Аліна Присяжнюк
Антон Слєпаков — про маленькі фетиші
— Завжди знаходжу на вулицях іржаві цвяшки, гаєчки та болтики. Чи, можливо, вони мене знаходять. Я підбираю їх і кладу до кишені. А коли збираюсь прати штани, вони дзеленчать. Це, напевно, фетиш. У результаті цього була створена пісня «Осень — время собирать ржавые гвозди». Колись був фетиш — вантажівки. Коли дивився на великі вантажні машини, мені здавалося, що це втілення добра чи зла. Бувають добрі вантажівки, а бувають, навпаки, — злі.
Про порядок, ритм і життєві правила
— Є внутрішній стрижень, і він допомагає приймати ті чи інші рішення і дозволяє не змінювати себе. Це може бути якесь широке поняття, досить банальна фраза та істина, але мені це допомагає існувати вже більше чверті століття, займатися тим, чим я хочу, і робити ту музику, яку я хочу. Мені ніхто не перешкоджає, не заважає, а навпаки — в житті перебувають люди, які тільки цьому сприяють.
— Намагаюся потоваришувати з порядком. Також розумію, що всі механізми працюють завдяки людині, яка має їх упорядковувати, запускати й стежити за ними, щоби все працювало в належному режимі. В мене дивне поєднання порядку з безладом.
Про виступи у РФ
— Я би хотів відповідати тільки за себе, за нашу групу. В даному випадку ми діємо не як музиканти, а як громадяни, які люблять свою країну. У музичному плані Росія — це прекрасний ринок, чи що, хоч це і негарно звучить. Країна з гарною інфраструктурою: клуби, фестивалі. Але ми не хочемо їхати до країни-агресора, тому що будемо взаємодіяти не тільки з глядачами, а й з усіма державними структурами, починаючи з митниці.
Про боротьбу із власними текстами та творчість
— Буває, що один рядочок, слово чи рима засідає в голові намертво. Викинути його звідти — неможливо. На цей каркас натягується й інший текст. Іноді він виходить на одному диханні, а інколи — дуже довго потрібно вигадувати.
— Коли до концерту залишалося менше за тиждень, в мене був все ще не дописаний останній куплет пісні. На репетиціях я просто проспівував перший, а хлопці навіть не помічали, що немає фіналу. Проте за кілька днів до концерту я завершив текст — і все стало на свої місця.
— Ідея може лежати роками чи навіть десятиліттями. Я вважаю, що вона обов’язково спрацює бодай через тривалий відтинок часу.
— Якщо чесно, я не вважаю себе ні музикантом, ні поетом, ні вокалістом, але коли ти щось робиш, знаходячись на якійсь авансцені, треба це робити так, щоб ніхто не сумнівався в твоїй ролі. Якщо сьогодні ти — діджей, то треба крутити ті ручки з відповідним поглядом. Для мене це дуже відповідально й особисто. Менше за все я би хотів називатися поетом.
— Я до електронної музики йшов достатньо довго. Коли ми грали в «И Друг Мой Грузовик», був інший напрям та звук, потужна бас-гітара й барабани. Але за 15 років я трохи втомився від цього процесу та звуку, з якого ми витиснули усе, що могли. І тому мріяв знайти однодумців, які би розділили зі мною бажання працювати в електронному напрямі, але з елементами живої музики. Поєднати бездушну електроніку і механічний семпл з драйвом, енергетикою та цікавим словом.
— Багато років тому я зробив свій вибір. Я зрозумів, що хочу займатися безкомпромісною музикою, хоча бути зовсім безкомпромісною людиною неможливо. Хіба що потрібно жити в пустелі або джунглях. У певний момент я усвідомив, що ми не гратимемо на новорічних «вогниках» та не будемо частими гостями на святах мобільного зв’язку чи чогось схожого.
— Пісні — це всього лише певний емоційне забарвлення, не більше. Я не дуже вірю, що пісня може зупинити кийок. Хоча коли тисяча людей підхоплює одну пісню — це вже зброя. Звичайно, хочеться, щоб як в казці: все стали, заспівали пісню, вороги все покидали і розбіглися. Але так буває лише в казці.
— Мені цікавіше, щоб кожен сприймав ці пісні по-своєму. Частину своїх текстів я сам не розумію. Нестерпно нудно описувати тільки те, що з тобою сталося. Як людина з хорошою уявою, я часто сам починаю вірити в свої вигадки. І мені потім через це важко згадати, я це вигадав або це було насправді. Тому я сам заплутуюся, де персонаж, а де я.
Про різницю між поколіннями
— Найменше, що я хочу знати, — скільки років людині, з якою веду бесіду чи перед ким виступаю. Мені комфортно як з молодими, так і з літніми людьми. Проблеми немає — я достатньо комфортно почуваюся з молоддю. Мені є про що з ними поговорити. Я приблизно знаю, що вони слухають та дивляться. Зустрічаю їх на концертах, кіносеансах чи культурних заходах.
Про самотність та самодостатність
— Зараз самотності я не переживаю. Раніше дуже хвилювався, що старість буду зустрічати одинаком, але тепер маю надію, що ні.
— Розумієте, я не хочу досліджувати себе. Для мене й моїх текстів важливіше досліджувати інших. І від імені вигаданого персонажа представляти це у вигляді текстів, віршів. Це пояснює, чому я колись прибрав «Я» з назви групи «И Друг Мой Грузовик». Бо «Я» для мене не настільки важливе, як «И».
Про щастя
— Щасливим робить все що завгодно. Від чашки смачної кави до чудової погоди, якогось цікавого спектаклю, фільму, котрий усе перевертає всередині, від чудового музичного твору до симпатичної дівчини-поліцейської. Мені, чесно кажучи, вистачає малого, аби запалитися та відчути себе щасливим. Хоча би на 20 хвилин щодня. Треба не розслаблятися і не пускати до душі якийсь неспокій.
Новий альбом — «Референс» (2018)
Склад гурту: Антон Слєпаков, Валентин Панюта, Станiслав Iващенко
- Запис — Дмитро Зiнченко, Студiя «О!» (Харкiв).
- Зведення — Максим Грусевич, MakSong Online Mixing (Днiпро).
- Мастеринг — Martin Bowes, The Cage Studio (Coventry, England)
У добірці використані цитати з розмов музиканта із журналістами The Ukrainians, Urban Space Radio, TalkToMe, Comma між 2015 та 2018 роками | В тексті використано світлини О.Закревської та О.Піддубного.