Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Головний архітектор Львова — про історію будівництва міста, невдалі споруди сучасників та бруківку

Golovnyj arhitektor Lvova — pro istoriju budivnyctva mista, nevdali sporudy sučasnykiv ta brukivku

Na chasi розпочинає серію матеріалів, де ми питатимемо в головних архітекторів різних міст про те, як саме будувалися найбільші українські міста та які архітектурні особливості має кожне з них. Думками про минуле та майбутнє міста поділився Юліан Чаплінський, головний архітектор Львова
Na chasi rozpočynaje seriju materialiv, de my pytatymemo v golovnyh arhitektoriv riznyh mist pro te, jak same buduvalysja najbiľši ukraїnśki mista ta jaki arhitekturni osoblyvosti maje kožne z nyh. Dumkamy pro mynule ta majbutnje mista podilyvsja Julian Čaplinśkyj, golovnyj arhitektor Lvova
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Відкриває серію матеріалів про українські міста головний архітектор Львова Юліан Чаплінський. Про історію містобудування, вдалі та невдалі споруди і львівську бруківку — в розмові з архітектором. Що сучасникам відомо про архітектурну спадщину Львова. Юліан Чаплінський — Зі структури міста, заснованої за доби Галицько-Волинського князівства, збереглися лише кілька церков в районі Підзамче. А найбільш сформованим місто стало за епохи Ренесансу після готичного періоду. Отримавши магдебурзьке право, Львів будувався схожими на такі міста як Краків та Мюнхен. Центральна частина Львова — це перша структура, яка дійшла до сучасності у більш-менш первозданному стані, оскільки її було оточено мурами. Після Великої пожежі Львів було фактично перетворено на зразок італійського Ренесансу. Пізніше, в ногу з усією Європою, Львів увійшов в епоху барокко. Вже у XIX столітті, ставши столицею Галіції і Лодомерії, Львів отримав наступний містобудівельний поштовх. — Так сталося, бо австрійський уряд вирішив, що Львову, відповідно до його статусу новоспеченої столиці, необхідно надати столичний масштаб. На кшталт того, як зробили будівельники у Відні — розібрали мури навколо середмістя — так само зробили і у Львові. Таким чином ми отримали сьогоднішній проспект Свободи та частину вулиці Валової. Окрім того, вплинуло на структуру сучасного Львова й те, що річку Полтву, яка на тоді була відкритою, було закопано та перетворено в каналізацію. Насправді, то був період дуже грамотної архітектурної освіти — тоді була створена Львівська політехніка, де на той час не просто масово друкували дипломи, як у сучасних вишах. Тоді навчання в університетах було тим завданням, яке держава давала місту і контролювала. Відповідно, звідти випускалися видатні інженери і конструктори. Та епоха залишилася основним асоціативним типажем для всіх львів’ян і гостей міста. Місту пощастило, що воно було сформовано в одному ключі протягом одного лише XIX століття: тоді були забудовані Личаківський і Франківський райони, побудовано райони навколо середмістя Львова — і все це було зроблено в одному містобудівельному напрямку. У всі часи, всі влади робили ставку на Львів: Австрійська імперія вважала його східною столицею, брамою зі Сходом та містом освіти, торгівлі, банків і культури. В австрійського уряду навіть був грандіозний план: перетворити Львів на портове місто. Вони задумали з’єднати каналами річки, що впадають в Балтійське і Чорне моря, а також збудувати у Львові порт. На цей проект навіть знайшли фінансування, але австрійцям цей план завадила втілити Перша світова війна і розвал самої Імперії. Згодом молода польська держава, яка була дуже амбіційна та модерністична, вирішила, що цей проект варто втілити, тому вони навіть взяли кредит у британському банку. Але їм на п’яти наступила Друга Світова війна — відповідно, ці гроші поляки вклали у боротьбу. І на цьому моменті, на жаль, бурхливий розвиток архітектури Львова зупиняється. З іншого боку, варто радіти тому, що Львів не надто постраждав внаслідок Другої світової. Друга хвиля впливу на містобудівну структуру — радянська доба. — Влада Союзу змінила парадигму: вони вирішили, що з інтелігентного міста освіти і науки Львів має перетворитися у місто робітничого класу. До початку війни Львів мав 300 тисяч населення. За часів комуністичного ладу до міста приєдналося багато навколишніх сіл і побудувалися десятки заводів. Таким чином Львів отримав радянські модерністичні райони: Сихів, Мазепи, Стрийська, Рясне — всі вони були побудовані для забезпечення житлом робітників заводів. 01/ 04 Львів. Палац піонерів та школярів. Фото кінця ХХ століття Що ми отримали після Незалежності — то це архітектурний вакуум. На той час, коли в Америці вже підходив до свого завершення постмодернізм — суміш класичних та сучасних великих форм — у Львові й досі не існувало сформованої архітектурної доктрини. Україна не мала планової економіки: вона копирсалася, намагаючись врятуватися. Це вплинуло на безідеологічність архітектури, тому містобудівельники, без яскраво вираженого вміння, намагалася творити як вміли і залишили на архітектурі Львова свій слід. На відміну від доби Незалежності, архітектура радянської доби була створена під диктатом моди Союзу, базуючись на архітектурну пресу, яку публікувала Москва. Тому і Київ, і Львів після Незалежності отримали у спадок еклектичну архітектуру, повну різноманітних стилів. Третя хвиля: творчість сучасників. — На сьогодні Львів переживає третій бум — попит на житло і недовіра до знищеної банківської системи спонукають львів’ян вкладати у нерухомість, їм ніде тримати гроші. Оскільки в Україні немає ринку соціального будівництва, наприклад, освітянських проектів — інстинкт самозбереження й надалі підштовхуватиме до того, що кожна людина має мати по квартирі. Ми й досі у періоді піраміди Маслоу — задовольняємо власні інстинкти. Але за три останніх роки я помічаю певні амбіції: львівські забудовники відходять від поняття кількості, звертаючи увагу на якість будівель. Якою має бути архітектура в місті. — В першу чергу — актуальною. Кожна будівля, яка створювалася у Львові у різний час, мала актуальну мову саме на той період. Будинок з книжками на площі Міцкевича, побудований архітектором Фердинандом Каслером для найбагатшого львівського бізнесмена Шпрехера, — це приклад того, якою може бути імперська мова. Цей будинок — масштабний хмарочос, який формував проспект, який змінював психіку людей, що звикли до триповерхового Львова. Насправді, якби не Перша світова війна і австрійська влада надалі лишилася у Львові — ми б отримали масштаб, схожий на Париж чи Відень в період розквіту Австрії: височезні 6-7 поверхові барокові будинки. 01/ 02 Вдалі і невдалі будівлі Львова — на думку головного архітектора. — Радянська епоха принесла нам декілька вдалих архітектурних зразків. Наприклад, готель Львів, хоч і у дев’ятиповерховому масштабі, абсолютно спокійно формує проспект Чорновола, стаючи скромним фоном для вишуканого Оперного театру. Та є і кілька невдалих прикладів архітектури, побудованих сучасниками, які настільки дратують і лякають людей, що львів’яни стають проти будь-якої нової архітектури. Наприклад, будинок на Валовій зроблений явно не в масштабі цієї вулиці, перевищений і неякісний. Він виглядає не так вишукано, як австрійські будинки, що стоять по сусідству. Проте найбільшим злом, на мою думку, є торговий центр Роксолана. Для мене він як Стіна Плачу: це декорування під старовину вульгаризує середовище. Мені він нагадує бандитів часів Януковича, які будували в подібному стилі свої палаци 01/ 03 Будинок на Валовій — Талановита архітектура завжди є там, де є гроші. І що б там не говорили, в найбагатших країнах — розкішна архітектура. А там, де грошей немає, не буде і можливості для архітекторів практикувати свої навички. Саме тому на наших вулицях ми часто бачимо дешеві та недолугі архітектурні рішення. Та я, все ж таки, залишаюся адвокатом архітекторів, оскільки в Україні перші скрипки грають забудовники, навмисно віддаляючи архітектора від безпосередньої участі у будівництві. Хоч у західних країнах архітектори відстояли свої права і відповідальності, та політика і гроші все одно перемагають: і у Відні, і в Лондоні, і в Чикаго. Улюблені львівські будинки Юліана Чаплінського. — Мені подобається спадщина функціоналізму 1930-х років: нотаріальна контора на Саксаганського, 6 має лаконічний фасад з притаманною для функціоналізму хвилею. По будинку видно, що архітектор — мудрець, який не хоче говорити зайве. Своєю спорудою він сказав рівно стільки, скільки потрібно. Можу виділити кампус Львівської Політехніки — він викликав у мене трепет ще з дитинства, бо я жив в околицях. З сучасних споруд — центр Шептицького. Я брав участь у цьому проекті: ми працювали над макетами, планами і фасадами. Врешті-решт вийшло неочікувано краще, аніж я міг уявити собі. Центр вражав мене ще бувши зображеним на папері, а вживу він вразив мене в рази більше. 01/ 03 Центр Митрополита Андрея Шептицького Бути бруківці чи не бути — точка зору головного архітектора. — У ті часи, коли клали бруківку, що лежить сьогодні у Львові, автомобілів ще не існувало. І технологій таких, як асфальтування, ще не було винайдено. Я дуже ретельно вивчав це питання і фотографував приклади інших міст. У середньовічних містах, як, до прикладу, Брюгге, лежить бруківка, але там не їздять машини. А в таких містах, як Амстердам, у центрі міста, де навколо історичних місць їздять автомобілі, лежить матеріал, що імітує бруківку, яку вони спеціально винайшли. А от на пішохідній зоні вони залишили звичайну гранітну бруківку. Що стосується Відня — вони також часто міксують матеріали. На дорозі є асфальт, а там, де є пішоходи — з’являється бруківка. Вони також розробили асфальт спеціального складу, що полегшує пересування на візках та велосипедах Багаті міста постійно думають: як покращити якість життя людей? Натомість львів’яни запевняють: Вібрація від машин нас не вбиває. Хоч і шум на 5-8 децибелів вищий — нам нормально, ми звикли. Німецькі колеги, з якими ми зараз працюємо, спостерігаючи за цим конфліктом, скажуть: Якщо ви це допускаєте, значить, людське життя — не ваша цінність. Тому ваші люди вмирають років в середньому на 10 років швидше, аніж німці. Ми думаємо про вібрацію і шумові навантаження, які псують якість життя. Ніхто не планує повністю забрати бруківку, але є вулиці, де, я вважаю, її категорично потрібно замінити: у транспортних вузлах, місцях паркування та на хідниках. Місто має змінюватися відповідно до часу: колись у Львові світили гасові лампи, але ж чомусь ми замінили їх на електричні? Ми ж не залишили їх зі словами: То є історичний Львів. До слова, раніше ми спілкувалися з командою Pixalated Realities, яка родом із Одеси. Про міські простори в Україні та використання VR / AR для них — дізнавайтеся з інтерв’ю зі співзасновниками громадської організації Федором та Яною Бойцовими.

Відкриває серію матеріалів про українські міста головний архітектор Львова Юліан Чаплінський. Про історію містобудування, вдалі та невдалі споруди і львівську бруківку — в розмові з архітектором.

Що сучасникам відомо про архітектурну спадщину Львова

Юліан Чаплінський

— Зі структури міста, заснованої за доби Галицько-Волинського князівства, збереглися лише кілька церков в районі Підзамче. А найбільш сформованим місто стало за епохи Ренесансу після готичного періоду. Отримавши магдебурзьке право, Львів будувався схожими на такі міста як Краків та Мюнхен.

Центральна частина Львова — це перша структура, яка дійшла до сучасності у більш-менш первозданному стані, оскільки її було оточено мурами. Після Великої пожежі Львів було фактично перетворено на зразок італійського Ренесансу. Пізніше, в ногу з усією Європою, Львів увійшов в епоху барокко.

Вже у XIX столітті, ставши столицею Галіції і Лодомерії, Львів отримав наступний містобудівельний поштовх

— Так сталося, бо австрійський уряд вирішив, що Львову, відповідно до його статусу новоспеченої столиці, необхідно надати столичний масштаб. На кшталт того, як зробили будівельники у Відні — розібрали мури навколо середмістя — так само зробили і у Львові. Таким чином ми отримали сьогоднішній проспект Свободи та частину вулиці Валової.

Окрім того, вплинуло на структуру сучасного Львова й те, що річку Полтву, яка на тоді була відкритою, було закопано та перетворено в каналізацію.

Насправді, то був період дуже грамотної архітектурної освіти — тоді була створена Львівська політехніка, де на той час не просто масово друкували дипломи, як у сучасних вишах. Тоді навчання в університетах було тим завданням, яке держава давала місту і контролювала. Відповідно, звідти випускалися видатні інженери і конструктори.

Та епоха залишилася основним асоціативним типажем для всіх львів’ян і гостей міста.

Місту пощастило, що воно було сформовано в одному ключі протягом одного лише XIX століття: тоді були забудовані Личаківський і Франківський райони, побудовано райони навколо середмістя Львова — і все це було зроблено в одному містобудівельному напрямку.

У всі часи, всі влади робили ставку на Львів: Австрійська імперія вважала його східною столицею, брамою зі Сходом та містом освіти, торгівлі, банків і культури.

В австрійського уряду навіть був грандіозний план: перетворити Львів на портове місто. Вони задумали з’єднати каналами річки, що впадають в Балтійське і Чорне моря, а також збудувати у Львові порт. На цей проект навіть знайшли фінансування, але австрійцям цей план завадила втілити Перша світова війна і розвал самої Імперії.

Згодом молода польська держава, яка була дуже амбіційна та модерністична, вирішила, що цей проект варто втілити, тому вони навіть взяли кредит у британському банку. Але їм на п’яти наступила Друга Світова війна — відповідно, ці гроші поляки вклали у боротьбу.

І на цьому моменті, на жаль, бурхливий розвиток архітектури Львова зупиняється. З іншого боку, варто радіти тому, що Львів не надто постраждав внаслідок Другої світової.

Друга хвиля впливу на містобудівну структуру — радянська доба

— Влада Союзу змінила парадигму: вони вирішили, що з інтелігентного міста освіти і науки Львів має перетворитися у місто робітничого класу. До початку війни Львів мав 300 тисяч населення. За часів комуністичного ладу до міста приєдналося багато навколишніх сіл і побудувалися десятки заводів. Таким чином Львів отримав радянські модерністичні райони: Сихів, Мазепи, Стрийська, Рясне — всі вони були побудовані для забезпечення житлом робітників заводів.

01/ 04
Львів, криті тенісні корти спортивного товариства “Спартак”, фото кінця ХХ століття

Що ми отримали після Незалежності — то це архітектурний вакуум. На той час, коли в Америці вже підходив до свого завершення постмодернізм — суміш класичних та сучасних великих форм — у Львові й досі не існувало сформованої архітектурної доктрини. Україна не мала планової економіки: вона копирсалася, намагаючись врятуватися. Це вплинуло на безідеологічність архітектури, тому містобудівельники, без яскраво вираженого вміння, намагалася творити як вміли і залишили на архітектурі Львова свій слід.

На відміну від доби Незалежності, архітектура радянської доби була створена під диктатом моди Союзу, базуючись на архітектурну пресу, яку публікувала Москва. Тому і Київ, і Львів після Незалежності отримали у спадок еклектичну архітектуру, повну різноманітних стилів.

Третя хвиля: творчість сучасників

— На сьогодні Львів переживає третій «бум» — попит на житло і недовіра до знищеної банківської системи спонукають львів’ян вкладати у нерухомість, їм ніде тримати гроші. Оскільки в Україні немає ринку соціального будівництва, наприклад, освітянських проектів — інстинкт самозбереження й надалі підштовхуватиме до того, що кожна людина має мати по квартирі. Ми й досі у періоді піраміди Маслоу — задовольняємо власні інстинкти.

Але за три останніх роки я помічаю певні амбіції: львівські забудовники відходять від поняття кількості, звертаючи увагу на якість будівель.

Якою має бути архітектура в місті

— В першу чергу — актуальною. Кожна будівля, яка створювалася у Львові у різний час, мала актуальну мову саме на той період. «Будинок з книжками» на площі Міцкевича, побудований архітектором Фердинандом Каслером для найбагатшого львівського бізнесмена Шпрехера, — це приклад того, якою може бути імперська мова.

Цей будинок — масштабний хмарочос, який формував проспект, який змінював психіку людей, що звикли до триповерхового Львова.

Насправді, якби не Перша світова війна і австрійська влада надалі лишилася у Львові — ми б отримали масштаб, схожий на Париж чи Відень в період розквіту Австрії: височезні 6-7 поверхові барокові будинки.

01/ 02
“Будинок з книжками” на площі Міцкевича у Львові

Вдалі і невдалі будівлі Львова — на думку головного архітектора

— Радянська епоха принесла нам декілька вдалих архітектурних зразків. Наприклад, готель «Львів», хоч і у дев’ятиповерховому масштабі, абсолютно спокійно формує проспект Чорновола, стаючи скромним фоном для вишуканого Оперного театру.

Та є і кілька невдалих прикладів архітектури, побудованих сучасниками, які настільки дратують і лякають людей, що львів’яни стають проти будь-якої нової архітектури. Наприклад, будинок на Валовій зроблений явно не в масштабі цієї вулиці, перевищений і неякісний. Він виглядає не так вишукано, як австрійські будинки, що стоять по сусідству.

Проте найбільшим злом, на мою думку, є торговий центр «Роксолана».

Для мене він як Стіна Плачу: це декорування під старовину вульгаризує середовище. Мені він нагадує бандитів часів Януковича, які будували в подібному стилі свої палаци

01/ 03

— Талановита архітектура завжди є там, де є гроші. І що б там не говорили, в найбагатших країнах — розкішна архітектура. А там, де грошей немає, не буде і можливості для архітекторів практикувати свої навички. Саме тому на наших вулицях ми часто бачимо дешеві та недолугі архітектурні рішення.

Та я, все ж таки, залишаюся адвокатом архітекторів, оскільки в Україні перші скрипки грають забудовники, навмисно віддаляючи архітектора від безпосередньої участі у будівництві. Хоч у західних країнах архітектори відстояли свої права і відповідальності, та політика і гроші все одно перемагають: і у Відні, і в Лондоні, і в Чикаго.

Улюблені львівські будинки Юліана Чаплінського

— Мені подобається спадщина функціоналізму 1930-х років: нотаріальна контора на Саксаганського, 6 має лаконічний фасад з притаманною для функціоналізму хвилею. По будинку видно, що архітектор — мудрець, який не хоче говорити зайве. Своєю спорудою він сказав рівно стільки, скільки потрібно.

Можу виділити кампус Львівської Політехніки — він викликав у мене трепет ще з дитинства, бо я жив в околицях.

З сучасних споруд — центр Шептицького. Я брав участь у цьому проекті: ми працювали над макетами, планами і фасадами. Врешті-решт вийшло неочікувано краще, аніж я міг уявити собі. Центр вражав мене ще бувши зображеним на папері, а вживу він вразив мене в рази більше.

01/ 03
Головний кампус НУ “Львівська Політехніка”

Бути бруківці чи не бути — точка зору головного архітектора

— У ті часи, коли клали бруківку, що лежить сьогодні у Львові, автомобілів ще не існувало. І технологій таких, як асфальтування, ще не було винайдено.

Я дуже ретельно вивчав це питання і фотографував приклади інших міст. У середньовічних містах, як, до прикладу, Брюгге, лежить бруківка, але там не їздять машини. А в таких містах, як Амстердам, у центрі міста, де навколо історичних місць їздять автомобілі, лежить матеріал, що імітує бруківку, яку вони спеціально винайшли. А от на пішохідній зоні вони залишили звичайну гранітну бруківку.

«Що стосується Відня — вони також часто міксують матеріали. На дорозі є асфальт, а там, де є пішоходи — з’являється бруківка. Вони також розробили асфальт спеціального складу, що полегшує пересування на візках та велосипедах»

Багаті міста постійно думають: як покращити якість життя людей? Натомість львів’яни запевняють: «Вібрація від машин нас не вбиває. Хоч і шум на 5-8 децибелів вищий — нам нормально, ми звикли». Німецькі колеги, з якими ми зараз працюємо, спостерігаючи за цим конфліктом, скажуть: «Якщо ви це допускаєте, значить, людське життя — не ваша цінність. Тому ваші люди вмирають років в середньому на 10 років швидше, аніж німці. Ми думаємо про вібрацію і шумові навантаження, які псують якість життя».

Ніхто не планує повністю забрати бруківку, але є вулиці, де, я вважаю, її категорично потрібно замінити: у транспортних вузлах, місцях паркування та на хідниках.

Місто має змінюватися відповідно до часу: колись у Львові світили гасові лампи, але ж чомусь ми замінили їх на електричні? Ми ж не залишили їх зі словами: «То є історичний Львів».

До слова, раніше ми спілкувалися з командою Pixalated Realities, яка родом із Одеси. Про міські простори в Україні та використання VR / AR для них — дізнавайтеся з інтерв’ю зі співзасновниками громадської організації Федором та Яною Бойцовими.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: