fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори

🏔 Maksymaľna samoizoljacija: 3 istoriї ljudej, jaki vidpravylyś v solo-pohid u gory
Будь-яка експедиція в гори — це чудова форма ескапізму та відпочинку від шуму й навантаження сучасних мегаполісів. Проте, похід наодниці — це також зустріч із самими собою та шанс дізнатися більше про себе, свої потреби та бажання і межі власних можливостей. Ми знайшли трьох людей, які наважилися піти у гори наодинці і запитали в них як пройшов похід, що нового вони дізналися про себе і навколишній світ, а також попросили дати кілька порад тим, хто теж хоче випробувати себе в такому форматі.
Buď-jaka ekspedycija v gory — ce čudova forma eskapizmu ta vidpočynku vid šumu j navantažennja sučasnyh megapolisiv. Prote, pohid naodnyci — ce takož zustrič iz samymy soboju ta šans diznatysja biľše pro sebe, svoї potreby ta bažannja i meži vlasnyh možlyvostej. My znajšly tŕoh ljudej, jaki navažylysja pity u gory naodynci i zapytaly v nyh jak projšov pohid, ščo novogo vony diznalysja pro sebe i navkolyšnij svit, a takož poprosyly daty kiľka porad tym, hto tež hoče vyprobuvaty sebe v takomu formati.
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Похід по Гуцулії був доволі символічним для мене, оскільки я сам частково гуцул. Хоч я і виріс біля підніжжя Карпат, а не в самих горах, але по маминій лінії в моєму роду чимало запеклих гуцулів. Можна сказати це була своєрідна спроба відновити власну етнічну пам’ять. Місцевий діалект я знаю добре, тому майже всюди мене приймали за свого, іноді навіть запрошували додому, пригощали бринзою і настоянками, а я в свою чергу старався хоч якось допомогти хазяям. Після цього походу в мене зявилося багато нових друзів. . . 🧗🏼‍♂️ З чого все розпочалось. Я народився біля самого підніжжя Карпат, з вікна мого будинку в дитинстві я бачив гори. Батько працював лісорубом і на канікулах я часто їздив з ним на роботу. Загалом я відвідав майже всі Карпати, вулкан Тейде на іспанському острові Тенеріфе та румунські й польські Карпати. В планах на цей рік було багато мандрів, але пандемія змусила сидіти вдома. . 🎒Про підготовку. Рішення йти в похід було спонтанним, хоч ідею такої авантюри я виношував давно. Маршрут прикинув лише приблизно, вирішив покладатися на свій досвід. Дорогою я часто питав дорогу в місцевих, розпитував їх, куди краще піти, де, на їхню думку, гарніше, що цікавого я там побачу, де краща стежка тощо. Я знав декілька локацій, які я обовязково хочу відвідати, а як я до них дійду, мене особливо не хвилювало. Уже в поході я кожного вечора складав собі приблизний маршрут на завтра, але часто він змінювався впродовж дня. Все літо я провів у походах з групами, все необхідне спорядження в мене було напоготові. Єдиним важливим моментом підготовки саме до соло-походу став намет. Напередодні походу придбав собі одношаровий, одномісний намет вагою 1 кг. За іронією долі половину маршруту я пройшов з іншим, важчим, наметом, про який хотів зняти відеоматеріал. Я поміняв намет в місті Путила на 5 день мандрів, дружина відправила мені поштою одномісний. Важчий намет я відправив їй назад. . . Збирався як у звичайний похід, їжі брав з собою на 3-4 дні, планував поповнювати запаси в місцевих магазинах. . 🥾 Про мандрівку. Стартував я у місті Вижниця, вірніше на перевалі Німчич, що біля Вижниці. Звідти пішов до скель Протяте Каміння, там ночував першу ніч. Наступного дня від Протятого Каміння я вирушив до гори Садниста, через хутір Околена та хребет Смидовата. Там є невеликий хостел в старій гуцульській хаті, з хазяїном ми знайомі, тож, можна сказати, я прийшов у гості до старого друга, з яким давно не бачились. На третій день з гори Садниста я пішов хребтом над селом Бісків до хутора Бочків. Планував спуститися до річки Товарниця і там заночувати, але познайомився з місцевим і він запропонував поставити намет у нього в саду, я не відмовився. Ввечері ми з ним косили траву на полонині, і мене пригостили вечерею. Наступного ранку я рушив до села Товарниця, планував зловити попутку і доїхати до села Сергії, звідки планував йти до покинутого села Випчина (це була головна локація на моєму шляху), але щойно я спустився до річки, не втримався і завис там на кілька годин, бо була ідеальна погода для купання. До вечора я таки доїхав до Сергіїв, але встиг тільки піднятися на хутір Торговна, і залишився там в покинутому будинку з пічкою. Памятаю, в голові постійно крутилися запитання: Як люди заселили гори, в якій послідовності?, Що спонукало людей втекти з рівнин і жити в таких суворих умовах?, Чому зараз в Карпатах вимирають села і чому цей мотив, який штовхав людей жити в горах, сьогодні зник?, Якою мірою гірських жителів торкнулася глобалізація? і далі в такому дусі. . . П’ятий день я провів там же, знімав околиці з дрона, медитував, ходив по гриби і знімав відео про намет. До вечора я дійшов до краю села і познайомився ще з одним місцевим жителем, він запросив мене до себе, і я ночував у сусідньому з його будинком, в якому ніхто не живе. На сьомий день я вирішив покинути цивілізацію і піднявся на хребет Максимець. Цього дня я пройшов небагато. На хребті я наткнувся на мисливський будиночок. Біля того гуртожитку було класне місце для табору, і я вирішив поставити намет там, житлова частина гуртожитку була закрита. Видно, що там періодично хтось живе, але цього дня там не було нікого, в цьому місці я був сам, тільки наступного ранку по дорозі проїхала якась автівка. Девятий день був доволі ходовий, я піднявся на перевал Лопушна, потім через ліс спустився до озера Буковинське око, яке, на диво, було зовсім безлюдним в цей день. Я просидів на березі озера хвилин 40 і рушив дорогою в сторону села Верхній Ялівець. Тут я був і раніше, тому знав що в цьому селі є хостел, що приймає туристів. Ввечері я прибув туди і заселився. На десятий день я піднявся на хребет Томнатик, до РЛС Памір і наступних два дні провів біля станції в наметі. На дванадцятий день приїхав друг і я з ним і його групою туристів доїхав до Чернівців. . 😱 Про свої страхи та помилки. Страх — це дуже логічна емоція в соло-походах, він нас робить трошки уважнішими. Дехто каже, що йому не страшно. Можливо, але еволюція нас зробила трохи полохливими. Наші предки, які зовсім не боялися шарудіння в кущах, скоріш за все не вижили і не дали потомства, а ті хто з насторогою ставився до всіх загроз мали більше шансів на виживання. Трошки лячно було виходити з лісу на малинники. Оскільки я йшов на початку вересня, і кругом була стигла малина, у мене був шанс нарватися на ведмедя, що запасається на зиму. . . В походах групами такої проблеми немає, бо люди постійно балакають і створюють шум, а я йшов один, тож інколи свистів у свисток, щоб попередити про свою присутність. Це була скоріше профілактична міра для самозаспокоєння, шанс зустріти ведмедя в українських Карпатах просто мізерний. . 💪🏻 Про відчуття від мандрівки. В мандрівці я щиро кайфував, отримував задоволення від кожного дня. Я не ставив собі якихось жорстких рамок, тому не було ніякого дискомфорту. Теоретично я міг звернути з маршруту в будь-який день і совість за те мене б не гризла. Я сприймав цей похід як власну відпустку, тому відпочивав кожного дня. Що точно змінилося, так це моє ставлення до соло-походів. Тепер я точно їх буду робити довгими. Раніше я ходив тільки на кілька днів, а зараз розумію, що довгий похід — це як інша ліга. . . В цілому, соло-походи — це гарна психотерапія, але не тільки тому, що ти відпочиваєш від людей, або навантажуєш себе фізично і потім релаксуєш, хоча це теж важливо. Дехто описує досвід соло-походів як спосіб випробувати себе і вивчити свої можливості. Я ж притримуюсь діаметрально протилежної думки. 😯 Поради з власного досвіду. Підписатись на блог Мирослава Карпатський волоцюга можна в Telegram — @carpaty. Також можна послухати подкасти про походи та гори на Apple Podcast і Google Podcasts. А переглянути відео та світлини можна на YouTube та Instagram. 🏔 Знайомство з горами. Змалечку я їздила в гори з батьками. Потім кожного літа ми разом з друзями та знайомими вирушали на море з наметами й зупинялись коло скель. Лише три роки тому я поїхала в Карпати й вирушила у справжній похід — саме після цього гори стали невіддільною частиною мого активного відпочинку щороку. Минулого року ми з подругою почали збирати знайомих й ходили в похід компанією приблизно 15 людей. Так і виникла ідея для ком’юніті Come With Me — спільних подорожей людей Україною. . 🏕 Маршрут та підготовка. Я обрала Боржавський хребет, тому що поки що це найзручніший маршрут, який мені відомий за своєю інфраструктурою. З потяга на станції Воловець можна вирушити в гори. Або можна проїхати ще 15 км автостопом чи автобусом до гірськолижного курорту Пилипець і почати маршрут звідти. Коли я зібрала свій рюкзак — я ледь змогла його підняти. З друзями ми завжди розподіляли за вагою наше спільне спорядження. В соло-поході тобі це все треба нести самій. З обов’язкових речей осіннього походу — якісна термобілизна, теплий спальник та непромокаюче взуття. Оскільки цей похід я планувала все ж як відпочинок, а не випробування, я почала свій шлях з підйомника. Він одразу переніс мене в особливу атмосферу, яку створив туман і відсутність людей зранку. З верхньої станції починається підйом на гору Гимба. Вдень було дуже сонячно й рухалась я достатньо швидко за маршрутом. Зупинятись на відпочинок не хотілось, було бажання швидше дійти до місця ночівлі, яке я собі запланувала. В цей час у мене вже достатньо промокло взуття, почало темніти й починався дощ. Вночі мені майже не вдалось поспати через шум та холод. Я постійно прокидалась від голосних поривів вітру та дощу. Серед ночі я почула, як падіння крапель змінились на удари сніжинок — це в мої плани зовсім не входило.. . . За весь цей час я не зустріла жодної людини на хребті — ці відчуття безцінні. Гуляти в горах наодинці з природою і стихіями — це особливі захопливі моменти, за якими я, власне, і їхала.. . . 🎒 Про свої відчуття від мандрівки. Я б дуже хотіла збрехати та сказати, що у мене все вийшло, я відчула те перезавантаження, заради якого їхала, але ні. Насправді я отримала неймовірні емоції від своєї подорожі, від відчуття того, що ти зовсім на самоті.. . . 🧗🏼‍♂️ Порада для початківців. Переглянути багато інших світлин з інших мандрівок можна у Instagram Тетяни. 🤸🏼‍♂️ Про перші походи. Гори мене завжди цікавили. Вперше я відправився у похід в 18 років — це був Язик троля (Trolltunga) в Норвегії. З того часу я вже відвідав декілька гір в Скандинавії та Іспанії. Однак, понад усе, я все ж люблю Карпати. Напевно, ніде немає гір з такою силою та атмосферою. Я вже й раніше ходив у гори наодинці, однак це було без ночівлі. В цей же раз я планував свій похід на пять днів. . 🗺 Планування походу та дорога. Мій маршрут пролягав Чорногірським хребтом наприкінці серпня. З Івано-Франківську я відправився до села Зелене, а вже звідти до КПП Шибене. Варто зазначити, що недалеко від цього місця пролягає кордон з Румунією, тому варто з собою брати документи для підтвердження особистості — паспорт, водійське посвідчення, тощо. Раптом, я побачив великий червоний мішок на дорозі, але це був не мішок. Це була людина.. . . Аби якось зробити свій маршрут цікавішим, я вирішив послухати музику. Я завчасно зробив плейлист, який би точно міг заспокоїти та підсилити відчуття природи наодинці — Едвард Гріг, Клод Дебюссі, Фридерик Шопен, Людовіко Ейнауді та багато інших відомих композиторів. Щоправда, мені це дуже швидко набридло і я слухав панк-рок та метал. Ну, бо це якось більше енергії додавало. . . Раптом, крізь туман на горі я побачив обриси. Обєкт виявився машиною з бабусею за кермом. Як вона сюди дісталась, науці достеменно невідомо. Це була стара Таврія і я просто не вірю, що вона своїми силами могла дістатися такої висоти. Мені й досі здається, що спочатку на цьому місці зявилась бабуля з Таврією, а вже потім під нею гори. Бабуся продавала цигарки, горілку, енергетики, пиво та солодощі — себто, все що може бути потрібним туристу в горах. . . Загалом третій день вже був не таким важким: я звик до свого наплічника й особливо не було підйомів. Йти було значно легше. Надвечір я вирішив зупинитись коло озера Несамовите. Наступного дня я вирішив йти трішки швидше, бо вже не так багато залишалось. Десь за три години я без особливих зусиль дійшов до Говерли. Залишалася остання вершина, на яку я збирався піднятись — Петрос. Відверто кажучи, втома вже давалася взнаки. Я йшов значно швидше, аніж планував. Підійматись на гору було достатньо важко — багато каміння, спуски й знову підйоми. Десь за дві години я дістався своєї фінальної точки. Мені здалось, що я чув спів — дівочий хор. Спів з разом становився сильнішим та чіткішим. . . . 🤪 Емоції від походу. Не знаю, чому, однак ні перед мандрівкою, ні під час неї, ні навіть після у мене не було жодного страху бути наодинці. Мені сподобалась ідея максимально абстрагуватись від соціуму та перейматись лише тим, що саме обрати на вечерю. У горах немає інтернету, тож тебе не турбує те, що відбувається у світі. Здається, що всі проблеми та незгоди десь дуже далеко і їм неможливо тебе дістати. Добре, я трошки збрехав. Була єдина річ, яка дійсно вселяла в мене страх після походу — зустріч із мамою. . . 🤔 Які поради для мандрівки. У Instagram Стаса можна знайти багато цікавих фото зроблених на плівку, рекомендуємо підписатись (будь ласка). ***** Якщо ви ще не готові йти у соло-похід, але хочете помандрувати, то це можна зробити навіть вдома за допомогою нашої добірки з найцікавішими туристичними місцями онлайн. Також ви можете дізнатись історії видатних людей, які пішли на самоізоляцію за власним бажанням. А що робити, якщо в загалі немає новин, можна дізнатись у нашому матеріалі про феномен Повільного телебачення з Норвегії.
Мирослав Мельничук, 31 рік
Колишній викладач філософії, гід, організатор походів

У цьому поході я періодично був без зв’язку, і навіть в повній ізоляції, без людей. Хоча я дуже соціальний, це мене не лякає. Водночас, спеціально заради ізоляції я б не пішов у соло-похід, принаймні поки.

Мій шлях пролягав Буковиною. Я спеціально шукав більш-менш заселені регіони, щоб можна було прокласти маршрут без наметів, з ночівлями в місцевих жителів або в хостелах. Серед моїх планів було потренуватися знімати відео на камеру і на дрон. Також хотів поспілкуватись з місцевими мешканцями, аби поринути в гірський дискурс та глибше зрозуміти їхній світогляд.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 1

Похід по Гуцулії був доволі символічним для мене, оскільки я сам частково гуцул. Хоч я і виріс біля підніжжя Карпат, а не в самих горах, але по маминій лінії в моєму роду чимало запеклих гуцулів. Можна сказати це була своєрідна спроба відновити власну етнічну пам’ять. Місцевий діалект я знаю добре, тому майже всюди мене приймали за свого, іноді навіть запрошували додому, пригощали бринзою і настоянками, а я в свою чергу старався хоч якось допомогти хазяям. Після цього походу в мене з'явилося багато нових друзів

🧗🏼‍♂️ З чого все розпочалось

Я народився біля самого підніжжя Карпат, з вікна мого будинку в дитинстві я бачив гори. Батько працював лісорубом і на канікулах я часто їздив з ним на роботу.

Поки батько працював, я за день обходив кілька десятків кілометрів дикими лісами. Орієнтувався на звук двигунів, щоб не заблукати, збирав гриби, ягоди, вивчав місцевість. Звідси і почалася моя любов до гір.

Ще у школі я записався в секцію спортивного туризму та їздив на змагання. В університеті я також постійно проводив вільний час у горах. А після навчання, на аспірантурі, я міг хоч на тиждень піти в похід, оскільки у нас не було чіткого графіку. Потім, працюючи в університеті, ходив в гори зі своїми студентами в якості куратора, з часом хобі поглинуло мене повністю, я залишив університет і зараз основна моя робота — це походи в гори.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 2

Загалом я відвідав майже всі Карпати, вулкан Тейде на іспанському острові Тенеріфе та румунські й польські Карпати. В планах на цей рік було багато мандрів, але пандемія змусила сидіти вдома.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 3
🎒Про підготовку

Рішення йти в похід було спонтанним, хоч ідею такої авантюри я виношував давно. Маршрут прикинув лише приблизно, вирішив покладатися на свій досвід. Дорогою я часто питав дорогу в місцевих, розпитував їх, куди краще піти, де, на їхню думку, гарніше, що цікавого я там побачу, де краща стежка тощо.

Гуцули знають гори краще за мапи, тож я вирішив повністю довіряти місцевим. Мапи в такому випадку були мені потрібні тільки для того, щоб фіксувати своє місцезнаходження, а не планувати маршрут.

Я знав декілька локацій, які я обов’язково хочу відвідати, а як я до них дійду, мене особливо не хвилювало. Уже в поході я кожного вечора складав собі приблизний маршрут на завтра, але часто він змінювався впродовж дня.

Все літо я провів у походах з групами, все необхідне спорядження в мене було напоготові. Єдиним важливим моментом підготовки саме до соло-походу став намет. Напередодні походу придбав собі одношаровий, одномісний намет вагою 1 кг.

За іронією долі половину маршруту я пройшов з іншим, важчим, наметом, про який хотів зняти відеоматеріал. Я поміняв намет в місті Путила на 5 день мандрів, дружина відправила мені поштою одномісний. Важчий намет я відправив їй назад

Збирався як у звичайний похід, їжі брав з собою на 3-4 дні, планував поповнювати запаси в місцевих магазинах.

На випадок, якщо не вийде купити їжу, мав у рюкзаку запас субліматів на 3 дні. Збирав дорогою гриби, ягоди. Це хоч і не повноцінне харчування, але цим я непогано доповнював своє меню.

Рюкзак важив приблизно 10-12 кілограмів, третина ваги – це техніка і павербанки. Все інше — посуд, намет, спальник одяг та їжа. Брав з собою газовий пальник, вірніше інтегровану систему для приготування їжі. Вона доволі важка (разом з газом приблизно один кілограм), але дуже зручна, і завдяки їй можна було не розпалювати багаття. Коли ночуєш в глухому лісі, краще не розводити вогонь, це шкодить природі.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 4

Коли ночуєш в глухому лісі, краще не розводити вогонь, це шкодить природі.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 5
🥾 Про мандрівку

Стартував я у місті Вижниця, вірніше на перевалі Німчич, що біля Вижниці. Звідти пішов до скель Протяте Каміння, там ночував першу ніч.

Наступного дня від Протятого Каміння я вирушив до гори Садниста, через хутір Околена та хребет Смидовата. Там є невеликий хостел в старій гуцульській хаті, з хазяїном ми знайомі, тож, можна сказати, я прийшов у гості до старого друга, з яким давно не бачились.

На третій день з гори Садниста я пішов хребтом над селом Бісків до хутора Бочків. Планував спуститися до річки Товарниця і там заночувати, але познайомився з місцевим і він запропонував поставити намет у нього в саду, я не відмовився. Ввечері ми з ним косили траву на полонині, і мене пригостили вечерею.

Наступного ранку я рушив до села Товарниця, планував зловити попутку і доїхати до села Сергії, звідки планував йти до покинутого села Випчина (це була головна локація на моєму шляху), але щойно я спустився до річки, не втримався і завис там на кілька годин, бо була ідеальна погода для купання. До вечора я таки доїхав до Сергіїв, але встиг тільки піднятися на хутір Торговна, і залишився там в покинутому будинку з пічкою.

Пам'ятаю, в голові постійно крутилися запитання: «Як люди заселили гори, в якій послідовності?», «Що спонукало людей втекти з рівнин і жити в таких суворих умовах?», «Чому зараз в Карпатах вимирають села і чому цей мотив, який штовхав людей жити в горах, сьогодні зник?», «Якою мірою гірських жителів торкнулася глобалізація?» і далі в такому дусі

П’ятий день я провів там же, знімав околиці з дрона, медитував, ходив по гриби і знімав відео про намет.

Ввечері мене запросили в гості сусіди, і цілий вечір я провів у них вдома, ми говорили про життя в горах, про історію, навіть трохи про політику.

На шостий день я вирішив не йти прямо до Випчини, а повернутися трохи назад і пройтися через села Малий Дихтинець і Самакова. Ті ж місцеві, у яких я був вчора, нарадили мені туди йти, бо з їхніх слів там дуже красиво. Цього дня я поміняв намет на легший і рушив до села Самакова через хутір Гробище.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 6

До вечора я дійшов до краю села і познайомився ще з одним місцевим жителем, він запросив мене до себе, і я ночував у сусідньому з його будинком, в якому ніхто не живе.

На сьомий день я вирішив покинути цивілізацію і піднявся на хребет Максимець. Цього дня я пройшов небагато. На хребті я наткнувся на мисливський будиночок.

Він був закритий, але територія була обгороджена, тому я вирішив поставити намет прямо біля того будиночка. До вечора я «догнав» свою дистанцію, оскільки по воду довелося йти півтора кілометра в одну сторону. Краєвид зранку був фантастичний, заночувати на вершині було правильним рішенням.

На восьмий день я збирався нарешті потрапити в село Випчина, пройти його і заночувати на перевалі Лопушна, але зустрів місцевих які мені розповіли про старий гуртожиток лісорубів, і з Випчини я не пішов далі хребтом, а спустився вниз до річки.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 7

Біля того гуртожитку було класне місце для табору, і я вирішив поставити намет там, житлова частина гуртожитку була закрита. Видно, що там періодично хтось живе, але цього дня там не було нікого, в цьому місці я був сам, тільки наступного ранку по дорозі проїхала якась автівка.

Дев’ятий день був доволі «ходовий», я піднявся на перевал Лопушна, потім через ліс спустився до озера Буковинське око, яке, на диво, було зовсім безлюдним в цей день. Я просидів на березі озера хвилин 40 і рушив дорогою в сторону села Верхній Ялівець. Тут я був і раніше, тому знав що в цьому селі є хостел, що приймає туристів. Ввечері я прибув туди і заселився.

На десятий день я піднявся на хребет Томнатик, до РЛС «Памір» і наступних два дні провів біля станції в наметі.

Ввечері я зв’язався з другом, і виявилось, що він через два дні мав бути в цьому місці з групою туристів і міг мене забрати в Чернівці. Враховуючи, що автобусне сполучення в цьому регіоні дуже погане, я вирішив не спокушати долю і дочекатися його.

Місце для намету я вибрав трохи в стороні від самої станції, тож туристи мені не дошкуляли. За два дні я встиг прибрати територію, де стояв мій намет, назбирати та насушити грибів і наїстися брусниці. Спочатку думав буде нудно, але два дні пролетіло в походах по гриби дуже швидко, і я б там залишився ще на кілька днів, хоча вже трохи скучив за домом.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 8

На дванадцятий день приїхав друг і я з ним і його групою туристів доїхав до Чернівців.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 9
😱 Про свої страхи та помилки

Страх — це дуже логічна емоція в соло-походах, він нас робить трошки уважнішими. Дехто каже, що йому не страшно. Можливо, але еволюція нас зробила трохи полохливими. Наші предки, які зовсім не боялися шарудіння в кущах, скоріш за все не вижили і не дали потомства, а ті хто з насторогою ставився до всіх загроз мали більше шансів на виживання.

Трошки лячно було виходити з лісу на малинники. Оскільки я йшов на початку вересня, і кругом була стигла малина, у мене був шанс нарватися на ведмедя, що запасається на зиму

В походах групами такої проблеми немає, бо люди постійно балакають і створюють шум, а я йшов один, тож інколи свистів у свисток, щоб попередити про свою присутність. Це була скоріше профілактична міра для самозаспокоєння, шанс зустріти ведмедя в українських Карпатах просто мізерний.

Був один жорсткий факап. В останню ніч сильно опустилася температура і в своєму спальнику я трохи підмерзав, тому вирішив затягнути гарячий камінь в тамбур намету, але не розрахував сили і покотив його на намет, тепер в мене в наметі дірка. Тоді я її просто затулив карематом;

Замість надувного коврика я взяв каремат, він більш універсальний, але не такий комфортний, іноді я про це шкодував.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 10

Мені пощастило з погодою дуже сильно, тож більше помилок я за собою не помітив. Можна було взяти менше одягу, але хто ж знав що гарна погода протримається так довго.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 11
💪🏻 Про відчуття від мандрівки

В мандрівці я щиро кайфував, отримував задоволення від кожного дня. Я не ставив собі якихось жорстких рамок, тому не було ніякого дискомфорту. Теоретично я міг звернути з маршруту в будь-який день і совість за те мене б не гризла. Я сприймав цей похід як власну відпустку, тому відпочивав кожного дня.

Що точно змінилося, так це моє ставлення до соло-походів. Тепер я точно їх буду робити довгими. Раніше я ходив тільки на кілька днів, а зараз розумію, що довгий похід — це як інша ліга

В цілому, соло-походи — це гарна психотерапія, але не тільки тому, що ти відпочиваєш від людей, або навантажуєш себе фізично і потім релаксуєш, хоча це теж важливо. Дехто описує досвід соло-походів як спосіб випробувати себе і вивчити свої можливості. Я ж притримуюсь діаметрально протилежної думки.

Для мене одиночні походи — це не дослідження своїх можливостей, а дослідження власних бажань. Більшість потреб нам нав’язані суспільством, воно диктує нам певну модель поведінки.

Але коли ти 24 на 7, а в моєму випадку 24 на 12, відданий сам собі і не слідуєш чіткому плану, то постійно себе запитуєш «А чого я хочу?»  — відповідь буде щирою, бо інших варіантів немає, а є тільки ти і твої бажання, суспільство та інші люди в цьому поході участі не беруть.

Наступного року піду в похід в такому самому форматі, але вже по Верховинському району, пройду села Гринява, Грамітне, Пробійна. Давно виношую план соло-походу по Чорногірському хребту, хоча це і трохи банально, але мені здається, що я завжди «пролітаю» цей хребет, завжди хочеться провести тут більше часу, дослідити всі його закутки.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 12

😯 Поради з власного досвіду

Найперша порада — не думати про соло-похід, а йти. Наступна порада дуже очевидна, але про це необхідно сказати. Треба постійно думати про безпеку, адже банальна травма ноги може перерости в катастрофу. Зараз в горах непогане покриття, зв’язок є майже всюди. Плануючи маршрут подбайте про те, щоб у вас була можливість екстренно звязатися з світом. Обов’язково повідомте когось про свої наміри і вкажіть час Х, після якого треба вирушати на ваші пошуки.

Дотримуйтесь балансу у спорядженні. Старайтеся максимально полегшити свій рюкзак, але при цьому не забувайте про власний комфорт. Я не взяв з собою надувний коврик, хоча він важить всього 0,5 кг, і сильно пошкодував про це, бо з ним було б набагато комфортніше.

Розумію, що не всім таке підійде, але порадив би кожному туристу, хоча б раз в житті спробувати такий формат соло-походу, який я описав. Це коли ставиш перед собою не географічну, а культурну мету, і підлаштовуєш маршрут до свого настрою вже в процесі мандрівки. Такий тріп націлює тебе на рефлексію і самопізнання, дає можливість прислухатися до свого внутрішнього голосу, який дуже часто глушать усілякі соціальні норми та умовності.

Підписатись на блог Мирослава «Карпатський волоцюга» можна в Telegram — @carpaty. Також можна послухати подкасти про походи та гори на Apple Podcast і Google Podcasts. А переглянути відео та світлини можна на YouTube та Instagram.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 13
Тетяна Бур’янова
25 років, співзасновниця ком’юніті Come With Me

Я постійно дуже багато подорожую з подругами та з компаніями нових друзів. Останні місяці для мене були переповненні спілкуванням та соціалізацією, яка мені дуже подобається, але трохи виснажує. Я відчула гостру потребу поїхати кудись на самоті. Без людей, без подруг, без друзів — без нікого. Я хотіла перезавантажити себе, відпочити від людей та насолодитись природою. Для цього я обрала гори — Карпати.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 14

🏔 Знайомство з горами

Змалечку я їздила в гори з батьками. Потім кожного літа ми разом з друзями та знайомими вирушали на море з наметами й зупинялись коло скель. Лише три роки тому я поїхала в Карпати й вирушила у справжній похід — саме після цього гори стали невіддільною частиною мого активного відпочинку щороку. Минулого року ми з подругою почали збирати знайомих й ходили в похід компанією приблизно 15 людей. Так і виникла ідея для ком’юніті Come With Me — спільних подорожей людей Україною.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 15
🏕 Маршрут та підготовка

Я обрала Боржавський хребет, тому що поки що це найзручніший маршрут, який мені відомий за своєю інфраструктурою. З потяга на станції Воловець можна вирушити в гори. Або можна проїхати ще 15 км автостопом чи автобусом до гірськолижного курорту «Пилипець» і почати маршрут звідти.

Ми підіймались на Боржаву з друзями цієї осені, але не змогли пройти запланований маршрут через погодні умови. Тому я вирішила туди повернутись. Тим паче восени цей гірський масив має особливий вигляд і наповнюється різними багряними відтінками.

Найважчим в поході вважається перший день підйому, коли треба набрати висоту та вийти на хребет. А біля курорту є канатна дорога, яка може значно полегшити й трохи скоротити цей підйом.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 16

Коли я зібрала свій рюкзак — я ледь змогла його підняти. З друзями ми завжди розподіляли за вагою наше спільне спорядження. В соло-поході тобі це все треба нести самій. З обов’язкових речей осіннього походу — якісна термобілизна, теплий спальник та непромокаюче взуття.

Варто не забути дощовик та чохол на рюкзак, тому що у разі дощу можна залишитись без сухих речей — у такий холод це може бути дуже небезпечно. Краще не розраховувати на вогнище та мати з собою газову горілку для приготування їжі. А ще дуже корисна річ у таку погоду — термос, щоб мати з собою завжди гарячий чай, а не тільки крижану воду.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 17

Оскільки цей похід я планувала все ж як відпочинок, а не випробування, я почала свій шлях з підйомника. Він одразу переніс мене в особливу атмосферу, яку створив туман і відсутність людей зранку. З верхньої станції починається підйом на гору Гимба. Вдень було дуже сонячно й рухалась я достатньо швидко за маршрутом. Зупинятись на відпочинок не хотілось, було бажання швидше дійти до місця ночівлі, яке я собі запланувала.

У мене був важкий рюкзак і нести його було легше, аніж знімати та надягати знову. На хребті був дуже сильний вітер, інколи мені здавалось, що з одним поривом мене може просто скинути на бік зі стежки й мені не вистачить сил підняти свій наплічник. Втім, всі ці складнощі мені здавались лише кумедними й додавали інтересу моїй подорожі.

Подолавши дві вершини, я дісталась до місця, яке на мапи було позначено, як «місце для намету без вітру». Хоч вітер трохи там був, місце було прямо на схилі з прекрасним панорамним видом, тому шукати інше я не захотіла. Я поставила намет, залишила речі й пішла за водою.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 18

Офлайн-мапа була незамінним помічником — до найближчого джерела не було жодної стежки, але я суто йшла за gps і знайшла його.

В цей час у мене вже достатньо промокло взуття, почало темніти й починався дощ. Вночі мені майже не вдалось поспати через шум та холод. Я постійно прокидалась від голосних поривів вітру та дощу.

Серед ночі я почула, як падіння крапель змінились на удари сніжинок — це в мої плани зовсім не входило.

Зранку я прокинулась у казці серед білосніжних вершин гір. Захоплення цією красою відганяло всі думки про холод. Була лише одна важка задача — як зібрати намет в снігу, не відморозивши собі руки. Тому декілька годин я повільно снідала і збирала свої речі у теплому наметі, поки не вийшло сонце.

Моє мокре взуття змусило мене зупинитися. Я побачила навіть більше прекрасного, аніж розраховувала — сніг додав особливих і не запланованих відчуттів та пригод. Цілий день я насолоджувалась цими видами й на вечір спустилась ночувати в хатинку в селі.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 19

За весь цей час я не зустріла жодної людини на хребті — ці відчуття безцінні. Гуляти в горах наодинці з природою і стихіями — це особливі захопливі моменти, за якими я, власне, і їхала.

Я планувала провести в горах дві або три ночі, в залежності від швидкості пересування. Поспішати я нікуди не збиралась і зворотний квиток не купувала. Однак я не очікувала сніг в горах і не була готова до морозу.

Не скажу, що це була моя помилка у підготовці. Я, навпаки, отримала набагато більше вражень через такі зміни погоди. Мені пощастило заснути серед золотої яскравої осені, а прокинутись серед білосніжних гірських вершин.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 20
🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 21

🎒 Про свої відчуття від мандрівки

Я б дуже хотіла збрехати та сказати, що у мене все вийшло, я відчула те «перезавантаження», заради якого їхала, але ні. Насправді я отримала неймовірні емоції від своєї подорожі, від відчуття того, що ти зовсім на самоті.

Мені дуже поталанило, що я дійсно нікого так і не зустріла там, і була така атмосфера від снігу. Однак, для повноцінного відпочинку від соціалізації цього було замало. У мене не було бажання скоріше повернутись додому, я не відчувала суму за людьми — для цього потрібно значно більше часу.

Чи буду я знову планувати соло-походи? Звісно! Мені дуже сподобалось, це дає неймовірні відчуття, які є цілком новими та майже одразу хочеш відчути їх знову й знову. Це зовсім відрізняється від мандрівки з друзями, це дещо нове, що можна відчути лише самостійно у горах.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 22

🧗🏼‍♂️ Порада для початківців

Думаю, що головне — це мати до цього достатньо досвіду у походах з компанією у різних умовах. Тобто, бути готовими до поганої погоди та складного маршруту. Також необхідно бути стовідсотково впевненими у своїх силах, тому що у такій подорожі розраховувати можна лише на себе — і тоді ваша подорож може стати гарною пригодою.

Переглянути багато інших світлин з інших мандрівок можна у Instagram Тетяни.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 23
Стас Троянов
22 роки, прикольний чувачок

Я вже достатньо довго планував влаштувати соло-похід в гори. У мене не було якоїсь мети, я не збирався відпочивати від людей чи цивілізації, а хотів зустрітись із собою та природою. Для мене це був певний челендж — мені було цікаво, як саме я поводитимусь наодинці. Є дуже багато речей, які нас постійно відволікають від власного життя й часом ми навіть можемо забути, хто ми є. Тож я вирішив це для себе виправити та почав збирати наплічник в похід.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 24

🤸🏼‍♂️ Про перші походи

Гори мене завжди цікавили. Вперше я відправився у похід в 18 років — це був «Язик троля» (Trolltunga) в Норвегії. З того часу я вже відвідав декілька гір в Скандинавії та Іспанії. Однак, понад усе, я все ж люблю Карпати. Напевно, ніде немає гір з такою силою та атмосферою. Я вже й раніше ходив у гори наодинці, однак це було без ночівлі. В цей же раз я планував свій похід на п’ять днів.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 25
🗺 Планування походу та дорога

Мій маршрут пролягав Чорногірським хребтом наприкінці серпня. З Івано-Франківську я відправився до села Зелене, а вже звідти до КПП «Шибене». Варто зазначити, що недалеко від цього місця пролягає кордон з Румунією, тому варто з собою брати документи для підтвердження особистості — паспорт, водійське посвідчення, тощо.

Майже кожен маршрут має свій колір та маркери, аби туристам було легше пересуватись горами. Спочатку я йшов зеленим маршрутом — дорогою я бачив зелені відмітки на деревах та камінні, тому я знав, що йду правильно. У мене був достатньо легкий підйом, однак вага мого наплічника давалася взнаки.

Завчасно переглянув прогноз погоди, я виявив, що йду у негоду, тому взяв багато теплого одягу. Значний мінус соло-походів полягає в тому, що все необхідно нести самому. Якщо зазвичай можна з кимось розділити їжу, воду чи посуд, то тут вже треба самостійно нести всі речі. Втім, краще взяти трошки більше речей, аніж помітити, що ти забув щось важливе вдома.

Вже протягом перших двох годин погода почала псуватись — був маленький дощик, що трішки дошкуляв, але з часом він ставав все сильнішим. Іноді я робив зупинки, аби перепочити.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 26

Раптом, я побачив великий червоний мішок на дорозі, але це був не мішок. Це була людина.

Я одразу кинувся на допомогу. Виявилось, що це був чоловік віком приблизно 40 років. Я намагався у нього запитати, що трапилось та як він себе почуває, однак він розмовляв лише польською, і мовний бар’єр нам заважав. Вже потім «мовою жестів» він мені пояснив, що він підіймався й в нього почало паморочитися в голові.

У нього не було речей, вода закінчилась, а з їжі був лише один батончик «Снікерс». Нашвидкуруч я зробив йому м’ятний чай та згодував свої улюблені вафлі (а вафлі для мене у поході це важливий ресурс!). Коли йому стало легше, ми продовжили свій маршрут: я вирішив довести його до гірського-рятувального пункту на горі Піп Іван, де б він отримав належну допомогу.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 27

Взагалі, перед тим як йти у похід, необхідно ретельно підготуватись та вивчити свій маршрут. Також необхідно завчасно знайти номери телефонів рятувальних пунктів та попередити їх, що ви збираєтесь у похід — наприклад, на цьому сайті. Скажіть їм, куди та коли саме ви прямуєте, та коли плануєте спускатись. Якщо ви успішно зійшли з гір, то повідомте їх, що ви закінчили свій похід, адже якщо цього не зробити, то команда рятувальників відправиться вас шукати.

Як тільки ми дійшли до рятувальників, я попрощався з паном поляком та пішов далі — вже було достатньо пізно й треба було ставити намет. Зупинився я на жовтому маршруті — це трішки вбік від гори Піп Іван до роздоріжжя на вершини Смотрич та Вухатий камінь. Там є чудове місце з джерелом та кущами, аби вітер вас не турбував. На той час, коли я вже прийшов, на місці було досить багато людей, тому я поставив свій намет трошки поодаль від усіх. А дощ так і не вщухав.

Наступного дня я прокинувся о шостій ранку. Я взагалі полюбляю раніше розпочинати свій день, так є більше часу на те, щоб щось робити. Погода зранку була ще гіршою, аніж вчора — до дощу додався ще й сильний туман, який обмежував видимість до метрів 20. Однак, у мене було ще багато часу попереду й я рушив далі.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 28

Аби якось зробити свій маршрут цікавішим, я вирішив послухати музику. Я завчасно зробив плейлист, який би точно міг заспокоїти та підсилити відчуття природи наодинці — Едвард Гріг, Клод Дебюссі, Фридерик Шопен, Людовіко Ейнауді та багато інших відомих композиторів.

Щоправда, мені це дуже швидко набридло і я слухав панк-рок та метал. Ну, бо це якось більше енергії додавало

Раптом, крізь туман на горі я побачив обриси. Об’єкт виявився машиною з бабусею за кермом. Як вона сюди дісталась, науці достеменно невідомо. Це була стара «Таврія» і я просто не вірю, що вона своїми силами могла дістатися такої висоти. Мені й досі здається, що спочатку на цьому місці з’явилась бабуля з «Таврією», а вже потім під нею гори.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 29

Бабуся продавала цигарки, горілку, енергетики, пиво та солодощі — себто, все що може бути потрібним туристу в горах

Часом, я зустрічав групи людей — 5-7 осіб, а іноді й 10-15. Чомусь всіх дуже дивувало, що я ішов сам. У походах кожен має свій темп: хтось йде швидше, хтось повільніше, хтось частіше відпочиває, а хтось — майже ні. Дуже часто буває так, що ваш темп може з кимось синхронізуватись — тобто, ось ви зробили зупинку, й вас наздогнали ті, що йшли позаду. Потім ви їх випередили й так далі.

Декілька груп людей, з якими ми йшли в одному темпі, мене вже навіть запам’ятали й ми постійно вітались.

Другу ніч я провів біля озера Бребенескул. Вже у наметі я зрозумів, що дуже сильно обгорів і моє обличчя стало схожим на дерун. Я вже й раніше обгорав у горах, але забув про цю особливість своєї шкіри й мені довелось вже терпіти. А це був лише початок мандрівки.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 30

Дуже важливо у поході підтримувати водний баланс — пити достатньо води, чаю чи інших напоїв. Рідина в організмі допомагає регулювати температуру тіла. Якщо ви підете в похід спекотного літа — вам необхідно буде пити, аби охолонути, а взимку — аби зігрітися. Саме тому важливо правильно планувати свій маршрут, аби у вас завжди було достатньо води. Для цього необхідно завчасно вивчити мапу маршруту та намагатись планувати свої ночівлі біля джерел.

Під час своєї мандрівки я зустрів невеличку групу — три дівчини та один хлопець. Вони запитали у мене, де тут найближче джерело. Проте, воно було дуже далеко, і йти до нього — щонайменше, три години. Виявилось, що у них вже закінчилась вода й вони навіть не могли втамувати спрагу. Я поділився з ними своїми запасами.

Взагалі, напевно майже у кожного в горах є свої приколи. Я ось, наприклад, дуже люблю з собою брати маленький стільчик та кавоварку. Звісно, можна й без цих речей обійтись, особливо коли кожен кілограм важливий, але так значно цікавіше. Погодьтесь, хіба не зманливо випити чашку запашної кави у горах? Ну, і я так думаю.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 31

Загалом третій день вже був не таким важким: я звик до свого наплічника й особливо не було підйомів. Йти було значно легше. Надвечір я вирішив зупинитись коло озера Несамовите.

Там було дуже багато людей, це популярне місце. Воно й не дивно, адже Несамовите — це найвище високогірне озеро України. З цього місця відкриваються гарні краєвиди, тут є джерело й місця вистачає на всіх. Якщо вам раптом здається, що озеро маленьке, придивіться до фото. Ці маленькі кольорові цяточки — це намети.

Я поставив свій намет й ліг відпочивати, думавши лише про одне: «Як же сильно згоріло моє обличчя». Вже вночі, через те, що я випив занадто багато чаю, мені довелось виходити зі свого намету. Було дуже зимно, однак я моментально про це забув через фантастичне нічне небо у зірках, що відзеркалювалося у озері. Наприкінці серпня дуже гарно видно зорі й можна навіть пересуватись без світла. Ходити в походи можна вже лише заради таких вражень.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 32
🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 33

Наступного дня я вирішив йти трішки швидше, бо вже не так багато залишалось. Десь за три години я без особливих зусиль дійшов до Говерли.

Точніше, я дійшов лише до підніжжя гори — підійматись мені було треба червоним маршрутом, а це, напевно, найважчий підйом на цю гору.

Вдалечині можна було побачити людей, які піднімались з іншої сторони. Вони були схожі на мурах. Мені здається, що саме на цій частині я робив найбільшу кількість зупинок. Це був достатньо крутий підйом й з вагою мого наплічника піднятись було не так вже й легко.

Вже на горі я побачив дуже багато людей. Тут були цілі родини та великі групи туристів, для яких цей підйом був справжнім подвигом. Я на тлі цих людей справжнім здичавілим чугайстром — обгорілий та брудний.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 34

На горі я почув, як хтось плаче — це був хлопчик років п’яти. Він був дуже засмучений, що в цей день у якоїсь Христини був день народження, а він туди не потрапив і йому не дістався торт. Батько сміявся зі свого сина — не можна рюмсати, якщо він справжній чоловік. Мені стало дуже шкода хлопчика і я вирішив віддати йому останню пачку своїх вафель (а це були й ще мої улюблені — лимонні!). Я сказав, що йому просила Христина їх передати. Він дуже зрадів.

Залишалася остання вершина, на яку я збирався піднятись — Петрос. Відверто кажучи, втома вже давалася взнаки. Я йшов значно швидше, аніж планував. Підійматись на гору було достатньо важко — багато каміння, спуски й знову підйоми. Десь за дві години я дістався своєї фінальної точки.

Мені здалось, що я чув спів — дівочий хор. Спів з разом становився сильнішим та чіткішим

Як виявилось, це була якась християнська група, яка подорожує разом горами — паломництво. Вони були дуже радісні та веселі.

Врешті, вони мене благословили (ну, дякую) і я пішов назад до Говерли. Свій червоний маршрут я пройшов. На Говерлі завжди багато туристів і можна попроситись з кимось доїхати до якогось населеного пункту. Так я і зробив. Мене підвіз пан Святослав, за що я йому дякую й досі. Вже надвечір я був у Франківську і не міг повірити, що нарешті повернувся до людей.

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 35
🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 36
🤪 Емоції від походу

Не знаю, чому, однак ні перед мандрівкою, ні під час неї, ні навіть після у мене не було жодного страху бути наодинці. Мені сподобалась ідея максимально абстрагуватись від соціуму та перейматись лише тим, що саме обрати на вечерю. У горах немає інтернету, тож тебе не турбує те, що відбувається у світі. Здається, що всі проблеми та незгоди десь дуже далеко і їм неможливо тебе дістати.

Добре, я трошки збрехав. Була єдина річ, яка дійсно вселяла в мене страх після походу — зустріч із мамою

Я не казав батькам, що їхав сам, аби вони не переймались зайвий раз. Тому я вирішив їм про це розповісти вже тоді, коли я буду вдома. Як ви вже зрозуміли, я живий, бо пишу цей текст, тому вони достатньо легко сприйняли те, що я ходив весь цей час сам.

Чи буду я знову ходити в соло-походи? Напевно так, мені це сподобалось — вже на початку наступного літа я планую вирушити тим самим маршрутом, тому якщо ви мене там раптом зустрінете, то можете отримати від мене вафлі (але не лимонні).

🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 37

🤔 Які поради для мандрівки

Будьте впевненими у своїх силах, але не переоцінювати себе. Завчасно готуйте кожну деталь маршруту: від місця для ночівель до джерел на вашому шляху. Не забувайте попереджати рятувальників про свої плани в горах — ніхто не знає, що може трапитись. Також можна попередити своїх знайомих чи рідних, що ви вирушаєте у соло-похід. Скажіть їм свій маршрут та приблизні дати, де та коли ви хочете спуститись.

І не забувайте про крем, аби не згоріти на сонці! Будь ласка, не повторюйте моїх помилок. Вам точно не треба, аби ваше обличчя було як дерун.

У Instagram Стаса можна знайти багато цікавих фото зроблених на плівку, рекомендуємо підписатись (будь ласка).

*****

Якщо ви ще не готові йти у соло-похід, але хочете помандрувати, то це можна зробити навіть вдома за допомогою нашої добірки з найцікавішими туристичними місцями онлайн🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 38🏄🏼‍♂️ Туризм удома: 15 найкращих місць для мандрів онлайн під час карантину. Також ви можете дізнатись історії видатних людей🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 39😲 Користь карантину: 5 історій про самоізоляцію видатних людей за власним бажанням, які пішли на самоізоляцію за власним бажанням.

А що робити, якщо в загалі немає новин, можна дізнатись у нашому матеріалі про феномен «Повільного телебачення»🏔 Максимальна самоізоляція: 3 історії людей, які відправились в соло-похід у гори 40📺 Що робити, якщо взагалі немає новин: Повільне телебачення з Норвегії та його глобальний феномен з Норвегії.

📱 Читайте Na chasi у Facebook і Twitter, підписуйтесь на канал у Telegram.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: