fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja

Jurij Legun: «Spočatku ne groši, a ideja maje buty. Adže arhivy zberigajuť našu kolektyvnu pam’jať»

Юрій Легун: «Спочатку не гроші, а ідея має бути. Адже архіви зберігають нашу колективну пам’ять»

V epohu vidkrytyh danyh, jaki uže systematyzovano ta strukturovano, je ustanovy, jaki pracjujuť nad zberežennjam ta pošyrennjam desjatkiv tysjač paperovyh dokumentiv pro kožnogo z nas. Mova jde pro deržavni arhivy, ščo lyše stajuť na šljah ocyfrovuvannja informaciї. Jak pracjujuť arhivy za mežamy stolyci, jaki kroky v naprjamku vprovadžennja tehnologij vže zrobleno i ščo šče treba zminyty — u śogodnišnij rozmovi
В епоху відкритих даних, які уже систематизовано та структуровано, є установи, які працюють над збереженням та поширенням десятків тисяч паперових документів про кожного з нас. Мова йде про державні архіви, що лише стають на шлях оцифровування інформації. Як працюють архіви за межами столиці, які кроки в напрямку впровадження технологій вже зроблено і що ще треба змінити — у сьогоднішній розмові
Читати кирилицею

Speciaľni možlyvosti

Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja
Kontrastna versija
  Про сканування справ та створення власних баз даних, а також про зростаючий попит на генеалогічні дослідження та стан архівної системи України ми поспілкувалися з директором Державного архіву Вінницької області Юрієм Легуном. Про оцифровування архівів. — Коли думаю про діджиталізацію архівів, то згадую одну із серій Льодовикового періоду. Там білка горіхом затикала льодяну стіну, з якої проривалася вода. І як ця бідна білка розтягувалася, щоби закрити то одну шпарину, то іншу. Чимало людей в архівній сфері сьогодні намагаються бути в ролі цієї білки і зупинити поступ прогресу, але зробити цього неможливо. Йдеться саме про електронне копіювання документів і доступ до них. Багато структур намагаються працювати по-старому, допускаючи дослідників тільки до оригінальних документів, забороняючи їм копіювати. Це — боротьба з химерами. Пам’ятаю, як ще кілька років тому дійсно треба було приносити фотоапарат, щоби фотографувати в читальному залі. А сьогодні люди все це роблять телефонами.  Абсолютно безглузда справа цієї боротьби проти оцифровування. Це сумно і погано, що архіви замість того, щоб бути попереду цього процесу — копіювання, оцифровування й поширення інформації — вони стоять позаду, намагаючись його стримати. Про боротьбу старого та нового. Для архівістів є таке базове протиріччя, яке не дає їм працювати і спокійно жити, протиріччя між нашими завданнями. З одного боку, ми повинні зберігати документи — це наша функція. А зрозуміло, що коли справу дивляться, перегортають, загинають, її таким чином шкодять, псують, надривають обкладинку. Виходить, що архівіст працює цербером, не допускаючи до інформації. Але тоді втрачається сам сенс цієї роботи. Якщо ми не використовуємо інформацію, то нащо її зберігати? Це безглуздо. І от тут саме техніка нам дала відповідь на це питання. Світовий прогрес підказав шлях — електронне копіювання, яке постійно стає швидшим, кращим і ефективнішим. Ми в себе в архіві вже 8 років, як я тут працюю, поставили перед собою цю мету — оцифровування документів. Двоє працівників щодня копіюють ці матеріали. Звичайно, це дуже мало — треба, щоби не 2, а 22 людини працювало лише в нашому архіві. Та, оскільки ми — державна структура, всі ці проблеми з кадровим забезпеченням, фінансуванням нам, на жаль, теж притаманні.. . . Про технології в роботі. — Ми в багатьох питаннях були першими в Україні, новаторами. Професійні сканери, спеціальна техніка, призначена для такої роботи, надзвичайно дорого коштує. І у нас є такий сканер, який був куплений по державній програмі. Але він зламався, і сьогодні в нас немає ні фахівців, ні фінансових можливостей, щоби його відремонтувати. Тому врешті-решт ми були змушені займатися такою самопальною творчістю, працювати зі звичайними побутовими фотоапаратами. Зокрема, ми зробили стаціонарне місце — штатив, освітлення, столик. Знайшли безкоштовну програму в інтернеті, яка дозволяє одразу бачити на екрані монітора те, що ми фотографуємо. Таку самопальну штуку зробили, одну-другу, і сьогодні вони працюють. Таким чином ми досить активно копіюємо документи. Про зберігання та доступ до справ . — Є 2 ключових завдання: де зберігати і як дати. І ми зробили в себе в читальному залі систему прямого вільного доступу до всієї скопійованої бази. Якщо ви зараз підніметесь до читальної зали, там є кілька моніторів, за якими сидять люди — і вони фактично можуть до всього, що ми сфотографували на цей момент, мати доступ. Щодо завантаження — відвідувачі поки не можуть зберігати собі копії. Якщо люди звертаються, ми надаємо їм копії за ціною 3 грн 40 коп за 1 відбиток. Про генеалогію і самостійне створення родинних дерев. — Можна звернутися до нас із запитом, і ми дамо копію чи довідку, але це вже коштує 55 грн, оскільки це праця дослідника, який шукав цю інформацію. Запит суспільства зараз настільки великий на пошук свого коріння, що у нас виросла ціла плеяда комерційних дослідників. Багато хто називає їх паразитами, але я так не вважаю. Вони — посередники, але наскількичую ціни, які вони ставлять, користуючись підвищеним попитом, то вони могли би бути скромнішими і більше допомагати архіву. Це — питання їхньої совісті і ставлення до роботи. Але є така певна категорія людей, які просто шукають клієнтів, дають оголошення в інтернеті, до них звертаються з усього світу — з Америки, Німеччини і наших багато, і відповідно вони цю роботу проводять. Найдешевший варіант — прийти самому, але він і найдовший, найважчий, і ці пошуки можуть тривати десятиліттями, особливо якщо це кілька архівів.. . . Я сам займався своїм родоводом по батьківській лінії, дійшов десь до 40-х років XVIII століття, тому я собі уявляю, як це непросто. Але людям цікаво, і це добре. Хоча, звісно, основний клієнт — це ті, хто роблять картку поляка, і їм треба підтвердити своє польське походження. Але дуже багато людей просто цікавляться зі світоглядних позицій і, як на мене, це — чудово. Робота із цифровими копіями в читальній залі. . Про те, як українці досліджують своє коріння. — Якщо стосовно карти поляка, то це, звичайно, такий стимул, який підганяє багатьох людей у нас. Мабуть, це почалося ще до війни, а війна підштовхнула, тому багато людей хочуть перебратися кудись у безпечніше місце. Все чекаю, коли ця хвиля зійде — але вона не кінчається. Хоча якщо поговорити з ветеранами архівної справи, то це — робота від хвилі до хвилі. Наприклад, свого часу німці почали виплачувати гастарбайтерам допомогу — і в нас черга стояла з 6 ранку від архіву і в центрі міста закінчувалася. Стояли дідусі й бабусі за довідками про те, що вони були в німецьких таборах, щоби отримати допомогу. А до чи після того була хвиля виїзду євреїв, і вони так само стояли всі масово за довідками. Сьогодні нова хвиля — карта поляка. Я думаю, що життя дасть чергову причину для того, щоби звертатися до архіву масово. Я дуже сподіваюся, що це буде карта українця, за якою будуть звертатися громадяни українського походження. Про проект pra.in.ua — Я спробував зареєструватися, але не завершив цей процес. Тому я не можу компетентно описувати цей проект. Як на мене, нічого нового і незвичайного тут немає: це — лише українська полегшена версія того, що є у світі; в першу чергу, — американських систем, які більш відомі нам завдяки тому, що вони базуються на генетичних дослідженнях: відсиланнях генетичних маркерів по $100 за аналізи. Там є кілька різних програм, які можуть показувати твоє національне походження. Існує програма, де тебе вносять за твоїми генетичними маркерами у світову базу — і тобі періодично приходить інформація про те, що у тебе виявився родич і наскільки він далекий, який також зареєструвався у цій системі. Така наша національна система потрібна, але в неї люди вносять дані, які вони зберігають у своїх родинах. Все одно практика свідчить, що ми всього не знаємо, треба звернутися до архіву, щоби щось пошукати.  Окрім того, в довгій перспективі ще будуть архівні фонди, збірки, документи, самі архіви, в яких щось ще може бути, але ви туди ще не дійшли. Про пошуки в першоджерелах. Коли писав свою докторську, присвячену саме джерелам з генеалогії селян Подільської губернії, то об’їздив 12 архівних установ Росії, Польщі і України. І весь час сам стикався з цим питанням: Чого ви до нас приїхали? Що може бути по подільських селянах у нас у Варшаві, Петербурзі, Москві?. А виявляється, є! І може бути бозна-де, там, де ми не уявляємо. А потім з’ясувалося, що щось є і в Нью-Йорку — і де тільки немає. Цей пошук безкінечний. Звичайно, люди хочуть вибудувати те, що вони називають деревом, оцю схему, а потім хочеться на неї листочки начіпляти — і цей процес є дуже тривалим. Про закордонний досвід та українські реалії. — У Вінниці є місто-побратим Кельце. Кілька років тому я вважав своїм обов’язком познайомитися з колегами з келецького архіву. Але там у них така цікава ситуація, що якраз Келецький воєводський архів — це перший архів Польщі, який потрапив під програму оновлення. Перший, який був оновлений, — саме цей архів: його перенесли в колишню військову будівлю, повністю прилаштовану під архівну справу. На той момент це  бувфактично один із найкращих і найновіших польських архівів нашого рівня. І звичайно, коли я із пані директоркою ходив тим архівом, вона мені показувала все що у них є і весь час мене заспокоювала і казала: Не переживайте, ми нещодавно були такі самі. І так само, як ви у єзуїтському монастирі, ми ютилися в старій синагозі і мали ці всі проблеми, — асьогодні ситуація змінилася. Будемо й ми оптимістами, хоча поки що, на жаль, у Вінниці, в Україні за 25 років незалежності жодної нової архівної будівлі не зведено — за винятком Миколаївського міського архіву, який місто збудувало. На Солом’янці ці знамениті дві вежі — вигнали центральні корпуси,  але так і не завершили, грошей немає, і це діло зависло. І по областях аналогічна ситуація. Фактично всі українські архіви, за винятком дуже небагатьох, страждають через те, що немає сховищ. Хіба що Івано-Франківськ: їм віддали колишню Облкнигу під склади, тому тепер у них проблем немає зі сховищем. Сховища заповнені, на 100%, на 99%, на 94% і так далі, фактично — забиті вщент і приймати нормально документи не можуть. І це звичайно проблема номер один, начебто не дуже технічна. Якби ми мали можливість закуповувати і використовувати стелажне обладнання з роликами, які їздять, то все це займає в 1,5 рази менше місця. Також всі архіви мають забезпечувати температуру та рівень вологості в своїх сховищах. Із цим також є проблеми: все це потребує великих витрат на опалення зимою, на охолодження влітку, і архіви цих грошей не мають, і без цього зводять кінці з кінцями. Цей ряд технічних моментів можна продовжувати далі. Мабуть, в цьому є й вина самих архівістів, які не вміють чітко та ясно пояснити свою важливість у суспільному житті та свої потреби. Про стан справ та ДДТ. — Для зберігання важливий температурно-вологісний режим. Також картонування: всі документи мають бути в картонних коробках. Я не можу сказати точно скільки, але залишився у нас ще певний відсоток справ ще не закартонованим. У нас є лабораторія, реставраторів скоротили до мінімуму, залишилася одна працівниця, раніше було більше. Вони займаються тим, що розшивають, підклеюють, зшивають, заклеюють справи. По-перше, на нашому рівні це — дуже низька фаховість, тобто це не те, що мало би робитися з цими справами. З іншого боку, я думаю, що якщо ми не можемо забезпечити нормальний рівень реставрації, то чи варто цим займатися? Краще ми зробимо електронну копію, з якою працюватимуть дослідники, а цю справу закриємо в коробку, поставимо на полицю до кращих часів.. . . Таким чином, ми і справу захищаємо від зайвого смикання, й інформацію використовуємо. Мені здається, що саме таким чином треба діяти. Це дуже яскраво видно на прикладі Хмельницького архіву. У 2004 році один із корпусів тоді ще Кам’янець-Подільського архіву, де зберігалися матеріали Подільської губернії, став жертвою пожежі. І тоді близько 100 тис справ були пошкоджені. Після цього всі ці залишки перевезли в Хмельницький — і сьогодні там знаходяться усі ці справи. І ось уже більше 10 років вони займаються реставрацією, Американське посольство дали їм машину для нарощування листів. Це така робота, яка на цьому історичному моменті особливого сенсу не несе. Я вважаю — і їхньому директорові це казав, і вони наче змінюють цю свою лінію, — що їм треба максимально копіювати, аби були електронні копії. Ось за ці роки вони відреставрували кілька сотень справ, порівняно з сотнею тисяч, які згоріли, — такі темпи це ніщо. . Архів — це місце, де навіть директорові треба шукати документи в коробці. Про допомогу архіву. — Питання складне через свою масштабність. Ми живемо в період реформування багатьох галузей: медична реформа, реформа самоврядування, фінансова реформа, реформа в поліції і так далі. Як на мене, архівна система також дожила до того часу, що слід було би говорити про архівну реформу — і тоді взагалі обговорити, яке місце займає в державному апараті ця система, які її завдання, для чого вона потрібна. Зараз ми виконуємо ті завдання, які сформульовані ще в 1950-х роках, і ми продовжуємо цими нормативами керуватися і продовжуємо так жити. А тоді вже в ході цієї дискусії очевидно можна вийти на якесь більш ясне розуміння того, що нам треба з архівною системою робити. Про організаційне підпорядкування. Сьогодні ми опинилися у складі Міністерства юстиції, ми підпорядковані йому. Логіка яка: ми зберігаємо документи, які мають юридичну силу, відповідно Міністерство юстиції — наш куратор, наша київська служба входить в систему міністерства. Але на мою думку, ми таким чином нівелюємо наше значення як зберігача історичної інформації. Тому що юристи мають певні компетенції, ці люди працювали в інших системах, і часто просто не вистачає взаєморозуміння між нами і ними про те, для чого ми займаємося цією роботою. Мені здається, що ми повинні залишатися якоюсь установою, яка зберігає історичну пам’ять, і тоді нам потрібно бути ближче до культури.. . . Про структуру архівних установ. Сьогодні в районах є районний архівний відділ адміністрації або сектор, є районний трудовий архів, який зберігає документи про стаж роботи, пенсії і так далі, якщо є місто, то є міський відділ. Треба розібратися, що з цією ланкою робити, чи воно потрібно на рівні районів. Інше питання, що ми робимо на обласному рівні. У нас є система обласних архівів постійного зберігання. Ми знаходимося в складі структурного підрозділу облдержадміністрації, яка фактично нас фінансує, кадрово забезпечує. Сьогодні я нас постійно порівнюю зі своїми сусідами, у нас Вінницький обласний краєзнавчий музей за стіною, наші колеги. Ми зберігаємо писемні памятки, вони — речові. Вони утримуються з обласного бюджету, ми — з державного, у нас склад менше 50 людей, у них — за 80, зимою я заходжу, і в них ніколи не буває холодно. Ось вам і місцевий бюджет. Можливо, подумати, обговорити таку систему. Якщо ми зберігаємо документи місцевих людей, можливо було б логічніше віддати це під самоврядування, хай би воно нами опікувалося, може тоді наші проблеми розумітимуть краще. Тут маса питань, ми як директори архівів їх виголошуємо,— має пройти якесь таке обговорення всередині спільноти, але на жаль, поки що це не набуло тих масштабів, які би мали бути. Поради майбутнім архівістам. — Перед архівами стоїть багато різних завдань, які можна збити до 2 важливих блоків. З одного боку, ми займаємося історією. Ми — установа, яка зберігає історичні документи, публікує їх, досліджує, систематизує, і ми зберігаємо цю історичну пам’ять регіональну. І мені цей вид діяльності зрозумілий, близький, і саме тому, що я — історик і є директором. Відповідно у цих людей одні завдання, одна специфіка. Але архіви обласні виконують ще один важливий блок завдань. Ми — установа, яка відповідає за стан архівної справи і діловодства в області. Тобто ми фактично маємо контролювати, яким чином до рівня сільради відбувається діловодство, які документи вони залишають і зберігають, в якій формі, як вони їх упорядковують, в якому стані вони зберігаються. У нас є відповідні відділи — відділ формування, який працює з установами і у них має забирати документи, організаційний відділ, який працює безпосередньо з трудовими відділами — і це вже зовсім інша робота. Це — чиновницька робота, контролююча. Там є свої вимоги, люди, які цим займаються, — справжні архівісти, тому що вони займаються діловодством. Вони дивляться на документ не як на носій історичної інформації, а як на документ, який має свої властивості, в якому має бути заголовок, номер вступ, висновок тощо. Я ж історик, і в нас можливо десь є такий перекіс. В мене є одна така колега доктор наук в Миколаєві — в Україні загалом 2 доктори наук, які є директорами архівів. Тому ми серйозно займаємося цією історичною складовою. Але не тільки ми, наприклад, Хмельницький взагалі створив такий потужний центр — і вони займаються видавничою справою серйозно. Кожен докладається по-своєму, і специфіка обласних архівів дуже відрізняється. Говорити про те, що саме треба зробити важко. Хіба що давати такі прості відповіді: Дайте більше грошей. Я розумію, що це правильно. Я вважаю, що спочатку не гроші, а ідея має бути. А коли є ідея і вже під неї гроші — то це вже зовсім інший ефект.. . .
10.07.2017,12:02
0
Oleksandr Meľnyk
Реклама 👇 Замовити

Pro skanuvannja sprav ta stvorennja vlasnyh baz danyh, a takož pro zrostajučyj popyt na genealogični doslidžennja ta stan arhivnoї systemy Ukraїny my pospilkuvalysja z dyrektorom Deržavnogo arhivu Vinnyćkoї oblasti Jurijem Legunom.

Pro ocyfrovuvannja arhiviv

— Koly dumaju pro didžytalizaciju arhiviv, to zgaduju odnu iz serij «Lodovykovogo periodu». Tam bilka gorihom zatykala ľodjanu stinu, z jakoї proryvalasja voda. I jak cja bidna bilka roztjaguvalasja, ščoby zakryty to odnu šparynu, to inšu. Čymalo ljudej v arhivnij sferi śogodni namagajuťsja buty v roli cijeї bilky i zupynyty postup progresu, ale zrobyty ćogo nemožlyvo. Jdeťsja same pro elektronne kopijuvannja dokumentiv i dostup do nyh. Bagato struktur namagajuťsja pracjuvaty po-staromu, dopuskajučy doslidnykiv tiľky do oryginaľnyh dokumentiv, zaboronjajučy їm kopijuvaty. Ce — boroťba z hymeramy.

Pam’jataju, jak šče kiľka rokiv tomu dijsno treba bulo prynosyty fotoaparat, ščoby fotografuvaty v čytaľnomu zali. A śogodni ljudy vse ce robljať telefonamy.  Absoljutno bezgluzda sprava cijeї boroťby proty ocyfrovuvannja. Ce sumno i pogano, ščo arhivy zamisť togo, ščob buty poperedu ćogo procesu — kopijuvannja, ocyfrovuvannja j pošyrennja informaciї — vony stojať pozadu, namagajučyś jogo strymaty.

Pro «boroťbu» starogo ta novogo

Dlja arhivistiv je take bazove protyriččja, jake ne daje їm pracjuvaty i spokijno žyty, protyriččja miž našymy zavdannjamy. Z odnogo boku, my povynni zberigaty dokumenty — ce naša funkcija. A zrozumilo, ščo koly spravu dyvljaťsja, peregortajuť, zagynajuť, її takym čynom škodjať, psujuť, nadryvajuť obkladynku. Vyhodyť, ščo arhivist pracjuje cerberom, ne dopuskajučy do informaciї. Ale todi vtračajeťsja sam sens cijeї roboty. Jakščo my ne vykorystovujemo informaciju, to naščo її zberigaty? Ce bezgluzdo. I ot tut same tehnika nam dala vidpoviď na ce pytannja. Svitovyj progres pidkazav šljah — elektronne kopijuvannja, jake postijno staje švydšym, kraščym i efektyvnišym.

My v sebe v arhivi vže 8 rokiv, jak ja tut pracjuju, postavyly pered soboju cju metu — ocyfrovuvannja dokumentiv. Dvoje pracivnykiv ščodnja kopijujuť ci materialy. Zvyčajno, ce duže malo — treba, ščoby ne 2, a 22 ljudyny pracjuvalo lyše v našomu arhivi. Ta, oskiľky my — deržavna struktura, vsi ci problemy z kadrovym zabezpečennjam, finansuvannjam nam, na žaľ, tež prytamanni.

Pro tehnologiї v roboti

— My v bagaťoh pytannjah buly peršymy v Ukraїni, novatoramy. Profesijni skanery, speciaľna tehnika, pryznačena dlja takoї roboty, nadzvyčajno dorogo koštuje. I u nas je takyj skaner, jakyj buv kuplenyj po deržavnij programi. Ale vin zlamavsja, i śogodni v nas nemaje ni fahivciv, ni finansovyh možlyvostej, ščoby jogo vidremontuvaty.

Tomu vrešti-rešt my buly zmušeni zajmatysja takoju «samopaľnoju» tvorčistju, pracjuvaty zi zvyčajnymy pobutovymy fotoaparatamy. Zokrema, my zrobyly stacionarne misce — štatyv, osvitlennja, stolyk. Znajšly bezkoštovnu programu v interneti, jaka dozvoljaje odrazu bačyty na ekrani monitora te, ščo my fotografujemo. Taku «samopaľnu» štuku zrobyly, odnu-drugu, i śogodni vony pracjujuť. Takym čynom my dosyť aktyvno kopijujemo dokumenty.

01/ 06
Fiľmoteka

Pro zberigannja ta dostup do sprav 

— Je 2 ključovyh zavdannja: de zberigaty i jak daty. I my zrobyly v sebe v čytaľnomu zali systemu prjamogo viľnogo dostupu do vsijeї skopijovanoї bazy. Jakščo vy zaraz pidnimeteś do čytaľnoї zaly, tam je kiľka monitoriv, za jakymy sydjať ljudy — i vony faktyčno možuť do vśogo, ščo my sfotografuvaly na cej moment, maty dostup. Ščodo zavantažennja — vidviduvači poky ne možuť zberigaty sobi kopiї. Jakščo ljudy zvertajuťsja, my nadajemo їm kopiї za cinoju 3 grn 40 kop za 1 vidbytok.

Pro genealogiju i samostijne stvorennja «rodynnyh derev»

— Možna zvernutysja do nas iz zapytom, i my damo kopiju čy dovidku, ale ce vže koštuje 55 grn, oskiľky ce pracja doslidnyka, jakyj šukav cju informaciju. Zapyt suspiľstva zaraz nastiľky velykyj na pošuk svogo korinnja, ščo u nas vyrosla cila «plejada» komercijnyh doslidnykiv. Bagato hto nazyvaje їh parazytamy, ale ja tak ne vvažaju. Vony — poserednyky, ale naskiľkyčuju ciny, jaki vony stavljať, korystujučyś pidvyščenym popytom, to vony mogly by buty skromnišymy i biľše dopomagaty arhivu. Ce — pytannja їhńoї sovisti i stavlennja do roboty. Ale je taka pevna kategorija ljudej, jaki prosto šukajuť klijentiv, dajuť ogološennja v interneti, do nyh zvertajuťsja z uśogo svitu — z Ameryky, Nimeččyny i našyh bagato, i vidpovidno vony cju robotu provodjať.

Najdeševšyj variant — pryjty samomu, ale vin i najdovšyj, najvažčyj, i ci pošuky možuť tryvaty desjatylittjamy, osoblyvo jakščo ce kiľka arhiviv.

Ja sam zajmavsja svoїm rodovodom po baťkivśkij liniї, dijšov deś do 40-h rokiv XVIII stolittja, tomu ja sobi ujavljaju, jak ce neprosto. Ale ljudjam cikavo, i ce dobre. Hoča, zvisno, osnovnyj klijent — ce ti, hto robljať «kartku poljaka», i їm treba pidtverdyty svoje poľśke pohodžennja. Ale duže bagato ljudej prosto cikavljaťsja zi svitogljadnyh pozycij i, jak na mene, ce — čudovo.

Jurij Legun: «Spočatku ne groši, a ideja maje buty. Adže arhivy zberigajuť našu kolektyvnu pam’jať» 1
Robota iz cyfrovymy kopijamy v čytaľnij zali

Pro te, jak ukraїnci doslidžujuť svoje korinnja

— Jakščo stosovno «karty poljaka», to ce, zvyčajno, takyj stymul, jakyj pidganjaje bagaťoh ljudej u nas. Mabuť, ce počalosja šče do vijny, a vijna pidštovhnula, tomu bagato ljudej hočuť perebratysja kudyś u bezpečniše misce. Vse čekaju, koly cja hvylja zijde — ale vona ne kinčajeťsja. Hoča jakščo pogovoryty z veteranamy arhivnoї spravy, to ce — robota «vid hvyli do hvyli». Napryklad, svogo času nimci počaly vyplačuvaty gastarbajteram dopomogu — i v nas čerga stojala z 6 ranku vid arhivu i v centri mista zakinčuvalasja. Stojaly didusi j babusi za dovidkamy pro te, ščo vony buly v nimećkyh taborah, ščoby otrymaty dopomogu. A do čy pislja togo bula hvylja vyїzdu jevreїv, i vony tak samo stojaly vsi masovo za dovidkamy. Sogodni nova «hvylja» — karta poljaka. Ja dumaju, ščo žyttja dasť čergovu pryčynu dlja togo, ščoby zvertatysja do arhivu masovo. Ja duže spodivajusja, ščo ce bude karta ukraїncja, za jakoju buduť zvertatysja gromadjany ukraїnśkogo pohodžennja.

Pro proekt pra.in.ua

— Ja sprobuvav zarejestruvatysja, ale ne zaveršyv cej proces. Tomu ja ne možu kompetentno opysuvaty cej proekt. Jak na mene, ničogo novogo i nezvyčajnogo tut nemaje: ce — lyše ukraїnśka polegšena versija togo, ščo je u sviti; v peršu čergu, — amerykanśkyh system, jaki biľš vidomi nam zavdjaky tomu, ščo vony bazujuťsja na genetyčnyh doslidžennjah: vidsylannjah genetyčnyh markeriv po $100 za analizy. Tam je kiľka riznyh program, jaki možuť pokazuvaty tvoje nacionaľne pohodžennja. Isnuje programa, de tebe vnosjať za tvoїmy genetyčnymy markeramy u svitovu bazu — i tobi periodyčno pryhodyť informacija pro te, ščo u tebe vyjavyvsja rodyč i naskiľky vin dalekyj, jakyj takož zarejestruvavsja u cij systemi.

Taka naša nacionaľna systema potribna, ale v neї ljudy vnosjať dani, jaki vony zberigajuť u svoїh rodynah. Vse odno praktyka svidčyť, ščo my vśogo ne znajemo, treba zvernutysja do arhivu, ščoby ščoś pošukaty.  Okrim togo, v dovgij perspektyvi šče buduť arhivni fondy, zbirky, dokumenty, sami arhivy, v jakyh ščoś šče može buty, ale vy tudy šče ne «dijšly».

Pro pošuky v peršodžerelah

Koly pysav svoju doktorśku, prysvjačenu same džerelam z genealogiї seljan Podiľśkoї guberniї, to ob’їzdyv 12 arhivnyh ustanov Rosiї, Poľšči i Ukraїny. I veś čas sam stykavsja z cym pytannjam: «Čogo vy do nas pryїhaly? Ščo može buty po podiľśkyh seljanah u nas u Varšavi, Peterburzi, Moskvi?». A vyjavljajeťsja, je! I može buty bozna-de, tam, de my ne ujavljajemo. A potim z’jasuvalosja, ščo ščoś je i v Nju-Jorku — i de tiľky nemaje. Cej pošuk bezkinečnyj. Zvyčajno, ljudy hočuť vybuduvaty te, ščo vony nazyvajuť derevom, ocju shemu, a potim hočeťsja na neї «lystočky» načipljaty — i cej proces je duže tryvalym.

Jurij Legun: «Spočatku ne groši, a ideja maje buty. Adže arhivy zberigajuť našu kolektyvnu pam’jať» 2

Pro zakordonnyj dosvid ta ukraїnśki realiї

— U Vinnyci je misto-pobratym Keľce. Kiľka rokiv tomu ja vvažav svoїm obov’jazkom poznajomytysja z kolegamy z kelećkogo arhivu. Ale tam u nyh taka cikava sytuacija, ščo jakraz Kelećkyj vojevodśkyj arhiv — ce peršyj arhiv Poľšči, jakyj potrapyv pid programu onovlennja. Peršyj, jakyj buv onovlenyj, — same cej arhiv: jogo perenesly v kolyšnju vijśkovu budivlju, povnistju prylaštovanu pid arhivnu spravu. Na toj moment ce  buvfaktyčno odyn iz najkraščyh i najnovišyh poľśkyh arhiviv našogo rivnja. I zvyčajno, koly ja iz pani dyrektorkoju hodyv tym arhivom, vona meni pokazuvala vse ščo u nyh je i veś čas mene zaspokojuvala i kazala: «Ne perežyvajte, my neščodavno buly taki sami. I tak samo, jak vy u jezuїtśkomu monastyri, my jutylysja v starij synagozi i maly ci vsi problemy, — aśogodni sytuacija zminylasja». Budemo j my optymistamy, hoča poky ščo, na žaľ, u Vinnyci, v Ukraїni za 25 rokiv nezaležnosti žodnoї novoї arhivnoї budivli ne zvedeno — za vynjatkom Mykolaїvśkogo miśkogo arhivu, jakyj misto zbuduvalo.

Na Solom’janci ci znamenyti dvi veži — vygnaly centraľni korpusy,  ale tak i ne zaveršyly, grošej nemaje, i ce dilo zavyslo. I po oblastjah analogična sytuacija. Faktyčno vsi ukraїnśki arhivy, za vynjatkom duže nebagaťoh, straždajuť čerez te, ščo nemaje shovyšč. Hiba ščo Ivano-Frankivśk: їm viddaly kolyšnju «Oblknygu» pid sklady, tomu teper u nyh problem nemaje zi shovyščem.

Shovyšča zapovneni, na 100%, na 99%, na 94% i tak dali, faktyčno — zabyti vščent i pryjmaty normaľno dokumenty ne možuť. I ce zvyčajno problema nomer odyn, načebto ne duže tehnična. Jakby my maly možlyvisť zakupovuvaty i vykorystovuvaty stelažne obladnannja z rolykamy, jaki їzdjať, to vse ce zajmaje v 1,5 razy menše miscja. Takož vsi arhivy majuť zabezpečuvaty temperaturu ta riveń vologosti v svoїh shovyščah. Iz cym takož je problemy: vse ce potrebuje velykyh vytrat na opalennja zymoju, na oholodžennja vlitku, i arhivy cyh grošej ne majuť, i bez ćogo zvodjať kinci z kincjamy. Cej rjad tehničnyh momentiv možna prodovžuvaty dali. Mabuť, v ćomu je j vyna samyh arhivistiv, jaki ne vmijuť čitko ta jasno pojasnyty svoju važlyvisť u suspiľnomu žytti ta svoї potreby.

Pro stan sprav ta DDT

— Dlja zberigannja važlyvyj temperaturno-vologisnyj režym. Takož kartonuvannja: vsi dokumenty majuť buty v kartonnyh korobkah. Ja ne možu skazaty točno skiľky, ale zalyšyvsja u nas šče pevnyj vidsotok sprav šče ne zakartonovanym.

U nas je laboratorija, restavratoriv skorotyly do minimumu, zalyšylasja odna pracivnycja, raniše bulo biľše. Vony zajmajuťsja tym, ščo rozšyvajuť, pidklejujuť, zšyvajuť, zaklejujuť spravy. Po-perše, na našomu rivni ce — duže nyźka fahovisť, tobto ce ne te, ščo malo by robytysja z cymy spravamy. Z inšogo boku, ja dumaju, ščo jakščo my ne možemo zabezpečyty normaľnyj riveń restavraciї, to čy varto cym zajmatysja?

Krašče my zrobymo elektronnu kopiju, z jakoju pracjuvatymuť doslidnyky, a cju spravu zakryjemo v korobku, postavymo na polycju do kraščyh časiv.

Takym čynom, my i spravu zahyščajemo vid zajvogo smykannja, j informaciju vykorystovujemo. Meni zdajeťsja, ščo same takym čynom treba dijaty. Ce duže jaskravo vydno na prykladi Hmeľnyćkogo arhivu. U 2004 roci odyn iz korpusiv todi šče Kam’janeć-Podiľśkogo arhivu, de zberigalysja materialy Podiľśkoї guberniї, stav žertvoju požeži. I todi blyźko 100 tys sprav buly poškodženi. Pislja ćogo vsi ci zalyšky perevezly v Hmeľnyćkyj — i śogodni tam znahodjaťsja usi ci spravy. I oś uže biľše 10 rokiv vony zajmajuťsja restavracijeju, Amerykanśke posoľstvo daly їm mašynu dlja naroščuvannja lystiv. Ce taka robota, jaka na ćomu istoryčnomu momenti osoblyvogo sensu ne nese. Ja vvažaju — i їhńomu dyrektorovi ce kazav, i vony nače zminjujuť cju svoju liniju, — ščo їm treba maksymaľno kopijuvaty, aby buly elektronni kopiї. Oś za ci roky vony vidrestavruvaly kiľka soteń sprav, porivnjano z sotneju tysjač, jaki zgorily, — taki tempy ce niščo.

Jurij Legun: «Spočatku ne groši, a ideja maje buty. Adže arhivy zberigajuť našu kolektyvnu pam’jať» 3

Arhiv — ce misce, de naviť dyrektorovi treba šukaty dokumenty v korobci

Pro dopomogu arhivu

— Pytannja skladne čerez svoju masštabnisť. My žyvemo v period reformuvannja bagaťoh galuzej: medyčna reforma, reforma samovrjaduvannja, finansova reforma, reforma v policiї i tak dali. Jak na mene, arhivna systema takož dožyla do togo času, ščo slid bulo by govoryty pro arhivnu reformu — i todi vzagali obgovoryty, jake misce zajmaje v deržavnomu aparati cja systema, jaki її zavdannja, dlja čogo vona potribna. Zaraz my vykonujemo ti zavdannja, jaki sformuľovani šče v 1950-h rokah, i my prodovžujemo cymy normatyvamy keruvatysja i prodovžujemo tak žyty. A todi vže v hodi cijeї dyskusiї očevydno možna vyjty na jakeś biľš jasne rozuminnja togo, ščo nam treba z arhivnoju systemoju robyty.

Pro organizacijne pidporjadkuvannja

Sogodni my opynylysja u skladi Ministerstva justyciї, my pidporjadkovani jomu. Logika jaka: my zberigajemo dokumenty, jaki majuť jurydyčnu sylu, vidpovidno Ministerstvo justyciї — naš kurator, naša kyїvśka služba vhodyť v systemu ministerstva. Ale na moju dumku, my takym čynom niveljujemo naše značennja jak zberigača istoryčnoї informaciї. Tomu ščo jurysty majuť pevni kompetenciї, ci ljudy pracjuvaly v inšyh systemah, i často prosto ne vystačaje vzajemorozuminnja miž namy i nymy pro te, dlja čogo my zajmajemosja cijeju robotoju.

Meni zdajeťsja, ščo my povynni zalyšatysja jakojuś ustanovoju, jaka zberigaje istoryčnu pam’jať, i todi nam potribno buty blyžče do kuľtury.

Pro strukturu arhivnyh ustanov

Sogodni v rajonah je rajonnyj arhivnyj viddil administraciї abo sektor, je rajonnyj trudovyj arhiv, jakyj zberigaje dokumenty pro staž roboty, pensiї i tak dali, jakščo je misto, to je miśkyj viddil. Treba rozibratysja, ščo z cijeju lankoju robyty, čy vono potribno na rivni rajoniv.

Inše pytannja, ščo my robymo na oblasnomu rivni. U nas je systema oblasnyh arhiviv postijnogo zberigannja. My znahodymosja v skladi strukturnogo pidrozdilu oblderžadministraciї, jaka faktyčno nas finansuje, kadrovo zabezpečuje. Sogodni ja nas postijno porivnjuju zi svoїmy susidamy, u nas Vinnyćkyj oblasnyj krajeznavčyj muzej za stinoju, naši kolegy. My zberigajemo pysemni pam’jatky, vony — rečovi. Vony utrymujuťsja z oblasnogo bjudžetu, my — z deržavnogo, u nas sklad menše 50 ljudej, u nyh — za 80, zymoju ja zahodžu, i v nyh nikoly ne buvaje holodno. Oś vam i miscevyj bjudžet.

Možlyvo, podumaty, obgovoryty taku systemu. Jakščo my zberigajemo dokumenty miscevyh ljudej, možlyvo bulo b logičniše viddaty ce pid samovrjaduvannja, haj by vono namy opikuvalosja, može todi naši problemy rozumitymuť krašče. Tut masa pytań, my jak dyrektory arhiviv їh vygološujemo,— maje projty jakeś take obgovorennja vseredyni spiľnoty, ale na žaľ, poky ščo ce ne nabulo tyh masštabiv, jaki by maly buty.

Jurij Legun: «Spočatku ne groši, a ideja maje buty. Adže arhivy zberigajuť našu kolektyvnu pam’jať» 4

Porady majbutnim arhivistam

— Pered arhivamy stoїť bagato riznyh zavdań, jaki možna zbyty do 2 važlyvyh blokiv. Z odnogo boku, my zajmajemosja istorijeju. My — ustanova, jaka zberigaje istoryčni dokumenty, publikuje їh, doslidžuje, systematyzuje, i my zberigajemo cju istoryčnu pam’jať regionaľnu. I meni cej vyd dijaľnosti zrozumilyj, blyźkyj, i same tomu, ščo ja — istoryk i je dyrektorom. Vidpovidno u cyh ljudej odni zavdannja, odna specyfika.

Ale arhivy oblasni vykonujuť šče odyn važlyvyj blok zavdań. My — ustanova, jaka vidpovidaje za stan arhivnoї spravy i dilovodstva v oblasti. Tobto my faktyčno majemo kontroljuvaty, jakym čynom do rivnja siľrady vidbuvajeťsja dilovodstvo, jaki dokumenty vony zalyšajuť i zberigajuť, v jakij formi, jak vony їh uporjadkovujuť, v jakomu stani vony zberigajuťsja. U nas je vidpovidni viddily — viddil formuvannja, jakyj pracjuje z ustanovamy i u nyh maje zabyraty dokumenty, organizacijnyj viddil, jakyj pracjuje bezposeredńo z trudovymy viddilamy — i ce vže zovsim inša robota. Ce — čynovnyćka robota, kontroljujuča. Tam je svoї vymogy, ljudy, jaki cym zajmajuťsja, — spravžni arhivisty, tomu ščo vony zajmajuťsja dilovodstvom. Vony dyvljaťsja na dokument ne jak na nosij istoryčnoї informaciї, a jak na dokument, jakyj maje svoї vlastyvosti, v jakomu maje buty zagolovok, nomer vstup, vysnovok toščo.

Ja ž istoryk, i v nas možlyvo deś je takyj «perekis». V mene je odna taka kolega doktor nauk v Mykolajevi — v Ukraїni zagalom 2 doktory nauk, jaki je dyrektoramy arhiviv. Tomu my serjozno zajmajemosja cijeju istoryčnoju skladovoju. Ale ne tiľky my, napryklad, Hmeľnyćkyj vzagali stvoryv takyj potužnyj centr — i vony zajmajuťsja vydavnyčoju spravoju serjozno. Kožen dokladajeťsja po-svojemu, i specyfika oblasnyh arhiviv duže vidriznjajeťsja.

Govoryty pro te, ščo same treba zrobyty važko. Hiba ščo davaty taki prosti vidpovidi: «Dajte biľše grošej». Ja rozumiju, ščo ce pravyľno.

Ja vvažaju, ščo spočatku ne groši, a ideja maje buty. A koly je ideja i vže pid neї groši — to ce vže zovsim inšyj efekt.

Teğy: Vinnycja, ljudy

Jakščo vy znajšly pomylku, buď laska, vydiliť fragment tekstu ta natysniť Ctrl Enter.

Dodaty komentar

Takyj e-mail vže zarejestrovano. Skorystujtesja Formoju vhodu abo vvediť inšyj.

Vy vkazaly nekorektni login abo paroľ

Vybačte, dlja komentuvannja neobhidno uvijty.
Šče
Vy čytajete sajt ukraїnśkoju latynkoju. Podrobyci v Manifesti
Hello. Add your message here.

Povidomyty pro pomylku

Tekst, jakyj bude nadislano našym redaktoram: