Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Мігранти, безхатченки, сусіди — що варто знати про архітектуру надзвичайного стану

Migranty, bezhatčenky, susidy — ščo varto znaty pro arhitekturu nadzvyčajnogo stanu

Восени 2018-го року відбувся X фестиваль архітектури та урбаністики «Сусіди». Головною локацією у Києві стали непролазні хащі закинутої вулиці міста. Там проводили освітні лекції, графіті- та реп-батли, транслювали фільми — і все це довкола гостро-соціальних тем.  Хто такі сусіди, як виникає архітектура надзвичайного стану та  чому важливо вміти робити щось руками?
Voseny 2018-go roku vidbuvsja X festyvaľ arhitektury ta urbanistyky «Susidy». Golovnoju lokacijeju u Kyjevi staly neprolazni hašči zakynutoї vulyci mista. Tam provodyly osvitni lekciї, grafiti- ta rep-batly, transljuvaly fiľmy — i vse ce dovkola gostro-sociaľnyh tem.  Hto taki susidy, jak vynykaje arhitektura nadzvyčajnogo stanu ta  čomu važlyvo vmity robyty ščoś rukamy?
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Фестивалю Варшава в будові вже 10 років. Ідея створення належить Музею сучасного мистецтва (Варшава) та Музею Варшави. Задумували його як проект, який би поєднував ідеї, аналіз, розмови архітектурні, урбаністичні, сучасного мистецтва, сучасної культури Варшави і її сьогодення. За 10 років фестиваль переосмислив дуже багато тем: від квартирного заселення — як ми взагалі уявляємо собі житлову забудову — до тем, повязаних з Палацом культури і науки та його сприйняттям містянами. Фестивалем весь цей час займалася команда Центру сучасного мистецтва. Але на 10 ювілейний рік координувати проект запросили київський Центр візуальної культури. За словами менеджерки проектів і кураторки Київської програми Наталки Нешевець, українська культурна інституція запропонувала зустрічну пропозицію: поговорити про спільні процеси, які відбуваються зараз у Варшаві, Києві, Європі. Спробувати представити ці теми через роботи художників сучасного мистецтва. А також через практичні заняття. В результаті фестиваль розділили на 2 етапи під загальною назвою Сусіди. Одна його частина пройшла в Києві, інша — у Польщі. За словами Наталі, у широкому концептуальному сенсі сусідство позначає, приміром, те, що за останні роки у Варшаві все частіше чутно українську мову. Зараз у Польщі працює більше 2 млн українців. У цьому плані, як каже Наталка Нешевець, цікаво зрозуміти, як реагує Польща на наплив мігрантів — а також чому цей момент використовують як маніпуляцію: мовляв, у Польщі 2 млн українців, відтак поляки не могли приймати біженців з Сирії, про що заявив премєр-міністр Польщі на початку 2018 року. Сусіди — це також назва  книги польсько-американського антрополога Яна Томаша Гросса та дискусії довкола неї. У своїй роботі він проаналізував взаємовідносини між поляками і євреями під час Другої Світової війни і те, яку роль зіграли поляки в геноциді. — Книга була заборонена. Саме ці настрої нового антисемітизму, нового неприйняття ролі поляків, схильність закривати очі на незручні теми для обговорення, і викликали наш інтерес, — розповідає Наталія. — Це — лише одна маленька намистина з цілого намиста, яка спонукала говорити про сусідство. Сюди додається також політичне позиціонування. Українці їдуть працювати в Польщу, а поляки до Великобританії, скандинавських країн. Там вони стикаються із тими ж проблемами, що і українці, вважає кураторка проекту: — Є навіть деякий зріст неприйняття або ненависті до українців у Польщі. В той же час, українці працюють у сфері обслуговування: прибиральниці, покоївки, доглядальниці. Ж вони й на будівництві — на таких позиціях, на які, можливо, польські громадяни не погодилися б. Виходить своєрідна гра сенсів. Фестиваль 10 років називається Варшава в будові, а іронічно запитуючи, хто ж її будує, ми відповідаємо, що будують її українці. Ми як Центр візуальної культури працюємо з образами і тим, як вони втілюються в культурі та репрезентуються в ній. Перший етап проекту відбувся в Києві на закинутій вулиці Петрівській біля гаражного кооперативу. Тут вели дискусії про критичну архітектуру, яка не завжди оцінюється як елітна, але в якій живуть мільйони людей — вимушено або за особистим бажанням. Обговорювали, які це можуть бути форми, матеріали та загалом роль споруд архітектури надзвичайного стану. Одне з концептуальних питань, яке ставлять ідейники в цьому контексті: чому архітектуру ми представляємо, як щось камяне, велике з прямими кутами, а не, приміром, халабуди з ковдр, де знайшли собі прихисток люди-кочовики. В деякому сенсі це — архітектура ромів. Вони є кочовим народом і часто будують домівки з саморобних матеріалів. На вулиці Петрівській є низка споруд, які звели безхатченки: — Ми хочемо говорити про те, що таке явище існує і воно цікаве. Варто дивитися на це скоріше допитливим поглядом, ніж поглядом ненависті. А для нас так і поготів, — каже Наталка Нешевець. — Тобі не обовязково купувати за мільйони квартири з камерами спостереження. Якщо ти замість квартири обрав життя в парку чи лісі, то чому до тебе мають ставитися погано, поводитися як зі сміттям, яке потрібно прибрати? Надзвичайний стан — це ситуація, коли в людини немає інших способів, пояснюють організатори. Безпритульні, приміром, будують собі помешкання з того, що знаходять, і живуть там, де можуть знайти собі прихисток. До архітектури надзвичайного стану відносять і модульне житло ВПО (вимушено переміщені особи), яке виникло після подій 2014 року. Тоді людей, які покинули свої домівки, селили спочатку в тимчасове житло, яке згодом ставало постійним місцем проживання. В сірих зонах прифронтових містечок є чимало зруйнованих територій, куди мають доступ тільки гуманітарні служби. І там також живуть люди, змушені відновлювати свої дім після обстрілів. Загалом архітектура надзвичайного стану вбирає в себе дуже багато. Це можуть бути спорудження після катастроф. Люди вигадують якісь практичні рішення осель, в яких тепло і можна сховатися від дощу. Часом, в таких ситуаціях виникають дуже класні ідеї, куди краще, ніж ми можемо побачити в дороговартісних проектних інституціях, говорить кураторка проекту: — Катастрофи, воєнні дії, збройні конфлікти — все, що може позбавити людину даху над головою спонукає її якнайшвидше знайти притулок і вибратися із такого становища. Виникає сквоттінг. Тимчасові будівлі, халабуди, кочові будови, або якісь рішення із зруйнованими будинками. Ми намагаємося пояснити, що не тільки архітектор з двома дипломами про освіту навчає безпритульного як будувати. Але також і безпритульному є чому навчити і розповісти професіоналам. Архітектура протиріччя — це погляди на співіснування. Коли поряд з дуже чистою модерністською формою — прямі бетонні стіни, великі конструкції — знаходяться прибудови з клейонки і брусів. Однак протиріччя цих двох будівель може дати розвиток, розуміння, запевняє культуролог. — Ми маємо розуміти, що коли ти створюєш десь перепону і вона заважає тобі проходити, це змусить твій мозок замислитися і побачити, — пояснює Наталка Нешевець. — Можливо, моноетнічна, монорелігіозна держава ніколи не задумалася би про існування іншої мови (окрім польської), якби не приїхала така кількість українців. І зараз їм потрібно якось вирішувати проблему того, що навігація в місті не всім зрозуміла і більше не працює. На думку кураторки, вулиця Петрівська, на якій проводили проект, — вдале місце, щоби зрозуміти, що таке архітектура протиріччя. Вулиця після зсуву, будівництв і катаклізмів 1990-х років почала заростати зеленню. Забудовників ділянка, вкрита хащами, цікавити перестала. На початку 1990-х там будували хіба що гаражні кооперативи. Виникли вони досить хаотично і під різні цілі. — 10 років тому в цьому місці виникає перший графіті-шоп. Поряд паркують машини, живуть безпритульні, зустрічаються графітчики, читають реп. На цій же закинутій вулиці в одному з гаражів ми проводимо виставки сучасного мистецтва, дискусії з досить знаними культурними діячами. Приміром, в гаражі в нас була інсталяція в рамках Київської школи бієнале 2015. Відома французька художниця Лор Пруво коли побачила цю локацію, виявила бажання, щоб її робота знаходилася саме там — в місці, де починає нашаруватися велика кількість сенсів і можливостей. Друга частина фестивалю Варшава в будові відбулася у просторі павільйону Цепелія. Стара будівля до 1990-х використовувалося як торговий павільйон, де продавали народну сувенірну продукцію. На другому поверсі колись було казино, на першому — магазини. А в підвалі — пивна: — Коли ми потрапили в простір закинутого, нікому не потрібного казино і пивної, на підлозі валялися чоботи на високих підборах, мабуть, танцівниць, барне начиння, крісла. Ми з архітектором намагалися це обіграти, — ділиться Наталія. — Довгий час будівля була закрита для відвідувачів. Тому для нас було важливо відкрити двері в Цепелію. Зняти з неї рекламні банери, щоб зрозуміти, яка її структура. В деякому сенсі це спроба відкрити для людей простір, повз який вони звикли проходити і не помічати. За словами кураторів, у варшавській частині Сусідів, намагалися візуальною мовою передати труднощі і всі нюанси, із яким стикаються не тільки українці в Польщі, а загалом мігранти, пересуваючись: мовні проблеми, неприйняття, відторгнення. Фестивальну виставку можна зчитувати як зібрання різних мистецьких підходів, які пропонують своєчасний погляд на соціальні процеси й те, як вони змінилися, коли присутність нових сусідів стала більш очевидною, — зазначено в програмі. — Критичне мистецтво в більшості про те, як глядач може це пережити; через які образи і форми художник може передати свою емоцію і відношення. Тут йдеться не про позитивний або негативний дискурс, а про ставлення питання: чому і як ми сприймаємо. Від роботи до роботи ми кажемо про якісь сенси. Участь у виставці Сусіди сучасного мистецтва взяли понад 20 художників із Франції, Німеччині, Словенії, Білорусі, України.

Фестивалю «Варшава в будові» вже 10 років. Ідея створення належить Музею сучасного мистецтва (Варшава) та Музею Варшави. Задумували його як проект, який би поєднував ідеї, аналіз, розмови архітектурні, урбаністичні, сучасного мистецтва, сучасної культури Варшави і її сьогодення. За 10 років фестиваль переосмислив дуже багато тем: від квартирного заселення — як ми взагалі уявляємо собі житлову забудову — до тем, пов’язаних з Палацом культури і науки та його сприйняттям містянами.

Фестивалем весь цей час займалася команда Центру сучасного мистецтва. Але на 10 ювілейний рік координувати проект запросили київський Центр візуальної культури. За словами менеджерки проектів і кураторки Київської програми Наталки Нешевець, українська культурна інституція запропонувала зустрічну пропозицію: поговорити про спільні процеси, які відбуваються зараз у Варшаві, Києві, Європі. Спробувати представити ці теми через роботи художників сучасного мистецтва. А також через практичні заняття. В результаті фестиваль розділили на 2 етапи під загальною назвою «Сусіди». Одна його частина пройшла в Києві, інша — у Польщі.

Чому «Сусіди» — але не географічно

За словами Наталі, у широкому концептуальному сенсі сусідство позначає, приміром, те, що за останні роки у Варшаві все частіше чутно українську мову. Зараз у Польщі працює більше 2 млн українців. У цьому плані, як каже Наталка Нешевець, цікаво зрозуміти, як реагує Польща на наплив мігрантів — а також чому цей момент використовують як маніпуляцію: мовляв, у Польщі 2 млн українців, відтак поляки не могли приймати біженців з Сирії, про що заявив прем’єр-міністр Польщі на початку 2018 року.

«Сусіди» — це також назва  книги польсько-американського антрополога Яна Томаша Гросса та дискусії довкола неї. У своїй роботі він проаналізував взаємовідносини між поляками і євреями під час Другої Світової війни і те, яку роль зіграли поляки в геноциді.

— Книга була заборонена. Саме ці настрої нового антисемітизму, нового неприйняття ролі поляків, схильність закривати очі на незручні теми для обговорення, і викликали наш інтерес, — розповідає Наталія. — Це — лише одна маленька намистина з цілого намиста, яка спонукала говорити про сусідство.

Сюди додається також політичне позиціонування. Українці їдуть працювати в Польщу, а поляки до Великобританії, скандинавських країн. Там вони стикаються із тими ж проблемами, що і українці, вважає кураторка проекту:

Читайте також: 30+ англомовних подкастів щодо урбаністики, які варто слухати

— Є навіть деякий зріст неприйняття або ненависті до українців у Польщі. В той же час, українці працюють у сфері обслуговування: прибиральниці, покоївки, доглядальниці. Ж вони й на будівництві — на таких позиціях, на які, можливо, польські громадяни не погодилися б. Виходить своєрідна гра сенсів. Фестиваль 10 років називається «Варшава в будові», а іронічно запитуючи, хто ж її будує, ми відповідаємо, що будують її українці. Ми як Центр візуальної культури працюємо з образами і тим, як вони втілюються в культурі та репрезентуються в ній.

Про київську частину проекту

Перший етап проекту відбувся в Києві на закинутій вулиці Петрівській біля гаражного кооперативу. Тут вели дискусії про критичну архітектуру, яка не завжди оцінюється як елітна, але в якій живуть мільйони людей — вимушено або за особистим бажанням. Обговорювали, які це можуть бути форми, матеріали та загалом роль споруд архітектури надзвичайного стану. Одне з концептуальних питань, яке ставлять ідейники в цьому контексті: чому архітектуру ми представляємо, як щось кам’яне, велике з прямими кутами, а не, приміром, халабуди з ковдр, де знайшли собі прихисток люди-кочовики.

Мігранти, безхатченки, сусіди — що варто знати про архітектуру надзвичайного стану

Що таке архітектура надзвичайного стану

В деякому сенсі це — архітектура ромів. Вони є кочовим народом і часто будують домівки з саморобних матеріалів. На вулиці Петрівській є низка споруд, які звели безхатченки:

— Ми хочемо говорити про те, що таке явище існує і воно цікаве. Варто дивитися на це скоріше допитливим поглядом, ніж поглядом ненависті. А для нас так і поготів, — каже Наталка Нешевець. — Тобі не обов’язково купувати за мільйони квартири з камерами спостереження. Якщо ти замість квартири обрав життя в парку чи лісі, то чому до тебе мають ставитися погано, поводитися як зі сміттям, яке потрібно прибрати?

Надзвичайний стан — це ситуація, коли в людини немає інших способів, пояснюють організатори. Безпритульні, приміром, будують собі помешкання з того, що знаходять, і живуть там, де можуть знайти собі прихисток.

Чого ми можемо повчитися у безхатченків та переселенців

До архітектури надзвичайного стану відносять і модульне житло ВПО (вимушено переміщені особи), яке виникло після подій 2014 року. Тоді людей, які покинули свої домівки, селили спочатку в тимчасове житло, яке згодом ставало постійним місцем проживання. В «сірих зонах» прифронтових містечок є чимало зруйнованих територій, куди мають доступ тільки гуманітарні служби. І там також живуть люди, змушені відновлювати свої дім після обстрілів.

Загалом архітектура надзвичайного стану вбирає в себе дуже багато. Це можуть бути спорудження після катастроф. Люди вигадують якісь практичні рішення осель, в яких тепло і можна сховатися від дощу. Часом, в таких ситуаціях виникають дуже класні ідеї, куди краще, ніж ми можемо побачити в дороговартісних проектних інституціях, говорить кураторка проекту:

— Катастрофи, воєнні дії, збройні конфлікти — все, що може позбавити людину даху над головою спонукає її якнайшвидше знайти притулок і вибратися із такого становища. Виникає сквоттінг. Тимчасові будівлі, халабуди, кочові будови, або якісь рішення із зруйнованими будинками. Ми намагаємося пояснити, що не тільки архітектор з двома дипломами про освіту навчає безпритульного як будувати. Але також і безпритульному є чому навчити і розповісти професіоналам.

Читайте також: «Акупунктура міста» — тим, хто відкриває місто для всіх

Архітектура протиріччя

Архітектура протиріччя — це погляди на співіснування. Коли поряд з дуже чистою модерністською формою — прямі бетонні стіни, великі конструкції — знаходяться прибудови з клейонки і брусів. Однак протиріччя цих двох будівель може дати розвиток, розуміння, запевняє культуролог.

— Ми маємо розуміти, що коли ти створюєш десь перепону і вона заважає тобі проходити, це змусить твій мозок замислитися і побачити, — пояснює Наталка Нешевець. — Можливо, моноетнічна, монорелігіозна держава ніколи не задумалася би про існування іншої мови (окрім польської), якби не приїхала така кількість українців. І зараз їм потрібно якось вирішувати проблему того, що навігація в місті не всім зрозуміла і більше не працює.

Закинута київська вулиця в якості прикладу архітектури протиріччя

На думку кураторки, вулиця Петрівська, на якій проводили проект, — вдале місце, щоби зрозуміти, що таке архітектура протиріччя. Вулиця після зсуву, будівництв і катаклізмів 1990-х років почала заростати зеленню. Забудовників ділянка, вкрита хащами, цікавити перестала. На початку 1990-х там будували хіба що гаражні кооперативи. Виникли вони досить хаотично і під різні цілі.

— 10 років тому в цьому місці виникає перший графіті-шоп. Поряд паркують машини, живуть безпритульні, зустрічаються графітчики, читають реп. На цій же закинутій вулиці в одному з гаражів ми проводимо виставки сучасного мистецтва, дискусії з досить знаними культурними діячами. Приміром, в гаражі в нас була інсталяція в рамках «Київської школи» бієнале 2015. Відома французька художниця Лор Пруво коли побачила цю локацію, виявила бажання, щоб її робота знаходилася саме там — в місці, де починає нашаруватися велика кількість сенсів і можливостей.

Варшавська програма

Друга частина фестивалю «Варшава в будові» відбулася у просторі павільйону «Цепелія». Стара будівля до 1990-х використовувалося як торговий павільйон, де продавали народну сувенірну продукцію. На другому поверсі колись було казино, на першому — магазини. А в підвалі — пивна:

Читайте також: Ірина Соловей, Garage Gang: «Малі міста в Україні мають великий потенціал»

— Коли ми потрапили в простір закинутого, нікому не потрібного казино і пивної, на підлозі валялися чоботи на високих підборах, мабуть, танцівниць, барне начиння, крісла. Ми з архітектором намагалися це обіграти, — ділиться Наталія. — Довгий час будівля була закрита для відвідувачів. Тому для нас було важливо відкрити двері в «Цепелію». Зняти з неї рекламні банери, щоб зрозуміти, яка її структура. В деякому сенсі це спроба відкрити для людей простір, повз який вони звикли проходити і не помічати.

За словами кураторів, у варшавській частині «Сусідів», намагалися візуальною мовою передати труднощі і всі нюанси, із яким стикаються не тільки українці в Польщі, а загалом мігранти, пересуваючись: мовні проблеми, неприйняття, відторгнення. «Фестивальну виставку можна зчитувати як зібрання різних мистецьких підходів, які пропонують своєчасний погляд на соціальні процеси й те, як вони змінилися, коли присутність нових сусідів стала більш очевидною», — зазначено в програмі.

— Критичне мистецтво в більшості про те, як глядач може це пережити; через які образи і форми художник може передати свою емоцію і відношення. Тут йдеться не про позитивний або негативний дискурс, а про ставлення питання: чому і як ми сприймаємо. Від роботи до роботи ми кажемо про якісь сенси.

Участь у виставці «Сусіди» сучасного мистецтва взяли понад 20 художників із Франції, Німеччині, Словенії, Білорусі, України.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: