Олександр Мельник
Привид бродить по країні, привид неомарксизму (насправді ні)
«Неомарксизм або подорож у безодню» — ні, це не пропагандистська брошура чергового гуртка для спортивних молодиків, які вважають себе єдино правильними носіями правих ідей. Це назва опусу секретаря Ради Національної безпеки та оборони України, що покликана стояти на сторожі дотримання законності, Конституції України та прав і свобод громадян (особливо — у час воєнного стану). Українського високопосадовця — як і сотні тисяч малоосвічених виборців — лякає Стамбульська конвенція. У ній він бачить загрозу для репродуктивних функцій української нації, дискредитацію священної книги однієї з конфесій і ще багато інших жахів, яких — на його думку — варто боятися справжнім християнам.
Привид геїв, які захоплюють усіх у рабство та руйнують сім’ї і відбирають дітей на донорство органів — стара як світ жахалка із телевізора. Але не з нашого — із російського телевізора. Саме там тріада «православіє-самодєржавіє-духовность» була проголошена ще 104 роки тому царем, що не особливо жалував Україну — а тепер реінкарнована диктатором, котрий Україну взагалі вважає «помилкою історії». Та чому цей привид бродить Facebook-сторінками українських високопосадовців у робочий час? А тим більше — колишніх членів комсомолу чи компартії УРСР?
Ректорка одного зі столичних вишів, яка є дотичною до чинного секретаря РНБО за безпосередньою родинною лінією, не так давно проголошувала подібні тези у стінах свого університету — і якщо в країнах із куди консервативнішими поглядами її би вже було звільнено, то в Україні можна продовжувати працювати так, ніби нічого не сталося. Можна, наприклад, порушувати Конституцію в частині, в якій сказано, що «Україна — унітарна світська держава» — і при цьому обіймати високу державну посаду, яка недоторканність цієї Конституції і цієї норми власне і гарантує.
Можна, наприклад, почути напередодні, як Президент України та Головнокомандуючий, який є чільним над РНБО, закликає підтримати у парламенті Стамбульську конвенцію й усунути раз і назавжди дискримінацію жінок у питаннях працевлаштування, відпусток та призначень — і швидко написати колонку про те, як кляті геї та трансгендери, підступно прикриваючись тими жінками, скоро зовсім зруйнують українську економіку та державність. Можна. Бувають же подібні прикрі збіги.
Можна навіть користуватися при цьому пристроями та сервісами, до створення та розвитку яких були причетні відкриті геї — і при цьому не відчувати дисонансу, що декларовані тобою печерні погляди ти викладаєш за допомогою зовсім не друкарської машинки та телеграфу, а ноутбуку, айфона та Facebook. Адже що тільки не зробиш заради захисту традиційних цінностей. От тільки із формулюваннями подібні пані та панове помиляються.
Що таке традиційні цінності
Європа, яку вже 4 роки ми наводимо одне одному як приклад якості доріг, відсутності корупції (або швидкого та незворотного покарання для корупціонерів), якості медицини, страхування, поліції, дотримання прав та свобод, захисту журналістів та меншин, — це Європа, що стала продуктом Реформації та протестантської етики. Це — Європа, в якій для сучасності взято тези про неприпустимість обманювати, красти, порушувати соціальний договір та зазіхати на чуже життя (але щось нічого не знаходимо в тих тезах про ліжко). Це — 10 тез Лютера, прибиті на ворота печерного консерватизму, помножені на технологічний поступ сучасності та її реалії, а не волога мрія проповідників без ряс. Традиційним там став не інтерес до того, хто й з ким спить — а дещо інше.
Зазвичай поборники «традиційних цінностей» хочуть уклад життя із книги «Домострой», жінку біля печі, смачного борщу, великого хреста на стіні та права нищити «неправильних» співгромадян (морально чи фізично — тут уже кожен мріє у міру власної фантазії). От тільки з цінностями — тим більше традиційними для родини європейських народів, куди ми небезпідставно вже 4 роки себе відносимо — їхня «традиція» не має нічого спільного.
Традиційна для європейців цінність — це освіта, за якість якої не соромно, яку визнають держави-сусіди і яка дає можливість тобі влаштуватися за фахом і працювати із гідною оплатою. Традиційна цінність — це медицина, коли ти не боїшся йти на лікування чи обстеження до державної клініки і не думаєш при цьому, чи не занесуть тобі гепатит C під банальними крапельницями. Традиційні цінності у країнах, де кальвінізм (одна з найсуворіших гілок протестантизму) колись був вкрай популярним — це можливість бути підприємцем без необхідності постійно чекати на візит здирників із різноманітних державних інспекцій чи подумувати над зміною «даху», який може захистити від цих візитів. І головне: традиційна цінність — це свобода віросповідання (або його відсутності як такого), де державний чиновник навіть не подумає у робочий час на верифікованій сторінці у Facebook пропагувати окремі релігійні течії чи погляди, виправдовуючи це «захистом нації».
Держсекретар РНБО має рацію: нам потрібні традиційні цінності. Традиційні цінності європейців, які передбачають не давати і не вимагати хабарів, не зазіхати на чужу власність (хоча би з остраху, що власник цієї власності може в тобі зробити пару дірок за допомогою законної зареєстрованої зброї в порядку самооборони). Не паркуватися на газонах та тротуарах — бо завтра водій та піщохід можуть помінятися місцями. Цінності, які перебачають повагу до життя, ідентичності та недотокранності прав громадян. Цінності, за якими сплачувати податки — це норма. А ще нормою є контролювати, чи не йдуть ці податки на маєтки для заможних чиновників чи дотації для компаній, наближених до чинних високопосадовців. Де релігійні громади не нав’язують свою точку зору людям, які до них не входять. Де сусіда не турбує, що коїться у чужому ліжку. Де тілесні покарання для дітей — це дикунство і стаття Карного кодексу (навіть якщо це покарання від батьків), а сексуальні фантазії в тому ж таки чужому ліжку дикунством не є (а не навпаки).
Нам дуже потрібні традиційні цінності інноваторів та підприємців, винахідників та візіонерів, які свого часу витягли Європу із доби Темних віків до епохи Відродження. Нам потрібні цінності митців та науковців, яких віряни та клірики спалювали на багатті — а нині за їхніми принципами та творіннями живе уся сучасна людська цивілізація.
Нам потрібні традиційні цінності людей, яким небайдужа оборона країни та підтримка волонтерського руху — а не переслідування інакшості, поки корупціонери в костюмах чиновників проповідують світле майбутнє, за кожної нагоди витягуючи на світло гасла про націю-мову-віру-ідентичність-церкву-священну книжку.
Нам потрібні цінності, за якими люди, звільнені за корупцію, не мають шансу поновитися на посаді через найгуманніший у світі український суд — і прийти до свого кабінету, ніби нічого й не трапилося. Нам потрібні цінності, за якими неможливими є трагічні напади на журналістів чи громадських розслідувачів.
Нам потрібні цінності, за якими не стоять інтереси вузьких груп, які декларують себе «найлуччішими» в боротьбі за «трудовий народ» — і які не будуть вибуховою сумішшю популізму, лівих ідей та нездійсненних обіцянок. Бо зрештою, навіть улюблений релігійний персонаж однієї книжки з храму в першу чергу вигнав не геїв, а торговців ідеями та крамом. Україні вкрай потрібні традиційні цінності цивілізованих освічених людей. Бажаю усім нам їх віднайти та усіляко плекати у 2019-му.
Матеріал є авторською точкою зору і не відображає офіційну позицію видання