Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja

Peremogy ta bentegy ukraїnśkogo kino — notatky z OMKF

Перемоги та бентеги українського кіно — нотатки з ОМКФ

VIII Odeśkyj mižnarodnyj kinofestyvaľ žurnalisty, pracivnyky film industry ta j naviť gljadači vidznačyly jak najbiľš pomitnyj dlja vlasne ukraїnśkogo kino. Bo kiľkisť ukraїnśkyh fiľmiv ta їhnja jakisť vražaly. Tak, kožne kino znahodylo svoju audytoriju, stavalo maleńkoju peremogoju i dosjagnennjam, hoča j dribnyh benteg vystačalo tak samo
VIII Одеський міжнародний кінофестиваль журналісти, працівники film industry та й навіть глядачі відзначили як найбільш помітний для власне українського кіно. Бо кількість українських фільмів та їхня якість вражали. Так, кожне кіно знаходило свою аудиторію, ставало маленькою перемогою і досягненням, хоча й дрібних бентег вистачало так само
Читати кирилицею

Speciaľni možlyvosti

Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja
Kontrastna versija
  Протягом останніх 2-3 років кіновиробництво України зробило багато важливих кроків вперед – від представлення на фестивалях класу А до виходу із підпілля та суттєвого збільшення кількості екранів у кінотеатрах. Цьогоріч у рамках кінофестивалю було представлено і прокатне українське кіно, і таке, що не вийде за межі фестивалів. Хоча досі лише окремі з представлених у рамках фестивалів стрічки потрапляли на екрани по всій країні, залишаючись, здебільшого, так і не доступним для широкого глядацького кола. Так, після успіху на минулорічному ОМКФ у кінотеатри потрапили Моя бабуся Фанні Каплан (режисерка Олена Дем’янко) та Гніздо горлиці (режисер Тарас Ткаченко). Найважливіше, що все українське кіно — різне, цікаве та може сподобатись масам. Головною у всіх фільмах є Доля. Вона кладе свою руку на кволе або мужнє плече персонажа й все навколо стається так, як і мало би статись. Саме Доля підкидає людині випробування, нагадує про її місце у світі, показує все найпрекрасніше, а потім найогидніше. Бо українські реалії — не голлівудські, й гепі-енди нам поки не світять. Дійсність у всіх фільмах складна, однак співмірна із життям, що передбачає випробування на кожному кроці. Як у короткому, так і у довгому метрах герой неодмінно простий, із народу, зрозумілий у своїх діях та прагненнях. Перемога – смішне кіно. В українській програмі було 2 по-справжньому смішних фільми, які захопили аудиторію та змусили її щиро радіти. Так, у фільмі режисера Аркадія Непиталюка Припутні головні герої апріорі смішні, через свою простоту – таксист Юра, базарна торговка Люда, дочка-студентка Свєтка та баба Зіна. Самі автори фільму характеризують своїх героїв як простих непомітних маленьких людей, підкреслюючи їхню пересічність та наближеність до аудиторії. Припутні – це і назва села, де відбуваються основні події, й стан душі героїв. Важливим є відточений образ головного героя – таксиста Юри. На початку фільму він постає інтелігентним парубком. Він палко закоханий у сільську вчительку й заради її уваги готовий змінюватись – відрощувати культурну зачіску, відточувати манери поведінки, слухати під час таксування класичну музику, вчити англійську (по машині розклеєні папірці з іноземними словами). Особливість фільму – прототипи героїв взяті із життя та ілюструють всі найвиразніші риси українського характеру, зовнішності, поведінки, яких так багато за межами великих міст. Так, у базарної торговки Люди – золотий зуб та накручене на бігуді волосся. А її донька Свєтка вдягнена у все коротке та блискуче, що підкреслює недоліки її фігури. Головний інструмент авторів фільму у боротьбі за увагу глядача – сміх. Комічним є все – поведінка героїв, які вилазять на авто із спробами спіймати зв’язок, або життєва необхідність сторгуватись чи потреба бути городськими. Припутні найбільше захоплюють тоді, коли глядач усвідомлює, що такі персонажі, їхні життєві реалії, проблеми бідності або родинних стосунків – віддзеркалюють саме життя в Україні. А прототипи, насправді, живуть зовсім поряд. Однак фільм зачіпає не лише верхній, побутовий, шар буття героїв із Чернігівської області, але й власне людський. Адже любов – те, чого не вистачає кожному із персонажів, те, чого вони потребують найбільше. Фільм є водночас і соціальною драмою, і комедією. Він навіть має елементи сільського вестерну. Якщо не на великих екранах, то у форматі смішного якісного телесеріалу від 1+1 Припутні, вірогідно, потраплять до своєї аудиторії. Не менш смішний і фільм режисера та стендап-коміка Павла Острікова Випуск 97, який журі національного конкурсу назвало найкращою короткометражкою. Сюжет простий: колишні однокласники Люда і Рома випадково зустрічаються на базарі у рідному місті. Рома відразу запрошує Люду на вино. Простий, але харизматичний (знову ж таки із народу) герой немає свого життя. Він збирає та ремонтує телевізори, торгує на базарі пультами й антенами, радіє від різних дурниць, наприклад, регулярно дивиться передачу із привітаннями на замовлення. Рома – дорослий чоловік, котрий закінчив школу 20 років тому. Але своїм зовнішнім виглядом, сміхом, бажанням побешкетувати, вогником у очах він досі нагадує підлітка. Він втілює популярний у Голлівуді тип героя, який у свої майже 40 й досі цнотливий, живе із батьками та носить шкарпетки під сандалі. Перемога – операторське кіно. Оскільки сам Ульріх Зайдль допомагав українському режисеру Юрію Речинському під час створення стрічки Січень-березень, то фільм мав великий кредит довіри. Навіть попри те, що це — повнометражний ігровий дебют. По-справжньому важливо, що ця стрічка — красива. Якщо драматургія страждає, а діалоги неправдоподібні, то візуально це — безумовно найкращий фільм української програми. Українець Юрій та його австрійська дружина Ханна потраплять у автокатастрофу. Тож він змушений проводити багато часу біля її лікарняного ліжка, доки вона одужає. Але чи хоче він бути поряд, чи любить він свою жінку, що таке любов взагалі й навіщо вона потрібна – питання на які герой шукає відповіді. Але поза тим є й ширший контекст життя героїв. Родина Ханни – у Австрії, у її матері розлад особистості. Родина Юрія – в Україні, але й вона переживає не найкращі часи. Головний герой нещасний у своєму світі запитань без відповідей, із нерозумінням, що робити із собою, дружиною та обставинами у яких вони опинились. Він огидний світові й самому собі (англійською фільм називається Ugly – гидкий). Якби фільм не був таким красивим, то глядачеві, безумовно, було би складніше розділити із героєм його муки. 70% фільму герої мовчать і страждають. Хоча коментарів-діалогів візуальна динаміка потребує, аби бодай кудись внести ясність. Єдиний герой, який взагалі не каже ані слова – батько Юрія. Він мовчки підтримує сина. Так само мовчки поводить себе вдома і після приступу в лікарню теж потрапляє мовчки. Цікаво, що роль батька зіграв український театральний режисер Влад Троїцький, й факт мовчання героя – дивує. Перемога – емпатія. Яких би тем чи проблем не торкались фільми, завжди є яскравий герой, який викликає емпатію на стільки, що глядач йому вірить та хоче залишитись поряд до кінця. Надзвичайно красивими є і герої й хімія між ними у повнометражному дебюті режисерки Марії Степанської Стрімголов. Антон, який щойно вийшов із клініки, де лікувався від алкоголізму та наркоманії, знайомиться із дівчиною Катею. Лобов із першого погляду — і Катя вже не їде за кордон за німецьким бойфрендом, а залишається, щоби врятувати молодого композитора Антона, стати його підтримкою і музою для завершення опери. Важливо, що сам Антон ставить під сумнів те, що жінка повинна бути рятівницею. Він прагне уберегти себе та дівчину від почуттів, — але, традиційно, від долі не втечеш. До слова, Стрімголов вже став переможцем у секції Comming Soon New Talents у рамках індустріальної платформи Вільнюського міжнародного кінофестивалю Meeting Point – Vilnius. І отримав право на ринковий показ у Каннах. Перемога – жіночі груди. Нагороду від ФІПРЕССІ (Міжнародної федерації кінопреси) отримав короткометражний фільм Катерини Горностай Бузок. П’ятеро подруг збираються разом, п’ють алкоголь й говорять про все на світі – обмінюються новинами, обговорюють жіночі проблеми та секс, міряють сукні та сиплють відвертими зізнаннями. Як і у фільмі 2015-го Віддалік, де подружжя у ліжку проговорювало зауваги одне до одного, відсутність почуттів та проблеми, героїні Бузку – щирі. Режисерка зізнається, що зйомки фільму були акторською імпровізацією, де кожна почувала себе вільно й не намагалась нічого зіграти. Не так красиві жіночі груди серед бузку підкорили глядачів та кінопресу, як чесність ситуації, відвертість розмов та сукупність всього того, що відбувалось на екрані. Загалом, яскравих жіночих образів, як і тем, було значно більше, аніж чоловічих. Бентега – Рівень чорного. Фільм Валентина Васяновича показує фотографа Костю у якого в житті суцільні втрати. Паралізований батько, кіт, якого герой усипляє, дівчина, яка від нього йде, хобі, у якому він не досягає успіхів, рутинна робота – фотографування людей та дитячих свят. Фільм був відзначений міжнародним журі. Глядачі під час голосування на виході із зали кінотеатру ставили йому найвищий бал, наприкінці серпня 2017-го фільм вийде у прокат, — але насправді це найнудніша стрічка із усієї вітчизняної програми. Майже 2 години герой монотонно проживає своє абсолютно сіре життя. Тож головне питання: чому нудна рутина, яка щодня супроводжує глядачів у побуті, викликала таку хвилю захоплення й інтересу? Мабуть тому, що універсальна німа (а фільм й справді без жодного слова, хоча героям є що сказати) реальність Рівня чорного зрозуміла як українському, так і європейському глядачу. Із сексом без прелюдій, із прекрасною дівчиною, яка змінюється після кожного спалаху фотокамери (а виконавиця головної ролі – Катерина Молчанова, безсумнівно є найкрасивішим елементом фільму), вранішня зарядка, щоденна робота. Цей фільм не пропонує нових поглядів, концептуальних рішень. Він не має сценарію та кульмінації, не показує та не розвиває внутрішній світ героя. Маленька людина у великому світі, котру, на відміну від Юрія із фільму Січень-березень, навіть не шкода. Коли ми говоримо про українське кіно, вкладаючи в це словосполучення всю світову іронію та рафінований сарказм, — то однозначно йдеться про тягучий і повільний Рівень чорного. Поміж перемогою та бентегою – мова. Фільми української програми загалом можна поділити на такі, що звучать гарною мовою, епатажною або взагалі без неї. Так довго українські глядачі страждали через те, що актори не вміють говорити, а сценаристи не пропонують акторам адекватних діалогів, що навіть висували тези про непридатність української мови для кіно. Але все почало змінюватись. Нарешті з’явились справжні й щирі діалоги живою мовою. Перший етап подолано. Наступна сходинка – що із цією мовою робити та як нею жартувати, щоби це було смішно? Досі в українському кіно тим засобом комічного, який досі залишається чи не єдиним можливим, був суржик. Невже змусити сміятись публіку, не застосовуючи мовні покручі – неможливо? Герої повнометржних Припутнів та короткотержного Випуску 97 – тотально суржикомовні. Це робить їх ближчими до людей, вихідцями із народу, адже як каже випускник 97-го року Рома: то всьо не важно, коли чєловєк душевний. Глядачам залишається вірити, що незабаром ряди поповняться ще й міським україномовним героєм. Поміж перемогою та бентегою – соціалка. Короткометражний фільм Філіпа Сотниченка Технічна перерва – напряму, в лоб, грубо і жорстоко розповів про конкретну соціальну проблему, через призму 28-ми хвилин із життя однієї героїні. Якщо на початку стрічки вказано, що вона підтримана Державним агентством України з питань кіно, то автоматично виникає певний огром питань і упереджень, адже ніколи не знаєш, що профінансує держава. Тому навіть попри актуальність та гостроту теми, питань до фільму багато. Технічна перерва – це робоча перерва касирки у супермаркеті, яка за цей час встигає зайти додому, продати на базарі вкрадені колготки, зайти на склад магазину, втратити дитину та повернутись на робоче місце. У рамках одеського кінофестивалю було аж три блоки короткого метру, що, безумовно, забагато. Саме тому короткометражні фільми найчастіше характеризували як експериментальне кіно – без жанрових уточнень чи спроб конкретизації. Адже експериментальне кіно включає активний режисерський, операторський, технічний пошуки. У фільмі Сотниченка так само йшлось про важливий експериментальний кейс – застосування документальної камери. Фільм знятий одним кадром. Глядач усі 28 хвилин проводить у напрузі поряд із героїнею. Він дивиться репортаж, безперервно її переслідуючи. Але чи виправдана така погана якість зображення чи це просто експеримент – невідомо. Замість підсумків. Гігантськими кроками українське кіно рухається вперед. Його помічають за кордоном, на нього чекають в Україні, кінотеатри готові його демонструвати, глядач також із нетерпінням очікував на такий вибух. В українській програмі повного метру було 6 стрічок, короткого – 17. Також у рамках ОМКФ були спеціальні покази. Тож у підсумку йдеться про понад 20 різних за жанром, формою та форматом стрічок сучасних українських команд, які займаються кінематографом та формують ринок.   На обкладинці матеріалу — фрагмент офіційного постеру ОМКФ 2017 року

Protjagom ostannih 2-3 rokiv kinovyrobnyctvo Ukraїny zrobylo bagato važlyvyh krokiv vpered – vid predstavlennja na festyvaljah klasu «A» do vyhodu iz pidpillja ta suttjevogo zbiľšennja kiľkosti ekraniv u kinoteatrah.

Cogorič u ramkah kinofestyvalju bulo predstavleno i prokatne ukraїnśke kino, i take, ščo ne vyjde za meži festyvaliv. Hoča dosi lyše okremi z predstavlenyh u ramkah festyvaliv stričky potrapljaly na ekrany po vsij kraїni, zalyšajučyś, zdebiľšogo, tak i ne dostupnym dlja šyrokogo gljadaćkogo kola. Tak, pislja uspihu na mynuloričnomu OMKF u kinoteatry potrapyly «Moja babusja Fanni Kaplan» (režyserka Olena Dem’janko) ta «Gnizdo gorlyci» (režyser Taras Tkačenko).

Najvažlyviše, ščo vse ukraїnśke kino — rizne, cikave ta može spodobatyś masam. Golovnoju u vsih fiľmah je Dolja. Vona klade svoju ruku na kvole abo mužnje pleče personaža j vse navkolo stajeťsja tak, jak i malo by statyś. Same Dolja pidkydaje ljudyni vyprobuvannja, nagaduje pro її misce u sviti, pokazuje vse najprekrasniše, a potim najogydniše. Bo ukraїnśki realiї — ne gollivudśki, j gepi-endy nam poky ne svitjať. Dijsnisť u vsih fiľmah skladna, odnak spivmirna iz žyttjam, ščo peredbačaje vyprobuvannja na kožnomu kroci. Jak u korotkomu, tak i u dovgomu metrah geroj neodminno prostyj, iz narodu, zrozumilyj u svoїh dijah ta pragnennjah.

Peremoga – smišne kino

V ukraїnśkij programi bulo 2 po-spravžńomu smišnyh fiľmy, jaki zahopyly audytoriju ta zmusyly її ščyro radity. Tak, u fiľmi režysera Arkadija Nepytaljuka «Pryputni» golovni geroї apriori smišni, čerez svoju prostotu – taksyst Jura, bazarna torgovka Ljuda, dočka-studentka Svjetka ta baba Zina. Sami avtory fiľmu harakteryzujuť svoїh geroїv jak «prostyh nepomitnyh maleńkyh ljudej», pidkresljujučy їhnju peresičnisť ta nablyženisť do audytoriї. Pryputni – ce i nazva sela, de vidbuvajuťsja osnovni podiї, j stan duši geroїv.

Važlyvym je vidtočenyj obraz golovnogo geroja – taksysta Jury. Na počatku fiľmu vin postaje inteligentnym parubkom. Vin palko zakohanyj u siľśku včyteľku j zarady її uvagy gotovyj zminjuvatyś – vidroščuvaty «kuľturnu» začisku, vidtočuvaty manery povedinky, sluhaty pid čas taksuvannja klasyčnu muzyku, včyty anglijśku (po mašyni rozklejeni papirci z inozemnymy slovamy).

Odnak koly taksyst zahotiv vid včyteľky jasnosti – «šo ty vsigda u nužnyj moment movčyš?» — to vona jomu vidmovyla. U perši ž kiľka hvylyn fiľmu Jura rišuče golyť golovu, vdjagaje sportyvnyj kostjum ta vykydaje knyžky, peretvorjujučyś na typovogo taksysta z-pid Černigova.

Osoblyvisť fiľmu – prototypy geroїv vzjati iz žyttja ta iljustrujuť vsi najvyrazniši rysy ukraїnśkogo harakteru, zovnišnosti, povedinky, jakyh tak bagato za mežamy velykyh mist. Tak, u bazarnoї torgovky Ljudy – zolotyj zub ta nakručene «na bigudi» volossja. A її dońka Svjetka vdjagnena u vse korotke ta blyskuče, ščo pidkresljuje nedoliky її figury.

Golovnyj instrument avtoriv fiľmu u boroťbi za uvagu gljadača – smih. Komičnym je vse – povedinka geroїv, jaki vylazjať na avto iz sprobamy spijmaty zv’jazok, abo žyttjeva neobhidnisť storguvatyś čy potreba buty «gorodśkymy». «Pryputni» najbiľše zahopljujuť todi, koly gljadač usvidomljuje, ščo taki personaži, їhni žyttjevi realiї, problemy bidnosti abo rodynnyh stosunkiv – viddzerkaljujuť same žyttja v Ukraїni. A prototypy, naspravdi, žyvuť zovsim porjad.

Odnak fiľm začipaje ne lyše verhnij, pobutovyj, šar buttja geroїv iz Černigivśkoї oblasti, ale j vlasne ljudśkyj. Adže ljubov – te, čogo ne vystačaje kožnomu iz personaživ, te, čogo vony potrebujuť najbiľše. Fiľm je vodnočas i sociaľnoju dramoju, i komedijeju. Vin naviť maje elementy siľśkogo vesternu. Jakščo ne na velykyh ekranah, to u formati smišnogo jakisnogo teleserialu vid «1+1» «Pryputni», virogidno, potrapljať do svojeї audytoriї.

Ne menš smišnyj i fiľm režysera ta stendap-komika Pavla Ostrikova «Vypusk 97», jakyj žuri nacionaľnogo konkursu nazvalo najkraščoju korotkometražkoju. Sjužet prostyj: kolyšni odnoklasnyky Ljuda i Roma vypadkovo zustričajuťsja na bazari u ridnomu misti. Roma vidrazu zaprošuje Ljudu na vyno. Prostyj, ale haryzmatyčnyj (znovu ž taky iz narodu) geroj nemaje svogo žyttja. Vin zbyraje ta remontuje televizory, torguje na bazari puľtamy j antenamy, radije vid riznyh durnyć, napryklad, reguljarno dyvyťsja peredaču iz pryvitannjamy na zamovlennja. Roma – doroslyj čolovik, kotryj zakinčyv školu 20 rokiv tomu. Ale svoїm zovnišnim vygljadom, smihom, bažannjam pobešketuvaty, vognykom u očah vin dosi nagaduje pidlitka. Vin vtiljuje populjarnyj u Gollivudi typ geroja, jakyj u svoї majže 40 j dosi cnotlyvyj, žyve iz baťkamy ta nosyť škarpetky pid sandali.

Peremoga – operatorśke kino

Oskiľky sam Uľrih Zajdľ dopomagav ukraїnśkomu režyseru Juriju Rečynśkomu pid čas stvorennja stričky «Sičeń-berezeń», to fiľm mav velykyj kredyt doviry. Naviť popry te, ščo ce — povnometražnyj igrovyj debjut. Po-spravžńomu važlyvo, ščo cja strička — krasyva. Jakščo dramaturgija straždaje, a dialogy nepravdopodibni, to vizuaľno ce — bezumovno najkraščyj fiľm ukraїnśkoї programy.

Ukraїneć Jurij ta jogo avstrijśka družyna Hanna potrapljať u avtokatastrofu. Tož vin zmušenyj provodyty bagato času bilja її likarnjanogo ližka, doky vona odužaje. Ale čy hoče vin buty porjad, čy ljubyť vin svoju žinku, ščo take ljubov vzagali j naviščo vona potribna – pytannja na jaki geroj šukaje vidpovidi. Ale poza tym je j šyršyj kontekst žyttja geroїv. Rodyna Hanny – u Avstriї, u її materi rozlad osobystosti. Rodyna Jurija – v Ukraїni, ale j vona perežyvaje ne najkrašči časy.

Golovnyj geroj neščasnyj u svojemu sviti zapytań bez vidpovidej, iz nerozuminnjam, ščo robyty iz soboju, družynoju ta obstavynamy u jakyh vony opynylyś. Vin ogydnyj svitovi j samomu sobi (anglijśkoju fiľm nazyvajeťsja Ugly – «gydkyj»). Jakby fiľm ne buv takym krasyvym, to gljadačevi, bezumovno, bulo by skladniše rozdilyty iz gerojem jogo muky. 70% fiľmu geroї movčať i straždajuť. Hoča komentariv-dialogiv vizuaľna dynamika potrebuje, aby bodaj kudyś vnesty jasnisť. Jedynyj geroj, jakyj vzagali ne kaže ani slova – baťko Jurija. Vin movčky pidtrymuje syna. Tak samo movčky povodyť sebe vdoma i pislja prystupu v likarnju tež potrapljaje movčky. Cikavo, ščo roľ baťka zigrav ukraїnśkyj teatraľnyj režyser Vlad Troїćkyj, j fakt movčannja geroja – dyvuje.

Peremoga – empatija

Jakyh by tem čy problem ne torkalyś fiľmy, zavždy je jaskravyj geroj, jakyj vyklykaje empatiju na stiľky, ščo gljadač jomu viryť ta hoče zalyšytyś porjad do kincja.

Nadzvyčajno krasyvymy je i geroї j himija miž nymy u povnometražnomu debjuti režyserky Mariї Stepanśkoї «Strimgolov». Anton, jakyj ščojno vyjšov iz kliniky, de likuvavsja vid alkogolizmu ta narkomaniї, znajomyťsja iz divčynoju Kateju. Lobov iz peršogo pogljadu — i Katja vže ne їde za kordon za nimećkym bojfrendom, a zalyšajeťsja, ščoby vrjatuvaty molodogo kompozytora Antona, staty jogo pidtrymkoju i muzoju dlja zaveršennja opery. Važlyvo, ščo sam Anton stavyť pid sumniv te, ščo žinka povynna buty rjativnyceju. Vin pragne uberegty sebe ta divčynu vid počuttiv, — ale, tradycijno, vid doli ne vtečeš.

Do slova, «Strimgolov» vže stav peremožcem u sekciї Comming Soon New Talents u ramkah industriaľnoї platformy Viľnjuśkogo mižnarodnogo kinofestyvalju Meeting Point – Vilnius. I otrymav pravo na rynkovyj pokaz u Kannah.

Peremoga – žinoči grudy

Nagorodu vid FIPRESSI (Mižnarodnoї federaciї kinopresy) otrymav korotkometražnyj fiľm Kateryny Gornostaj «Buzok». P’jatero podrug zbyrajuťsja razom, p’juť alkogoľ j govorjať pro vse na sviti – obminjujuťsja novynamy, obgovorjujuť žinoči problemy ta seks, mirjajuť sukni ta sypljuť vidvertymy ziznannjamy.

Jak i u fiľmi 2015-go «Viddalik», de podružžja u ližku progovorjuvalo zauvagy odne do odnogo, vidsutnisť počuttiv ta problemy, geroїni «Buzku» – ščyri. Režyserka ziznajeťsja, ščo zjomky fiľmu buly aktorśkoju improvizacijeju, de kožna počuvala sebe viľno j ne namagalaś ničogo zigraty. Ne tak krasyvi žinoči grudy sered buzku pidkoryly gljadačiv ta kinopresu, jak česnisť sytuaciї, vidvertisť rozmov ta sukupnisť vśogo togo, ščo vidbuvaloś na ekrani. Zagalom, jaskravyh žinočyh obraziv, jak i tem, bulo značno biľše, aniž čolovičyh.

Bentega – «Riveń čornogo»

Fiľm Valentyna Vasjanovyča pokazuje fotografa Kostju u jakogo v žytti suciľni vtraty. Paralizovanyj baťko, kit, jakogo geroj usypljaje, divčyna, jaka vid ńogo jde, hobi, u jakomu vin ne dosjagaje uspihiv, rutynna robota – fotografuvannja ljudej ta dytjačyh svjat. Fiľm buv vidznačenyj mižnarodnym žuri. Gljadači pid čas golosuvannja na vyhodi iz zaly kinoteatru stavyly jomu najvyščyj bal, naprykinci serpnja 2017-go fiľm vyjde u prokat, — ale naspravdi ce najnudniša strička iz usijeї vitčyznjanoї programy.

Majže 2 godyny geroj monotonno prožyvaje svoje absoljutno sire žyttja. Tož golovne pytannja: čomu nudna rutyna, jaka ščodnja suprovodžuje gljadačiv u pobuti, vyklykala taku hvylju zahoplennja j interesu? Mabuť tomu, ščo universaľna nima (a fiľm j spravdi bez žodnogo slova, hoča gerojam je ščo skazaty) reaľnisť «Rivnja čornogo» zrozumila jak ukraїnśkomu, tak i jevropejśkomu gljadaču. Iz seksom bez preljudij, iz prekrasnoju divčynoju, jaka zminjujeťsja pislja kožnogo spalahu fotokamery (a vykonavycja golovnoї roli – Kateryna Molčanova, bezsumnivno je najkrasyvišym elementom fiľmu), vranišnja zarjadka, ščodenna robota.

Cej fiľm ne proponuje novyh pogljadiv, konceptuaľnyh rišeń. Vin ne maje scenariju ta kuľminaciї, ne pokazuje ta ne rozvyvaje vnutrišnij svit geroja. Maleńka ljudyna u velykomu sviti, kotru, na vidminu vid Jurija iz fiľmu «Sičeń-berezeń», naviť ne škoda. Koly my govorymo pro «ukraїnśke kino», vkladajučy v ce slovospolučennja vsju svitovu ironiju ta rafinovanyj sarkazm, — to odnoznačno jdeťsja pro tjagučyj i poviľnyj «Riveń čornogo».

Pomiž peremogoju ta bentegoju – mova

Fiľmy ukraїnśkoї programy zagalom možna podilyty na taki, ščo zvučať garnoju movoju, epatažnoju abo vzagali bez neї. Tak dovgo ukraїnśki gljadači straždaly čerez te, ščo aktory ne vmijuť govoryty, a scenarysty ne proponujuť aktoram adekvatnyh dialogiv, ščo naviť vysuvaly tezy pro neprydatnisť ukraїnśkoї movy dlja kino. Ale vse počalo zminjuvatyś. Narešti z’javylyś spravžni j ščyri dialogy žyvoju movoju. Peršyj etap podolano. Nastupna shodynka – ščo iz cijeju movoju robyty ta jak neju žartuvaty, ščoby ce bulo smišno?

Dosi v ukraїnśkomu kino tym zasobom komičnogo, jakyj dosi zalyšajeťsja čy ne jedynym možlyvym, buv suržyk. Nevže zmusyty smijatyś publiku, ne zastosovujučy movni pokruči – nemožlyvo? Geroї povnometržnyh «Pryputniv» ta korotkoteržnogo «Vypusku 97» – totaľno suržykomovni. Ce robyť їh blyžčymy do ljudej, vyhidcjamy iz narodu, adže jak kaže vypusknyk 97-go roku Roma: «to vśo ne važno, koly čjelovjek duševnyj». Gljadačam zalyšajeťsja viryty, ščo nezabarom rjady popovnjaťsja šče j miśkym ukraїnomovnym gerojem.

Pomiž peremogoju ta bentegoju – socialka

Korotkometražnyj fiľm Filipa Sotnyčenka «Tehnična pererva» – naprjamu, v lob, grubo i žorstoko rozpoviv pro konkretnu sociaľnu problemu, čerez pryzmu 28-my hvylyn iz žyttja odnijeї geroїni. Jakščo na počatku stričky vkazano, ščo vona pidtrymana Deržavnym agentstvom Ukraїny z pytań kino, to avtomatyčno vynykaje pevnyj ogrom pytań i uperedžeń, adže nikoly ne znaješ, ščo profinansuje deržava. Tomu naviť popry aktuaľnisť ta gostrotu temy, pytań do fiľmu bagato.

«Tehnična pererva» – ce roboča pererva kasyrky u supermarketi, jaka za cej čas vstygaje zajty dodomu, prodaty na bazari vkradeni kolgotky, zajty na sklad magazynu, vtratyty dytynu ta povernutyś na roboče misce.

Peremogy ta bentegy ukraїnśkogo kino — notatky z OMKF 1
«Tehnična pererva»

«Tehnična pererva» – jak pererva vagitnosti, jak pauza u žytti ljudyny, jak čas za jakyj može stiľky vidbutyś, a nihto ćogo naviť ne pomityť.

U ramkah odeśkogo kinofestyvalju bulo až try bloky korotkogo metru, ščo, bezumovno, zabagato. Same tomu korotkometražni fiľmy najčastiše harakteryzuvaly jak «eksperymentaľne kino» – bez žanrovyh utočneń čy sprob konkretyzaciї. Adže eksperymentaľne kino vključaje aktyvnyj režyserśkyj, operatorśkyj, tehničnyj pošuky. U fiľmi Sotnyčenka tak samo jšloś pro važlyvyj eksperymentaľnyj kejs – zastosuvannja dokumentaľnoї kamery. Fiľm znjatyj odnym kadrom. Gljadač usi 28 hvylyn provodyť u napruzi porjad iz geroїneju. Vin dyvyťsja reportaž, bezperervno її pereslidujučy. Ale čy vypravdana taka pogana jakisť zobražennja čy ce prosto eksperyment – nevidomo.

Zamisť pidsumkiv

Gigantśkymy krokamy ukraїnśke kino ruhajeťsja vpered. Jogo pomičajuť za kordonom, na ńogo čekajuť v Ukraїni, kinoteatry gotovi jogo demonstruvaty, gljadač takož iz neterpinnjam očikuvav na takyj vybuh. V ukraїnśkij programi povnogo metru bulo 6 stričok, korotkogo – 17. Takož u ramkah OMKF buly speciaľni pokazy. Tož u pidsumku jdeťsja pro ponad 20 riznyh za žanrom, formoju ta formatom stričok sučasnyh ukraїnśkyh komand, jaki zajmajuťsja kinematografom ta formujuť rynok.

 

Na obkladynci materialu — fragment oficijnogo posteru OMKF 2017 roku

Nastasija Jevdokymova

Kuratorka mystećkyh proektiv, mediakrytykynja

Jakščo vy znajšly pomylku, buď laska, vydiliť fragment tekstu ta natysniť Ctrl Enter.

Dodaty komentar

Takyj e-mail vže zarejestrovano. Skorystujtesja Formoju vhodu abo vvediť inšyj.

Vy vkazaly nekorektni login abo paroľ

Vybačte, dlja komentuvannja neobhidno uvijty.
Šče
Vy čytajete sajt ukraїnśkoju latynkoju. Podrobyci v Manifesti
Hello. Add your message here.

Povidomyty pro pomylku

Tekst, jakyj bude nadislano našym redaktoram: