fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Іван Малкович – про вразливість націй, формулу успіху та український Схід

Ivan Malkovyč – pro vrazlyvisť nacij, formulu uspihu ta ukraїnśkyj Shid

Про сприйняття Шевченка та вразливість націй, як обійтися без шароварщини та яка формула успіху країни, як мимоволі не стати хабарником — своїми думками ділиться поет та видавець, власник та директор українського видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» Іван Малкович
Pro spryjnjattja Ševčenka ta vrazlyvisť nacij, jak obijtysja bez šarovarščyny ta jaka formula uspihu kraїny, jak mymovoli ne staty habarnykom — svoїmy dumkamy dilyťsja poet ta vydaveć, vlasnyk ta dyrektor ukraїnśkogo vydavnyctva «A-Ba-Ba-Ga-La-Ma-Ga» Ivan Malkovyč
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Про Шевченка. – У студентські роки я забавлявся тим, що запитував у друзів: Чиї це рядки: Слова дощем позамивались... І не дощем, і не слова. Або: Ми восени таки похожі хоч капельку на образ Божий? Це дивовижні, глибокі рядки. А люди переважно їх не знали, і не могли відгадати, хто це. Називали іноземних поетів, припускали, що це Еліот чи Сен-Жон Перс, і з подивом дізнавались, що то Шевченко. Я дуже це все любив. Про державність і націю. – Бездержавна нація — вразлива нація. Тобі треба постійно доводити те, чого іншим доводити не треба. У 1980-ті, коли хтось казав Україна, ніхто на Заході не розумів: де це, що це? Хоча це ж, фактично, найбільша в Європі країна. Тобто комплекс меншовартості якусь основу має, але... Що робили московити? Вони висміювали все українське, намагалися показати, що це все опереткова шароварщина. Вони й досі, коли ми говоримо щось серйозне, сприймають це у штики, кажуть, що ми мазепинці, петлюрівці, бандерівці тощо. Про український Схід. – Я не відокремлюю Донбасу від усієї України, просто кажу про свою родову історію. Нещодавно виступав у Львівській філармонії і розповідав про одного вихідня-хлопця з Дебальцевого, який написав найбільше за всіх поетів віршів про українську мову. Знаєте, хто той хлопець? Володимир Сосюра. Про українські книги. – Мова дуже важлива, вона створює культурне середовище, де ми з півслова розуміємо одне одного, бо нам одні колискові співали, приповідки казали, книжки читали. Коли ми не в одному мовному океані, ми не зможемо стовідсотково відчути одне одного. Не зможемо до кінця зрозуміти, які ми. Так, ми не кращі й не гірші за інших, але уявімо, що в Україні все українське: то які ми? Від повій до академіків, які? Ми ніколи не мали такого — українського — досвіду. Як цікаво було б поглянути на українську Україну. Про видавничу справу. – Моє кредо — щоб українські книжки були такі гарні, щоб дитина підійшла до прилавка і сказала: Дай мені цю, ту й оту. Тобто щоб ми якістю переконували і перемагали. Якщо будемо робити добрий продукт — українські книжки, мультфільми, фільми, тоді люди потягнуться до цього. Зрозуміло, що має бути і підтримка держави. Коли я кілька років тому гуляв по тоді ще Дніпропетровську, мене дехто впізнавав, підходив, дякував за книжки. Дякували російською, хоча мої книжки всі українською. Отже, вони купували їх для своїх дітей. Це для мене найважливіше. Ми всі українці. Сталося так, що багато людей зі зрозумілих причин не розмовляло українською. Та не біда! Але якщо вони толерантні, а більшість саме така, якщо вони заохочують своїх дітей вчитися українською, якщо розуміють, як це важливо, — я відчуваю радість. Про право голосу та демократію . – Людина, яка продає свій голос на виборах, не має права щось говорити про владу, бо сама є злочинцем. Вона вже взяла хабар. Малесенький, але хабар. Той — гречку, а той — мільйони з бюджету. У кожного свій рівень. Але це все — злочин. Не знаю, що робити, аби виправити ситуацію. Я теж не маю однозначного кандидата в нинішньому так би мовити політичному рейтингу. Мені важко говорити гіпотетично. Я людина дії. Що я можу робити? Гарні книжки. Це мій маленький внесок у розбудову української держави. Я вірю, що більше люди будуть читати, то швидше стануть освіченими і критично мислячими громадянами.
30.10.2018,20:00
0
The Ukrainians, О.Расулова

Про Шевченка

– У студентські роки я забавлявся тим, що запитував у друзів: «Чиї це рядки: «Слова дощем позамивались… І не дощем, і не слова». Або: «Ми восени таки похожі хоч капельку на образ Божий»?» Це дивовижні, глибокі рядки. А люди переважно їх не знали, і не могли відгадати, хто це. Називали іноземних поетів, припускали, що це Еліот чи Сен-Жон Перс, і з подивом дізнавались, що то Шевченко. Я дуже це все любив.

Про державність і націю

– Бездержавна нація — вразлива нація. Тобі треба постійно доводити те, чого іншим доводити не треба. У 1980-ті, коли хтось казав «Україна», ніхто на Заході не розумів: де це, що це? Хоча це ж, фактично, найбільша в Європі країна. Тобто комплекс меншовартості якусь основу має, але…

Що робили московити? Вони висміювали все українське, намагалися показати, що це все опереткова шароварщина. Вони й досі, коли ми говоримо щось серйозне, сприймають це у штики, кажуть, що ми «мазепинці», «петлюрівці», «бандерівці» тощо.

Про український Схід

– Я не відокремлюю Донбасу від усієї України, просто кажу про свою родову історію. Нещодавно виступав у Львівській філармонії і розповідав про одного вихідня-хлопця з Дебальцевого, який написав найбільше за всіх поетів віршів про українську мову. Знаєте, хто той хлопець? Володимир Сосюра.

Саме Сосюра вивів формулу, яка, мені здається, правильна: «І там, де звучить українська мова, живе український народ». Усе максимально зрозуміло

Про українські книги

Читайте також: 10 цитат Оксани Забужко про літературу, націю та суспільство

– Мова дуже важлива, вона створює культурне середовище, де ми з півслова розуміємо одне одного, бо нам одні колискові співали, приповідки казали, книжки читали. Коли ми не в одному мовному океані, ми не зможемо стовідсотково відчути одне одного. Не зможемо до кінця зрозуміти, які ми. Так, ми не кращі й не гірші за інших, але уявімо, що в Україні все українське: то які ми? Від повій до академіків, які? Ми ніколи не мали такого — українського — досвіду. Як цікаво було б поглянути на українську Україну.

Про видавничу справу

– Моє кредо — щоб українські книжки були такі гарні, щоб дитина підійшла до прилавка і сказала: «Дай мені цю, ту й оту». Тобто щоб ми якістю переконували і перемагали. Якщо будемо робити добрий продукт — українські книжки, мультфільми, фільми, тоді люди потягнуться до цього. Зрозуміло, що має бути і підтримка держави. Коли я кілька років тому гуляв по тоді ще Дніпропетровську, мене дехто впізнавав, підходив, дякував за книжки. Дякували російською, хоча мої книжки всі українською. Отже, вони купували їх для своїх дітей.

Це для мене найважливіше. Ми всі українці. Сталося так, що багато людей зі зрозумілих причин не розмовляло українською. Та не біда! Але якщо вони толерантні, а більшість саме така, якщо вони заохочують своїх дітей вчитися українською, якщо розуміють, як це важливо, — я відчуваю радість.

Про право голосу та демократію 

Читайте також: Євген Глібовицький — про очікування від ЄС, перспективу українців та «правила гри» з агресором

– Людина, яка продає свій голос на виборах, не має права щось говорити про владу, бо сама є злочинцем. Вона вже взяла хабар. Малесенький, але хабар. Той — гречку, а той — мільйони з бюджету. У кожного свій рівень. Але це все — злочин. Не знаю, що робити, аби виправити ситуацію. Я теж не маю однозначного кандидата в нинішньому так би мовити політичному рейтингу. Мені важко говорити гіпотетично. Я людина дії. Що я можу робити? Гарні книжки. Це мій маленький внесок у розбудову української держави. Я вірю, що більше люди будуть читати, то швидше стануть освіченими і критично мислячими громадянами.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: