Що таке Листопадовий чин у 2 словах?

Це — повстання у Львові 100 років тому, на початку листопада, про яке вранці 1 листопада сповістили оголошення на стінах будинків Львова: «Волею українського народу утворила ся на українських землях старої Австро-угорської монархії Українська Держава. Найвисшою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави». Над Ратушею вперше в історії майорів синьо-жовтий прапор. Епоха правління династії Габсбурґів та панування Австро-Угорщини завершилася.

Листопадовий чин (також Листопадова революція, Листопадовий переворот, Листопадовий зрив, Першолистопадове повстання; англ. November Action) — українське повстання, організоване в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року Українською Національною Радою силами Українських січових стрільців у Королівстві Галичини і Волині, коронній землі Австро-Угорської імперії з метою встановлення влади Української Держави (названої згодом «Західноукраїнська Народна Республіка») на землях, на які вона обґрунтовано претендувала. У результаті утворилася держава площею 70 тис км², що викликало невдоволення Польщі, яка розв’язала українсько-польську війну 1918—1919 років для захоплення Галичини.

Що таке «Листопадовий чин» і як українці на Хелоуїн державу здобули

Які були передумови повстання у Львові?

Наклалося одна на одну низка передумов. Насамперед — політичних та економічних. Львів, що на той час входив до складу сусідньої імперії, відчував наближення «відлиги». Перша Світова війна наближалась до свого завершення, а Австро-Угорщина – до свого краху. Економіка окремих держав, що входили до імперії, вже давно занепадала, а політичні кола та осередки вимагали незалежності. Цісар Карл 16 жовтня 1918 року видав відозву до «своїх народів». Як і пристало порядному монарху, він намагався зберегти вплив, при цьому симулюючи демократію — через обіцянки «федералізації» Австро-Угорщини (нічого не нагадує?).

Українські політики вирішили тоді не піддаватися на ці обіцянки, а діяти на власний розсуд. Вже 18 жовтня 1918-го в Народному домі у Львові збираються українські політики – депутати Віденського парламенту, Галицького та Буковинського сеймів та представники різних партій і, користуючись заявою цісаря, створюють головний репрезентативний орган українців у монархії. Він отримав назву Українська Національна Рада. Її Президентом обрали Євгена Петрушевича, що представляв інтереси українців у Відні. Головою львівського відділу та фактичним керівником всього процесу в краю став Кость Левицький – один з головних політичних провідників галицьких українців того часу.

19 жовтня Рада ухвалює Маніфест. У ньому територією Української держави проголосили Східну Галичину з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-східну Буковину та українську смугу північно-східної Угорщини. До Маніфесту також заклали передумови проведення виборів до парламенту (Української Національної Ради) та прийняття Конституції.

20 жовтня на площі Святого Юра після недільної літургії збирається урочисте віче. Кость Левицький з благословення митрополита Андрея Шептицького проголошує створення Української держави в межах Австро-Угорщини.

Що таке «Листопадовий чин» і як українці на Хелоуїн державу здобули

Хто очолював локальну революцію та як вона переросла у загальну?

Поляки створили Ліквідаційну комісію. На початку листопада 1918 року ця комісія повинна була зайняти Львів, який вона бачила частиною майбутньої польської держави. Відтак 29 жовтня 1918 року до палацу намісника на Губернаторських валах навідалися Кость Левицький та Льонґин Цегельський. Від імені Національної Ради вони попросили намісника Галичини генерала фон Гуйна передати їм владу легальним шляхом. Той відмовився, посилаючись на відсутність наказу зі столиці.

Отримавши відмову, Цегельський відразу поїхав до Відня, де його чекав Президент Ради Петрушевич. Це була остання спроба українців порозумітися з урядом імперії та зберегти її цілісність, що могло стати гарантією безпеки від поляків. Після деяких нарад прем’єр-міністр Лямаш запевнив українців, що найближчим часом до Львова з відповідним дорученням передати владу Раді вирушить кур’єр.

«У перемоги тисяча батьків» — тож відчуваючи дух часу, низка українських офіцерів утворили Центральний військовий комітет. Виник цей комітет ще у вересні на зустрічі у кав’ярні «Ренесанс» (теперішня «Пузата хата» у Львові). Він складався із українських старшин та офіцерів австрійського війська і січових стрільців: Петра Бубели, Людомира Огоновського, Дмитра Паліїва, Сеня Ґорука та інших. Паралельно зі згаданими вище політиками військовики розробляли план збройного перевороту у Львові та містах Галичини. 30 жовтня 1918-го до них долучився сотник Дмитро Вітовський, запрошений очолити повстання через свою величезну популярність серед стрільців.

Польські військові та політичні кола, посилаючись на «державотворчу нездатність» західних українців та необхідність об’єднання Галичини у «стратегічну Польщу, яка охороняла б Європу від більшовиків», заручившись підтримкою США і Антанти, створили у Парижі Польський Національний Комітет. 28 жовтня у Кракові було утворено Польську Ліквідаційну Комісію, ціллю якої було проведення у Львові в ніч з 2 на 3 листопада збройного виступу з встановленням польської влади, про що було попереджено намісника Галичини й австрійський уряд. Приїзд Комісії до Львова був запланований на 1 листопада.

Деякі учасники пропонували чекати маніфесту з Відня, проте представник Центрального Військового Комітету Дмитро Вітовський наполягав на збройному захопленні влади: «Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки!»

Вітовський переконав членів Національної Ради вдатися до виступу. Начальник штабу Семен Горук розіслав кур’єрів до комісарів повітів з наказом у ніч на 1 листопада взяти владу на місцях. Командирові полку УСС Осипу Букшованому було наказано виїхати з бойовими частинами до Львова. Комісару Перемишля наказано зайняти місто і знищити міст через Сян, щоб не пропустити через річку «ні одного поляка».

Основну збройну силу українців становили 15-й тернопільський, 19-й львівський, 41-й чернівецький полки , 30-й, 50-й та 90-й курені УСС, загальна чисельність яких 25 жовтня становила 2400 осіб. Однак, більшість частин не були бойовими, не вистачало офіцерів. Натомість поляки розраховували зайняти Львів 2-3 листопада без зайвих зусиль. На нараді старшин у Народній гостиниці увечері 31 жовтня з’ясувалося, що в розпорядженні штабу повстання всього близько 1400 стрільців і 60 старшин. На засіданні, яке згодом перебралося до кам’яниці «Просвіти» на площі Ринок, а потім у Народний дім, 35 присутніх командирів отримали конкретні бойові завдання для захоплення найважливіших об’єктів Львова та роззброєння неукраїнських підрозділів.

Як розгорталися події у Львові?

Дійство почалося о 4-ій годині ранку. Першочерговим завданням було знешкодити ті сили, що могли чинити збройний опір. Загін поручика Теодора Мартинця роззброїв супровідний батальйон 41-го полку піхоти, що складався зі солдат інших національностей та квартирувався на тодішній вулиці Зиблікевича.

У школі ім. Конарського окремо містилися угорські солдати, туди вирушив загін поручика Іллі Цьокана. Для перемовин з ними напередодні було надруковані спеціальні листівки угорською мовою, які передали офіцерам корпусу. Через деякий час на будівлі школи з’явилося повідомлення про нейтралітет угорців.

Залишалася лише поліція, що містилася на вулиці Городоцькій. Рівно о 4-ій до казарм поліції зайшов загін на чолі з Людомиром Огоновським, одним із командувачів військового комітету. Поліціянти, серед яких теж було чимало іноземців, добровільно склали зброю.

Додатково було захоплено Головну пошту, всі залізничні двірці, радіо, відключено міський телефон та міжнародну телеграфну лінію. Захоплено міську військову комендатуру та інтерновано командувача Львова генерала Пфеффера.

Хорунжий Сендецький зі своїм відділом зайняв намісництво та інтернував графа фон Гуйна. Врешті, загін Мартинця зайняв головну споруду міста – Ратушу. Зразу з’явилася ідея вивісити на вежі український прапор, однак тут виникли труднощі. Спершу стрільці мусили побігати у пошуках самого полотна. Як згадував учасник цих подій Микола Пачовський, рідний племінник відомого поета Василя Пачовського, сукно знайшли врешті у будівлі «Народної торговлі» на Ринку, а дружина директора Лазорка особисто сіла за машинку, аби зшити синю та жовту тканину докупи.

Взявши готовий прапор, Пачовський разом із художником, стрільцем Левом Ґецом та 17-річним Степаном Паньківським спробував піднятися на ратушеву вежу. Щоразу двері, вхідні до вежі та ті, що виводять на саму платформу, виявлялися зачиненими – приходилось бігати у пошуках ключа, сторожа, навіть погрожувати пострілами, аби врешті потрапити на вершину.

О 6 ранку 1 листопада 1918 року синьо-жовтий стяг замайорів над головною вежею міста. Львів вперше з 1349 року перебував в українських руках. Сталося це протягом двох годин без жодної краплі крові та майже без жодного пострілу. Львів, заснувши в жовтні ще в монархії Габсбруґів, прокинувся у листопаді в Українській державі.

Якими були наслідки повстання для Галичини?

Листопадовий чин спричинив утворення Української Держави площею 70 тис. км². 9 листопада було сформовано її уряд — Державний Секретаріат. 13 листопада 1918 року Українська Держава отримала нову назву згідно з прийнятим Радою Тимчасовим основним законом — Західноукраїнська Народна Республіка. Втім, це призвело до опору поляків і розгортання з перших днів існування ЗУНР польсько-української війни. Так, уже 1 листопада у Львові польське населення міста розпочало підготовку до неї. Польський штаб розмістився у Будинку техніків (на сучасній вулиці Горбачевського) та Школі імені Сенкевича (сьогодні — вул. Залізняка, 21). Під вечір 1 листопада наприкінці вулиці Коперніка з’явилися перші збройні вузли польських боївок.

На пам’ять про Листопадовий чин у центрі Львова названо вулицю. Щороку, 1 листопада, у Львові відзначають День Листопадового чину.

Якими були наслідки Листопадового повстання у Львові для «великої України»?

Недаремно австрійський намісник, покидаючи Львів, сказав офіцерам ЗУНР: «Мені старому здається, що справа не піде так легко, як почалася. Ваші противники — це завзяті люди». Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії запроваджував назву нової держави – Західно-Українська Народна Республіка. Однак закріпити успіх галичани не змогли. Після місяця затятих боїв українці були змушені залишити свою столицю. Утворився протяжний українсько-польський фронт. Спочатку бої носили позиційний характер. Це надало змогу ЗУНР облаштувати державні справи: провести реформи, сформувати дієвий уряд, адміністрацію, військо.

Допомога Києва, на яку розраховували державні мужі ЗУНР, підписуючи Акт Злуки 22 січня 1919 року, не допомогла виграти війну з Польщею. Польські війська за підтримки переможної Антанти окупували майже всю Східну Галичину. Відчайдушний контрнаступ – Чортківська офензива – лише ненадовго виправив ситуацію. Врешті уряд і армія ЗУНР були змушені перетнути Збруч і об’єднатися із силами Директорії на Поділлі.

У 1921 році, після кількох воєн радянської Росії з УНР, майже вся територія України опинилася під контролем окупанта. Ризький мир, підписаний у березні того ж року між радянськими урядами Росії й України та Польщею, фактично поховав самостійницькі плани урядів УНР і ЗУНР. Раніше, 1918-го Румунія окупувала Буковину, 1919-го до новоствореної Чехословаччини відійшло Закарпаття. Долю Східної Галичини було вирішено 1923 pоку на Паризькій конференції – її приєднали до Польщі.

Що таке «Листопадовий чин» і як українці на Хелоуїн державу здобули

У підготовці картки використано матеріали Вікіпедії, УІНП та ресурсу «Фотографії старого Львова»