Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

«Сервус, пане Уорхол»: 20 фактів про найвідомішого русина планети

«Servus, pane Uorhol»: 20 faktiv pro najvidomišogo rusyna planety

Енді Уорхол (Андрій Варгола) — людина, що залишилась чи не найбільш контраверсійною постаттю у мистецтві II половини XX століття. Ким він був, чого боявся, що любив — і що пов'язувало його з лемками? 6 серпня, у річницю його народження, розбираємося докладніше
Endi Uorhol (Andrij Vargola) — ljudyna, ščo zalyšylaś čy ne najbiľš kontraversijnoju postattju u mystectvi II polovyny XX stolittja. Kym vin buv, čogo bojavsja, ščo ljubyv — i ščo pov'jazuvalo jogo z lemkamy? 6 serpnja, u ričnycju jogo narodžennja, rozbyrajemosja dokladniše
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Для тих наших читачів, чия юність припала на 90-ті або ранні нульові, точно знайомим буде цей текст пісні з репертуару Плачу Єремії: Якщо у вас виникає питання, хто ж цей Андрій Варгола, напевно, ви деякий час геть не цікавилися поп-культурою та авангардом XX століття. Енді Уорхол — одна із поп-ікон свого часу, чиї супи Кемпбелл та прийом повтору і тиражування у візуальному мистецтві сформували погляд десятків митців після нього (або принаймні тих, хто хотів себе вважати митцями). Лемки як частина українського народу виявилися розділеними поміж територіями кількох держав і навіть декількома континентами — і так само розділеним усе життя почував себе нащадок мігрантів з України. Людина, котра втратила приналежність до минулого ще в дитинстві, вибудувала власну ідентичність і власний химерний світ — він генерував мільйони і ніколи не почувався багатим: В цей день 1928 року народився Енді Воргол (1928-1987) — всесвітньо відомий американський митець поп-арту лемківського походження. Андрій Варгола з родини емігрантів Андрея та Юлії Варголів – вихідців з русинського села Микова (зараз Словаччина). pic.twitter.com/F10TL2PxRL — Український часопис (@falledlenin) August 6, 2018 6 серпня 1928 року світ побачив русинський хлопчик, якому судилося стати найбільшим провокатором та експериментатором планети. Наша редакція зібрала ключові цікаві факти про Енді Уорхола Історія родини. Він народився 6 серпня 1928 року в місті Піттсбург (штат Пенсильванія, США), в сім’ї емігрантів першого покоління, Ондрея та Юлії Варголів. вихідців з русинського (лемківського) села Микова (Miková), яке на той час було в складі Австро-Угорщини (нині територія Словаччини). У пошуках роботи спочатку переїхав батько. Пізніше, у 1921 році, до нього приєдналася й дружина. Окрім Енді, який був наймолодшим у сім’ї, вони мали ще двох синів — Пола (1922 р.н.) та Джона (1925 р.н.). Первісток Варголів, донечка Юстина, померла немовлям у 1913 році, відразу після від’їзду батька до США. Батько Енді був сильним, кремезним чоловіком, мав сталу, добре оплачувану роботу у будівельній компанії. Він тяжко працював і заощаджував, і це дало змогу у 1934 році придбати будинок і переїхати з нетрів у більш комфортабельний та безпечний район Піттсбурга. Будинок на Доусон-стріт, який мав певне значення у формуванні особистості майбутнього художника, у 1960 році було продано. У власність сім’ї Варголів він повернувся лише 2005-го: його придбали родичі старшого брата Енді, Пола. Коли народився Енді, його матері, Юлії Варголі, виповнилося 36 років. Вона не могла й слова сказати англійською, на ній завжди була довга селянська сукня, фартух і хустка, окуляри в дротяній оправі. Коли сім’я переїхала на Доусон-стріт, Юлія Варгола найнялася на неповний робочий день виконувати легку хатню роботу та мити вікна. А ще вона продавала квіти, які майструвала з консервних бляшанок та гофрованого паперу, вишивала картини, до Великодня розписувала писанки. Мати обожнювала свого наймолодшого сина і піклувалася про нього все своє життя. Вважається, що саме вона була найвпливовішою людиною у житті Енді Воргола і, що саме вона дала поштовх розвитку його талантів. Віра та взаємини. Сам будинок батько майбутнього митця Ондрей Варгола обрав так, щоби поряд були хороші школи та церква їхнього віросповідання — Русинська візантійська католицька церква святого Іоана Золотоуста. Взагалі, сім’я Варголів була надзвичайно релігійною, а сам Енді, до останніх днів свого життя, декілька разів на тиждень відвідував церкву. Він також все життя підтримував зв’язки з матір’ю. Юлія Варгола 1952-го переїхала до сина у Нью-Йорк — у цій квартирі вони проживуть майже 20 років, до самої її смерті. Уорхол називав себе матусиним синком навіть з певною гордістю Самотність. Хоча художника усе його творче життя оточувала безліч людей, він погано переносив публічну увагу. Серед проектів, про які він мріяв, але так і не встигнув втілити — мережа ресторанів швидкого харчування Andy-Mats. Вона була призначена для тих, хто любить їсти наодинці. Уорхол їв сам, без сторонніх, ніколи не доїдаючи залишки, якщо раптом перервав вживання їжі. Попри це, магазини Уорхол любив, ходив ними часто і купував все, що траплялося на очі. Його фаворитом були джинси Levis 501 та білизна. — Найкрасивіше в Токіо — McDonalds. Найкрасивіше у Стокгольмі — McDonalds. Найкрасивіще у Флоренції — McDonalds. У Пекіні та Москві поки немає нічого красивого Енді Уорхол, 1975 рік Іграшки та комплекси. Уорхол міг би бути справжньою знахідкою для психоаналітика. По-перше, він майже всі власні думки, чужі розмови чи діалоги фіксував на диктофон, який постійно носив із собою, як пригадували його сучасники. По-друге, колекціонування у житті художника мало просто якісь неймовірні масштаби. Він збирав опудала тварин — і мав навіть лева, павича, пінгвіна та німецького дога, набитих тирсою. З 1950-х він перейшов на збирання чеків, листівок, малюнків, пакування та інших дрібничок, які називав приналежними до капсул часу. Усе це він сортував в окремі коробки — після смерті в його помешканні виявили 600 таких капсул часу з дрібними речами. Комплекси поширювалися і на зовнішність. Пластичну операцію Уорхол зробив на власному носі, бо не хотів бачити своє відображення у дзеркалі таким, яким його зробила природа. Своєю головною проблемою також називав прищі — він користувався маскувальним кремом для них, і через це його обличчя постійно виглядало неприродно білим. Лікарів Уорхол теж боявся ще з дитинства. А незадовго до смерті в одному з інтерв’ю заявив, що так і не втратив цноту. Всесвіт кіноекспериментів. Уорхол любив дивитися кіно, любив його знімати, але його фільми неможливо було дивитися навіть його друзям. Його Сон переглянули усього 9 людей, із них до кінця сеансу витримали 7 осіб, і ті заснули. 5 з половиною годин на екрані можна було спостерігати за тим, як без жодного звукового чи текстового супроводу спить один із друзів Уорхола. Влітку 1964-го митець та його друзі із 44 поверху хмарочоса Time Life Building протягом майже 7 годин знімали нерухомою камерою The Empire State Building, котрий стояв навпроти. Вони знімали все на швидкості 24 кадри/сек, а потім показали на швидкості 16 кадрів/сек. Відтак перегляд готового експериментального фільму тривав майже 8 годин. Я стріляла в Енді Уорхола!. Хоча Уорхол символізував собою відкидання стереотипів, навіть борцям проти стереотипізації та класичної моделі суспільства він не дуже подобався. 3 червня 1968 року на Уорхола здійснила замах радикальна феміністка Валері Соланас. Вона тричі поцілила з пістолета у живіт митця. Кулі вразили легені, стравохід, селезінку, печінку та шлунок — і лікарі навіть констатували клінічну смерть, але змогли врятувати художника. Цю історію можна побачити у художньому фільмі 1996 року: Не завжди складалося у Уорхола і з помічниками. Один з його асистентів, дарма що пропрацював із Енді 5 років, у 1968 році був зарештований за те, що фальшував картини свого начальника. Показне та неявне. Попри гламурно-богемний та епатажно-скандальний імідж, Уорхол регулярно працював як волонтер у американських притулках для безхатченків. І паралельно створював шедеври для масової культури — наприклад, найкращу обкладинку в історії музики. Йдеться про альбом гурту The Rolling Stones під назвою Sticky Fingers. Вона вийшла у 1971 році. Джинси, зображені на конверті платівки, у першому накладі вінілів мали справжну застібку. Якщо її розстібнути, під джинсами можна було побачити білизну. Читайте також: 10 фактів про художника, котрий створив перші гроші України Реклама теж приваблювала Уорхола. У 1983 році, за декілька років до смерті, Енді Уорхол знявся у рекламному відео для японського виробника техніки TDK. Також співпрацював митець і з Diet Coke. Серед напіврекламних найупізнаваніших картин — супи в банках під маркою Campbell, їх Уорхол тиражував на своїх картинах. Смерть митця настала 1987 року від інфаркту (деякі дослідники кажуть, це сталося від ускладнень від операції на жовчному міхурі). У його труну опустили номер журналу Interview (який він свого часу заснував, аби ходити на презентації), та парфуми Estee Lauder, які він обожнював. Лише після смерті усі шанувальники та ненависники отримали нарешті змогу зазирнути за лаштунки приватного життя митця — його щоденники були видані, і там опинилася надзвичайна кількість подій і найдрібніших подробиць життя. Виявилося, що художник фіксував навіть відвідини ресторанів чи поїздки у таксі. Мультимільйонер після смерті. Уорхола можна назвати людиною, котра найбільше розбагатіла після смерті. Його картина з Мерілін Монро у 2007-му була продана під час мистецького аукціону за $80 млн. У 2011-му сукупна сума від продажу картин на аукціонах сягнула $380 млн. Загравання з комунізмом. Попри те, що сам він став продуктом чистого капіталізму, а його історичну батьківщину добряче поплюндрували саме комуністичні режими, Уорхол цікавився соціалістичними вождями і тиражував у своїх роботах зображення російського головного комуніста Ульянова (Леніна) та китайського батька компартії КНР Мао Цзедуна. В середині 1980-х він також створив чорно-білу картину Мапа СРСР, яка більше схожа на схему розташування ядерних бойоголовок. Він створив близько 10 тис робіт. Найдорожчою стала картина Вісім Елвісів, яку восени 2008 року було продано більш як за $100 млн

Для тих наших читачів, чия юність припала на 90-ті або ранні «нульові», точно знайомим буде цей текст пісні з репертуару «Плачу Єремії»:

Якщо у вас виникає питання, хто ж цей Андрій Варгола, напевно, ви деякий час геть не цікавилися поп-культурою та авангардом XX століття. Енді Уорхол — одна із поп-ікон свого часу, чиї «супи Кемпбелл» та прийом повтору і тиражування у візуальному мистецтві сформували погляд десятків митців після нього (або принаймні тих, хто хотів себе вважати митцями). Лемки як частина українського народу виявилися розділеними поміж територіями кількох держав і навіть декількома континентами — і так само розділеним усе життя почував себе нащадок мігрантів з України. Людина, котра втратила приналежність до минулого ще в дитинстві, вибудувала власну ідентичність і власний химерний світ — він генерував мільйони і ніколи не почувався багатим:

6 серпня 1928 року світ побачив русинський хлопчик, якому судилося стати найбільшим провокатором та експериментатором планети. Наша редакція зібрала ключові цікаві факти про Енді Уорхола

Історія родини

Він народився 6 серпня 1928 року в місті Піттсбург (штат Пенсильванія, США), в сім’ї емігрантів першого покоління, Ондрея та Юлії Варголів. вихідців з русинського (лемківського) села Микова (Miková), яке на той час було в складі Австро-Угорщини (нині територія Словаччини). У пошуках роботи спочатку переїхав батько. Пізніше, у 1921 році, до нього приєдналася й дружина. Окрім Енді, який був наймолодшим у сім’ї, вони мали ще двох синів — Пола (1922 р.н.) та Джона (1925 р.н.). Первісток Варголів, донечка Юстина, померла немовлям у 1913 році, відразу після від’їзду батька до США.

Батько Енді був сильним, кремезним чоловіком, мав сталу, добре оплачувану роботу у будівельній компанії. Він тяжко працював і заощаджував, і це дало змогу у 1934 році придбати будинок і переїхати з нетрів у більш комфортабельний та безпечний район Піттсбурга. Будинок на Доусон-стріт, який мав певне значення у формуванні особистості майбутнього художника, у 1960 році було продано. У власність сім’ї Варголів він повернувся лише 2005-го: його придбали родичі старшого брата Енді, Пола.

Коли народився Енді, його матері, Юлії Варголі, виповнилося 36 років. Вона не могла й слова сказати англійською, на ній завжди була довга селянська сукня, фартух і хустка, окуляри в дротяній оправі. Коли сім’я переїхала на Доусон-стріт, Юлія Варгола найнялася на неповний робочий день виконувати легку хатню роботу та мити вікна. А ще вона продавала квіти, які майструвала з консервних бляшанок та гофрованого паперу, вишивала картини, до Великодня розписувала писанки. Мати обожнювала свого наймолодшого сина і піклувалася про нього все своє життя. Вважається, що саме вона була найвпливовішою людиною у житті Енді Воргола і, що саме вона дала поштовх розвитку його талантів.

Віра та взаємини

Сам будинок батько майбутнього митця Ондрей Варгола обрав так, щоби поряд були хороші школи та церква їхнього віросповідання — Русинська візантійська католицька церква святого Іоана Золотоуста. Взагалі, сім’я Варголів була надзвичайно релігійною, а сам Енді, до останніх днів свого життя, декілька разів на тиждень відвідував церкву. Він також все життя підтримував зв’язки з матір’ю. Юлія Варгола 1952-го переїхала до сина у Нью-Йорк — у цій квартирі вони проживуть майже 20 років, до самої її смерті.

Уорхол називав себе «матусиним синком» навіть з певною гордістю

Самотність

Хоча художника усе його творче життя оточувала безліч людей, він погано переносив публічну увагу. Серед проектів, про які він мріяв, але так і не встигнув втілити — мережа ресторанів швидкого харчування Andy-Mats. Вона була призначена для тих, хто любить їсти наодинці. Уорхол їв сам, без сторонніх, ніколи не доїдаючи залишки, якщо раптом перервав вживання їжі. Попри це, магазини Уорхол любив, ходив ними часто і купував все, що траплялося на очі. Його фаворитом були джинси Levis 501 та білизна.

— Найкрасивіше в Токіо — McDonald's. Найкрасивіше у Стокгольмі — McDonald's. Найкрасивіще у Флоренції — McDonald's. У Пекіні та Москві поки немає нічого красивого

Енді Уорхол, 1975 рік

Іграшки та комплекси

Уорхол міг би бути справжньою знахідкою для психоаналітика. По-перше, він майже всі власні думки, чужі розмови чи діалоги фіксував на диктофон, який постійно носив із собою, як пригадували його сучасники. По-друге, колекціонування у житті художника мало просто якісь неймовірні масштаби. Він збирав опудала тварин — і мав навіть лева, павича, пінгвіна та німецького дога, набитих тирсою.

З 1950-х він перейшов на збирання чеків, листівок, малюнків, пакування та інших дрібничок, які називав приналежними до «капсул часу». Усе це він сортував в окремі коробки — після смерті в його помешканні виявили 600 таких «капсул часу» з дрібними речами.

Комплекси поширювалися і на зовнішність. Пластичну операцію Уорхол зробив на власному носі, бо не хотів бачити своє відображення у дзеркалі таким, яким його зробила природа. Своєю головною проблемою також називав прищі — він користувався маскувальним кремом для них, і через це його обличчя постійно виглядало неприродно білим. Лікарів Уорхол теж боявся ще з дитинства. А незадовго до смерті в одному з інтерв’ю заявив, що так і не втратив цноту.

«Сервус, пане Ворхол»: 20 фактів про найвідомішого русина планети Енді Уорхола

Всесвіт кіноекспериментів

Уорхол любив дивитися кіно, любив його знімати, але його фільми неможливо було дивитися навіть його друзям. Його «Сон» переглянули усього 9 людей, із них до кінця сеансу витримали 7 осіб, і ті заснули. 5 з половиною годин на екрані можна було спостерігати за тим, як без жодного звукового чи текстового супроводу спить один із друзів Уорхола.

Влітку 1964-го митець та його друзі із 44 поверху хмарочоса Time Life Building протягом майже 7 годин знімали нерухомою камерою The Empire State Building, котрий стояв навпроти. Вони знімали все на швидкості 24 кадри/сек, а потім показали на швидкості 16 кадрів/сек. Відтак перегляд готового експериментального фільму тривав майже 8 годин.

«Я стріляла в Енді Уорхола!»

Хоча Уорхол символізував собою відкидання стереотипів, навіть борцям проти стереотипізації та класичної моделі суспільства він не дуже подобався. 3 червня 1968 року на Уорхола здійснила замах радикальна феміністка Валері Соланас. Вона тричі поцілила з пістолета у живіт митця. Кулі вразили легені, стравохід, селезінку, печінку та шлунок — і лікарі навіть констатували клінічну смерть, але змогли врятувати художника. Цю історію можна побачити у художньому фільмі 1996 року:

Не завжди складалося у Уорхола і з помічниками. Один з його асистентів, дарма що пропрацював із Енді 5 років, у 1968 році був зарештований за те, що фальшував картини свого начальника.

Показне та неявне

Попри гламурно-богемний та епатажно-скандальний імідж, Уорхол регулярно працював як волонтер у американських притулках для безхатченків. І паралельно створював шедеври для масової культури — наприклад, найкращу обкладинку в історії музики. Йдеться про альбом гурту The Rolling Stones під назвою Sticky Fingers. Вона вийшла у 1971 році. Джинси, зображені на конверті платівки, у першому накладі вінілів мали справжну застібку. Якщо її розстібнути, під джинсами можна було побачити білизну.

Читайте також: 10 фактів про художника, котрий створив перші гроші України

Реклама теж приваблювала Уорхола. У 1983 році, за декілька років до смерті, Енді Уорхол знявся у рекламному відео для японського виробника техніки TDK. Також співпрацював митець і з Diet Coke. Серед напіврекламних найупізнаваніших картин — супи в банках під маркою Campbell, їх Уорхол тиражував на своїх картинах.

Смерть митця настала 1987 року від інфаркту (деякі дослідники кажуть, це сталося від ускладнень від операції на жовчному міхурі). У його труну опустили номер журналу Interview (який він свого часу заснував, «аби ходити на презентації»), та парфуми Estee Lauder, які він обожнював. Лише після смерті усі шанувальники та ненависники отримали нарешті змогу зазирнути за лаштунки приватного життя митця — його щоденники були видані, і там опинилася надзвичайна кількість подій і найдрібніших подробиць життя. Виявилося, що художник фіксував навіть відвідини ресторанів чи поїздки у таксі.

Мультимільйонер після смерті

Уорхола можна назвати людиною, котра найбільше розбагатіла після смерті. Його картина з Мерілін Монро у 2007-му була продана під час мистецького аукціону за $80 млн. У 2011-му сукупна сума від продажу картин на аукціонах сягнула $380 млн.

Загравання з комунізмом

Попри те, що сам він став продуктом чистого капіталізму, а його історичну батьківщину добряче поплюндрували саме комуністичні режими, Уорхол цікавився соціалістичними вождями і тиражував у своїх роботах зображення російського «головного комуніста» Ульянова (Леніна) та китайського «батька компартії КНР» Мао Цзедуна. В середині 1980-х він також створив чорно-білу картину «Мапа СРСР», яка більше схожа на схему розташування ядерних бойоголовок.

Він створив близько 10 тис робіт. Найдорожчою стала картина «Вісім Елвісів», яку восени 2008 року було продано більш як за $100 млн

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: