Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Перспективи та перешкоди цифрової економіки в Україні

Perspektyvy ta pereškody cyfrovoї ekonomiky v Ukraїni

Українські айтішники входять в п’ятірку найкращих спеціалістів галузі в світі, українські IT-компанії справедливо асоціюються з міжнародним простором інновацій. Водночас в Україні існує ряд фундаментальних стоперів: нерозвинена інфраструктура та загальний синдром «застарілих технологій». Що робити далі?
Ukraїnśki ajtišnyky vhodjať v p’jatirku najkraščyh specialistiv galuzi v sviti, ukraїnśki IT-kompaniї spravedlyvo asocijujuťsja z mižnarodnym prostorom innovacij. Vodnočas v Ukraїni isnuje rjad fundamentaľnyh stoperiv: nerozvynena infrastruktura ta zagaľnyj syndrom «zastarilyh tehnologij». Ščo robyty dali?
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  До проблем додамо до цього масове віртуальне піратство й низьку технологічну освіченість серед населення — і отримаємо трохи невтішний прогноз. Ефективність впровадження рішень на кшталт e-governance чи повноцінного 4G поки залишається на папері. Отже, постає слушне питання — які в нас перспективи? Дайджест діджитилізації: заяви, угоди та спільні плани. У середині січня 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив цифрову стратегію на найближчі роки. Відтак український медійний простір сколихнули матеріали про цифрову економіку, електронний бізнес та перспективи впровадження віртуальних технологій. Але оминають увагою той факт, що ухвалі Кабміну передувала низка подій, знакових для розвитку цифрової економіки в Європі та в Україні зокрема. Ось короткий календар подій діджитилізації: 29 вересня 2017 року відбувся Цифровий саміт у Талліні (Естонія), де очільники найвпливовіших держав Європи обговорили перспективи співпраці у питанні діджитилізації європейського економічного та політичного простору. 19-20 жовтня 2017 року: Європейська Рада визнала пріоритетними розробку стратегії спільного цифрового ринку, зміцнення кібербезпеки, створення ефективної системи оподаткування цифрових компаній, усунення плати за роумінг. У листопаді 2017 року на Брюсельському саміті Східного партнерства Президент України Петро Порошенко вкотре підтвердив європейські прагнення України, оголосивши про наміри поступової інтеграції в цифровий ринок ЄС. Результатом саміту стала спільна декларація, де погодилися співпрацювати для поширення переваг Цифрового єдиного ринку на партнерські країни. Після саміту голова Європейської Ради Дональд Туск назвав кібератаки та гібридну війну головними проблемами країн Східного партнерства, отже, Україні належить розвивати цифрову економіку й IT-технології. І нарешті на початку 2018-го Кабмін схвалив Стратегію розвитку цифрової економіки України до 2020 року і затвердив план заходів для реалізації цієї ініціативи. Усі ці події: декларації про наміри, заяви, угоди задають політичний тренд на найближчі десятки років. І, що важливо, Україна прагне брати в цих процесах активну участь. Так що ж таке цифрова економіка? Трохи теорії: цифрова економіка та як вона пов’язана з пересічним споживачем?. Поняття“digital economy належить бізнес-аналітику Дону Тапскоту. Ще наприкінці ХХ століття він у доступній формі намагався пояснити підприємцям, як пов’язані кардинальні зміни в світі технологій зі змінами в бізнесі. На  численних прикладах він демонструє, як пара технології та бізнес поступово трансформуватиметься в технологічний бізнес. Звернімо увагу на визначення, що дає Тапскот: Цифрова економіка — це економічна діяльність, яка, на відміну від традиційної економіки, визначається мережевою свідомістю (networked intelligence) та залежністю від віртуальних технологій. Можна перефразувати це визначення ще простіше: цифрова економіка — це економіка віртуальних світів. У світлі загрозливих заяв Ілона Маска та Стівена Хокінґа щодо живих технологій ідея технологічної свідомості звучить обнадійливо, місцями навіть доволі гуманістично. Спробуємо розібратися чому. Масовий доступ до інтернету змінив механізми ведення бізнесу. Комунікація між підприємцем та споживачем пришвидшилася в рази, а розширення можливостей для вибору в мережі передало владу (цей вибір) в руки покупця. Бізнес орієнтується на людину і враховує її навіть найменш помітні інтереси (для прикладу, декоративні контактні лінзи для котів чи замінник м’яса для канібалів). Звісно ж, тут існує значна вигода для виробника послуг та товарів. Часто можна почути замість цифрова економіка — економіка на вимогу (on-demand economy). Навряд би вам вистачило сили просидіти весь день у магазині, обираючи собі мобільний телефон. А от перед комп’ютером це можна робити тижнями. Запорука успіху — розвиток цифрової інфраструктури. Запровадження цифрової економіки в Україні фактично звужується до розвитку комунікаційних та інформаційних мереж. Це не стане для когось новиною — цифрова інфраструктура в Україні зовсім нерозвинена. Про це свідчать цифри — за даними ресурсу Speedtest.net позиції України в світі за показниками якості Інтернет-з’єднання неймовірно низькі: 114 місце за якістю мобільного інтернету та 45-те — за якістю широкосмугового інтернету. Читайте також: Розумний дім у школі — інноваційний освітній заклад збудують на Осокорках Цифрова економіка — це також цифровий ринок. Якщо українські IT-компанії можуть дозволити собі найсучасніше обладнання, то малий та середній бізнес, потенційні покупці їх товарів та послуг в Україні, обмежені як у техніці, так і у фінансах. Це стосується й середньостатистичного споживача, якому, з тих же причин, не доступні сучасні цифрові блага (наприклад, розумне житло, автоматизовані пересувні магазини чи навіть найпримітивніші каси самообслуговування). Тут діє проста формула: більше доступної функціональності товарів та послуг — більший оборот грошей, більше робочих місць. Але технологічна затримка, якби сумнівно це не звучало, є наразі нашим економічним козирем. Складна геополітична ситуація і, як наслідок, ослаблена економіка вимагає масштабних рішень — діджитилізація може стати причиною економічного стрибка. Кабмін прогнозує зростання ВВП на 5% у результаті вдалих цифрових реформ. І, погляньмо правді у вічі, у нас немає вибору — цифрова інфраструктура буде розвиватися в будь-якому разі, з підтримки держави або за сукупністю локальних бізнес-ініціатив. Поступовий перехід на електронний облік й електронне управління, долучення до міжнародного онлайн-бізнесу — це не вибір, а необхідність. Якщо хтось каже, що це неможливо зробити за 5 чи 10 років — погляньте на Естонію, яка  низкою послідовних законодавчих рішень буквально за десять років стала однією з найбільш успішних країн Європи в галузі цифрових технологій. Деякі технологічні рішення сучасних українських реформаторів. Віддамо належне деяким сучасним реформам (скоріше навіть реформаторам) в Україні. Нещодавно прийнята медична реформа містить в собі заклик до розвитку телемедицини в регіонах, недосяжних для оперативного доступу (здебільшого йде мова про сільську місцевість). У світі, де доступ до мобільного зв’язку випереджає доступ до електроенергії та води, телемедицина — це ініціатива, яка може й має відновити місток між пацієнтом і лікарем. Для містян, які також не розніжені технологічними рішеннями, нарешті доступні опції надсилання результатів аналізів чи консультацій з лікарем через Viber чи Gmail: більше не потрібно годинами сидіти в черзі заради кількох хвилин у медичному кабінеті. Найбільші зміни стосуються сфери освіти. Проект Prometheus Івана Примаченка та Олексія Молчановського — яскравий приклад того, як за умови розумного управління лише за кілька років можна створити потужну й незалежну від держави платформу систематичної просвіти громадян. Діджиталізація процесу навчання відбувається чи не найшвидше (окрім, звичайно, бізнесу): масові онлайн-курси, вебінари, онлайн-конференції та інтернет-тестування — всі ці формати вже стали невід’ємною частиною самовдосконалення українців. Ці приклади — лише кілька локальних рішень, що намагаються передчути тенденції майбутньої цифрової революції. Але основним тестом для нашої держави на шляху до успішного завтра буде запровадження системи електронного управління. Бо тотальна бюрократія і корупція — це основі вороги цифрової економіки, адже вони забирають не лише гроші, але й найбільш цінний ресурс сучасності — час.  

До проблем додамо до цього масове віртуальне піратство й низьку технологічну освіченість серед населення — і отримаємо трохи невтішний прогноз. Ефективність впровадження рішень на кшталт e-governance чи повноцінного 4G поки залишається на папері. Отже, постає слушне питання — які в нас перспективи?

Дайджест діджитилізації: заяви, угоди та спільні плани

У середині січня 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив «цифрову стратегію» на найближчі роки. Відтак український медійний простір сколихнули матеріали про цифрову економіку, електронний бізнес та перспективи впровадження віртуальних технологій. Але оминають увагою той факт, що ухвалі Кабміну передувала низка подій, знакових для розвитку цифрової економіки в Європі та в Україні зокрема. Ось короткий календар подій діджитилізації:

  1. 29 вересня 2017 року відбувся Цифровий саміт у Талліні (Естонія), де очільники найвпливовіших держав Європи обговорили перспективи співпраці у питанні діджитилізації європейського економічного та політичного простору.
  2. 19-20 жовтня 2017 року: Європейська Рада визнала пріоритетними розробку стратегії спільного цифрового ринку, зміцнення кібербезпеки, створення ефективної системи оподаткування цифрових компаній, усунення плати за роумінг.
  3. У листопаді 2017 року на Брюсельському саміті «Східного партнерства» Президент України Петро Порошенко вкотре підтвердив європейські прагнення України, оголосивши про наміри поступової інтеграції в цифровий ринок ЄС. Результатом саміту стала спільна декларація, де погодилися співпрацювати «для поширення переваг Цифрового єдиного ринку на партнерські країни».
  4. Після саміту голова Європейської Ради Дональд Туск назвав кібератаки та гібридну війну головними проблемами країн Східного партнерства, отже, Україні належить розвивати цифрову економіку й IT-технології.
  5. І нарешті на початку 2018-го Кабмін схвалив Стратегію розвитку цифрової економіки України до 2020 року і затвердив план заходів для реалізації цієї ініціативи.

Усі ці події: декларації про наміри, заяви, угоди задають політичний тренд на найближчі десятки років. І, що важливо, Україна прагне брати в цих процесах активну участь. Так що ж таке цифрова економіка?

Трохи теорії: цифрова економіка та як вона пов’язана з пересічним споживачем?

Поняття“digital economy належить бізнес-аналітику Дону Тапскоту. Ще наприкінці ХХ століття він у доступній формі намагався пояснити підприємцям, як пов’язані кардинальні зміни в світі технологій зі змінами в бізнесі. На  численних прикладах він демонструє, як пара «технології та бізнес» поступово трансформуватиметься в технологічний бізнес.

Звернімо увагу на визначення, що дає Тапскот:

Цифрова економіка — це економічна діяльність, яка, на відміну від традиційної економіки, визначається мережевою свідомістю (networked intelligence) та залежністю від віртуальних технологій.

Можна перефразувати це визначення ще простіше: цифрова економіка — це економіка віртуальних світів. У світлі загрозливих заяв Ілона Маска та Стівена Хокінґа щодо «живих технологій» ідея технологічної свідомості звучить обнадійливо, місцями навіть доволі гуманістично. Спробуємо розібратися чому.

Масовий доступ до інтернету змінив механізми ведення бізнесу. Комунікація між підприємцем та споживачем пришвидшилася в рази, а розширення можливостей для вибору в мережі передало владу (цей вибір) в руки покупця. Бізнес орієнтується на людину і враховує її навіть найменш помітні інтереси (для прикладу, декоративні контактні лінзи для котів чи замінник м’яса для канібалів). Звісно ж, тут існує значна вигода для виробника послуг та товарів. Часто можна почути замість цифрова економіка економіка на вимогу (on-demand economy).

Навряд би вам вистачило сили просидіти весь день у магазині, обираючи собі мобільний телефон. А от перед комп’ютером це можна робити тижнями.

Запорука успіху — розвиток цифрової інфраструктури

Запровадження цифрової економіки в Україні фактично звужується до розвитку комунікаційних та інформаційних мереж. Це не стане для когось новиною — цифрова інфраструктура в Україні зовсім нерозвинена. Про це свідчать цифри — за даними ресурсу Speedtest.net позиції України в світі за показниками якості Інтернет-з’єднання неймовірно низькі: 114 місце за якістю мобільного інтернету та 45-те — за якістю широкосмугового інтернету.

Читайте також: «Розумний дім» у школі — інноваційний освітній заклад збудують на Осокорках

Цифрова економіка — це також цифровий ринок. Якщо українські IT-компанії можуть дозволити собі найсучасніше обладнання, то малий та середній бізнес, потенційні покупці їх товарів та послуг в Україні, обмежені як у техніці, так і у фінансах. Це стосується й середньостатистичного споживача, якому, з тих же причин, не доступні сучасні цифрові блага (наприклад, «розумне житло», автоматизовані пересувні магазини чи навіть найпримітивніші каси самообслуговування). Тут діє проста формула: більше доступної функціональності товарів та послуг — більший оборот грошей, більше робочих місць.

Але технологічна затримка, якби сумнівно це не звучало, є наразі нашим економічним козирем. Складна геополітична ситуація і, як наслідок, ослаблена економіка вимагає масштабних рішень — діджитилізація може стати причиною економічного стрибка. Кабмін прогнозує зростання ВВП на 5% у результаті вдалих цифрових реформ. І, погляньмо правді у вічі, у нас немає вибору — цифрова інфраструктура буде розвиватися в будь-якому разі, з підтримки держави або за сукупністю локальних бізнес-ініціатив. Поступовий перехід на електронний облік й електронне управління, долучення до міжнародного онлайн-бізнесу — це не вибір, а необхідність. Якщо хтось каже, що це неможливо зробити за 5 чи 10 років — погляньте на Естонію, яка  низкою послідовних законодавчих рішень буквально за десять років стала однією з найбільш успішних країн Європи в галузі цифрових технологій.

Деякі технологічні рішення сучасних українських реформаторів

Віддамо належне деяким сучасним реформам (скоріше навіть реформаторам) в Україні. Нещодавно прийнята медична реформа містить в собі заклик до розвитку телемедицини в регіонах, недосяжних для оперативного доступу (здебільшого йде мова про сільську місцевість). У світі, де доступ до мобільного зв’язку випереджає доступ до електроенергії та води, телемедицина — це ініціатива, яка може й має відновити місток між пацієнтом і лікарем.

Для містян, які також не розніжені технологічними рішеннями, нарешті доступні опції надсилання результатів аналізів чи консультацій з лікарем через Viber чи Gmail: більше не потрібно годинами сидіти в черзі заради кількох хвилин у медичному кабінеті.

Найбільші зміни стосуються сфери освіти. Проект Prometheus Івана Примаченка та Олексія Молчановського — яскравий приклад того, як за умови розумного управління лише за кілька років можна створити потужну й незалежну від держави платформу систематичної просвіти громадян. Діджиталізація процесу навчання відбувається чи не найшвидше (окрім, звичайно, бізнесу): масові онлайн-курси, вебінари, онлайн-конференції та інтернет-тестування — всі ці формати вже стали невід’ємною частиною самовдосконалення українців.

Ці приклади — лише кілька локальних рішень, що намагаються передчути тенденції майбутньої цифрової революції. Але основним тестом для нашої держави на шляху до успішного завтра буде запровадження системи електронного управління. Бо тотальна бюрократія і корупція — це основі вороги цифрової економіки, адже вони забирають не лише гроші, але й найбільш цінний ресурс сучасності час.

 

Олексій Щербатенко

Партнер із розвитку бізнесу SmartTender.biz

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: