fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja

Nadija Pereviznyk — pro PR, startapy, žinok ta samoosvitu

Надія Перевізник — про PR, стартапи, жінок та самоосвіту
Nadija Pereviznyk – nezaležnyj specialist z marketyngu i PR z dosvidom iz 2006 roku, praktykujučyj lektor. A šče — spivvlasnycja zakladu PR Bar, do vlasnoї spravy pracjuvala z takymy vizijnymy u svoїh galuzjah kompanijamy, jak reklamno-marketynğova ağencija Fedoriv, «Sim’ja restoraniv Dimy Borysova», mižnarodna konferencija TEDxKyiv. Zaraz spivpracjuje iz 1991 Open Data Incubator — a zustrilysja i govoryly my iz neju pid čas iForum-2017 u Kyjevi naprykinci travnja
Надія Перевізник – незалежний спеціаліст з маркетингу і PR з досвідом із 2006 року, практикуючий лектор. А ще — співвласниця закладу PR Bar, до власної справи працювала з такими візійними у своїх галузях компаніями, як рекламно-маркетинґова аґенція Fedoriv, «Сім’я ресторанів Діми Борисова», міжнародна конференція TEDxKyiv. Зараз співпрацює із 1991 Open Data Incubator — а зустрілися і говорили ми із нею під час iForum-2017 у Києві наприкінці травня
Читати кирилицею

Speciaľni možlyvosti

Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja
Kontrastna versija
  Розмова як споглядання у дзеркало — чим довше вона триває, тим з більш цікавими нюансами можна побачити відображення. Говорити про сам лише PR та стратегічні комунікації нудно, тому ми трохи зачепили тему життя і того, що набридає, надихає або втомлює чи радує Надію у професії піарника зокрема і менеджера загалом. — Існує стереотип, що в піарі працюють в основному жінки. Це так чи ні — і чому взагалі виник цей стереотип?. Жінки в більшості, але є й також чоловіки, які є дійсно високоефективними. До речі, чоловіків я зустрічала в основному в комунікаціях в політиці, великому бізнесі, в корпоративному секторі — там в піарі також трапляються чоловіки. — Трапляються звучить так якось.... — Непереконливо? Трапляються, напевно в меншій кількості. Дивися: тут все надзвичайно просто. Це дійсна елементарна реальна різниця між чоловіком та жінкою, фізіологічна, біологічна, ґендерна. Жінка набагато більш комунікативна. Це — факт, психологами та фізіологами встановлений. А піар — це комунікація. І жінка на своєму рівні — вербальному, невербальному — є саме більш комунікабельною. Це — природній стан речей. Це — природовідповідна жінці робота, плюс рівень стресостійкості, дипломатичності, гнучкості. Комунікація — це робота з повітрям, симулякр, і там, як ніде сходяться в битві еґо, амбіції. А жінки є дипломатками по своїй природі. — Ти сказала про призначення жінок-дипломаток, і я згадала про практику призначення на посади міністрів внутрішніх справ, в структурах безпеки.... — Жінок? Так, в Німеччині, в Америці. — Це така практика, яка дозволяє мінімізувати вирішення проблем із задіянням військової сили та зброї?. — Абсолютно вірно. І це — дуже класно. Мені здається, якби жінка нарешті стала в Україні президенткою, тоді би ми би швидше закінчили війну. В різних країнах це було в різні періоди, коли державу очолювали жінки. Навіть в Індії, в Латинській Америці. А уяви собі, якби в США на чолі стала жінка, от як зараз Тереза Мей у Великобританії чи канцлерка Ангела Меркель. Те, що роль піарниці більше пасує жінці, не означає, що чоловіки не можуть бути ефективними у цій ролі.. . . — Що найскладніше у професії піарника?. — Найскладніше — звести до спільного знаменника різні думки учасників процесу і подати їх зрозумілою мовою для тих цільових аудиторій, для яких ти працюєш. До роботи в інноваціях я працювала в політиці. Щоби пояснити людям не так, як один політик відомий пояснює політичний процес скотиняками, а більше з повагою, з розумінням того, що буде відбуватися далі — для цього треба бути таким криптографом. Треба бути дешифратором, як машина Енігма, яка у нацистів шифрувала накази по фронту (сміється). Дуже важливо професійну термінологію в цій комунікації спрощувати для тих цільових аудиторій, для яких ти працюєш — навіть для медіа. Зараз світ весь живе у стилі Simply the best. І важливо вміти почути всіх, перекласти це без вульгаризації. Те, що робить наприклад Трамп — це вульгаризація. Ми вже, люди, досягли нормального розвитку, а ці чуваки на кшталт Трампа нас тягнуть назад. А ще в PR складно бути комунікатором, дипломатом, психологом, хостес, гейшею, репетитором, охоронцем і нянькою одночасно. І до речі, ця спеціальність насправді для зрілих людей. Ти можеш допомагати відбуватися дійсно класним речам, бути фаховим медіумом. Це не означає, що ти маєш бути як загнаний кінь із постійно насупленим лицем. Навпаки: ефективних піарників ми мало знаємо. Найкрутіші спеціалісти в Україні з піару не надто відомі, вони просто роблять в корпораціях чи політиці круті речі. Я не люблю термін сірі чи чорні кардинали.. . . Надія Перевізник вірить у посмішку. . — А ти не втомлюєшся від людей?. — Звісно, що втомлююся. Тому кожного тижня я намагаюся провести півдня сама в неділю, без нікого, без нічого, без телефону. Комунікації дуже втомлюють. Я ввечері роблю з телефоном пік-пік [показує, як відключає телефон]; а ще намагаюся не працювати в потоках (як на телебаченні, в медіа). Я просто вклоняюся перед людьми, які на телебаченні працюють і все це витримують. Комунікація забирає багато енергії. Ти приходиш додому втомлений і думаєш наче город копав. І треба сидіти, гуляти, слухати музику, гладити тваринок (а може чоловіків) [сміється], пекти хліб, місити глину — що-небудь таке, коротше кажучи. — Це найважче. А що найлегше?. — В піарі? Я так відразу  не скажу. Але йти в комунікації, не маючи до них схильності, цього вчитися можна. Але це дуже важко — та й навіщо це робити. Дійсно правильна стратегія — це розвивати свої сильні сторони, до речі, про це гарно каже шахматист Каспаров. Він зараз живе в Америці і є консультантом бізнесу та організацій. І він дуже просто говорить, що всі легендарні гравці в шахи просто розвивають свої сильні сторони. Хтось крутіший математик, хтось — крутіший інтуїт. Коли ти розвиваєш свою сильну сторону, а потім підтягуєш слабку, то тоді простіше досягнути результатів. Найлегше — це якщо ти любиш людей. Я наприклад не люблю всю цю розовість, ванільність. Я до людей ставлюся так, що у кожного можна знайти якесь зернятко (певно, це частина моєї педагогічної практики), бо в кожного є щось цікаве, якась історія. І повага — якщо ти людина ціннісна, поважаєш, любиш, тоді це легко. А якщо ти ставишся до цього як до заробляння грошей — то нелегко. Зараз — час щирості, мені здається, це нова парадигма в бізнесі, в політиці, в усьому.. . . Зайва формальність, уся ця пташина мова, — все це відходить в минуле. Люди хочуть більше простоти, більше щирості, у цього є великий індекс цитування. Тут тонка межа із демагогією — але це можливо навіть важче, аніж бути формальним і затягнутим в костюм. — Які три помилки допускають піарники в Україні?. — Зайвий формалізм — ця ера вже минула, на мою думку. Навіть у формулюванні речень у листах. Далі йде прихильність до старих схем — мені не подобається формалізм. Я сама далеко не всю карєру працювала піарником, наприклад зараз я є співвласницею бізнесу, і коли знаєш якісь такі суперформальні формулювання, —  мені нудно і я не ведуся на такий піар. Інша помилка — агресивно намагатися влазити у чужий світ. Піарник завжди має намагатися розуміти продукти, проекти з яким працює — і зробити їх цікавими, додати цієї перчинки, показати їхню актуальність, їхню потрібність. І одночансо розуміти, що ти вламуєшся в реальність власників бізнесу, в життя журналістів, а у них є свої інформаційні потоки. І ти маєш їх зацікавити. І ще досі є такі піарники, які вірять виключно в прес-релізи і корпоративні бюджети — прес-реліз це взагалі жахливий якийсь термін — прес-реліз, пост-реліз, ніхто ті файли не читає. — А як тоді подавати інформацію?. — Ну дивися, навіть той самий анонс, запрошення — все це можна переформулювати. Я намагаюся підходити до цього персонально. Я ніколи не працювала в проектах, де вимагаються сильно великі цитування кількісні — я прихильник якості. Мені краще зробити один дійсно класний проект в медіа — не втулити їм своє, щоби вони копіпейстили, а почути медіа, почути їхню політику, зробити з ними разом цікавий проект, аніж копіпейст 10 релізів на сайтах низької якості. Такий підхід в нульових можливо і був затребуваний, але не зараз. Якщо ми зайдемо в Вікіпедію і подивимося визначення комунікації, то це слово походить від латинського слова обєднувати — і для мене комунікація починається всередині компанії, коли команда збирається і обговорює події, івенти, конференції. А не піарник сам собі придумує якісь інфоприводи. Комунікація — це інфополе всередині проекту, яке транслюється назовні. Це все як у фізиці — поля навколо проекту. У відомого історика Ярослава Грицака є фраза, Нація — це комунікація. Про зміни. У нас звикли вважати, що політики і держава, це одні бандити. Але це має змінюватися — між державою і громадянами досі велика прірва: громадяни не знають, що робить держава, а держава не старається пояснити громадянам, що вона робить. В нас ніхто назагал не знає, наскільки насправді важко робити, наприклад, бюджет міста, важко розподіляти, контролювати — влада собі як влада, суцільні курва бандити (як в Андруховича ця цитата). Громадяни собі не сильно цікавляться — всі мудаки, говорить дорогою весь тролейбус. І держава собі чухається і не сильно намагається пояснювати, що вона робить, бо у мутній воді легше ловити велику рибу. Я бачу стільки класних маленьких українських бізнесів і великих — у всіх проблеми з комунікацією, причому всередині компанії. От і все — а що можна говорити про комунікацію назовні? Все це як айсберґ — це починається зсередини. Я з тих спеціалістів, котрі приходять і хочуть найперше аби всередині команди було одне бачення, яке буде легко транслювати назовні, де всі знають, куди йдуть. Тоді кожен стає піарником, і коже н є обличчям компанії. Про цифрові технології. Діджітал — це супер, але поки ми з тобою тут сидимо і в нас температура 36,6 і в нас не вживлені в сітківку ока якісь сенсори і тут на руках немає кнопочок, і поки ми ще не роботизовані — ми з тобою залишаємося людьми. І ніхто не відміняв візуальний контакт, тактильний, комунікація має просту природу — шумери колись писали на глиняних табличках, а ми зараз в чаті робимо те саме. Легендарна Джоконда — та зараз кожна дівчина в клубі з губами робить селфі, і це теж візуальна комунікація. Суть її не змінюється — змінюються форми, канали, а суть ні. І я кайфую від цього усвідомлення, тому що я психолог, соціолог, антрополог — обожнюю досліджувати людей. І поки зараз у 2017-му (і ще десь років 5-7-10) всі ці месенджери і твітери — це все форми, канали. Комунікація вербальна, невербальна, візуальна — все це працює до цих пір. А ефективна комунікація завжди оперує усіма формами. Я — прихильник не лише фактів і текстів; я люблю інфографіку, я хочу, щоби людина спробувала, помацала, подивилася. Інкубатори, стартапи, муніципальна політика — та візьми і поясни це просто: з бюджету міста взяли 60 млн, а за них можна поміняти вікна там, а за це можна скласти рядок із грошей довжиною в стільки-то — це історія про те, як розповідати наочно і просто про складне. Я використовую алегорії, кейси, приклади — і мені важко зрозуміти, чого це не роблять всі люди, а всі ходять, захоплюються, кличуть на проекти, і ти дивуєшся, бо думаєш, що всі люди мають це бачити і розуміти, а виявляється, не всі такі [сміється]. — Як ти ставишся до фрази зробіть хобі своєю роботою?. — Дуже позитивно, бо зараз тільки так: світ змінився, і ми не живемо тоді, коли ти ходив 15 років на один завод, а вдома клеїв марки. Зараз дуже важко мати роботу і хобі — бо час змінився, він дуже швидкий і стиснутий, і мені здається, проактивні люди можуть лише встигати відновлюватися (це і про спорт, і про йогу, і про подібні речі). Не вважаю, що зараз можна встигнути, маючи одночасно і роботу, і хобі. Тому треба робити хобі своєю роботою. — Який найнеочікуваніший проект тобі траплявся, такий, що ти би ніколи не подумала б?. — Оцей, де я зараз [сміється]. Я за 10 років карєри ще не працювала з інноваціями. — Тобто навіть після роботи у політиці?. —  Так. Політична комунікація доволі зрозуміла насправді. На мою думку, піар зараз існує в політиці і у великих бізнесах, земля, нафта, ресурси, інновації ті ж самі; але це тільки великі масштаби, коли це питання репутації. Якщо є маленька компанія і в неї є піарник — мені шкода цю компанію. Для мене цей проект із технологіями є екзотикою по суті, бо я — гуманітарій, і шалено закохана в створення технологій, і мене інновації тебе дуже цікавлять. Для мене стартапи — це доволі неочікувано. — Які три книги ти би порадила власникам бізнесу чи керівникам, які мало знають про піар і це би їм помогло скласти про комунікації бодай якесь уявлення?. — Не повіриш, але це будуть книги по психології та соціології — це не буде Котлер чи Оґілві. Щоби зрозуміти, що таке піар, треба почитати книги по психології. Маршалл Маклюен — його важкувато читати, але варто знати. Дейл Карнеґі — смішно, але факт: не можна щось розуміти в піарі, не розуміючи спілкування. Книги, які я би рекомендувала — це: Як перестати непокоїтися і почати жити Дейла Карнеґі, Ігри, в які грають люди Еріка Берна, Закони медіа Маршалла Маклюена. Власникам бізнесу можна бути на двох полюсах — або бути амбасадорами свого бренду, або сірими кардиналами. Хто робить Pepsi — ти не знаєш. А хто робить Tesla — ти знаєш. І це — два шляхи. Це не одзначає, що Pepsi погана. просто є два різних шляхи; якщо тобі природа дала стільки енергії, що ти можеш шерити все це — але є ті, хто наймають цілі відділи, бо не хочуть бути публічними. В мене колись був клієнт — магнат, супервізіонер, і в мене з ним була наступна розмова, він каже: Дивись, я хочу, щоби продукт працював, але щоби мене ніхто не знав взагалі — мета не мене піарити, а змінювати сумний стан речей. А я щоби міг ходити по Києву, їв морозиво і ніхто би мене навіть не упізнавав.. . . Тому напевно і моя порада про книги вас здивує. Якщо ти хочеш бути публічним слід задуматися, що популярність і впливовість не завжди тотожні. А для мене комунікація — це продовження твоєї природи. Тебе можуть навчити гладити по руці і зваблювати лестощами журналістів та інвесторів — але це одразу видно, люди інтуїтивно визначають, що ними маніпулюють. І навіть коли людина видається злою чи егоїстом, але зрозумілі правила гри, то це набагато краще. Про промови, що надихають. Мене колись запитали, яка промова на мою думку найкраща. Промова — це фантик, це вишенька на торті. Якби Джобс був обмеженим самозванцем, то його промова в університеті ніколи нікого би не сколихнула. Якби Мартін Лютер Кінґ не горів цією справою, 250 тис у Вашинґтоні не прийшли би на цей мітинг без фейсбука — якби він хотів просто пачку грошей і місце в Конґресі, чи прийшло би 250 тис людей його послухати в 1960-х, і з них білих було 30%?! Хіба були би мільйонні перегляди у Джобса, якби він не говорив щирі речі? Малковича промову бачили, коли йому вручали премію Шевченківську премію? Єдина біда, що він відтараторив, бо боявся, що не встигне — він при президенті говорить про вади його політики, це — сила натури. А сама по собі промова — це просто вишенька на торті, і ніякий піарник чи спічрайтер тебе цього не навчить, бо всі твої демони повилазять назовні, як у фільмах Міядзакі. От і вся правда про комунікацію. Слова, сказані від серця та голови, потрапляють туди само. Добре що є соцмережі і боти — але поки що без машинного навчання це просто боти, не люди.. . . — Зараз просто навала якихось курсів — і вартість їх настільки різко відрізняється, що страшно стає. Як ти до цього ставишся і чи треба це взагалі?. — До навчання я ставлюся дуже серйозно. Мені природа, Бог чи космос дали оці навички, і я просто можу їх розвивати. Зізнаюся чесно, в якийсь момент я ледве не стратила, бо зловила внутрішню зірку: мовляв, я все знаю, все розумію, осідлала коника комунікацій — і ледве не втратила нормальні проекти. А вчитися треба постійно — не можна бути піарником, не знаючи психології, соціології, етики, комунікації, базових речей, які поки не міняються. Треба просто обирати. У нас, на жаль, хоч і сильна школа у психіатрії, в психології послабше. І тут треба старатися вчитися у людей, які вчилися за кордоном. Днями і зустріла Сашка Акименка [засновник медіаресурсу Platforma] — він після свого Стенфорду читає воркшопи, він хоча би так це транслює для інших. Оксана Гошва так само, після MBA в Барселоні зараз викладає у KSE, наскільки я знаю. Хоча би у таких людей треба вчитися. Це не завжди означає, що треба кидатися на якісь модні дипломи — просто треба вчитися не за критеріями вартості курсів. Ми от сидимо, а там навпроти — Будинок вчених, знаєш, скільки там люди заробляють? А там є світила науки. Там гонорар за лекцію — 500 грн. Вчитися треба постійно, але чимдорожча лекція — не показник її якості.. . . — Ти про міждисциплінарний підхід?. — Так, абсолютно. Не розумію, як можна працювати в певній сфері і не цікавитися історією предмету. І ти знаєш, я прийшла в комунікації, прожила шлях від захоплення до відречення і до повернення назад — а зараз думаю, що не пізно, Іване, до школи, а що я просто хочу бути медіумом до хороших речей, справ та проектів. Для того, в що я вірю — в політиці, в науці, в медіа, в інноваціях, в барній культурі. Я просто не головна персона на сцені — я прожектор. Я просто пристрасна натура, яка захоплюється тим, із чим працює. І це усвідомлення — це велике щастя. Бо природовідповідність — це дуже важливо. Чи зміниться це? Я не знаю. Я тільки зрозуміла, що далі робити і як далі жить. Он Маск і в космос запускає модулі й одночасно прокладає підземні тунелі. Це ж наче діаметрально протилежні речі, міг би чимось одним займатися, так? Але світ змінився і зараз можна займатися різними речами, подекуди діаметрально протилежними. Може в тому й ключик, може так ми цей світ і врятуємо?. . .
09.06.2017,11:53
0
Anna Savčynśka
Реклама 👇 Замовити

Rozmova jak spogljadannja u dzerkalo — čym dovše vona tryvaje, tym z biľš cikavymy njuansamy možna «pobačyty» vidobražennja. Govoryty pro sam lyše PR ta strategični komunikaciї nudno, tomu my trohy začepyly temu žyttja i togo, ščo nabrydaje, nadyhaje abo vtomljuje čy raduje Nadiju u profesiї piarnyka zokrema i menedžera zagalom.

— Isnuje stereotyp, ščo v piari pracjujuť v osnovnomu žinky. Ce tak čy ni — i čomu vzagali vynyk cej stereotyp?

Žinky v biľšosti, ale je j takož čoloviky, jaki je dijsno vysokoefektyvnymy. Do reči, čolovikiv ja zustričala v osnovnomu v komunikacijah v polityci, velykomu biznesi, v korporatyvnomu sektori — tam v piari takož trapljajuťsja čoloviky.

— «Trapljajuťsja» zvučyť tak jakoś…

— Neperekonlyvo? Trapljajuťsja, napevno v menšij kiľkosti. Dyvysja: tut vse nadzvyčajno prosto. Ce dijsna elementarna reaľna riznycja miž čolovikom ta žinkoju, fiziologična, biologična, ğenderna. Žinka nabagato biľš komunikatyvna. Ce — fakt, psyhologamy ta fiziologamy vstanovlenyj. A piar — ce komunikacija. I žinka na svojemu rivni — verbaľnomu, neverbaľnomu — je same biľš komunikabeľnoju. Ce — pryrodnij stan rečej. Ce — pryrodovidpovidna žinci robota, pljus riveń stresostijkosti, dyplomatyčnosti, gnučkosti. Komunikacija — ce robota z povitrjam, symuljakr, i tam, jak nide shodjaťsja v bytvi eğo, ambiciї. A žinky je dyplomatkamy po svoїj pryrodi.

— Ty skazala pro pryznačennja žinok-dyplomatok, i ja zgadala pro praktyku pryznačennja na posady ministriv vnutrišnih sprav, v strukturah bezpeky…

— Žinok? Tak, v Nimeččyni, v Ameryci.

— Ce taka praktyka, jaka dozvoljaje minimizuvaty vyrišennja problem iz zadijannjam vijśkovoї syly ta zbroї?

— Absoljutno virno. I ce — duže klasno. Meni zdajeťsja, jakby žinka narešti stala v Ukraїni prezydentkoju, todi by my by švydše zakinčyly vijnu. V riznyh kraїnah ce bulo v rizni periody, koly deržavu očoljuvaly žinky. Naviť v Indiї, v Latynśkij Ameryci. A ujavy sobi, jakby v SŠA na čoli stala žinka, ot jak zaraz Tereza Mej u Velykobrytaniї čy kanclerka Angela Merkeľ.

Te, ščo roľ piarnyci biľše pasuje žinci, ne označaje, ščo čoloviky ne možuť buty efektyvnymy u cij roli.

— Ščo najskladniše u profesiї piarnyka?

— Najskladniše — zvesty do spiľnogo znamennyka rizni dumky učasnykiv procesu i podaty їh zrozumiloju movoju dlja tyh ciľovyh audytorij, dlja jakyh ty pracjuješ. Do roboty v innovacijah ja pracjuvala v polityci. Ščoby pojasnyty ljudjam ne tak, jak odyn polityk vidomyj pojasnjuje polityčnyj proces «skotynjakamy», a biľše z povagoju, z rozuminnjam togo, ščo bude vidbuvatysja dali — dlja ćogo treba buty takym kryptografom. Treba buty dešyfratorom, jak mašyna «Enigma», jaka u nacystiv šyfruvala nakazy po frontu (smijeťsja).

Duže važlyvo profesijnu terminologiju v cij komunikaciї sproščuvaty dlja tyh ciľovyh audytorij, dlja jakyh ty pracjuješ — naviť dlja media. Zaraz svit veś žyve u styli Simply the best. I važlyvo vmity počuty vsih, pereklasty ce bez vuľgaryzaciї. Te, ščo robyť napryklad Tramp — ce vuľgaryzacija. My vže, ljudy, dosjagly normaľnogo rozvytku, a ci čuvaky na kštalt Trampa nas tjagnuť nazad.

A šče v PR skladno buty komunikatorom, dyplomatom, psyhologom, hostes, gejšeju, repetytorom, ohoroncem i njańkoju odnočasno. I do reči, cja speciaľnisť naspravdi dlja zrilyh ljudej. Ty možeš dopomagaty vidbuvatysja dijsno klasnym rečam, buty fahovym mediumom. Ce ne označaje, ščo ty maješ buty jak zagnanyj kiń iz postijno nasuplenym lycem. Navpaky: efektyvnyh piarnykiv my malo znajemo. Najkrutiši specialisty v Ukraїni z piaru ne nadto vidomi, vony prosto robljať v korporacijah čy polityci kruti reči.

Ja ne ljublju termin «siri» čy «čorni kardynaly».

Nadija Pereviznyk — pro PR, startapy, žinok ta samoosvitu 1
Nadija Pereviznyk viryť u posmišku

— A ty ne vtomljuješsja vid ljudej?

— Zvisno, ščo vtomljujusja. Tomu kožnogo tyžnja ja namagajusja provesty pivdnja sama v nedilju, bez nikogo, bez ničogo, bez telefonu. Komunikaciї duže vtomljujuť. Ja vvečeri roblju z telefonom pik-pik [pokazuje, jak vidključaje telefon]; a šče namagajusja ne pracjuvaty «v potokah» (jak na telebačenni, v media). Ja prosto vklonjajusja pered ljuďmy, jaki na telebačenni pracjujuť i vse ce vytrymujuť.

Komunikacija zabyraje bagato energiї. Ty pryhodyš dodomu vtomlenyj i dumaješ «nače gorod kopav». I treba sydity, guljaty, sluhaty muzyku, gladyty tvarynok (a može čolovikiv) [smijeťsja], pekty hlib, misyty glynu — ščo-nebuď take, korotše kažučy.

— Ce najvažče. A ščo najlegše?

— V piari? Ja tak vidrazu  ne skažu. Ale jty v komunikaciї, ne majučy do nyh shyľnosti, ćogo včytysja možna. Ale ce duže važko — ta j naviščo ce robyty. Dijsno pravyľna strategija — ce rozvyvaty svoї syľni storony, do reči, pro ce garno kaže šahmatyst Kasparov. Vin zaraz žyve v Ameryci i je konsuľtantom biznesu ta organizacij. I vin duže prosto govoryť, ščo vsi legendarni gravci v šahy prosto rozvyvajuť svoї syľni storony. Htoś krutišyj matematyk, htoś — krutišyj intuїt. Koly ty rozvyvaješ svoju syľnu storonu, a potim pidtjaguješ slabku, to todi prostiše dosjagnuty rezuľtativ.

Najlegše — ce jakščo ty ljubyš ljudej. Ja napryklad ne ljublju vsju cju «rozovisť», vaniľnisť. Ja do ljudej stavljusja tak, ščo u kožnogo možna znajty jakeś «zernjatko» (pevno, ce častyna mojeї pedagogičnoї praktyky), bo v kožnogo je ščoś cikave, jakaś istorija.

I povaga — jakščo ty ljudyna cinnisna, považaješ, ljubyš, todi ce legko. A jakščo ty stavyšsja do ćogo jak do zarobljannja grošej — to nelegko.

Zaraz — čas ščyrosti, meni zdajeťsja, ce nova paradygma v biznesi, v polityci, v uśomu.

Zajva formaľnisť, usja cja ptašyna mova, — vse ce vidhodyť v mynule. Ljudy hočuť biľše prostoty, biľše ščyrosti, u ćogo je velykyj indeks cytuvannja. Tut tonka meža iz demagogijeju — ale ce možlyvo naviť važče, aniž buty formaľnym i zatjagnutym «v kostjum».

Nadija Pereviznyk — pro PR, startapy, žinok ta samoosvitu 2

— Jaki try pomylky dopuskajuť piarnyky v Ukraїni?

— Zajvyj formalizm — cja era vže mynula, na moju dumku. Naviť u formuljuvanni rečeń u lystah. Dali jde pryhyľnisť do staryh shem — meni ne podobajeťsja formalizm. Ja sama daleko ne vsju kar’jeru pracjuvala piarnykom, napryklad zaraz ja je spivvlasnyceju biznesu, i koly znaješ jakiś taki superformaľni formuljuvannja, —  meni nudno i ja ne vedusja na takyj piar.

Inša pomylka — agresyvno namagatysja vlazyty u čužyj svit. Piarnyk zavždy maje namagatysja rozumity produkty, proekty z jakym pracjuje — i zrobyty їh cikavymy, dodaty cijeї «perčynky», pokazaty їhnju aktuaľnisť, їhnju potribnisť. I odnočanso rozumity, ščo ty vlamuješsja v reaľnisť vlasnykiv biznesu, v žyttja žurnalistiv, a u nyh je svoї informacijni potoky. I ty maješ їh zacikavyty. I šče dosi je taki piarnyky, jaki virjať vyključno v pres-relizy i korporatyvni bjudžety — pres-reliz ce vzagali žahlyvyj jakyjś termin — pres-reliz, post-reliz, nihto ti fajly ne čytaje.

— A jak todi podavaty informaciju?

— Nu dyvysja, naviť toj samyj anons, zaprošennja — vse ce možna pereformuljuvaty. Ja namagajusja pidhodyty do ćogo personaľno. Ja nikoly ne pracjuvala v proektah, de vymagajuťsja syľno velyki cytuvannja kiľkisni — ja pryhyľnyk jakosti. Meni krašče zrobyty odyn dijsno klasnyj proekt v media — ne vtulyty їm svoje, ščoby vony kopipejstyly, a počuty media, počuty їhnju polityku, zrobyty z nymy razom cikavyj proekt, aniž kopipejst 10 reliziv na sajtah nyźkoї jakosti. Takyj pidhid v «nuľovyh» možlyvo i buv zatrebuvanyj, ale ne zaraz.

Jakščo my zajdemo v Vikipediju i podyvymosja vyznačennja komunikaciї, to ce slovo pohodyť vid latynśkogo slova «ob’jednuvaty» — i dlja mene komunikacija počynajeťsja vseredyni kompaniї, koly komanda zbyrajeťsja i obgovorjuje podiї, iventy, konferenciї. A ne piarnyk sam sobi prydumuje jakiś infopryvody. Komunikacija — ce infopole vseredyni proektu, jake transljujeťsja nazovni. Ce vse jak u fizyci — polja navkolo proektu. U vidomogo istoryka Jaroslava Grycaka je fraza, «Nacija — ce komunikacija».

Pro zminy

U nas zvykly vvažaty, ščo polityky i deržava, ce odni bandyty. Ale ce maje zminjuvatysja — miž deržavoju i gromadjanamy dosi velyka prirva: gromadjany ne znajuť, ščo robyť deržava, a deržava ne starajeťsja pojasnyty gromadjanam, ščo vona robyť. V nas nihto nazagal ne znaje, naskiľky naspravdi važko robyty, napryklad, bjudžet mista, važko rozpodiljaty, kontroljuvaty — «vlada sobi jak vlada, suciľni kurva bandyty» (jak v Andruhovyča cja cytata). Gromadjany sobi ne syľno cikavljaťsja — «vsi mudaky», govoryť dorogoju veś trolejbus. I deržava sobi čuhajeťsja i ne syľno namagajeťsja pojasnjuvaty, ščo vona robyť, bo u mutnij vodi legše lovyty «velyku rybu». Ja baču stiľky klasnyh maleńkyh ukraїnśkyh biznesiv i velykyh — u vsih problemy z komunikacijeju, pryčomu vseredyni kompaniї. Ot i vse — a ščo možna govoryty pro komunikaciju nazovni? Vse ce jak ajsberğ — ce počynajeťsja zseredyny. Ja z tyh specialistiv, kotri pryhodjať i hočuť najperše aby vseredyni komandy bulo odne bačennja, jake bude legko transljuvaty nazovni, de vsi znajuť, kudy jduť. Todi kožen staje piarnykom, i kože n je oblyččjam kompaniї.

Pro cyfrovi tehnologiї

Didžital — ce super, ale poky my z toboju tut sydymo i v nas temperatura 36,6 i v nas ne vžyvleni v sitkivku oka jakiś sensory i tut na rukah nemaje knopočok, i poky my šče ne robotyzovani — my z toboju zalyšajemosja ljuďmy. I nihto ne vidminjav vizuaľnyj kontakt, taktyľnyj, komunikacija maje prostu pryrodu — šumery kolyś pysaly na glynjanyh tablyčkah, a my zaraz v čati robymo te same. Legendarna «Džokonda» — ta zaraz kožna divčyna v klubi z gubamy robyť selfi, i ce tež vizuaľna komunikacija. Suť її ne zminjujeťsja — zminjujuťsja formy, kanaly, a suť ni. I ja kajfuju vid ćogo usvidomlennja, tomu ščo ja psyholog, sociolog, antropolog — obožnjuju doslidžuvaty ljudej. I poky zaraz u 2017-mu (i šče deś rokiv 5-7-10) vsi ci mesendžery i tvitery — ce vse formy, kanaly. Komunikacija verbaľna, neverbaľna, vizuaľna — vse ce pracjuje do cyh pir. A efektyvna komunikacija zavždy operuje usima formamy. Ja — pryhyľnyk ne lyše faktiv i tekstiv; ja ljublju infografiku, ja hoču, ščoby ljudyna sprobuvala, pomacala, podyvylasja. Inkubatory, startapy, municypaľna polityka — ta viźmy i pojasny ce prosto: z bjudžetu mista vzjaly 60 mln, a za nyh možna pominjaty vikna tam, a za ce možna sklasty rjadok iz grošej dovžynoju v stiľky-to — ce istorija pro te, jak rozpovidaty naočno i prosto pro skladne.

Ja vykorystovuju alegoriї, kejsy, pryklady — i meni važko zrozumity, čogo ce ne robljať vsi ljudy, a vsi hodjať, zahopljujuťsja, klyčuť na proekty, i ty dyvuješsja, bo dumaješ, ščo vsi ljudy majuť ce bačyty i rozumity, a vyjavljajeťsja, ne vsi taki [smijeťsja].

— Jak ty stavyšsja do frazy «zrobiť hobi svojeju robotoju»?

— Duže pozytyvno, bo zaraz tiľky tak: svit zminyvsja, i my ne žyvemo todi, koly ty hodyv 15 rokiv na odyn zavod, a vdoma kleїv marky. Zaraz duže važko maty robotu i hobi — bo čas zminyvsja, vin duže švydkyj i stysnutyj, i meni zdajeťsja, proaktyvni ljudy možuť lyše vstygaty vidnovljuvatysja (ce i pro sport, i pro jogu, i pro podibni reči). Ne vvažaju, ščo zaraz možna vstygnuty, majučy odnočasno i robotu, i hobi. Tomu treba robyty hobi svojeju robotoju.

01/ 03

— Jakyj najneočikuvanišyj proekt tobi trapljavsja, takyj, ščo ty by nikoly ne podumala b?

— Ocej, de ja zaraz [smijeťsja]. Ja za 10 rokiv kar’jery šče ne pracjuvala z innovacijamy.

— Tobto naviť pislja roboty u polityci?

—  Tak. Polityčna komunikacija dovoli zrozumila naspravdi. Na moju dumku, piar zaraz isnuje v polityci i u velykyh biznesah, zemlja, nafta, resursy, innovaciї ti ž sami; ale ce tiľky velyki masštaby, koly ce pytannja reputaciї. Jakščo je maleńka kompanija i v neї je piarnyk — meni škoda cju kompaniju. Dlja mene cej proekt iz tehnologijamy je ekzotykoju po suti, bo ja — gumanitarij, i šaleno zakohana v stvorennja tehnologij, i mene innovaciї tebe duže cikavljať. Dlja mene startapy — ce dovoli neočikuvano.

— Jaki try knygy ty by poradyla vlasnykam biznesu čy kerivnykam, jaki malo znajuť pro piar i ce by їm pomoglo sklasty pro komunikaciї bodaj jakeś ujavlennja?

— Ne poviryš, ale ce buduť knygy po psyhologiї ta sociologiї — ce ne bude Kotler čy Oğilvi. Ščoby zrozumity, ščo take piar, treba počytaty knygy po psyhologiї. Maršall Makljuen — jogo važkuvato čytaty, ale varto znaty. Dejl Karneği — smišno, ale fakt: ne možna ščoś rozumity v piari, ne rozumijučy spilkuvannja.

Knygy, jaki ja by rekomenduvala — ce:

  • «Jak perestaty nepokoїtysja i počaty žyty» Dejla Karneği,
  • «Igry, v jaki grajuť ljudy» Erika Berna,
  • «Zakony media» Maršalla Makljuena.

Vlasnykam biznesu možna buty na dvoh poljusah — abo buty ambasadoramy svogo brendu, abo «sirymy kardynalamy». Hto robyť Pepsi — ty ne znaješ. A hto robyť TeslaNadija Pereviznyk — pro PR, startapy, žinok ta samoosvitu 3V Ukraїni z’javljaťsja 2 firmovyh zarjadnyh stanciї Tesla — ty znaješ. I ce — dva šljahy. Ce ne odznačaje, ščo Pepsi pogana. prosto je dva riznyh šljahy; jakščo tobi pryroda dala stiľky energiї, ščo ty možeš šeryty vse ce — ale je ti, hto najmajuť cili viddily, bo ne hočuť buty publičnymy.

V mene kolyś buv klijent — magnat, supervizioner, i v mene z nym bula nastupna rozmova, vin kaže: «Dyvyś, ja hoču, ščoby produkt pracjuvav, ale ščoby mene nihto ne znav vzagali — meta ne mene piaryty, a zminjuvaty sumnyj stan rečej. A ja ščoby mig hodyty po Kyjevu, їv morozyvo i nihto by mene naviť ne upiznavav».

Tomu napevno i moja porada pro knygy vas zdyvuje. Jakščo ty hočeš buty publičnym slid zadumatysja, ščo populjarnisť i vplyvovisť ne zavždy totožni. A dlja mene komunikacija — ce prodovžennja tvojeї pryrody. Tebe možuť navčyty gladyty po ruci i zvabljuvaty lestoščamy žurnalistiv ta investoriv — ale ce odrazu vydno, ljudy intuїtyvno vyznačajuť, ščo nymy manipuljujuť. I naviť koly ljudyna vydajeťsja zloju čy egoїstom, ale zrozumili pravyla gry, to ce nabagato krašče.

Pro promovy, ščo nadyhajuť

Mene kolyś zapytaly, jaka promova na moju dumku najkrašča. Promova — ce fantyk, ce vyšeńka na torti. Jakby DžobsNadija Pereviznyk — pro PR, startapy, žinok ta samoosvitu 47 realij pidpryjemnyctva, pro jaki varto pam’jataty buv obmeženym samozvancem, to jogo promova v universyteti nikoly nikogo by ne skolyhnula. Jakby Martin Ljuter Kinğ ne goriv cijeju spravoju, 250 tys u Vašynğtoni ne pryjšly by na cej mityng bez fejsbuka — jakby vin hotiv prosto pačku grošej i misce v Konğresi, čy pryjšlo by 250 tys ljudej jogo posluhaty v 1960-h, i z nyh bilyh bulo 30%?! Hiba buly by miľjonni peregljady u Džobsa, jakby vin ne govoryv ščyri reči? Malkovyča promovu bačyly, koly jomu vručaly premiju Ševčenkivśku premiju? Jedyna bida, ščo vin vidtaratoryv, bo bojavsja, ščo ne vstygne — vin pry prezydenti govoryť pro vady jogo polityky, ce — syla natury. A sama po sobi promova — ce prosto vyšeńka na torti, i nijakyj piarnyk čy spičrajter tebe ćogo ne navčyť, bo vsi tvoї demony povylazjať nazovni, jak u fiľmah Mijadzaki. Ot i vsja pravda pro komunikaciju. Slova, skazani vid sercja ta golovy, potrapljajuť tudy samo.

Dobre ščo je socmereži i boty — ale poky ščo bez mašynnogo navčannja ce prosto boty, ne ljudy.

Nadija Pereviznyk — pro PR, startapy, žinok ta samoosvitu 5

— Zaraz prosto navala jakyhoś kursiv — i vartisť їh nastiľky rizko vidriznjajeťsja, ščo strašno staje. Jak ty do ćogo stavyšsja i čy treba ce vzagali?

— Do navčannja ja stavljusja duže serjozno. Meni pryroda, Bog čy kosmos daly oci navyčky, i ja prosto možu їh rozvyvaty. Ziznajusja česno, v jakyjś moment ja ledve ne «stratyla», bo zlovyla vnutrišnju «zirku»: movljav, ja vse znaju, vse rozumiju, osidlala «konyka» komunikacij — i ledve ne vtratyla normaľni proekty. A včytysja treba postijno — ne možna buty piarnykom, ne znajučy psyhologiї, sociologiї, etyky, komunikaciї, bazovyh rečej, jaki poky ne minjajuťsja. Treba prosto obyraty. U nas, na žaľ, hoč i syľna škola u psyhiatriї, v psyhologiї poslabše. I tut treba staratysja včytysja u ljudej, jaki včylysja za kordonom.

Dnjamy i zustrila Saška Akymenka [zasnovnyk mediaresursu Platforma] — vin pislja svogo Stenfordu čytaje vorkšopy, vin hoča by tak ce transljuje dlja inšyh. Oksana Gošva tak samo, pislja MBA v Barseloni zaraz vykladaje u KSE, naskiľky ja znaju. Hoča by u takyh ljudej treba včytysja. Ce ne zavždy označaje, ščo treba kydatysja na jakiś modni dyplomy — prosto treba včytysja ne za kryterijamy vartosti kursiv. My ot sydymo, a tam navproty — Budynok včenyh, znaješ, skiľky tam ljudy zarobljajuť? A tam je svityla nauky. Tam gonorar za lekciju — 500 grn.

Včytysja treba postijno, ale čymdorožča lekcija — ne pokaznyk її jakosti.

— Ty pro miždyscyplinarnyj pidhid?

— Tak, absoljutno. Ne rozumiju, jak možna pracjuvaty v pevnij sferi i ne cikavytysja istorijeju predmetu. I ty znaješ, ja pryjšla v komunikaciї, prožyla šljah vid zahoplennja do vidrečennja i do povernennja nazad — a zaraz dumaju, ščo ne «pizno, Ivane, do školy», a ščo ja prosto hoču buty mediumom do horošyh rečej, sprav ta proektiv. Dlja togo, v ščo ja virju — v polityci, v nauci, v media, v innovacijah, v barnij kuľturi. Ja prosto ne golovna persona na sceni — ja prožektor. Ja prosto prystrasna natura, jaka zahopljujeťsja tym, iz čym pracjuje. I ce usvidomlennja — ce velyke ščastja. Bo pryrodovidpovidnisť — ce duže važlyvo. Čy zminyťsja ce? Ja ne znaju. Ja tiľky zrozumila, ščo dali robyty i jak dali žyť.

On Mask i v kosmos zapuskaje moduli j odnočasno prokladaje pidzemni tuneli. Ce ž nače diametraľno protyležni reči, mig by čymoś odnym zajmatysja, tak? Ale svit zminyvsja i zaraz možna zajmatysja riznymy rečamy, podekudy diametraľno protyležnymy. Može v tomu j ključyk, može tak my cej svit i vrjatujemo?

Teğy: ljudy, menedžment

Jakščo vy znajšly pomylku, buď laska, vydiliť fragment tekstu ta natysniť Ctrl Enter.

Dodaty komentar

Takyj e-mail vže zarejestrovano. Skorystujtesja Formoju vhodu abo vvediť inšyj.

Vy vkazaly nekorektni login abo paroľ

Vybačte, dlja komentuvannja neobhidno uvijty.
Šče
Vy čytajete sajt ukraїnśkoju latynkoju. Podrobyci v Manifesti
Hello. Add your message here.

Povidomyty pro pomylku

Tekst, jakyj bude nadislano našym redaktoram: