fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Євген Глібовицький — про очікування від ЄС, перспективу українців та «правила гри» з агресором

Jevgen Glibovyćkyj — pro očikuvannja vid JeS, perspektyvu ukraїnciv ta «pravyla gry» z agresorom

Євген Глібовицький, викладач філософії бізнесу, LvBS та учасник «Несторівської групи» у лекції на відкритті 2018 року поставив 99 питань до першокурсників, програм із соціології, етики, політики та економіки УКУ. Наводимо ключові тези
Jevgen Glibovyćkyj, vykladač filosofiї biznesu, LvBS ta učasnyk «Nestorivśkoї grupy» u lekciї na vidkrytti 2018 roku postavyv 99 pytań do peršokursnykiv, program iz sociologiї, etyky, polityky ta ekonomiky UKU. Navodymo ključovi tezy
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  У розмові зі студентами Євген Глібовицький поставив чимало питань – риторичних і фактичних – щодо бачення майбутнього України; щодо її євроінтеграційної візії; щодо сусідки-агресорки України та як із нею знаходити діалог, про санкції та імперські амбіції; про сучасний світ, його трансформації та виклики і про те, про яку ж Україну ми мріємо. Цитуємо найсмачніші, на думку нашої редакції, вислови Глібовицького із лекції для студентів УКУ. Про найголовніше питання: що таке Україна. – Несторівська група шар за шаром знімала лушпиння поточних справ, доки не докопалась до першого питання у своєму розслідуванні майбутнього України: що таке Україна? Це країна, де живуть українці? Це територія? Сукупність регіонів? Громад? Етнічної та субетнічних груп? Місце функціонування українських інституцій? Місце, де розмовляють українською? Які з цих питань є важливішими? Які мають стояли вище у переліку? Які доповнюють одне одного? Які питання заважають осягнути суть? Україна — це одне з найцікавіших місць у світі, де відбуваються фантастичні перетворення. Коли ці зміни узагальнено описують, то переважно фокусуються на тому, звідки ми прийшли: на радянському досвіді. Набагато складніше дати чіткий опис точки, до якої Україна має прийти. Ця точка наразі простіше характеризується через заперечення. Українці не хочуть України в якій небезпечно, страшно, бідно і тяжко. Але як саме виглядає країна, до якої ми всі маємо прийти? Про євроінтеграцію та що ми очікуємо від ЄС. – Процес євроінтеграції є поверненням далеко не для всіх українців. Навіть ті, для кого західна орієнтованість України виглядає безальтернативною, часто не мають досяжності до традиції, на яку можна би було спертися, не мають персонального досвіду Європи. Навіть якщо б ЄС сказав Україні сьогодні, що чекає її в своєму складі, було би складно точно відповісти на запитання, а в який саме ЄС вступить Україна? В централізований ЄС з власною армією, інтегрованою фінансовою системою та сильним спільним урядом? Чи в модифікований теперішній ЄС Лісабонської угоди: децентралізований, побудований на складних балансах з інституціями, в назвах яких припускаються помилок навіть професіонали? Чи цей ЄС далі матиме спільну ціннісну основу? Чи в ньому однаково беззастережно віритимуть в свободу слова чи свободу пересування? Чи в ньому можна буде практикувати свободу совісті? Чи ЄС матиме спроможність захищати свій вільний вибір? Чи це ЄС, спроможний захистити себе від хакерських атак чи гібридного впливу на вибори? Чи це ЄС, який зможе розгледіти в молодій українській державі не загрозу чи ресурс, а можливість отримати заряд енергії для власного розвитку і трансформації, сили і прагнення, пасіонарності, яка почала зникати з європейських горизонтів? Ми не маємо відповідей на ці питання. Що робити та як співіснувати із сусідкою-агресоркою. – Західний світ наклав на Росію санкції за порушення міжнародного права. Втім порушення міжнародного права — це вже наслідок, причина якого криється в імперській природі Росії. А за імперськість природи немає санкцій. Світ не має правових проблем з імперіями. Він має проблеми з порушеннями правил. І якщо Україна сама погодиться визнати і прийняти таке порушення — можна легко легітимізувати всі втрати людей, територій і свобод. А якою мала би бути Росія, яка була б одночасно досяжною, і безпечною? Яку Росію ми готові би були прийняти? Що ми можемо зробити, щоб уможливити таку Росію? І купа похідних питань: якою має бути українська східна політика? Як ми будуємо противаги Кремлю в колишньому Радянському Союзі? Хто наші партнери на території колишнього Союзу, які допоможуть нам трансформувати імперську спадщину так, щоб вона не становила більше загрози? Про правила гри та спільні точки дотику. – Щоб дати відповідь на запитання, яка Україна може бути в якій Європі і поруч з якою Росією, потрібно дати відповіді на набагато приземленіші, але від того не менш складні запитання про те, в якому суспільстві ми хочемо жити. Наскільки ми готові змінюватись і де межа цих змін? Як ми домовимося між собою про правила гри в дуже неоднорідній, неодномовній, неодноконфесійній чи навіть неоднорелігійній країні? Як ми спільно цілим суспільством подолаємо свою постколоніальну травму, що обмежує нашу спроможність? Пост-тоталітарну травму, що підкошує нашу довіру? Синергію між цими травмами, яка спонукає до зради як базового і найімовірнішого сценарію? Про яку Україну ми мріємо? Що робить нас українцями? Які проявляється українськість? Як збалансувати українськість з походження із українськістю з вибору? Чи кримські татари мусять бути українцями? А українські росіяни? Білоруси? Поляки? Євреї? Яка роль регіонів? Донбасу? Закарпаття? Ці питання йдуть глибше і спускаються нижче на рівень громад. Як домовитись про правила? Як розділити відповідальність? Що робити з свідомими порушниками? Як ввести правила в культуру? Як трансформувати культуру? Про утопії-суспільства та як це реалізувати . – Сучасні суспільства та сформовані ними держави постійно трансформуються і видозмінюються. Але в цій еволюції переважно є перехід від сусідніх старого до нового, зміна від попереднього стану до наступного. Рідко суспільства опиняються в точці, коли вони цілісно реконцептуалізуються, переосмислюють себе і цілковито перебудовують свої фундаменти. Такий момент доступний не для кожного покоління і він відкрився зараз в Україні. Візії, які не базуються на ґрунтовному розумінні процесів, на точних наукових даних, на прокритикованих методологіях приречені стати утопіями. Часто, навіть гірше, ці утопії стають політичними програмами і тоді на їхню підтримку вкидаються ресурси суспільства — від грошей, до втраченого на авантюристські експерименти життєвого часу — те, що вже не можна буде повернути чи відновити. Про академічну свободу та барєри між ідентичностями. – У той час, коли ви з ґуґл-транслейтом в закладці браузера відкриватимете для себе нові поняття, паралельно з вами в США, Британії, Німеччині чи Франції, Південній Кореї чи Сингапурі у кращих умовах і з більшими ресурсами навчаються ваші майбутні конкуренти на ринку праці. І якщо вам здається, що вдасться заховатись від глобалізації завісою українськості, то марно. Напевне, три найвпливовіші дослідники Голодомору у світі — це Джеймс Мейс, Тімоті Снайдер та Ен Еплбаум — це приклад того, що українські питання належать не тільки українцям. В сучасному світі відстані та ідентичності перестають бути бар’єрами. У будь-яку точку світу можна добратись за менш, ніж добу. Іноземну мову можна опанувати на рівні вище середнього приблизно за тисячу годин. Професійність займає більше часу і потребує більшої віддачі. Це десятки тисяч годин інвестованого часу та зусиль. І навчання в університеті — це передпокій, перший крок у кар’єрі, базованій на розумі. Чи готові ви побачити в своїй аудиторії апологетів анексії Криму чи порушень прав людини? Якщо ні, то чи маєте інший, кращий спосіб вивчити їхній спосіб думання, навчитись їм опонувати? Академічна свобода не тотожна публічному дискурсу. Ви маєте бути відповідальними у тому, які частини навчання відбуваються за відкритими дверима, а які за дверима, що захищають академічну свободу від популістського впливу. Про безперервну освіту та формування компетенцій. – Сучасна освіта не тільки про знання. Вона також про компетенції. Чи ви вмієте працювати з джерелами? Аналізувати інформацію? Добре доносити свою думку? Писати тексти? Дебатувати? Їздити на велосипеді? Дбати про своє здоров’я? Контролювати свої емоції? Любити людей? Ваше навчання не закінчиться університетськими стінами. За 10 років ви цілком можете, навіть, ймовірно, опинитесь в професіях, яких сьогодні ще просто не існує. Впродовж життя більшість із нас матимуть кілька кар’єр у різних сферах, які, втім, можуть базуватися на спільних наборах компетенцій. Тому розширюйте свої рамки і пізнавайте нове та інакше. Більше дорослості означає більше відповідальності — зі зростанням спроможності ви можете більше. Стати добром чи злом? Це питання до вашого свідомого вибору або відмови від такого вибору з непередбачуваними наслідками. І цей вибір залишається за вами і тільки за вами. Все в ваших руках.
23.10.2018,17:00
0
«Несторівська група»

У розмові зі студентами Євген Глібовицький поставив чимало питань – риторичних і фактичних – щодо бачення майбутнього України; щодо її євроінтеграційної візії; щодо сусідки-агресорки України та як із нею знаходити діалог, про санкції та імперські амбіції; про сучасний світ, його трансформації та виклики і про те, про яку ж Україну ми мріємо. Цитуємо «найсмачніші», на думку нашої редакції, вислови Глібовицького із лекції для студентів УКУ.

Про найголовніше питання: що таке Україна

– Несторівська група шар за шаром знімала лушпиння поточних справ, доки не докопалась до першого питання у своєму розслідуванні майбутнього України: що таке Україна? Це країна, де живуть українці? Це територія? Сукупність регіонів? Громад? Етнічної та субетнічних груп? Місце функціонування українських інституцій? Місце, де розмовляють українською?

Які з цих питань є важливішими? Які мають стояли вище у переліку? Які доповнюють одне одного? Які питання заважають осягнути суть? Україна — це одне з найцікавіших місць у світі, де відбуваються фантастичні перетворення. Коли ці зміни узагальнено описують, то переважно фокусуються на тому, звідки ми прийшли: на радянському досвіді. Набагато складніше дати чіткий опис точки, до якої Україна має прийти. Ця точка наразі простіше характеризується через заперечення. Українці не хочуть України в якій небезпечно, страшно, бідно і тяжко. Але як саме виглядає країна, до якої ми всі маємо прийти?

Про євроінтеграцію та що ми очікуємо від ЄС

– Процес євроінтеграції є поверненням далеко не для всіх українців. Навіть ті, для кого західна орієнтованість України виглядає безальтернативною, часто не мають досяжності до традиції, на яку можна би було спертися, не мають персонального досвіду Європи.

Навіть якщо б ЄС сказав Україні сьогодні, що чекає її в своєму складі, було би складно точно відповісти на запитання, а в який саме ЄС вступить Україна? В централізований ЄС з власною армією, інтегрованою фінансовою системою та сильним спільним урядом? Чи в модифікований теперішній ЄС Лісабонської угоди: децентралізований, побудований на складних балансах з інституціями, в назвах яких припускаються помилок навіть професіонали? Чи цей ЄС далі матиме спільну ціннісну основу? Чи в ньому однаково беззастережно віритимуть в свободу слова чи свободу пересування? Чи в ньому можна буде практикувати свободу совісті? Чи ЄС матиме спроможність захищати свій вільний вибір? Чи це ЄС, спроможний захистити себе від хакерських атак чи гібридного впливу на вибори? Чи це ЄС, який зможе розгледіти в молодій українській державі не загрозу чи ресурс, а можливість отримати заряд енергії для власного розвитку і трансформації, сили і прагнення, пасіонарності, яка почала зникати з європейських горизонтів? Ми не маємо відповідей на ці питання.

Джерело фото: Евгеній Сосновський, стоп-кадр з YouTube

Джерело фото: Евгеній Сосновський, стоп-кадр з YouTube

Що робити та як співіснувати із сусідкою-агресоркою

– Західний світ наклав на Росію санкції за порушення міжнародного права. Втім порушення міжнародного права — це вже наслідок, причина якого криється в імперській природі Росії. А за імперськість природи немає санкцій. Світ не має правових проблем з імперіями. Він має проблеми з порушеннями правил. І якщо Україна сама погодиться визнати і прийняти таке порушення — можна легко легітимізувати всі втрати людей, територій і свобод.

Читайте також: 7 тез про майбутнє — до чого ми йдемо

А якою мала би бути Росія, яка була б одночасно досяжною, і безпечною? Яку Росію ми готові би були прийняти? Що ми можемо зробити, щоб уможливити таку Росію? І купа похідних питань: якою має бути українська східна політика? Як ми будуємо противаги Кремлю в колишньому Радянському Союзі? Хто наші партнери на території колишнього Союзу, які допоможуть нам трансформувати імперську спадщину так, щоб вона не становила більше загрози?

Про правила гри та спільні точки дотику

– Щоб дати відповідь на запитання, яка Україна може бути в якій Європі і поруч з якою Росією, потрібно дати відповіді на набагато приземленіші, але від того не менш складні запитання про те, в якому суспільстві ми хочемо жити. Наскільки ми готові змінюватись і де межа цих змін? Як ми домовимося між собою про правила гри в дуже неоднорідній, неодномовній, неодноконфесійній чи навіть неоднорелігійній країні? Як ми спільно цілим суспільством подолаємо свою постколоніальну травму, що обмежує нашу спроможність? Пост-тоталітарну травму, що підкошує нашу довіру? Синергію між цими травмами, яка спонукає до «зради» як базового і найімовірнішого сценарію?

Про яку Україну ми мріємо? Що робить нас українцями? Які проявляється українськість? Як збалансувати українськість з походження із українськістю з вибору? Чи кримські татари мусять бути українцями? А українські росіяни? Білоруси? Поляки? Євреї? Яка роль регіонів? Донбасу? Закарпаття? Ці питання йдуть глибше і спускаються нижче на рівень громад. Як домовитись про правила? Як розділити відповідальність? Що робити з свідомими порушниками? Як ввести правила в культуру? Як трансформувати культуру?

Джерело фото: «Суспільне»

Джерело фото: «Суспільне»

Про утопії-суспільства та як це реалізувати 

– Сучасні суспільства та сформовані ними держави постійно трансформуються і видозмінюються. Але в цій еволюції переважно є перехід від сусідніх старого до нового, зміна від попереднього стану до наступного. Рідко суспільства опиняються в точці, коли вони цілісно реконцептуалізуються, переосмислюють себе і цілковито перебудовують свої фундаменти. Такий момент доступний не для кожного покоління і він відкрився зараз в Україні.

Читайте також: Фредерік Мазелла, засновник BlaBlaCar — про сучасну освіту

Візії, які не базуються на ґрунтовному розумінні процесів, на точних наукових даних, на прокритикованих методологіях приречені стати утопіями. Часто, навіть гірше, ці утопії стають політичними програмами і тоді на їхню підтримку вкидаються ресурси суспільства — від грошей, до втраченого на авантюристські експерименти життєвого часу — те, що вже не можна буде повернути чи відновити.

Про академічну свободу та бар’єри між ідентичностями

– У той час, коли ви з ґуґл-транслейтом в закладці браузера відкриватимете для себе нові поняття, паралельно з вами в США, Британії, Німеччині чи Франції, Південній Кореї чи Сингапурі у кращих умовах і з більшими ресурсами навчаються ваші майбутні конкуренти на ринку праці. І якщо вам здається, що вдасться заховатись від глобалізації завісою українськості, то марно. Напевне, три найвпливовіші дослідники Голодомору у світі — це Джеймс Мейс, Тімоті Снайдер та Ен Еплбаум — це приклад того, що українські питання належать не тільки українцям.

В сучасному світі відстані та ідентичності перестають бути бар’єрами. У будь-яку точку світу можна добратись за менш, ніж добу. Іноземну мову можна опанувати на рівні вище середнього приблизно за тисячу годин. Професійність займає більше часу і потребує більшої віддачі. Це десятки тисяч годин інвестованого часу та зусиль. І навчання в університеті — це передпокій, перший крок у кар’єрі, базованій на розумі.

Чи готові ви побачити в своїй аудиторії апологетів анексії Криму чи порушень прав людини? Якщо ні, то чи маєте інший, кращий спосіб вивчити їхній спосіб думання, навчитись їм опонувати? Академічна свобода не тотожна публічному дискурсу. Ви маєте бути відповідальними у тому, які частини навчання відбуваються за відкритими дверима, а які за дверима, що захищають академічну свободу від популістського впливу.

Джерело фото: The Ukrainians

Джерело фото: The Ukrainians

Про безперервну освіту та формування компетенцій

– Сучасна освіта не тільки про знання. Вона також про компетенції. Чи ви вмієте працювати з джерелами? Аналізувати інформацію? Добре доносити свою думку? Писати тексти? Дебатувати? Їздити на велосипеді? Дбати про своє здоров’я? Контролювати свої емоції? Любити людей?

Ваше навчання не закінчиться університетськими стінами. За 10 років ви цілком можете, навіть, ймовірно, опинитесь в професіях, яких сьогодні ще просто не існує. Впродовж життя більшість із нас матимуть кілька кар’єр у різних сферах, які, втім, можуть базуватися на спільних наборах компетенцій. Тому розширюйте свої рамки і пізнавайте нове та інакше.

Більше дорослості означає більше відповідальності — зі зростанням спроможності ви можете більше. Стати добром чи злом? Це питання до вашого свідомого вибору або відмови від такого вибору з непередбачуваними наслідками. І цей вибір залишається за вами і тільки за вами. Все в ваших руках.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: