Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Тетяна Трощинська, «Громадське радіо»: «Свобода слова — це благо для громадян»

Tetjana Troščynśka, «Gromadśke radio»: «Svoboda slova — ce blago dlja gromadjan»

В рамках проекту «Громадське радіо у твоєму місті» журналістки та радіоведучі Тетяна Трощинська та Ірина Славінська провели відкритий ефір у Вінниці. Вони говорили з представниками влади та громадськістю про все те, що хвилює решту людей в Україні. А ми, в свою чергу, розпитали про внутрішню кухню «Громадського радіо», роботу з репутацією та експертами
V ramkah proektu «Gromadśke radio u tvojemu misti» žurnalistky ta radioveduči Tetjana Troščynśka ta Iryna Slavinśka provely vidkrytyj efir u Vinnyci. Vony govoryly z predstavnykamy vlady ta gromadśkistju pro vse te, ščo hvyljuje reštu ljudej v Ukraїni. A my, v svoju čergu, rozpytaly pro vnutrišnju kuhnju «Gromadśkogo radio», robotu z reputacijeju ta ekspertamy
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Поїздка з ефірами по Україні Громадського радіо започаткована аби надати незаангажовану платформу для виступу місцевим активістам, владі та лідерам думок, а також пересічним слухачам. Про це та багато іншого ми дізналися у 30-хвилинному інтерв’ю з Тетяною Трощинською. Про проект Громадське радіо у твоєму місті. — Цей проект, на радість Громадського радіо, був підтриманий нашим американським донором. Він досить масштабний, тому що стосується кожного. Наразі ми можемо подорожувати цілий рік  містами України. Але почали апробувати даний проект ще без жодної донорської підтримки. Це була наша волонтерська робота.  Кілька перших виїзних (поза редакцією) ефірів провели в Києві. Стартував він взагалі унікально, оскільки ми просто хотіли спробувати, як це працювати у відкритому просторі, коли тут ходять люди, а вони мають можливість спостерігати за нами. Це був благодійний магазин Laska — наші партнери, котрі запропонували провести благодійний розпродаж речей ведучих Громадського радіо. Кошти від продажу йшли на спільнокошт. За участь, відповідно, там ніхто не отримував гроші, але кожен робив свій внесок у добру справу. Тоді приходили друзі Громадського радіо, які за різноманітні суми купували ці речі навіть не для того, щоби носити щось з гардеробу ведучих, а щоби допомогти. Це було надзвичайно цікаво, тому що ефір проходив просто в магазині, де за столом ми обладнали студію і куди постійно приходили відвідувачі. Ми їх не обмежували, вони просто бачили, що тут відбувається і тихо спостерігали. Ми зрозуміли, що це надзвичайно цікаво, тому що відбувається одночасно офлайн і онлайн подія. Також наші журналісти працювали під час Інвестиційного форуму у Києві, де обладнали своєрідну студію у виставковому центрі Парковий. А далі почали їздити містами. Вже був Краматорськ, Маріуполь, Харків, Вінниця, буде Херсон і Миколаїв і далі, далі, далі. По-перше ми сподіваємося, що це не лише нам потрібно заради якихось прагматичних абсолютно маркетингових речей, а й слухачам. Нам насправді важливо чим живуть міста і регіони. Тому що коли ти живеш у Києві і маєш Всеукраїнське охоплення, ми так чи інакше говоримо про проблеми інших регіонів. Дуже важливо просто їздити, бачити людей, говорити з місцевою владою, знайомитися, ставити запитання, отримувати відповіді. Це прекрасний поштовх для розвитку будь-якого медіа. Я вважаю, що написати щось про життя людей на основі маленького екрану, в якому ми сидимо 24 години, насправді не правильно. Ми розглядаємо цей проект не лише, як знайомство з Україною, а як відкриття якоїсь іншої України для другої частини нашої держави. Тому що ми взнаємо не лише про події з Києва, а Вінниця дізнається що робить Маріуполь, Маріуполь як живе Херсон і так далі, тому ця місія є для нас дуже важливою. Про питання, які Громадське радіо підіймає у виїзних ефірах. — Ми намагаємося, щоб обов’язково було представлено кілька секторів. Чому представники місцевої влади для нас важливі? Це не якісь ритуальні речі пов’язані з тим, хто до нас прийшов. Нам важливо, щоб місцеву владу чула вся Україна і мала можливість порівняти керівників з одного міста чи області з іншим керівником. Тому що це елементи маркетингу, можливо речей, до яких варто прагнути або ж ніколи не потрібно робити. Це можуть бути місцеві скандали, конфлікти або невирішені кризи. Ми намагаємося говорити про все. Дуже необхідний момент — спілкування з представниками громадських організацій, тому що для Громадського радіо важлива їхня видимість. Варто бачити і знати про те, що люди на місцях інколи роблять абсолютно фантастичні речі. Це мотивує інших і дозволяє отримати іншу точку зору. Перед тим, як ми їдемо, ми спілкуємося з колегами з місцевих медіа, намагаємося розпитати знайомих, щоби зібрати якусь інформацію. У Вінниці також ми мали зустріч з представниками Донецького університету, тому що тема внутрішньо переміщених осіб дуже актуальна для міста і всієї країни. Ми запитуємо, про що ви хотіли би розказати, тому що дуже багато інформації зі знаком +, а про проблеми говорять менше Про кризу журналістики в українських медіа. — Я працюю з такими питаннями і як тренерка, і як експерт, оскільки маю відповідне наукове звання. Думаю, що у нас є не криза експертів, а насправді криза журналістики. Вона почалася після того, коли стало зрозуміло, що так званим громадським журналістом може бути кожен небайдужий громадянин, у якого є мобільний телефон і доступ до соціальних мереж. І професійним журналістам насправді інколи навіть важко змагатися та наздоганяти їх. Це абсолютно реальні речі, на які ми повинні дивитися з широко розплющеними очима. Це не можна засуджувати, ні схвалювати. Читайте також: 10 сайтів, які стануть корисними для журналіста Певна журналістська криза, як я бачу, в тому, що на цю професію в Україні впливає власник медіа. Відтак журналістика не залишається достатньо незалежною професією. Так, в Києві є маса телеканалів, газет радіо, але це маленьке середовище де всі всіх знають. Інколи трапляється так, що ти знаєш людей, які вже працювали фактично скрізь і пішли на друге коло. Журналістська професія не стає першою і останньою пристанню. Багато колег розглядають професію як старт до тієї слави, яка приведе їх у політику або дасть поштовх працювати в серйозній сфері. Внаслідок цього ми отримуємо ситуацію, коли людина може дуже швидко зробити кар’єру, а потім розуміє, що їй не вистачає знань. А перед тобою 48 мільйонів і ти повинен щось розповідати! Інколи бракує розуміння, яких експертів ти запрошуєш. З іншого боку, політизація усіх сфер життя перетворила медіа в те, що ми вже навіть не розуміємо де факти, де маніпуляції, де починаються коментарі чи суб’єктивні думки. А брак критичного мислення спричиняє те, що пересічний громадянин не розуміє що йому говорили, хто говорить і навіщо. Про експертне середовище в Україні. — Експерти — це дуже важливо! На Громадському радіо ми завжди шукаємо експертів, які мають конкретне спрямування. Це ключовий момент! Якщо ми хочемо говорити про утеплення будинків, то шукаємо спеціаліста, а не умовного знавця з енергозбереження, який в принципі знає, що це дуже круто. Те саме стосується багатьох політологів. В мене є багато друзів, які поважають себе і свою професію. Для нас надзвичайно цінні експерти, які кажуть: Ви знаєте, я не прийду коментувати тему відносин Північної Кореї і Сполучених Штатів, тому що я експерт з Близького Сходу. Є, звісно, інші, які скажуть: Та я прийду і скажу вам про Північну Корею, і так само про утеплення будинків. Всі, хто працюють в медіа, мають бази даних з масою телефонів, і ти можеш ткнути пальцем в небо, тому що треба людину на ефір. Інколи ми журналісти, собі не зізнаємося, що ми шукаємо експертів близьких за духом, але варто запрошувати ту точку зору, з якою ми не згодні. Про роботу з репутацією. — Я у 2013 році захищала докторську дисертацію на тему Управління репутацією державної влади. І коли у 2010-му ми затверджували цю тему, то були величезні дискусії. На захисті у жовтні 2013-го вже ні у кого не виникало сумнівів стосовно того, що про репутацію, про довіру, про комунікацію варто говорити. Якщо ми говоримо про інструменти репутаційного менеджменту, варто зауважити що вони починаються з тих цінностей, які є в тобі. Часто ми думаємо, що цінності — це те що не можна взяти в руки. Насправді, дуже проста проекція цінності-вчинки. Ми бачимо чи слово, чи обіцянка втілюється і не має значення людина, інституція чи країна це. Як правило, швидко заявлене втілити важко. Друга складова — довіра. Вона формується на досвіді попередньої взаємодії і співпраці. Для нас (прим. Громадського радіо) є кілька важливих речей: свобода слова і висловлення думки — це благо для громадян, і ми віримо в критичність їхнього мислення. Але ми працюємо над ретельним підбором тих, хто має право говорити в ефірі. І тут переходимо до репутаційних криз, які є в кожній компанії. Одна наша доволі велика і болюча криза пов’язана з запрошенням на ефір Петра Симоненка. Формально, комуністична партія є забороненою в Україні, але Петро Симоненко не є забороненою особою. Ми виходячи з цього міркування, власне, його і запросили. І розмова була критична! Але тут виник момент, який ми недооцінили і потім вибачалися — це почуття наших слухачів. Запрошення цієї людини виявилося дуже болючим. Ми говорили в рамках програми і про злочини комуністичного режиму, але це не було сприйнято. Потім ми вже аналізували те, чи насправді Петро Симоненко представляє ліву ідеологію? Ми вибачалися не за запрошення, а за те, що недооцінили почуття нашої аудиторії. В репутаційний менеджмент входить відкритість до криз і до реагування на кризи. І я не можу робити вигляд, що цього не було. Ми зробили висновок, що можливо потрібно інакше готуватися до таких ефірів або робити запобіжні моменти з перебуванням істориків в студії, наведенням фактів. Це — важливі речі, які дозволяють зрозуміти, що хоче наша аудиторія. Про медіа і український бізнес. — Я думаю, що в українському ефірі недостатньо програм освітньо-навчального характеру для бізнесу, тому що є можливість користуватися інтернетом для цього. Все-таки масмедіа має місійне значення, оскільки може показати історію конкретної людини, а також запитати експертну думку тут і зараз. Ми можемо нашим громадянам доносити те, що бути умовно багатим, якщо ти не вкрав, а заробив — це нормально. У нас утвердилося стереотипне уявлення, що якщо ти багатий, то щось вкрав або погана людина. Тому ця місійна річ, щоб розповідати про бізнес як колосальну працю — досить важлива. Це дозволить сформувати масу незалежно мислячих людей, яким буде досить важко впарити щось від експерта з пленарних засідань Верховної Ради і снігопадів водночас (бо є і такі). Журналістам важливо показувати, що варто пробувати робити свій бізнес або працювати на бізнес. Як стартапам презентувати себе у ЗМІ. — Я переконана, що стартапам і бізнесам не варто бути скупими! Вони повинні знати, що нині важко щось приховати, тому варто ділитися досвідом, помилками і лайфхаками. Цінується відкритість комунікації, досвід, готовність до допомоги. Адже ми вдячні тим, людям, які нам допомогли. Важлива також правда та можливість говорити про ризики. Насправді історії успіху після провалу — набагато цінніші для людей, ніж коли ми розказуємо про рух по висхідній. Наведу приклад з власного життя. У мене була співбесіда з британським продюсером 12 чи 13 років тому, який запускав кілька медіапроектів в Україні. На цій зустрічі найбільше мене вразило запитання: Розкажіть, будь ласка, історію свого провалу. І я як людина, яка готувалася розказати про себе в найкращих тонах, була не готова до таких запитань. На щастя, в мене була історія провалу — і я почала говорити правду. В такі моменти ти почуваєш себе на психотерапії і говориш про уроки, які винесла з цього всього.

Поїздка з ефірами по Україні «Громадського радіо» започаткована аби надати незаангажовану платформу для виступу місцевим активістам, владі та лідерам думок, а також пересічним слухачам. Про це та багато іншого ми дізналися у 30-хвилинному інтерв’ю з Тетяною Трощинською.

Про проект «Громадське радіо у твоєму місті»

— Цей проект, на радість «Громадського радіо», був підтриманий нашим американським донором. Він досить масштабний, тому що стосується кожного. Наразі ми можемо подорожувати цілий рік  містами України. Але почали апробувати даний проект ще без жодної донорської підтримки. Це була наша волонтерська робота.  Кілька перших виїзних (поза редакцією) ефірів провели в Києві.

Стартував він взагалі унікально, оскільки ми просто хотіли спробувати, як це працювати у відкритому просторі, коли тут ходять люди, а вони мають можливість спостерігати за нами. Це був благодійний магазин Laska — наші партнери, котрі запропонували провести благодійний розпродаж речей ведучих «Громадського радіо». Кошти від продажу йшли на спільнокошт. За участь, відповідно, там ніхто не отримував гроші, але кожен робив свій внесок у добру справу. Тоді приходили друзі «Громадського радіо», які за різноманітні суми купували ці речі навіть не для того, щоби носити щось з гардеробу ведучих, а щоби допомогти. Це було надзвичайно цікаво, тому що ефір проходив просто в магазині, де за столом ми обладнали студію і куди постійно приходили відвідувачі. Ми їх не обмежували, вони просто бачили, що тут відбувається і тихо спостерігали.

Тетяна Трощинська

Ми зрозуміли, що це надзвичайно цікаво, тому що відбувається одночасно офлайн і онлайн подія. Також наші журналісти працювали під час Інвестиційного форуму у Києві, де обладнали своєрідну студію у виставковому центрі «Парковий». А далі почали їздити містами. Вже був Краматорськ, Маріуполь, Харків, Вінниця, буде Херсон і Миколаїв і далі, далі, далі.

По-перше ми сподіваємося, що це не лише нам потрібно заради якихось прагматичних абсолютно маркетингових речей, а й слухачам. Нам насправді важливо чим живуть міста і регіони. Тому що коли ти живеш у Києві і маєш Всеукраїнське охоплення, ми так чи інакше говоримо про проблеми інших регіонів.

Дуже важливо просто їздити, бачити людей, говорити з місцевою владою, знайомитися, ставити запитання, отримувати відповіді. Це прекрасний поштовх для розвитку будь-якого медіа.

Я вважаю, що написати щось про життя людей на основі маленького екрану, в якому ми сидимо 24 години, насправді не правильно. Ми розглядаємо цей проект не лише, як знайомство з Україною, а як відкриття якоїсь іншої України для другої частини нашої держави. Тому що ми взнаємо не лише про події з Києва, а Вінниця дізнається що робить Маріуполь, Маріуполь як живе Херсон і так далі, тому ця місія є для нас дуже важливою.

Про питання, які «Громадське радіо» підіймає у виїзних ефірах

— Ми намагаємося, щоб обов’язково було представлено кілька секторів. Чому представники місцевої влади для нас важливі? Це не якісь ритуальні речі пов’язані з тим, хто до нас прийшов. Нам важливо, щоб місцеву владу чула вся Україна і мала можливість порівняти керівників з одного міста чи області з іншим керівником. Тому що це елементи маркетингу, можливо речей, до яких варто прагнути або ж ніколи не потрібно робити. Це можуть бути місцеві скандали, конфлікти або невирішені кризи. Ми намагаємося говорити про все.

Дуже необхідний момент — спілкування з представниками громадських організацій, тому що для «Громадського радіо» важлива їхня видимість. Варто бачити і знати про те, що люди на місцях інколи роблять абсолютно фантастичні речі. Це мотивує інших і дозволяє отримати іншу точку зору. Перед тим, як ми їдемо, ми спілкуємося з колегами з місцевих медіа, намагаємося розпитати знайомих, щоби зібрати якусь інформацію. У Вінниці також ми мали зустріч з представниками Донецького університету, тому що тема внутрішньо переміщених осіб дуже актуальна для міста і всієї країни.

Ми запитуємо, про що ви хотіли би розказати, тому що дуже багато інформації зі знаком «+», а про проблеми говорять менше

Про кризу журналістики в українських медіа

— Я працюю з такими питаннями і як тренерка, і як експерт, оскільки маю відповідне наукове звання. Думаю, що у нас є не криза експертів, а насправді криза журналістики. Вона почалася після того, коли стало зрозуміло, що так званим «громадським журналістом» може бути кожен небайдужий громадянин, у якого є мобільний телефон і доступ до соціальних мереж. І професійним журналістам насправді інколи навіть важко змагатися та наздоганяти їх. Це абсолютно реальні речі, на які ми повинні дивитися з широко розплющеними очима. Це не можна засуджувати, ні схвалювати.

Читайте також: 10 сайтів, які стануть корисними для журналіста

Певна журналістська криза, як я бачу, в тому, що на цю професію в Україні впливає власник медіа. Відтак журналістика не залишається достатньо незалежною професією. Так, в Києві є маса телеканалів, газет радіо, але це маленьке середовище де всі всіх знають. Інколи трапляється так, що ти знаєш людей, які вже працювали фактично скрізь і пішли на друге коло. Журналістська професія не стає першою і останньою пристанню.

Багато колег розглядають професію як старт до тієї слави, яка приведе їх у політику або дасть поштовх працювати в «серйозній» сфері. Внаслідок цього ми отримуємо ситуацію, коли людина може дуже швидко зробити кар’єру, а потім розуміє, що їй не вистачає знань. А перед тобою 48 мільйонів і ти повинен щось розповідати! Інколи бракує розуміння, яких експертів ти запрошуєш. З іншого боку, політизація усіх сфер життя перетворила медіа в те, що ми вже навіть не розуміємо де факти, де маніпуляції, де починаються коментарі чи суб’єктивні думки. А брак критичного мислення спричиняє те, що пересічний громадянин не розуміє що йому говорили, хто говорить і навіщо.

Про експертне середовище в Україні

— Експерти — це дуже важливо! На «Громадському радіо» ми завжди шукаємо експертів, які мають конкретне спрямування. Це ключовий момент! Якщо ми хочемо говорити про утеплення будинків, то шукаємо спеціаліста, а не умовного знавця з енергозбереження, який в принципі знає, що це дуже круто. Те саме стосується багатьох політологів. В мене є багато друзів, які поважають себе і свою професію.

Тетяна Трощинська, «Громадське радіо»: «Свобода слова — це благо для громадян»

Для нас надзвичайно цінні експерти, які кажуть: «Ви знаєте, я не прийду коментувати тему відносин Північної Кореї і Сполучених Штатів, тому що я експерт з Близького Сходу». Є, звісно, інші, які скажуть: «Та я прийду і скажу вам про Північну Корею, і так само про утеплення будинків». Всі, хто працюють в медіа, мають бази даних з масою телефонів, і ти можеш ткнути «пальцем в небо», тому що треба людину на ефір. Інколи ми журналісти, собі не зізнаємося, що ми шукаємо експертів близьких за духом, але варто запрошувати ту точку зору, з якою ми не згодні.

Про роботу з репутацією

— Я у 2013 році захищала докторську дисертацію на тему «Управління репутацією державної влади». І коли у 2010-му ми затверджували цю тему, то були величезні дискусії. На захисті у жовтні 2013-го вже ні у кого не виникало сумнівів стосовно того, що про репутацію, про довіру, про комунікацію варто говорити. Якщо ми говоримо про інструменти репутаційного менеджменту, варто зауважити що вони починаються з тих цінностей, які є в тобі.

Часто ми думаємо, що цінності — це те що не можна взяти в руки. Насправді, дуже проста проекція цінності-вчинки. Ми бачимо чи слово, чи обіцянка втілюється і не має значення людина, інституція чи країна це. Як правило, швидко заявлене втілити важко. Друга складова — довіра. Вона формується на досвіді попередньої взаємодії і співпраці. Для нас (прим. «Громадського радіо») є кілька важливих речей: свобода слова і висловлення думки — це благо для громадян, і ми віримо в критичність їхнього мислення. Але ми працюємо над ретельним підбором тих, хто має право говорити в ефірі. І тут переходимо до репутаційних криз, які є в кожній компанії. Одна наша доволі велика і болюча криза пов’язана з запрошенням на ефір Петра Симоненка.

Формально, комуністична партія є забороненою в Україні, але Петро Симоненко не є забороненою особою. Ми виходячи з цього міркування, власне, його і запросили. І розмова була критична! Але тут виник момент, який ми недооцінили і потім вибачалися — це почуття наших слухачів.

Ми запитуємо, про що ви хотіли би розказати, тому що дуже багато інформації зі знаком «+», а про проблеми говорять менше

Запрошення цієї людини виявилося дуже болючим. Ми говорили в рамках програми і про злочини комуністичного режиму, але це не було сприйнято. Потім ми вже аналізували те, чи насправді Петро Симоненко представляє ліву ідеологію? Ми вибачалися не за запрошення, а за те, що недооцінили почуття нашої аудиторії.

В репутаційний менеджмент входить відкритість до криз і до реагування на кризи. І я не можу робити вигляд, що цього не було. Ми зробили висновок, що можливо потрібно інакше готуватися до таких ефірів або робити запобіжні моменти з перебуванням істориків в студії, наведенням фактів. Це — важливі речі, які дозволяють зрозуміти, що хоче наша аудиторія.

Про медіа і український бізнес

— Я думаю, що в українському ефірі недостатньо програм освітньо-навчального характеру для бізнесу, тому що є можливість користуватися інтернетом для цього. Все-таки масмедіа має місійне значення, оскільки може показати історію конкретної людини, а також запитати експертну думку «тут і зараз». Ми можемо нашим громадянам доносити те, що бути умовно «багатим», якщо ти не вкрав, а заробив — це нормально.

У нас утвердилося стереотипне уявлення, що якщо ти «багатий», то щось вкрав або погана людина. Тому ця місійна річ, щоб розповідати про бізнес як колосальну працю — досить важлива. Це дозволить сформувати масу незалежно мислячих людей, яким буде досить важко «впарити» щось від експерта з пленарних засідань Верховної Ради і снігопадів водночас (бо є і такі). Журналістам важливо показувати, що варто пробувати робити свій бізнес або працювати на бізнес.

Ми запитуємо, про що ви хотіли би розказати, тому що дуже багато інформації зі знаком «+», а про проблеми говорять менше

Як стартапам презентувати себе у ЗМІ

— Я переконана, що стартапам і бізнесам не варто бути скупими! Вони повинні знати, що нині важко щось приховати, тому варто ділитися досвідом, помилками і лайфхаками. Цінується відкритість комунікації, досвід, готовність до допомоги. Адже ми вдячні тим, людям, які нам допомогли. Важлива також правда та можливість говорити про ризики. Насправді історії успіху після провалу — набагато цінніші для людей, ніж коли ми розказуємо про рух по висхідній.

Наведу приклад з власного життя. У мене була співбесіда з британським продюсером 12 чи 13 років тому, який запускав кілька медіапроектів в Україні. На цій зустрічі найбільше мене вразило запитання: «Розкажіть, будь ласка, історію свого провалу». І я як людина, яка готувалася розказати про себе в найкращих тонах, була не готова до таких запитань. На щастя, в мене була історія провалу — і я почала говорити правду. В такі моменти ти почуваєш себе на психотерапії і говориш про уроки, які винесла з цього всього.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: