Чому не варто чекати на «українського Ілона Маска» — і як це виправити

Якщо відволіктися від суцільної «зрадофілії», якою переповнено передвиборчу риторику телеканалів та друкованих видань, в Україні не все так погано з наукою та технологіями. Школярі виграють світові конкурси від IntelУкраїнська школярка створила програму для ЕКГ на основі штучного інтелекту та Microsoft, молоді українці стають стипендіатами Google, винаходять техніку для військовихДля українських танкістів розробили сучасну систему управління боєм, просувають своїми винаходами альтернативну енергетику та міські електронні технологіїVodafone допоможе Харкову побудувати smart city. За винятком окремих комерційно успішних стартапів за минулі 4 роки активного прориву українців на світову арену досі немає якогось прикладу новаторства, про який би говорили та писали абсолютно усі. Так, у нас з’явилися талановиті музикантиONUKA очолила iTunes-чарти у Європі, умілі бренд-майстриВсе буде Ukraine NOW — Кабмін та Banda Agency створили бренд України, продовжують виходити у лідери наші спортсмени та підприємці — але наукомістких виробництв зі світовим іменем (умовних «українських SpaceX») в нас немає. Хтось каже: проблема у людях — надто пасивні, надто патерналістські, надто люблять «сильну руку» та уникають індивідуалізму. Проте мені здається, важливу роль відіграє саме не особистість, а сукупність умов, у яких ця особистість формується. Якби родина Ілона Маска залишила його в ПАР, чи досяг би він усього того, що йому вдалося у США з економічною моделлю та реаліями, які має ця держава?

Другий тиждень ЗМІ обговорюють велику угодуСупермаркет Rozetka і група EVO (Prom.ua, Kabanchik, Shafa.ua) об’єднаються — заява в сфері електронної комерції. Чи не вперше за минулі 4 роки йдеться про утворення великих компаній в Україні на тлі злиття активів. Проте тут немає технологічних інновацій — лише тверезий розрахунок та підприємницька жилка. Ми досі не продукуємо масових інноваційних рішень. Появі їхній могли би посприяти зміни — і ці зміни полягають не лише у тому, що науковцям слід нарешті отримувати пристойні гроші за свою роботу, а державі — інвестувати не лише в оборонний сектор та великі промислові заводи.

Кінець міфу про стартапи

Автор «Путівника підприємця», викладач MIT Білл Олет наголошував: якщо хочете створити та успішно розвивати інноваційний бізнес, покиньте підживлювати міф про те, що всі ключові компанії та бізнеси у IT було створено «видатними візіонерами». Насправді особистість ніколи не генерує ідеї, не творить самотужки бізнес-модель та не забезпечує сталий розвиток компанії у тривалій перспективі. Цим займається лише команда.

Міф про успішних одинаків, які «зробили» Долину справжнім світовим центром технологічного підприємництва та наукового прориву, дуже добре лягав на душу українцям, які не хотіли коритися нікому й нічому (інколи — навіть вимогам податкового законодавства та здорового ґлузду). Проте одинаки ніколи нічого не будують — вони можуть генерувати ідеї, «запалювати іскру», але підтримувати «вогонь» у робочому стані можна лише спільнотою. Інновації, які призводять до появи «покоління ілонів масків» — це результат злагодженої взаємодії інфраструктури, освіти, системних пільг щодо оподаткування інноваційних компаній, максимальної децентралізації та залучення команд для вирішення комплексних довгострокових завдань. Погляньмо не на Штати з їхнім складним федеральним устроєм та економічним розшаруванням — погляньмо на Ізраїль, на країни поблизу Балтійського моря. Якщо попередні 20-25 років ми не робили цього, чи варто тепер чекати, що за 3-5 років ми отримаємо результати у вигляді «розквіту»?

Українській стартап-спільноті слід провести деміфологізацію своєї значимості та ролі у суспільстві. 5 років тому доволі популярною (і популістською) була теза про можливість замінити цілі міністерства «одинм скриптом». Але потім «айтішники» пішли в державні структури, зіткнулися із законодаством та реаліями процесів державного та економічного апарату України — і побачили, що справа трохи складніша за просте скорочення чиновників та зміни їх на окремі сайти чи програми. Так само безліч стартап-інкубаторів та акселераторів ніколи не згенерують нам «українського Маска» чи «українського Джобса». Такі формати роботи та залучення кадрів й інвестиційного капіталу підходять для швидкого генерування MVP, для продукування рішень, орієнтованих на зовнішні ринки чи швидкий перепродаж технологій — але не на сталий розвиток усієї економіки, усієї екосистеми інновацій в країні в цілому.

«Священних корів» — на «історичну бійню»

4 роки тривають реформи, серед яких — децентралізація та дерегуляція. Однак об’єктивно кажучи, їхні темпи не є достатніми. Держава продовжує відігравати роль «наглядача», який намагається максимально «проникнути» в усі сфери, бодай частково дотичні до інновацій та великих капіталів, які ці інновації можуть генерувати чи залучати. Реальні важелі впливу поки що — це законопроекти, спроби організовувати «круглі столи», підкомісії та запроваджувати обмежене коло «експертів» (більш-менш лояльних до чинної системи взаємин із чиновниками) на додачу до вже існуючих державних інституцій. Уряд — як і 2 попередні уряди — перебуває у хибному (і вкрай небезпечному в довгостроковій перспективі) полоні ілюзії, що можна «створити Долину» в Україні директивним шляхом: приймемо 2-3 законопроекти, заселимо 2-3 приміщення 2-3 сотнями «айтішників», і буде тут у нас «український Стенфорд». Це — різновид економічного популізму, тільки тепер із модними словами «синергія» та «blockchain». І держава, і сам бізнес настільки захопилися процесом формування інфраструктури для стартапів, що забули про першочергові завдання. А це — дерегуляція та взаємний вплив.

Чиновники та держапарат навіть за 4 роки після зміни влади з тоталітарної на демократичну не втратили ролі «священних корів». Будь-яка критика з боку представників IT чи заклики до дерегуляції ними сприймаються ледь не як особиста образа чи заклик до повалення влади. IT-індустрія тим часом не генерує внутрішніх правил гри: вона або погоджується, або ні з тими правилами, які їй встановлюють зовнішні лобісти від держави. Тому й зберігається тренд не продуктових внутрішніх, а аутсорсингових компаній — вони збагачують своїми ідеями та продуктами зовнішні ринки і платять податки у зовнішніх юрисдикціях.

Змінити це «батогом і пряником» не вийде (хоча перед кожними виборами саме такий шлях виглядає надзвичайно спокусливо для бажаючих посісти владу). Демонтаж священної ролі держапарату, руйнація бюрократичної вертикалі і заміна його на горизонтальні зв’язки та децентралізацію можуть здійснюватися 2 шляхами:

• через приведення до влади покоління умовних «30-40» із інноваційним бекграундом та розумінням реалій, у яких зараз живе світ;
• через чергове доведення ситуації до точки неповернення за 3-5 років, коли все знову виллється на вулиці міст — і тоді ми будемо говорити не про інновації, а про вартість харчів та рівень попиту на вогнепальну зброю.

Податки — про них говорять вже 3 роки

Україна — це держава тотальної перемоги ПДВ. Абсурдно очікувати, що можна побудувати інновацій в країні, де є ПДВ та безліч непрозорих схем із його отримання та повернення. Нереально побудувати сталі інновації й на тлі того, як періодично ДФС погрожує підприємцям від IT «взятися за них» і замість податкових пільг скасувати навіть спрощену систему оподаткування. Вже й зниження ставки не виглядає як вчасний крок. Знизити ставки і дати її однаково і на тих, у кого стартап із 2-5 людей, і на тих, у кого компанія із 250 осіб — хибний шлях розвитку інновацій. Податкові канікули, стартап-візи зі ставкою 0% на 2 роки — програма мінімум. Той, хто пообіцяє і представить детальний план реалізації таких кроків на передвиборчих перегонах (без загравання із термінологією з трибуни, як уже продемонструвала одна опозиційна політична сила), — тільки той зможе здобути підтримку інноваційного бізнесу.

Загрозу дефолту чи ситуацію з подіями на фронті на Сході України не можна використовувати як виправдання відсутності податкових пільг для сфери інновацій. Подивіться на ІзраїльТоп-менеджери Wix та DAN.IT — про ізраїльський досвід в Україні. Скільки там триває війна, 60-65 років? Чи означає це, що там перестали створювати сприятливі умови для науковців та стартапів із технологічною складовою?

Податковий пільговий період — запорука того, що команди та талановиті винахідники й менеджери не шукатимуть способи вивести за кордон свої податки та вивезти спіробітників. Кожного разу, коли чиновник думає, що вся справа у офісах чи приміщеннях, він помиляється. 90% будь-яких інновацій в IT — це люди. Мозок фахівця завжди з ним, як ноутбук та смартфон. Він чи вона можуть переїхати у будь-яку точку планети, де податки, швидкість інтернету та вартість проживання будуть комфортними. Модними офісами «під лофт» чи коворкінґами «під скандинавський мінімалізм» це не вирішується.

Безумовно, «маски-шоу» вже не влаштовують6688 відтінків недалекоглядності, або Черговий закон «про блокування сайтів» так, як це було 4-5 років тому. Безумовно, прийнято законодавство стосовно мораторію на позапланові податкові перевірки для бізнесу. Проте питання взаємодії з дозвільними службами, податковою, представниками поліції чи силових структур все ще залишають воліти кращого.

«Дотиснути» освіту

Нова команда Міносвіти зробила низку перших кроків для розбудови дистанційного освітнього процесу, оновлення бази підручників у школах і навіть осучаснення іграшок у дитячих садках. Та цього не буде достатньо, якщо ми не змінимо усю систему загалом. Теза про «найосвіченішу націю у світі» вже давно не витримує жодної критики. Подивіться на результати цьогорічного ЗНО. Ми серйозно збираємося плекати «ілонів масків» із людей, які не читають книжок і не можуть скласти іспит ні з української (державної мови, мови внутрішнього діловодства, судочинства та банківської діяльності), ні з англійської (мови міжнародного діловодства та бізнесової комунікації з партнерами, клієнтами та конкурентами на зовнішньому ринку) — ви справді вірите в те, що таке можливо? Яка кількість випускників шкіл нормально складає ЗНО із математики? Скільки людей вступають на технічні спеціальності щороку? Скільки з них потім перетворюється не на чергових «гвинтиків» у системі аутсорсерів, а на продуктові команди чи власників продукту?

Навіть попри наявність таких рішень, як освітня платформа PrometheusОсвітня платформа Prometheus представила додатки для смартфонів, технічні виші (не кажучи вже про гуманітарні) навіть не наблизилися до європейських стандартів якості освіти. Годі нагадувати й про те, що Болонська система впроваджується суто декоративно. Відсутня цілісна система дистанційного навчання, немає сертифікованих онлайн-програм (не від тренінгових центрів чи окремих компаній), немає визнання електронної дистанційної освіти як основної з боку Міносвіти. Держава досі не сертифікувала єдиний стандарт дистанційних онлайн-курсів для підвищення кваліфікації викладачів у регіонах.

Як і 5 чи 10 років тому, наші виші позбавлені курсу критичного мислення чи системної оцінки ризиків. А цим мають володіти не одинаки-візіонери, а усі представники нової ґенерації, якщо ми хочемо перетворити Україну на державу інновацій. Та навіть просто: якщо хочемо дати українським підприємцям шанс перейти на ринкову конкуренцію із «голки» дотацій, кредитів та державних програм підтримки.

Поява «українського Маска» — це питання моменту, коли всі компоненти, про які згадано вище, зміняться, а ми перестанемо в кожній новині про досягнення українського бізнесу бачити «бариг» або «героїв». Ніхто не народжується підприємцем чи «візіонером» — ними стають в результаті тривалої та наполегливої праці. Зміни ж на цьому шляху кожен має почати із себе, а не просто із копіювання чужого досвіду чи системи взаємин.