Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja

Ne kruasanom jedynym — francuźko-ukraїnśki ščodennyky Oľgy Kotrus

Не круасаном єдиним — французько-українські щоденники Ольги Котрус

Tenditna legka spidnycja do pidlogy, vytončeni tufli na pidborah nebesnogo koľoru, symvolična korzynka, u jaku tak i hočeťsja poklasty baget, i nižne tatu ukraїnśkyh maľv, jak v babusi bilja haty, vmyť pereplitajuť v moїh dumkah Ukraїnu i Franciju. Znajomtesja, ce — Oľga Kotrus, žurnalistka, pyśmennycja i prosto divčyna, jaka četvertyj rik žyve na dvi kraїny
Тендітна легка спідниця до підлоги, витончені туфлі на підборах небесного кольору, символічна корзинка, у яку так і хочеться покласти багет, і ніжне тату українських мальв, як в бабусі біля хати, вмить переплітають в моїх думках Україну і Францію. Знайомтеся, це — Ольга Котрус, журналістка, письменниця і просто дівчина, яка четвертий рік живе на дві країни
Читати кирилицею

Speciaľni možlyvosti

Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja
Kontrastna versija
  Дізнатися про внутрішній світ Олі можна, почитавши її надихаючі пости в Instagram або в її  блозі про Париж. Ми  ж поговорили про те, що її оточує щодня, про її оригінальність і красу буденності. — Якби в тебе була можливість змінити своє життя, що би це було?. Звичайно, я би змінила. Мені здається, відповідати на кшталт я би залишила все, як є, — це кокетство. Змінила, тому що є багато обмежень в силу фізичного простору, фінансових можливостей, і є якісь речі, які б можна було би зробити легше і швидше. Я би набагато більше подорожувала — це, мабуть, вирішальне. — Чи обрала б ти Францію (Європу), чи залишилася би в Україні?. Дивися: зараз я живу на дві країни. Фізично мені обирати щось непотрібно. Мені в принципі здається, що формулювання постійне місце проживання дуже стискає. Я не сприймаю свій переїзд до Франції як якусь фінальну точку. Якби можна було зараз переїхати кудись, я би дуже хотіла пожити в Нью-Йорку. Це — банальна мрія, як і пожити в Парижі; але мені цікаво дізнатися, чим дихає місто, у якому настільки багато національностей. — Скільки би ти собі дала років? Чи змінюється ця цифра залежно від країни твого перебування?. Мені 29. Відчуваю я себе, мабуть, на 27. У широкому сенсі я відчуваю себе трішечки молодшою. Можливо, тому що мені ще періодично не продають алкоголь (сміється). Стосовно того, чи змінює вік переїзд — це загартовує, дає досвід, але в мене не та історія, коли можна говорити оце я постарішала. — До речі, про алкоголь. В Україні то схвалили постанову про заборону продажу алкоголю після 22:00, то нещодавно скасували. Як із цим у Франції?. Єдине що — тут супермаркети закриваються о восьмій-девятій максимум, тому як і захочеш випити, то й не випєш. Але документи там не перевіряють. — Давай поговоримо про видавничу справу. Я знаю, що ти видаєш книгу про Париж та Україну. На якому етапі цей процес?. Я в останній момент вирішила дописати 2 глави (сміється). Зараз я закінчую суперфінальне редагування. В принципі скоро я подзвоню верстальнику і скажу: Ось рукопис, склейте нам із цього пробні варіанти. До кінця липня, на початку серпня вона вже буде видана. — Як щодо кількості та якості видавництв в Україні та Франції?. Слухай, у Франції є цілий шостий округ офіційних видавництв, галерей, тому порівнювати немає сенсу. А як з видавничою справою в Україні? Чесно, не можу дати якусь оцінку. Книжку ми видаємо самі, перший тираж. Він буде розкуплений за тиждень: за передзамовленнями — і є якась частина, яку ми будемо продавати просто так. І з цим буде набагато легше йти у видавництво, яке мені подобається. Не потрібно буде витанцьовувати, розповідати, яка я класна. Є тираж, який вже продано, є аудиторія, і в принципі є хороша книжка. Єдине що, видавництва, які мені подобаються, публікують українською. А книжка в мене російською. І я поки що не готова перекладати книгу заради них. Це є в планах, але трохи пізніше. — Коли в тебе виникла перша думка про те, що ти би хотіла написати книгу?. Вперше — 2,5 роки тому, коли я зрозуміла, що знаходжуся в такому оточенні, де благодать: коли вийшов — і все красиво, ти настільки багато через себе пропускаєш, сильно любиш це місто. Це була перша думка. Але останній рік для мене був дуже складний. Не хочу, щоб виглядало так, наче я жаліюся, але я не могла із себе нічого вичавити. — В мене, наприклад, майже все залежить від натхнення. Якщо його немає, я не візьму інтервю, не напишу матеріал. А як у тебе?. Настю, ось тут я із тобою не погоджуся. Є дві речі, із якими я не згодна: що все залежить від натхнення і трудоголізму. Тобто мені не подобається, коли натхнення повністю нівелюють. Письменництво — це дисципліна. Коли в тебе є чіткий план, ти сидиш і ти, поки не дописав, ти не встанеш. Так само як і з фрілансом і з будь-якою роботою, де в тебе є відповідальність перед собою, перш за все. Я сьогодні прийшла без Oh My Big Plan, бо його взагалі треба тримати на робочому місці, але я його завжди маю із собою. Для мене це — систематизація. Я не веду Google Calendar чи щось таке — люблю все записувати вручну. — Продовжуючи про твою книгу, скільки часу в тебе пройшло від бажання написати до реалізації?. Написання зайняло в мене 4,5 місяці: з листопада по березень. У мене не було структури чи якогось чіткого плану. В один момент я зрозуміла, що просто хочу написати про Париж, бо я про нього багато знаю. В листопаді я сіла писати тільки тоді, коли в мене був план. — Поділися трошки інсайдерською інфомацією про наповнення книги. Що у ній буде корисного?. У книзі багато описів моїх улюблених локацій, і є окрема пара сторінок зі списком цікавих місць, куди можна прийти на прогулянку. Мені дуже хотілося зробити її інформативною. Це по-перше. А, по-друге, мені категорично не хотілося писати історію, як одна дівчинка переїхала в Париж, бо якби я побачила таке в книжковому магазині, я би її не купила. — Чимало українців думають про емігрантів, як про тих, хто покинув країну заради кращого життя. Яка твоя думка як людини, яка живе на дві країни (як ти зазначила вище)?. Після переїзду я перестала розділяти людей на такі категорії. Я в принципі вважаю, що на тлі всього, що відбувається в Україні останні 3-4 роки, я перестала звинувачувати людей за егоїстичне бажання кращого життя. Я розумію втому, роздратованість, злість, виснаженість всім, що тут відбувається. Тому якщо хтось хоче просто звалити — це нормально, бо ми один раз живемо. І я розумію, що якби не діаспора і волонтери, нам було би набагато складніше. — Всі хочуть бодай раз побувати в Парижі, відчути себе парижанами, поснідавши зранку круасанами за філіжанкою французької кави. Що тобі не подобається в Парижі, за винятком менталітету (бо він, мабуть, відрізняється від нашого суттєво)?. Чесно, Настю, я б не сказала, що він відрізняється. Це — дві європейські країни, між нами не так і багато відмінностей. Що мені не подобається у Франції? Бісить дуже, що вони жаліються на все. Це якийсь стиль життя і образ думок. А взагалі люди всюди однакові. Чим старша стаю, тим більше я люблю людей. — Олю, коли ти приїжджаєш в Париж, куди ти йдеш одразу? Яке місце є твоїм улюбленим і це не не набридає?. В сад Palais Royal. Коли я починаю сумувати за Парижем, я завжди думаю про нього. Це дуже смішно, але коли я деякий час перебуваю тут, я інколи прокидаюся і не розумію, де я. Або я сиджу і працюю і думаю треба зїздити у сад Роден. А потім така: Секундочку, це ж Велика Васильківська. Тому коли я себе ловлю на такій думці, значить, я вже скучила. І, звичайно, Piece d`eau des Suisses у Версалі, де є озеро біля палацу. Там дуже-дуже красиво, і там я відпочиваю. — У тебе є речі, які завжди ти носиш із собою?. Мабуть, електронна книжка. І новесенька корзинка. Стару я віддала мамі, була моя улюблена. Я не те, щоб привязуюся до речей. Вожу з собою багато взуття. Привезла 13 пар. І повезу назад набагато більше. Із речей якось це відійшло із віком. А корзину я люблю, бо це зручно, і я вже фізично не можу носити звичайні сумки, бо я не розумію, що з ними робити (сміється). Ця до всього підходить і все вміщається. — Що для тебе ідеальні стосунки?. Свобода. Це — свобода бути собою, по-перше. Я вірю, що якщо тобі зустрічається людина, заради якої тобі хочеться стати кращою, не змінитися, а просто стати кращою, — це правильно. Коли людина не намагається вплинути на твої звички (а звичка — це друга натура), коли ніхто тебе не хоче змінювати. Це, напевно, найважливіше. Мені потрібно дуже багато власного простору. Я дуже не люблю, коли у стосунках зникає я і зявляється тільки ми. — Випадкові знайомства за кордоном — це найцікавіше. Яке випадкове знайомство тобі запамяталося найбільше?. Памятаю, як я сиділа на площі Saint-Sulpice біля бутіку Yves Saint Laurent і їла салат. Зупинилася машина, яка збирає сміття, зістрибнув зі сходинки чоловік, абсолютно сивий із сережками у вухах, кремезний такий, красивий, підійшов до лавки, на якій я сиділа, сказав: Bon Appétit, madam, подивився на мене, зробив уклін, взяв цей пакет і пішов.
26.07.2017,11:59
0
arhiv Oľgy Kotrus

Diznatysja pro vnutrišnij svit Oli možna, počytavšy її nadyhajuči posty v Instagram abo v її  blozi pro Paryž. My  ž pogovoryly pro te, ščo її otočuje ščodnja, pro її oryginaľnisť i krasu budennosti.

— Jakby v tebe bula možlyvisť zminyty svoje žyttja, ščo by ce bulo?

Zvyčajno, ja by zminyla. Meni zdajeťsja, vidpovidaty na kštalt «ja by zalyšyla vse, jak je», — ce koketstvo. Zminyla, tomu ščo je bagato obmežeń v sylu fizyčnogo prostoru, finansovyh možlyvostej, i je jakiś reči, jaki b možna bulo by zrobyty legše i švydše. Ja by nabagato biľše podorožuvala — ce, mabuť, vyrišaľne.

— Čy obrala b ty Franciju (Jevropu), čy zalyšylasja by v Ukraїni?

Dyvysja: zaraz ja žyvu na dvi kraїny. Fizyčno meni obyraty ščoś nepotribno. Meni v pryncypi zdajeťsja, ščo formuljuvannja «postijne misce prožyvannja» duže styskaje. Ja ne spryjmaju svij pereїzd do Franciї jak jakuś finaľnu točku. Jakby možna bulo zaraz pereїhaty kudyś, ja by duže hotila požyty v Nju-Jorku. Ce — banaľna mrija, jak i požyty v Paryži; ale meni cikavo diznatysja, čym dyhaje misto, u jakomu nastiľky bagato nacionaľnostej.

— Skiľky by ty sobi dala rokiv? Čy zminjujeťsja cja cyfra zaležno vid kraїny tvogo perebuvannja?

Meni 29. Vidčuvaju ja sebe, mabuť, na 27. U šyrokomu sensi ja vidčuvaju sebe trišečky molodšoju. Možlyvo, tomu ščo meni šče periodyčno ne prodajuť alkogoľ (smijeťsja). Stosovno togo, čy zminjuje vik pereїzd — ce zagartovuje, daje dosvid, ale v mene ne ta istorija, koly možna govoryty «oce ja postarišala».

Ne kruasanom jedynym — francuźko-ukraїnśki ščodennyky Oľgy Kotrus 1

— Do reči, pro alkogoľ. V Ukraїni to shvalyly postanovu pro zaboronu prodažu alkogolju pislja 22:00, to neščodavno skasuvaly. Jak iz cym u Franciї?

Jedyne ščo — tut supermarkety zakryvajuťsja o vośmij-dev’jatij maksymum, tomu jak i zahočeš vypyty, to j ne vyp’ješ. Ale dokumenty tam ne perevirjajuť.

— Davaj pogovorymo pro vydavnyču spravu. Ja znaju, ščo ty vydaješ knygu pro Paryž ta Ukraїnu. Na jakomu etapi cej proces?

Ja v ostannij moment vyrišyla dopysaty 2 glavy (smijeťsja). Zaraz ja zakinčuju superfinaľne redaguvannja. V pryncypi skoro ja podzvonju verstaľnyku i skažu: «Oś rukopys, sklejte nam iz ćogo probni varianty». Do kincja lypnja, na počatku serpnja vona vže bude vydana.

— Jak ščodo kiľkosti ta jakosti vydavnyctv v Ukraїni ta Franciї?

Sluhaj, u Franciї je cilyj šostyj okrug oficijnyh vydavnyctv, galerej, tomu porivnjuvaty nemaje sensu. A jak z vydavnyčoju spravoju v Ukraїni? Česno, ne možu daty jakuś ocinku. Knyžku my vydajemo sami, peršyj tyraž. Vin bude rozkuplenyj za tyždeń: za peredzamovlennjamy — i je jakaś častyna, jaku my budemo prodavaty prosto tak. I z cym bude nabagato legše jty u vydavnyctvo, jake meni podobajeťsja. Ne potribno bude vytanćovuvaty, rozpovidaty, jaka ja klasna.

Je tyraž, jakyj vže prodano, je audytorija, i v pryncypi je horoša knyžka. Jedyne ščo, vydavnyctva, jaki meni podobajuťsja, publikujuť ukraїnśkoju. A knyžka v mene rosijśkoju. I ja poky ščo ne gotova perekladaty knygu zarady nyh. Ce je v planah, ale trohy pizniše.

Ne kruasanom jedynym — francuźko-ukraїnśki ščodennyky Oľgy Kotrus 2

— Koly v tebe vynykla perša dumka pro te, ščo ty by hotila napysaty knygu?

Vperše — 2,5 roky tomu, koly ja zrozumila, ščo znahodžusja v takomu otočenni, de blagodať: koly vyjšov — i vse krasyvo, ty nastiľky bagato čerez sebe propuskaješ, syľno ljubyš ce misto. Ce bula perša dumka. Ale ostannij rik dlja mene buv duže skladnyj. Ne hoču, ščob vygljadalo tak, nače ja žalijusja, ale ja ne mogla iz sebe ničogo vyčavyty.

— V mene, napryklad, majže vse zaležyť vid nathnennja. Jakščo jogo nemaje, ja ne viźmu interv’ju, ne napyšu material. A jak u tebe?

Nastju, oś tut ja iz toboju ne pogodžusja. Je dvi reči, iz jakymy ja ne zgodna: ščo vse zaležyť vid nathnennja i trudogolizmu. Tobto meni ne podobajeťsja, koly nathnennja povnistju niveljujuť.

Pyśmennyctvo — ce dyscyplina. Koly v tebe je čitkyj plan, ty sydyš i ty, poky ne dopysav, ty ne vstaneš. Tak samo jak i z frilansom i z buď-jakoju robotoju, de v tebe je vidpovidaľnisť pered soboju, perš za vse. Ja śogodni pryjšla bez Oh My Big Plan, bo jogo vzagali treba trymaty na robočomu misci, ale ja jogo zavždy maju iz soboju. Dlja mene ce — systematyzacija. Ja ne vedu Google Calendar čy ščoś take — ljublju vse zapysuvaty vručnu.

Ne kruasanom jedynym — francuźko-ukraїnśki ščodennyky Oľgy Kotrus 3

— Prodovžujučy pro tvoju knygu, skiľky času v tebe projšlo vid bažannja napysaty do realizaciї?

Napysannja zajnjalo v mene 4,5 misjaci: z lystopada po berezeń. U mene ne bulo struktury čy jakogoś čitkogo planu. V odyn moment ja zrozumila, ščo prosto hoču napysaty pro Paryž, bo ja pro ńogo bagato znaju. V lystopadi ja sila pysaty tiľky todi, koly v mene buv plan.

— Podilysja trošky insajderśkoju infomacijeju pro napovnennja knygy. Ščo u nij bude korysnogo?

U knyzi bagato opysiv moїh uljublenyh lokacij, i je okrema para storinok zi spyskom cikavyh misć, kudy možna pryjty na proguljanku. Meni duže hotilosja zrobyty її informatyvnoju. Ce po-perše. A, po-druge, meni kategoryčno ne hotilosja pysaty istoriju, jak odna divčynka pereїhala v Paryž, bo jakby ja pobačyla take v knyžkovomu magazyni, ja by її ne kupyla.

— Čymalo ukraїnciv dumajuť pro emigrantiv, jak pro tyh, hto pokynuv kraїnu zarady kraščogo žyttja. Jaka tvoja dumka jak ljudyny, jaka žyve na dvi kraїny (jak ty zaznačyla vyšče)?

Pislja pereїzdu ja perestala rozdiljaty ljudej na taki kategoriї. Ja v pryncypi vvažaju, ščo na tli vśogo, ščo vidbuvajeťsja v Ukraїni ostanni 3-4 roky, ja perestala zvynuvačuvaty ljudej za egoїstyčne bažannja kraščogo žyttja. Ja rozumiju vtomu, rozdratovanisť, zlisť, vysnaženisť vsim, ščo tut vidbuvajeťsja. Tomu jakščo htoś hoče prosto «zvalyty» — ce normaľno, bo my odyn raz žyvemo. I ja rozumiju, ščo jakby ne diaspora i volontery, nam bulo by nabagato skladniše.

Ne kruasanom jedynym — francuźko-ukraїnśki ščodennyky Oľgy Kotrus 4

— Vsi hočuť bodaj raz pobuvaty v Paryži, vidčuty sebe paryžanamy, posnidavšy zranku kruasanamy za filižankoju francuźkoї kavy. Ščo tobi ne podobajeťsja v Paryži, za vynjatkom mentalitetu (bo vin, mabuť, vidriznjajeťsja vid našogo suttjevo)?

Česno, Nastju, ja b ne skazala, ščo vin vidriznjajeťsja. Ce — dvi jevropejśki kraїny, miž namy ne tak i bagato vidminnostej. Ščo meni ne podobajeťsja u Franciї? Bisyť duže, ščo vony žalijuťsja na vse. Ce jakyjś styľ žyttja i obraz dumok. A vzagali ljudy vsjudy odnakovi. Čym starša staju, tym biľše ja ljublju ljudej.

— Olju, koly ty pryїždžaješ v Paryž, kudy ty jdeš odrazu? Jake misce je tvoїm uljublenym i ce ne ne nabrydaje?

V sad Palais Royal. Koly ja počynaju sumuvaty za Paryžem, ja zavždy dumaju pro ńogo. Ce duže smišno, ale koly ja dejakyj čas perebuvaju tut, ja inkoly prokydajusja i ne rozumiju, de ja. Abo ja sydžu i pracjuju i dumaju «treba z’їzdyty u sad Roden». A potim taka: «Sekundočku, ce ž Velyka Vasyľkivśka». Tomu koly ja sebe lovlju na takij dumci, značyť, ja vže skučyla. I, zvyčajno, Piece d`eau des Suisses u Versali, de je ozero bilja palacu. Tam duže-duže krasyvo, i tam ja vidpočyvaju.

— U tebe je reči, jaki zavždy ty nosyš iz soboju?

Mabuť, elektronna knyžka. I noveseńka korzynka. Staru ja viddala mami, bula moja uljublena. Ja ne te, ščob pryv’jazujusja do rečej. Vožu z soboju bagato vzuttja. Pryvezla 13 par. I povezu nazad nabagato biľše. Iz rečej jakoś ce vidijšlo iz vikom. A korzynu ja ljublju, bo ce zručno, i ja vže fizyčno ne možu nosyty zvyčajni sumky, bo ja ne rozumiju, ščo z nymy robyty (smijeťsja). Cja do vśogo pidhodyť i vse vmiščajeťsja.

Ne kruasanom jedynym — francuźko-ukraїnśki ščodennyky Oľgy Kotrus 5

— Ščo dlja tebe «ideaľni stosunky»?

Svoboda. Ce — svoboda buty soboju, po-perše. Ja virju, ščo jakščo tobi zustričajeťsja ljudyna, zarady jakoї tobi hočeťsja staty kraščoju, ne zminytysja, a prosto staty kraščoju, — ce pravyľno. Koly ljudyna ne namagajeťsja vplynuty na tvoї zvyčky (a zvyčka — ce druga natura), koly nihto tebe ne hoče zminjuvaty. Ce, napevno, najvažlyviše. Meni potribno duže bagato vlasnogo prostoru. Ja duže ne ljublju, koly u stosunkah znykaje «ja» i z’javljajeťsja tiľky «my».

— Vypadkovi znajomstva za kordonom — ce najcikaviše. Jake vypadkove znajomstvo tobi zapam’jatalosja najbiľše?

Pam’jataju, jak ja sydila na plošči Saint-Sulpice bilja butiku Yves Saint Laurent i їla salat. Zupynylasja mašyna, jaka zbyraje smittja, zistrybnuv zi shodynky čolovik, absoljutno syvyj iz serežkamy u vuhah, kremeznyj takyj, krasyvyj, pidijšov do lavky, na jakij ja sydila, skazav: «Bon Appétit, madam», podyvyvsja na mene, zrobyv uklin, vzjav cej paket i pišov.

Ce naviť ne znajomstvo, ale ce jakiś magični maleńki momenty, koly ty rozumiješ, ščo ljudy — ce prosto ljudy. I ne treba nikogo bojatysja.

Jakščo vy znajšly pomylku, buď laska, vydiliť fragment tekstu ta natysniť Ctrl Enter.

Dodaty komentar

Takyj e-mail vže zarejestrovano. Skorystujtesja Formoju vhodu abo vvediť inšyj.

Vy vkazaly nekorektni login abo paroľ

Vybačte, dlja komentuvannja neobhidno uvijty.
Šče
Vy čytajete sajt ukraїnśkoju latynkoju. Podrobyci v Manifesti
Hello. Add your message here.

Povidomyty pro pomylku

Tekst, jakyj bude nadislano našym redaktoram: