Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

«Диканька має конкурувати не з Каневом, а з Бордо, Зальцбургом, Провансом» — Юлія Алєксєєва

«Dykańka maje konkuruvaty ne z Kanevom, a z Bordo, Zaľcburgom, Provansom» — Julija Aljeksjejeva

Розмовляючи із засновницею «Туристичні кластери 300+», розумієш: вона точно знає, як підтягнути українську економіку завдяки іноземним гостям. «Ми можемо орієнтуватися на 80-90 млн туристів у 2040 році», — cвоєю ідеєю Юлія Алєксєєва ділиться із Na chasi
Rozmovljajučy iz zasnovnyceju «Turystyčni klastery 300+», rozumiješ: vona točno znaje, jak pidtjagnuty ukraїnśku ekonomiku zavdjaky inozemnym gostjam. «My možemo orijentuvatysja na 80-90 mln turystiv u 2040 roci», — cvojeju idejeju Julija Aljeksjejeva dilyťsja iz Na chasi
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  — У скрутному 2014-ому році до мене звернулася бізнесвумен, яка опікується містечком Чигирин Черкаської області. Попередньо знаючи, що це — туристичний регіон, ми вирішили допомогти. Згодом ми приїхали на Чигиринщину. Почали досліджувати місцевість та спілкуватися з підприємцями й зрозуміли: вони знають про бізнеси одне одного, але не взаємодіють. Вони намагаються самостійно вижити, оскільки грошей на рекламу немає, на створення нового продукту — теж. Ситуація в країні була критичною: люди припинили подорожувати. Перше, що ми зробили — посадили місцевих бізнесменів за один стіл, чого вони не робили раніше. Ми говорили про майбутнє, потенціал, ідеї та спільні проблеми. — Ми сформували організацію Туристичний рух Чигиринщини, створили стратегію розвитку, створили бренд. Всі вчені та музейні працівники бренд схвалили — за їхніми словами, бренд відповідає історичній і культурній спадщині. Ми створили календарний план з фестивалями, внесли туди перші заходи: музичний фестиваль VIRA у травні та фестиваль Святого Миколая в грудні. Зі свого боку, усі учасники надрукували власні брошури, карту туристичних точок міста, розробили веломаршрут. Бачимо такі зміни, бо гості готелів почали їздити на екскурсії до музеїв, хоча до появи кластеру могли й не знати, що подивитися у Чигирині. Тепер гроші залишаються в регіоні від продажу сувенірів та відвідування музеїв. Раніше гості залишали по собі тільки сміття. За 4 роки регіон зріс до великих подій і внутрішніх інвестицій: почали добудовувати кімнати, відкривати додаткові послуги. Також кластеру надали фінансування на роботу фестивальних сцен — 700 тис грн. Це — хоч і невеликий, та поступ вперед для досить депресивного регіону. — Ми діємо покроково і передбачили низку заходів до запуску кластеру та для його подальшого розвитку: Виявити в регіонах активістів, визначити президента кластера. Сформувати кластер. Оформити їх як об’єднання. Розробити стратегію розвитку туризму в регіоні. Стратегію розбити на проекти. Проектам допомагаємо шукати фінансування з бюджетів, донорські та інвестиційні проекти. Для деяких маленьких проектів, які дадуть швидкий результат, знаходимо місцеве фінансування — умовні Urban500, коли люди на місцях можуть скинутися на веломаршрут або фестиваль. Навчаємо кластерних менеджерів, щоб вони могли якісно управляти продуктом на місцях, якісно працювати з експертами. Міжкластерні проекти. Наприклад, кластери 5 міст разом створять спільну карту гастрономічних фестивалів, щоб не було водночас 5 фестивалів галушок. Результат — розгублений турист. Кластери спільно можуть робити й більші проекти: разом робити дорогу до своїх населених пунктів, разом впливати на державні органи, аби вони, приміром, створили для кластера зручніші маршрути поїздів. — Одного кластера недостатньо. Ми дуже довго, майже 3 роки створювали одне рішення для Чигирина — це не дасть зміни в економіці, якщо не підійти системно і не скористатися досвідом інших країн: Німеччини, Польщі, Угорщини, Румунії, Франції. Ми заявили, що за 3 роки хочемо виростити 300 кластерів. Проте реальніший показник — 100 кластерів через 2 роки. Хочемо, щоби за 2 роки 50 кластерів отримали фінансування хоча би на 2-3 проекту. Протягом перших 3 міс ми отримали близько 100 заявок — завдяки Facebook, семінарам та комунікації з органами місцевого самоврядування. Сьогодні остаточно сформовано вже 3 осередки — Чигирин (Черкаська область), Диканька (Полтавська), Краснокутськ (Харківська). Десь є стратегія, десь ми завершуємо роботу над нею. Усі ці кластери зростатимуть у власному темпі. Село, що має один лише ставок для риболовлі, може розгойдуватися 2 роки, а відомому містечку може вистачити й кількох місяців, аби вистрілити. Сподіваємося, що наступні кластери з’являться на західній Уманщині, Дніпровщині, у Житомирі, Харкові та Каневі. Спочатку перевіримо кластери в тестовому режимі на своїх: перевіримо сервіси, доведемо їх до високої якості — а тоді масово запрошуватимемо іноземців. Тоді  й українцям комфортно, і гостям сподобається. Сьогодні турист, маючи доступне міжнародне сполучення, може вибирати: полетіти за €20 до Європи, але не поїхати за ті ж 600 грн у Диканьку. Тому ми вчимо наші кластери, що Диканька не конкурує з Каневом. Натомість, її конкуренти — Бордо, Зальцбург, Прованс. Якби українці створювали мобільний телефон — він мав би бути конкурентним відносно Apple або Samsung. Ми виходимо на глобальний ринок, тому туристичний продукт не може створюватися з розрахунком на те, що ми створимо кнопковий телефон, а якщо він український — його точно придбають. Ні, не придбають. Він просто створений. Цю точку зору ми доносимо в наших стратегіях. — Чимало пам’яток у світі засновані на порожньому місці. Як приклад — фестиваль Burning Man в пустелі Невада або вигаданий музей сучасного мистецтва Більбао в Іспанії. Їх заснували там, де не було нічого — тепер там сотні тисяч туристів. Базуючись на цих історіях, ми могли би створити подібні розваги. Наприклад, можна зробити в кукурудзяному полі лабіринт. Або ж дати людям комбайни — тоді туристи приїжджатимуть у села, щоб покататися на агромашинах. Інша ідея — для марафонів, адже зараз стало модно бігати. Марафони в Києві вже набридли — тож чому не пробігти марафон Диканькою? Обираємо мальовничу дорогу, розробляємо маршрут, розважальну програму, допомагаємо з інфраструктурою, щоби було місце для відпочинку, покажчики, старт і фініш. 500 людей приїде зі своїми уболівальниками, одні — бігають, інші — відпочивають, дивляться музеї. Це — гроші на рівному місці. Потрібні тільки комунікація, люди та ідея. А ще в нас великий запас мінеральних вод — один з найбільших в Європі. В нас також добротна медицина, хоч її й вважають слабкою. Нам просто не вистачає технологій, проте школа в українських лікарів сильна. Система розвалилася — але окремі люди залишилися, тому з цього можна знову сформувати продукт. — Плануємо розробити маркетплейс, на якому кластери зможуть продавати свої продукти. Друге завдання — оцифрувати місцевість, щоби давнє поле битви зустрічало туристів інтерактивними картами, аудіогідами, доповненою реальністю. Ці технології збільшать кількість самостійних подорожей. Окрім цього, нам потрібно створити сервіс онлайн-бронювань, щоби можна було придбати квитки в садиби і музеї невеликих міст. Також плануємо запускати ресторанні гіди, формат яких нагадуватиме український TripAdviser. — У США туризм починав розвиватися в ті часи, коли якісних доріг там ще не було. При цьому люди їздили мільйонами, адже в них був патріотичне піднесення. Тоді президент Рузвельт закликав американців подорожувати своєю країною — і люди його підтримали. Вони купували будинки на колесах та цілими сім’ями подорожували всією країною. В той момент це рух підтримали великі транспортні компанії. Лише згодом з’явилися готелі та дороги. За туристом пішли гроші. Подібна ситуація з дорогами сьогодні спостерігається в Україні — і це ментально стримує нас від подорожей. В Україні це спрацювало би, якби перші особи країни сьогодні проводили наради, наприклад, в Диканьці або Краснокутську, захоплювалися би місцевою кухнею і відпочивали не на Мальдівах — тоді люди пішли би за лідерами думок. — Хоч українська влада й вважає туризм розвагою та соціальною складовою, це — світова індустрія, яка входить до трійки найбільш прибуткових. За дослідженнями Всесвітньої Туристичної організації, у 2030 кожна 10-та особа працюватиму саме у сфері туризму. Це — дешеве створення робочих місць. Коли заводи будуть роботизовані, в туризмі люди будуть однаково потрібні. Я хочу, щоби людей до України приїжджало не менше, ніж до Франції — для мене вони приклад. За 40 років французам вдалося розгойдати свою державу до 87 млн туристів на рік. Україна має вдале розташування і величезну площу — тому ми можемо орієнтуватися на 80-90 млн туристів у 2040 році.

Як з’явився перший кластер

— У скрутному 2014-ому році до мене звернулася бізнесвумен, яка опікується містечком Чигирин Черкаської області. Попередньо знаючи, що це — туристичний регіон, ми вирішили допомогти.

Згодом ми приїхали на Чигиринщину. Почали досліджувати місцевість та спілкуватися з підприємцями й зрозуміли: вони знають про бізнеси одне одного, але не взаємодіють. Вони намагаються самостійно вижити, оскільки грошей на рекламу немає, на створення нового продукту — теж. Ситуація в країні була критичною: люди припинили подорожувати.

Перше, що ми зробили — посадили місцевих бізнесменів за один стіл, чого вони не робили раніше. Ми говорили про майбутнє, потенціал, ідеї та спільні проблеми.

Як кластер почав приносити гроші регіону

— Ми сформували організацію «Туристичний рух Чигиринщини», створили стратегію розвитку, створили бренд. Всі вчені та музейні працівники бренд схвалили — за їхніми словами, бренд відповідає історичній і культурній спадщині.

Ми створили календарний план з фестивалями, внесли туди перші заходи: музичний фестиваль VIRA у травні та фестиваль Святого Миколая в грудні. Зі свого боку, усі учасники надрукували власні брошури, карту туристичних точок міста, розробили веломаршрут.

Щороку до Чигиринщини приїжджало 90 тис туристів, які платили лише 3 грн за вхід до дуба Залізняка — місцевої пам’ятки. Зараз середньостатистичний турист залишає 250 грн у Чигирині — тобто у 80 разів більше.

Бачимо такі зміни, бо гості готелів почали їздити на екскурсії до музеїв, хоча до появи кластеру могли й не знати, що подивитися у Чигирині. Тепер гроші залишаються в регіоні від продажу сувенірів та відвідування музеїв. Раніше гості залишали по собі тільки сміття.

За 4 роки регіон зріс до великих подій і внутрішніх інвестицій: почали добудовувати кімнати, відкривати додаткові послуги. Також кластеру надали фінансування на роботу фестивальних сцен — 700 тис грн. Це — хоч і невеликий, та поступ вперед для досить депресивного регіону.

Велокарта Чигиринщини

Велокарта Чигиринщини

7 кроків у стратегії

— Ми діємо покроково і передбачили низку заходів до запуску кластеру та для його подальшого розвитку:

  1. Виявити в регіонах активістів, визначити президента кластера.
  2. Сформувати кластер. Оформити їх як об’єднання.
  3. Розробити стратегію розвитку туризму в регіоні.
  4. Стратегію розбити на проекти.
  5. Проектам допомагаємо шукати фінансування з бюджетів, донорські та інвестиційні проекти. Для деяких маленьких проектів, які дадуть швидкий результат, знаходимо місцеве фінансування — умовні Urban500, коли люди на місцях можуть «скинутися» на веломаршрут або фестиваль.
  6. Навчаємо кластерних менеджерів, щоб вони могли якісно управляти продуктом на місцях, якісно працювати з експертами.
  7. Міжкластерні проекти. Наприклад, кластери 5 міст разом створять спільну карту гастрономічних фестивалів, щоб не було водночас 5 фестивалів галушок. Результат — розгублений турист. Кластери спільно можуть робити й більші проекти: разом робити дорогу до своїх населених пунктів, разом впливати на державні органи, аби вони, приміром, створили для кластера зручніші маршрути поїздів.

Як повторити успіх Чигирина і в інших містах

Читайте також: У Києві створили англомовний путівник для альтернативного туризму

— Одного кластера недостатньо. Ми дуже довго, майже 3 роки створювали одне рішення для Чигирина — це не дасть зміни в економіці, якщо не підійти системно і не скористатися досвідом інших країн: Німеччини, Польщі, Угорщини, Румунії, Франції.

Ми заявили, що за 3 роки хочемо виростити 300 кластерів. Проте реальніший показник — 100 кластерів через 2 роки. Хочемо, щоби за 2 роки 50 кластерів отримали фінансування хоча би на 2-3 проекту.

Протягом перших 3 міс ми отримали близько 100 заявок — завдяки Facebook, семінарам та комунікації з органами місцевого самоврядування. Сьогодні остаточно сформовано вже 3 осередки — Чигирин (Черкаська область), Диканька (Полтавська), Краснокутськ (Харківська).

Десь є стратегія, десь ми завершуємо роботу над нею. Усі ці кластери зростатимуть у власному темпі. Село, що має один лише ставок для риболовлі, може «розгойдуватися» 2 роки, а відомому містечку може вистачити й кількох місяців, аби «вистрілити». Сподіваємося, що наступні кластери з’являться на західній Уманщині, Дніпровщині, у Житомирі, Харкові та Каневі.

Юлія Алєксєєва

Юлія Алєксєєва

Спочатку перевіримо кластери в тестовому режимі на «своїх»: перевіримо сервіси, доведемо їх до високої якості — а тоді масово запрошуватимемо іноземців. Тоді  й українцям комфортно, і гостям сподобається.

Сьогодні турист, маючи доступне міжнародне сполучення, може вибирати: полетіти за €20 до Європи, але не поїхати за ті ж 600 грн у Диканьку. Тому ми вчимо наші кластери, що Диканька не конкурує з Каневом. Натомість, її конкуренти — Бордо, Зальцбург, Прованс.

Якби українці створювали мобільний телефон — він мав би бути конкурентним відносно Apple або Samsung. Ми виходимо на глобальний ринок, тому туристичний продукт не може створюватися з розрахунком на те, що ми створимо кнопковий телефон, а якщо він український — його точно придбають. Ні, не придбають. Він просто створений. Цю точку зору ми доносимо в наших стратегіях.

Українські перспективи та туристичні ідеї, які можна втілити

— Чимало пам’яток у світі засновані «на порожньому місці». Як приклад — фестиваль Burning Man в пустелі Невада або вигаданий музей сучасного мистецтва Більбао в Іспанії. Їх заснували там, де не було нічого — тепер там сотні тисяч туристів.

Базуючись на цих історіях, ми могли би створити подібні розваги. Наприклад, можна зробити в кукурудзяному полі лабіринт. Або ж дати людям комбайни — тоді туристи приїжджатимуть у села, щоб покататися на агромашинах.

Інша ідея — для марафонів, адже зараз стало модно бігати. Марафони в Києві вже набридли — тож чому не пробігти марафон Диканькою? Обираємо мальовничу дорогу, розробляємо маршрут, розважальну програму, допомагаємо з інфраструктурою, щоби було місце для відпочинку, покажчики, старт і фініш. 500 людей приїде зі своїми уболівальниками, одні — бігають, інші — відпочивають, дивляться музеї. Це — гроші на рівному місці. Потрібні тільки комунікація, люди та ідея.

А ще в нас великий запас мінеральних вод — один з найбільших в Європі. В нас також добротна медицина, хоч її й вважають слабкою. Нам просто не вистачає технологій, проте школа в українських лікарів сильна. Система розвалилася — але окремі люди залишилися, тому з цього можна знову сформувати продукт.

У співвідношенні ціна-якість ми можемо розвивати wellness-, beauty- та медичний туризм

Перспективи туристичних кластерів

Які технології потрібні кластерам для роботи

Читайте також: Київ популяризуватимуть як майданчик туризму та кінозйомок

— Плануємо розробити маркетплейс, на якому кластери зможуть продавати свої продукти. Друге завдання — оцифрувати місцевість, щоби давнє поле битви зустрічало туристів інтерактивними картами, аудіогідами, доповненою реальністю. Ці технології збільшать кількість самостійних подорожей. Окрім цього, нам потрібно створити сервіс онлайн-бронювань, щоби можна було придбати квитки в садиби і музеї невеликих міст. Також плануємо запускати ресторанні гіди, формат яких нагадуватиме український TripAdviser.

Чому український туризм перебуває у занепаді

— У США туризм починав розвиватися в ті часи, коли якісних доріг там ще не було. При цьому люди їздили мільйонами, адже в них був патріотичне піднесення. Тоді президент Рузвельт закликав американців подорожувати своєю країною — і люди його підтримали. Вони купували будинки на колесах та цілими сім’ями подорожували всією країною. В той момент це рух підтримали великі транспортні компанії. Лише згодом з’явилися готелі та дороги. За туристом пішли гроші. Подібна ситуація з дорогами сьогодні спостерігається в Україні — і це ментально стримує нас від подорожей.

В Україні це спрацювало би, якби перші особи країни сьогодні проводили наради, наприклад, в Диканьці або Краснокутську, захоплювалися би місцевою кухнею і відпочивали не на Мальдівах — тоді люди пішли би за лідерами думок.

Що Україні дадуть туристи

— Хоч українська влада й вважає туризм розвагою та соціальною складовою, це — світова індустрія, яка входить до трійки найбільш прибуткових. За дослідженнями Всесвітньої Туристичної організації, у 2030 кожна 10-та особа працюватиму саме у сфері туризму. Це — дешеве створення робочих місць. Коли заводи будуть роботизовані, в туризмі люди будуть однаково потрібні.

Наші бажання прості: щоб українські регіони жили цікаво та заможно; щоби молодь не їхала з України; щоби зберігалася історична та культурна спадщина. Ми усі прагнемо, щоби створювалися мільйони робочих місць; щоби фермерські господарства продавали продукцію за кращу ціну — та щоб українці знали і пишалися своєю країною

Я хочу, щоби людей до України приїжджало не менше, ніж до Франції — для мене вони приклад. За 40 років французам вдалося «розгойдати» свою державу до 87 млн туристів на рік. Україна має вдале розташування і величезну площу — тому ми можемо орієнтуватися на 80-90 млн туристів у 2040 році.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: