Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja

Stanycja-Luganśka: muzej pid prycilom

Станиця-Луганська: музей під прицілом

— Divčata, vy їdete dodomu? — Ni, my їdemo do muzeju Stanyci-Luganśkoї! — Znajšly čas, ščob hodyty po muzejah, — vidpovidaje, posmihajučyś, diduś, susid po potjagu «Kyїv-Lysyčanśk». — Tam že striljajuť! — Nu, my ostanni dva roky tak: hodymo po muzejah...
— Дівчата, ви їдете додому? — Ні, ми їдемо до музею Станиці-Луганської! — Знайшли час, щоб ходити по музеях, — відповідає, посміхаючись, дідусь, сусід по потягу «Київ-Лисичанськ». — Там же стріляють! — Ну, ми останні два роки так: ходимо по музеях...
Читати кирилицею

Speciaľni možlyvosti

Pročytaty vgolos
Zupynyty čytannja
Kontrastna versija
  Моя східна історія розпочалася у липні 2015 року із Маріуполя. У міському саду, де ми з колегами показували медіа виставу Листи Коцюбинського з острова Капрі. По датах захід співпав із концертом до Дня металурга — мабуть, найважливішого свята містян після Нового року. Ми і локальні партнери переживали, що ніхто не прийде, адже людям цікавіше дивитися на груди зірок шоу-бізнесу. Натомість був аншлаґ, і пропозиції повторення вистави. Після Маріка було чимало прифронтових і звільнених міст Луганщини і Донеччини, де відбулися численні культурні проекти: виставки, дискусії, воркшопи, мистецькі резиденції, експедиції. Місцеві казали Приїжджайте іще!, водночас Де ви були раніше? До 2014-го? Чому тільки зараз. А тим часом, у мирному Києві продовжували (і продовжують) вважати Там це — не на часі. Східний контекст, або #музейвідкритонаремонт. За 2 роки роботи на Сході найбільше подружилися з місцевими музеями. Дійсно, якщо робити проект по культурі — найперше треба йти до музею, як партнера, який має відповідну інфраструктуру і аудиторію. Хай не надто досконалу за київськими мірками, але будьмо відвертими: досконалої інфраструктури для реалізації культурного проекту на належному рівні із мінімумом головного болю у цій країні поки що немає. Моя музейна історія розпочалася зі Слов’янська, де під час одного воркшопу співробітниця Слов’янського краєзнавчого музею Женя взяла нас за руку і повела на екскурсію. Це був листопад 2015-го, а вже за рік прес-конференцією у Києві стартував один із найважливіших і найскладніших проектів Музей відкрито на ремонт: Слов’янськ і Лисичанськ. Одною із ідей цього проекту стало підсилення діяльності локальних музеїв як осередків культурного життя і виведення їх в інформаційний простір. Через годину після офіційного початку до мене подзвонив Новопсковський музей і запитав Чому не ми?. Це запитання звучало майже від усіх музеїв Луганщини і Донеччини протягом усіх чотирьох місяців #музейвідкритонаремонт. Проект завершився великим воркшопом, який зібрав усі музеї Донбасу. Там ми познайомилися з Тетяною Іванівною зі Станиці-Луганської. Приїжджайте до мене у Станічку, — сказала вона. Здається, звідти можна рахувати початок станично-луганської історії. Станічка. Для мене шлях до Станиці-Луганської розпочався зі Львова. Потяг Львів-Київ (5 годин), 10 хв. на пересадку на потяг Київ-Лисичанськ (14 годин), а потім автобус Лисичанськ-Станиця-Луганська (3 години) по дорозі, якої просто не існує. Нарахували 10 блокпостів. Майже на кожному зупиняли, перевіряли документи, у колег із кримською і харківською прописками — особисті речі. За вікном стабільно зелений пейзаж із квітучими деревами. Це точно та сіра зона про яку всі розповідають? Чим ближче до Станиці, тим більше помітні руйнування населених пунктів, тим суворіші чоловіки на блокпостах. Нас висаджують на дорозі. У повітрі різкий запах бузку. Посеред центру міста— блокпост. На вулицях майже нікого. Ставні на вікнах будинків заколочені. На одних воротах напис Мы вернулись. Музей. До війни – Музей донського козацтва, а тепер — Станично-Луганський краєзнавчий музей. 2014 року під час бойових дій музей дуже постраждав, експозицію було знищено, а від школи по сусідству взагалі майже нічого не лишилося. Більшість експонатів перенесено до бомбосховища, а потім повернено до фондів. Рік музей не працював. У 2015-2016 роках почалися ремонт і перші виставки, музей відновив роботу. Про усе це розповідає Бондаренко Тетяна Іванівна, заступник директора із 14-річним стажем роботи: https://www.youtube.com/watch?v=rVgQH6JcseI Соколов В’ячеслав Борисович, директор музею, резюмує: Ремонт ми зробили, але щоб іти далі нам потрібна допомога. Проект у Станиці вартий уваги! Ми ще за пазуху запрем ваш Слов’янський музей. От побачите. Після ремонту одна з найвищих будівель у місті, де розміщений музей, стала іще й найтеплішою та найпристосованішою (відновленні комунікації, поставлені вікна тощо) для проведення міських активностей. Тож поки у музею не має сталої експозиції (окрім власних музейних проектів), він приймає шкільні свята та інші ініціативи. На стінах музею — експлікації від старих експонатів. У фондах — поруч із бомбами Другої Світової лежать бомби війни теперішньої. Я все знімаю, фотографую, записую, збираю, щось нас приносять, а деякі снаряди прилетіли прямо у музей – тож їх просто перенесли у фондосховище, — розповідає Тетяна Іванівна. Іллінічна й Аня. Готелю у Станиці-Луганської немає. Ночуємо у Іллінічної. Це — на сусідній вулиці від музею. На ній, як і на музейній, у будинках майже нікого не лишилося. Усі будівлі у дірках – і наш не виняток. Вікна, що дивляться у бік Луганська, заколочені. Бояться, що будуть стріляти. У кімнатах немає денного світла. Ідемо у місцевий магазин: Вы приехали на праздник (наша подорож припала на 9 травня — прим.авт.)? Нет? Так а чего вы приехали? Пиво лучше не пить на улице. У вас будуть проблемы. У єдиному кафе міста — поминки. Іллінічна постраждала від осколків, які ледь не зачепили сонну артерію, але вижила. Зараз живе у Станиці, а діти — хто де. У неї кімнату знімає Аня, яка працює у аптеці фармацевтом. Немісцева, навчається у Харкові. У Станиці-Луганській її тримає хороша зарплата і професія. Для закінчення вишу має відпрацювати у аптеці. Розповідаємо Ані про нашу місію, обіцяє обов’язково відвідати музей. На вулицях краще не ходити, особливо ввечері. Та й ходити особливо немає куди. Вночі надвір не виходити – може щось прилетіти. У разі чого – іти до підвалу, — ділиться особливостями життя у сірій зоні Аня. — Зараз місто майже пусте через свята, але у будні дні тут кипить життя, адже бабусі із “того боку кордону” знімають пенсії, ходять до аптек (“там” не вистачає медикаментів) і базарювати, — розповідає Аня. Туди купують навіть розсаду квітів. Єдиний пункт перетину лінії розмежування між окупованою частиною Луганщини і українською — у Станиці-Луганській. Щодня його офіційно долають від 5 до 6 тис осіб. #музейвідкритонаремонт. Приїжджайте!, — говорить Тетяна Іванівна. Дарує мені і колезі по букету конвалій. Обіймаємося, селфимося наостанок і прямуємо на автостанцію. Поруч із нею — пропускний пункт, блокпост, карети швидкої допомоги, молитовна палатка. У сторону окупованої території грає українське радіо, у протилежній — російська попса. Нас знову чекає довга дорога додому. Блокпости. Роздуми, яким і про що має бути наш новий проект у музеї Станиці-Луганській. До війни Станиця була фактично передмістям Луганська, славилися садівництвом і сільськогосподарським промислом. Саме тому в якості сувеніру мій колега взяв кілограм огірків. Отже, яким і про що має бути новий музей міста? Що ми можемо зробити у нашому проекті: зафіксувати момент невизначеності, але водночас точки відправлення для старту нового? Про що це нове? Чи працювати над збиранням артефактів і історій, які мають прив’язку до сьогодення? Як бути з донським козацьким минулим музею? Чи говорити про нові функції музею (що з’явилися через єдине належно відремонтоване приміщення у місті), які полягають у пристосуванні приміщення до потреб містян (дитячі свята тощо). Як організувати проект логістично, якщо вночі продовжують стріляти, а дорога до Станиці-Луганської така довга? Хто із експертів захоче і чи захоче долучитися до роботи проекту? Яка роль музеїв сьогодні, а особливо музеїв у так званій “сірі зоні”? Питань завжди більше, ніж відповідей. Але лозунг на стіні кабінету Тетяни Іванівни, — а водночас і вірш Сергія Жадана, — надихають. Питань багато, але сумнівів лишається все менше — беремо музей у роботу. Адже на часі — усе і всюди, а тим більше — музеї. P.S.: Чому це важливо?. Перед публікацією я дала почитати цей текст колегам, вони просили ж ще раз наголосити на тому, чому це (культурна дипломатія, культурні проекти, культурні проекти на Сході тощо) важливо. Я довго думала над тим, що саме сказати, адже очевидним є те, що саме культура є тим мостом який єднає нас у мирні, — а особливо військові — часи і дозволяє принаймні спробувати почати розбиратися із непростим теперішнім для розуміння подальшого спільного руху у майбутнє. Відверто: ми до кінця не вірили, що приймемо запрошення і поїдемо до Станиці-Луганської, — адже було просто по-людськи страшно. Підемо на цей ризик. Це — найближче місто до лінії розмежування за останні два роки, у якому ми були і якому будемо працювати. Тому підбиваючи підсумки, на питання чому це важливо особисто для себе я даю таку відповідь. Для мене культурні проекти на Сході, проекти у прифронтових і звільнених містах, проекти, чим ближче, тим краще, до лінії розмежування, — це насамперед проекти про мир. Адже якщо ми разом із локальними партнерами можемо робити спільний культурний проект, — це означає, що у нас є спільне майбутнє, за яке ми воюємо. Мирне майбутнє. Якого хочеться так само, як здобутого врешті безвізу. Львів—Київ—Лисичанськ—Станиця-Луганська—Сєвєродонецьк—Київ—Бровари—Київ—Львів світлини: Леонід Марущак, Ольга Гончар, Даніїл Ревковський 6-11 травня 2017
16.05.2017,15:08
0
UKMC
Реклама 👇 Замовити

Moja «shidna» istorija rozpočalasja u lypni 2015 roku iz Mariupolja. U miśkomu sadu, de my z kolegamy pokazuvaly media vystavu «Lysty Kocjubynśkogo z ostrova Kapri». Po datah zahid spivpav iz koncertom do Dnja metalurga — mabuť, najvažlyvišogo svjata mistjan pislja Novogo roku. My i lokaľni partnery perežyvaly, ščo nihto ne pryjde, adže ljudjam cikaviše «dyvytysja na grudy» zirok šou-biznesu.

Natomisť buv anšlağ, i propozyciї povtorennja vystavy. Pislja «Marika» bulo čymalo pryfrontovyh i zviľnenyh mist Luganščyny i Doneččyny, de vidbulysja čyslenni kuľturni proekty: vystavky, dyskusiї, vorkšopy, mystećki rezydenciї, ekspedyciї. Miscevi kazaly «Pryїždžajte išče!», vodnočas «De vy buly raniše? Do 2014-go? Čomu tiľky zaraz». A tym časom, u «myrnomu» Kyjevi prodovžuvaly (i prodovžujuť) vvažaty «Tam ce — ne na časi».

Daniїl Revkovśkyj, Stanycja-Luganśka, traveń 2017

Daniїl Revkovśkyj, Stanycja-Luganśka, traveń 2017

Shidnyj kontekst, abo #muzejvidkrytonaremont

Za 2 roky roboty na Shodi najbiľše podružylysja z miscevymy muzejamy. Dijsno, jakščo robyty proekt «po kuľturi» — najperše treba jty do muzeju, jak partnera, jakyj maje vidpovidnu infrastrukturu i audytoriju. Haj ne nadto doskonalu za «kyїvśkymy» mirkamy, ale buďmo vidvertymy: doskonaloї infrastruktury dlja realizaciї kuľturnogo proektu na naležnomu rivni iz minimumom golovnogo bolju u cij kraїni poky ščo nemaje.

Moja «muzejna» istorija rozpočalasja zi Slov’janśka, de pid čas odnogo vorkšopu spivrobitnycja Slov’janśkogo krajeznavčogo muzeju Ženja vzjala nas za ruku i povela na ekskursiju. Ce buv lystopad 2015-go, a vže za rik pres-konferencijeju u Kyjevi startuvav odyn iz najvažlyvišyh i najskladnišyh proektiv «Muzej vidkryto na remont: Slov’janśk i Lysyčanśk».

Leonid Maruščak, traveń, 2017. Doroga do Stanyci-Luganśkoї

Leonid Maruščak, traveń, 2017. Doroga do Stanyci-Luganśkoї

Odnoju iz idej ćogo proektu stalo pidsylennja dijaľnosti lokaľnyh muzeїv jak oseredkiv kuľturnogo žyttja i vyvedennja їh v informacijnyj prostir. Čerez godynu pislja oficijnogo počatku do mene podzvonyv Novopskovśkyj muzej i zapytav «Čomu ne my?». Ce zapytannja zvučalo majže vid usih muzeїv Luganščyny i Doneččyny protjagom usih čotyŕoh misjaciv #muzejvidkrytonaremont. Proekt zaveršyvsja velykym vorkšopom, jakyj zibrav usi muzeї Donbasu. Tam my poznajomylysja z Tetjanoju Ivanivnoju zi Stanyci-Luganśkoї. «Pryїždžajte do mene u Staničku», — skazala vona. Zdajeťsja, zvidty možna rahuvaty počatok «stanyčno-luganśkoї» istoriї.

01/ 05
Stanycja-Luganśka, traveń 2017

«Stanička»

Dlja mene šljah do Stanyci-Luganśkoї rozpočavsja zi Lvova. Potjag «Lviv-Kyїv» (5 godyn), 10 hv. na peresadku na potjag «Kyїv-Lysyčanśk» (14 godyn), a potim avtobus «Lysyčanśk-Stanycja-Luganśka» (3 godyny) po dorozi, jakoї prosto ne isnuje.

Narahuvaly 10 blokpostiv. Majže na kožnomu zupynjaly, perevirjaly dokumenty, u koleg iz krymśkoju i harkivśkoju propyskamy — osobysti reči. Za viknom stabiľno zelenyj pejzaž iz kvitučymy derevamy. Ce točno ta «sira zona» pro jaku vsi rozpovidajuť? Čym blyžče do Stanyci, tym biľše pomitni rujnuvannja naselenyh punktiv, tym suvoriši čoloviky na blokpostah. Nas vysadžujuť na dorozi. U povitri rizkyj zapah buzku. Posered centru mista— blokpost. Na vulycjah majže nikogo. Stavni na viknah budynkiv zakoločeni. Na odnyh vorotah napys «Mы vernulyś».

01/ 07
muzej Stanyci -Luganśkoї, traveń 2017

Muzej

Do vijny – Muzej donśkogo kozactva, a teper — Stanyčno-Luganśkyj krajeznavčyj muzej. 2014 roku pid čas bojovyh dij muzej duže postraždav, ekspozyciju bulo znyščeno, a vid školy po susidstvu vzagali majže ničogo ne lyšylosja. Biľšisť eksponativ pereneseno do bomboshovyšča, a potim poverneno do fondiv. Rik muzej ne pracjuvav. U 2015-2016 rokah počalysja remont i perši vystavky, muzej vidnovyv robotu. Pro use ce rozpovidaje Bondarenko Tetjana Ivanivna, zastupnyk dyrektora iz 14-ričnym stažem roboty:

Sokolov V’jačeslav Borysovyč, dyrektor muzeju, rezjumuje: «Remont my zrobyly, ale ščob ity dali nam potribna dopomoga. Proekt u Stanyci vartyj uvagy! My šče «za pazuhu zaprem» vaš Slov’janśkyj muzej. Ot pobačyte».

Pislja remontu odna z najvyščyh budiveľ u misti, de rozmiščenyj muzej, stala išče j najteplišoju ta najprystosovanišoju (vidnovlenni komunikaciї, postavleni vikna toščo) dlja provedennja miśkyh aktyvnostej. Tož poky u muzeju ne maje staloї ekspozyciї (okrim vlasnyh muzejnyh proektiv), vin pryjmaje škiľni svjata ta inši iniciatyvy.

Na stinah muzeju — eksplikaciї vid staryh eksponativ. U fondah — poruč iz bombamy Drugoї Svitovoї ležať bomby vijny teperišńoї. «Ja vse znimaju, fotografuju, zapysuju, zbyraju, ščoś nas prynosjať, a dejaki snarjady pryletily prjamo u muzej – tož їh prosto perenesly u fondoshovyšče», — rozpovidaje Tetjana Ivanivna.

Illinična j Anja

—Yllynyčna, vыhody, sotry, kakyh ja tebe pryvela. Ony umejut balakať na ukraynskom, kak y tы

Gotelju u Stanyci-Luganśkoї nemaje. Nočujemo u Illiničnoї. Ce — na susidnij vulyci vid muzeju. Na nij, jak i na muzejnij, u budynkah majže nikogo ne lyšylosja. Usi budivli u dirkah – i naš ne vynjatok. Vikna, ščo dyvljaťsja u bik Luganśka, zakoločeni. Bojaťsja, ščo buduť striljaty. U kimnatah nemaje dennogo svitla.

Idemo u miscevyj magazyn: «Vы pryehaly na prazdnyk (naša podorož prypala na 9 travnja — prym.avt.)? Net? Tak a čego vы pryehaly? Pyvo lučše ne pyť na ulyce. U vas buduť problemы». U jedynomu kafe mista — pomynky.

Illinična postraždala vid oskolkiv, jaki leď ne začepyly sonnu arteriju, ale vyžyla. Zaraz žyve u Stanyci, a dity — hto de. U neї kimnatu znimaje Anja, jaka pracjuje u apteci farmacevtom. Nemisceva, navčajeťsja u Harkovi.

U Stanyci-Luganśkij її trymaje horoša zarplata i profesija. Dlja zakinčennja vyšu maje vidpracjuvaty u apteci. Rozpovidajemo Ani pro našu misiju, obicjaje obov’jazkovo vidvidaty muzej.

«Na vulycjah krašče ne hodyty, osoblyvo vvečeri. Ta j hodyty osoblyvo nemaje kudy. Vnoči nadvir ne vyhodyty – može ščoś pryletity. U razi čogo – ity do pidvalu», — dilyťsja osoblyvostjamy žyttja u «sirij zoni» Anja. — «Zaraz misto majže puste čerez svjata, ale u budni dni tut kypyť žyttja, adže babusi iz “togo boku kordonu” znimajuť pensiї, hodjať do aptek (“tam” ne vystačaje medykamentiv) i bazarjuvaty», — rozpovidaje Anja. Tudy kupujuť naviť rozsadu kvitiv.

Jedynyj punkt peretynu liniї rozmežuvannja miž okupovanoju častynoju Luganščyny i ukraїnśkoju — u Stanyci-Luganśkij. Ščodnja jogo oficijno dolajuť vid 5 do 6 tys osib.

KPP Stanycja-Luganśka, traveń 2017

KPP Stanycja-Luganśka, traveń 2017

#muzejvidkrytonaremont

«Pryїždžajte!», — govoryť Tetjana Ivanivna. Daruje meni i kolezi po buketu konvalij. Obijmajemosja, selfymosja naostanok i prjamujemo na avtostanciju. Poruč iz neju — propusknyj punkt, blokpost, karety švydkoї dopomogy, molytovna palatka. U storonu okupovanoї terytoriї graje ukraїnśke radio, u protyležnij — rosijśka «popsa».

Nas znovu čekaje dovga doroga dodomu. Blokposty. Rozdumy, jakym i pro ščo maje buty naš novyj proekt u muzeї Stanyci-Luganśkij. Do vijny Stanycja bula faktyčno peredmistjam Luganśka, slavylysja sadivnyctvom i siľśkogospodarśkym promyslom. Same tomu v jakosti suveniru mij kolega vzjav kilogram ogirkiv.

Selfi z Tetjanoju Ivanivnoju, Stanycja-Luganśka, traveń 2017

Selfi z Tetjanoju Ivanivnoju, Stanycja-Luganśka, traveń 2017

Otže, jakym i pro ščo maje buty «novyj» muzej mista? Ščo my možemo zrobyty u našomu proekti: zafiksuvaty «moment nevyznačenosti», ale vodnočas «točky vidpravlennja» dlja startu «novogo»? Pro ščo ce «nove»? Čy pracjuvaty nad zbyrannjam artefaktiv i istorij, jaki majuť pryv’jazku do śogodennja? Jak buty z «donśkym kozaćkym mynulym» muzeju? Čy govoryty pro novi funkciї muzeju (ščo z’javylysja čerez jedyne naležno vidremontovane prymiščennja u misti), jaki poljagajuť u prystosuvanni prymiščennja do potreb mistjan (dytjači svjata toščo). Jak organizuvaty proekt logistyčno, jakščo vnoči prodovžujuť striljaty, a doroga do Stanyci-Luganśkoї taka dovga? Hto iz ekspertiv zahoče i čy zahoče dolučytysja do roboty proektu? Jaka roľ muzeїv śogodni, a osoblyvo muzeїv u tak zvanij “siri zoni”?

Pytań zavždy biľše, niž vidpovidej. Ale lozung na stini kabinetu Tetjany Ivanivny, — a vodnočas i virš Sergija Žadana, — nadyhajuť. Pytań bagato, ale sumniviv lyšajeťsja vse menše — beremo muzej u robotu. Adže «na časi» — use i vsjudy, a tym biľše — muzeї.

Prosto trymaj pry sobi svoju viru. Svoju ljubov. I svoju upertisť!

Sergij Žadan, pyśmennyk

P.S.: Čomu ce važlyvo?

Pered publikacijeju ja dala počytaty cej tekst kolegam, vony prosyly ž šče raz nagolosyty na tomu, čomu ce (kuľturna dyplomatija, kuľturni proekty, kuľturni proekty na Shodi toščo) važlyvo. Ja dovgo dumala nad tym, ščo same skazaty, adže očevydnym je te, ščo same kuľtura je tym mostom jakyj jednaje nas u myrni, — a osoblyvo vijśkovi — časy i dozvoljaje prynajmni sprobuvaty počaty rozbyratysja iz neprostym teperišnim dlja rozuminnja podaľšogo spiľnogo ruhu u majbutnje.

Vidverto: my do kincja ne viryly, ščo pryjmemo zaprošennja i poїdemo do Stanyci-Luganśkoї, — adže bulo prosto po-ljudśky strašno. Pidemo na cej ryzyk. Ce — najblyžče misto do liniї rozmežuvannja za ostanni dva roky, u jakomu my buly i jakomu budemo pracjuvaty.

Tomu pidbyvajučy pidsumky, na pytannja «čomu ce važlyvo» osobysto dlja sebe ja daju taku vidpoviď.

Dlja mene kuľturni proekty na Shodi, proekty u pryfrontovyh i zviľnenyh mistah, proekty, čym blyžče, tym krašče, do liniї rozmežuvannja, — ce nasampered proekty pro myr. Adže jakščo my razom iz lokaľnymy partneramy možemo robyty spiľnyj kuľturnyj proekt, — ce označaje, ščo u nas je spiľne majbutnje, za jake my vojujemo. Myrne majbutnje. Jakogo hočeťsja tak samo, jak zdobutogo vrešti «bezvizu».

Lviv—Kyїv—Lysyčanśk—Stanycja-Luganśka—Sjevjerodonećk—Kyїv—Brovary—Kyїv—Lviv

svitlyny: Leonid Maruščak, Oľga Gončar, Daniїl Revkovśkyj
6-11 travnja 2017

Oľga Gončar

Kuľturologynja, menedžerka proektiv

Inši dopysy avtora:

Jakščo vy znajšly pomylku, buď laska, vydiliť fragment tekstu ta natysniť Ctrl Enter.

Dodaty komentar

Takyj e-mail vže zarejestrovano. Skorystujtesja Formoju vhodu abo vvediť inšyj.

Vy vkazaly nekorektni login abo paroľ

Vybačte, dlja komentuvannja neobhidno uvijty.
Šče
Vy čytajete sajt ukraїnśkoju latynkoju. Podrobyci v Manifesti
Hello. Add your message here.

Povidomyty pro pomylku

Tekst, jakyj bude nadislano našym redaktoram: