Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

TEDxVinnytsia-2018 — місце зустрічі допитливих

TEDxVinnytsia-2018 — misce zustriči dopytlyvyh

У другій половині квітня 2018-го центр Поділля на один десь став ще й центром цікавих розмов та розповідей, кейсів та дискусій — завдяки TEDxVinnytsia. Що це за подія, як TEDx-рух змінює українські міста і про що говорили спікери — на часі дізнатися
U drugij polovyni kvitnja 2018-go centr Podillja na odyn deś stav šče j centrom cikavyh rozmov ta rozpovidej, kejsiv ta dyskusij — zavdjaky TEDxVinnytsia. Ščo ce za podija, jak TEDx-ruh zminjuje ukraїnśki mista i pro ščo govoryly spikery — na časi diznatysja
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Що таке TEDx і чому кожна з цих подій варта уваги. Читайте також: Що таке TEDx та чому варто витрачати час на перегляд цих відео Некомерційний американський проект TED виник, щоб донести до слухачів ідеї, варті поширення (саме цей слоган відображає основну ідею руху). Сотні спікерів із найрізноманітніших галузей щорічно брали участь у TED-конференціях. Згодом ідея проведення заходів без комерційних, політичних або релігійних цілей була втілена у форматі TEDx, де де x=незалежно організована подія TED, що зазвичай носить назву міста, у якому її проводять. TEDx у Вінниці. Вперше TEDx відбувся для жителів Вінниці у 2012 році. Після 6 років очікування цей захід повернувся до міста. Організатори зазначають, що їхня місія — поділитися цікавою інформацією, знайти однодумців серед містян, а також створити платформу обміну думками серед фахівців-практиків та експертів у різних видах діяльності. — Доки ми спали, світ уже встиг змінитися у найрадикальніший спосіб (Олександр Вешелені, співкоординатор TEDxVinnytsia) Ольга Маслова — клітинний біолог, кандидатка біологічних наук. Співзасновниця проектів Needorium та Nobilitet, у своєму виступі Ольга зупинилася саме на питанні популяризації науки. За її словами, її спонукало до цього небажання дивитися те, як інколи люди вводять себе в оману як чимось надто переможним, так і чимось надто зрадливим. Що таке стовбурові клітини та чим вони корисні для науки. Читайте також: 10 TED-виступів про маркетинг, які варто побачити Перш за все Ольга пояснила, що стовбурові клітини — це такий особливий типи клітин, які здатні асиметрично ділитись. Внаслідок цього ділення вони дають 2 однакові клітинки, а інколи давати 1 клітину таку саму стовбурову як материнська клітина. Інколи при цьому нова клітина, яка буде перетворюватись на той тип клітин, який зараз найбільш потрібний для процесів регенерації. Залежно від того, як можуть ділитися клітини, вони вважаються тотипотентними, плюрипотентними або мультипотентними. Саме мультипотентні клітини залишаються в дорослому організмі в певних депо: кістковому мозку, жировій тканині — та біжать звідти тільки тоді, коли вони вже дуже потрібні, коли інші клітини, необхідні для регенерації, не справляються. Ольга пояснює, що фраза вони застосували стовбурові клітини і щось стало добре або погано потребує значного уточнення, адже видів стовбурових клітин існує дуже багато, і всі вони застосовуються у різних дослідженнях. Ольга Маслова — Якби стовбурових клітин не було, ми б з вами розвалювалися щоразу, як з нашим організмом щось відбувалося не так. Як ці клітини працюють всередині нас. За словами дослідниці, одна з їх важливих ролей стовбурових клітин — це так званий регенеративний менеджемент. Стовбурова клітина розумна: вона знає, що потрібно зробити, щоб полікувати якесь конкретне місце. Вона приходить каже: так, будь ласка, фібробласт насинтезуй нам другого типу колагену стільки-то. Тобто вона може примусити інші клітини працювати. Ольга наголошує, що препарати, котрі нібито містять стовбурові клітини, насправді містять лише їхні екстракти. Клінічний потенціал стовбурових клітин дійсно величезний. Але супер-таблетки, щоби від усіх хвороб і один раз — поки що такої немає і навряд чи колись вона буде (із клітинами чи без). Стовбурові клітини у інженерії тканин. Наостанок Ольга пояснює, яку роль відіграють стовбурові клітини для біоінженерії. Слово вирощування страшно некоректне, каже Ольга, — але краще нього, на жаль, поки що нічого не має. — Коли вам кажуть: Вчені виростили печінку, вчені виростили серце — це тільки гучне оголошення. Варто пам’ятати, що є кілька обмежень щодо вирощування. Виростити можна лише певний шматок тканини, який має функціональні властивості, притаманні певному органу. Це — не повноцінний орган, який можна пересадити людині, якій він потрібний: — У нас жоден орган не з’являється в дорослому віці вже дорослим. Він росте з нами з того моменту, як ми там були зиготою, бластоцистою тощо, а розвиток організму регулюється нервовою, імунною та гуморальною системами. Якщо хворому в організм раптово вводимо абсолютно новий орган, то наш мозок буде від цього в шоці. Тому ця складність введення чогось всередину того організму, який його потребує, сьогодні викликає дуже багато запитань. 01/ 04 За лаштунками TEDxVinnytsia Костянтин Горбатюк — нейрохірург, викладач, кандидат медичних наук. Костянтин почав свій виступ із розповіді про власні робочі будні. Нейрохірург згадує усіх пацієнтів, котрі звертаються до нього зі скаргами на біль у хребті, та зауважує, що більшість з них має сидячу роботу та веде малорухливий спосіб життя. А на те, щоби займатися спортом та слідкувати за здоров’ям, у більшості людей просто немає часу. Основна причина — це поява ґаджетів, які спрощують нам життя: Навіщо йти в магазин пішки, якщо можна поїхати на електросамокаті? Про фізичну активність. Читайте також: Спікери TED — про економіку спільного споживання Спікер ставить перед слухачами проблемне питання: чи насправді сидіння є новим видом куріння? Наразі навіть маленькі діти діти розуміють, що таке мобільний телефон, планшет. Змалечку люди проводять багато часу з ґаджетамф в руках, тим самим зміщуючи вісь хребта та постійно напружуючи м’язи спини та шиї. Хронічно спазмовані м’язи шийного відділу призведуть до виникнення хронічного болю. Якщо це відбуватиметься з дитинства і не буде замінюватися періодами фізичної активності, а лише гіроскутером — за 10 років ми зіткнемося зі збільшенням частоти деформації шийного відділу хребта вже у дорослих. Нейрохірург наголошує на таких наслідках низької фізичної активності: синдром хронічної втоми, перевантаження шийного відділу хребта, виникнення хронічного болю в шийно-грудному переході, ожиріння, цукровий діабет, ішемічна хвороба серця, деякі види онкологічних захворювань. Якщо зменшити кількість неактивного населення всього лиш на 10%, це дозволить зберегти 533 тис життів на рік. Це також дасть змогу збільшити середню тривалість життя на Земній кулі більш як на півроку. Костянтин Горбатюк Найкращий спосіб змінити щось для наших дітей — це бути для них гідним прикладом. Яніна Пруденко — культуролог, кандидатка філософських наук, доцентка. Кураторка магістерської програми Куратор сучасного мистецтва кафедри культурології НПУ ім.М.П. Драгоманова перш за все акцентувала на тому, що до середини XVIII ст. в європейських мовах іменники наука, техніка і мистецтво не розрізнялися. Пізніше для розрізнення цих понять та виокремлення мистецтва виникає термін красне мистецтво. Чому людство в певний момент почало розрізняти ці речі. Розмежування науки та мистецтва було пов’язане з появою мануфактури, коли люди об’єднувалися в цехи, щоби розділяти різні види діяльності. Посилаючись на Карла Маркса, культуролог пояснює, чому з’явилося таке поняття як відчуження від результату своєї праці, від клієнта та від засобу праці. У сучасному світі відчуження від технічного засобу праці ми називаємо технофобією. Технічні пристрої, за допомогою яких ми створюємо інші об’єкти, стають настільки складними, що ми починаємо підозрювати — а чи не завдадуть вони нам шкоди. Саме масова культура — кіномистецтво — сприяла виникненню та просувала технофобські образи роботів-андроїдів, войовничих кіборгів та суперкомп’ютерів, з якими бореться людство у фільмах на кшталт Космічної одісеї чи Термінатора. Яніна Пруденко — Нам здається, що технофобські ідеї — це прекрасні образи з художньої культури, які не мають до нас відношення. Але це не так. Кіборги — це біологічні організми з механічними або електронними органами, частинами присутні і існують серед нас. Щеплення проти технофобії. Слоганом у стилі постгуманізму і морфологічної свободи характерні для художників, котрі доклалися до розвитку науки. Серед них — Стеліос Аркадіу, який у 1980 році зробив проект Третя рука. Механічною рукою можна було писати як іншими своїми руками, керуючи нею за допомогою м’язів живота. Проект, над яким він працює останнє десятиліття, має назву Третє вухо. Це — реальне біологічне вухо, яке він виростив на своїй лівій руці за допомогою сучасних біотехнологій. Перфоманс-художник працює з темою морфологічної свободи. Основна ідея його проектів: Людина може змінюватися, і ми маємо поважати свободу вибору. Яніна впевнена, що куратори, які опікуються художніми проектами, критики мистецтва, історики мистецтва — всі люди, які входять до художньої спільноти, можуть впливати на розвиток науки і технології. Знімаючи цю технофобську ауру, яка існує навколо науки, ми сприяємо її розвитку та просуванню вперед. Прикладом художника, який популяризує науку, є Джо Девіс, котрий створив альтернативний спосіб використання палива і енергії. Який це має стосунок до України. Яніна розповіла про свій досвід проведення НХШ: Science Art. Це була резиденція-школа для вчених, художників і гуманітаріїв, які зібралися на 2 тижні у Харкові і працювали в 4 дослідницьких інституціях. Там вони створювали художні проекти, користуючись тими технологіями і розробками, з якими працюють в тих інститутах. Одна з груп працювала в радіо-астрономічному інституті, і завдяки цій освітній ініціативі дізналася, що Україна володіє одним з найбільших у світі телескопів, який розташований неподалік Харкова. Цікаво було те, що художники, співпрацюючи з вченими, зрозуміли що усі учасники — шалені, креативні, винахідливі. Спікерка впевнена, що конкретно в своєму місті в своєму напрямку ми можемо створювати платформи, де вчені й художники могли би спілкуватися. 01/ 03 Аудиторія TEDxVinnytsia Олександр Мельник — головний редактор інтернет-медіа Na chasi. У минулому — засновник літературної медіатеки 5Books, журналіст низки онлайн-видань про технології, початком свого виступу здивував усіх присутніх, адже після оголошення імені спікера на сцені ніхто не з’явився: натомість на екрані замиготіли слова презентації під музичний супровід. Таким чином спікер підвів глядачів до того, що кожного дня кожен з нас створює певні тексти. І ці тексти починаються від того, що ми пишемо щось в соціальних мережах, залишаємо розгорнуті коментарі, дописи в блогах. Все це — текст, хоча ми звикли сприймати текст як щось об’ємне, таке як статті чи книги. Про тексти та контексти. Олександр стверджує, що насправді наша цивілізація — цивілізація тексту, адже щоби зрозуміти контекст будь-чого, що ми бачимо, нам досі потрібен текст. — Кожного дня ми помічаємо, що сенсів, які ці тексти несуть, стає все менше, а обсягів інформації все більше. Вікно уваги, тобто час, який ви можете приділити для того, щоб сприйняти якийсь окремий відрізок інформації, колись складало 10 хвилин. Зараз у людини є всього 10 секунд, за які вона мусить зрозуміти, про що йдеться, і піти далі. Ми постійно включені в цей контекст і не помічаємо, що він для нас не настільки важливий, як форма. Класне фото, шокуюче відео, катастрофи — це балансує на межі нашої уваги, але не захоплює нас до кінця. В такій атмосфері дуже важко сказати, що насправді несе та інформація, той матеріал, який створюють журналісти чи просто блогери і випадкові люди. Так виникає проблема смислів. Олександр розповідає, що рік тому вони з однодумцями зібралися і вирішили, що писати безкінечно про зраду, політику, скандали вони не хочуть. Оскільки це — не ті смисли, які варто транслювати, в тому числі, через свої тексти: Олександр Мельник — Ми почали з того, що ми просто взяли аркуш А4, написали на ньому концепцію, накреслили орієнтовну схему про що ми хочемо писати, виділили 4 основних тематичних потоки. Це — бізнес, технології в Україні, креативні індустрії та урбаністика. Про те, чому варто працювати за моделлю MVP. Основна концепція видання — жодної зради і лише конструктивні речі. Олександр радить конструювати щось, що ви можете вже продемонструвати вашій потенційній цільовій аудиторії, аби вона зрозуміла, що ви хочете донести. Починати слід із формування свого стартапу чи проекту за моделлю MVP. Якщо вас зупиняє брак часу, брак досконалої форми, брак грошей — спирайтеся на однодумців та усі ресурси, які ви можете застосувати просто зараз, аби запустити мінімально цінний продукт, а вже потім додавайте до нього фішки та складові: — Як журналістська стаття починається з 2-3 речень, будь-який проект можна почати умовно із одного етапу. Почніть його з концепції. Почніть з того, що коли ви вийдете з цієї зали сьогодні, ви пропишете (навіть в блокноті ручкою) 2-3 пункти, які ви можете реалізувати до кінця цього тижня. Щойно почнете — зрозумієте, що не все так складно, як здавалося спочатку. Необов’язково знайти 20 людей команди та мільйони гривень. Почати можна навіть з мінімально доступного та можливого для втілення набору параметрів. Ваш тези, які ви сформулюєте, підкажуть вам шлях для подальшого руху вперед. Наостанок Олександр порадив кожному із присутніх знайти себе в тому напрямку, яким вони хочуть займатися, щоби люди навколо могли заряджатися їхньою енергією. Денис Рижих — Agile-коуч, Scrum Master та Project Manager в компанії Luxoft. Денис зізнається: спочатку вважав, що запорукою успіху є постійна робота і традиційне навчання, але тепер впевнений — це не головне: успішна компанія буде там, де талановиті співробітники захочуть працювати. У 2014 році Бостонська консалтингова група опублікувала результати досліджень, які стверджують, що нас чекає криза робочої сили у 2030 році для всіх професій. Особливо це стосується тих сфер, де потрібні талановиті люди. Тим паче, що ринок праці зараз молодіє, але центеніали (представники покоління Z) не поспішають приходити на зміну пенсіонерам. Центеніали на ринку праці — які вони. Денис ділиться власним досвідом у роботі з центеніалами і розповідає, які риси притаманні співробітникам покоління Z: Середня концентрація на одному об’єкті — 8 сек. Все відбувається швидко, і навчаються вони швидко. Полюбляють випробовувати щось нове (включно з роботою). Не вміють конфліктувати, навколишнє середовище їм це дозволяє, але вони цього не хочуть робити. Не будуть доводити на своєму місці роботи правоту, впроваджувати інновації, бути учасниками процесів — вони просто змінять цю роботу. Вони ставлять перед собою цілі, яких важко досягти. Прагнуть не розчаровуватися і не розчарувати людей. Не захоплюються героями, як попередні покоління. Шукають швидкого успіху, адже постійно чують історії компаній, які швидко прийшли до світової слави, стабільності, прибутковості. Денис вважає, що центеніали стикаються з проблемою, що навчання не гарантує успіху. Провчившись якийсь час, вони відчувають, що навчання не наближує їх до реалізації мрії, навіть якщо вона в них є. Навчання не вчить легко і швидко перемагати. Навчання потрібне, щоб набратися досвіду в поразці, пошуку стратегії, наближення до бажаного результату. Але навчання може це зробити тільки в тому випадку, якщо поразка або невдача будуть реальними. Тими, які відображають те, до чого людина прагне в своїх думках. Інакше не цікаво, сили будуть швидко закінчуватися. Як уникнути кризи робочої сили. Таланти отримають ті компанії, які будуть пристосовані для роботи з талантами та вирішуватимуть людяні завдання. Таланти дістануться тим компаніям, які пояснять системі освіти, як готувати ці таланти, що їм потрібно. Денис Рижих — Ми просто не зможемо залишитися колишніми, коли буде повно таких, як наші діти. Вони змінять світ. Зоряна Дяк — педагог, методист у школі WizarD (Вінниця) та викладачка у EC Fusion (Мальта). Зоряна вважає, що об’єднує сучасне покоління бажання заявити про свою самобутність, відмінну від нашої. Сучасні генії позбуваються кайданів системи та догматичного мислення. Творити — те, заради чого вони кидають престижні вузи високооплачувані посади та вирушають шукати свій шлях. У XXI столітті в епоху мобільних технологій людина, яка хоче самореалізуватися, дійсно здатна це зробити за 1-2 кліки. Навіть не маючи особливих технічних та професійних навичок, ми можемо створювати свій сайт, відеоканали, реаліті-шоу тощо. Це те, що сучасне покоління робить правильно і впевнено. Про доступність та принцип тут і зараз. Доступність технологій сприяє творчому розкриттю потенціалу кожної людини зараз. Але у всьому цьому вирі доступності швидкої реалізації не без ложки дьогтю. Той час, коли 7 млн фоловерів, а 7 тис лайків вражає аудиторію набагато більше ніж три вищі освіти та наявність наукового ступеню. Спікерка зауважила, що Google має набагато більший авторитет для викладача — відтак прірва між учителем і учнем стає особливо відчутною. Твори щось, навіть якщо це фігня — неписане правило хайпової культури. В результаті ми стоїмо перед загрозою опинитися серед суцільного креативу та творчості не підкріпленої ґрунтовими знаннями. Зоряна Дяк — Аналіз, оцінка, запамятовування та розуміння можуть взагалі в сучасному контексті втратитися. Але ми можемо зарадити цьому. Щоби створити міцний плацдарм для успішного спільного майбутнього, учителям потрібні учні, а учням — вчителі. Вони повинні цікавитись світами одне одного та сприймати зміни. Через таку синергію та колаборацію можна змінити наш світ на краще, наголосила Зоряна. Олеся Коваль — історик, кураторка музейного напрямку Центру історії Вінниці. Олеся впевнена, що музей відіграє роль сторожа людських історій. Музей — це двигун, який спонукає до творчості, до дії. Музей формує активну суспільну свідомість. Однією з функцій музею є застереження і попередження. Йдеться не лише про стихійні лиха, чи епідемії — а й про катастрофи, вчинені людьми проти людей. Музей повинен стати місцем дозвілля, зустрічі і розваг. Наш власний портрет впродовж життя в очах інших залишається загадкою. А в такому інтенсивному суспільстві, яке щоденно змінюється взагалі дуже важко зберегти власну подобу та ідентичність. Музей допоможе її зберегти. Олеся Коваль — Музей — це спосіб знайомства із собою. Не кордон, а портал у світ минулого Музей — також спосіб перевтілення та простір для комунікації. Йдеться не лише про спілкування людей в стінах музею, а й про комунікацію музею з кожною людиною. Тоді, коли музей буде комунікувати з кожним, коли він реагуватиме на запити суспільства, коли він намагатися на зустріч викликам і встигати за викликами часу — тільки тоді шальки терезів будуть врівноважені. Основна ідея проекту, над яким нині працює Олеся, — створити такий музейний простір у Вінниці, аби він був максимально атракційним, сюжетним, абсолютно відкритим. Олена Шептицька — художниця, викладачка, організаторка мистецьких акцій. Організаторка фестивалів Extreme Art Fest у Львові та Дивина у Києві, кураторка та виконавиця Opera Light Tulchin зазначає, що бути художником — не просто творити щось нове. В першу чергу у художника має бути фах. Навчання в університеті з вивченням класичної анатомії, рисунку, основ композиції. Люди мають зрозуміти, що художник — це не просто Я — художник, я так бачу. Це — фах, це матеріалознавство. Щоби намалювати, створити образ, треба зробити важку роботу. Олена Шептицька — Творчий потенціал кожної людини вибухає в її діяльності, але все, що ми робимо, має бути фаховим та ґрунтовним. Олена радить робити те, що вас захоплює, навіть якщо це не приносить вам грошей. Жоден досвід не мусить бути ігнорованим — варто поєднувати все, що ви знаєте та вмієте.

Що таке TEDx і чому кожна з цих подій варта уваги

Читайте також: Що таке TEDx та чому варто витрачати час на перегляд цих відео

Некомерційний американський проект TED виник, щоб донести до слухачів «ідеї, варті поширення» (саме цей слоган відображає основну ідею руху). Сотні спікерів із найрізноманітніших галузей щорічно брали участь у TED-конференціях.

Згодом ідея проведення заходів без комерційних, політичних або релігійних цілей була втілена у форматі TEDx, де де x=незалежно організована подія TED, що зазвичай носить назву міста, у якому її проводять.

TEDx у Вінниці

Вперше TEDx відбувся для жителів Вінниці у 2012 році. Після 6 років очікування цей захід повернувся до міста.

Організатори зазначають, що їхня місія — поділитися цікавою інформацією, знайти однодумців серед містян, а також створити платформу обміну думками серед фахівців-практиків та експертів у різних видах діяльності.

— Доки ми спали, світ уже встиг змінитися у найрадикальніший спосіб (Олександр Вешелені, співкоординатор TEDxVinnytsia)

— Доки ми спали, світ уже встиг змінитися у найрадикальніший спосіб (Олександр Вешелені, співкоординатор TEDxVinnytsia)

Ольга Маслова — клітинний біолог, кандидатка біологічних наук

Співзасновниця проектів Needorium та Nobilitet, у своєму виступі Ольга зупинилася саме на питанні популяризації науки. За її словами, її спонукало до цього небажання дивитися те, як інколи люди вводять себе в оману як чимось надто «переможним», так і чимось надто зрадливим.

Що таке стовбурові клітини та чим вони корисні для науки

Читайте також: 10 TED-виступів про маркетинг, які варто побачити

Перш за все Ольга пояснила, що стовбурові клітини — це такий особливий типи клітин, які здатні асиметрично ділитись. Внаслідок цього ділення вони дають 2 однакові клітинки, а інколи давати 1 клітину таку саму стовбурову як материнська клітина. Інколи при цьому нова клітина, яка буде перетворюватись на той тип клітин, який зараз найбільш потрібний для процесів регенерації. Залежно від того, як можуть ділитися клітини, вони вважаються тотипотентними, плюрипотентними або мультипотентними. Саме мультипотентні клітини залишаються в дорослому організмі в певних «депо»: кістковому мозку, жировій тканині — та «біжать» звідти тільки тоді, коли вони вже дуже потрібні, коли інші клітини, необхідні для регенерації, не справляються.

Ольга пояснює, що фраза «вони застосували стовбурові клітини і щось стало добре або погано» потребує значного уточнення, адже видів стовбурових клітин існує дуже багато, і всі вони застосовуються у різних дослідженнях.

Ольга Маслова

Ольга Маслова

— Якби стовбурових клітин не було, ми б з вами розвалювалися щоразу, як з нашим організмом щось відбувалося не так.

Як ці клітини працюють всередині нас

За словами дослідниці, одна з їх важливих ролей стовбурових клітин — це так званий регенеративний менеджемент. Стовбурова клітина розумна: вона знає, що потрібно зробити, щоб полікувати якесь конкретне місце. Вона приходить каже: «так, будь ласка, фібробласт насинтезуй нам другого типу колагену стільки-то». Тобто вона «може примусити» інші клітини працювати.

Ольга наголошує, що препарати, котрі нібито містять стовбурові клітини, насправді містять лише їхні екстракти. Клінічний потенціал стовбурових клітин дійсно величезний. Але супер-таблетки, щоби «від усіх хвороб і один раз» — поки що такої немає і навряд чи колись вона буде (із клітинами чи без).

Стовбурові клітини у інженерії тканин

Наостанок Ольга пояснює, яку роль відіграють стовбурові клітини для біоінженерії. Слово «вирощування» страшно некоректне, каже Ольга, — але краще нього, на жаль, поки що нічого не має.

— Коли вам кажуть: «Вчені виростили печінку, вчені виростили серце» — це тільки гучне оголошення.

Варто пам’ятати, що є кілька обмежень щодо вирощування. Виростити можна лише певний шматок тканини, який має функціональні властивості, притаманні певному органу. Це — не повноцінний орган, який можна пересадити людині, якій він потрібний:

— У нас жоден орган не з’являється в дорослому віці вже дорослим. Він росте з нами з того моменту, як ми там були зиготою, бластоцистою тощо, а розвиток організму регулюється нервовою, імунною та гуморальною системами. Якщо хворому в організм раптово вводимо абсолютно новий орган, то наш мозок буде від цього «в шоці». Тому ця складність введення чогось всередину того організму, який його потребує, сьогодні викликає дуже багато запитань.

01/ 04
За лаштунками TEDxVinnytsia

Костянтин Горбатюк — нейрохірург, викладач, кандидат медичних наук

Костянтин почав свій виступ із розповіді про власні робочі будні. Нейрохірург згадує усіх пацієнтів, котрі звертаються до нього зі скаргами на біль у хребті, та зауважує, що більшість з них має сидячу роботу та веде малорухливий спосіб життя. А на те, щоби займатися спортом та слідкувати за здоров’ям, у більшості людей просто немає часу. Основна причина — це поява ґаджетів, які спрощують нам життя: «Навіщо йти в магазин пішки, якщо можна поїхати на електросамокаті?»

Про фізичну активність

Читайте також: Спікери TED — про економіку спільного споживання

Спікер ставить перед слухачами проблемне питання: чи насправді сидіння є новим видом куріння? Наразі навіть маленькі діти діти розуміють, що таке мобільний телефон, планшет. Змалечку люди проводять багато часу з ґаджетамф в руках, тим самим зміщуючи вісь хребта та постійно напружуючи м’язи спини та шиї. Хронічно спазмовані м’язи шийного відділу призведуть до виникнення хронічного болю. Якщо це відбуватиметься з дитинства і не буде замінюватися періодами фізичної активності, а лише гіроскутером — за 10 років ми зіткнемося зі збільшенням частоти деформації шийного відділу хребта вже у дорослих.

Нейрохірург наголошує на таких наслідках низької фізичної активності:

  • синдром хронічної втоми,
  • перевантаження шийного відділу хребта,
  • виникнення хронічного болю в шийно-грудному переході,
  • ожиріння,
  • цукровий діабет,
  • ішемічна хвороба серця,
  • деякі види онкологічних захворювань.

Якщо зменшити кількість неактивного населення всього лиш на 10%, це дозволить зберегти 533 тис життів на рік. Це також дасть змогу збільшити середню тривалість життя на Земній кулі більш як на півроку.

Костянтин Горбатюк

Костянтин Горбатюк

Найкращий спосіб змінити щось для наших дітей — це бути для них гідним прикладом.

Яніна Пруденко — культуролог, кандидатка філософських наук, доцентка

Кураторка магістерської програми «Куратор сучасного мистецтва» кафедри культурології НПУ ім.М.П. Драгоманова перш за все акцентувала на тому, що до середини XVIII ст. в європейських мовах іменники «наука», «техніка» і «мистецтво» не розрізнялися. Пізніше для розрізнення цих понять та виокремлення мистецтва виникає термін «красне мистецтво».

Чому людство в певний момент почало розрізняти ці речі

Розмежування науки та мистецтва було пов’язане з появою мануфактури, коли люди об’єднувалися в цехи, щоби розділяти різні види діяльності. Посилаючись на Карла Маркса, культуролог пояснює, чому з’явилося таке поняття як «відчуження» від результату своєї праці, від клієнта та від засобу праці.

У сучасному світі відчуження від технічного засобу праці ми називаємо технофобією. Технічні пристрої, за допомогою яких ми створюємо інші об’єкти, стають настільки складними, що ми починаємо підозрювати — а чи не завдадуть вони нам шкоди. Саме масова культура — кіномистецтво — сприяла виникненню та просувала технофобські образи роботів-андроїдів, войовничих кіборгів та суперкомп’ютерів, з якими бореться людство у фільмах на кшталт «Космічної одісеї» чи «Термінатора».

Яніна Пруденко

Яніна Пруденко

— Нам здається, що технофобські ідеї — це прекрасні образи з художньої культури, які не мають до нас відношення. Але це не так. Кіборги — це біологічні організми з механічними або електронними органами, частинами присутні і існують серед нас.

Щеплення проти технофобії

Слоганом у стилі постгуманізму і морфологічної свободи характерні для художників, котрі доклалися до розвитку науки. Серед них — Стеліос Аркадіу, який у 1980 році зробив проект «Третя рука». Механічною рукою можна було писати як іншими своїми руками, керуючи нею за допомогою м’язів живота. Проект, над яким він працює останнє десятиліття, має назву «Третє вухо». Це — реальне біологічне вухо, яке він виростив на своїй лівій руці за допомогою сучасних біотехнологій.

Перфоманс-художник працює з темою морфологічної свободи. Основна ідея його проектів: «Людина може змінюватися, і ми маємо поважати свободу вибору».
Яніна впевнена, що куратори, які опікуються художніми проектами, критики мистецтва, історики мистецтва — всі люди, які входять до художньої спільноти, можуть впливати на розвиток науки і технології. Знімаючи цю технофобську ауру, яка існує навколо науки, ми сприяємо її розвитку та просуванню вперед.

Прикладом художника, який популяризує науку, є Джо Девіс, котрий створив альтернативний спосіб використання палива і енергії.

Який це має стосунок до України

Яніна розповіла про свій досвід проведення «НХШ: Science Art». Це була резиденція-школа для вчених, художників і гуманітаріїв, які зібралися на 2 тижні у Харкові і працювали в 4 дослідницьких інституціях. Там вони створювали художні проекти, користуючись тими технологіями і розробками, з якими працюють в тих інститутах.

Одна з груп працювала в радіо-астрономічному інституті, і завдяки цій освітній ініціативі дізналася, що Україна володіє одним з найбільших у світі телескопів, який розташований неподалік Харкова. Цікаво було те, що художники, співпрацюючи з вченими, зрозуміли що усі учасники — шалені, креативні, винахідливі. Спікерка впевнена, що конкретно в своєму місті в своєму напрямку ми можемо створювати платформи, де вчені й художники могли би спілкуватися.

01/ 03
Спікери TEDxVinnytsia-2018

Олександр Мельник — головний редактор інтернет-медіа Na chasi

У минулому — засновник літературної медіатеки 5Books, журналіст низки онлайн-видань про технології, початком свого виступу здивував усіх присутніх, адже після оголошення імені спікера на сцені ніхто не з’явився: натомість на екрані замиготіли слова презентації під музичний супровід.

Таким чином спікер підвів глядачів до того, що кожного дня кожен з нас створює певні тексти. І ці тексти починаються від того, що ми пишемо щось в соціальних мережах, залишаємо розгорнуті коментарі, дописи в блогах. Все це — текст, хоча ми звикли сприймати текст як щось об’ємне, таке як статті чи книги.

Про тексти та контексти

Олександр стверджує, що насправді наша цивілізація — цивілізація тексту, адже щоби зрозуміти контекст будь-чого, що ми бачимо, нам досі потрібен текст.

— Кожного дня ми помічаємо, що сенсів, які ці тексти несуть, стає все менше, а обсягів інформації все більше.

«Вікно уваги», тобто час, який ви можете приділити для того, щоб сприйняти якийсь окремий відрізок інформації, колись складало 10 хвилин. Зараз у людини є всього 10 секунд, за які вона мусить зрозуміти, про що йдеться, і піти далі. Ми постійно включені в цей контекст і не помічаємо, що він для нас не настільки важливий, як форма. Класне фото, шокуюче відео, катастрофи — це балансує на межі нашої уваги, але не захоплює нас до кінця.

В такій атмосфері дуже важко сказати, що насправді несе та інформація, той матеріал, який створюють журналісти чи просто блогери і випадкові люди. Так виникає проблема смислів.

Олександр розповідає, що рік тому вони з однодумцями зібралися і вирішили, що писати безкінечно про зраду, політику, скандали вони не хочуть. Оскільки це — не ті смисли, які варто транслювати, в тому числі, через свої тексти:

Олександр Мельник

Олександр Мельник

— Ми почали з того, що ми просто взяли аркуш А4, написали на ньому концепцію, накреслили орієнтовну схему про що ми хочемо писати, виділили 4 основних тематичних потоки. Це — бізнес, технології в Україні, креативні індустрії та урбаністика.

Про те, чому варто працювати за моделлю MVP

Основна концепція видання — жодної «зради» і лише конструктивні речі. Олександр радить конструювати щось, що ви можете вже продемонструвати вашій потенційній цільовій аудиторії, аби вона зрозуміла, що ви хочете донести. Починати слід із формування свого стартапу чи проекту за моделлю MVP. Якщо вас зупиняє брак часу, брак досконалої форми, брак грошей — спирайтеся на однодумців та усі ресурси, які ви можете застосувати просто зараз, аби запустити мінімально цінний продукт, а вже потім додавайте до нього «фішки» та складові:

— Як журналістська стаття починається з 2-3 речень, будь-який проект можна почати умовно із одного етапу. Почніть його з концепції. Почніть з того, що коли ви вийдете з цієї зали сьогодні, ви пропишете (навіть в блокноті ручкою) 2-3 пункти, які ви можете реалізувати до кінця цього тижня. Щойно почнете — зрозумієте, що не все так складно, як здавалося спочатку. Необов’язково знайти 20 людей команди та мільйони гривень. Почати можна навіть з мінімально доступного та можливого для втілення набору параметрів. Ваш тези, які ви сформулюєте, підкажуть вам шлях для подальшого руху вперед.

Наостанок Олександр порадив кожному із присутніх знайти себе в тому напрямку, яким вони хочуть займатися, щоби люди навколо могли «заряджатися» їхньою енергією.

Денис Рижих — Agile-коуч, Scrum Master та Project Manager в компанії Luxoft

Денис зізнається: спочатку вважав, що запорукою успіху є постійна робота і традиційне навчання, але тепер впевнений — це не головне: успішна компанія буде там, де талановиті співробітники захочуть працювати.

У 2014 році Бостонська консалтингова група опублікувала результати досліджень, які стверджують, що нас чекає криза робочої сили у 2030 році для всіх професій. Особливо це стосується тих сфер, де потрібні талановиті люди. Тим паче, що ринок праці зараз молодіє, але «центеніали» (представники покоління Z) не поспішають приходити на зміну «пенсіонерам».

Центеніали на ринку праці — які вони

Денис ділиться власним досвідом у роботі з центеніалами і розповідає, які риси притаманні співробітникам «покоління Z»:

  • Середня концентрація на одному об’єкті — 8 сек.
  • Все відбувається швидко, і навчаються вони швидко.
  • Полюбляють випробовувати щось нове (включно з роботою).
  • Не вміють конфліктувати, навколишнє середовище їм це дозволяє, але вони цього не хочуть робити.
  • Не будуть доводити на своєму місці роботи правоту, впроваджувати інновації, бути учасниками процесів — вони просто змінять цю роботу.
  • Вони ставлять перед собою цілі, яких важко досягти.
  • Прагнуть не розчаровуватися і не розчарувати людей.
  • Не захоплюються героями, як попередні покоління.
  • Шукають швидкого успіху, адже постійно чують історії компаній, які швидко прийшли до світової слави, стабільності, прибутковості.

Денис вважає, що «центеніали» стикаються з проблемою, що навчання не гарантує успіху. Провчившись якийсь час, вони відчувають, що навчання не наближує їх до реалізації мрії, навіть якщо вона в них є.

Навчання не вчить легко і швидко перемагати. Навчання потрібне, щоб набратися досвіду в поразці, пошуку стратегії, наближення до бажаного результату. Але навчання може це зробити тільки в тому випадку, якщо поразка або невдача будуть реальними. Тими, які відображають те, до чого людина прагне в своїх думках. Інакше не цікаво, сили будуть швидко закінчуватися.

Як уникнути кризи робочої сили

Таланти отримають ті компанії, які будуть пристосовані для роботи з талантами та вирішуватимуть «людяні» завдання. Таланти дістануться тим компаніям, які пояснять системі освіти, як готувати ці таланти, що їм потрібно.

Денис Рижих

Денис Рижих

— Ми просто не зможемо залишитися колишніми, коли буде повно таких, як наші діти. Вони змінять світ.

Зоряна Дяк — педагог, методист у школі WizarD (Вінниця) та викладачка у EC Fusion (Мальта)

Зоряна вважає, що об’єднує сучасне покоління бажання заявити про свою самобутність, відмінну від нашої. Сучасні генії позбуваються кайданів системи та догматичного мислення. Творити — те, заради чого вони кидають престижні вузи високооплачувані посади та вирушають шукати свій шлях.

У XXI столітті в епоху мобільних технологій людина, яка хоче самореалізуватися, дійсно здатна це зробити за 1-2 кліки. Навіть не маючи особливих технічних та професійних навичок, ми можемо створювати свій сайт, відеоканали, реаліті-шоу тощо. Це те, що сучасне покоління робить правильно і впевнено.

Про доступність та принцип «тут і зараз»

Доступність технологій сприяє творчому розкриттю потенціалу кожної людини зараз. Але у всьому цьому вирі доступності швидкої реалізації не без ложки дьогтю. Той час, коли 7 млн фоловерів, а 7 тис «лайків» вражає аудиторію набагато більше ніж три вищі освіти та наявність наукового ступеню. Спікерка зауважила, що Google має набагато більший авторитет для викладача — відтак прірва між учителем і учнем стає особливо відчутною.

«Твори щось, навіть якщо це фігня» — неписане правило хайпової культури. В результаті ми стоїмо перед загрозою опинитися серед суцільного креативу та творчості не підкріпленої ґрунтовими знаннями.

Зоряна Дяк

Зоряна Дяк

— Аналіз, оцінка, запам'ятовування та розуміння можуть взагалі в сучасному контексті втратитися. Але ми можемо зарадити цьому.

Щоби створити міцний плацдарм для успішного спільного майбутнього, учителям потрібні учні, а учням — вчителі. Вони повинні цікавитись світами одне одного та сприймати зміни. Через таку синергію та колаборацію можна змінити наш світ на краще, наголосила Зоряна.

Олеся Коваль — історик, кураторка музейного напрямку Центру історії Вінниці

Олеся впевнена, що музей відіграє роль сторожа людських історій. Музей — це двигун, який спонукає до творчості, до дії. Музей формує активну суспільну свідомість. Однією з функцій музею є застереження і попередження. Йдеться не лише про стихійні лиха, чи епідемії — а й про катастрофи, вчинені людьми проти людей.

Музей повинен стати місцем дозвілля, зустрічі і розваг. Наш власний портрет впродовж життя в очах інших залишається загадкою. А в такому інтенсивному суспільстві, яке щоденно змінюється взагалі дуже важко зберегти власну подобу та ідентичність. Музей допоможе її зберегти.

Олеся Коваль

Олеся Коваль

— Музей — це спосіб знайомства із собою. Не кордон, а портал у світ минулого

Музей — також спосіб перевтілення та простір для комунікації. Йдеться не лише про спілкування людей в стінах музею, а й про комунікацію музею з кожною людиною. Тоді, коли музей буде комунікувати з кожним, коли він реагуватиме на запити суспільства, коли він намагатися на зустріч викликам і встигати за викликами часу — тільки тоді шальки терезів будуть врівноважені.

Основна ідея проекту, над яким нині працює Олеся, — створити такий музейний простір у Вінниці, аби він був максимально атракційним, сюжетним, абсолютно відкритим.

Олена Шептицька — художниця, викладачка, організаторка мистецьких акцій

Організаторка фестивалів Extreme Art Fest у Львові та «Дивина» у Києві, кураторка та виконавиця Opera Light Tulchin зазначає, що бути художником — не просто творити щось нове. В першу чергу у художника має бути фах. Навчання в університеті з вивченням класичної анатомії, рисунку, основ композиції. Люди мають зрозуміти, що художник — це не просто «Я — художник, я так бачу». Це — фах, це матеріалознавство. Щоби намалювати, створити образ, треба зробити важку роботу.

Олена Шептицька

Олена Шептицька

— Творчий потенціал кожної людини вибухає в її діяльності, але все, що ми робимо, має бути фаховим та ґрунтовним.

Олена радить робити те, що вас захоплює, навіть якщо це не приносить вам грошей. Жоден досвід не мусить бути ігнорованим — варто поєднувати все, що ви знаєте та вмієте.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: