Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Кому й за що дали Нобелівську премію 2017 року

Komu j za ščo daly Nobelivśku premiju 2017 roku

Відкриття, озвучені під час церемонії нагородження Нобелівських лауреатів, вже 216 років перевертають уяву людства про науку та світ. Цьогорічна премія не лише розставила всі крапки над «і» у фізиці та хімії, але й поставила питання «Хто є хто?» у світовій політиці
Vidkryttja, ozvučeni pid čas ceremoniї nagorodžennja Nobelivśkyh laureativ, vže 216 rokiv perevertajuť ujavu ljudstva pro nauku ta svit. Cogorična premija ne lyše rozstavyla vsi krapky nad «i» u fizyci ta himiї, ale j postavyla pytannja «Hto je hto?» u svitovij polityci
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  То що ж такого проривного зробили номінанти, аби їхні ідеї визнали у Стокгольмі? На одноденному циклі наукпоп-лекцій Nobilitet у Києві українські науковці розповіли нам, чому нагороди вручили саме цим відкриттям. На часі дізнатися про все докладніше. Медицина та фізіологія. Джеффрі Холлу, Майклу Росбашу и Майклу Янгу — за молекулярний механізм, що контролює циркадні ритми. Циркадні ритми — це, простіше кажучи, те, що ми називаємо біологічним будильником, про який ми ще у школі читали. Пфф, та за що тут давали Нобеля? — подумаєте ви. А от тепер уявіть, як троє біологів вивчали це питання з 70-х років минулого століття, експериментуючи над мухами. Мухи виявилися найзручнішими піддослідними, бо в них усього 75 клітин. Справжні складнощі почалися, коли вчені дібралися до людини. Механізм циркадних ритмів настільки стародавній, що коли про людину ще й не йшлося, первісні створіння на Землі вже відчували залежність від добової ритміки. У ті часи примітивні ціанобактерії — бактерії, які вміють синтезувати, влаштували своє життя згідно з розкладом. Поділ ДНК відбувався у них вночі, коли зменшується ризик пошкодження ультрафіолетом. Решту справ вони робили вдень. Здається: де ми, а де ціанобактерії? Еволюція не стояла на місці, проте механізми дії залишилися. І, навіть якщо забути вдягнути годинник вранці, — мільйони клітин всередині вас відчуватимуть час краще, ніж ви на свідомому рівні Читайте також: Нумо спати! — що насправді варто знати про дитячий сон У 1970-х дослідникам стало зрозуміло, що кілька білків, вироблених циркадним геном, виходять у цитоплазму вдень, а вночі вони деградують і зникають. Довго було не зрозуміло, що це означає для науки. Згодом виявилося, що крім циркадного гена, є другий ген, який виробляє інший білок. Другий білок з’єднується з першим і допомагає йому пролізти через ядерну мембрану. Але цього виявилося недостатньо для наукового відкриття. Продовживши досліди, скоро результат шокував усіх: подібних генів — тисячі, і вони всі працюють, як злагоджений оркестр. Найцікавіше у відкритті те, що ці гени працюватимуть як годинник навіть у пробірці, окремо від організму. Зрозуміло, що в цій системі залучені абсолютно всі процеси нашого організму. Подальше дослідження біологів показало: циркадні ритми впливають не тільки на те, як ми спимо і прокидаємося, а й метаболізм, здатність до роботи й навіть схильність до старіння. Збити наші добові ритми може кілька чинників, найбільш небезпечний із них — синє світло від ґаджетів або звичайної лампи, на яке реагує ділянка мозку, що відповідає за здатність до сну. Фізика. Райнер Вайсс, Баррі Берріш і Кіп Торн — за спостереження гравітаційних хвиль і внесок у LIGO детектор. Відкриття гравітаційних хвиль було передбачено ще Альбертом Ейнштейном у 1916 році. У своїй загальній теорії відносності він пропонує світу теорію гравітації, яка мала кілька парадоксальних передбачень — наприклад, існування масивних чорних дір. У 1915 році Ейнштейн випускає статтю, присвячену гравітаційним хвилям за аналогією електромагнітних. Він припустив, що чорні діри можуть провокувати гравітаційні хвилі. Але науковець мав сумніви — амплітуда коливань від хвиль здавалася надто слабкою. У 1980-х група американських науковців LIGO повернулася до дослідження теорії Ейнштейна. Використавши більше $1 млрд, за 30 років наполегливих спостережень та налаштувань чутливих детекторів їм вдалося вперше у світі зафіксувати коливання. Спираючись на теорію, написану Ейнштейном, вони вимірювати довжину між двома точками з допомогою лазерного інтерферометра. Їх вдалося побачити на відстані понад 1 млрд світлових років дві чорні діри, які раніше були зірками. У процесі злиття, діри ніби кружляють у танці один навколо одного, виділяючи неймовірну кількість енергії, яка випромінює гравітаційні хвилі. Кожна з них важить утричі більше за Сонце, але її розмір — лише зі спальний район. Дивна магія цифр — про відкриття на прес-конференції науковці заявили рівно за 100 років. Гравітаційні хвилі — це дуже сильний і, можливо, фінальний аргумент у тому, що загальна теорія відносності правильно описує як організований наш простір-час Хімія. Жак Дюбуші, Хоакін Франк і Річард Хендерсон — за розробку кріолектронної мікроскопії для визначення структури біомолекули в розчині. Цьогорічне досягнення з хімії, що нагородили в Стокгольмі, знайомить нас з кріолектронною мікроскопією — це заморожування зразків, які досліджують, до кріогенних температур, як, наприклад, градус рідкого азоту. Цей метод дозволяє робити фотографії молекул настільки детально, що кожен атом можна роздивитися в трьох вимірах. Це досягнення — повна протилежність принципу яблука, яке неочікувано впало на голову. Річ у тому, що кріолектронна мікроскопія — приклад наполегливої роботи, коли тисячі науковців протягом 40 років під наставництвом трьох вчених збирали одне велике досягнення із сотень маленьких відкриттів. Єдине, чого не зрозуміли ані хіміки, ані біологи — Нобелівський комітет нагородив науковців у сфері хімії, хоча кріолектронний мікроскоп використовують саме в біології Економіка. Річард Талер — за внесок у поведінкову економіку. Насправді Нобелівської премії з економіки не існує. Просто в 1969 році Банк Швеції запропонував: Слухайте, вам же ще виплачувати цю премію мінімум кілька десятків років. Не вистачить вам спадку Нобеля. Мовляв, ми вам — спонсорство, а ви нам — визнання економістів. Тоді і з’явилася номінація з економіки, але не імені, а пам’яті Альфреда Нобеля. Цього року премію пам’яті Альфреда Нобеля присудили Річарду Талеру. У науковій роботі він розповідає, як ми приймаємо рішення під впливом неочікуваних чинників, на відміну від класичної економічної теорії, де люди раціональні і прорахують реальну вигоду. Це — переосмислення того, якою є економіка, відносно того, як змінилася сучасна людина і як ми всі по-різному дивимося на речі. Математики, намагаючись увійти в Нобелівську історію, багато років вимірювали поведінку людини через математичні формули. Людина, на їхню думку, прагматично вимірює кожне своє рішення. Але практика не сходилася з теорією, і пізніше вони виявили, що наш мозок має два шляхи прийняття рішень. Це стало зрозуміло, коли Даніель Канеман, Нобелівський лауреат 2002 року, провів експеримент зі своїми студентами: бейсбольна бита та м’яч разом коштують $1,10. Бита коштує на $1 більше, аніж м’яч. Скільки коштує м’яч? Читайте також: Ігор Бєда, GlobalLogic Україна: Українська економіка зараз найбільше підходить для сервісної моделі IT Більшість відповіла 10, але чому саме така цифра? Виявилося, що наш мозок завжди готовий дати швидке рішення, яке ми звикли вважати інтуїцією. Якби мозок керувався першою схемою прийняття рішень, студенти б склали рівняння, де м’яч дорівнює X, а бита дорівнює Х+1. Паралельно з холодним розрахунком наш мозок уже автоматично видав асоціацію: бита — це долар, м’ячі — 10 центів. Більшість рішень у нашому житті ми приймаємо саме таким чином і вони часто помилкові. Вивчаючи найчастіші людські помилки, Річард Талер помітив, що люди часто встановлюють неправильні причинно-наслідкові зв’язки між двома явищами. Наприклад, читаємо: Люди, які їдять вівсяну кашу, живуть на 3 роки довше. Ваш мозок знайшов зв’язок між вівсяною кашею і тривалістю життя, тому задача вирішена. Але ж була першопричина — ми не знаємо, який був стан здоров’я цих людей, чому вони обирають вівсянку щоранку і які чинники впливають на цей вибір. Керуючись цією логікою, в Україні з’явиться перший нобелівський лауреат у той день, коли відкриється перший магазин IKEA. І ми знаходимо зв’язок: у країнах, де багато нобелівських лауреатів, є магазини IKEA. Талер також дізнався, що людина значно болючіше переживає втрату грошей, ніж їх виграш. Поведінкові економісти прирівнюють емоції від виграшу ₴400 з втратою ₴200. Тому так мало людей займатися підприємництвом — вони не готові йти на ризик і бояться втрачати гроші Література. Кадзуо Ішіґуро — за розкриття відчуття ілюзорного зв’язку зі світом. Ішіґуро переїхав з Японії до Великої Британії в п’ятирічному віці. Захопившись класичною британською літературою, юнак вивчав письменництво в університеті. Згодом він вигадує свій власний стиль: поєднання японської стриманості і європейської традиції. У творах Ішіґуро розповідає про таку уявну Японію, якою він відчуває її в душі, адже реальну він не пам’ятає. За сотні років великі літератори зуміли розкрити всі можливі теми — від народження й до смерті. Тому, аби отримати премію Нобеля, недостатньо просто добре писати — треба ще і здивувати. І Кадзуо Ішіґуро це вдалося: він змальовує те, як суспільство вирощує донорів і змушує їх жертвувати свої органи, і навіть те, людини яка переживає самогубство своєї дочки. Однак і тут письменник вирізняється з-поміж інших — всі ці сюжети він розповідає так відсторонено, ніби камера, яка дивиться згори. Ми звикли, що Достоєвський підказує читачам: хто хороший, хто поганий, а хто помре. У випадку Ішіґуро цей принцип працює навпаки — ми не відчуваємо співчуття автора й це змушує нас хвилюватися. Починати читати Кадзуо Ішіґуро варто з Не відпускай мене, який змінить ваше розуміння про антиутопії. Аби відчути уявну Японію письменника — Там, де в димці пагорби та Художник хиткого світу Мир. Міжнародній кампанії ICAN — за залучення уваги до катастрофічних гуманітарних наслідків ядерної зброї та зусилля щодо заборони подібних озброєнь. У дні, коли потужні держави загрожують один одному світовою ядерною війною, присудження премії організації ICAN виявилося найдоречнішим кроком на шляху до миру. Заслуга ICAN полягає у тому, що вони вже 10 років докладають зусиль, аби світ забув про існування атомних боєголовок. ICAN нагадує державам про Хіросіму та Нагасакі: ядерна зброя губить радіацією навколишнє середовище та здоров’я людини. Станом на 2017 рік, у світі відбулося вже 2 тис ядерних випробувань. Світова спільнота злякалася після найпотужнішого — радянської Цар-бомби в 1961 році. Тоді цей вибух у тротиловому еквіваленті дорівнював 56 мегатоннам. Такого випробування, яке могло би обігнути Земну кулю трьома сейсмічними хвилями, досі не відбувалося. Тоді постало запитання: А чи потрібна нам загроза, яка легко зітре з лиця землі Людство? Уже через 7 років усі ядерні держави підписали договір про обмеження використання атомної зброї. У документі йшлося про заборону проводити вибухи в космосі, в атмосфері та під водою, залишивши вільним простір лише під землею. А в 1996 році ООН остаточно заборонила випускати боєголовки навіть для випробувань, зігравши фінальний акорд у 50-річній історії Але озброєні держави й не думали закрити гостре питання ядерної зброї: підписані документи вони розцінили, як пусті балачки. Зрозуміло, що малоефективні угоди не змогли втримати країн-лідерів від використання своєї збройної переваги. У результаті у 2007 році виникає рух ICAN, до якого долучилися 400 організацій з усіх куточків планети. Лідери руху регулярно пропонують проекти в ООН, але останній документ, який забороняє виробляти, використовувати та зберігати атомну зброю, став проривним. Хоч документ і підписали 122 країн, договір зазнав і критики: найбільші ядерні країни, як США, Росія, Велика Британія, Франція та Китай відмовилися від підписання.   Міні-конференція Nobilitet відбулася за підтримки радіо Аристократи та Парку інновацій UNIT.City у Києві

То що ж такого проривного зробили номінанти, аби їхні ідеї визнали у Стокгольмі? На одноденному циклі наукпоп-лекцій Nobilitet у Києві українські науковці розповіли нам, чому нагороди вручили саме цим відкриттям. На часі дізнатися про все докладніше.

Медицина та фізіологія

Джеффрі Холлу, Майклу Росбашу и Майклу Янгу — за молекулярний механізм, що контролює циркадні ритми

Кому й за що дали Нобелівську премію 2017 року

Циркадні ритми — це, простіше кажучи, те, що ми називаємо біологічним будильником, про який ми ще у школі читали. «Пфф, та за що тут давали Нобеля?» — подумаєте ви. А от тепер уявіть, як троє біологів вивчали це питання з 70-х років минулого століття, експериментуючи над мухами. Мухи виявилися найзручнішими піддослідними, бо в них усього 75 клітин. Справжні складнощі почалися, коли вчені дібралися до людини.

Механізм циркадних ритмів настільки стародавній, що коли про людину ще й не йшлося, первісні створіння на Землі вже відчували залежність від добової ритміки. У ті часи примітивні ціанобактерії — бактерії, які вміють синтезувати, влаштували своє життя згідно з розкладом. Поділ ДНК відбувався у них вночі, коли зменшується ризик пошкодження ультрафіолетом. Решту справ вони робили вдень.

Здається: де ми, а де ціанобактерії? Еволюція не стояла на місці, проте механізми дії залишилися. І, навіть якщо забути вдягнути годинник вранці, — мільйони клітин всередині вас відчуватимуть час краще, ніж ви на свідомому рівні

Читайте також: «Нумо спати!» — що насправді варто знати про дитячий сон

У 1970-х дослідникам стало зрозуміло, що кілька білків, вироблених циркадним геном, виходять у цитоплазму вдень, а вночі вони деградують і зникають. Довго було не зрозуміло, що це означає для науки. Згодом виявилося, що крім циркадного гена, є другий ген, який виробляє інший білок. Другий білок з’єднується з першим і допомагає йому пролізти через ядерну мембрану. Але цього виявилося недостатньо для наукового відкриття. Продовживши досліди, скоро результат шокував усіх: подібних генів — тисячі, і вони всі працюють, як злагоджений оркестр. Найцікавіше у відкритті те, що ці гени працюватимуть як годинник навіть у пробірці, окремо від організму.

Зрозуміло, що в цій системі залучені абсолютно всі процеси нашого організму. Подальше дослідження біологів показало: циркадні ритми впливають не тільки на те, як ми спимо і прокидаємося, а й метаболізм, здатність до роботи й навіть схильність до старіння. Збити наші добові ритми може кілька чинників, найбільш небезпечний із них — синє світло від ґаджетів або звичайної лампи, на яке реагує ділянка мозку, що відповідає за здатність до сну.

Фізика

Райнер Вайсс, Баррі Берріш і Кіп Торн — за спостереження гравітаційних хвиль і внесок у LIGO детектор

Кому й за що дали Нобелівську премію 2017 року

Відкриття гравітаційних хвиль було передбачено ще Альбертом Ейнштейном у 1916 році. У своїй загальній теорії відносності він пропонує світу теорію гравітації, яка мала кілька парадоксальних передбачень — наприклад, існування масивних чорних дір. У 1915 році Ейнштейн випускає статтю, присвячену гравітаційним хвилям за аналогією електромагнітних. Він припустив, що чорні діри можуть провокувати гравітаційні хвилі. Але науковець мав сумніви — амплітуда коливань від хвиль здавалася надто слабкою.

У 1980-х група американських науковців LIGO повернулася до дослідження теорії Ейнштейна. Використавши більше $1 млрд, за 30 років наполегливих спостережень та налаштувань чутливих детекторів їм вдалося вперше у світі зафіксувати коливання. Спираючись на теорію, написану Ейнштейном, вони вимірювати довжину між двома точками з допомогою лазерного інтерферометра. Їх вдалося побачити на відстані понад 1 млрд світлових років дві чорні діри, які раніше були зірками. У процесі злиття, діри ніби кружляють у танці один навколо одного, виділяючи неймовірну кількість енергії, яка випромінює гравітаційні хвилі. Кожна з них важить утричі більше за Сонце, але її розмір — лише зі спальний район.

Дивна магія цифр — про відкриття на прес-конференції науковці заявили рівно за 100 років. Гравітаційні хвилі — це дуже сильний і, можливо, фінальний аргумент у тому, що загальна теорія відносності правильно описує як організований наш простір-час

Хімія

Жак Дюбуші, Хоакін Франк і Річард Хендерсон — за розробку кріолектронної мікроскопії для визначення структури біомолекули в розчині

Кому й за що дали Нобелівську премію 2017 року

Цьогорічне досягнення з хімії, що нагородили в Стокгольмі, знайомить нас з кріолектронною мікроскопією — це заморожування зразків, які досліджують, до кріогенних температур, як, наприклад, градус рідкого азоту. Цей метод дозволяє робити фотографії молекул настільки детально, що кожен атом можна роздивитися в трьох вимірах.

Це досягнення — повна протилежність принципу «яблука, яке неочікувано впало на голову». Річ у тому, що кріолектронна мікроскопія — приклад наполегливої роботи, коли тисячі науковців протягом 40 років під наставництвом трьох вчених збирали одне велике досягнення із сотень маленьких відкриттів.

Єдине, чого не зрозуміли ані хіміки, ані біологи — Нобелівський комітет нагородив науковців у сфері хімії, хоча кріолектронний мікроскоп використовують саме в біології

Економіка

Річард Талер — за внесок у поведінкову економіку

Кому й за що дали Нобелівську премію 2017 року

Насправді Нобелівської премії з економіки не існує. Просто в 1969 році Банк Швеції запропонував: «Слухайте, вам же ще виплачувати цю премію мінімум кілька десятків років. Не вистачить вам спадку Нобеля». Мовляв, ми вам — спонсорство, а ви нам — визнання економістів. Тоді і з’явилася номінація з економіки, але не імені, а пам’яті Альфреда Нобеля.

Цього року премію пам’яті Альфреда Нобеля присудили Річарду Талеру. У науковій роботі він розповідає, як ми приймаємо рішення під впливом неочікуваних чинників, на відміну від класичної економічної теорії, де люди раціональні і прорахують реальну вигоду. Це — переосмислення того, якою є економіка, відносно того, як змінилася сучасна людина і як ми всі по-різному дивимося на речі.

Математики, намагаючись увійти в Нобелівську історію, багато років вимірювали поведінку людини через математичні формули. Людина, на їхню думку, прагматично вимірює кожне своє рішення. Але практика не сходилася з теорією, і пізніше вони виявили, що наш мозок має два шляхи прийняття рішень. Це стало зрозуміло, коли Даніель Канеман, Нобелівський лауреат 2002 року, провів експеримент зі своїми студентами: бейсбольна бита та м’яч разом коштують $1,10. Бита коштує на $1 більше, аніж м’яч. Скільки коштує м’яч?

Читайте також: Ігор Бєда, GlobalLogic Україна: «Українська економіка зараз найбільше підходить для сервісної моделі IT»

Більшість відповіла 10, але чому саме така цифра? Виявилося, що наш мозок завжди готовий дати швидке рішення, яке ми звикли вважати «інтуїцією». Якби мозок керувався першою схемою прийняття рішень, студенти б склали рівняння, де м’яч дорівнює X, а бита дорівнює Х+1. Паралельно з холодним розрахунком наш мозок уже автоматично видав асоціацію: бита — це долар, м’ячі — 10 центів. Більшість рішень у нашому житті ми приймаємо саме таким чином і вони часто помилкові.

Вивчаючи найчастіші людські помилки, Річард Талер помітив, що люди часто встановлюють неправильні причинно-наслідкові зв’язки між двома явищами. Наприклад, читаємо: «Люди, які їдять вівсяну кашу, живуть на 3 роки довше». Ваш мозок знайшов зв’язок між вівсяною кашею і тривалістю життя, тому задача вирішена. Але ж була першопричина — ми не знаємо, який був стан здоров’я цих людей, чому вони обирають вівсянку щоранку і які чинники впливають на цей вибір. Керуючись цією логікою, в Україні з’явиться перший нобелівський лауреат у той день, коли відкриється перший магазин IKEA. І ми знаходимо зв’язок: у країнах, де багато нобелівських лауреатів, є магазини IKEA.

Талер також дізнався, що людина значно болючіше переживає втрату грошей, ніж їх виграш. Поведінкові економісти прирівнюють емоції від виграшу ₴400 з втратою ₴200. Тому так мало людей займатися підприємництвом — вони не готові йти на ризик і бояться втрачати гроші

Література

Кадзуо Ішіґуро — за розкриття відчуття ілюзорного зв’язку зі світом

Кому й за що дали Нобелівську премію 2017 року

Ішіґуро переїхав з Японії до Великої Британії в п’ятирічному віці. Захопившись класичною британською літературою, юнак вивчав письменництво в університеті. Згодом він вигадує свій власний стиль: поєднання японської стриманості і європейської традиції. У творах Ішіґуро розповідає про таку уявну Японію, якою він відчуває її в душі, адже реальну він не пам’ятає.

За сотні років великі літератори зуміли розкрити всі можливі теми — від народження й до смерті. Тому, аби отримати премію Нобеля, недостатньо просто добре писати — треба ще і здивувати. І Кадзуо Ішіґуро це вдалося: він змальовує те, як суспільство вирощує донорів і змушує їх жертвувати свої органи, і навіть те, людини яка переживає самогубство своєї дочки.

Однак і тут письменник вирізняється з-поміж інших — всі ці сюжети він розповідає так відсторонено, ніби камера, яка дивиться згори. Ми звикли, що Достоєвський підказує читачам: хто хороший, хто поганий, а хто помре. У випадку Ішіґуро цей принцип працює навпаки — ми не відчуваємо співчуття автора й це змушує нас хвилюватися.

Починати читати Кадзуо Ішіґуро варто з «Не відпускай мене», який змінить ваше розуміння про антиутопії. Аби відчути уявну Японію письменника — «Там, де в димці пагорби» та «Художник хиткого світу»

Мир

Міжнародній кампанії ICAN — за залучення уваги до катастрофічних гуманітарних наслідків ядерної зброї та зусилля щодо заборони подібних озброєнь

Кому й за що дали Нобелівську премію 2017 року

У дні, коли потужні держави загрожують один одному світовою ядерною війною, присудження премії організації ICAN виявилося найдоречнішим кроком на шляху до миру.

Заслуга ICAN полягає у тому, що вони вже 10 років докладають зусиль, аби світ забув про існування атомних боєголовок. ICAN нагадує державам про Хіросіму та Нагасакі: ядерна зброя губить радіацією навколишнє середовище та здоров’я людини.

Станом на 2017 рік, у світі відбулося вже 2 тис ядерних випробувань. Світова спільнота злякалася після найпотужнішого — радянської «Цар-бомби» в 1961 році. Тоді цей вибух у тротиловому еквіваленті дорівнював 56 мегатоннам. Такого випробування, яке могло би обігнути Земну кулю трьома сейсмічними хвилями, досі не відбувалося. Тоді постало запитання: «А чи потрібна нам загроза, яка легко зітре з лиця землі Людство?»

Уже через 7 років усі ядерні держави підписали договір про обмеження використання атомної зброї. У документі йшлося про заборону проводити вибухи в космосі, в атмосфері та під водою, залишивши вільним простір лише під землею. А в 1996 році ООН остаточно заборонила випускати боєголовки навіть для випробувань, зігравши фінальний акорд у 50-річній історії

Але озброєні держави й не думали закрити гостре питання ядерної зброї: підписані документи вони розцінили, як пусті балачки. Зрозуміло, що малоефективні угоди не змогли втримати країн-лідерів від використання своєї збройної переваги.

У результаті у 2007 році виникає рух ICAN, до якого долучилися 400 організацій з усіх куточків планети. Лідери руху регулярно пропонують проекти в ООН, але останній документ, який забороняє виробляти, використовувати та зберігати атомну зброю, став проривним. Хоч документ і підписали 122 країн, договір зазнав і критики: найбільші ядерні країни, як США, Росія, Велика Британія, Франція та Китай відмовилися від підписання.

 

Міні-конференція Nobilitet відбулася за підтримки радіо «Аристократи» та Парку інновацій UNIT.City у Києві

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: