Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Навіщо ми все ще їздимо на роботу в офіс — і коли це закінчиться

Naviščo my vse šče їzdymo na robotu v ofis — i koly ce zakinčyťsja

Ґреґ Росальськи (Greg Rosalsky) — продюсер подкасту Freakonomics Radio, володар магістерського ступеню у Принстонському університеті в галузі економіки. А ще — людина, яка ставить собі питання, навіщо щоранку простоювати у заторах на дорозі, витрачати час у підземці чи гортати стрічку новин у таксі, якщо процес подорожі до офісу вбиває нашу продуктивність
Ğreğ Rosaľśky (Greg Rosalsky) — prodjuser podkastu Freakonomics Radio, volodar magisterśkogo stupenju u Prynstonśkomu universyteti v galuzi ekonomiky. A šče — ljudyna, jaka stavyť sobi pytannja, naviščo ščoranku prostojuvaty u zatorah na dorozi, vytračaty čas u pidzemci čy gortaty stričku novyn u taksi, jakščo proces podoroži do ofisu vbyvaje našu produktyvnisť
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Протягом 2016 року чимало компаній оголосили про відмову від ліберальної політики роботи з дому для своїх менеджерів. Такі компанії, як IBM, Honeywell та Aetna — лише частина довжелезного списку. Чимало компаній вважали, що вигідніше змусити працівників пересуватися по місту та працювати в центральному офісі, ніж надати їм можливість працювати там, де люди самі вважають за потрібне. З цим не погоджується Норман Макрей. У 1975 році, коли персональні компютери були маловивченими калькуляторами для ґіків, а інтернет був незрозумілим проектом, розробленим урядом Сполучених Штатів, Макрей, впливовий журналіст The Economist, — який заслужив згодом репутацію ясновидця, передбачивши падіння Радянської імперії та технологічний та економічний стрибок Японії, — зробив радикальний прогноз про те, як інформаційні технології незабаром трансформують наше життя. Макрей пророкував точний шлях і часові рамки трансформації практик роботи великих офісів. Мовляв, компютери перейдуть у діловий світ, а потім стануть звичними для кожного американського будинку. За його словами, поширення цієї машини кардинально змінить економіку та підхід до того, як працює більшість з нас. Коли працівники зможуть спілкуватися зі своїми колегами за допомогою миттєвих повідомлень та відеочатів, за його словами, зникне усіляка потреба долати щодня багатокілометрові відстані між помешканням та офісом, аби працювати поруч у великих офісах в ділових центрах. Це здешевить робочу силу — а відтак компютер фактично вбє офіс у його традиційному форматі. І це змінить увесь наш спосіб життя, переконував Макрей: Минуло вже чимало часу — але досі годувальники родин забивають автостради та мости щоранку своїми автівками, а в метро не проштовхнешся від людей. Аби заробляти гроші, ми все ще ходимо в офіс. Перерозподіл робочої сили та смерть офісних приміщень, яку пророкував Макрей, не відбулися. Натомість мегаполіси з комп’ютерами та інтернетом стали потребувати ще більше переміщень та ще більше людей. Ед Глейзер, економіст Гарвардського університету, який є одним із провідних експертів у питаннях, пов’язаних із містами, стверджує, що прогнози про занепад міста не були чимось незвичайним, коли він почав працювати за фахом ще в 1980-х. У той час міські центри у США занурювалися у навалу смітників, зростання кількості жебраків на вулицях та спалахи злочинності. З тих пір розрив між багатими та бідними не надто поменшав, а навпаки — продовжує зростати. Крім того, рух людей у місті не припинився. Серед причин, на які вказує Глейзер — ігнорування Макреєм того факту, що мільйони людей дійсно хочуть знайти в Лондоні чи Нью-Йорку не просто роботу, а розвагу, певний спосіб життя чи спільноту людей зі схожими поглядами, навичками чи стилем мислення. Це правда, що з моменту виникнення інтернету ми почали працювати з дому більше, ніж раніше. Але компютери та смартфони не замінили офіс — просто тепер офіс із нами там і тоді, коли нас у цьому приміщенні немає. Лише близько 2,8% від загальної кількості робочої сили у США кажуть, що вони працюють вдома принаймні вдвічі більше, ніж в офісі. При цьому американці не стали менше користуватися транспортом чи витраати час на дорогу до офісів. За даними Waze,  є такі регіони, як Сарасота, Флорида та Міртл-Біч, штат Південна Кароліна, де середньостатистичний працівник переміщується транспортом щонайменше півтори години на день. Є багато причин вважати, що переміщення на роботу щодня є витрачанням часу та ресурсів надурно. Ми марнуємо час, забруднюємо навколишнє середовищами викидами автомобілів, втрачаємо кошти та нарощуємо рівень стресу. Постійна потреба діставатися офісу за кермом автівки чи громадським транспортом — одна з причин зростання депресії, ожиріння, серцево-судинних захворювань, розлучень, смерті та низки інших хвороб. Якщо найбільше ми ненавидимо переміщення між домом та офісом, чому тоді працівники офісів продовжують це робити? Соціологи вказують на важливість особистої взаємодії для продуктивності праці. Наприклад, залишається необхідність роботодавців контролювати та стимулювати працівників, щоби переконатись, що вони не відстають від потрібної роботи. Дослідження показали, що команди, які працюють спільно і при цьому спілкуються наживо особисто, на відміну від електронної пошти, продуктивніші у виконанні складних завдань. Бути фізично близьким допомагає нам звязуватися, демонструвати емоції, вирішити проблему і спонтанно вигадувати ідеї. Такі компанії, як IBM, колись цілком були прихильниками теорії Маркея, але вони навчилися із власного досвіду, що технологія не замінює офіс. Психолог Стенфордського університету Джеремі Байленсон приймає цей факт, але він мріє про технологію, яка нарешті звільнить нас від необхідності обирати одне або інше. Проблема в тому, що існуюча технологія просто не передає інформацію досить ефективно, коли ми спілкуємося з колегами на відстані. За його словами, більшість науковців, які вивчають цю сферу, погоджуються, що значна частина інформації передається невербально. Багато таких невербальних каналів, таких як мова тіла, міміки та рухи очей, втрачаються за допомогою електронної пошти, миттєвих повідомлень та навіть месенджерів. Особливо це стосується випадків, коли ділові зустрічі чи обговорення включають участь декількох людей. Але Байленсон, який заснував і керував Лабораторією віртуального взаємодії у Стенфорді, витратив понад десятиліттяв на вивчення технології, яка, на його думку, могла б нарешті подолати ці обмеження. Йдеться про віртуальну реальність (VR). Коли справа доходить до створення віртуального офісу настільки доброго, аби  усунути необхідність вибору між домашнім та традиційним офісом, Байленсон каже, що ключовим питанням є вирішення соціальної присутності. Тобто цифрові аватари користувачів мають у повному обсязі передавати наші емоції, жести та поведінку. Байленсон та його сподвижники витратили багато часу, намагаючись зясувати, як підвищити соціальну присутність у віртуальній реальності. Вони, наприклад, виявили, що люди краще виконують завдання, коли аватари виглядають, звучать та навіть почуваються людьми з тіла та крові. Їхні висновки підтримують думку про те, що віртуальний офіс може стати більш міцною бізнес-моделлю, якщо вдосконалити технологічну складову комунікації. Це може здатися красивою моделлю для наслідування, але Глейзер скептично ставиться до того, що віртуальна реальність може вбити офіс із цегли, бетону та скла. Поки що жодна віртуальна реальність не здатна охопити усі ситуації взаємодії наживо, які відбуваються у традиційних офісах. Байленсон визнає монументальні технологічні досягнення, необхідні для відтворення усієї палітри особистої взаємодії. Незважаючи на те, що VR в даний час може створювати візуальні та слухові симуляції, що дозволяють реалістично відчути переживання, все одно персональний досвід використання не збігається з тим, щоби бути одночасно в одній і тій же кімнаті з низкою своїх колег. Дотик, запах та інші сенсорні враження ще не відтворені у VR. Додайте сюди сніжіння в очах після довгого перебування у окулярах віртуальної реальності — і ви побачите, що поки доведеться все ще їздити у офіс, хай це і призводить до 2 годин втраченого часу щодня. Віртуальна реальність може коли-небудь стати революційною для комунікації, але це не обовязково означатиме кінець міського віку та панування офісів, як прогнозував Макрей, говорячи про мережу із персональних комп’ютерів. Можливо, коли VR-окуляри чи шоломи навчаться передавати рукостискання та посмішки, ми й зможемо обійтися без потреби щоранку сідати за кермо чи заходити до вагону підземки.

Протягом 2016 року чимало компаній оголосили про відмову від ліберальної політики роботи з дому для своїх менеджерів. Такі компанії, як IBM, Honeywell та Aetna — лише частина довжелезного списку. Чимало компаній вважали, що вигідніше змусити працівників пересуватися по місту та працювати в центральному офісі, ніж надати їм можливість працювати там, де люди самі вважають за потрібне. З цим не погоджується Норман Макрей.

Влучний погляд із 70-х

У 1975 році, коли персональні комп’ютери були маловивченими калькуляторами для ґіків, а інтернет був незрозумілим проектом, розробленим урядом Сполучених Штатів, Макрей, впливовий журналіст The Economist, — який заслужив згодом репутацію ясновидця, передбачивши падіння Радянської імперії та технологічний та економічний стрибок Японії, — зробив радикальний прогноз про те, як інформаційні технології незабаром трансформують наше життя.

Макрей пророкував точний шлях і часові рамки трансформації практик роботи великих офісів. Мовляв, комп’ютери перейдуть у діловий світ, а потім стануть звичними для кожного американського будинку. За його словами, поширення цієї машини кардинально змінить економіку та підхід до того, як працює більшість з нас. Коли працівники зможуть спілкуватися зі своїми колегами за допомогою миттєвих повідомлень та відеочатів, за його словами, зникне усіляка потреба долати щодня багатокілометрові відстані між помешканням та офісом, аби працювати поруч у великих офісах в ділових центрах. Це здешевить робочу силу — а відтак комп’ютер фактично вб’є офіс у його традиційному форматі. І це змінить увесь наш спосіб життя, переконував Макрей:

— Телекомунікації будуть змінювати моделі суспільства глибше, аніж це зробила революція транспортної сфери із винаходом залізниці та автомобілів

Світле майбутнє настало — а дороги досі переповнені

Минуло вже чимало часу — але досі годувальники родин забивають автостради та мости щоранку своїми автівками, а в метро не проштовхнешся від людей. Аби заробляти гроші, ми все ще ходимо в офіс. Перерозподіл робочої сили та смерть офісних приміщень, яку пророкував Макрей, не відбулися. Натомість мегаполіси з комп’ютерами та інтернетом стали потребувати ще більше переміщень та ще більше людей.

Читайте також: 13 дружніх міст для стартапів

Ед Глейзер, економіст Гарвардського університету, який є одним із провідних експертів у питаннях, пов’язаних із містами, стверджує, що прогнози про занепад міста не були чимось незвичайним, коли він почав працювати за фахом ще в 1980-х. У той час міські центри у США занурювалися у навалу смітників, зростання кількості жебраків на вулицях та спалахи злочинності. З тих пір розрив між багатими та бідними не надто поменшав, а навпаки — продовжує зростати. Крім того, рух людей у місті не припинився. Серед причин, на які вказує Глейзер — ігнорування Макреєм того факту, що мільйони людей дійсно хочуть знайти в Лондоні чи Нью-Йорку не просто роботу, а розвагу, певний спосіб життя чи спільноту людей зі схожими поглядами, навичками чи стилем мислення.

Це правда, що з моменту виникнення інтернету ми почали працювати з дому більше, ніж раніше. Але комп’ютери та смартфони не замінили офіс — просто тепер офіс із нами там і тоді, коли нас у цьому приміщенні немає. Лише близько 2,8% від загальної кількості робочої сили у США кажуть, що вони працюють вдома «принаймні вдвічі більше, ніж в офісі». При цьому американці не стали менше користуватися транспортом чи витраати час на дорогу до офісів. За даними Waze,  є такі регіони, як Сарасота, Флорида та Міртл-Біч, штат Південна Кароліна, де середньостатистичний працівник переміщується транспортом щонайменше півтори години на день.

Чи здатні інтернет та відеозв’язок поставити крапку у питанні «Навіщо їздити в офіс?»

Є багато причин вважати, що переміщення на роботу щодня є витрачанням часу та ресурсів надурно. Ми марнуємо час, забруднюємо навколишнє середовищами викидами автомобілів, втрачаємо кошти та нарощуємо рівень стресу. Постійна потреба діставатися офісу за кермом автівки чи громадським транспортом — одна з причин зростання депресії, ожиріння, серцево-судинних захворювань, розлучень, смерті та низки інших хвороб. Якщо найбільше ми ненавидимо переміщення між домом та офісом, чому тоді працівники офісів продовжують це робити?

Читайте також: Сила простих запитань — як вдосконалити продукт

Соціологи вказують на важливість особистої взаємодії для продуктивності праці. Наприклад, залишається необхідність роботодавців контролювати та стимулювати працівників, щоби переконатись, що вони не відстають від потрібної роботи. Дослідження показали, що команди, які працюють спільно і при цьому спілкуються наживо особисто, на відміну від електронної пошти, продуктивніші у виконанні складних завдань. Бути фізично близьким допомагає нам зв’язуватися, демонструвати емоції, вирішити проблему і спонтанно вигадувати ідеї. Такі компанії, як IBM, колись цілком були прихильниками теорії Маркея, але вони навчилися із власного досвіду, що технологія не замінює офіс.

Психолог Стенфордського університету Джеремі Байленсон приймає цей факт, але він мріє про технологію, яка нарешті звільнить нас від необхідності обирати одне або інше. Проблема в тому, що існуюча технологія просто не передає інформацію досить ефективно, коли ми спілкуємося з колегами на відстані. За його словами, більшість науковців, які вивчають цю сферу, погоджуються, що значна частина інформації передається невербально. Багато таких невербальних каналів, таких як мова тіла, міміки та рухи очей, втрачаються за допомогою електронної пошти, миттєвих повідомлень та навіть месенджерів. Особливо це стосується випадків, коли ділові зустрічі чи обговорення включають участь декількох людей.

Але Байленсон, який заснував і керував Лабораторією віртуального взаємодії у Стенфорді, витратив понад десятиліттяв на вивчення технології, яка, на його думку, могла б нарешті подолати ці обмеження. Йдеться про віртуальну реальність (VR). Коли справа доходить до створення віртуального офісу настільки доброго, аби  усунути необхідність вибору між домашнім та традиційним офісом, Байленсон каже, що ключовим питанням є вирішення соціальної присутності. Тобто цифрові аватари користувачів мають у повному обсязі передавати наші емоції, жести та поведінку.

Байленсон та його сподвижники витратили багато часу, намагаючись з’ясувати, як підвищити соціальну присутність у віртуальній реальності. Вони, наприклад, виявили, що люди краще виконують завдання, коли аватари виглядають, звучать та навіть «почуваються» людьми з тіла та крові. Їхні висновки підтримують думку про те, що віртуальний офіс може стати більш міцною бізнес-моделлю, якщо вдосконалити технологічну складову комунікації.

Читайте також: Віртуальна та доповнена реальність — чого чекати до 2025 року

Це може здатися красивою моделлю для наслідування, але Глейзер скептично ставиться до того, що віртуальна реальність може «вбити» офіс із цегли, бетону та скла. Поки що жодна віртуальна реальність не здатна охопити усі ситуації взаємодії наживо, які відбуваються у традиційних офісах.

Байленсон визнає монументальні технологічні досягнення, необхідні для відтворення усієї палітри особистої взаємодії. Незважаючи на те, що VR в даний час може створювати візуальні та слухові симуляції, що дозволяють реалістично відчути переживання, все одно персональний досвід використання не збігається з тим, щоби бути одночасно в одній і тій же кімнаті з низкою своїх колег. Дотик, запах та інші сенсорні враження ще не відтворені у VR. Додайте сюди «сніжіння» в очах після довгого перебування у окулярах віртуальної реальності — і ви побачите, що поки доведеться все ще їздити у офіс, хай це і призводить до 2 годин втраченого часу щодня.

Віртуальна реальність може коли-небудь стати революційною для комунікації, але це не обов’язково означатиме «кінець міського віку та панування офісів», як прогнозував Макрей, говорячи про мережу із персональних комп’ютерів. Можливо, коли VR-окуляри чи шоломи навчаться передавати рукостискання та посмішки, ми й зможемо обійтися без потреби щоранку сідати за кермо чи заходити до вагону підземки.

Джерело: CityLab

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: