Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Як «Жовтий Автобус» привозить на Схід кіно та вакцину від зомбування

Jak «Žovtyj Avtobus» pryvozyť na Shid kino ta vakcynu vid zombuvannja

Кінематографіст Ярослав Пілунський по поверненню з полону довго розмірковував над тим, як зі своїми вміннями може стати ефективним в умовах гібридної війни. Так і виник «Жовтий Автобус» — проект, який везе на Донбас інформаційну «гуманітарку» і кінематограф. Про те, як із колегами привозять медійну освіту дітям зі Сходу та чому самі ж вчаться у молоді — Ярослав розповів нашій редакції
Kinematografist Jaroslav Pilunśkyj po povernennju z polonu dovgo rozmirkovuvav nad tym, jak zi svoїmy vminnjamy može staty efektyvnym v umovah gibrydnoї vijny. Tak i vynyk «Žovtyj Avtobus» — proekt, jakyj veze na Donbas informacijnu «gumanitarku» i kinematograf. Pro te, jak iz kolegamy pryvozjať medijnu osvitu ditjam zi Shodu ta čomu sami ž včaťsja u molodi — Jaroslav rozpoviv našij redakciї
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Операторську роботу Ярослава Пілунського ви могли зустріти у відеокліпах Green Grey, ТІК, Христини Соловій, ТНМК, Тіни Кароль, The Hardkiss та інших українських музикантів. Ярослав також зняв низку фільмів, серед яких Інді, Вій 3D, Брати. Остання сповідь, Ґудзик та інші. Його ім’я раптово увірвалося у заголовки новин у 2014-му, коли оператор із колегою Юрієм Грузиновим тиждень провели у полоні на території анексованого Криму. Про те, як Ярослав після полону створив Жовтий Автобус та як проект допомагає дітям із прифронтових міст — далі в розмові з кінематографістом. Як виник Жовтий Автобус. Жовтий Автобус — це культурно-освітня місія. Завдання проекту — робота з медійною освітою. В умовах гібридної інформаційної війни це необхідно першочергово. Можна сказати, що історія Жовтого Автобуса почалася ще на Майдані з проекту Вавилон’13. — Тоді ми, кінематографісти, для себе вирішили, що так в умовах інформаційної війни можемо бути ефективними в донесенні об’єктивної інформації. І подальші події нас до цього підштовхнули — до пошуку рішень, як саме бути ефективними. Тобто та частина роботи, яку виконував проект Вавилон’13 в рамках Майдану — це працювало. Зараз же потрібно шукати більш серйозне рішення для протистояння інформаційній агресії. Ярослав із колегами довго роздумували над тим, на що краще направити свої зусилля. Працювали над комунікаційною платформою. Тобто шукати способи комунікації між волонтерськими організаціями, які вийшли на Майдан, а потім продовжили боротьбу за майбутнє України. Як документалісти, вони багато їздили на Схід із початку війни, у Криму були в полоні з Юрієм Грузиновим: — Ми опинилися в полоні з тієї ж причини — шукали спосіб, у який могли бути корисними для народу України. У Криму ми могли бути ефективними, просто фіксуючи протиправні дії. За словами Ярослава Пілунського, на певний період це було дієво й потрібно. Подальша ж робота лежить у медійному полі. Завдання проекту — стати інформаційно сильною структурою. Про комунікацію в умовах гібридної війни. Ярослав Пілунський, кінооператор Волонтери проекту Жовтий Автобус спробували свої сили у комунікаційних платформах, тому що їздили і знімали документальні історії на Cході країни, у зоні АТО. Спостерігався брак об’єктивної інформації про те, що там відбувається. І в певний момент безуспішних спроб сформувати комунікаційну платформу стало зрозуміло, у чому проблема комунікації між різними громадськими організаціями. Усі користуються головним наявним інструментом — Facebook. У нього є недоліки. Ярослав Пілунський наводить простий приклад, коли в одеському госпіталі у 2014-му році 5 місяців працювали 2 волонтерські організації, але вони не знали про існування одна одної. І в тієї і в іншої організації був Facebook, проте алгоритми не дозволили їм комунікувати: — Тому нашим завданням у цьому напрямку було об’єднати організації, які займаються вирішенням питань людей, котрі постраждали від війни. Ми розуміємо, що окрім того, що є суттєва проблема — війна, після неї цих проблем не стане менше. Про комплексний підхід. Ярослав розповідає, що після повернення з полону довго аналізував і піднімав літературу, психологію, ще раз перечитував історії й намагався якось розібратися з тим, що можна вдіяти. Кінематографіст вирішив, що потрібно брати найсучасніший інструмент із наявних і допомагати в комунікації. Тож своїм завданням Ярослав Пілунський бачить об’єднання всіх на одному ресурсі. Зокрема, для того, щоби юристи з медиками були на контакті. Оскільки всі ми виросли в якійсь іншій системі цінностей, це і виявилося найскладнішим завданням, пояснює документаліст. У медиків є свій алгоритм, у медіа — свій, у юристів — теж свій. Щоби звести всіх їх разом, потрібно вкласти величезні кошти в комунікативну платформу. — Ми намагалися завести багато знайомств, збирали круглі столи, на волонтерські конференції ходили. Усі кажуть, що в нас чудовий проект, мовляв, зробите — покличете. І на цьому ми забуксували. Стало зрозуміло, що проблема не стільки в тому, що люди не можуть чи не хочуть. Просто є вже звичка працювати в певній системі цінностей, яка гальмує цей процес. Постраждалі від військових дій люди, поранені, ветерани АТО, переселенці — усім потрібна комплексна допомога. Окрім юридичної, потрібна медична, освітня, допомога із працевлаштуванням тощо — поки людина стане на ноги Вакцина від пропаганди — як це працює. У певний момент майстри проекту зіткнулися ще й із психологічною проблемою. Дорослу людину, яка вже потрапила під вплив пропаганди, важко повернути назад до попереднього стану. Ярослав із колегами спілкувалися з психологами про те, що по той бік стоїть велико бюджетна секта у вигляді російської пропаганди. — Психологічно це так само впливає на мозок, як і будь-яка секта. Відповідно будь-який психолог скаже, що для виведення зі стану підпорядкованості секті — потрібно вивести постраждалу людину з цього середовища. І розповідаючи правду ми не досягнемо результату. Потрібно повернути до стану, коли людина зможе самостійно вирішувати задачі — тобто повернути критичне мислення. 01/ 03 Зйомки у рамках проекту “Жовтий Автобус” За словами Ярослава, для масового впливу на населення інструментів дуже мало, на це потрібні десятиліття. Декого взагалі неможливо повернути в цей стан адекватного сприйняття. Щодо дітей, навіть при щільному впливу пропаганди, у них ще немає такої прив’язки особистості до соціуму й державного утворення. Якщо в дитини й підлітка буде альтернатива до повноліття, якщо вони зможуть знайти інший шлях — вони легко відмовляться від усієї ідеології школи, батьків і пропаганди, пояснює волонтер. Про ключові завдання роботи з молоддю Донбасу. Ідея Жовтого Автобуса виникла як спосіб діяти в кількох вищезазначених напрямках одразу. Цей проект — уособлення всього, що команда може дійсно ефективно передати. Ярослав Пілунський зазначає, що кінематографіст — професія дуже демократична й відносно молода. — Я працював на різних континентах, і взаємозамінність — дуже потужна. Люди нашої професії досить незалежні від державної структури. Тож ми можемо просто передати напряму, показати, що можна комунікувати легко. Друге завдання — дати надію на перспективу реалізаці власних бажань і мрій. Ярослав Пілунський прагне показати, що сам із Севастополя переїхав до Києва і пройшов цей шлях. — От мені потрапила в руки камера, трапився хороший вчитель, який показав мені ази, а далі я вже самостійно розвивався. Уся моя кар’єра — це накопичена енергія, моє бажання і знання, які я відкопував сам. За умови повної відсутності такої сучасної освіти, я просто рухався шляхом пошуку знань. Ми можемо навчити підлітка шукати інформацію і зростати. Коли робота колективна, і ця команда може виробляти інформаційні речі, то це, мабуть, головна сила в сучасному світі. Власне ту медійну освіту дати молодій людині — це практично вакцина від зомбування. Коли людина знає, як на неї будуть впливати, вона вже не піддається цьому впливу Чому креативні професії — це майбутнє. Читайте також: Робота як задоволення — поради українських топ-менеджерів та творчих людей У час інформаційної революції, яка відбувається у світі загалом, у людини скорочується кількість професій. За словами Ярослава, людині залишається при автоматизації основної роботи тільки креатив і менеджмент. IT напрямок — це теж креатив. — Ми самі присутні в цьому середовищі, представляємо цей креативний клас. Зробити його сильним і вибудувати цю систему комунікацію серед спеціалістів креативного жанру — ось це завдання ми і взяли, як іще один аспект. — Для себе ми вирішили, що Жовтий Автобус — це така мультимедійна освіта, де ми доносимо знання. Це наче перша допомога — дати людині надію, що вона може вивчити професію і своїми талантом побудувати своє майбутнє. Про поїздки на Схід та інформаційну гуманітарку. Команда проекту також прагне показати, що разом колектив може творити дива. І це переходить від майстра до учня. Жовтий Автобус збирає класних майстрів, які досягли всього своєю працею й готові ділитися цими знаннями — і передає той віджим знань, який дає змогу одразу переходити до праці. Волонтери проекту спершу зосередили свої сили на двох напрямках — журналістиці й кінематографі. І от, не задумуючись практично про теорію, Жовтий Автобус узяв і поїхав. Це була прифронтова територія — Мар’їнка, Красногорівка. У Василькові у 2016 році волонтери провели фестиваль Масляної. Там і оголосили про поїздку на Схід, зробили вітальні відеоролики, зібрали гуманітарну допомогу. Вдалося зробити ролики з підтримкою, з якими й вирушили на Схід: — З гуманітаркою туди багато приїжджають і допомагають, але оцієї інформаційної підтримки їм якраз не вистачає. Це стало для нас на місці відкриттям. Вони дійсно не знають, бо в їхньому інформаційному полі говорили, що у Києві відбувся державний переворот. І ту гуманітарку вони не отримують як благодійність, а приймають її як даність, мовляв, ви там натворили справ, ви тепер нам винні. Тому тут важливо не просто віддати гуманітарку, але і зблизити місцеве населення з армією. За словами Ярослава, зазвичай, відкритого зближення не відбувається. Однак він із колегами приїхали і зайшли з іншого боку — з інформацією. — Ось, подивіться відеоролики від таких самих дітей, із таких самих шкіл, які пам’ятають про вас і хвилюються за вас, ось їхні листи. Таким був наш перший контакт. І другим кроком було створити уявлення про нашу професію. Тобто дітям показують фільм, як він створюється й потім вони розподіляються на майстерні. Оператор, режисер, художник, режисер монтажу, художник із костюму, гриму — це мінімальний комплект, щоби вони могли одразу спробувати на практиці свої сили. За словами Ярослава, кожну наступну поїздку вони пробували для себе нові контакти. У підсумку, набралися достатньо хорошого досвіду. Так організатори проекту зрозуміли, що передають дітям, що є ефективним, що сприймають або ж не сприймають — тобто така дослідницька лабораторія. При цьому — комплект мінімальний: дві машини й команда з 12 осіб. Самі пробували все на практиці — так і вчился разом із дітьми. 01/ 03 Зйомки у рамках проекту “Жовтий Автобус” — Перший рік взагалі практично не було фінансування. Ми не намагалися навіть шукати, тому що самі ще вчилися. Уже на 2017 рік у нас було фінансування. У Попасну ми поїхали — це Фонд Відродження фінансував, Авдіївка — це від Фонду Американського посольства. Тому ми вже приблизно розуміємо, яку кількість дітей ми можемо охопити, і який результат можемо отримати. Про успіхи дітей у кінематографі. Читайте також: Перемоги та бентеги українського кіно — нотатки з ОМКФ В Авдіївці підлітки зняли цілий антивоєнний фільм, розповідає кінооператор. За 10 днів присутності майстрів від першого контакту, на 4 день діти вийшли на знімальний майданчик зі своїм сценарієм і працювали як спрацьована команда. Усі майстри відзначають, що діти виходять як європейська команда — це характерно для нового покоління. У них немає атавізмів, які переслідують дорослих. Ми їм даємо віджим знань, правильну комунікацію, і вони виходять на знімальний майданчик абсолютно як європейці. Майстри навіть кажуть дітям та ви нас навчили більше, ніж ми вас. Пілунський розповідає, що він із колегами пробували йти різними шляхами. У Красногорівці збирали всі школи. Усіх, хто там були (до 700 осіб), збирали в одній школі, робили показ, а потім оголошували про збір майстерень. І з’ясувалося, що культурне життя — це дуже тонкий прошарок. У будь-якому містечку або населеному пункті культурне життя дуже слабеньке, є небагато людей, які займатимуться цим. Тож командра прийшла до того, що достатньо просто оголосити дистанційно. Тобто не збирати тисячу, усіх дітей разом в один зал і показувати їм кіно, а починати працювати вже з тими, хто схильний до такої роботи. Поїздки на Схід — не для піару. За словами Ярослава, вони з початку розуміли, що разових акцій недостатньо. Адже таке теж роблять. Приїжджають, показують концерт, передають якийсь промінчик надії, що про них пам’ятають. Часто це використовують артисти навіть для свого ж піару. І це відчувається. Тож кінематографісти поставили задачу — якщо вже навели контакт, то його потрібно продовжувати. І для цього з’явився наступний крок — майстерні, де спеціалісти спілкуєються з дітьми. Так майстри передають ці знання онлайн, офлайн, дають завдання, а діти їх виконують. — Тому наступним етапом був контакт із такими сформованими групами. В нас вже є такі партнери, у Миколаївці під Слов’янськом, вони зібралися в цілий продакшн. Родина Тетяни і Артема Бондаренків вирішили розвівати такий творчій простір. Вони відкрили свою майстерню MEDI@NNA. Ми дали їм завдання — написати сценарій про історію міста. Вони пішли в етнографічний музей, дізналися історію міста. Крім кінематографічних професій вони освоювали ще й журналістську. Наш майстер Олена Чередниченко проводила з ними індивідуальну роботу. Вони писали статті, і кращі з них — публікувалися в газеті День. У нас виходить своя газета Жовтий Автобус, уже було 3 номери, і діти там теж публікуються й набираються досвіду. Завдяки такому дистанційному контакту, команда проекту здобула досвід і в цьому напрямі, розповідає засновник проекту. Про літні табори для дітей зі Сходу. Читайте також: Ізраїльська освіта та практики STEAM — чого варто повчитися Україні — Ще один етап був — збір дітей у літньому таборі. Ми збираємо всіх, хто бере активну участь у програмах Жовтого Автобуса дистанційно. Відбір до літнього табору проводиться на основи анкет. Спільно з ГО Новий Донбас ми зробили літній табір під Одесою, зняли там 4 фільми. Минулого року літом ми зробили табір під Києвом. Ярослав розповідає, що у літньому таборі — значно більше можливостей. Там є можливість збирати багато комерційних партнерів, які готові спільно брати участь. Так проект об’єднує представників великого бізнесу єдиною метою — вони вкладаються в майбутнє країни в прямому сенсі — у дітей, які постраждали від війни. Пілунський розповідає, що їм вдалося знайти ті механізми, які держава не може собі дозволити. У чомусь особливість проекту Жовтий Автобус. За словами Ярослава, вони заходять з іншого боку, знаходяться поза зоною конфлікту. Майстри проекту приїжджають у прифронтове місто, і навіть цілковитий ватник не може їм нічого закинути — бо сам наткнеться на протиріччя. Ось такий дієвий спосіб комунікації між соціумом, який розривається: — Коли мені кажуть а ви знаєте, хто перший стріляє?, відповідаю, що війна — неоднозначна, мені чесно байдуже, хто перший стріляє. Ми займаємося вашими дітьми, вони не можуть для себе вирішити бути їм тут чи ні, ви не можете їм забезпечити мирне небо, тому ми приїжджаємо й даємо їм можливості й надію на майбутнє. Ось це висаджує будь-кого. Як проект допомагає талановитим дітям з освітою. — У рамках Жовтого Автобуса ми робили фільм про виробництво комплектуючих для протезів. Підприємство працює в Україні й нічим не поступається європейським. Ми їм допомагали розповісти про себе, тому що це громадська організація, яка опікується ветеранами АТО. Ми зібрали команду студентів, які прийшли й отримали живу практику, можливість зробити собі портфоліо тощо. Так, за словами Ярослава, вони відпрацювали механізм взаємодії з комерційною кіношколою для соціальних роликів. Тепер у рамках проекту є можливість підготувати базу для вихованців, аби вони вступили до державного університету або до комерційної школи. Якщо підліток дистанційно може набрати собі портфоліо, то проект може подати його на грант міжнардної організації для отримання стипендії на проживання. Відповідно, у людини з’являється можливість зі своїм талантом навчатися в комерційній школі. Майстри проекту підготують молодим митцям практичну базу, щоби вони могли реалізовувати соціальні проекти. Ми шукаємо різні способи для них, і комерційні школи пропонують нам можливість кооперації. Наприклад, вони можуть на комерційний набір узяти 3-5 пільгових місць Про плани на найближче майбутнє. Засновники проекту прагнуть направити свій погляд і на переселенців, і на Крим, і на Західну Україну — саме на комунікацію між регіонами. За словами Ярослава, потрібно, щоби підлітки могли спілкуватися не просто між регіонами, а саме за інтересами. Мова йде про певні змагання між різними групами. —Насправді зараз запити значно перевищують можливості нашого проекту. Нас чекають і в Щасті, і в сірій зоні в різних містах, і на заході країни, і на півдні. Тож якщо ми почнемо широко масштабно виходити в мережу, нам потрібно, аби всі інструменти були в руках. Зараз подаємося на різні гранти для фінансування, аби ми могли утримувати цілу структуру. У будь-якому навіть найменшому місті чи селі є принаймні одна людина, яка думає про культурне виховання дітей. Та в них переважно немає механізму, інструментарію. За словами кінооператора, створивши цю модель на Сході, Жовтий Автобус прагне поширити її на інші регіони. — Одна дівчинка в Авдіївці сказала нам Я щаслива, що народилася в цьому місті, бо до нас приїхали такі майстри. І таке страшно чути, бо там — війна. З іншого боку — тепер ця дівчинка точно знає, чим вона буде займатися в житті.

Операторську роботу Ярослава Пілунського ви могли зустріти у відеокліпах Green Grey, ТІК, Христини Соловій, ТНМК, Тіни Кароль, The Hardkiss та інших українських музикантів. Ярослав також зняв низку фільмів, серед яких «Інді», «Вій 3D», «Брати. Остання сповідь», «Ґудзик» та інші.

Його ім’я раптово увірвалося у заголовки новин у 2014-му, коли оператор із колегою Юрієм Грузиновим тиждень провели у полоні на території анексованого Криму. Про те, як Ярослав після полону створив «Жовтий Автобус» та як проект допомагає дітям із прифронтових міст — далі в розмові з кінематографістом.

Як виник «Жовтий Автобус»

«Жовтий Автобус» — це культурно-освітня місія. Завдання проекту — робота з медійною освітою. В умовах гібридної інформаційної війни це необхідно першочергово. Можна сказати, що історія «Жовтого Автобуса» почалася ще на Майдані з проекту «Вавилон’13».

— Тоді ми, кінематографісти, для себе вирішили, що так в умовах інформаційної війни можемо бути ефективними в донесенні об’єктивної інформації. І подальші події нас до цього підштовхнули — до пошуку рішень, як саме бути ефективними. Тобто та частина роботи, яку виконував проект «Вавилон’13» в рамках Майдану — це працювало. Зараз же потрібно шукати більш серйозне рішення для протистояння інформаційній агресії.

Ярослав із колегами довго роздумували над тим, на що краще направити свої зусилля. Працювали над комунікаційною платформою. Тобто шукати способи комунікації між волонтерськими організаціями, які вийшли на Майдан, а потім продовжили боротьбу за майбутнє України. Як документалісти, вони багато їздили на Схід із початку війни, у Криму були в полоні з Юрієм Грузиновим:

— Ми опинилися в полоні з тієї ж причини — шукали спосіб, у який могли бути корисними для народу України. У Криму ми могли бути ефективними, просто фіксуючи протиправні дії.

За словами Ярослава Пілунського, на певний період це було дієво й потрібно. Подальша ж робота лежить у медійному полі. Завдання проекту — стати інформаційно сильною структурою.

Про комунікацію в умовах гібридної війни

Ярослав Пілунський, кінооператор

Волонтери проекту «Жовтий Автобус» спробували свої сили у комунікаційних платформах, тому що їздили і знімали документальні історії на Cході країни, у зоні АТО. Спостерігався брак об’єктивної інформації про те, що там відбувається. І в певний момент безуспішних спроб сформувати комунікаційну платформу стало зрозуміло, у чому проблема комунікації між різними громадськими організаціями. Усі користуються головним наявним інструментом — Facebook. У нього є недоліки.

Ярослав Пілунський наводить простий приклад, коли в одеському госпіталі у 2014-му році 5 місяців працювали 2 волонтерські організації, але вони не знали про існування одна одної. І в тієї і в іншої організації був Facebook, проте алгоритми не дозволили їм комунікувати:

— Тому нашим завданням у цьому напрямку було об’єднати організації, які займаються вирішенням питань людей, котрі постраждали від війни. Ми розуміємо, що окрім того, що є суттєва проблема — війна, після неї цих проблем не стане менше.

Про комплексний підхід

Ярослав розповідає, що після повернення з полону довго аналізував і піднімав літературу, психологію, ще раз перечитував історії й намагався якось розібратися з тим, що можна вдіяти. Кінематографіст вирішив, що потрібно брати найсучасніший інструмент із наявних і допомагати в комунікації.

Тож своїм завданням Ярослав Пілунський бачить об’єднання всіх на одному ресурсі. Зокрема, для того, щоби юристи з медиками були на контакті. Оскільки всі ми виросли в якійсь іншій системі цінностей, це і виявилося найскладнішим завданням, пояснює документаліст. У медиків є свій алгоритм, у медіа — свій, у юристів — теж свій. Щоби звести всіх їх разом, потрібно вкласти величезні кошти в комунікативну платформу.

— Ми намагалися завести багато знайомств, збирали круглі столи, на волонтерські конференції ходили. Усі кажуть, що в нас чудовий проект, мовляв, «зробите — покличете». І на цьому ми забуксували. Стало зрозуміло, що проблема не стільки в тому, що люди не можуть чи не хочуть. Просто є вже звичка працювати в певній системі цінностей, яка гальмує цей процес.

«Постраждалі від військових дій люди, поранені, ветерани АТО, переселенці — усім потрібна комплексна допомога. Окрім юридичної, потрібна медична, освітня, допомога із працевлаштуванням тощо — поки людина стане на ноги»

Вакцина від пропаганди — як це працює

У певний момент майстри проекту зіткнулися ще й із психологічною проблемою. Дорослу людину, яка вже потрапила під вплив пропаганди, важко повернути назад до попереднього стану. Ярослав із колегами спілкувалися з психологами про те, що по той бік стоїть велико бюджетна секта у вигляді російської пропаганди.

— Психологічно це так само впливає на мозок, як і будь-яка секта. Відповідно будь-який психолог скаже, що для виведення зі стану підпорядкованості секті — потрібно вивести постраждалу людину з цього середовища. І розповідаючи правду ми не досягнемо результату. Потрібно повернути до стану, коли людина зможе самостійно вирішувати задачі — тобто повернути критичне мислення.

01/ 03
Зйомки у рамках проекту “Жовтий Автобус”

За словами Ярослава, для масового впливу на населення інструментів дуже мало, на це потрібні десятиліття. Декого взагалі неможливо повернути в цей стан адекватного сприйняття. Щодо дітей, навіть при щільному впливу пропаганди, у них ще немає такої прив’язки особистості до соціуму й державного утворення. Якщо в дитини й підлітка буде альтернатива до повноліття, якщо вони зможуть знайти інший шлях — вони легко відмовляться від усієї ідеології школи, батьків і пропаганди, пояснює волонтер.

Про ключові завдання роботи з молоддю Донбасу

Ідея «Жовтого Автобуса» виникла як спосіб діяти в кількох вищезазначених напрямках одразу. Цей проект — уособлення всього, що команда може дійсно ефективно передати. Ярослав Пілунський зазначає, що кінематографіст — професія дуже демократична й відносно молода.

— Я працював на різних континентах, і взаємозамінність — дуже потужна. Люди нашої професії досить незалежні від державної структури. Тож ми можемо просто передати напряму, показати, що можна комунікувати легко.

Друге завдання — дати надію на перспективу реалізаці власних бажань і мрій. Ярослав Пілунський прагне показати, що сам із Севастополя переїхав до Києва і пройшов цей шлях.

— От мені потрапила в руки камера, трапився хороший вчитель, який показав мені ази, а далі я вже самостійно розвивався. Уся моя кар’єра — це накопичена енергія, моє бажання і знання, які я «відкопував» сам. За умови повної відсутності такої сучасної освіти, я просто рухався шляхом пошуку знань. Ми можемо навчити підлітка шукати інформацію і зростати. Коли робота колективна, і ця команда може виробляти інформаційні речі, то це, мабуть, головна сила в сучасному світі.

«Власне ту медійну освіту дати молодій людині — це практично вакцина від зомбування. Коли людина знає, як на неї будуть впливати, вона вже не піддається цьому впливу»

Чому креативні професії — це майбутнє

Читайте також: Робота як задоволення — поради українських топ-менеджерів та творчих людей

У час інформаційної революції, яка відбувається у світі загалом, у людини скорочується кількість професій. За словами Ярослава, людині залишається при автоматизації основної роботи тільки креатив і менеджмент. IT напрямок — це теж креатив.

— Ми самі присутні в цьому середовищі, представляємо цей креативний клас. Зробити його сильним і вибудувати цю систему комунікацію серед спеціалістів креативного жанру — ось це завдання ми і взяли, як іще один аспект.

— Для себе ми вирішили, що «Жовтий Автобус» — це така мультимедійна освіта, де ми доносимо знання. Це наче перша допомога — дати людині надію, що вона може вивчити професію і своїми талантом побудувати своє майбутнє.

Про поїздки на Схід та інформаційну «гуманітарку»

Команда проекту також прагне показати, що разом колектив може творити дива. І це переходить від майстра до учня. «Жовтий Автобус» збирає класних майстрів, які досягли всього своєю працею й готові ділитися цими знаннями — і передає той віджим знань, який дає змогу одразу переходити до праці. Волонтери проекту спершу зосередили свої сили на двох напрямках — журналістиці й кінематографі. І от, не задумуючись практично про теорію, «Жовтий Автобус» узяв і поїхав. Це була прифронтова територія — Мар’їнка, Красногорівка.

У Василькові у 2016 році волонтери провели фестиваль Масляної. Там і оголосили про поїздку на Схід, зробили вітальні відеоролики, зібрали гуманітарну допомогу. Вдалося зробити ролики з підтримкою, з якими й вирушили на Схід:

— З гуманітаркою туди багато приїжджають і допомагають, але оцієї інформаційної підтримки їм якраз не вистачає. Це стало для нас на місці відкриттям. Вони дійсно не знають, бо в їхньому інформаційному полі говорили, що «у Києві відбувся державний переворот». І ту гуманітарку вони не отримують як благодійність, а приймають її як даність, мовляв, «ви там натворили справ, ви тепер нам винні». Тому тут важливо не просто віддати гуманітарку, але і зблизити місцеве населення з армією. За словами Ярослава, зазвичай, відкритого зближення не відбувається. Однак він із колегами приїхали і зайшли з іншого боку — з інформацією.

— Ось, подивіться відеоролики від таких самих дітей, із таких самих шкіл, які пам’ятають про вас і хвилюються за вас, ось їхні листи. Таким був наш перший контакт. І другим кроком було створити уявлення про нашу професію.

Тобто дітям показують фільм, як він створюється й потім вони розподіляються на майстерні. Оператор, режисер, художник, режисер монтажу, художник із костюму, гриму — це мінімальний комплект, щоби вони могли одразу спробувати на практиці свої сили.

За словами Ярослава, кожну наступну поїздку вони пробували для себе нові контакти. У підсумку, набралися достатньо хорошого досвіду. Так організатори проекту зрозуміли, що передають дітям, що є ефективним, що сприймають або ж не сприймають — тобто така дослідницька лабораторія. При цьому — комплект мінімальний: дві машини й команда з 12 осіб. Самі пробували все на практиці — так і вчился разом із дітьми.

01/ 03
Зйомки у рамках проекту “Жовтий Автобус”

— Перший рік взагалі практично не було фінансування. Ми не намагалися навіть шукати, тому що самі ще вчилися. Уже на 2017 рік у нас було фінансування. У Попасну ми поїхали — це Фонд Відродження фінансував, Авдіївка — це від Фонду Американського посольства. Тому ми вже приблизно розуміємо, яку кількість дітей ми можемо охопити, і який результат можемо отримати.

Про успіхи дітей у кінематографі

Читайте також: Перемоги та бентеги українського кіно — нотатки з ОМКФ

В Авдіївці підлітки зняли цілий антивоєнний фільм, розповідає кінооператор. За 10 днів присутності майстрів від першого контакту, на 4 день діти вийшли на знімальний майданчик зі своїм сценарієм і працювали як спрацьована команда.

Усі майстри відзначають, що діти виходять як європейська команда — це характерно для нового покоління. У них немає атавізмів, які переслідують дорослих. Ми їм даємо «віджим» знань, правильну комунікацію, і вони виходять на знімальний майданчик абсолютно як європейці. Майстри навіть кажуть дітям «та ви нас навчили більше, ніж ми вас».

Пілунський розповідає, що він із колегами пробували йти різними шляхами. У Красногорівці збирали всі школи. Усіх, хто там були (до 700 осіб), збирали в одній школі, робили показ, а потім оголошували про збір майстерень. І з’ясувалося, що культурне життя — це дуже тонкий прошарок. У будь-якому містечку або населеному пункті культурне життя дуже слабеньке, є небагато людей, які займатимуться цим. Тож командра прийшла до того, що достатньо просто оголосити дистанційно. Тобто не збирати тисячу, усіх дітей разом в один зал і показувати їм кіно, а починати працювати вже з тими, хто схильний до такої роботи.

Як «Жовтий Автобус» привозить на Схід кіно та вакцину від зомбування

Поїздки на Схід — не для піару

За словами Ярослава, вони з початку розуміли, що разових акцій недостатньо. Адже таке теж роблять. Приїжджають, показують концерт, передають якийсь промінчик надії, що про них пам’ятають. Часто це використовують артисти навіть для свого ж піару. І це відчувається. Тож кінематографісти поставили задачу — якщо вже навели контакт, то його потрібно продовжувати. І для цього з’явився наступний крок — майстерні, де спеціалісти спілкуєються з дітьми. Так майстри передають ці знання онлайн, офлайн, дають завдання, а діти їх виконують.

— Тому наступним етапом був контакт із такими сформованими групами. В нас вже є такі партнери, у Миколаївці під Слов’янськом, вони зібралися в цілий продакшн. Родина Тетяни і Артема Бондаренків вирішили розвівати такий творчій простір. Вони відкрили свою майстерню MEDI@NNA. Ми дали їм завдання — написати сценарій про історію міста. Вони пішли в етнографічний музей, дізналися історію міста. Крім кінематографічних професій вони освоювали ще й журналістську. Наш майстер Олена Чередниченко проводила з ними індивідуальну роботу. Вони писали статті, і кращі з них — публікувалися в газеті «День». У нас виходить своя газета «Жовтий Автобус», уже було 3 номери, і діти там теж публікуються й набираються досвіду.

Завдяки такому дистанційному контакту, команда проекту здобула досвід і в цьому напрямі, розповідає засновник проекту.

Як «Жовтий Автобус» привозить на Схід кіно та вакцину від зомбування

Про літні табори для дітей зі Сходу

Читайте також: Ізраїльська освіта та практики STEAM — чого варто повчитися Україні

— Ще один етап був — збір дітей у літньому таборі. Ми збираємо всіх, хто бере активну участь у програмах «Жовтого Автобуса» дистанційно. Відбір до літнього табору проводиться на основи анкет. Спільно з ГО «Новий Донбас» ми зробили літній табір під Одесою, зняли там 4 фільми. Минулого року літом ми зробили табір під Києвом.

Ярослав розповідає, що у літньому таборі — значно більше можливостей. Там є можливість збирати багато комерційних партнерів, які готові спільно брати участь. Так проект об’єднує представників великого бізнесу єдиною метою — вони вкладаються в майбутнє країни в прямому сенсі — у дітей, які постраждали від війни. Пілунський розповідає, що їм вдалося знайти ті механізми, які держава не може собі дозволити.

У чомусь особливість проекту «Жовтий Автобус»

За словами Ярослава, вони заходять з іншого боку, знаходяться поза зоною конфлікту. Майстри проекту приїжджають у прифронтове місто, і навіть цілковитий «ватник» не може їм нічого закинути — бо сам наткнеться на протиріччя. Ось такий дієвий спосіб комунікації між соціумом, який розривається:

— Коли мені кажуть «а ви знаєте, хто перший стріляє?», відповідаю, що війна — неоднозначна, мені чесно байдуже, хто перший стріляє. Ми займаємося вашими дітьми, вони не можуть для себе вирішити бути їм тут чи ні, ви не можете їм забезпечити мирне небо, тому ми приїжджаємо й даємо їм можливості й надію на майбутнє. Ось це «висаджує» будь-кого.

Як проект допомагає талановитим дітям з освітою

— У рамках «Жовтого Автобуса» ми робили фільм про виробництво комплектуючих для протезів. Підприємство працює в Україні й нічим не поступається європейським. Ми їм допомагали розповісти про себе, тому що це громадська організація, яка опікується ветеранами АТО. Ми зібрали команду студентів, які прийшли й отримали живу практику, можливість зробити собі портфоліо тощо.

Так, за словами Ярослава, вони відпрацювали механізм взаємодії з комерційною кіношколою для соціальних роликів. Тепер у рамках проекту є можливість підготувати базу для вихованців, аби вони вступили до державного університету або до комерційної школи.

Якщо підліток дистанційно може набрати собі портфоліо, то проект може подати його на грант міжнардної організації для отримання стипендії на проживання. Відповідно, у людини з’являється можливість зі своїм талантом навчатися в комерційній школі. Майстри проекту підготують молодим митцям практичну базу, щоби вони могли реалізовувати соціальні проекти.

«Ми шукаємо різні способи для них, і комерційні школи пропонують нам можливість кооперації. Наприклад, вони можуть на комерційний набір узяти 3-5 пільгових місць»

Про плани на найближче майбутнє

Засновники проекту прагнуть направити свій погляд і на переселенців, і на Крим, і на Західну Україну — саме на комунікацію між регіонами. За словами Ярослава, потрібно, щоби підлітки могли спілкуватися не просто між регіонами, а саме за інтересами. Мова йде про певні змагання між різними групами.

—Насправді зараз запити значно перевищують можливості нашого проекту. Нас чекають і в Щасті, і в сірій зоні в різних містах, і на заході країни, і на півдні. Тож якщо ми почнемо широко масштабно виходити в мережу, нам потрібно, аби всі інструменти були в руках. Зараз подаємося на різні гранти для фінансування, аби ми могли утримувати цілу структуру.

Як «Жовтий Автобус» привозить на Схід кіно та вакцину від зомбування

У будь-якому навіть найменшому місті чи селі є принаймні одна людина, яка думає про культурне виховання дітей. Та в них переважно немає механізму, інструментарію. За словами кінооператора, створивши цю модель на Сході, «Жовтий Автобус» прагне поширити її на інші регіони.

— Одна дівчинка в Авдіївці сказала нам «Я щаслива, що народилася в цьому місті, бо до нас приїхали такі майстри». І таке страшно чути, бо там — війна. З іншого боку — тепер ця дівчинка точно знає, чим вона буде займатися в житті.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: