Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Один день із незвичною пекарнею Good Bread From Good People

Odyn deń iz nezvyčnoju pekarneju Good Bread From Good People

Ми побували у соціальній пекарні Good Bread From Good People. Тут працюють люди з інтелектуальною інвалідністю. Ви мали би чути про них, адже про цей заклад свої сюжети зняли майже всі телеканали України. Ми тут, аби поговорити з засновником пекарні Владиславом Малащенком про особливості соціального підприємства та показати один день з життя пекарні — таке нетелевізійне, добре, справжнє життя особливих пекарів, повне своїх проблем, діалогів, атмосфери і простих радощів
My pobuvaly u sociaľnij pekarni Good Bread From Good People. Tut pracjujuť ljudy z intelektuaľnoju invalidnistju. Vy maly by čuty pro nyh, adže pro cej zaklad svoї sjužety znjaly majže vsi telekanaly Ukraїny. My tut, aby pogovoryty z zasnovnykom pekarni Vladyslavom Malaščenkom pro osoblyvosti sociaľnogo pidpryjemstva ta pokazaty odyn deń z žyttja pekarni — take netelevizijne, dobre, spravžnje žyttja osoblyvyh pekariv, povne svoїh problem, dialogiv, atmosfery i prostyh radoščiv
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Головний пекар Оксана розпочинає працювати зрання — о восьмій ранку вона вже хазяйнує на кухні. О 9-й команда пекарні збирається у повному складі і працює до 15-ї. Під час обіднього чаювання вона зморено сідає. Питаю: – І це ви кожного дня їм так пояснюєте?. – Я вже звикла: справа хтось банановий кекс робить, зліва – імбирний, і я їм по черзі кажу, що треба робити. На кухні нас –  4-5 осіб. І багато з них, як то кажуть, ні бум-бум, хоча деякі з них мають кулінарну освіту. Диплом є, підтвердження, що закінчив… Хто ж у нас таку освіту дає? – Відчуваєте мотивацію продовжувати вашу справу?. – Ще не згоріла, але втомлююся, це правда. Розумієте, вони ж специфічні у роботі,  через годину-півтори потрібен відпочинок. Але ж клієнтів багацько, процес має йти. Тому я приходжу о 8:00 з сином, він теж тут працює. О 9-й підходить Женька і підхоплює наш ритм. Ці двоє працюють тут з дня заснування пекарні. Пізніше підходять хлопці, які недавно прийшли до нас — та ті, у кого ще не дуже виходить. Вхідні двері до пекарні відчиняє Вітя. — Привіт! Це наш кур’єр, — пояснює мені Оксана. — А яке замовлення ти везеш сьогодні на п’яту годину? Банановий? То почекай, Вітька, банан твій в печі. Сідай поки пити чайок, базікай з хлопцями, а хвилин через 40 спечеться твій банановий кекс. — А я вчора Орла і Решку дивився! — Клааас! А про яку країну? — Ріо-де-Жанейро! Це в Бразилії – каже Вітя з почуттям гордості. — Вааау, моя ти ластівка. Сподобалося тобі? — Ага. Я там бачив красиві гори, океан красивий, басейн красивий і хостел гарний... Після чаювання в компанії команди Хорошого хліба я сідаю ближче до Оксани, аби послухати її:. –  Вони — як діти, як частинка самого себе, адже я так звикла до них. Я їх взагалі не вважаю колегами, вони мені як близькі люди. Іноді наші хлопці приходять до мене пошептатися, аби поділитися своєю таємницею, коли у нас чаювання. Ми завжди цікавимося, як пройшли вихідні, що їх хвилює і що цікавить, іноді й поради просять. Я відчуваю, що ми беремо участь в їхньому розвитку, тому що я кожен день бачу, як вони самостверджуються і відчувають себе потрібними іншим людям. А ви уявляєте, яке у них було окрилене почуття, коли ми з Сергієм і з Кирилом робили благодійні мафіни і кекси для онкохворих і в будинок престарілих? Вони були настільки переповнені емоціями, бо змогли принести в цей світ добро. У мого сина дві доби час від часу з’являлися на очах скупі чоловічі сльози. 01/ 05 Випікання хліба — Коли Влад їх рекламує в Facebook, розповідаючи нашим клієнтам, що це — Вітя, а це — Сергій, то хлопці потім гортають телефони тремтячими від хвилювання ручками і хваляться між собою: Клас, а про мене тут написали. Ця ініціатива важлива для них, бо, окрім трудотерапії, вони тут спілкуються. У мого сина, як і у інших хлопців, серед людей з інтелектом немає друзів. Точніше, контакт з іншими людьми встановлюється, адже візуально по ньому не скажеш про стан здоров’я. І до певного моменту люди сприймають його. Колись він подружився з хлопцями, влітку грали разом у дворі в футбол. Все було добре до того моменту, поки вони не почали розмовляти. Це був перший негативний досвід в житті мого сина. Тоді вони сказали йому: Ти класний хлопець, але ми не хочемо з тобою спілкуватися. Він прийшов додому, очі як п’ять копійок: Мамо, як вони могли?! І коли вони тут збираються, тут розкривається кожен з них і відкривається їхній маленький світ: чаювання, дружні почуття, співпереживання. Звичайно, мені хотілося би, щоб вони спілкувалися більше і з людьми з нормою, але суспільство поки їх, на жаль, не завжди сприймає такими, які вони є. Сім’я — це, звісно, добре, але батьки ж не вічні. Тому особливі люди, найчастіше, залишаються самотніми. Я вважаю, що такі соціальні підприємства — гарний початок для особливих людей, адже тут вони стають потрібними один одному. У нас Віталька є, у якого аутистичні порушення. І у нього, як і у інших хлопців, є свої фішки. Наприклад, він раніше боявся викинути щось в смітник. І розбити яйце йому теж було страшно, він аж кривився. Зараз у нього вже краще виходить, тільки от поки що він боїться, коли зливається вода в раковині. Але в принципі наші хлопці — молодці. Вони вчаться, хоч це і тривалий процес – потрібен рік-два. І так повинно бути в будь-якому підприємстві, куди особливі хлопці захочуть піти працювати: має бути супроводжуюча людина. Оксана показує кухню: — Це я придумала все підписувати, щоб хлопці розуміли, як все має бути складено, бо їм іноді складно орієнтуватися. 01/ 03 Підписи для орієнтування До кімнати заходить Влад Малащенко, він – 21-річний засновник та керівник Good Bread From Good People. Мені кортить дізнатися, як організована робота у пекарні, які були труднощі і що він зробив для того, аби сюжет про його бізнес зняли майже всі телеканали України. Чим займався до пекарні. – Ідея з’явилася, коли я вчився на лікувального педагога. Я багато працював з дітьми, але більше хотілося з дорослими. Саме працюючи з особливими людьми, я зрозумів, що їм потрібна допомога. Згодом я пішов вчитися до Startup Ukraine з метою відкрити свій ресторан, де я би працевлаштував особливих людей. Але ідея з рестораном виявилася надто дорогою, тому я знайшов кошти на пекарню. Як працює механізм зсередини. – Минуло 4 місяці з дня відкриття — і сьогодні я дивлюся на Good Bread радше як на бізнес, аніж як на соціальне підприємство. Сьогодні процеси закупівлі, виготовлення, продажу і доставки продукції систематизовані, тому я вже не втручаюся в роботу, як раніше. По суті, ми працюємо, як звичайна пекарня, якщо не зважати на її соціальну складову. У вересні 2017-го ми відкрилися і тоді займалися організаційними моментами: шукали робітників і купували обладнання. Тоді пекарем на кухні був я сам: тестував усі рецепти, і вигадував, як робити рецепти кращими. Вже у жовтні ми отримали перший результат: 1000% з продажу. Іноді бували дні, коли потрібно було зробити 40 або 50 кексів. Тоді ми приходили в пекарню о 4-ій ранку, аби встигнути приготувати всі замовлення. От сьогодні ми відправили  замовлення на 10 кексів, та це замало. Кожен день нам потрібно продавати мінімум 20 кексів, щоб окуповуватися. Собівартість життя тут — близько 3 тис гривень на день, тому нам потрібно їх заробляти. Зараз думаємо над оформленням замовлень B2B (бізнес для бізнесу — ред.), бо такі замовлення великі і систематичні. Для цього створили відділ продажів. Влад Малащенко Про пошук працівників. – Склад людей змінювався декілька разів, і ось через 4 місяці можна сказати, що наша команда нарешті сформувалася. Перших хлопців ми знайшли завдяки реабілітаційному центру Джерело, а деяких ми знайшли просто завдяки дзвінкам їх батьків, які просять, щоби їхніх дітей працевлаштували. Можна сказати, що це – трудотерапія, бо хлопці прекрасно проводять тут час. З усієї команди тільки двоє мало досвід роботи або корочку з коледжу: обидва пропрацювали в суші-барі тиждень. Тому новачки вчилися пекти просто тут. Наприклад, близнюки Рома і Руслан прийшли до нас працювати, не вміючи випікати кекси. Ми не розбирали з ними рецептуру кожного кексу і не вивчали теорію пекарства. Відразу пішли на кухню і там почали працювати. Оксана ними керувала: неси борошно, насип, змішуй. Про перші результати. –  Дуже багато людей на нас рівняється і надихається Хорошим Хлібом, створюючи свої подібні бізнеси. Вони часто телефонують та консультуються. Я відчуваю, що ми стали впізнаваним брендом і навіть можна сказати, що ми – дизайнери в сфері соціального підприємництва. А коли я виступаю як спікер, я питаю, хто знає про мою пекарню — і половина зали підіймає руки. І так відбувається у всіх куточках країни. Ми також стали HR-брендом, отримали премію Studway. Крім цього, я вважаю, що наша пекарня — це перше подібне соціальне підприємство в Україні саме в тому напрямку, в якому ми працюємо. – Що ти зробив для такої уваги медіа?. — Чесно кажучи, я нічого не робив для того, аби журналісти дізналися про нас. Більш того: я навіть не знаю, як вони знайшли нас. Напевно, вся справа в рекламі, яку ми запустили на Facebook — звідти перші журналісти і прийшли. За 4 місяці нас відвідали майже всі телеканали України. І коли я їх питаю, де ви взяли мій телефон, журналісти відповідають: Колеги дали. – Що в асортименті?. – У нас є три основні позиції: гарбузове і бананове варення, шоколадні та ванільні мафіни і 8 видів кексів (банановий, грушевий, апельсиново-гарбузовий, лимонний, гарбузово-морквяний, фініковий, морквяний, гарбузово-морквяно-шоколадний). 01/ 03 Морквяний кекс – Як, на твою думку, варто називати особливих людей і як з ними спілкуватися?. Спілкуючись з особливими людьми, потрібно хотіти стати другом і хотіти допомогти. Не варто нав’язуватися, проявляти антипатію або симпатію. Найкраще перебувати в емпатійному спілкуванні. Взагалі, правильно вважається їх називати людьми з інтелектуальною інвалідністю. Але особисто для мене, називати їх особливими — це краще, ніж називати інвалідом або акцентуватися на інвалідності. Я сприймаю їх саме як особливих. На мене всі зляться за те, що я так їх називаю. Я вважаю цих людей більше вчителями, ніж якимось нижчим соціальним прошарком. Вони повинні стояти як мінімум на одному рівні з іншими людьми, а то і вище, ніж люди з нормою. Як на мене, люди з особливостями набагато приємніші в спілкуванні. Про труднощі. – Коли ми відкрилися, я почав сумніватися: а чи треба це робити далі? Тут відбувався такий жах: всі звільнилися, і я залишився один. Хтось хотів більше грошей, комусь не подобалося витирати підлогу. У той момент у навіть думав закритися, бо мені здавалося, що пекарня потрібна тільки мені. Весь грудень я прокидався з думкою, що потрібно вже продавати цю пекарню або закривати, тому що я відчував себе дуже втомленим від неї. Тут вигоряють дуже швидко: місяць і все. Тебе немає. Потім я взяв себе в руки — і наша історія продовжилася. – А що далі?. По Україні вже є франчайзі в декількох містах. Вже з’явилися зацікавлені люди навіть за кордоном – от в Ізраїлі, наприклад, люди вже хочуть продовжувати справу Good Bread From Good People. Ми також готуємося до відкриття наступних проектів. Незабаром відкриємо кав’ярню, куди перевеземо пекарню. Згодом, можливо, буде і ресторан — зараз займаємося пошуком грошей. Замовити хліб у Хороших Людей можна за посиланням

Головний пекар Оксана розпочинає працювати зрання — о восьмій ранку вона вже хазяйнує на кухні. О 9-й команда пекарні збирається у повному складі і працює до 15-ї. Під час обіднього чаювання вона зморено сідає. Питаю:

– І це ви кожного дня їм так пояснюєте?

– Я вже звикла: справа хтось банановий кекс робить, зліва – імбирний, і я їм по черзі кажу, що треба робити. На кухні нас –  4-5 осіб. І багато з них, як то кажуть, «ні бум-бум», хоча деякі з них мають кулінарну освіту. Диплом є, підтвердження, що закінчив… Хто ж у нас таку освіту дає?

– Відчуваєте мотивацію продовжувати вашу справу?

– Ще не «згоріла», але втомлююся, це правда. Розумієте, вони ж специфічні у роботі,  через годину-півтори потрібен відпочинок. Але ж клієнтів багацько, процес має йти. Тому я приходжу о 8:00 з сином, він теж тут працює.

О 9-й підходить Женька і підхоплює наш ритм. Ці двоє працюють тут з дня заснування пекарні. Пізніше підходять хлопці, які недавно прийшли до нас — та ті, у кого ще не дуже виходить.

Вхідні двері до пекарні відчиняє Вітя.

— Привіт! Це наш кур’єр, — пояснює мені Оксана. — А яке замовлення ти везеш сьогодні на п’яту годину? Банановий? То почекай, Вітька, банан твій в печі. Сідай поки пити чайок, базікай з хлопцями, а хвилин через 40 спечеться твій банановий кекс.

— А я вчора «Орла і Решку» дивився! — Клааас! А про яку країну? — Ріо-де-Жанейро! Це в Бразилії – каже Вітя з почуттям гордості. — Вааау, моя ти ластівка. Сподобалося тобі? — Ага. Я там бачив красиві гори, океан красивий, басейн красивий і хостел гарний...

Після чаювання в компанії команди Хорошого хліба я сідаю ближче до Оксани, аби послухати її:

–  Вони — як діти, як частинка самого себе, адже я так звикла до них. Я їх взагалі не вважаю колегами, вони мені як близькі люди. Іноді наші хлопці приходять до мене пошептатися, аби поділитися своєю таємницею, коли у нас чаювання. Ми завжди цікавимося, як пройшли вихідні, що їх хвилює і що цікавить, іноді й поради просять. Я відчуваю, що ми беремо участь в їхньому розвитку, тому що я кожен день бачу, як вони самостверджуються і відчувають себе потрібними іншим людям.

А ви уявляєте, яке у них було окрилене почуття, коли ми з Сергієм і з Кирилом робили благодійні мафіни і кекси для онкохворих і в будинок престарілих? Вони були настільки переповнені емоціями, бо змогли принести в цей світ добро. У мого сина дві доби час від часу з’являлися на очах скупі чоловічі сльози.

01/ 05
За роботою

— Коли Влад їх рекламує в Facebook, розповідаючи нашим клієнтам, що це — Вітя, а це — Сергій, то хлопці потім гортають телефони тремтячими від хвилювання ручками і хваляться між собою: «Клас, а про мене тут написали».

Ця ініціатива важлива для них, бо, окрім трудотерапії, вони тут спілкуються. У мого сина, як і у інших хлопців, серед людей з інтелектом немає друзів. Точніше, контакт з іншими людьми встановлюється, адже візуально по ньому не скажеш про стан здоров’я. І до певного моменту люди сприймають його. Колись він подружився з хлопцями, влітку грали разом у дворі в футбол. Все було добре до того моменту, поки вони не почали розмовляти. Це був перший негативний досвід в житті мого сина. Тоді вони сказали йому: «Ти класний хлопець, але ми не хочемо з тобою спілкуватися». Він прийшов додому, очі як п’ять копійок: «Мамо, як вони могли?!»

І коли вони тут збираються, тут розкривається кожен з них і відкривається їхній маленький світ: чаювання, дружні почуття, співпереживання.

Звичайно, мені хотілося би, щоб вони спілкувалися більше і з людьми з нормою, але суспільство поки їх, на жаль, не завжди сприймає такими, які вони є. Сім’я — це, звісно, добре, але батьки ж не вічні. Тому особливі люди, найчастіше, залишаються самотніми. Я вважаю, що такі соціальні підприємства — гарний початок для особливих людей, адже тут вони стають потрібними один одному.

good-bread-from-good-people

У нас Віталька є, у якого аутистичні порушення. І у нього, як і у інших хлопців, є свої «фішки». Наприклад, він раніше боявся викинути щось в смітник. І розбити яйце йому теж було страшно, він аж кривився. Зараз у нього вже краще виходить, тільки от поки що він боїться, коли зливається вода в раковині.

Але в принципі наші хлопці — молодці. Вони вчаться, хоч це і тривалий процес – потрібен рік-два. І так повинно бути в будь-якому підприємстві, куди особливі хлопці захочуть піти працювати: має бути супроводжуюча людина.

Оксана показує кухню:

— Це я придумала все підписувати, щоб хлопці розуміли, як все має бути складено, бо їм іноді складно орієнтуватися.

01/ 03
Підписи для орієнтування

До кімнати заходить Влад Малащенко, він – 21-річний засновник та керівник Good Bread From Good People. Мені кортить дізнатися, як організована робота у пекарні, які були труднощі і що він зробив для того, аби сюжет про його бізнес зняли майже всі телеканали України.

Чим займався до пекарні

– Ідея з’явилася, коли я вчився на лікувального педагога. Я багато працював з дітьми, але більше хотілося з дорослими. Саме працюючи з особливими людьми, я зрозумів, що їм потрібна допомога. Згодом я пішов вчитися до Startup Ukraine з метою відкрити свій ресторан, де я би працевлаштував особливих людей. Але ідея з рестораном виявилася надто дорогою, тому я знайшов кошти на пекарню.

Як працює механізм зсередини

– Минуло 4 місяці з дня відкриття — і сьогодні я дивлюся на Good Bread радше як на бізнес, аніж як на соціальне підприємство. Сьогодні процеси закупівлі, виготовлення, продажу і доставки продукції систематизовані, тому я вже не втручаюся в роботу, як раніше. По суті, ми працюємо, як звичайна пекарня, якщо не зважати на її соціальну складову.

У вересні 2017-го ми відкрилися і тоді займалися організаційними моментами: шукали робітників і купували обладнання. Тоді пекарем на кухні був я сам: тестував усі рецепти, і вигадував, як робити рецепти кращими. Вже у жовтні ми отримали перший результат: 1000% з продажу.

Іноді бували дні, коли потрібно було зробити 40 або 50 кексів. Тоді ми приходили в пекарню о 4-ій ранку, аби встигнути приготувати всі замовлення. От сьогодні ми відправили  замовлення на 10 кексів, та це замало. Кожен день нам потрібно продавати мінімум 20 кексів, щоб окуповуватися. Собівартість життя тут — близько 3 тис гривень на день, тому нам потрібно їх заробляти. Зараз думаємо над оформленням замовлень B2B (бізнес для бізнесу — ред.), бо такі замовлення великі і систематичні. Для цього створили відділ продажів.

Влад Малащенко

Про пошук працівників

– Склад людей змінювався декілька разів, і ось через 4 місяці можна сказати, що наша команда нарешті сформувалася. Перших хлопців ми знайшли завдяки реабілітаційному центру «Джерело», а деяких ми знайшли просто завдяки дзвінкам їх батьків, які просять, щоби їхніх дітей працевлаштували.

Можна сказати, що це – трудотерапія, бо хлопці прекрасно проводять тут час. З усієї команди тільки двоє мало досвід роботи або «корочку» з коледжу: обидва пропрацювали в суші-барі тиждень. Тому новачки вчилися пекти просто тут. Наприклад, близнюки Рома і Руслан прийшли до нас працювати, не вміючи випікати кекси. Ми не розбирали з ними рецептуру кожного кексу і не вивчали теорію пекарства. Відразу пішли на кухню і там почали працювати. Оксана ними керувала: неси борошно, насип, змішуй.

Про перші результати

–  Дуже багато людей на нас рівняється і надихається Хорошим Хлібом, створюючи свої подібні бізнеси. Вони часто телефонують та консультуються.

Я відчуваю, що ми стали впізнаваним брендом і навіть можна сказати, що ми – дизайнери в сфері соціального підприємництва.

А коли я виступаю як спікер, я питаю, хто знає про мою пекарню — і половина зали підіймає руки. І так відбувається у всіх куточках країни. Ми також стали HR-брендом, отримали премію Studway. Крім цього, я вважаю, що наша пекарня — це перше подібне соціальне підприємство в Україні саме в тому напрямку, в якому ми працюємо.

– Що ти зробив для такої уваги медіа?

— Чесно кажучи, я нічого не робив для того, аби журналісти дізналися про нас. Більш того: я навіть не знаю, як вони знайшли нас. Напевно, вся справа в рекламі, яку ми запустили на Facebook — звідти перші журналісти і прийшли. За 4 місяці нас відвідали майже всі телеканали України. І коли я їх питаю, де ви взяли мій телефон, журналісти відповідають: «Колеги дали».

– Що в асортименті?

– У нас є три основні позиції: гарбузове і бананове варення, шоколадні та ванільні мафіни і 8 видів кексів (банановий, грушевий, апельсиново-гарбузовий, лимонний, гарбузово-морквяний, фініковий, морквяний, гарбузово-морквяно-шоколадний).

01/ 03
Морквяний кекс

– Як, на твою думку, варто називати «особливих людей» і як з ними спілкуватися?

Спілкуючись з особливими людьми, потрібно хотіти стати другом і хотіти допомогти. Не варто нав’язуватися, проявляти антипатію або симпатію. Найкраще перебувати в емпатійному спілкуванні.

Взагалі, правильно вважається їх називати «людьми з інтелектуальною інвалідністю». Але особисто для мене, називати їх «особливими» — це краще, ніж називати «інвалідом» або акцентуватися на «інвалідності». Я сприймаю їх саме як особливих. На мене всі зляться за те, що я так їх називаю.

Я вважаю цих людей більше вчителями, ніж якимось нижчим соціальним прошарком. Вони повинні стояти як мінімум на одному рівні з іншими людьми, а то і вище, ніж люди з нормою. Як на мене, люди з особливостями набагато приємніші в спілкуванні.

Про труднощі

– Коли ми відкрилися, я почав сумніватися: а чи треба це робити далі? Тут відбувався такий жах: всі звільнилися, і я залишився один. Хтось хотів більше грошей, комусь не подобалося витирати підлогу. У той момент у навіть думав закритися, бо мені здавалося, що пекарня потрібна тільки мені. Весь грудень я прокидався з думкою, що потрібно вже продавати цю пекарню або закривати, тому що я відчував себе дуже втомленим від неї. Тут вигоряють дуже швидко: місяць і все. Тебе немає. Потім я взяв себе в руки — і наша історія продовжилася.

– А що далі?

По Україні вже є франчайзі в декількох містах. Вже з’явилися зацікавлені люди навіть за кордоном – от в Ізраїлі, наприклад, люди вже хочуть продовжувати справу Good Bread From Good People. Ми також готуємося до відкриття наступних проектів. Незабаром відкриємо кав’ярню, куди перевеземо пекарню. Згодом, можливо, буде і ресторан — зараз займаємося пошуком грошей.

Замовити хліб у Хороших Людей можна за посиланням

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: