Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Авангардисти та життя — головне про українське мистецтво 1920-х

Avangardysty ta žyttja — golovne pro ukraїnśke mystectvo 1920-h

1920-ті роки — це час, коли суспільство тільки починає оговтуватися після Жовтневого перевороту, Першої Світової війни та постійної зміни влади. На сцену виходять авангардисти
1920-ti roky — ce čas, koly suspiľstvo tiľky počynaje ogovtuvatysja pislja Žovtnevogo perevorotu, Peršoї Svitovoї vijny ta postijnoї zminy vlady. Na scenu vyhodjať avangardysty
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  У попередній статті ми розповідали про мистецтво авангарду, яке ніби передчувало новий період в історії. Цього разу розповімо про те, як відбувалося символічне весілля між революційними ідеалами та ідеалами авангарду. Після Жовтневої революції авангардисти намагаються зруйнувати все, що було до і зробити мистецтво утилітарним. Живопис чи театр більше не були розкішшю чи декором, а виходили на вулиці. Митці оформлювали афіші, товари, посуд і мали свою філософію в архітектурі.  Про це ми і розкажемо в нашій третій статті спецпроекту 100 років українського мистецтва. Конструктивізм в українських містах. Отже, авангард почав заповнювати вулиці. І якщо афіші чи плакати ще потрібно розгледіти, то величні будівлі не помітити важко. Уявіть, що ви живете в Харкові в 1926 році. Їздите на возах, конях, ходите в лляній сорочці і не знаєте грамоти. А на головній площі міста починається будівництво хмарочоса висотою в 13 поверхів, та ще й без звичних колон та ліпнини. Будинок Держпрому, який будували з 1926 по 1928 роки, досі лишається символом Харкова і найвідомішим прикладом конструктивізму в Україні. У Києві прикладів конструктивізму небагато — це Центральний вокзал, ЦУМ, дім-літак на вулиці Мазепи 3, Музичний театр на Подолі. Будинок Держпрому, м. Харків Існує поширена думка, що конструктивізм — це радянський стиль. Але насправді, він з’явився набагато раніше у Німеччині — разом із відомою школою Баухаузу. Філософія школи Баухаузу, а отже і конструктивізму така: функціональність важливіша за форму, а мистецтво має бути доступним усім. Конструктивізм, як течія авангарду, найбільш яскравого проявила себе в архітектурі. Для стилю характерні прості геометричні форми, відсутність декору, суворість та монолітність зовнішнього вигляду. ЦУМ на Хрещатику Василь Єрмілов та промисловий дизайн. Однією з головних ідеєю Баухаузу  було те, що промисловий дизайн та образотворче мистецтво — рівні. Українські художники того часу також активно підтримували цю концепцію. Наприклад, Василь Єрмілов, харківський художник, найбільше працював у промисловій графіці: розробляв і створював ескізи оформлення упаковок, сірникових коробок, марок. Створив новий шрифт і малював обкладинки для книжок і журналів. Його роботи часто не позбавлені ідеологічного звучання (наприклад, пачки цигарок з назвою Ленін або Ілліч), але зараз ми розглядаємо Єрмілова, як дизайнера і художника, і навіть не помічаємо цього забарвлення. Василь Єрмілов був чи не єдиною ниточкою, яка сполучала авангард 1920-х років і  вже новий авангардний пошук у Харкові, який відбувся після повалення культу Сталіна, у середині 1950-х. Спочатку, авангардисти були раді революції, але згодом, першими постраждали від неї. Єрмілову вдалось уникнути репресій, але жив він у справжньому підпіллі і був реабілітований лише в 1960 році. Олександр Богомазов: авангард та колористика. Але не думайте, що всі українські художники того часу займались промдизайном або оспівували утопічні ідеї революції. Олександр Богомазов, український художник та теоретик авангарду,  у своїй творчості пройшов декілька творчих періодів. Найвідоміші — це кубофутуризм та спектралізм. Його творчість — це своєрідний експеримент з ритмічними системами. Лінії живопису і графіки напружені і динамічні, а різні геометричні фігури в постійному русі: скачуть, обертаються, переплітаються. Фактично, він об’єднав творчі пошуки італійських футуристів і символістів. Як і футуристи він зображував ритм та рух, але як символіст прагнув висловити космічний, тотальний ритм. На його думку, головним завданням нового мистецтва було знайти втрачену гармонію, яку він бачив у мистецтві древніх художників. Наприклад, картина Правка пил — робота, яка відображає, з одного боку, авангардний пошук, з іншого боку, колористику, притаманну українському мистецтву. Майже одразу після смерті ім’я та творчий доробок Богомазова було викреслено з історії радянської епохи. Лише у середині 1960-х під час відлиги його ім’я та творчість були перевідкриті мистецтвознавцями. Анатоль Петрицький: авангард у театрі, реалізм на полотні. Ще одна фігура цього періоду – це Анатоль Петрицький, який був одним з провідних діячів українського театрального авангарду. 1929-го в Харкові вийшов альбом Театральні строї Петрицького. Цей альбом  мав у своїй бібліотеці Пабло Пікассо. А Олександра Екстер послугувалася ним, викладаючи основи композиції в Сучасній академії мистецтв Леже в Парижі. Його знаменита робота Інваліди, яка експонується в Національному художньому музеї, відтворює епоху депресії і пошуку після Першої Світової війни, Жовтневого перевороту та визвольних змагань проти більшовиків під час 1920-х років, котрі спустошили в тому числі й Україну. Перша Світова війна для естетики та мистецтва свого часу була неймовірним стресом і шоком. Це була перша війна, де була застосована техніка масового знищення, де людина відчула свою мізерність перед машинами, що здатні вбивати. Інваліди Інваліди успішно експонувалася на Венеційській бієнале (1930), у Цюриху (1931), а далі два роки подорожувала Америкою в складі виставки картин, про які найбільше писала європейська преса. Пізніше через залізну завісу все забулося, але імя Петрицього знову починає звучати на міжнародних виставках. Зокрема, на виставці Кращі сценографи світу ХХ сторіччя (1986) у Німеччині Петрицькому надали почесне місце. Війна спілок. 1920-ті роки для мистецтва є доволі вільним часом: одні митці присвячують себе промдизайну, інші продовжують створювати нові ідеали мистецтва. Соцреалізмом та сталінськими преміями ще навіть не пахне, влада не вказує, що й як малювати. Але напруга у мистецькому середовищі зростає: художники, умовно кажучи, сперечаються, хто є більш революційним і  прогресивним. Звична риса будь-якого художнього середовища — це безкінечні сварки. Але наприкінці ХХ сторіччя художники розбиваються на партії і починається серйозне протистояння. Наприклад, найбільшими спілками були так звані АХЧУ та АРМУ. АХЧУ — це Асоціація художників червоної України, на чолі якої стояв видатний український художник і педагог Федір Кричевський. АРМУ — це Асоціація революційного мистецтва України, до якої входили Татлін, Бойчук, Седляр, Меллер, тобто авангардисти. Між ними точилась безкінечна суперечка, безкінечний теоретичний пінг-понг. Поки авангард полонить вулиці, театр, кіно та побут, наступає наступне десятиліття. Це — 1930-ті, які ми знаємо як жорстокі роки репресій та Розстріляного Відродження. Переглянути повний цикл лекцій Адаптовано за оригінальною лекцією Аліси Ложкіної

У попередній статті ми розповідали про мистецтво авангарду, яке ніби передчувало новий період в історії. Цього разу розповімо про те, як відбувалося символічне «весілля» між революційними ідеалами та ідеалами авангарду.

Після Жовтневої революції авангардисти намагаються зруйнувати все, що було «до» і зробити мистецтво утилітарним. Живопис чи театр більше не були розкішшю чи декором, а «виходили» на вулиці. Митці оформлювали афіші, товари, посуд і мали свою філософію в архітектурі.  Про це ми і розкажемо в нашій третій статті спецпроекту «100 років українського мистецтва».

Конструктивізм в українських містах

Отже, авангард почав заповнювати вулиці. І якщо афіші чи плакати ще потрібно розгледіти, то величні будівлі не помітити важко. Уявіть, що ви живете в Харкові в 1926 році. Їздите на возах, конях, ходите в лляній сорочці і не знаєте грамоти. А на головній площі міста починається будівництво хмарочоса висотою в 13 поверхів, та ще й без звичних колон та ліпнини.

Будинок Держпрому, який будували з 1926 по 1928 роки, досі лишається символом Харкова і найвідомішим прикладом конструктивізму в Україні. У Києві прикладів конструктивізму небагато — це Центральний вокзал, ЦУМ, дім-літак на вулиці Мазепи 3, Музичний театр на Подолі.

Будинок Держпрому, м. Харків

Існує поширена думка, що конструктивізм — це радянський стиль. Але насправді, він з’явився набагато раніше у Німеччині — разом із відомою школою Баухаузу. Філософія школи Баухаузу, а отже і конструктивізму така: функціональність важливіша за форму, а мистецтво має бути доступним усім.

Конструктивізм, як течія авангарду, найбільш яскравого проявила себе в архітектурі. Для стилю характерні прості геометричні форми, відсутність декору, суворість та монолітність зовнішнього вигляду.

Авангард в промисловості та побуті — головне про українське мистецтво 1920-х

ЦУМ на Хрещатику

Василь Єрмілов та промисловий дизайн

Однією з головних ідеєю Баухаузу  було те, що промисловий дизайн та образотворче мистецтво — рівні. Українські художники того часу також активно підтримували цю концепцію. Наприклад, Василь Єрмілов, харківський художник, найбільше працював у промисловій графіці: розробляв і створював ескізи оформлення упаковок, сірникових коробок, марок. Створив новий шрифт і малював обкладинки для книжок і журналів.

Його роботи часто не позбавлені ідеологічного звучання (наприклад, пачки цигарок з назвою «Ленін» або «Ілліч»), але зараз ми розглядаємо Єрмілова, як дизайнера і художника, і навіть не помічаємо цього забарвлення.

Василь Єрмілов був чи не єдиною ниточкою, яка сполучала авангард 1920-х років і  вже новий авангардний пошук у Харкові, який відбувся після повалення культу Сталіна, у середині 1950-х. Спочатку, авангардисти були раді революції, але згодом, першими постраждали від неї. Єрмілову вдалось уникнути репресій, але жив він у справжньому підпіллі і був реабілітований лише в 1960 році.

Олександр Богомазов: авангард та колористика

Але не думайте, що всі українські художники того часу займались промдизайном або оспівували утопічні ідеї революції. Олександр Богомазов, український художник та теоретик авангарду,  у своїй творчості пройшов декілька творчих періодів. Найвідоміші — це кубофутуризм та спектралізм. Його творчість — це своєрідний експеримент з ритмічними системами. Лінії живопису і графіки напружені і динамічні, а різні геометричні фігури в постійному русі: скачуть, обертаються, переплітаються. Фактично, він об’єднав творчі пошуки італійських футуристів і символістів. Як і футуристи він зображував ритм та рух, але як символіст прагнув висловити «космічний», тотальний ритм. На його думку, головним завданням нового мистецтва було знайти втрачену гармонію, яку він бачив у мистецтві древніх художників.

Авангард в промисловості та побуті — головне про українське мистецтво 1920-х

Наприклад, картина «Правка пил» — робота, яка відображає, з одного боку, авангардний пошук, з іншого боку, колористику, притаманну українському мистецтву.

Майже одразу після смерті ім’я та творчий доробок Богомазова було викреслено з історії радянської епохи. Лише у середині 1960-х під час «відлиги» його ім’я та творчість були перевідкриті мистецтвознавцями.

Анатоль Петрицький: авангард у театрі, реалізм на полотні

Ще одна фігура цього періоду – це Анатоль Петрицький, який був одним з провідних діячів українського театрального авангарду. 1929-го в Харкові вийшов альбом «Театральні строї Петрицького». Цей альбом  мав у своїй бібліотеці Пабло Пікассо. А Олександра Екстер послугувалася ним, викладаючи основи композиції в Сучасній академії мистецтв Леже в Парижі.

Його знаменита робота «Інваліди», яка експонується в Національному художньому музеї, відтворює епоху депресії і пошуку після Першої Світової війни, Жовтневого перевороту та визвольних змагань проти більшовиків під час 1920-х років, котрі спустошили в тому числі й Україну. Перша Світова війна для естетики та мистецтва свого часу була неймовірним стресом і шоком. Це була перша війна, де була застосована техніка масового знищення, де людина відчула свою мізерність перед машинами, що здатні вбивати.

«Інваліди»

«Інваліди» успішно експонувалася на Венеційській бієнале (1930), у Цюриху (1931), а далі два роки подорожувала Америкою в складі виставки картин, про які найбільше писала європейська преса. Пізніше через «залізну завісу» все забулося, але імя Петрицього знову починає звучати на міжнародних виставках. Зокрема, на виставці «Кращі сценографи світу ХХ сторіччя» (1986) у Німеччині Петрицькому надали почесне місце.

Війна спілок

1920-ті роки для мистецтва є доволі вільним часом: одні митці присвячують себе промдизайну, інші продовжують створювати нові ідеали мистецтва. Соцреалізмом та сталінськими преміями ще навіть не пахне, влада не вказує, що й як малювати. Але напруга у мистецькому середовищі зростає: художники, умовно кажучи, сперечаються, хто є більш революційним і  прогресивним.

Звична риса будь-якого художнього середовища — це безкінечні сварки. Але наприкінці ХХ сторіччя художники розбиваються на партії і починається серйозне протистояння.

Наприклад, найбільшими спілками були так звані АХЧУ та АРМУ. АХЧУ — це Асоціація художників червоної України, на чолі якої стояв видатний український художник і педагог Федір Кричевський. АРМУ — це Асоціація революційного мистецтва України, до якої входили Татлін, Бойчук, Седляр, Меллер, тобто авангардисти. Між ними точилась безкінечна суперечка, безкінечний теоретичний пінг-понг.

Поки авангард полонить вулиці, театр, кіно та побут, наступає наступне десятиліття. Це — 1930-ті, які ми знаємо як жорстокі роки репресій та Розстріляного Відродження.

Переглянути повний цикл лекцій

Адаптовано за оригінальною лекцією Аліси Ложкіної

Цей матеріал виготовлено та розміщено на комерційній основі.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: