Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Автор харківських замальованих графіті — про мистецтво, популярність, успіх та оточення

Avtor harkivśkyh zamaľovanyh grafiti — pro mystectvo, populjarnisť, uspih ta otočennja

Харківський художник був доволі відомим мешканцям та туристам цього міста — аж допоки не стався скандал із стіною, яку неодноразово замальовували комунальники, а невдоволені постійно наносили туди інші написи. Приводом розбрату між працівниками благоустрою, мешканцями та прихильниками мистецтва стало його графіті. Він — це Гамлет Зіньковський.
Harkivśkyj hudožnyk buv dovoli vidomym meškancjam ta turystam ćogo mista — až dopoky ne stavsja skandal iz stinoju, jaku neodnorazovo zamaľovuvaly komunaľnyky, a nevdovoleni postijno nanosyly tudy inši napysy. Pryvodom rozbratu miž pracivnykamy blagoustroju, meškancjamy ta pryhyľnykamy mystectva stalo jogo grafiti. Vin — ce Gamlet Zińkovśkyj.
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  У розмові із виданням FAQInDecor Гамлет Зіньковський торкнувся багатьох тем стосовно своєї творчості, вуличного мистецтва та ставлення українців до графіті зокрема та своїх міст в цілому. Наводимо найцікавіші тези на думку нашої редакції. Про порівняння його із Бенксі. — Взагалі сама ідея робити зображення з текстом, котрий доповнює або ускладнює зображення, створює додатковий сенс. Коли це було відпрацьовано, я побачив роботи Бенксі. Побачив, що я не сам, що є ще хтось, хто вкладає крім зображень додатковий сенс у малюнки. Але маю сказати, що в нас різне бачення — він доволі політизований, соціальний, постійно апелює до проблем, а я намагаюся цього не робити. Мені було би цікаво подивитися інтерв’ю з ним, але якщо людина не хоче бути публічною — це її святе діло, право залишатися непомітним. Скажу більше, іноді заздриш людині, яка може собі таке дозволити. Бути настільки відомим у світі, але при цьому не витрачати час на інтерв’ю, виставки та інше. Тим не менше, все відбувається. Без Бенксі, але за участі його менеджерів. Він нібито є, але його ніби й немає. Це чудово. Але коли наші українські художники граються з подібним — це смішно. Від редакції: нещодавно серія графіті, схожих на роботи Бенксі, з’явилася у Києві в період, коли там виступав з концертом гурт Massive Attack. Прихильники Бенксі часто пов’язують появу нових робіт в різних містах саме з гастрольним графіком гурту та тим, що начебто фронтмен і є таємничим художником. Доказів цієї теорії досі наведено не було, а графіті виявилися піар-кроком 2 українських рекламних агенцій-конкурентів. Про ставлення українців до графіті. — Є люди, які проти. Їм краще, аби стіну було списано матюками, аніж бачити твої роботи. Бо на їхній погляд, ці роботи — депресивні. А от коли арка уся забльована — це супер-радісно. Але дяка богу, на одного такого мешканця знаходяться п’ять, які раді, що бодай щось відбувається. А коли вони розуміють, що ти не з ЖЕК, то приносять тобі термос з кавою та канапки. Від редакції: стіна конфлікту виникла у Харкові після того, як на одну з робіт начебто поскаржилися мешканці та вирішили самовільно її зафарбувати. Невідомі почали наносити на місце знищеної роботи Зіньковського нецензурні написи, філософські вислови та заклики до тих, кому не подобалася попередня робота художника через свою депресивність. Про свій перший перфоманс. — Коли у Муніципальній галереї (Харкова — прим.ред.) вирішили організувати Ніч музеїв, у мене якраз була ідея подібного перформанса. Ідея усвідомлення часу на ослоні. Мені було незрозумілим, можливо це чи ні? Були різні припущення, що я впаду тощо. Та цього не сталося. Приблизно через 19 годин починаються галюцинації. Крім того, в Харкові було найлегше. В Арсеналі (йдеться про Мистецький Арсенал у Києві — прим.ред.) було дико важко, бо вночі нікого не було, як і відеофіксації. Довести, що ти весь цей час стояв, неможливо. У Львові охорона намагалася мене вивести: мовляв, зранку прийдеш та залізеш на свій ослін. Не вийшло, але було дуже важко. Ти стоїш. Нічого не відбувається. Дуже химерно. Про критерії успіху. — Є куди важливіші речі: чи радує тебе твоє життя, як ти проводиш час, люди, які тебе оточують. Коли все добре, можна сказати, що це — успіх. З іншого боку, у мене немає автомобіля та власної квартири. Формального успіху я не розумію, це точно не про мене. Важливо, як я проводжу час, чи можу дозволити собі поїхати за кордон. Скромно. Я не кажу про шопінґ у Парижі. Хоча, за ідеєю, це не успіх — це те, що має бути в нормі у людей. Про успішних українських митців. — В комерційному плані — Гапчинська. У неї дуже правильно поставлений бізнес. Мені доводили, що це — зудожник, якого знає уся країна. А те, що там якісь художники виставляються у Лондоні… Їх ніхто не знає. Складно судити. Людина може бути на обкладинці Forbes, але при цьому, коли ти питаєш, як у неї справи, то вона відповідає, що не знає, чим заплатити комірне. І це — наша реальність. У нас слава не пов’язана з грошима. Про критику нового театру на Подолі. Читайте також: Активісти запустили петицію на підтримку театру на Подолі — Я розумію, чому кияни були незадоволені, але хлопці, подивіться навколо, на що перетворився Київ?! Абсурд, про який і помислити страшно. Повна відсутність розуміння та смаку. У цьому винні й інші архітектори. Давайте, покажіть, як ви це робите. Я за сучасну, складну, цікаву архітектуру. Про архітектуру в містах. — Я люблю арки. Їх дуже багато у місті, і вони зазвичай у поганому стані. Обожнюю дивитися на людей під час дощу, які ховаються в арки. Які завжди проходять повз, а під час зливи на якийсь час опиняються наодинці із собою. Про мешканців міст. — Кожен може зробити свій внесок в оточення. Хтось може перекинути гроші волонтерам, хтось — прибрати свій під’їзд чи пофарбувати шмат паркану в дворі. Не заради відката, а заради внутрішнього відчуття задоволеності, що ти зробив щось гарне. Хочеться, аби люди регулярно мали ці відчуття.

У розмові із виданням FAQInDecor Гамлет Зіньковський торкнувся багатьох тем стосовно своєї творчості, вуличного мистецтва та ставлення українців до графіті зокрема та своїх міст в цілому. Наводимо найцікавіші тези на думку нашої редакції.

Про порівняння його із Бенксі

— Взагалі сама ідея робити зображення з текстом, котрий доповнює або ускладнює зображення, створює додатковий сенс. Коли це було відпрацьовано, я побачив роботи Бенксі. Побачив, що я не сам, що є ще хтось, хто вкладає крім зображень додатковий сенс у малюнки. Але маю сказати, що в нас різне бачення — він доволі політизований, соціальний, постійно апелює до проблем, а я намагаюся цього не робити.

Мені було би цікаво подивитися інтерв’ю з ним, але якщо людина не хоче бути публічною — це її святе діло, право залишатися непомітним. Скажу більше, іноді заздриш людині, яка може собі таке дозволити. Бути настільки відомим у світі, але при цьому не витрачати час на інтерв’ю, виставки та інше. Тим не менше, все відбувається. Без Бенксі, але за участі його менеджерів. Він нібито є, але його ніби й немає. Це чудово. Але коли наші українські художники граються з подібним — це смішно.

Від редакції: нещодавно серія графіті, схожих на роботи Бенксі, з’явилася у Києві в період, коли там виступав з концертом гурт Massive Attack. Прихильники Бенксі часто пов’язують появу нових робіт в різних містах саме з гастрольним графіком гурту та тим, що начебто фронтмен і є таємничим художником. Доказів цієї теорії досі наведено не було, а графіті виявилися піар-кроком 2 українських рекламних агенцій-конкурентів.

Про ставлення українців до графіті

— Є люди, які проти. Їм краще, аби стіну було списано матюками, аніж бачити твої роботи. Бо на їхній погляд, ці роботи — депресивні. А от коли арка уся забльована — це супер-радісно. Але дяка богу, на одного такого мешканця знаходяться п’ять, які раді, що бодай щось відбувається. А коли вони розуміють, що ти не з ЖЕК, то приносять тобі термос з кавою та канапки.

Від редакції: «стіна конфлікту» виникла у Харкові після того, як на одну з робіт начебто поскаржилися мешканці та вирішили самовільно її зафарбувати. Невідомі почали наносити на місце знищеної роботи Зіньковського нецензурні написи, філософські вислови та заклики до тих, кому не подобалася попередня робота художника через свою «депресивність».

Про свій перший перфоманс

— Коли у Муніципальній галереї (Харкова — прим.ред.) вирішили організувати Ніч музеїв, у мене якраз була ідея подібного перформанса. Ідея усвідомлення часу на ослоні. Мені було незрозумілим, можливо це чи ні? Були різні припущення, що я впаду тощо. Та цього не сталося.

Приблизно через 19 годин починаються галюцинації. Крім того, в Харкові було найлегше. В Арсеналі (йдеться про Мистецький Арсенал у Києві — прим.ред.) було дико важко, бо вночі нікого не було, як і відеофіксації. Довести, що ти весь цей час стояв, неможливо. У Львові охорона намагалася мене вивести: мовляв, зранку прийдеш та залізеш на свій ослін. Не вийшло, але було дуже важко. Ти стоїш. Нічого не відбувається. Дуже химерно.

Про критерії успіху

— Є куди важливіші речі: чи радує тебе твоє життя, як ти проводиш час, люди, які тебе оточують. Коли все добре, можна сказати, що це — успіх. З іншого боку, у мене немає автомобіля та власної квартири. Формального успіху я не розумію, це точно не про мене. Важливо, як я проводжу час, чи можу дозволити собі поїхати за кордон. Скромно. Я не кажу про шопінґ у Парижі. Хоча, за ідеєю, це не успіх — це те, що має бути в нормі у людей.

Про успішних українських митців

— В комерційному плані — Гапчинська. У неї дуже правильно поставлений бізнес. Мені доводили, що це — зудожник, якого знає уся країна. А те, що там якісь художники виставляються у Лондоні… Їх ніхто не знає. Складно судити. Людина може бути на обкладинці Forbes, але при цьому, коли ти питаєш, як у неї справи, то вона відповідає, що не знає, чим заплатити комірне. І це — наша реальність. У нас слава не пов’язана з грошима.

Про критику нового театру на Подолі

Читайте також: Активісти запустили петицію на підтримку театру на Подолі

— Я розумію, чому кияни були незадоволені, але хлопці, подивіться навколо, на що перетворився Київ?! Абсурд, про який і помислити страшно. Повна відсутність розуміння та смаку. У цьому винні й інші архітектори. Давайте, покажіть, як ви це робите. Я за сучасну, складну, цікаву архітектуру.

Про архітектуру в містах

— Я люблю арки. Їх дуже багато у місті, і вони зазвичай у поганому стані. Обожнюю дивитися на людей під час дощу, які ховаються в арки. Які завжди проходять повз, а під час зливи на якийсь час опиняються наодинці із собою.

Про мешканців міст

— Кожен може зробити свій внесок в оточення. Хтось може перекинути гроші волонтерам, хтось — прибрати свій під’їзд чи пофарбувати шмат паркану в дворі. Не заради відката, а заради внутрішнього відчуття задоволеності, що ти зробив щось гарне. Хочеться, аби люди регулярно мали ці відчуття.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: