Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja

Besarabija: prosto zrobiť dorogu

Бесарабія: просто зробіть дорогу

Besarabija – pivdenna častyna Odeśkoї oblasti, jaka z’jednana z Ukraїnoju jedynym mostom u rajoni kurortu Zatoka. Je šče odna avtomobiľna doroga, ale vže čerez šmatočok Moldovy. Jedynyj potjag «Kyїv – Izmaїl». U dorozi tiľky z 2016 roku. Їde 16 godyn. Proїždžaje čerez Odesu, Kotovśk, Žmerynku ta Vinnycju
Бесарабія – південна частина Одеської області, яка з’єднана з Україною єдиним мостом у районі курорту Затока. Є ще одна автомобільна дорога, але вже через шматочок Молдови. Єдиний потяг «Київ – Ізмаїл». У дорозі тільки з 2016 року. Їде 16 годин. Проїжджає через Одесу, Котовськ, Жмеринку та Вінницю
Читати кирилицею

Speciaľni možlyvosti

Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja
Kontrastna versija
  У Вінниці я його і перехоплюю, адже мені їхати зі Львова. Як їхати з інших міст – рахуйте логістику власноруч. Але дуже заздалегідь — бо квитків вже може не бути. На питання Чого туди пертися взагалі ото було? відповідати не буду. Безвіз потрібен не лише для Європи, але і для регіонів Україні. Міжрегіональний інфраструктурний безвіз у головах. Тому кому цікаво – читайте далі. Кому не цікаво – можете просто погортати фото. До старту. Що я знала про Бесарабію до поїздки: Одеська п’ята, смачна їжа, пелікани, Вилково – українська Венеція, унікальна природа, гагаузи, 130 з гаком етносів, Дунай, фортеця, погана дорога. І майже все це виявилося правдою. Що мене цікавило – сучасне культурне життя і життя міста, містян як таке. Що буде доступно оку пересічного громадянина без особливої підготовки на тему куди піти і що побачити? Особливо, якщо врахувати, що пересічний громадянин / -ка отримали вільний доступ до цього регіону фактично з минулого 2016 року. Білгород-Дністровський. Перше місто для розвідки — Білгород-Дністровський. До нього доїхати найпростіше – просто з Одеси і просто електричкою. Відомий своєю унікальною Аккерманською фортецею — і здається, на перший погляд, більше нічим.  Проте історія міста почалася  у IV столітті до н.е. За цей час воно встигло побути грецьким, римським, молдавським, турецьким, румунським, радянським, урешті – українським.  А ще Вікіпедія говорить про те що у 1999 році Білгород-Дністровський урочисто відзначив 2500-річчя, а саме місто було визнане ЮНЕСКО одним із найстаріших у світі. Проте у старовинному місті нічого старовинного не залишилося, окрім фортеці. Вона, до слова, є однією з найкраще збережених в Україні. У краєзнавчому музеї історія починається з поселень кочових племен, а закінчується перемогою у Другій Світовій війні. Музей побудований майже одразу після перемоги, хоч у інших регіонах краєзнавчі музеї будувалися у 1960-70 роках. Співпадіння? Не думаю. Від того часу значних змін у експозиції не відбулося. Головна подія культурного життя краю, висвітлена у музеї – візит поета Пушкіна. Хоча варто віддати належне – музей дуже світлий, чистий, відремонтований. Тільки здається за наповненням і актуальністю відстав на -надцять років. Гуляючи містом, знаходимо декілька кінотеатрів – один відремонтований і діючий із блокбастерами. Інші два – закинуті, на місці одного (літнього) – поставили хреста. Скоро буде церква. Традиційно увечері ідемо на дискотеку. З’ясовуємо, що основна дискотека поїхала на сезон у Затоку, тому лишилося дві – Перехватчик пЕрвий  і Перехватчик вторИй. Перехватчик — означає перехват у прямому сенсі. Адже саме так чинили дружини моряків, які поверталися після далеких країв додому і пропадали у шинках. На дискотеці публіка дуже привітна і радо йде на контакт та розмови. Подекуди не всі розуміють українську. Але зав’язати розмову за життя і без подальших наслідків для життя – без проблем. Там же дізнаємося, що Білгород-Дністровський — колишнє найбільш кримінальне місто чи то України, чи то СРСР. А ще тут виготовляють тапочки. Але про це я дізналася у Ізмаїлі. Ізмаїл. На вокзалі Ізмаїлу автобуси з маршрутами вулицями Леніна і Суворова. Здається, декомунізації тут ще не було (або її ніхто не помітив). Довго не можемо розібрати, якої маршруткою їхати до нашого готелю — і чи існує вона взагалі. З’ясовується, що таки є. Готель Дунай — ще один радянський рудимент у нашій біографії. Привид із минулого. Інколи здається, що тільки ми зупиняємося у подібних готелях. Ідеальне місце для зйомок історичних фільмів про радянську добу. У Білгороді  ми жили у подібному творінні – із діркою у підлозі заміть душу, проте з прекрасними телефонними будками, стільцями, мозаїками, вітражами і замороженим баром. А у Дунаї була навіть гаряча вода і дискотека Гелаксі на першому поверсі. Ідемо гуляти набережною Дунаю — і знаходимо мечеть. Колишня мечеть – нині музей-діорама, присвячений російсько-турецькій війні, а саме: штурму Ізмаїльської фортеці. Ізмаїл у минулому — місто турків.  Мечеть – усе, що лишилися після величної оборонної фортеці, яка впала перед імперією. Фортецю після перемоги імперія розібрала свідомо. Основна експозиції – діорама, на якій зображена битва. Художники наскільки захопилися картиною, що зобразили себе палаючими у човнах, — пояснюють у музеї. Після фортеці майже нічого не лишилося. Інші експонати – графіка, зброя, знамена — були передані музею із Санкт-Петербургу (так, саме звідти). Варто відмітити наявність туристичної продукції – магнітики, листівки, інформаційні буклети. Частими гостями мечеті-музею-діорами є турки, які розстеляють килимки і моляться. Та чи на Суворова? У музеї та біля нього. Відвідуємо і краєзнавчий музей – музей Придунав’я. Знову озвучується цифра про 130 з гаком етносів. Є український зал (новий), зал кочових племен, турецька зала, доба Російської імперії, виставка капелюшків, доба Першої Світової війни. Далі — доба Другої Світової війни, АТО, природнича зала з засушеним дунайським крокодилом (?) і живими рибками. Сам музей – у старовинній садибі. Вона має безліч додаткових приміщень і фантастичний сад, де поміж троянд стоять вояки радянської армії. У музеї також наявна сувенірка, надзвичайно привітні гіди, а також ряд власних проектів – фестивалів, читань-чаювань, лекцій та інших заходів. Дівчина-сарматка не мала права вийти заміж, доки не вбє ворога, Нема капелюха – нема жінки, — найбільше запам’яталося із екскурсії. У Ізмаїлі було вирішено спробувати зробити спонтанний кінопоказ українського короткого метру. Тим паче, що в головному місті області якраз стартував головний кінофестиваль країни. Проблем із домовленостями – підключитися до найближчого бару з своїм проектором і екраном – не виникло. На показ вийшли відвідувачі бару, які подивилися усе і до кінця. Під’їжджали дітлахи на великах і просили показати це ж у місцевому інтернаті, але нікому не говорити, що це з їхньої подачі, — адже вони звідти.  Дорослі привітно брали листівки-запрошення, але не зупинялися. Проте вони залюбки поспілкувалися би зі мною на дискотеці. Заробила шоколадку. Із одним із таких відбулася досить довга розмова про стабільність, війну, Росію, політичні погляди, яка завершилася риторичним запитанням: Чи дійсно всюди є нормальні не-нормальні люди?. На що я, як культурний міжрегіональний дипломат, ствердно відповіла — так. На цьому і розійшлися. Татарбунари. Наступне місто у нашій мандрівці – Татарбунари. У ньому все нагадує про одне із наймасштабніших прорадянських повстань за Бесарабію. Проте різні джерела твердять різне, — як і те, що українські селяни виступили насамперед проти Румунії, а СРСР повернув цю історію так, як йому хотілося. І що взагалі вся ця історія є замовною. Тема повстання увіковічена у місцевій монументалістиці та музеї, який так само завмер у часі і просторі і сам по собі вже схожий на музейний експонат. У ньому найбільше вразила меморіальна кімната місцевого колгоспника і голови сільради, який від 1980-х і до сих пір вважається місцевим героєм. Із культурного життя – знову Пушкін. А колгоспник будував школи, будинки культури, цей самий музей, — був страшним диктатором, проте зберіг свій культ дотепер. У місцевому будинку культури — меморіал воїнів Другої Світової. А також портрет — цього ж видного колгоспника. Зупиняємося у готелі вхід до якого через бар. Там же і показуємо наші фільми. Показ обійшовся без пригод, але відвідувачів порівняно з Ізмаїлом майже не було. Ввечері вирушаємо на дискотеку Мелроуз. Там за розповідями місцевих дітлахів стріляються дядьки. Татарбунарзькі дітлахи — окреме відкриття. Тільки залізли у місцевий закинутий будинок, вони накинулися на нас: Що ви лізете у нашу заброшку? І від цього моменту розпочалася чудова прогулянка містом місцевими принадами (не без голови Пушкіна, його будинку і статуї) у пошуках закинутої церкви, у якій, як виявилося, ніхто із наших локальних координаторів не був. Катранка. Приїхати до Бесарабії і не доїхати до моря — не по-нашому. Вирушаємо з автостанції рейсовим автобусом. Зясовуємо, що сьогодні якраз останній день. Його знімають з маршруту — немає попиту. Їдемо через поля, адже дороги просто немає. Для водія цілком нормально зупинитися і прикупити кавунів. Доїжджаємо до моря — трішки пройти через Лиман і ми біля заповітної мрії. Чисте море і пустий пляж. Заради цього дійсно можна потерпіти усі ці тортури із дорогою. Відпочивальників небагато — на старих радянських, але не занедбаних базах. У їдальні обслуговують останніми і то, якщо на нас лишиться. Назад їдемо на таксі, адже  нашого автобусу уже не має. Чудовий захід сонця, море, Лиман, соняхи, поле. Ви розказуйте про нас, хай до нас туристи їдуть. Може молодь у села повернеться, — говорить наш водій. А ми тут для чого?, — відповідаю я. Ізмаїл — #пульсБесарабії. Мандрівка наша завершується візійною сесією #пульсБесарабії Міжнародного фонду Відродження, який підтримав і наші культурологічні експедиції-розвідки. На ній — чиновники, активісти, представники громадських організацій, журналісти, інші небайдужі і ми. Корінні бесарабці говорять про багатство краю — природу, географічне положення, їжу, культуру, ті самі 130 етносів. І цілком серйозно — про націонал-патріотичне виховання. Про потенціал використання альтернативних джерел енергії, — але водночас і про проблеми з дорогою, водою, відірваністю від України, важливість різнобічного обміну між іншими регіонами і всередині регіону.  Про відсутність належної кількості медіа, — зокрема українських, — впровадження викладання у школах українською мовою, потенціал для розвитку туризму. Від очільниці управління культури області дізнаюся про велику кількість культурних подій, на яких все ж можна познайомитися з етнічним різноманіттям краю. Але про все це, — як і про багато чого іншого — ми продовжуємо не знати. Поки що Бесарабія — це terra incognita. Але водночас — край нових можливостей. Для початку — просто зробіть дорогу і нумо їздити.   Липень, 2017 Світлина на обкладинці: на березі Дунаю, Ізмаїл, 2017. Авторка — Оксана Казьміна
02.08.2017,13:21
0
Oľga Gončar

U Vinnyci ja jogo i perehopljuju, adže meni їhaty zi Lvova. Jak їhaty z inšyh mist – rahujte logistyku vlasnoruč. Ale duže zazdalegiď — bo kvytkiv vže može ne buty.

Na pytannja «Čogo tudy pertysja vzagali oto bulo?» vidpovidaty ne budu. Bezviz potriben ne lyše dlja Jevropy, ale i dlja regioniv Ukraїni. Mižregionaľnyj infrastrukturnyj bezviz u golovah. Tomu komu cikavo – čytajte dali. Komu ne cikavo – možete prosto pogortaty foto.

Do startu

Ščo ja znala pro Besarabiju do poїzdky:

  • «Odeśka p’jata»,
  • smačna їža,
  • pelikany,
  • Vylkovo – «ukraїnśka Venecija»,
  • unikaľna pryroda,
  • gagauzy,
  • 130 z gakom etnosiv,
  • Dunaj,
  • fortecja,
  • pogana doroga.

I majže vse ce vyjavylosja pravdoju. Ščo mene cikavylo – sučasne kuľturne žyttja i žyttja mista, mistjan jak take. Ščo bude dostupno oku peresičnogo gromadjanyna bez osoblyvoї pidgotovky na temu «kudy pity i ščo pobačyty»? Osoblyvo, jakščo vrahuvaty, ščo peresičnyj gromadjanyn / -ka otrymaly viľnyj «dostup» do ćogo regionu faktyčno z mynulogo 2016 roku.

Bilgorod-Dnistrovśkyj

Perše misto dlja rozvidky — Bilgorod-Dnistrovśkyj. Do ńogo doїhaty «najprostiše» – prosto z Odesy i prosto elektryčkoju. Vidomyj svojeju unikaľnoju Akkermanśkoju forteceju — i zdajeťsja, na peršyj pogljad, biľše ničym.  Prote istorija mista počalasja  u IV stolitti do n.e. Za cej čas vono vstyglo pobuty grećkym, rymśkym, moldavśkym, turećkym, rumunśkym, radjanśkym, urešti – ukraїnśkym.  A šče Vikipedija govoryť pro te ščo u 1999 roci Bilgorod-Dnistrovśkyj uročysto vidznačyv 2500-riččja, a same misto bulo vyznane JuNESKO odnym iz najstarišyh u sviti.

Prote u starovynnomu misti ničogo starovynnogo ne zalyšylosja, okrim forteci. Vona, do slova, je odnijeju z najkrašče zbereženyh v Ukraїni. U krajeznavčomu muzeї istorija počynajeťsja z poseleń kočovyh plemen, a zakinčujeťsja peremogoju u Drugij Svitovij vijni. Muzej pobudovanyj majže odrazu pislja peremogy, hoč u inšyh regionah krajeznavči muzeї buduvalysja u 1960-70 rokah. Spivpadinnja? Ne dumaju. Vid togo času značnyh zmin u ekspozyciї ne vidbulosja. Golovna podija kuľturnogo žyttja kraju, vysvitlena u muzeї – vizyt poeta Puškina. Hoča varto viddaty naležne – muzej duže svitlyj, čystyj, vidremontovanyj. Tiľky zdajeťsja za napovnennjam i aktuaľnistju vidstav na «-nadcjať» rokiv.

01/ 05

Guljajučy mistom, znahodymo dekiľka kinoteatriv – odyn vidremontovanyj i dijučyj iz blokbasteramy. Inši dva – zakynuti, na misci odnogo (litńogo) – postavyly hresta. Skoro bude cerkva. Tradycijno uvečeri idemo na dyskoteku. Z’jasovujemo, ščo osnovna dyskoteka poїhala na sezon u Zatoku, tomu lyšylosja dvi – «Perehvatčyk pErvyj»  i «Perehvatčyk vtorYj».

«Perehvatčyk» — označaje «perehvat» u prjamomu sensi. Adže same tak čynyly družyny morjakiv, jaki povertalysja pislja dalekyh kraїv dodomu i propadaly u šynkah. Na dyskoteci publika duže pryvitna i rado jde na kontakt ta rozmovy. Podekudy ne vsi rozumijuť ukraїnśku. Ale zav’jazaty rozmovu «za žyttja» i bez podaľšyh naslidkiv «dlja žyttja» – bez problem. Tam že diznajemosja, ščo Bilgorod-Dnistrovśkyj — kolyšnje najbiľš kryminaľne misto čy to Ukraїny, čy to SRSR. A šče tut vygotovljajuť tapočky. Ale pro ce ja diznalasja u Izmaїli.

Besarabija: prosto zrobiť dorogu 1

Mozaїky

Izmaїl

— Rozumiješ? 20 rokiv nazad ty sjudy ne pryїhala by, ce bulo režymne misto. Tut 850 m do kordonu

čolovik rokiv do 40

Na vokzali Izmaїlu avtobusy z maršrutamy vulycjamy Lenina i Suvorova. Zdajeťsja, dekomunizaciї tut šče ne bulo (abo її nihto ne pomityv). Dovgo ne možemo rozibraty, jakoї maršrutkoju їhaty do našogo gotelju — i čy isnuje vona vzagali. Z’jasovujeťsja, ščo taky je.

Goteľ «Dunaj» — šče odyn radjanśkyj rudyment u našij biografiї. Pryvyd iz mynulogo. Inkoly zdajeťsja, ščo tiľky my zupynjajemosja u podibnyh goteljah. Ideaľne misce dlja zjomok istoryčnyh fiľmiv pro radjanśku dobu. U Bilgorodi  my žyly u podibnomu tvorinni – iz dirkoju u pidlozi zamiť dušu, prote z prekrasnymy telefonnymy budkamy, stiľcjamy, mozaїkamy, vitražamy i «zamoroženym» barom. A u «Dunaї» bula naviť garjača voda i dyskoteka «Gelaksi» na peršomu poversi.

Idemo guljaty naberežnoju Dunaju — i znahodymo mečeť. Kolyšnja mečeť – nyni muzej-diorama, prysvjačenyj rosijśko-turećkij vijni, a same: šturmu Izmaїľśkoї forteci. Izmaїl u mynulomu — misto turkiv.  Mečeť – use, ščo lyšylysja pislja velyčnoї oboronnoї forteci, jaka vpala pered imperijeju. Fortecju pislja peremogy imperija rozibrala svidomo. Osnovna ekspozyciї – diorama, na jakij zobražena bytva. «Hudožnyky naskiľky zahopylysja kartynoju, ščo zobrazyly sebe palajučymy u čovnah», — pojasnjujuť u muzeї. Pislja forteci majže ničogo ne lyšylosja. Inši eksponaty – grafika, zbroja, znamena — buly peredani muzeju iz Sankt-Peterburgu (tak, same zvidty). Varto vidmityty najavnisť turystyčnoї produkciї – magnityky, lystivky, informacijni buklety. Častymy gostjamy mečeti-muzeju-dioramy je turky, jaki rozsteljajuť kylymky i moljaťsja. Ta čy na Suvorova?

01/ 04
Muzej-diorama u mečeti, Izmaїl, 2017, foto — Oksana Kaźmina

U muzeї ta bilja ńogo

Vidvidujemo i krajeznavčyj muzej – muzej Prydunav’ja. Znovu ozvučujeťsja cyfra pro 130 z gakom etnosiv. Je ukraїnśkyj zal (novyj), zal kočovyh plemen, turećka zala, doba Rosijśkoї imperiї, vystavka kapeljuškiv, doba Peršoї Svitovoї vijny. Dali — doba Drugoї Svitovoї vijny, ATO, pryrodnyča zala z zasušenym «dunajśkym krokodylom» (?) i žyvymy rybkamy. Sam muzej – u starovynnij sadybi. Vona maje bezlič dodatkovyh prymiščeń i fantastyčnyj sad, de pomiž trojand stojať vojaky radjanśkoї armiї. U muzeї takož najavna suvenirka, nadzvyčajno pryvitni gidy, a takož rjad vlasnyh proektiv – festyvaliv, čytań-čajuvań, lekcij ta inšyh zahodiv. «Divčyna-sarmatka ne mala prava vyjty zamiž, doky ne vb’je voroga», «Nema kapeljuha – nema žinky», — najbiľše zapam’jatalosja iz ekskursiї.

U Izmaїli bulo vyrišeno sprobuvaty zrobyty spontannyj kinopokaz ukraїnśkogo korotkogo metru. Tym pače, ščo v golovnomu misti oblasti jakraz startuvav golovnyj kinofestyvaľ kraїny. Problem iz domovlenostjamy – pidključytysja do najblyžčogo baru z svoїm proektorom i ekranom – ne vynyklo. Na pokaz vyjšly vidviduvači baru, jaki podyvylysja use i do kincja. Pid’їždžaly ditlahy na velykah i prosyly pokazaty ce ž u miscevomu internati, ale nikomu ne govoryty, ščo ce z їhńoї podači, — adže vony zvidty.  Dorosli pryvitno braly lystivky-zaprošennja, ale ne zupynjalysja. Prote vony zaljubky pospilkuvalysja by zi mnoju na dyskoteci. Zarobyla šokoladku. Iz odnym iz takyh vidbulasja dosyť dovga rozmova pro stabiľnisť, vijnu, Rosiju, polityčni pogljady, jaka zaveršylasja rytoryčnym zapytannjam: «Čy dijsno vsjudy je normaľni ne-normaľni ljudy?». Na ščo ja, jak kuľturnyj mižregionaľnyj dyplomat, stverdno vidpovila — «tak». Na ćomu i rozijšlysja.

Besarabija: prosto zrobiť dorogu 2

Goteľ «Dunaj», Izmaїl, 2017, foto — Oksana Kaźmina

Tatarbunary

— Čo vy tut sydyte? — Vtomylysja. — A de vy buly? — U Izmaїli, i ot do vas pryїhaly. Ty buv u Izmaїli? — Ni. Znajete, mij baťko žyve tut 32 roky. — A ty tut narodyvsja? — Tak, u sebe v dvori... Aa, tak vy z Ukraїny

dialog iz hlopčykom rokiv 10-ty

Nastupne misto u našij mandrivci – Tatarbunary. U ńomu vse nagaduje pro odne iz najmasštabnišyh proradjanśkyh povstań za Besarabiju. Prote rizni džerela tverdjať rizne, — jak i te, ščo ukraїnśki seljany vystupyly nasampered proty Rumuniї, a SRSR povernuv cju istoriju tak, jak jomu hotilosja. I ščo vzagali vsja cja istorija je zamovnoju. Tema povstannja uvikovičena u miscevij monumentalistyci ta muzeї, jakyj tak samo zavmer u časi i prostori i sam po sobi vže shožyj na muzejnyj eksponat. U ńomu najbiľše vrazyla memoriaľna kimnata miscevogo kolgospnyka i golovy siľrady, jakyj vid 1980-h i do syh pir vvažajeťsja miscevym gerojem. Iz kuľturnogo žyttja – znovu Puškin. A kolgospnyk buduvav školy, budynky kuľtury, cej samyj muzej, — buv strašnym dyktatorom, prote zberig svij kuľt doteper. U miscevomu budynku kuľtury — memorial voїniv Drugoї Svitovoї. A takož portret — ćogo ž «vydnogo» kolgospnyka.

Zupynjajemosja u goteli vhid do jakogo čerez bar. Tam že i pokazujemo naši fiľmy.

— Vy ščo katolyky? , — perežyvajuť vidviduvači. — Ni, — zaspokojujemo my. — A zvidky u vas tehnika? Partija-mama?

01/ 05
Krajeznavčyj muzej, Tatarbunary, 2017, foto — Leonid Maruščak

Pokaz obijšovsja bez prygod, ale vidviduvačiv porivnjano z Izmaїlom majže ne bulo. Vvečeri vyrušajemo na dyskoteku «Melrouz». Tam za rozpovidjamy miscevyh ditlahiv «striljajuťsja djaďky».

Tatarbunarźki ditlahy — okreme vidkryttja. Tiľky zalizly u miscevyj zakynutyj budynok, vony nakynulysja na nas: «Ščo vy lizete u našu zabrošku?» I vid ćogo momentu rozpočalasja čudova proguljanka mistom miscevymy prynadamy (ne bez golovy Puškina, jogo budynku i statuї) u pošukah zakynutoї cerkvy, u jakij, jak vyjavylosja, nihto iz našyh «lokaľnyh koordynatoriv» ne buv.

Besarabija: prosto zrobiť dorogu 3

More, kurort Katranka, foto — Oksana Kaźmina, 2017

Katranka

— Dorig tut normaľnyh nikoly ne bulo. Naviť za sovka. U nas try kurorty: Katranka, Rosjejka, Lebeďovka — i do žodnoї ne proїhaty

litnij taksyst

Pryїhaty do Besarabiї i ne doїhaty do morja — ne po-našomu. Vyrušajemo z avtostanciї rejsovym avtobusom. Z’jasovujemo, ščo śogodni jakraz ostannij deń. Jogo znimajuť z maršrutu — nemaje popytu. Їdemo čerez polja, adže dorogy prosto nemaje. Dlja vodija cilkom normaľno zupynytysja i prykupyty kavuniv. Doїždžajemo do morja — trišky projty čerez Lyman i my bilja zapovitnoї mriї. Čyste more i pustyj pljaž. Zarady ćogo dijsno možna poterpity usi ci tortury iz dorogoju.

Vidpočyvaľnykiv nebagato — na staryh radjanśkyh, ale ne zanedbanyh bazah. U їdaľni obslugovujuť ostannimy i to, jakščo «na nas» lyšyťsja. Nazad їdemo na taksi, adže  našogo avtobusu uže ne maje. Čudovyj zahid soncja, more, Lyman, sonjahy, pole. «Vy rozkazujte pro nas, haj do nas turysty їduť. Može moloď u sela poverneťsja», — govoryť naš vodij. «A my tut dlja čogo?», — vidpovidaju ja.

Besarabija: prosto zrobiť dorogu 4

Їdaľnja, kurort Katranka, foto — Oksana Kaźmina, 2017

Izmaїl — #puľsBesarabiї

Mandrivka naša zaveršujeťsja vizijnoju sesijeju #puľsBesarabiї Mižnarodnogo fondu «Vidrodžennja», jakyj pidtrymav i naši kuľturologični ekspedyciї-rozvidky. Na nij — čynovnyky, aktyvisty, predstavnyky gromadśkyh organizacij, žurnalisty, inši nebajduži i my. Korinni besarabci govorjať pro bagatstvo kraju — pryrodu, geografične položennja, їžu, kuľturu, ti sami 130 etnosiv. I cilkom serjozno — pro nacional-patriotyčne vyhovannja. Pro potencial vykorystannja aľternatyvnyh džerel energiї, — ale vodnočas i pro problemy z dorogoju, vodoju, vidirvanistju vid Ukraїny, važlyvisť riznobičnogo obminu miž inšymy regionamy i vseredyni regionu.  Pro vidsutnisť naležnoї kiľkosti media, — zokrema ukraїnśkyh, — vprovadžennja vykladannja u školah ukraїnśkoju movoju, potencial dlja rozvytku turyzmu. Vid očiľnyci upravlinnja kuľtury oblasti diznajusja pro velyku kiľkisť kuľturnyh podij, na jakyh vse ž možna poznajomytysja z etničnym riznomanittjam kraju. Ale pro vse ce, — jak i pro bagato čogo inšogo — my prodovžujemo ne znaty. Poky ščo Besarabija — ce terra incognita. Ale vodnočas — kraj novyh možlyvostej. Dlja počatku — prosto zrobiť dorogu i numo їzdyty.

 

Lypeń, 2017

Svitlyna na obkladynci: na berezi Dunaju, Izmaїl, 2017. Avtorka — Oksana Kaźmina

Oľga Gončar

Kuľturologynja, menedžerka proektiv

Inši dopysy avtora:

Jakščo vy znajšly pomylku, buď laska, vydiliť fragment tekstu ta natysniť Ctrl Enter.

Dodaty komentar

Takyj e-mail vže zarejestrovano. Skorystujtesja Formoju vhodu abo vvediť inšyj.

Vy vkazaly nekorektni login abo paroľ

Vybačte, dlja komentuvannja neobhidno uvijty.
Šče
Vy čytajete sajt ukraїnśkoju latynkoju. Podrobyci v Manifesti
Hello. Add your message here.

Povidomyty pro pomylku

Tekst, jakyj bude nadislano našym redaktoram: