fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Настя Мантач — про «кадрове» життя музейного фотографа, фріланс та випадковості

Nastja Mantač — pro «kadrove» žyttja muzejnogo fotografa, frilans ta vypadkovosti

Фотографія як мистецтво, арт-проект чи рекламний носій частіше потрапляють у поле зору ЗМІ, аніж фотографія як засіб трансляції повсякдення. А що може ховатися по інший бік камери — розповідає фотограф Настя Мантач
Fotografija jak mystectvo, art-proekt čy reklamnyj nosij častiše potrapljajuť u pole zoru ZMI, aniž fotografija jak zasib transljaciї povsjakdennja. A ščo može hovatysja po inšyj bik kamery — rozpovidaje fotograf Nastja Mantač
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  — В дитинстві я бачила себе в різних професіях. Хотіла бути міліціонером, дизайнером одягу, потім перекладачем, — а врешті-решт пішла навчатись на менеджера, так і не визначившись до кінця з тим, ким хочу бути. Зараз вже, аналізуючи минуле, розумію що мала річ, котру постійно носила з собою: звичайну мильницю — спочатку плівкову, потім цифрову. Я ніколи не задумувалась про те, що цим можна займатись всерйоз. Хоча я завжди заглядалась на круті дзеркальні камери, що тоді були не по кишені. А потім отримала у подарунок камеру від мами, давши обіцянку, що ця штука колись-таки окупиться і принесе мені користь. Врешті-решт так і сталося. Навряд чи це можна вважати покликанням. — Бути фотографом — це однозначно треба мати талант, адже кадр можна створити, маючи гарну техніку та якісь певні технічні вміння. Проте він наврядчи буде живим і довершеним, бо кадр треба відчувати зсередини, аби передати його цілісно. Як і в будь-якій професії, професія фотографа потребує розвитку, можливо, навіть більше за інші. Час змінюється, так само, як тренди і технології, — а останні навіть інколи швидше за час. Людина, що займається фотографією професійно, не може бути осторонь цих змін, а тому треба постійно розвивати свої навички та поновлювати свої знання. — Спочатку це було виключно хобі. Я знімала людей, природу, предмети, шукаючи себе, так би мовити. Не мала думки, що колись буду заробляти фотографією. Зараз я заробляю виключно фотографією. Як і багато фотографів, маю замовлення і працюю фотографом-фрілансером. Здебільшого знімаю репортажі: відкриття виставок, лекції, семінари, вечірки, концерти, — багато ще різного, а ще вистави (що є улюбленим). Театр є любов’ю з дитинства, постійно з мамою ходили на різні вистави — і то завжди було святом. Та я маю і постійну роботу. Я працюю в Музеї видатних діячів української культури. Це — комплекс музеїв, так би мовити. Він включає до себе три музеї: музей Лесі Українки, музей М.Старицького та музей М.Лисенка, котрі знаходяться поруч один з одним. Фотографую різні заходи, що відбуваються в музеях — мистецькі вечори, відкриття виставок, семінари, майстер класи, та безліч інших. — Музика. Слухаючи музику, я надихаюсь нею постійно і всюди, різними жанрами, під різний настрій. Часто буває, слухаю якусь пісню і створюю в думках картинки, а то і цілі сюжети до пісні, — потім дивлюсь кліпи до них, і розчаровуюсь. Я не маю блокнота та ручки – це не мій варіант, я завжди була за практичність, тож я використовую свій смартфон як записну книжку, роблю там нотатки, про які швидко забуваю, але рано чи пізно я до них все одно повертаюсь. Та якщо чесно, наразі жоден занотований проект в життя втілений цілком не був, проте я вірю, що все попереду (сміється). Люди. Через сферу своєї діяльності мені пощастило зустрічати дуже прекрасних і неймовірно цікавих людей, що надихають своїм прикладом чи просто вдало сказаною фразою. Наприклад, є в мене знайома, звуть її Дарина, вона також фотограф, котра неабияк допомогла мені з самого початку і може підтримати і зараз. Отже, був колись інтернет-магазин Prestige. Вона була фотографом, а я — асистентом. Саме Даша неймовірно позитивною енергетикою викликала у мене бажання бути фотографом, і я, як зараз, пам’ятаю момент, коли ми разом ішли після роботи, я розповіла про своє бажання зайнятись фотографією, на що вона мені відповіла: Хочеш бути фотографом — будь. Звичайна, просто фраза, здавалось би, та я і зараз згадую її у моменти, коли маю в чомусь сумніви, згадую і дію. Ще вона мені порадила за знаннями звернутись до дуже талановитого фотографа, з великим стажем та просто неймовірно цікавої особистості Олександра Ляпіна. Звернулася, тоді відвідала декілька занять. І зараз кожне заняття я зараз згадую з таким теплом, і подумки й досі розбираю його вказівки і поради. Це були єдині курси, що я відвідувала. Я намагаюсь черпати інформацію з лекцій та різних творчих зустрічей, а також обмінюватись досвідом з колегами. Фотографія. Тут замкнене коло, бо фотографія породжує нову фотографію. Дивлячись на роботи визнаних світових фотографів чи ще не визнаних знайомих фотографів, помічаєш якісь деталі, котрі потім намагаєшся застосувати у своїй інтерпретації. Не клонуєш ідею в цілому, а саме якісь деталі зберігаєш у себе в думках. Звичайно, неодноразово, інколи просто не вдається знайти консенсус із замовниками, а інколи зйомка зовсім нецікава для мене, доводиться відмовлятися. Одразу згадалось два випадки зйомок, від яких тікати хотілось якнайшвидше. Був у мене період, коли мені дуже цікаво було познімати в стилі ню. І от зробивши дві зйомки в тому напрямку, одна з замовниць запропонувала мені познімати дещо трішки відвертіше, вона собі на згадку хотіла лишити декілька відвертих картинок з її чоловіком. Я сказала, що так не вмію знімати. Після того випадку ню мене цікавить значно менше. А іншого разу замовник дві години мучив мене своїми розповідями про його важливу діяльність, значну його персону, і взагалі про всі його неймовірні якості, котрі, правда, спростовувалися в ході нашої розмови. До кінця так і не зрозумівши, що ж за зйомка йому потрібна була, бо йшла мова про діловий портрет, а я вже знала майже всі подробиці його дитинства і як звуть маму його сусіда. Я відмовилась, сказавши, що не впораюсь. — Обов’язково кожен кадр має свою історію, хоч маленьку, хоча б де зроблено і що на фото, а це вже історія. Я мало коли продумую зйомку заздалегідь, адже я люблю ловити моменти. Люблю живі, справжні кадри, не люблю постановочні і сплановані фотосесії. Найцікавіше, на мою думку, виходять історії випадкових кадрів, коли ти просто вчасно дістаєш камеру і отримуєш знімок. Мені інколи щастить на такі — різні. Гуляючи влітку в Івано-Франківську, помітила цих смішних чолов’яг, котрі будучи в гарному настрої, випиваючи прохолодні напої, вирішили зробити знімок біля пам’ятника Адаму Міцкевичу, рідина у пляшках могла зіпсувати файну світлину, тож вони всі вдало ховали її за спиною: Минулої зими була презентація проекту ART TWINS Unity (Єднання) у Музеї видатних діячів української культури. На умовній сцені виступали артисти, а в той самий момент, повернувши голову в сторону умовних куліс, побачила цю картину підготовки до виходу: Фестиваль Кропивницький 2017. Музична сцена. Виступає якийсь сучасний гурт, публіка радіє, в очі трапляє ця яскрава меломанка, вона помічає об’єктив, направлений на неї і починає позувати) Ця ж світлина потім зайняла призове місце на фотовиставці газети День, тож стала для мене ще більш вагомою: Ця світлина зроблена була ще тоді, коли я не уявляла навіть, що скоро без фотографії не бачитиму своє життя. Просто гуляла про улюбленим Львовом, в одному зі старих двориків підняла голову догори — і зробила цей знімок: Значна і пам’ятна світлина для мене. Тут багато очей і багато кольорів, вона асоціюється з моментом якогось прозріння, — то був день коли я знайшла потрібний напрямок. Перший день фестивалю, перший день, коли я спробувала репортажну зйомку і полюбила її. Гогольфест 2015: Літо, прогулянка, побачили купу кульбаб, захотіли там зробити трохи фотосесію, — а у дитини були інші думки з цього приводу. Він просто побіг і — радіючи — позбивав більшість пухнастих білих кульок (сміється). Цей момент його радості став кращим за всі світлини того дня: Дах Франківського драмтеатру, вечоріє у Івано-Франківську. Це — відкриття фестивалю Porto Franko. Це було дійство, що починалось на даху театру. То був імітований корабель, тільки уявіть: знизу натовп людей, сцена, а ми на даху. В руках матроси тримають прапори, що здаються факелами. Магічне фото для мене: Кадр без особливої історії. Це — Atlas Weekend. В якийсь момент просто побачила ці руки на фоні сцени, які на світлині вдало передали атмосферу того дня: Цей кадр був зроблений також на фестивалі Кропивницький 2017. Я знімала багато гуртів в той день, а це був виступ гурту Kozak System, ці хлопці мені запам’ятались найбільше, перед виступом підійшли і запросили мене на сцену. Таке тепле ставлення надихнуло зробити купу кадрів з самих різних боків: Знімок з вистави DAS HAUS (Швейцарія), зроблений минулої осені на фестивалі Гогольфест. Однією з моїх пристрастей є театр, в тому числі — у фотографії. Втрималась від показу улюблених кадрів саме з театру, бо їх в мене безліч. Залишила лише цей, — бо в ньому динаміка і життя, саме це є вдало зловленим моментом, як на мене: — Так само, як і в інших сферах діяльності, конкуренція є і буде завжди. Намагаюсь не виживати, а насолоджуватись сьогоднішнім днем. Звичайно, це заробіток нестабільний, і нові фотографи з’являються, — та, як кажуть, на кожний товар є свій покупець. Найкраще працює реклама сарафанного радіо. Знайомі, друзі чи задоволені замовники роблять певну репутацію. Створюється такий собі ланцюжок постійних клієнтів, адже люди люблять перевірене, випробуване, тому частіше надають перевагу тому, що вже знають або чули чи бачили. Я поки користуюсь тільки цим способом реклами. Постійно намагаюся тримати себе в тонусі, знімати те, що подобається і демонструвати ці світлини. Певно, важливо аби про тебе не забували, важливо постійно давати про себе знати, у тих самих соцмережах хоча би. Часом знімаю безкоштовно, — але виключно те, що цікаво мені, задля задоволення, задля свого портфоліо та власного розвитку. А нові фотографи, ну нехай з’являються: можливо, якість фотопослуг зростатиме, адже конкуренція пробуджує бажання бути кращим. — Наразі я бачу себе виключно в фотографії чи біля неї. Певно, так, це — справа мого життя. Кожного дня уявляю, що ж робитиму через років 30, коли камеру тримати стане важче (сміється). Не можу назвати конкретні цілі та ідеї, тому що, наразі чітко їх не спланувала. Але можу сказати, що хотілось би зробити свою діяльність не тільки творчою і приємною, а ще аби вона стала корисною в більш глобальному сенсі. Фотографія – це чудовий інструмент впливу, тільки треба знайти правильні важелі, а я ще знаходжусь у пошуках. — Архів людської пам’яті не гумовий: має бути щось, що відтворить картинку пережитих спогадів чи важливих подій. Людина без минулого не має майбутнього, так кажуть, а фотографія – це зловлений момент минулого. Для когось — сумний момент, для когось — веселий, важливий чи випадковий, значний чи абсолютно байдужий, та це пережитий момент, він був і лишився.

Бути фотографом — покликання чи набір навичок, які потрібно постійно розвивати?

— В дитинстві я бачила себе в різних професіях. Хотіла бути міліціонером, дизайнером одягу, потім перекладачем, — а врешті-решт пішла навчатись на менеджера, так і не визначившись до кінця з тим, ким хочу бути. Зараз вже, аналізуючи минуле, розумію що мала річ, котру постійно носила з собою: звичайну «мильницю» — спочатку плівкову, потім цифрову. Я ніколи не задумувалась про те, що цим можна займатись всерйоз. Хоча я завжди заглядалась на круті дзеркальні камери, що тоді були не по кишені. А потім отримала у подарунок камеру від мами, давши обіцянку, що ця «штука» колись-таки окупиться і принесе мені користь. Врешті-решт так і сталося. Навряд чи це можна вважати покликанням.

Фотографія – це більше про бізнес і заробіток чи про творчість?

— Бути фотографом — це однозначно треба мати талант, адже кадр можна створити, маючи гарну техніку та якісь певні технічні вміння. Проте він наврядчи буде живим і довершеним, бо кадр треба відчувати зсередини, аби передати його цілісно.

Як і в будь-якій професії, професія фотографа потребує розвитку, можливо, навіть більше за інші. Час змінюється, так само, як тренди і технології, — а останні навіть інколи швидше за час. Людина, що займається фотографією професійно, не може бути осторонь цих змін, а тому треба постійно розвивати свої навички та поновлювати свої знання.

Хобі чи робота

— Спочатку це було виключно хобі. Я знімала людей, природу, предмети, шукаючи себе, так би мовити. Не мала думки, що колись буду заробляти фотографією. Зараз я заробляю виключно фотографією. Як і багато фотографів, маю замовлення і працюю фотографом-фрілансером. Здебільшого знімаю репортажі: відкриття виставок, лекції, семінари, вечірки, концерти, — багато ще різного, а ще вистави (що є улюбленим).

Театр є любов’ю з дитинства, постійно з мамою ходили на різні вистави — і то завжди було святом. Та я маю і постійну роботу. Я працюю в Музеї видатних діячів української культури. Це — комплекс музеїв, так би мовити. Він включає до себе три музеї: музей Лесі Українки, музей М.Старицького та музей М.Лисенка, котрі знаходяться поруч один з одним. Фотографую різні заходи, що відбуваються в музеях — мистецькі вечори, відкриття виставок, семінари, майстер класи, та безліч інших.

Правду кажучи, думала, що музеї — це неймовірно нудно, поки не почала там працювати і не зрозуміла, наскільки ж насичене там життя.

Настя Мантач — про «кадрове» життя музейного фотографа, фріланс та випадковості

Про джерела натхнення

Музика. Слухаючи музику, я надихаюсь нею постійно і всюди, різними жанрами, під різний настрій. Часто буває, слухаю якусь пісню і створюю в думках картинки, а то і цілі сюжети до пісні, — потім дивлюсь кліпи до них, і розчаровуюсь. Я не маю блокнота та ручки – це не мій варіант, я завжди була за практичність, тож я використовую свій смартфон як записну книжку, роблю там нотатки, про які швидко забуваю, але рано чи пізно я до них все одно повертаюсь. Та якщо чесно, наразі жоден занотований проект в життя втілений цілком не був, проте я вірю, що все попереду (сміється).

Люди. Через сферу своєї діяльності мені пощастило зустрічати дуже прекрасних і неймовірно цікавих людей, що надихають своїм прикладом чи просто вдало сказаною фразою. Наприклад, є в мене знайома, звуть її Дарина, вона також фотограф, котра неабияк допомогла мені з самого початку і може підтримати і зараз. Отже, був колись інтернет-магазин Prestige. Вона була фотографом, а я — асистентом. Саме Даша неймовірно позитивною енергетикою викликала у мене бажання бути фотографом, і я, як зараз, пам’ятаю момент, коли ми разом ішли після роботи, я розповіла про своє бажання зайнятись фотографією, на що вона мені відповіла: «Хочеш бути фотографом — будь». Звичайна, просто фраза, здавалось би, та я і зараз згадую її у моменти, коли маю в чомусь сумніви, згадую і дію. Ще вона мені порадила за знаннями звернутись до дуже талановитого фотографа, з великим стажем та просто неймовірно цікавої особистості Олександра Ляпіна. Звернулася, тоді відвідала декілька занять. І зараз кожне заняття я зараз згадую з таким теплом, і подумки й досі розбираю його вказівки і поради. Це були єдині курси, що я відвідувала. Я намагаюсь черпати інформацію з лекцій та різних творчих зустрічей, а також обмінюватись досвідом з колегами.

Фотографія. Тут замкнене коло, бо фотографія породжує нову фотографію. Дивлячись на роботи визнаних світових фотографів чи ще не визнаних знайомих фотографів, помічаєш якісь деталі, котрі потім намагаєшся застосувати у своїй інтерпретації. Не клонуєш ідею в цілому, а саме якісь деталі зберігаєш у себе в думках.

Про табу у фотозйомці

Звичайно, неодноразово, інколи просто не вдається знайти консенсус із замовниками, а інколи зйомка зовсім нецікава для мене, доводиться відмовлятися.

Одразу згадалось два випадки зйомок, від яких тікати хотілось якнайшвидше. Був у мене період, коли мені дуже цікаво було познімати в стилі «ню». І от зробивши дві зйомки в тому напрямку, одна з замовниць запропонувала мені познімати дещо трішки відвертіше, вона собі на згадку хотіла лишити декілька відвертих картинок з її чоловіком. Я сказала, що так не вмію знімати. Після того випадку «ню» мене цікавить значно менше.

А іншого разу замовник дві години мучив мене своїми розповідями про його важливу діяльність, значну його персону, і взагалі про всі його неймовірні якості, котрі, правда, спростовувалися в ході нашої розмови. До кінця так і не зрозумівши, що ж за зйомка йому потрібна була, бо йшла мова про діловий портрет, а я вже знала майже всі подробиці його дитинства і як звуть маму його сусіда. Я відмовилась, сказавши, що не впораюсь.

Настя Мантач — про «кадрове» життя музейного фотографа, фріланс та випадковості

Про улюблений кадр — та історію за окремими світлинами

— Обов’язково кожен кадр має свою історію, хоч маленьку, хоча б де зроблено і що на фото, а це вже історія. Я мало коли продумую зйомку заздалегідь, адже я люблю ловити моменти. Люблю живі, справжні кадри, не люблю постановочні і сплановані фотосесії. Найцікавіше, на мою думку, виходять історії випадкових кадрів, коли ти просто вчасно дістаєш камеру і отримуєш знімок. Мені інколи щастить на такі — різні.

Гуляючи влітку в Івано-Франківську, помітила цих смішних чолов’яг, котрі будучи в гарному настрої, випиваючи прохолодні напої, вирішили зробити знімок біля пам’ятника Адаму Міцкевичу, рідина у пляшках могла зіпсувати файну світлину, тож вони всі вдало ховали її за спиною:

Випадкові кадри

Минулої зими була презентація проекту ART TWINS «Unity» (Єднання) у Музеї видатних діячів української культури. На умовній сцені виступали артисти, а в той самий момент, повернувши голову в сторону умовних куліс, побачила цю картину підготовки до виходу:

Випадкові кадри

Фестиваль «Кропивницький 2017». Музична сцена. Виступає якийсь сучасний гурт, публіка радіє, в очі трапляє ця яскрава меломанка, вона помічає об’єктив, направлений на неї і починає позувати) Ця ж світлина потім зайняла призове місце на фотовиставці газети «День», тож стала для мене ще більш вагомою:

Випадкові кадри

Ця світлина зроблена була ще тоді, коли я не уявляла навіть, що скоро без фотографії не бачитиму своє життя. Просто гуляла про улюбленим Львовом, в одному зі старих двориків підняла голову догори — і зробила цей знімок:

Випадкові кадри

Значна і пам’ятна світлина для мене. Тут багато очей і багато кольорів, вона асоціюється з моментом якогось прозріння, — то був день коли я знайшла потрібний напрямок. Перший день фестивалю, перший день, коли я спробувала репортажну зйомку і полюбила її. Гогольфест 2015:

Випадкові кадри

Літо, прогулянка, побачили купу кульбаб, захотіли там зробити трохи фотосесію, — а у дитини були інші думки з цього приводу. Він просто побіг і — радіючи — позбивав більшість пухнастих білих кульок (сміється). Цей момент його радості став кращим за всі світлини того дня:

Випадкові кадри

Дах Франківського драмтеатру, вечоріє у Івано-Франківську. Це — відкриття фестивалю «Porto Franko». Це було дійство, що починалось на даху театру. То був імітований корабель, тільки уявіть: знизу натовп людей, сцена, а ми на даху. В руках матроси тримають прапори, що здаються факелами. Магічне фото для мене:

Випадкові кадри

Кадр без особливої історії. Це — Atlas Weekend. В якийсь момент просто побачила ці руки на фоні сцени, які на світлині вдало передали атмосферу того дня:

Випадкові кадри

Цей кадр був зроблений також на фестивалі «Кропивницький 2017.» Я знімала багато гуртів в той день, а це був виступ гурту Kozak System, ці хлопці мені запам’ятались найбільше, перед виступом підійшли і запросили мене на сцену. Таке тепле ставлення надихнуло зробити купу кадрів з самих різних боків:

Випадкові кадри

Знімок з вистави DAS HAUS (Швейцарія), зроблений минулої осені на фестивалі Гогольфест. Однією з моїх пристрастей є театр, в тому числі — у фотографії. Втрималась від показу улюблених кадрів саме з театру, бо їх в мене безліч. Залишила лише цей, — бо в ньому динаміка і життя, саме це є вдало зловленим моментом, як на мене:

Випадкові кадри

Про конкуренцію

— Так само, як і в інших сферах діяльності, конкуренція є і буде завжди. Намагаюсь не виживати, а насолоджуватись сьогоднішнім днем. Звичайно, це заробіток нестабільний, і нові фотографи з’являються, — та, як кажуть, на кожний товар є свій покупець.

Найкраще працює реклама «сарафанного радіо». Знайомі, друзі чи задоволені замовники роблять певну репутацію. Створюється такий собі ланцюжок постійних клієнтів, адже люди люблять перевірене, випробуване, тому частіше надають перевагу тому, що вже знають або чули чи бачили. Я поки користуюсь тільки цим способом реклами.

Постійно намагаюся тримати себе в тонусі, знімати те, що подобається і демонструвати ці світлини. Певно, важливо аби про тебе не забували, важливо постійно давати про себе знати, у тих самих соцмережах хоча би. Часом знімаю безкоштовно, — але виключно те, що цікаво мені, задля задоволення, задля свого портфоліо та власного розвитку. А нові фотографи, ну нехай з’являються: можливо, якість фотопослуг зростатиме, адже конкуренція пробуджує бажання бути кращим.

Про подальші плани

— Наразі я бачу себе виключно в фотографії чи біля неї. Певно, так, це — справа мого життя. Кожного дня уявляю, що ж робитиму через років 30, коли камеру тримати стане важче (сміється). Не можу назвати конкретні цілі та ідеї, тому що, наразі чітко їх не спланувала. Але можу сказати, що хотілось би зробити свою діяльність не тільки творчою і приємною, а ще аби вона стала корисною в більш глобальному сенсі. Фотографія – це чудовий інструмент впливу, тільки треба знайти правильні важелі, а я ще знаходжусь у пошуках.

Про вплив технологій та можливу «смерть» фотомистецтва

— Архів людської пам’яті не гумовий: має бути щось, що відтворить картинку пережитих спогадів чи важливих подій. Людина без минулого не має майбутнього, так кажуть, а фотографія – це зловлений момент минулого. Для когось — сумний момент, для когось — веселий, важливий чи випадковий, значний чи абсолютно байдужий, та це пережитий момент, він був і лишився.

Інколи у старій фотографії можна знайти відповідь на важливі питання сьогодення, а інколи можна виявити брехню чи фальш, та завжди вивчати її чи розглядати цікаво. Тому фотографія вічна.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: