що насправді український кінематограф, зараз може дивувати навіть у тих місцях, коли йому не до кінця довіряєш, чи не до кінця довіряєш тематиці, чи це просто не твій жанр. Дуже варто йти і дивитися практично все. Це — велика підтримка, якої потребують режисери, адже у багатьох режисерів українського незалежного кіно доля їхніх робіт часто фестивальна. Не всі ці роботи виходять у прокат. Також ми говоримо про документалістику. Я вважаю, що в Україні зараз — ренесанс документалістики. З цим важко не погодитися, у нас просто нова хвиля абсолютно чудових документальних фільмів. Але документальне кіно у нас не завжди легко знаходить глядача. Воно є на Молодості, Одеському кінофестивалі, DocuDays та інших кінофестивалях. Справа в тому, що це все ж таки не до кінця прокатна історія. І от чого потребує українське кіно — глядача, який розумітиме, що люди зараз не видають продукт, який скидаєтся на якусь кальку американського чи російського кіно. Наше кіно може бути все ще недосконалим, але воно вже самобутнє. Це вже кіно, яке формулює власний портрет, імідж і рухається власним шляхом. Аби не виявився потім якийсь момент пробудження, що опа, у нас є кіно. Воно давно вже є. Воно вже просто потребує, щоб його прийшли і побачили. Насправді залучення телебачення — це теж дуже важлива штука. Якщо будуть по телебаченню йти не тільки комерційні прем’єри і створені за участю каналів, які вкладають в їх виробництво. Потім вони мають на них ексклюзивні телеправа, показують їх… Це добре, що у нас є такий мейнстрім. Насправді, я думаю, що у нас зараз із масовим кіно справи гірші, ніж із авторським і незалежним. Але мейнстрім він за визначенням своєю тематикою збирає більшу аудиторію. Тому так, незалежне кіно, якщо воно ще й буде після кінофестивальної історії йти десь по ТБ, це взагалі може справити дуже позитивний ефект. Тобто люди, які подивляться це по телебаченню, полюблять таке кіно, наступного разу, можливо, підуть до кінотеатру. Принаймні, ми на це сподіваємося. Про покази українського кіно та малу відвідуваність. — Це також велика проблема. З часом це змінюється і має змінитися, бо іншого вибору немає. Але в нас є ситуація такої собі централізації. І кожного разу, коли воно десь вилазить, це реально дратує. І це дає розуміння, що це не той шлях. Я взагалі все життя прожив у Києві, але коли на рік поїхав у Харків робити проект, то зрозумів, що якщо друге за величиною місто не залучене повною мірою до всього соціокультурного життя країни, то в менших містах ця ситуація може бути ще менш радісною. І насправді це ще одна з місій програми і показів українського кіно на нашому каналі, тому що UA:Перший дуже багато дивляться у регіонах. Власне, ми й хочемо показати це регіонам. Взагалі, мені здається, це проблема не зовсім про кіно і взагалі не про телебачення. Хоча ми маємо знову ж таки з командою Суспільного таке собі формулювання: ми хочемо зробити телебачення здорової людини. Тому що телебачення (це може здаватися у нашому полі гомогенності у Facebook) вже не важливо і його не існує. Але насправді, у сучасному вигляді 80 % українців дивляться телебачення. І чим здоровішим воно буде, тим здоровішим, можливо, на якусь дещицю буде наше суспільство. Але все ж таки справа в тому, що кожного разу як ми стикаємося з централізацією, з уявленням, що можливості є у Києві, а десь там їх менше — це дуже несправедливо. . У нас — величезна країна. І коли ця величезна країна розвивається тільки низкою міст, що менша за десяток — це дуже пригнічує. Ця логіка має змінитися у кожному. Тут ми й можемо підійти до кінопрокату, тому що тут якесь замкнене коло. Можливо, на ці фільми люди не вирушають, тому що вони тиждень йдуть у прокаті і на них ніхто не встигає. Дуже часто я чув таку штуку, яка мене реально дивувала. Ціна на квиток у 70 грн може стати проблемою. Я не дуже добре розуміюся на економічній ситуації в малих містах, але ж є якась можливість соціальних показів. От до цього долучений дуже сильно класний фестиваль Lampa.doc, з яким я співпрацюю. Вони приїздять у міста з населенням менше мільйона і роблять безкоштовні покази і лекції під відкритим небом. Це дуже крута ініціатива. І якщо у нас таких ставатиме ще більше, в чому я впевнений, це дуже на нас класно вплине. Бо ми не можемо існувати тільки в контексті Харків-Київ-Одеса-Львів. У нас велика країна, і кожен регіон має свій центр. Це не має бути єдиний центр або 4–5 центрів на всю країну. Це також неправильно. Про технології та кінематограф. — Щодо 3D-фільмів. Я насправді вважаю, що мова тут не про технології. Технології — це форма. Якщо автор вибирає собі цю форму — це його рішення і варто довіритися цьому автору. З іншого боку, ми маємо ситуацію, коли кіно не має автора, я говорю про масове кіно, коли це — продюсерське рішення. Тоді — це звісно, може бути трендом, може бути прагненням зробити фільм у 3D, бо зараз це популярніше. Але чи можна уявити собі 3D-драму? Он Він Вендерс відзняв стрічку Піна, біографічний документальний фільм про Піну Бауш. Я думаю, там 3D-рішення було дуже необхідним. Вендерс намагався засобами кінематографу якомога точніше репрезентувати балет, і тут ця тривимірність була дуже доречна. З іншого боку, є Гаспар Ное, остання робота якого Любов була також у 3D. Я дивився її в обох форматах. Не можу сказати, що насправді для мене була дуже велика різниця у перегляді Гаспара Ное у 2D і 3D. Тим не менш, це був класний експеримент, момент якогось наближення. Мені здається, що Ное тут хотів якоїсь опуклості своєї історії. Бо він насправді розповідав дуже просту історію, яка може бути загальним знаменником для всіх молодих, не дуже розумних і не дуже щасливих пар, які збігаються з драмою і потім розходяться. Це такий фільм, який багато в чому свідомо керується архетипами і навіть кліше про стосунки. І от коли це виконано у наближенні, яке може бути візуальним, все ж таки у 3D є функція трохи наблизити [глядача] до фільму, хоча щодо цього є дуже різні думки. Та це може існувати. Справа в тому, що цей фільм — драматичний, крутий і проникливий навіть без цього ефекту. Що я думаю стосовно технологій? Я вважаю, що справа не в технологіях. Насправді, справа у глядачі. І зараз уже є тенденції що фільми перестають зніматися якісь у 3D, продюсери перестають робити на це такий великий акцент, кінотеати зменшують кількість 3D-залів на користь більш якісного чи широкого зображення. Мене також дуже вразило інтерв’ю з оператором фільму Той, що біжить по лезу 2049, який казав, що його робота (яка дійсно вражаюча) не призначена для 3D-формату і для широкого формату. Її треба дивитися у звичайному форматі, щоби банально бачити краї кадру. І це — робота великого художника, мистецька робота, яка до того ж промовляє до широкої аудиторії. І так само Крістофер Нолан. Чи більше нам подобаються його фільми, чи менше, але вони все ж таки знаходяться на межі авторства і масового кінематографу. І він собі любенько знімає не в 3D і не на цифру, і взагалі надає перевагу плівці. Це дуже круто, це — ще одна з можливостей. Це не означає, що технології щось вб’ють. Насправді вбити щось чи не вбити, чи відсунути на якийсь час може тільки попит.. . . Про ставлення до блокбастерів. — Щодо думки про те, що сучасне кіно зіпсоване блокбастерами та надмірною кількістю комп’ютерної графіки, я насправді думаю, що треба дуже сильно розрізняти, про яке кіно ми говоримо. Коли говоримо про масове кіно, воно промовляє до глядача, який чекає на ці спецефекти. І мало того, можливо, це — десь на рівні конвенції, десь на рівні домовленості між продюсерами фільму і глядачами. І, власне, ця домовленість полягає у тому, що це буде не дуже складний сюжет, який завдасть не дуже сильного болю глядачам, вони не перейматимуться надто сильно і не вийдуть з кінотеатру травмованими. А вийдуть з якимось піднесеним настроєм чи просто нормально проведуть час за фільмом, який можна просто подивитися і не відчувати катарсису. Доводиться визнавати, що таке кіно також існує, це жарт звісно, але воно дійсно існує і його більше. Справа в тому, що багато людей, і я напевно в їх числі, приходять до кінотеатру і можуть почуватися обдуреними. Це коли те, що позиціонує себе як такий блокбастер, який вже на рівні постера і трейлера промовляє про спецефекти, якщо він їх буде позбавлений. Насправді у цих фільмів, у продюсерського кіно — не така вже й вигадлива історія та драматургія. І це дуже природньо. Адже це кіно має промовляти до широкої кількості людей. І його візуальне рішення може бути неабиякою принадою. Це нормально, що існує кіно, яке може більше стосуватися атракціону, або більше стосуватися мистецтва. Тому що кожен має обирати щось ближче собі. І на стику цих двох різновидів мистецтва, двох різновидів кінематографу можуть зустрічатися абсолютно чудові вигадливі речі. Читатйте також: Правда про Міфа: Українці зібрали 300 тис грн на фільм про оперного співака. З іншого боку, я не бачу перешкод для переходу з однієї якості в іншу. Ми можемо навіть згадати найеталонніший приклад кіно, що аж перевантажене комп’ютерною графікою — це блокбастер і супергероївське кіно. Але давайте пригадаємо, наприклад, трилогію того ж Крістофера Нолана про Бетмена, або Логан Джеймса Менголда. Ці автори примудряються давати серйозну драму, яка жанрово більш сполучена до більш класичних жанрів. У випадку з Ноланом — це нуарно-кримінальна драма. У випадку із Логаном — це скоріш вестерн також з елементами нуару. І насправді це рішення кожного конкретного фільму. Я не вбачаю серйозної проблеми у блокбастерах, тому що більше складне та вигадливе кіно одразу має не таку широку аудиторію. Тому що блокбастери — це guilty pleasure. Тобто фільми, до яких можна ставитися з презирством, але десь ти таки заскочиш на цей сеанс.. . . Коли йдеться про мистецьке кіно, про більш інтелектуальне кіно, я думаю, що якщо автор цього потребує і може знайти спільну мову з продюсером, то створюється таке кіно. Створюється кіно високобюджетне, зі спецефектами. З іншого боку, це теж залежить не від бюджетів, а від рішень конкретного фільму. Ми можемо пригадати Алехандро Гонсалеса Іньярріту, який знімав авторське похмуре і дуже важке кіно. Воно важке у психологічному сенсі, драматично насичене, але це не було кіно для найбільшої аудиторії. Зараз ми бачимо Іньярріту одним із провідних режисерів Америки, одним із улюбленців американської Кіноакадемії. І справа у тому, що його фільми не перенасичені, але насичені дорогимим операторськими рішенням, але сказати, що його високобюджетний проект Легенда Г’ю Гласса (Той, що вижив — прим.ред.) був перенасичений спецефектами. Та ні, це трохи не про це. Це про дорогий фільм, який пропонує дороге зображення. Тобто бурхливий розвиток і застосування технологій в кінематографічній індустрії, на мій погляд, зумовлений потребами конкретного фільму. Оскільки в нас досі до цього моменту час-від-часу виходять чорно-білі фільми, то я не бачу такої вже великої проблеми. Пам’ятаєте, як у Соборі Паризької Богоматері був такий собі Клод Фролло, який показував на книгу і потім на храм і казав, що це вб’є те, маючи на увазі, що книги можуть вбити культуру неписемності, що висловлювалася в архітектурі. А насправді я не думаю, що це має стосунок до блокбастерів і що це вб’є те. Мені здається, що зараз візуальне мистецтво дає можливість обирати.. . . Якщо звернутися, наприклад, до серіалів, ми маємо дуже якісні проекти. І вони нітрохи не гірші за те, що ми бачимо в кінотеатрах, за кінопроекти, які можуть задавати якийсь тон навіть кінопроектам. З іншого боку, ми бачимо серіали у більш звичному нам форматі. Вони теж стають більш винахідливими, але, безумовно, промовляють до ширшої аудиторії. Вони — видовищні, також можуть іти в кіно, не надто обтяжують глядача тими чи іншими дилемами. І вони можуть співіснувати між собою. P.S.. Виконавчим продюсером телеканалу UA:КУЛЬТУРА з 1 грудня 2017 року став Лук’ян Галкін. Раніше він працював на посаді виконавчого продюсера просвітницького напряму Суспільного. Про свої плани на посаді виконавчого продюсера телеканалу Лук’ян Галкін розповів, що найближчим часом прагне більше змінювати форму, аніж зміст контенту, значний відсоток якого, за його словами, є актуальним за ідеологією та посилом. Також він ставить перед собою завдання розширити наявну аудиторію телеканалу. Побажаємо йому успіхів у цій справі. | Фото: Kyiv International Short Film Festival, UA:Перший
12.01.2018,19:11
0
UA:Peršyj
Реклама 👇 Замовити

Pro te, jak vse počynalosja

24 žovtnja 2017-go my vidznačyly 2 roky. Same 2 roky tomu moja davnja podruga, a potim vyjavylosja, šče j moja studentka, Anja Šakun meni zatelefonuvala i zaproponuvala zrobyty žurnal pro kino. Movljav, tehnična realizacija za neju, za mnoju — teksty ta ideї. Ja zrozumiv, ščo čekaty biľše ničogo. Taka ideja jakoś u mene vysila u povitri, ale tehnična realizacija — ce vse ž taky trohy ne moje. My zustrilysja 24 žovtnja, todi jakraz buv kinofestyvaľ «Molodisť». I my švydeńko ujavyly, kogo hotily bačyty u komandi. Dvoh ljudej my «zaverbuvaly» u toj samyj deń, perehopyvšy їh miž pokazamy. I vlasne, do momentu startu sajtu, 24 sičnja (na Deń narodžennja Devida Linča), u nas vže bula čymala komanda.

Na toj moment nas bulo 12 u komandi. Potim, koly my nabyraly najbiľše volonteriv, jaki robljať klasni štuky i možuť lyše čas-vid-času na nas pracjuvaty (bo to buv nekomercijnyj proekt), nas bulo blyźko 20. Skriź buly ljudy, jaki pracjujuť nad Moviegram — ce bulo dosyť prykoľne vidčuttja. Nyni nas ne tak uže j bagato — 5 ljudej v osnovnomu skladi. My majemo novynarja, litredaktora, šef-redaktora, vypuskovogo redaktora. I majemo pevnu častynu ljudej, jakyh my zaangažuvaly z namy pracjuvaty z samogo počatku, i vony z namy do kincja lyšylysja. Zaraz vony ne tak uže často pyšuť, ale vse-taky ci ljudy vže dva roky z namy, ščo duže pryjemno.

Jakščo bezposeredńo govoryty pro te, skiľky dovelosja zbyraty komandu, ja by skazav, ščo її treba bulo dovgo vporjadkovuvaty. Tomu ščo naspravdi kožen mav vlasne bačennja proektu, i na samomu počatku ce buv proces, jakyj potrebuvav velykoї oberežnosti. Ja ne peven, ščo її zavždy vdavalosja vyjavljaty. Adže na samomu počatku nad Moviegram pracjuvala vsja ta velyčezna kiľkisť ljudej, ščo dlja maleńkogo nekomercijnogo proektu neabyjaka kiľkisť. Ce bulo reaľno bagato. Usi ljudy maly svoje specyfične kreatyvne bačennja, i vono bulo duže samostijnym. I-ot zlipyty z 12-ty bačeń ščoś jedyne — ce buv važkyj proces.

Vzagali, na počatku u nas bula jakaś taka idylična ideja. Naspravdi, ce — problema. Ja potim robyv lokaľnyj biznes u Harkovi, kreatyvnyj prostir. Ce bulo ne nastiľky krytyčno, tomu ščo tam bula komanda dosvidčenišyh ljudej, jaki dopomogly švydko omynuty cju pomylku. Ale ce bula duže rozpovsjudžena pomylka, jaka vidbylasja na peršyh misjacjah isnuvannja Moviegram na 100%.

Čytajte takož: Peremogy ta bentegy ukraїnśkogo kino — notatky z OMKF

My vvažaly, ščo naša ciľova audytorija — ce, vlasne, my. Ale ce reaľno pomylka tak vvažaty, tomu ščo treba zavždy vydiljaty specyfiku. Treba myslyty tak: «jakby tvij brend buv ljudynoju, to jakoju ljudynoju vin by buv?». Ocej portret brendu — duže korysna štuka dlja buď-jakogo biznesu čy proektu. Tomu ščo u jakyjś moment my vyrišyly, ščo oskiľky nam absoljutno odnakovo po «fanu» govoryty pro mejnstrim i pro avtorśke kino, i my z odnakovym zadovolennjam budemo porpatysja u fiľmografiї Lisandro Alonso ta analizuvaty jakiś novi štuky u fiľmah DC i Marvel, to ce reaľno ohopyť nam pevnu audytoriju. Ale naspravdi naviť koly ja ce govorju, meni hočeťsja odrazu sebe dvoričnoї davnosti vypravyty, tomu ščo ce duže očevydno ne tak. Treba maty pevnyj portret brendu i sprjamuvannja.

Zaraz nabagato legše, tomu ščo ce sprjamuvannja — tonaľnisť našogo litredaktora Tarasa Spivaka, jakyj do nas ne tak davno pryjednavsja, ce jogo osnovna zadača. Ja jomu vydav portret brendu i tonaľnisť, jakoju my spilkujemosja. I my її zaraz namagajemosja vytrymuvaty, ščob u nas materialy, napysani duže riznymy ljuďmy, buly pryblyzno v odnij stylistyci. Ja vže pererahuvav častynu komandy, šče maju prygadaty, ščo u nas je kolega, jakyj vzagali-to pracjuje u Deutsche Welle. Vin žyve u Nimeččyni, ce — Dmytro Prokopčuk. Vin u nas je, tak by movyty, liderom avtonomiї vseredyni Moviegram. My zaproponuvaly, i vin, na našu radisť, pogodyvsja. Dmytro raniše buv redaktorom žurnalu pro videoigry «Knjaź igor». I vin pogodyvsja vidnovyty jogo u ramkah Moviegram. My spočatku zalučyly jogo jak ljudynu, jaka može pysaty pro videoigry jak pro mystectvo. I, zvisno, my ne pyšemo pro vse, naspravdi u nas ne tak uže j bagato materialiv pro videoigry (deś miž 10 i 20), ale ce ščorazu materialy, jakymy my pyšajemosja.

Moviegram

Pro pravyla komandnoї roboty

— Mij insajt, jakyj vykrystalizuvavsja same v roboti z Moviegram: naviť jakščo ljudyna ne može dovesty tobi svoju dumku, ce ne označaje, ščo vona ne maje raciї. Dlja mene ce bulo ne nadto pryjemne vidkryttja. Tomu ščo koly ja ce povnistju usvidomyv, odrazu prygadav vypadky, koly ja prosto vyjavljavsja biľš argumentovanym za svogo kolegu, i my robyly tak, a ne inakše. I ja ne možu skazaty, ščo biľšisť iz cyh rišeń buly vdalymy. Ja duže spodivajusja, ščo prynajmni 50% z nyh buly vdalymy. Ce štuka, pro jaku duže často kažuť biznes-kouči, lajf-kouči, vsi na sviti, pro neobhidnisť sluhaty i čuty. Ta meni zdajeťsja, poky ty ćogo ne usvidomljuješ, ce prosto slova. Ale koly ty usvidomljuješ, ščo ljudyna u cej moment maje pevnu viziju, ale ne maje її formuljuvannja, ty možeš perekonaty її, ale ce ne pide na korysť. I ce duže dopomagaje v usih sferah.

Ja zaraz pracjuju na «Suspiľnomu» (interv’ju zapysuvalosja u žovtni 2017 roku — prym.red.), do ćogo mav proekt u Harkovi, i ce naspravdi duže dopomagaje. Ce može buty ne duže pryjemnym vidkryttjam, ale potim staje čudovym novym svitom. Naviť jakščo tobi prosto zdajeťsja, ščo tvij kolega ne pravyj, tobi ne obov’jazkovo jogo perekonuvaty. Varto podyvytysja, može, ce vyjde na krašče. I ce takož uskladnjuje dobir ljudej. Tomu ščo jakščo ty rozumiješ, ščo vydaješ kolegam biľšyj kredyt doviry, ty maješ їh pryskiplyviše dobyraty. Tobto ty vpuskaješ ljudynu u vlasnu zonu komfortu, u vlasne bačennja proektu. Ale zrobyvšy taki neobhidni zminy, ty rozumiješ, ščo ce — duže kruta štuka. Maty raciju može buď-jaka ljudyna, kotra tak samo, jak i ty, «goryť» proektom. I naviť jakščo vona maje pryncypovo inše bačennja, i ce ne treba zvodyty do spiľnogo znamennyka. Možlyvo, možna sprobuvaty i tak, i po-inšomu. Oce — napevno — biľšyj lajfhak.

Pro stan sprav v ukraїnśkomu kinematografi

— Jak ja vže skazav, zaraz pracjuju na «Suspiľnomu movlenni». Ja — vykonavčyj prodjuser prosvitnyćkogo naprjamu. Ja maju svoju programu pro kino na «UA:Peršyj», kudy zaprošuju ukraїnśkyh režyseriv. Pislja ćogo my pokazujemo v efiri їhnij fiľm u normaľnyj čas, a ne o 2 noči. Vlasne, ja dumaju, ce vidbyvaje moje bačennja. Na moju dumku, u nas zaraz duže bagato krutogo kino. I dumaju, jogo stavatyme tiľky biľše. Ja vvažaju, te, ščo može vydavatysja nedolikom ukraїnśkyh fiľmiv nyni, z kožnym rokom staje menš krytyčnym. Naspravdi, bagato hto z industriї, hto pracjuje same nad stvorennjam fiľmiv čy nad organizacijeju kinofestyvaliv toščo. U nas i tak duže velykyj postup, duže značnyj rozvytok. Adže ukraїnśkyj kinematograf u nynišńomu vygljadi ne isnuje stiľky ž, skiľky nezaležna Ukraїna. I treba rozumity, ščo ce ne 25 rokiv istoriї ukraїnśkogo kinematografu, a ce značno menše. I te, ščo bulo dosjagnuto za cej period, ce govoryť pro duže strimkyj ruh.

Naspravdi, ja dumaju, ščo ukraїnśkyj kinematograf zaraz najbiľše potrebuje lojaľnogo gljadača. Gljadača, jakyj dovirjatyme fiľmu, tomu ščo vin ukraїnśkyj, ale ne robytyme jomu znyžku. Ce — rizni reči.

Ja mav interv’ju z Ostapom Kostjukom, režyserom odnogo z, mabuť, najvydatnišyh ukraїnśkyh dokumentaľnyh fiľmiv ostannih rokiv «Žyva vatra». I u ńogo bula duže klasna fraza, jaka meni zapam’jatalaś, ščo «treba maty takyj rytual — hodyty v kino na ukraїnśke». I ot dlja mene tut je velyka vidminnisť miž tym, ščob kazaty pro fiľm dobre tiľky tomu ščo vin ukraїnśkyj — ni, ce zovsim ne pro te. Ce pro te, ščo naspravdi ukraїnśkyj kinematograf, zaraz može dyvuvaty naviť u tyh miscjah, koly jomu ne do kincja dovirjaješ, čy ne do kincja dovirjaješ tematyci, čy ce prosto ne tvij žanr.

Duže varto jty i dyvytysja praktyčno vse. Ce — velyka pidtrymka, jakoї potrebujuť režysery, adže u bagaťoh režyseriv ukraїnśkogo nezaležnogo kino dolja їhnih robit často festyvaľna. Ne vsi ci roboty vyhodjať u prokat. Takož my govorymo pro dokumentalistyku. Ja vvažaju, ščo v Ukraїni zaraz — renesans dokumentalistyky. Z cym važko ne pogodytysja, u nas prosto nova hvylja absoljutno čudovyh dokumentaľnyh fiľmiv. Ale dokumentaľne kino u nas ne zavždy legko znahodyť gljadača. Vono je na «Molodosti», «Odeśkomu kinofestyvali», DocuDays ta inšyh kinofestyvaljah. Sprava v tomu, ščo ce vse ž taky ne do kincja prokatna istorija. I ot čogo potrebuje ukraїnśke kino — gljadača, jakyj rozumityme, ščo ljudy zaraz ne vydajuť produkt, jakyj skydajetsja na jakuś kaľku amerykanśkogo čy rosijśkogo kino.

Naše kino može buty vse šče nedoskonalym, ale vono vže samobutnje. Ce vže kino, jake formuljuje vlasnyj portret, imidž i ruhajeťsja vlasnym šljahom. Aby ne vyjavyvsja potim jakyjś moment probudžennja, ščo «opa, u nas je kino». Vono davno vže je. Vono vže prosto potrebuje, ščob jogo pryjšly i pobačyly.

Naspravdi zalučennja telebačennja — ce tež duže važlyva štuka. Jakščo buduť po telebačennju jty ne tiľky komercijni prem’jery i stvoreni za učastju kanaliv, jaki vkladajuť v їh vyrobnyctvo. Potim vony majuť na nyh ekskljuzyvni teleprava, pokazujuť їh… Ce dobre, ščo u nas je takyj mejnstrim. Naspravdi, ja dumaju, ščo u nas zaraz iz masovym kino spravy girši, niž iz avtorśkym i nezaležnym. Ale mejnstrim vin za vyznačennjam svojeju tematykoju zbyraje biľšu audytoriju. Tomu tak, nezaležne kino, jakščo vono šče j bude pislja kinofestyvaľnoї istoriї jty deś po TB, ce vzagali može spravyty duže pozytyvnyj efekt. Tobto ljudy, jaki podyvljaťsja ce po telebačennju, poljubljať take kino, nastupnogo razu, možlyvo, piduť do kinoteatru. Prynajmni, my na ce spodivajemosja.

Pro pokazy ukraїnśkogo kino ta malu vidviduvanisť

— Ce takož velyka problema. Z časom ce zminjujeťsja i maje zminytysja, bo inšogo vyboru nemaje. Ale v nas je sytuacija takoї sobi centralizaciї. I kožnogo razu, koly vono deś vylazyť, ce reaľno dratuje. I ce daje rozuminnja, ščo ce ne toj šljah. Ja vzagali vse žyttja prožyv u Kyjevi, ale koly na rik poїhav u Harkiv robyty proekt, to zrozumiv, ščo jakščo druge za velyčynoju misto ne zalučene povnoju miroju do vśogo sociokuľturnogo žyttja kraїny, to v menšyh mistah cja sytuacija može buty šče menš radisnoju. I naspravdi ce šče odna z misij programy i pokaziv ukraїnśkogo kino na našomu kanali, tomu ščo «UA:Peršyj» duže bagato dyvljaťsja u regionah. Vlasne, my j hočemo pokazaty ce regionam.

Vzagali, meni zdajeťsja, ce problema ne zovsim pro kino i vzagali ne pro telebačennja. Hoča my majemo znovu ž taky z komandoju «Suspiľnogo» take sobi formuljuvannja: my hočemo zrobyty telebačennja zdorovoї ljudyny. Tomu ščo telebačennja (ce može zdavatysja u našomu poli gomogennosti u Facebook) vže ne važlyvo i jogo ne isnuje. Ale naspravdi, u sučasnomu vygljadi 80 % ukraїnciv dyvljaťsja telebačennja. I čym zdorovišym vono bude, tym zdorovišym, možlyvo, na jakuś deščycju bude naše suspiľstvo. Ale vse ž taky sprava v tomu, ščo kožnogo razu jak my stykajemosja z centralizacijeju, z ujavlennjam, ščo možlyvosti je u Kyjevi, a deś tam їh menše — ce duže nespravedlyvo.

Luk’jan Galkin, Moviegram, «UA:KUĽTURA» — pro ukraїnśke kino, onlajn-media ta tehnologiї 1
U nas — velyčezna kraїna. I koly cja velyčezna kraїna rozvyvajeťsja tiľky nyzkoju mist, ščo menša za desjatok — ce duže prygničuje. Cja logika maje zminytysja u kožnomu

Tut my j možemo pidijty do kinoprokatu, tomu ščo tut jakeś zamknene kolo. Možlyvo, na ci fiľmy ljudy ne vyrušajuť, tomu ščo vony tyždeń jduť u prokati i na nyh nihto ne vstygaje. Duže často ja čuv taku štuku, jaka mene reaľno dyvuvala. Cina na kvytok u 70 grn može staty problemoju. Ja ne duže dobre rozumijusja na ekonomičnij sytuaciї v malyh mistah, ale ž je jakaś možlyvisť sociaľnyh pokaziv. Ot do ćogo dolučenyj duže syľno klasnyj festyvaľ Lampa.doc, z jakym ja spivpracjuju. Vony pryїzdjať u mista z naselennjam menše miľjona i robljať bezkoštovni pokazy i lekciї pid vidkrytym nebom. Ce duže kruta iniciatyva. I jakščo u nas takyh stavatyme šče biľše, v čomu ja vpevnenyj, ce duže na nas klasno vplyne. Bo my ne možemo isnuvaty tiľky v konteksti «Harkiv-Kyїv-Odesa-Lviv». U nas velyka kraїna, i kožen region maje svij centr. Ce ne maje buty jedynyj centr abo 4–5 centriv na vsju kraїnu. Ce takož nepravyľno.

Pro tehnologiї ta kinematograf

— Ščodo 3D-fiľmiv. Ja naspravdi vvažaju, ščo mova tut ne pro tehnologiї. Tehnologiї — ce forma. Jakščo avtor vybyraje sobi cju formu — ce jogo rišennja i varto dovirytysja ćomu avtoru. Z inšogo boku, my majemo sytuaciju, koly kino ne maje avtora, ja govorju pro masove kino, koly ce — prodjuserśke rišennja. Todi — ce zvisno, može buty trendom, može buty pragnennjam zrobyty fiľm u 3D, bo zaraz ce populjarniše. Ale čy možna ujavyty sobi 3D-dramu? On Vin Venders vidznjav stričku «Pina», biografičnyj dokumentaľnyj fiľm pro Pinu Bauš. Ja dumaju, tam 3D-rišennja bulo duže neobhidnym. Venders namagavsja zasobamy kinematografu jakomoga točniše reprezentuvaty balet, i tut cja tryvymirnisť bula duže dorečna. Z inšogo boku, je Gaspar Noe, ostannja robota jakogo «Ljubov» bula takož u 3D. Ja dyvyvsja її v oboh formatah. Ne možu skazaty, ščo naspravdi dlja mene bula duže velyka riznycja u peregljadi Gaspara Noe u 2D i 3D. Tym ne menš, ce buv klasnyj eksperyment, moment jakogoś nablyžennja. Meni zdajeťsja, ščo Noe tut hotiv jakoїś opuklosti svojeї istoriї. Bo vin naspravdi rozpovidav duže prostu istoriju, jaka može buty zagaľnym znamennykom dlja vsih molodyh, ne duže rozumnyh i ne duže ščaslyvyh par, jaki zbigajuťsja z dramoju i potim rozhodjaťsja. Ce takyj fiľm, jakyj bagato v čomu svidomo kerujeťsja arhetypamy i naviť kliše pro stosunky. I ot koly ce vykonano u nablyženni, jake može buty vizuaľnym, vse ž taky u 3D je funkcija trohy nablyzyty [gljadača] do fiľmu, hoča ščodo ćogo je duže rizni dumky. Ta ce može isnuvaty.

Sprava v tomu, ščo cej fiľm — dramatyčnyj, krutyj i pronyklyvyj naviť bez ćogo efektu. Ščo ja dumaju stosovno tehnologij? Ja vvažaju, ščo sprava ne v tehnologijah. Naspravdi, sprava u gljadači. I zaraz uže je tendenciї ščo fiľmy perestajuť znimatysja jakiś u 3D, prodjusery perestajuť robyty na ce takyj velykyj akcent, kinoteaty zmenšujuť kiľkisť 3D-zaliv na korysť biľš jakisnogo čy šyrokogo zobražennja. Mene takož duže vrazylo interv’ju z operatorom fiľmu «Toj, ščo bižyť po lezu 2049», jakyj kazav, ščo jogo robota (jaka dijsno vražajuča) ne pryznačena dlja 3D-formatu i dlja šyrokogo formatu. Її treba dyvytysja u zvyčajnomu formati, ščoby banaľno bačyty kraї kadru. I ce — robota velykogo hudožnyka, mystećka robota, jaka do togo ž promovljaje do šyrokoї audytoriї. I tak samo Kristofer Nolan. Čy biľše nam podobajuťsja jogo fiľmy, čy menše, ale vony vse ž taky znahodjaťsja na meži avtorstva i masovogo kinematografu. I vin sobi ljubeńko znimaje ne v 3D i ne na cyfru, i vzagali nadaje perevagu plivci. Ce duže kruto, ce — šče odna z možlyvostej.

Ce ne označaje, ščo tehnologiї ščoś vb’juť. Naspravdi vbyty ščoś čy ne vbyty, čy vidsunuty na jakyjś čas može tiľky popyt.

Pro stavlennja do blokbasteriv

— Ščodo dumky pro te, ščo sučasne kino zipsovane blokbasteramy ta nadmirnoju kiľkistju komp’juternoї grafiky, ja naspravdi dumaju, ščo treba duže syľno rozriznjaty, pro jake kino my govorymo. Koly govorymo pro masove kino, vono promovljaje do gljadača, jakyj čekaje na ci specefekty. I malo togo, možlyvo, ce — deś na rivni konvenciї, deś na rivni domovlenosti miž prodjuseramy fiľmu i gljadačamy. I, vlasne, cja domovlenisť poljagaje u tomu, ščo ce bude ne duže skladnyj sjužet, jakyj zavdasť ne duže syľnogo bolju gljadačam, vony ne perejmatymuťsja nadto syľno i ne vyjduť z kinoteatru travmovanymy. A vyjduť z jakymoś pidnesenym nastrojem čy prosto normaľno proveduť čas za fiľmom, jakyj možna prosto podyvytysja i ne vidčuvaty katarsysu. Dovodyťsja vyznavaty, ščo take kino takož isnuje, ce žart zvisno, ale vono dijsno isnuje i jogo biľše.

Sprava v tomu, ščo bagato ljudej, i ja napevno v їh čysli, pryhodjať do kinoteatru i možuť počuvatysja obdurenymy. Ce koly te, ščo pozycionuje sebe jak takyj blokbaster, jakyj vže na rivni postera i trejlera promovljaje pro specefekty, jakščo vin їh bude pozbavlenyj. Naspravdi u cyh fiľmiv, u prodjuserśkogo kino — ne taka vže j vygadlyva istorija ta dramaturgija. I ce duže pryrodńo. Adže ce kino maje promovljaty do šyrokoї kiľkosti ljudej. I jogo vizuaľne rišennja može buty neabyjakoju prynadoju. Ce normaľno, ščo isnuje kino, jake može biľše stosuvatysja atrakcionu, abo biľše stosuvatysja mystectva. Tomu ščo kožen maje obyraty ščoś blyžče sobi. I na styku cyh dvoh riznovydiv mystectva, dvoh riznovydiv kinematografu možuť zustričatysja absoljutno čudovi vygadlyvi reči.

Čytajte takož: Pravda pro «Mifa»: Ukraїnci zibraly 300 tys grn na fiľm pro opernogo spivaka

Z inšogo boku, ja ne baču pereškod dlja perehodu z odnijeї jakosti v inšu. My možemo naviť zgadaty najetalonnišyj pryklad kino, ščo až perevantažene komp’juternoju grafikoju — ce blokbaster i supergeroїvśke kino. Ale davajte prygadajemo, napryklad, trylogiju togo ž Kristofera Nolana pro Betmena, abo «Logan» Džejmsa Mengolda. Ci avtory prymudrjajuťsja davaty serjoznu dramu, jaka žanrovo biľš spolučena do biľš klasyčnyh žanriv. U vypadku z Nolanom — ce nuarno-kryminaľna drama. U vypadku iz «Loganom» — ce skoriš vestern takož z elementamy nuaru. I naspravdi ce rišennja kožnogo konkretnogo fiľmu.

Ja ne vbačaju serjoznoї problemy u blokbasterah, tomu ščo biľše skladne ta vygadlyve kino odrazu maje ne taku šyroku audytoriju. Tomu ščo blokbastery — ce «guilty pleasure». Tobto fiľmy, do jakyh možna stavytysja z prezyrstvom, ale deś ty taky zaskočyš na cej seans.

Koly jdeťsja pro mystećke kino, pro biľš intelektuaľne kino, ja dumaju, ščo jakščo avtor ćogo potrebuje i može znajty spiľnu movu z prodjuserom, to stvorjujeťsja take kino. Stvorjujeťsja kino vysokobjudžetne, zi specefektamy. Z inšogo boku, ce tež zaležyť ne vid bjudžetiv, a vid rišeń konkretnogo fiľmu. My možemo prygadaty Alehandro Gonsalesa Ińjarritu, jakyj znimav avtorśke pohmure i duže važke kino. Vono važke u psyhologičnomu sensi, dramatyčno nasyčene, ale ce ne bulo kino dlja najbiľšoї audytoriї. Zaraz my bačymo Ińjarritu odnym iz providnyh režyseriv Ameryky, odnym iz uljublenciv amerykanśkoї Kinoakademiї. I sprava u tomu, ščo jogo fiľmy ne perenasyčeni, ale nasyčeni dorogymym operatorśkymy rišennjam, ale skazaty, ščo jogo vysokobjudžetnyj proekt «Legenda G’ju Glassa» («Toj, ščo vyžyv» — prym.red.) buv perenasyčenyj specefektamy. Ta ni, ce trohy ne pro ce. Ce pro dorogyj fiľm, jakyj proponuje doroge zobražennja. Tobto burhlyvyj rozvytok i zastosuvannja tehnologij v kinematografičnij industriї, na mij pogljad, zumovlenyj potrebamy konkretnogo fiľmu.

Oskiľky v nas dosi do ćogo momentu čas-vid-času vyhodjať čorno-bili fiľmy, to ja ne baču takoї vže velykoї problemy. Pam’jatajete, jak u «Sobori Paryźkoї Bogomateri» buv takyj sobi Klod Frollo, jakyj pokazuvav na knygu i potim na hram i kazav, ščo «ce vb’je te», majučy na uvazi, ščo knygy možuť vbyty kuľturu nepysemnosti, ščo vyslovljuvalasja v arhitekturi. A naspravdi ja ne dumaju, ščo ce maje stosunok do blokbasteriv i ščo ce vb’je te.

Meni zdajeťsja, ščo zaraz vizuaľne mystectvo daje možlyvisť obyraty.

Jakščo zvernutysja, napryklad, do serialiv, my majemo duže jakisni proekty. I vony nitrohy ne girši za te, ščo my bačymo v kinoteatrah, za kinoproekty, jaki možuť zadavaty jakyjś ton naviť kinoproektam. Z inšogo boku, my bačymo serialy u biľš zvyčnomu nam formati. Vony tež stajuť biľš vynahidlyvymy, ale, bezumovno, promovljajuť do šyršoї audytoriї. Vony — vydovyščni, takož možuť ity v kino, ne nadto obtjažujuť gljadača tymy čy inšymy dylemamy. I vony možuť spivisnuvaty miž soboju.

P.S.

Vykonavčym prodjuserom telekanalu «UA:KUĽTURA» z 1 grudnja 2017 roku stav Luk’jan Galkin. Raniše vin pracjuvav na posadi vykonavčogo prodjusera prosvitnyćkogo naprjamu «Suspiľnogo». Pro svoї plany na posadi vykonavčogo prodjusera telekanalu Luk’jan Galkin rozpoviv, ščo najblyžčym časom pragne biľše zminjuvaty formu, aniž zmist kontentu, značnyj vidsotok jakogo, za jogo slovamy, je aktuaľnym za ideologijeju ta posylom. Takož vin stavyť pered soboju zavdannja rozšyryty najavnu audytoriju telekanalu. Pobažajemo jomu uspihiv u cij spravi. | Foto: Kyiv International Short Film Festival, «UA:Peršyj»

Jakščo vy znajšly pomylku, buď laska, vydiliť fragment tekstu ta natysniť Ctrl Enter.

Dodaty komentar

Takyj e-mail vže zarejestrovano. Skorystujtesja Formoju vhodu abo vvediť inšyj.

Vy vkazaly nekorektni login abo paroľ

Vybačte, dlja komentuvannja neobhidno uvijty.
Šče
Vy čytajete sajt ukraїnśkoju latynkoju. Podrobyci v Manifesti
Hello. Add your message here.

Povidomyty pro pomylku

Tekst, jakyj bude nadislano našym redaktoram: