fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja

Vyjty z vulyci Džona Lennona

Вийти з вулиці Джона Леннона
Takoї kiľkosti vysokoposadovciv iz samogo ranku vinnyćkyj «MakDonaľds» ne bačyv, napevno, vid momentu svogo vidkryttja. Mynulymy vyhidnymy u skver bilja stolykiv, za jakymy zazvyčaj spožyvajuť «gepi-mily» podiľśki ditlahy, zavitaly leď ne vsi očiľnyky deržavy ukupi iz početom ta ohoronoju — aby vidkryty skver na česť gurtu Beatles. Adže podibni ob'jekty v Ukraїni davno staly častynoju velykogo rozvažaľnogo šou. Im'ja jomu — Urbanistyka
Такої кількості високопосадовців із самого ранку вінницький «МакДональдс» не бачив, напевно, від моменту свого відкриття. Минулими вихідними у сквер біля столиків, за якими зазвичай споживають «гепі-міли» подільські дітлахи, завітали ледь не всі очільники держави укупі із почетом та охороною — аби відкрити сквер на честь гурту Beatles. Адже подібні об'єкти в Україні давно стали частиною великого розважального шоу. Ім'я йому — Урбаністика
Читати кирилицею

Speciaľni možlyvosti

Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja
Kontrastna versija
  Коли кажу, що урбаністика в Україні схожа на розважальне шоу, маю на увазі не лише приклад того, як на місці колишнього кіоску з ліверними пиріжками за 26 років на батьківщині Коцюбинського раптово піднявся з глибин чиєїсь свідомості постамент із фігурами ліверпульської четвірки — повністю ігноруючи міський фольклор та контексти місця, heritage, якщо бажаєте. Подібні позачасові та позаконтекстуальні викиди міського креативу відбуваються нині по всій країні У. Вулиці сучасної України немов живуть на перетині ідей урбаністів-гіпстерів та чиновників покоління за 45, які намагаються бути в тренді (або як сказали би споживачі вінницьких ліверних пиріжків, стати струйовими хлопаками). Виходить радше то смішно, то грішно — але незрозуміло для самих містян. Та чи маємо ми їх у тому звинувачувати? Переведи мене через вандалістику. Роззирнімося довкола. На теренах Західної України невеличке містечко відкриває площу Леннона. Центр породжує цілий сквер бітлів (байдуже, що неушкодженими їхні фігури та жовта субмарина простояли менше як тиждень). Схід експериментує з вулицями на честь чи то Боба Марлі, чи то ще когось. Столиця робить декілька спроб згадати про Малевича (чи не єдиного екзотичного варіанта для топоніміки, який бодай якось привязаний до того ж таки heritage, до української культурної спадщини). Схоже, після того, як численні фелікси, владіміри та рози і карли чужинських партійних субкультур зникли з табличок наших вулиць, скверів та бульварів, утворилася Велика Порожнеча. Природа порожнечі, як відомо, не терпить — а чиновники й поготів. Тому вони почали активно створювати урбаністичні атракції як складову великого розважального центру. В уявленні пересічного представника комунальних служб центр міста — це такий великий парк розваг, де людина ні на секунду не може мати перед очима просто вільної місцини, яку вона чи він могли би споглядати. В кожному місті мають бути паркувальні стенди для велосипедів (навіть якщо немає досі велодоріжок), електрозаправки (навіть якщо електромобіль досі є лише у власника найбільшого ТРЦ і 2 депутатів облради), лавки з палет та крісла-пуфи на галявині поблизу центру міста (навіть якщо крім 3-4 гіпстерів на них ніколи ніхто не сідає). І побільше муралів (навіть якщо вони дивитимуться один на одного — а на них не дивитиметься ніхто, бо більшість перехожих втуплені у свої телефони). Центри українських міст та містечок вкриваються стінописом заввишки в десятки метрів, літературними ґрафіті за мотивами Сергія Жадана, експериментальними скульптурами, квітковими коровами, клонами Пейзажної алеї Києва чи копіями амстердамських вулиць. Урбаністичні практики, застосовані у такому хаотичному порядку, перетворюються на вандалізм. Вандалізм не через нищення матеріального — але через насилля над особистістю містян, які раптово виявляють у себе під носом як не фіолетову корову, то жовту субмарину, червоного коня чи чорний квадрат. Чи вписується він в історичний, культурний і казуальний контекст конкретного міста? Байдуже. Головне, що когось відвідала блискуча ідея — те, що в американській пресі називають eureka-moment. Як американізми виглядають недолугими у цьому тексті, так і подібні обєкти вибиваються із ландшафту переважної більшості українських міст не завдяки своїй прогресивності чи інноваційності. Вони впадають містянам в око лише через те, що вони (правду кажучи) там абсолютно зайві. Обєкти — не містяни. Хоча, можливо, в авторів обєктів інша думка? Натомість ніде — чи майже ніде — не згадують і не говорять про універсальний дизайн для спальних районів. Про безпечні майданчики та поля для футболу у найвіддаленіших куточках мегаполісів. Про те, що робити із заводами, що занепадають вже друге десятиліття поспіль — а довкола них занепадає безпека середовища, зручність проживання. Про конверсію виробництва, що породила цехи-привиди та цілі квартали мертвих будівель, які могли стати арт-просторами, галереями, осередками сучасної культури чи стартап-підприємництва. Про речі, які на часі в містах, де постколоніальна архітектура XIX століття врізається у багатоквартирники з однакових радянських панелей та білої цегли. Або взагалі складається із суцільного сталінського ампіру поруч із 16-поверхівками — без жодних ознак бодай якогось історичного центру. Тож чому не втулити тут ще фіолетову голову професора Доуеля, еге ж? Гучне слово — тихі сенси. Урбаністика як слово-фетиш витісняє урбаністику як спосіб зробити місто комфортним та доступним для усіх його мешканців (навіть якщо вони не вміють користуватися Instagram і не ходять голосувати на місцевих виборах). Ставши інструментом маніпуляцій в руках митців, чиновників та ситуативних обєднань громадян, урбан-активізм українських міст переживає — з точки зору пересічного мешканця, а не архітектора, урбаніста чи соціолога — якийсь пограничний стан, що межує з істерикою. Кольори, форми, формати, ідеї видають веселу шизофренію чи абстинентний синдром. Але аж ніяк не бачення району, в якому би хотілося, аби жили мої діти. Урбаністика закордонного зразка — саме про це. Урбаністика українського зразка — про те, як поєднати Прагу-1968 із Токіо-2018 на руїнах Козятина-1991. Гучні дискусії про те, якими мають стати (чи вже стають) українські міста для самих містян здебільшого залишаються чимось далеким. Поки фахівці бють глечики та ламають списи над черговими концепціями в рамках громадських слухань, містяни терпляче чекають, хто вкручуватиме лампочки у підїздах, які вони регулярно оплачують рядком у рахунку за комунальні. Подейкують, у Харкові безбарєрне середовище почало прогресувати лише тоді, коли чинний очільник міста опинився в інвалідному візку. А от у Києві й досі не прибрали бордюр на місці, де столичний мер перекинувся зі своїм електровелосипедом. Як бачимо, інколи регіони обганяють столицю у реформах. Гучніше за тихі справи в районі, куди ти повертаєшся додому щодня увечері, не говорять жодні маніфести, круглі столи чи телевізійні обговорення. Активісти чи сусіди, котрі встановлюють лавки і спільно виходять на прибирання сміття після зими, є для мене куди більшими урбаністами, аніж гастролери-фахівці з майстер-класами інсталяції кольорових корів у сірий асфальт. Фахівців цих в країні — на щастя — досі мало. А от звичку прибирати міські парки городяни вже потроху навіть прищепили чиновникам та бізнесменам. Поки одні говорять гучні слова, інші продукують тихі справи. І це спрацьовує. Місто, місце чи містяни?. Коли ми говоримо про місто, воно — наче у Підмогильного чи Гемінгуея — сприймається як такий собі карнавал, буфонада, емоційна руїна, Молох життів людських, який все перетирає та поїдає. Цей підхід, породжений ще за часів Першої індустріальної революції, не просто застарів — а не відповідає самій природі сучасних міст. Ми ж не біблійний Енох, якому потрібен захист. Місто — це більше не місце на карті, яке обгороджене стінами від ворогів. Місто — це люди, яких ми любимо, в яких закохуємося, з якими працюємо, живемо, спимо, їмо, товаришуємо, радіємо і зрештою навіть вмираємо разом. Місто 2017 року — це люди. А не обєкти, накидані на асфальт. Це — не жовта субмарина, яка пливе океаном із тротуарної плитки. Це — екіпаж цієї субмарини. І якщо йому буде некомфортно посеред цих фіолетових корів та чорних квадратів, цей екіпаж не стане перефарбовувати стіни. Він просто змінить субмарину на більш годящу. З одного боку, це — проблема покоління міленіалів, які незабаром складатимуть до 50% населення наших міст. І за найменшої незручності просто покидатиме одне місто заради іншого, комфортнішого. З іншого — це знак, що сприймати місто як нагромадження архітектури, творчості та знаків на карті більше не можна. Саме тому хочеться, аби ми нарешті вийшли з вулиці Джона Леннона і зайшли на вулицю Асфальтованих Тротуарів, пройшли через провулок Освітлених Подвірїв, завітали на проспект Зручних Пандусів, прокрокували алеєю Безпечних Дитячих Майданчиків і дійшли-таки до вулиці Добрих Сусідів. Бо місце визначається не тим, які таблички над ним встановлено і чи є довкола концептуальний арт — а тим, що закладено в основу інфраструктури та атмосфери цього місця. Мабуть, лише тоді урбаністику не вважатимуть пужалном в руках вузької групи людей. P.S.: вулиця Добрих Сусідів — реальна назва в одному з українських міст. Наскільки добрими є люди, які живуть у сусідніх будинках на цій вулиці, наша редакція не перевіряла. Проте сподіваємося, що назва таки відповідає сенсу й реальному стану речей.
15.09.2017,09:45
0
Unsplash
Реклама 👇 Замовити

Koly kažu, ščo urbanistyka v Ukraїni shoža na rozvažaľne šou, maju na uvazi ne lyše pryklad togo, jak na misci kolyšńogo kiosku z livernymy pyrižkamy za 26 rokiv na baťkivščyni Kocjubynśkogo raptovo pidnjavsja z glybyn čyjeїś svidomosti postament iz figuramy «liverpuľśkoї četvirky» — povnistju ignorujučy miśkyj foľklor ta konteksty miscja, heritage, jakščo bažajete. Podibni pozačasovi ta pozakontekstuaľni vykydy miśkogo kreatyvu vidbuvajuťsja nyni po vsij «kraїni U». Vulyci sučasnoї Ukraїny nemov žyvuť na peretyni idej urbanistiv-gipsteriv ta čynovnykiv pokolinnja «za 45», jaki namagajuťsja buty «v trendi» (abo jak skazaly by spožyvači vinnyćkyh livernyh pyrižkiv, staty «strujovymy hlopakamy»). Vyhodyť radše to smišno, to grišno — ale nezrozumilo dlja samyh mistjan. Ta čy majemo my їh u tomu zvynuvačuvaty?

«Perevedy mene čerez vandalistyku»

Rozzyrnimosja dovkola. Na terenah Zahidnoї Ukraїny nevelyčke mistečko vidkryvaje plošču Lennona. Centr porodžuje cilyj skver «bitliv» (bajduže, ščo neuškodženymy їhni figury ta «žovta submaryna» prostojaly menše jak tyždeń). Shid eksperymentuje z vulycjamy na česť čy to Boba Marli, čy to šče kogoś. Stolycja robyť dekiľka sprob zgadaty pro MalevyčaVyjty z vulyci Džona Lennona 1Oblaštuvannja plošči Kazymyra Malevyča u stolyci — ščo varto znaty (čy ne jedynogo «ekzotyčnogo» varianta dlja toponimiky, jakyj bodaj jakoś pryv’jazanyj do togo ž taky heritage, do ukraїnśkoї kuľturnoї spadščyny).

Shože, pislja togo, jak čyslenni feliksy, vladimiry ta rozy i karly čužynśkyh partijnyh subkuľtur znykly z tablyčok našyh vulyć, skveriv ta buľvariv, utvorylasja Velyka Porožneča. Pryroda porožneči, jak vidomo, ne terpyť — a čynovnyky j pogotiv. Tomu vony počaly aktyvno stvorjuvaty urbanistyčni atrakciї jak skladovu velykogo rozvažaľnogo centru. V ujavlenni peresičnogo predstavnyka komunaľnyh služb centr mista — ce takyj velykyj park rozvag, de ljudyna ni na sekundu ne može maty pered očyma prosto viľnoї miscyny, jaku vona čy vin mogly by spogljadaty. V kožnomu misti majuť buty parkuvaľni stendy dlja velosypediv (naviť jakščo nemaje dosi velodorižok), elektrozapravky (naviť jakščo elektromobiľ dosi je lyše u vlasnyka najbiľšogo TRC i 2 deputativ oblrady), lavky z palet ta krisla-pufy na galjavyni poblyzu centru mista (naviť jakščo krim 3-4 gipsteriv na nyh nikoly nihto ne sidaje). I pobiľše muraliv (naviť jakščo vony «dyvytymuťsja» odyn na odnogo — a na nyh ne dyvytymeťsja nihto, bo biľšisť perehožyh vtupleni u svoї telefony).

Centry ukraїnśkyh mist ta mistečok vkryvajuťsja stinopysom zavvyšky v desjatky metriv, literaturnymy ğrafiti za motyvamy Sergija Žadana, eksperymentaľnymy skuľpturamy, kvitkovymy korovamy, klonamy Pejzažnoї aleї Kyjeva čy kopijamy «amsterdamśkyh vulyć». Urbanistyčni praktyky, zastosovani u takomu haotyčnomu porjadku, peretvorjujuťsja na vandalizm. Vandalizm ne čerez nyščennja materiaľnogo — ale čerez nasyllja nad osobystistju mistjan, jaki raptovo vyjavljajuť u sebe pid nosom jak ne fioletovu korovu, to žovtu submarynu, červonogo konja čy čornyj kvadrat. Čy vpysujeťsja vin v istoryčnyj, kuľturnyj i kazuaľnyj kontekst konkretnogo mista? Bajduže. Golovne, ščo kogoś vidvidala «blyskuča ideja» — te, ščo v amerykanśkij presi nazyvajuť eureka-moment. Jak amerykanizmy vygljadajuť nedolugymy u ćomu teksti, tak i podibni ob’jekty vybyvajuťsja iz landšaftu perevažnoї biľšosti ukraїnśkyh mist ne zavdjaky svoїj progresyvnosti čy innovacijnosti. Vony vpadajuť mistjanam v oko lyše čerez te, ščo vony (pravdu kažučy) tam absoljutno zajvi. Ob’jekty — ne mistjany. Hoča, možlyvo, v avtoriv ob’jektiv inša dumka?

Natomisť nide — čy majže nide — ne zgadujuť i ne govorjať pro universaľnyj dyzajnVyjty z vulyci Džona Lennona 27 vidpovidej pro te, ščo take universaľnyj dyzajn dlja spaľnyh rajoniv. Pro bezpečni majdančyky ta polja dlja futbolu u najviddalenišyh kutočkah megapolisiv. Pro te, ščo robyty iz zavodamy, ščo zanepadajuť vže druge desjatylittja pospiľ — a dovkola nyh zanepadaje bezpeka seredovyšča, zručnisť prožyvannja. Pro konversiju vyrobnyctva, ščo porodyla cehy-pryvydy ta cili kvartaly mertvyh budiveľ, jaki mogly staty art-prostoramy, galerejamy, oseredkamy sučasnoї kuľtury čy startap-pidpryjemnyctva. Pro reči, jaki na časi v mistah, de postkoloniaľna arhitektura XIX stolittja vrizajeťsja u bagatokvartyrnyky z odnakovyh radjanśkyh panelej ta biloї cegly. Abo vzagali skladajeťsja iz suciľnogo stalinśkogo ampiru poruč iz 16-poverhivkamy — bez žodnyh oznak bodaj jakogoś «istoryčnogo centru». Tož čomu ne vtulyty tut šče fioletovu golovu profesora Douelja, ege ž?

Gučne slovo — tyhi sensy

Urbanistyka jak slovo-fetyš vytisnjaje urbanistyku jak sposib zrobyty misto komfortnym ta dostupnym dlja usih jogo meškanciv (naviť jakščo vony ne vmijuť korystuvatysja InstagramVyjty z vulyci Džona Lennona 3Instagram ta Facebook nabyrajuť obertiv sered ukraїnciv i ne hodjať golosuvaty na miscevyh vyborah). Stavšy instrumentom manipuljacij v rukah mytciv, čynovnykiv ta sytuatyvnyh ob’jednań gromadjan, urban-aktyvizm ukraїnśkyh mist perežyvaje — z točky zoru peresičnogo meškancja, a ne arhitektora, urbanista čy sociologa — jakyjś pogranyčnyj stan, ščo mežuje z isterykoju. Koľory, formy, formaty, ideї vydajuť veselu šyzofreniju čy abstynentnyj syndrom. Ale až nijak ne bačennja «rajonu, v jakomu by hotilosja, aby žyly moї dity». Urbanistyka zakordonnogo zrazka — same pro ce. Urbanistyka ukraїnśkogo zrazka — pro te, jak pojednaty Pragu-1968 iz Tokio-2018 na ruїnah Kozjatyna-1991.

Gučni dyskusiї pro te, jakymy majuť staty (čy vže stajuť) ukraїnśki mista dlja samyh mistjan zdebiľšogo zalyšajuťsja čymoś dalekym. Poky fahivci b’juť glečyky ta lamajuť spysy nad čergovymy koncepcijamy v ramkah gromadśkyh sluhań, mistjany terpljače čekajuť, hto vkručuvatyme lampočky u pid’їzdah, jaki vony reguljarno oplačujuť rjadkom u rahunku za komunaľni. Podejkujuť, u Harkovi bezbar’jerne seredovyšče počalo progresuvaty lyše todi, koly čynnyj očiľnyk mista opynyvsja v invalidnomu vizku. A ot u Kyjevi j dosi ne prybraly bordjur na misci, de stolyčnyj mer perekynuvsja zi svoїm elektrovelosypedom. Jak bačymo, inkoly regiony obganjajuť stolycju u reformah.

Gučniše za tyhi spravy v rajoni, kudy ty povertaješsja dodomu ščodnja uvečeri, ne govorjať žodni manifesty, krugli stoly čy televizijni obgovorennja. Aktyvisty čy susidy, kotri vstanovljujuť lavky i spiľno vyhodjať na prybyrannja smittja pislja zymy, je dlja mene kudy biľšymy urbanistamy, aniž gastrolery-fahivci z majster-klasamy instaljaciї koľorovyh koriv u siryj asfaľt. Fahivciv cyh v kraїni — na ščastja — dosi malo. A ot zvyčku prybyraty miśki parky gorodjany vže potrohu naviť pryščepyly čynovnykam ta biznesmenam. Poky odni govorjať gučni slova, inši produkujuť tyhi spravy. I ce spraćovuje.

Misto, misce čy mistjany?

Koly my govorymo pro misto, vono — nače u Pidmogyľnogo čy Gemingueja — spryjmajeťsja jak takyj sobi karnaval, bufonada, emocijna ruїna, Moloh žyttiv ljudśkyh, jakyj vse peretyraje ta poїdaje. Cej pidhid, porodženyj šče za časiv Peršoї industriaľnoї revoljuciї, ne prosto zastariv — a ne vidpovidaje samij pryrodi sučasnyh mist. My ž ne biblijnyj Enoh, jakomu potriben zahyst. Misto — ce biľše ne misce na karti, jake obgorodžene stinamy vid vorogiv. Misto — ce ljudy, jakyh my ljubymo, v jakyh zakohujemosja, z jakymy pracjujemo, žyvemo, spymo, їmo, tovaryšujemo, radijemo i zreštoju naviť vmyrajemo razom. Misto 2017 roku — ce ljudy. A ne ob’jekty, nakydani na asfaľt. Ce — ne žovta submaryna, jaka plyve okeanom iz trotuarnoї plytky. Ce — ekipaž cijeї submaryny. I jakščo jomu bude nekomfortno posered cyh fioletovyh koriv ta čornyh kvadrativ, cej ekipaž ne stane perefarbovuvaty stiny. Vin prosto zminyť submarynu na biľš godjašču. Z odnogo boku, ce — problema pokolinnja milenialiv, jaki nezabarom skladatymuť do 50% naselennja našyh mist. I za najmenšoї nezručnosti prosto pokydatyme odne misto zarady inšogo, komfortnišogo. Z inšogo — ce znak, ščo spryjmaty misto jak nagromadžennja arhitektury, tvorčosti ta znakiv na karti biľše ne možna.

Same tomu hočeťsja, aby my narešti vyjšly z vulyci Džona Lennona i zajšly na vulycju Asfaľtovanyh Trotuariv, projšly čerez provulok Osvitlenyh Podvir’їv, zavitaly na prospekt Zručnyh Pandusiv, prokrokuvaly alejeju Bezpečnyh Dytjačyh Majdančykiv i dijšly-taky do vulyci Dobryh Susidiv. Bo misce vyznačajeťsja ne tym, jaki tablyčky nad nym vstanovleno i čy je dovkola konceptuaľnyj art — a tym, ščo zakladeno v osnovu infrastruktury ta atmosfery ćogo miscja. Mabuť, lyše todi urbanistyku ne vvažatymuť pužalnom v rukah vuźkoї grupy ljudej.

P.S.: vulycja Dobryh Susidiv — reaľna nazva v odnomu z ukraїnśkyh mist. Naskiľky dobrymy je ljudy, jaki žyvuť u susidnih budynkah na cij vulyci, naša redakcija ne perevirjala. Prote spodivajemosja, ščo nazva taky vidpovidaje sensu j reaľnomu stanu rečej.

Teğy: mista

Jakščo vy znajšly pomylku, buď laska, vydiliť fragment tekstu ta natysniť Ctrl Enter.

Dodaty komentar

Takyj e-mail vže zarejestrovano. Skorystujtesja Formoju vhodu abo vvediť inšyj.

Vy vkazaly nekorektni login abo paroľ

Vybačte, dlja komentuvannja neobhidno uvijty.
Šče
Vy čytajete sajt ukraїnśkoju latynkoju. Podrobyci v Manifesti
Hello. Add your message here.

Povidomyty pro pomylku

Tekst, jakyj bude nadislano našym redaktoram: