fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Андрій Насадчук, Smart-місто: «Наше завдання — дати можливості самореалізації в Україні»

Andrij Nasadčuk, Smart-misto: «Naše zavdannja — daty možlyvosti samorealizaciї v Ukraїni»

Як воно — впроваджувати розумні технології не в Києві чи Львові, а наприклад, у Звенигородці? Андрій Насадчук розповів Na chasi про те, як Smart-місто модернізує невелике місто України, інтегрує новітні технології та співпрацює з громадою та міською владою
Jak vono — vprovadžuvaty rozumni tehnologiї ne v Kyjevi čy Lvovi, a napryklad, u Zvenygorodci? Andrij Nasadčuk rozpoviv Na chasi pro te, jak Smart-misto modernizuje nevelyke misto Ukraїny, integruje novitni tehnologiї ta spivpracjuje z gromadoju ta miśkoju vladoju
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Основна мета команди — підвищення комфорту проживання в малих містах, висока якість роботи міської влади та налагоджена комунікація влада — громада. Про розумні міста та технології у них, а також український досвід із впровадження цих технологій ми й поговорили з координатором проекту Smart-місто Андрієм Насадчуком. — Варто сказати, що розумні міста в Україні й розумні міста в США чи Європі — це зовсім різні напрямки діяльності. Попри велике бажання влитися в загальний тренд, українські малі міста значно відстають. А дехто навіть не намагається зробити своє місто більш технологічним і розумним. Загальні тренди у світі пов’язані з новими технологічними напрямками і великою оптимізацією, перш за все, енергоефективністю. Також можна сказати про кооперацію, згуртування й роботу над даними. В Україні ж ситуація в контексті малих міст наступна. Влада часто ігнорує цей напрямок розвитку, переважно тому що некомпетентна в цьому. Також тому що фінансово не може собі дозволити утримувати певні департаменти, які би займалися технологізацією цих малих міст. Така загальна тенденція. Щодо глобальних змін, то у світі набула популярності технологія Blockchain. Також — це машинний інтелект. Зараз у тестовому режимі розробляються певні рішення, які би дозволили скоротити штати. Україна в цьому сенсі пасе задніх. Є певні лідери, — як Київ та Львів, — які намагаються робити якісь глобальні рішення. Але переважно — це копіювання кращих практик з інших міст. — Можна розподілити декілька напрямків нашої роботи. Один із них є технологічним — це впровадження сучасних технологій. Але з іншого боку, є проблема того, що населення в малих містах складно сприймає ці нові рішення. Наприклад, ви можете запустити онлайн-чергу в лікарню, та без потужної промоуції, реклами, спілкування з громадою вона просто буде не потрібною самому населенню. Тому важливим елементом є робота з громадою в цих напрямках. От ми намагаємося знайти консенсус і впроваджувати технології на тому етапі, коли в громади є запит на таке рішення. На жаль, ми не можемо зробити так, як в інших містах, де влада йде на зустріч змінам, і технології впроваджуються більш примусовим способом. Наприклад, у Житомирі зараз переводять громадський транспорт на оплату через картки. Це все буде в обов‘язковому форматі, і населення за рік-два до цього звикне. Коли ж технології впроваджуються в тестовому режимі, є велика ймовірність тривалого процесу. Часто при впровадженні технологій має бути доля примусу. Тому круто, коли є розуміння з боку влади щодо потрібності цих технологій. Із наших вдалих кейсів є те, що ми активно співпрацюємо з громадою, налагоджуємо з нею контакт і впроваджуємо поки що загальні послуги, які вже набрали чинності в інших містах. Зараз ми працюємо з містом Звенигородка Черкаської області. За документами тут проживає 17 тис населення, а по факту — 10 тис. І тенденція досить невтішна. Тому аналізуєш місто, бачиш слабкі місця, робиш низький старт і впроваджуєш спочатку ті сервіси, які в інших містах уже присутні. Саме цим ми займалися протягом 2017 року у Звенигородці. — Глобальними трендами зараз є енергоефективність, комфорт і ціна. Й Україна не є виключенням серед таких трендів. Щодо якихось колективізацій цих рішень, у світі зараз окремий напрямок набуває популярності — шарінг. Це — на зразок BlaBlaCar, щось подібне буде впроваджуватись і в будинках. Тобто група сусідів або будинок буде об’єднуватися заради того, щоби бути важливішим гравцем чи то на ринку енергоресурсів, чи то на ринку послуг. Тому що громаді значно простіше знайти постачальника зі встановлення сонячних панелей, якщо вони будуть представляти відразу 20 будинків. І навпаки буде проблематично, якщо кожен окремо шукатиме якусь компанію. Тому така колективізація матиме місце й певні позитивні тенденції. Ймовірно, вона буде більш природньою. Не штучного характеру, а наприклад, у такому форматі: коли в кожного будинку є відеоспостереження і, об’єднавши ці камери в певний кластер, жителі матимуть більше інформації й контролю за територією. Ось у такому форматі це відбуватиметься, хочемо ми того чи ні. — Загалом, хакатони мені подобаються. Я сам веб-розробник і цікавлюся цими напрямками. Хакатон — це таке місце, де може згенеруватися ідея й за один-два дні перетворитися на прототип, який можна продемонструвати очільникам різних міст. Це більше пов’язано з великими містами, де є можливості, людський ресурс на організацію таких заходів і їх проведення. Малі міста не можуть собі дозволити таку річ, як хакатон. Але вони можуть певним чином розвинути екосистему міста. Можна хоча б проводити курси програмування й таке інше. Тепер щодо таких рішень, які впроваджуються в результаті хакатонів. Часто їх недоліком є відсутність бізнес-моделі. Створюючи проект для розумних міст і представляючи його міській владі, вам слід оперувати цифрами. Часто роблять якийсь проект, він наче й корисний, але якоїсь особливої вигоди в ньому міська влада не вбачає. Тобто можливо й екологічний проект, але він не глобальний. Ми свого часу зіткнулися з цією проблемою: якісь смарт-проекти, направлені на міста, не мають чіткої бізнес-моделі. — У малих містах хакатон буде чимось досить складним. Але ніхто не заважає зробити в місті якийсь фестиваль, наприклад. І нічого страшного, якщо він буде пов’язаний з IT. Інша справа — заманити сюди розробників на декілька днів. І вже в кожному місті це може бути різний концепт. Наприклад, у Звенигородку можна заманити програмістів на 3–4 дні за рахунок того, що поряд знаходиться гірсько-лижний курорт. І тоді для програмістів і розробників це буде не лише 4 дні плідної роботи, але й поєднання з унікальним відпочинком. І в кожного міста це буде своя історія, чи воно власне відрізняється від інших. Загалом, у малих містах ситуація набагато складніша. Тому й наш проект спрямований саме на них, адже за загальною тенденцією та словами урбаністів і футурологів, малі міста (якщо вони не є агломераціями або супутниками великих міст) не мають майбутнього. Тобто по суті, це — провінції. Сподіваюсь, багато міст не погодятсья з тим, що вони будуть за межами історії майбутнього своєї країни. Київ теж має безліч своїх викликів (пов’язаних як із вартістю проживання, так і з інфраструктурою тощо), тобто є свої плюси й мінуси. Проблемні місця малих міст зовсім відрізняються від великих. Загалом, упроваджувати якісь ініціативи й новаторські ідеї набагато простіше в малих містах. І ми поставили для себе саме такий пріоритет. По-перше, тут можна за короткий термін здійснити більше впроваджень. По-друге, набагато простіше здійснюється комунікація з органами влади. Також бюрократичних перепон значно менше. І ми взяли за мету розвинути місто до чіткого рівня, підняти в рейтингу, адже в малих містах це зробити значно простіше. — Із ризиків, з якими зіткнулися ми самі й інші громадські активісти, перший — це фінансування. Часто купа різних ініціатив навіть у Києві проходять на громадських засадах. Тобто люди просто вільний час витрачають і на волонтерській основі просувають чи реалізовують якісь проекти. Друге питання — це нерозуміння влади. Часто в малих містах ми зустрічаємося з тим, що влада не розуміє важливості впровадження певних технологічних рішень. Як-то щось банальне — онлайн-черга в дитсадок чи онлайн-черга в лікарні. Мале місто набагато складніше сприймає ці нові ідеї. Наприклад, тут 40 років жили за усталеною схемою, а ти за півроку пропонуєш перейти до зовсім іншого підходу. І перенавчання, зміни — дуже складно сприймається. Тобто страх перед змінами або нерозуміння цих змін. На останньому конгресі мерів, який був присвячений технологіям. Й от розмовляють про технології, а в залі слухачі користуються кнопковими телефонами. Зрозуміло, що тут може бути певний дисонанс розуміння технологій із боку доповідача і слухача. Хоча, це не всюди так. Є міста, у яких молоді й сучасні мери-інноватори. Ще один із викликів у цьому напрямку — пасивність громади. Та це така річ, яку можна виправити. Тому що в радянські часи населенню штучно прививалося таке відчуття безпорадності. І зараз перед активістами, громадськістю та владою стоїть задача подолання цих труднощів. Тобто потрібно, щоби самі жителі міста відчули в собі сили щось змінювати. Останнє, що хочеться зазначити — це бюрократія. Це така собі стінка, за якою часто ховається влада. У принципі все інше заважає значно менше й не є проблемою для втілення ініціатив. — Варто сказати, що ми зараз на такому етапі, коли впроваджуємо якісь ідеї й називаємо їх новаторськими, хоча в Європі чи США вони були впроваджені ще 10–15 років тому. Тому ми добряче відстали. Світові тенденції зараз пов’язані з таким напрямком технологій, як big data. Тобто робота з великими даними, що дозволяє більш вдало вивчити й потоки населення, і проаналізувати місто тощо. Також штучний інтелект, який дозволяє автоматизувати ряд процесів, у тому числі міських. Щодо бюрократії, зараз активно намагаються вирішити це питання за допомогою технології Blockchain. Це такі три напрямки. Окрім цього, стрімка роботизація й автоматизація різних процесів. Зрозуміло, що говорячи про Україну, це часом виглядає завтрашнім днем, але над цим потрібно працювати. — Зараз така ситуація в Україні, що Київ відстає від сучасного технологічного європейського міста так само, як і мале місто відстає від Києва, Вінниці тощо. У малих містах ситуація набагато критичніша. У той час, коли 100 років тому проводили масову примусову електрифікацію малих міст і сіл України, зараз потрібно проводити таку технологізацію міст. Тому що коли в Києві вже впроваджуються електронні квитки, картка киянина й тому подібне, то в малих містах це щось таке фантастичне, а інколи навіть непотрібне. Тому наша робота часто пов’язана не з тим, щоби брати європейську практику і впроваджувати її в малих містах. Часто ми просто намагаємося ті практики, що вже застосовуються в більших містах України, інтегрувати в мале місто. Тому що навіть між малими і великими містами України зараз утворюється дисбаланс у технологіях. Як би це дивно не звучало, але в малих містах часто навіть немає стратегії розвитку. Як взагалі можна говорити про майбутнє міста, якщо в нього немає стратегії розвитку? Місто не має інвестиційного паспорту, який би був цікавим інвесторам. Часто в обов’язки нашої команди якраз і входить створення таких документів, які би підняли місто в рейтингу інвестиційної привабливості і взагалі дозволили йому позмагатися за інвестора. Наше завдання не рівнятися на Польщу, яка для очільників влади малих міст є якимось іншим світом. Ми прагнемо показати, що певне рішення реалізувалося в Києві, Миколаєві тощо, і реалізувати це в контексті малого міста. Звичайно, у нашої команди є і власні розробки, пов’язані з тим, щоби виділити місто з отих 300 малих міст України. Дуже часто доводиться наводити приклад Естонії, яка зараз у трійці лідерів із технологізації. Таке визнання вона отримала приблизно у 2010–2015 роках. Хоча процес технологізації країни почався ще в 1996 році. Й от ми часто в розмові з міською владою наголошуємо на цьому, що ми можемо впровадити онлайн-чергу зараз. Тоді всі почнуть користуватися нею через 5 років. Або ми можемо запустити онлайн-чергу через 5 років, і нею користуватимуться через 10. То навіщо затягувати цей процес? — Ми зараз працюємо з містом Звенигородка. І плани в нас глобальні — вивести Звенигородку у 20-ку найкращих малих міст України. Зараз малих міст налічують 293, тому опинитися у 20-ці — це вже непоганий результат. Тож усі ідеї та проекти пов’язані саме із цим містом. Роботу ми проводимо в 7 напрямках: розумна влада, розумна громада, розумна інфраструктура, освіта, екологія й енергія, медицина та технології. От ми працюєм у цих напрямках. І по кожному з них є як глобальні, так і малі проекти. З глобальних, наприклад, ми працюємо над напрямком розумна влада. Як підвищити продуктивність влади? Ми можемо впровадити електронний документообіг. Або зробити більш сучасний веб-сайт, що було втілено у Звенигородці. Ми можемо зробити сайт більш зручним і накидати туди сервісів для покращеної комунікації з громадою. Щодо розумної громади, ми можемо підключити систему онлайн-петицій, бюджет участі — словом, те, що вже набрало популярності по всій Україні. У принципі, ми собі просто склали план і намагаємося максимально все виконати. Паралельно кожна громадська організація мусить брати активну участь у різних конкурсах. Це, по-перше, досвід. По-друге, це можливість отримати додаткові кошти, які підуть на розвиток міста. За останні кілька років кількість таких конкурсів значно зросла в Україні, тому звісно на це слід звертати увагу. — Перше, про що я говорив, це — бізнес-модель. Тобто ця технологія має якимось чином (найбільш показовий — фінансовий аспект) допомагати місту. Якщо в технології є чітка бізнес-модель, пов’язана з міською владою, в Україні їй буде легше вистрілити. Зараз — це технології спрямовані на енергоефективність. Влада різних міст сьогодні йде на зустріч таким ініціативам, оскільки бачить для себе якусь вигоду через рік-два-три. Такі проекти мають дуже велику популярність. Також хочу побажати таким ініціаторам, організаціям і активістам бути впевненими у своїх силах і готовими до ряду викликів, які на них чекають. Насамперед, це — нерозуміння з боку міської влади, бюрократична складова й пасивність громад. Ці всі труднощі є, але часто до них не варто ставитися як до проблем. Потрібно шукати в цьому якісь нові можливості. Якщо є круті команди з цікавими ідеями, то ми з радістю скомунікуємо з ними. І, можливо, надалі разом впроваджуватимемо сучасні технології в різних містах. Наше завдання та ряду інших українських активістів — надати можливості й реалізувати себе саме тут, в Україні. Я вважаю, що це можливо, але над цим потрібно дуже серйозно працювати. Бажаю таким активістам удачі, натхнення, сил і впевненості в собі. Нагадаємо, раніше повідомлялося, що Білл Гейтс будує власне розумне місто за $80 млн
26.12.2017,11:14
0
Андрій Насадчук

Основна мета команди — підвищення комфорту проживання в малих містах, висока якість роботи міської влади та налагоджена комунікація «влада» — «громада». Про розумні міста та технології у них, а також український досвід із впровадження цих технологій ми й поговорили з координатором проекту Smart-місто Андрієм Насадчуком.

Про головні підсумки 2017-го в сфері розумних міст в Україні

— Варто сказати, що розумні міста в Україні й розумні міста в США чи Європі — це зовсім різні напрямки діяльності. Попри велике бажання влитися в загальний тренд, українські малі міста значно відстають. А дехто навіть не намагається зробити своє місто більш технологічним і розумним. Загальні тренди у світі пов’язані з новими технологічними напрямками і великою оптимізацією, перш за все, енергоефективністю. Також можна сказати про кооперацію, згуртування й роботу над даними.

В Україні ж ситуація в контексті малих міст наступна. Влада часто ігнорує цей напрямок розвитку, переважно тому що некомпетентна в цьому. Також тому що фінансово не може собі дозволити утримувати певні департаменти, які би займалися технологізацією цих малих міст. Така загальна тенденція. Щодо глобальних змін, то у світі набула популярності технологія Blockchain. Також — це машинний інтелект. Зараз у тестовому режимі розробляються певні рішення, які би дозволили скоротити штати. Україна в цьому сенсі пасе задніх. Є певні лідери, — як Київ та Львів, — які намагаються робити якісь глобальні рішення. Але переважно — це копіювання кращих практик з інших міст.

Про основні напрямки роботи Smart Місто

— Можна розподілити декілька напрямків нашої роботи. Один із них є технологічним — це впровадження сучасних технологій. Але з іншого боку, є проблема того, що населення в малих містах складно сприймає ці нові рішення. Наприклад, ви можете запустити онлайн-чергу в лікарню, та без потужної промоуції, реклами, спілкування з громадою вона просто буде не потрібною самому населенню. Тому важливим елементом є робота з громадою в цих напрямках. От ми намагаємося знайти консенсус і впроваджувати технології на тому етапі, коли в громади є запит на таке рішення. На жаль, ми не можемо зробити так, як в інших містах, де влада йде на зустріч змінам, і технології впроваджуються більш примусовим способом.

Наприклад, у Житомирі зараз переводять громадський транспорт на оплату через картки. Це все буде в обов‘язковому форматі, і населення за рік-два до цього звикне. Коли ж технології впроваджуються в тестовому режимі, є велика ймовірність тривалого процесу. Часто при впровадженні технологій має бути доля примусу. Тому круто, коли є розуміння з боку влади щодо потрібності цих технологій.

Із наших вдалих кейсів є те, що ми активно співпрацюємо з громадою, налагоджуємо з нею контакт і впроваджуємо поки що загальні послуги, які вже набрали чинності в інших містах. Зараз ми працюємо з містом Звенигородка Черкаської області. За документами тут проживає 17 тис населення, а по факту — 10 тис. І тенденція досить невтішна. Тому аналізуєш місто, бачиш слабкі місця, робиш низький старт і впроваджуєш спочатку ті сервіси, які в інших містах уже присутні. Саме цим ми займалися протягом 2017 року у Звенигородці.

Андрій Насадчук, Smart-місто: «Наше завдання — дати можливості самореалізації в Україні» 1

Команда Smart-місто

Про виправданість створення в Україні власної інфраструктури розумного будинку

— Глобальними трендами зараз є енергоефективність, комфорт і ціна. Й Україна не є виключенням серед таких трендів. Щодо якихось колективізацій цих рішень, у світі зараз окремий напрямок набуває популярності — шарінг. Це — на зразок BlaBlaCar, щось подібне буде впроваджуватись і в будинках. Тобто група сусідів або будинок буде об’єднуватися заради того, щоби бути важливішим гравцем чи то на ринку енергоресурсів, чи то на ринку послуг. Тому що громаді значно простіше знайти постачальника зі встановлення сонячних панелей, якщо вони будуть представляти відразу 20 будинків. І навпаки буде проблематично, якщо кожен окремо шукатиме якусь компанію.

Тому така колективізація матиме місце й певні позитивні тенденції. Ймовірно, вона буде більш природньою. Не штучного характеру, а наприклад, у такому форматі: коли в кожного будинку є відеоспостереження і, об’єднавши ці камери в певний кластер, жителі матимуть більше інформації й контролю за територією. Ось у такому форматі це відбуватиметься, хочемо ми того чи ні.

Про міські хакатони та популяризацію концепції smart-city

— Загалом, хакатони мені подобаються. Я сам веб-розробник і цікавлюся цими напрямками. Хакатон — це таке місце, де може згенеруватися ідея й за один-два дні перетворитися на прототип, який можна продемонструвати очільникам різних міст. Це більше пов’язано з великими містами, де є можливості, людський ресурс на організацію таких заходів і їх проведення. Малі міста не можуть собі дозволити таку річ, як хакатон. Але вони можуть певним чином розвинути екосистему міста. Можна хоча б проводити курси програмування й таке інше.

Тепер щодо таких рішень, які впроваджуються в результаті хакатонів. Часто їх недоліком є відсутність бізнес-моделі. Створюючи проект для розумних міст і представляючи його міській владі, вам слід оперувати цифрами. Часто роблять якийсь проект, він наче й корисний, але якоїсь особливої вигоди в ньому міська влада не вбачає. Тобто можливо й екологічний проект, але він не глобальний. Ми свого часу зіткнулися з цією проблемою: якісь смарт-проекти, направлені на міста, не мають чіткої бізнес-моделі.

Про формати подій, доцільні у малих містах

— У малих містах хакатон буде чимось досить складним. Але ніхто не заважає зробити в місті якийсь фестиваль, наприклад. І нічого страшного, якщо він буде пов’язаний з IT. Інша справа — заманити сюди розробників на декілька днів. І вже в кожному місті це може бути різний концепт. Наприклад, у Звенигородку можна заманити програмістів на 3–4 дні за рахунок того, що поряд знаходиться гірсько-лижний курорт. І тоді для програмістів і розробників це буде не лише 4 дні плідної роботи, але й поєднання з унікальним відпочинком. І в кожного міста це буде своя історія, чи воно власне відрізняється від інших.

Читайте також: Білл Гейтс будує власне розумне місто за $80 млн

Загалом, у малих містах ситуація набагато складніша. Тому й наш проект спрямований саме на них, адже за загальною тенденцією та словами урбаністів і футурологів, малі міста (якщо вони не є агломераціями або супутниками великих міст) не мають майбутнього. Тобто по суті, це — провінції. Сподіваюсь, багато міст не погодятсья з тим, що вони будуть за межами історії майбутнього своєї країни. Київ теж має безліч своїх викликів (пов’язаних як із вартістю проживання, так і з інфраструктурою тощо), тобто є свої плюси й мінуси. Проблемні місця малих міст зовсім відрізняються від великих. Загалом, упроваджувати якісь ініціативи й новаторські ідеї набагато простіше в малих містах. І ми поставили для себе саме такий пріоритет. По-перше, тут можна за короткий термін здійснити більше впроваджень. По-друге, набагато простіше здійснюється комунікація з органами влади. Також бюрократичних перепон значно менше. І ми взяли за мету розвинути місто до чіткого рівня, підняти в рейтингу, адже в малих містах це зробити значно простіше.

Про головні ризики, з якими стикаються ті, хто впроваджує технології розумних міст

— Із ризиків, з якими зіткнулися ми самі й інші громадські активісти, перший — це фінансування. Часто купа різних ініціатив навіть у Києві проходять на громадських засадах. Тобто люди просто вільний час витрачають і на волонтерській основі просувають чи реалізовують якісь проекти. Друге питання — це нерозуміння влади. Часто в малих містах ми зустрічаємося з тим, що влада не розуміє важливості впровадження певних технологічних рішень. Як-то щось банальне — онлайн-черга в дитсадок чи онлайн-черга в лікарні. Мале місто набагато складніше сприймає ці нові ідеї. Наприклад, тут 40 років жили за усталеною схемою, а ти за півроку пропонуєш перейти до зовсім іншого підходу. І перенавчання, зміни — дуже складно сприймається. Тобто страх перед змінами або нерозуміння цих змін. На останньому конгресі мерів, який був присвячений технологіям. Й от розмовляють про технології, а в залі слухачі користуються кнопковими телефонами. Зрозуміло, що тут може бути певний дисонанс розуміння технологій із боку доповідача і слухача. Хоча, це не всюди так.

Є міста, у яких молоді й сучасні мери-інноватори. Ще один із викликів у цьому напрямку — пасивність громади. Та це така річ, яку можна виправити. Тому що в радянські часи населенню штучно прививалося таке відчуття безпорадності. І зараз перед активістами, громадськістю та владою стоїть задача подолання цих труднощів. Тобто потрібно, щоби самі жителі міста відчули в собі сили щось змінювати. Останнє, що хочеться зазначити — це бюрократія. Це така собі стінка, за якою часто ховається влада. У принципі все інше заважає значно менше й не є проблемою для втілення ініціатив.

Найцікавіші кейси розвитку розумних міст у світі

Андрій Насадчук, Smart-місто: «Наше завдання — дати можливості самореалізації в Україні» 2

— Варто сказати, що ми зараз на такому етапі, коли впроваджуємо якісь ідеї й називаємо їх новаторськими, хоча в Європі чи США вони були впроваджені ще 10–15 років тому. Тому ми добряче відстали. Світові тенденції зараз пов’язані з таким напрямком технологій, як big data. Тобто робота з великими даними, що дозволяє більш вдало вивчити й потоки населення, і проаналізувати місто тощо. Також штучний інтелект, який дозволяє автоматизувати ряд процесів, у тому числі міських. Щодо бюрократії, зараз активно намагаються вирішити це питання за допомогою технології Blockchain. Це такі три напрямки. Окрім цього, стрімка роботизація й автоматизація різних процесів. Зрозуміло, що говорячи про Україну, це часом виглядає завтрашнім днем, але над цим потрібно працювати.

На які конкретні приклади орієнтується Smart Місто у своїй діяльності

— Зараз така ситуація в Україні, що Київ відстає від сучасного технологічного європейського міста так само, як і мале місто відстає від Києва, Вінниці тощо. У малих містах ситуація набагато критичніша. У той час, коли 100 років тому проводили масову примусову електрифікацію малих міст і сіл України, зараз потрібно проводити таку технологізацію міст. Тому що коли в Києві вже впроваджуються електронні квитки, картка киянина й тому подібне, то в малих містах це щось таке фантастичне, а інколи навіть непотрібне. Тому наша робота часто пов’язана не з тим, щоби брати європейську практику і впроваджувати її в малих містах. Часто ми просто намагаємося ті практики, що вже застосовуються в більших містах України, інтегрувати в мале місто. Тому що навіть між малими і великими містами України зараз утворюється дисбаланс у технологіях.

Як би це дивно не звучало, але в малих містах часто навіть немає стратегії розвитку. Як взагалі можна говорити про майбутнє міста, якщо в нього немає стратегії розвитку? Місто не має інвестиційного паспорту, який би був цікавим інвесторам. Часто в обов’язки нашої команди якраз і входить створення таких документів, які би підняли місто в рейтингу інвестиційної привабливості і взагалі дозволили йому позмагатися за інвестора. Наше завдання не рівнятися на Польщу, яка для очільників влади малих міст є якимось іншим світом. Ми прагнемо показати, що певне рішення реалізувалося в Києві, Миколаєві тощо, і реалізувати це в контексті малого міста. Звичайно, у нашої команди є і власні розробки, пов’язані з тим, щоби виділити місто з отих 300 малих міст України. Дуже часто доводиться наводити приклад Естонії, яка зараз у трійці лідерів із технологізації. Таке визнання вона отримала приблизно у 2010–2015 роках. Хоча процес технологізації країни почався ще в 1996 році. Й от ми часто в розмові з міською владою наголошуємо на цьому, що ми можемо впровадити онлайн-чергу зараз. Тоді всі почнуть користуватися нею через 5 років. Або ми можемо запустити онлайн-чергу через 5 років, і нею користуватимуться через 10. То навіщо затягувати цей процес?

Про плани на 2018 рік

— Ми зараз працюємо з містом Звенигородка. І плани в нас глобальні — вивести Звенигородку у 20-ку найкращих малих міст України. Зараз малих міст налічують 293, тому опинитися у 20-ці — це вже непоганий результат. Тож усі ідеї та проекти пов’язані саме із цим містом. Роботу ми проводимо в 7 напрямках: розумна влада, розумна громада, розумна інфраструктура, освіта, екологія й енергія, медицина та технології. От ми працюєм у цих напрямках. І по кожному з них є як глобальні, так і малі проекти. З глобальних, наприклад, ми працюємо над напрямком розумна влада. Як підвищити продуктивність влади? Ми можемо впровадити електронний документообіг. Або зробити більш сучасний веб-сайт, що було втілено у Звенигородці. Ми можемо зробити сайт більш зручним і «накидати» туди сервісів для покращеної комунікації з громадою. Щодо розумної громади, ми можемо підключити систему онлайн-петицій, бюджет участі — словом, те, що вже набрало популярності по всій Україні.

01/ 04
Проект модернізації міста Звенигородка

У принципі, ми собі просто склали план і намагаємося максимально все виконати. Паралельно кожна громадська організація мусить брати активну участь у різних конкурсах. Це, по-перше, досвід. По-друге, це можливість отримати додаткові кошти, які підуть на розвиток міста. За останні кілька років кількість таких конкурсів значно зросла в Україні, тому звісно на це слід звертати увагу.

Поради тим, хто 2018 року збирається запустити свій технологічний проект для розумних міст

— Перше, про що я говорив, це — бізнес-модель. Тобто ця технологія має якимось чином (найбільш показовий — фінансовий аспект) допомагати місту. Якщо в технології є чітка бізнес-модель, пов’язана з міською владою, в Україні їй буде легше «вистрілити». Зараз — це технології спрямовані на енергоефективність. Влада різних міст сьогодні йде на зустріч таким ініціативам, оскільки бачить для себе якусь вигоду через рік-два-три. Такі проекти мають дуже велику популярність.

Також хочу побажати таким ініціаторам, організаціям і активістам бути впевненими у своїх силах і готовими до ряду викликів, які на них чекають. Насамперед, це — нерозуміння з боку міської влади, бюрократична складова й пасивність громад. Ці всі труднощі є, але часто до них не варто ставитися як до проблем. Потрібно шукати в цьому якісь нові можливості. Якщо є круті команди з цікавими ідеями, то ми з радістю скомунікуємо з ними. І, можливо, надалі разом впроваджуватимемо сучасні технології в різних містах.

Наше завдання та ряду інших українських активістів — надати можливості й реалізувати себе саме тут, в Україні. Я вважаю, що це можливо, але над цим потрібно дуже серйозно працювати. Бажаю таким активістам удачі, натхнення, сил і впевненості в собі.

Нагадаємо, раніше повідомлялося, що Білл Гейтс будує власне розумне місто за $80 млн

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: