Олександр Мельник
Для тих, хто все пропустив
Йдеться про справу про начебто факт домагань внаслідок знайомства у Tinder заступника начальника відділу Департаменту захисту економіки Нацполіції України Олександра Варченка та студентки столичного вишу Наталії Бурейко.
7 листопада публікація на сторінці студентки у Facebook засвідчила начебто факт погроз та сексуальних домагань з боку високопосадовця. Далі було ще декілька постів, які начебто підтверджували справжність заяв — однак вже 8 листопада 2018-го студентка видалила попередній допис, опублікувала пост із вибаченнями та відмовою від попередніх своїх слів. Далі ЗМІ поширили інформацію про її зникнення. Керівництво КПІ, де навчалася Бурейко, звернулося до поліції із заявою про розшук особи. Згодом студентка знайшлася, а вчора прокуратура оголосила про підозру та провела обшуки в помешканнях українського політтехнолога Петрова та блогера Барабошка. Особливо пікантності ситуації додає той факт, що згідно і з розмовою Бурейко із виданням «Страна.ua», і з розслідуванням УНІАН, предметом шантажу був не сам Варченко, а його цивільна дружина. Остання очолила Державне бюро розслідувань (ДБР) всупереч очікуванням певних політичних та силових кіл в керівних органах влади. Усі подробиці можна прочитати за посиланням. Ми ж зосередимося на тому, чого вся ситуація вчить простих громадян, розігнана по Facebook зусиллями «лідерів суспільної думки» (тобто блогерів, відомих журналісток і просто медіаперсон від бізнесу чи опозиції).
Урок №1: Перевіряйте все, навіть те, що видається вам 100% правдивим
Головне правило — верифікувати першоджерела та перевіряти властивості опублікованих файлів. Але для пересічного українського фейсбучанина (чи фейсбучанки) навіть на 4-му році війни територіальної та 5-му році війни інформаційної все це досі не має жодного значення.
Миле обличчя, зворушливе «волання про допомогу» в тексті, декілька скріншотів (виготовити які можна протягом 10 хвилин за допомогою PSD-шаблонів, маючи у відкритому доступі достатню кількість даних та файлів жертви) — і ось українська Facebook-спільнота вже кипить праведним гнівом і закликає «лінчувати» людину, яку жодного разу в житті не бачила. Відеодоказів чи аудіодоказів при цьому немає — але кого це цікавить, коли маховик масової істерії запущено.
Урок №2: Нема нічого гіршого за масову істерію
Будь-яке явище, які всі масово ганьблять, найімовірніше має «іншу сторону медалі» — але ті, хто розганяє атаку (свідомо роблячи це чи просто з почуття солідарності з «жертвою насилля»), не приділяють зусиль та часу, аби цю протилежну сторону вивчити, отримати додаткові коментарі.
Facebook — ідеальне середовище для апелювання до людської підсвідомості, страхів, емоцій, тривожних очікувань, фрустрацій та комплексів, які — накладені на певні соціальні упередження до груп (роми, євреї, безхатченки, наркозалежні, геї) чи соціальних категорій (діти заможних батьків, працівники силових структур, ветерани АТО, власники «євроблях» — продовжувати можна нескінченно) — генерують у підсумку підсвідомий та нераціональний шквал репостів та коментарів і реакцій на оприлюднену «достовірну інформацію».
Здавалося, щось подібне ми пережили у 2014-му, коли про «наступ росіян по усьому фронту» ледь не щодня інформували «достовірні» джерела у вигляді кума брата сусіда, який проїжджав повз Волноваху в третій вантажівці з четвертого підрозділу. Тоді страх окупації та масових жертв перетворював навіть притомних громадян на поширювачів нескінченної істеричної «зради». Тепер ситуація повторюється, коли йдеться про певні соціальні маркери, які лягають на наші стереотипні уявлення про «хороших» та «поганих».
Урок №3: Все ще сильна установка «усі мєнти сволота, всі чиновники козли, все куплено, бідні люди» — і популісти будуть нею користуватися
Припустити бодай на мить, що високопосадовець МВС може не знати студентку і взагалі не мати акаунта у Tinder, для більшості соцмедіа-«знаменитостей» в Україні (не кажучи вже про звичайних користувачів та користувачок) виявилося воістину неможливим.
Нездатність критично мислити за межами готових штампів та аналогій, вкладених у вашу голову на тлі емоційного розпалювання стереотипів — ідеальний інструмент не лише для політтехнологій чи організаторів замовних скнадалів. Кандидати у президенти на виборчих перегонах 2019 року вже не ґребують подібними прийомами — саме тому ми створили анкету-контрольний список
(Не) мій президент: 20 тем, що допоможуть перевірити кандидата на посаду, яка допоможе виявити маніпуляторів та популістів серед претендентів на головну посаду в державі.
Урок №4: Особисті симпатії та ґендерна упередженість ставить «лідерів суспільної думки» в смішне становище
За сьогодні ми промоніторили акаунти усіх відомих українських публічних феміністок, журналісток та окремих медіадіячів і блогерів (будь-якої статі), котрі активно поширювали стартові публікації Бурейко — в жодному з них ми не знайшли публічних вибачень чи застережень відносно інформації, яку ці діячі, блогери та лідери суспільної думки допомогли поширювати 7-8 листопада 2018 року. Чи варто довіряти неупередженості, об’єктивності та збаланосованості цих людей надалі? Висновки робіть самі.
Урок №5: Коли вам пропонують нашвидкоруч «підзаробити» на сумнівній схемі, 90% вірогідності, що далі ви опинитеся у СІЗО
В розмові із журналістами студентка визнала, що навіть не отримала тих 1,5 тис грн, заради яких і погодилася стати учасницею провокації. Вочевидь, лише угода зі слідством рятує її від того, аби теж опинитися там, де й інші, публічніші учасники цієї схеми. Якщо колись у вашому житті з’явиться людина, яка спробує замовити у вас «чорний» чи «сірий» піар (або антипіар) в обмін на «ніхто не дізнається, ось тобі $30/300/3000 за це» — просто згадайте Tinder-скандал та його наслідки для організаторів та учасників схеми.