Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Тетяна Кисельчук, «UA:Суспільне» — про суспільне мовлення «з блекджеком»

Tetjana Kyseľčuk, «UA:Suspiľne» — pro suspiľne movlennja «z blekdžekom»

Генеральна продюсерка освітнього напряму Суспільного мовлення Тетяна Кисельчук взяла участь у мультиформатному фестивалі соціальних інновацій PLAN B у Харкові. Там вона розповіла, на яких засадах відбуваються зміни найбільшої телемережі в Україні
Generaľna prodjuserka osvitńogo naprjamu Suspiľnogo movlennja Tetjana Kyseľčuk vzjala učasť u muľtyformatnomu festyvali sociaľnyh innovacij PLAN B u Harkovi. Tam vona rozpovila, na jakyh zasadah vidbuvajuťsja zminy najbiľšoї telemereži v Ukraїni
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  У лекції «Суспільне мовлення з блекджеком» вона відверто і не-нудно розповіла про свій досвід: «Треба бути дуже обережним, коли ти ходиш по цьому лезу між людьми старого порядку і нового порядку, і насправді це і є надзавдання. Для мене це виглядає, як примирення поколінь». — Підніміть будь ласка руку всі ті, хто знає що таке суспільне мовлення. Угу, негусто. А про BBC ви, мабуть, чули. Чому British Broadcasting Corporation настільки відома у світі, а українське «Суспільне мовлення» — незрозуміло що навіть в Україні? Я могла би говорити про велику ідею, заради якої ми все це почали. Але ідей багато ходить по світі, і про broadcasting чули усі, а про «мовлення» — одиниці в цій залі. Почнемо зі структури. В нас це — «UA:Перший» (більше відомий як «УТ-1»), «UA:Культура» (те, яке раніше називалось телеканалом «Культура», і я переконана, що в цій залі ніхто з вас його ніколи не дивився) є UA:Крим, 25 регіональних каналів, три радіостанції і 25 регіональних та цифрова платформа. Крім мене, є ще 6 генпродюсерів — але 7 людей на таку кількість каналів та платформ не так вже й багато. І все це продукувало контент, який мало хто дивився, а треба це змінити. — У Норвегії мені один фермер казав: «Коли я бачу на одному каналі одну думку, а потім іншу на іншому, то я іду на суспільне телебачення: там мені розкажуть, що справді відбувається». Навіщо це Україні? У нас є канали, які — скажімо так — належать конкретним людям. У нас є «Громадське», яке частково дискредитувало себе через розбрат в команді після Майдану. І немає того, хто сприймався би усією країною як першоджерело інформації, котрому можна довіряти. Навіщо все це мені? Почну з прикладу своєї родини. Таких жінок, як моя мама, по всій країні десь 70%. Головні рейтинги каналам роблять жінки 35+. Моя мама телефонує часто і каже: «І оцей гарно говорить, і оцей, і я не знаю, за кого голосувати». Популісти добре збивають з толку людей, і приватні канали допомагають їм у цьому. Ці каналі не прибуткові, але вони існують не для заробляння грошей своїм власникам чи політичним силам, а для впливу на громадську думку. Аби опонувати цьому, ми й хочемо створити оновлене «Суспільне мовлення». Тетяна Кисельчук наголошує: сучасний глядач є ще й користувачем соцмереж, читачем сайтів та власником смартфону або планшета. Тому потрібно використовувати модель, коли про новину чи певну тему із одного й того ж першоджерела він дізнаватиметься різними шляхами: «— Наш генеральний директор Зураб Аласанія написав стратегію, у якій є важливий пункт — це конвергентність платформ. Людина має протягом дня інформаційний фон — телевізор, радіо в машині, інтернет-сайти. Нам треба, аби працювало усе в комплексі. Це — інтенсивна робота, яка ведеться між Києвом та регіонами. Отримані від них відеосюжети та аудіозаписи адаптуються під радіо чи інші формати, які є у Суспільного, ріжуться на менші фрагменти. Один і той же контент треба по-різному подавати». — Стосовно бюрократії — мені це схоже на великий годинник, де 18 гвинтиків крутяться в праву сторону, а 120 з гаком — в ліву. Для однієї програми мені треба було купити ковролін, але для закупівлі мені довелося підписати майже 150 документів. Бо ліміти на ковролін були вичерпані під час підготовки до Євробачення. — У Німеччині на суспільне мовлення дають €9 млрд євро щороку. У нас і 27 млн дати не хочуть. Наша проблема — люди не вірять в закон чи в необхідність змін. Але як казав Сковорода: «Дякую Тобі, Боже, що зробив легке потрібним, а важке — непотрібним». Так і ми намагаємося працювати. На нові передачі шукаємо комерційних спонсорів. Також почали залучати гранти — це теж нормальний шлях, яким суспільний мовник має йти. — Якісь передачі ми називаємо токсичними і їх треба закривати. Це передачі, де є «джинса». Не моя компетенція характеризувати регіони, але маса випадків, коли регіональні телекомпанії за державний кошт запрошують в ефір місцевих політиків, аби вони доносили «певну думку». Те, чим ми намагаємося побороти токсичну спадщину — це такі передачі, як «Лайфхак українською». Ми знайшли ведучих, акторів і почали експериментувати із форматом скетчу, і аудиторія це прийняла. Суспільні мовники за кордоном — чи в Німеччині , чи в Японії, — працюють не заради рейтингів чи цифр (хоча й вони також важливі), а заради довіри, наголошує Кисельчук. Кредит довіри — це те, заради чого має працювати суспільний мовник. І треба дуже обережним, коли ти балансуєш між глядачами старшого покоління та молоддю, зауважує продюсерка. Серед найбільших експериментів — оновлена «Культурна афіша» або передача із відомим нішовим українським блогом про кіно: «— Купити права на нові українські фільми — складна процедура, але ми намагаємося обрати і слоти часу, і умови, на яких виходять матеріали. У нас стало більше складних і гострих тем. Часто замість відпочити від роботи, я приходжу додому і продовжую дивитися, як все це виглядає в ефірі». Культурні теми намагаються запровадити й інші продюсери «UA:Першого», навіть у передачах, які створені як гумористично-розважальні: Особливо важливо відродити та реформувати суспільне мовлення на Сході, погоджується із запитанням із залу Тетяна Кисельчук. Проте нагадує: матеріально-технічна база, на жаль, недостатня не лише в кризових регіонах — а й на теренах усієї країни. Із 2018 року Кисельчук сподівається, що сітка мовлення буде повністю оновлена. Зокрема, із 1 березня 2018 року буде наполовину оновлено «UA:Культуру». Там також запропонують новий контент. Наприклад, за її словами, освітня платформа Prometheus надасть безкоштовно 75 курсів для каналу у форматі коротких лекцій:

У лекції «Суспільне мовлення з блекджеком» вона відверто і не-нудно розповіла про свій досвід: «Треба бути дуже обережним, коли ти ходиш по цьому лезу між людьми старого порядку і нового порядку, і насправді це і є надзавдання. Для мене це виглядає, як примирення поколінь».

Чому оновлення «Суспільного» на часі

— Підніміть будь ласка руку всі ті, хто знає що таке суспільне мовлення. Угу, негусто. А про BBC ви, мабуть, чули. Чому British Broadcasting Corporation настільки відома у світі, а українське «Суспільне мовлення» — незрозуміло що навіть в Україні? Я могла би говорити про велику ідею, заради якої ми все це почали. Але ідей багато ходить по світі, і про broadcasting чули усі, а про «мовлення» — одиниці в цій залі.

Почнемо зі структури. В нас це — «UA:Перший» (більше відомий як «УТ-1»), «UA:Культура» (те, яке раніше називалось телеканалом «Культура», і я переконана, що в цій залі ніхто з вас його ніколи не дивився) є UA:Крим, 25 регіональних каналів, три радіостанції і 25 регіональних та цифрова платформа. Крім мене, є ще 6 генпродюсерів — але 7 людей на таку кількість каналів та платформ не так вже й багато. І все це продукувало контент, який мало хто дивився, а треба це змінити.

Навіщо потрібен загальнодержавний мовник «без спонсора»

— У Норвегії мені один фермер казав: «Коли я бачу на одному каналі одну думку, а потім іншу на іншому, то я іду на суспільне телебачення: там мені розкажуть, що справді відбувається». Навіщо це Україні? У нас є канали, які — скажімо так — належать конкретним людям. У нас є «Громадське», яке частково дискредитувало себе через розбрат в команді після Майдану. І немає того, хто сприймався би усією країною як першоджерело інформації, котрому можна довіряти.

Навіщо все це мені? Почну з прикладу своєї родини. Таких жінок, як моя мама, по всій країні десь 70%. Головні рейтинги каналам роблять жінки 35+. Моя мама телефонує часто і каже: «І оцей гарно говорить, і оцей, і я не знаю, за кого голосувати». Популісти добре збивають з толку людей, і приватні канали допомагають їм у цьому. Ці каналі не прибуткові, але вони існують не для заробляння грошей своїм власникам чи політичним силам, а для впливу на громадську думку. Аби опонувати цьому, ми й хочемо створити оновлене «Суспільне мовлення».

Тетяна Кисельчук, «UA:Суспільне» — про суспільне мовлення «з блекджеком»

Будні продюсера. Фото: Facebook-архів Тетяни Кисельчук

Зранку — в телевізорі, за годину — на сайті

Тетяна Кисельчук наголошує: сучасний глядач є ще й користувачем соцмереж, читачем сайтів та власником смартфону або планшета. Тому потрібно використовувати модель, коли про новину чи певну тему із одного й того ж першоджерела він дізнаватиметься різними шляхами:

«— Наш генеральний директор Зураб Аласанія написав стратегію, у якій є важливий пункт — це конвергентність платформ. Людина має протягом дня інформаційний фон — телевізор, радіо в машині, інтернет-сайти. Нам треба, аби працювало усе в комплексі. Це — інтенсивна робота, яка ведеться між Києвом та регіонами. Отримані від них відеосюжети та аудіозаписи адаптуються під радіо чи інші формати, які є у Суспільного, ріжуться на менші фрагменти. Один і той же контент треба по-різному подавати».

Дуже важливо, щоби інформація йшла за користувачем

Тетяна Кисельчук

Як побороти «драконів»

— Стосовно бюрократії — мені це схоже на великий годинник, де 18 гвинтиків крутяться в праву сторону, а 120 з гаком — в ліву. Для однієї програми мені треба було купити ковролін, але для закупівлі мені довелося підписати майже 150 документів. Бо ліміти на ковролін були вичерпані під час підготовки до Євробачення.

Про фінансування

— У Німеччині на суспільне мовлення дають €9 млрд євро щороку. У нас і 27 млн дати не хочуть. Наша проблема — люди не вірять в закон чи в необхідність змін. Але як казав Сковорода: «Дякую Тобі, Боже, що зробив легке потрібним, а важке — непотрібним». Так і ми намагаємося працювати. На нові передачі шукаємо комерційних спонсорів. Також почали залучати гранти — це теж нормальний шлях, яким суспільний мовник має йти.

Про нове і старе

— Якісь передачі ми називаємо токсичними і їх треба закривати. Це передачі, де є «джинса». Не моя компетенція характеризувати регіони, але маса випадків, коли регіональні телекомпанії за державний кошт запрошують в ефір місцевих політиків, аби вони доносили «певну думку».

Те, чим ми намагаємося побороти токсичну спадщину — це такі передачі, як «Лайфхак українською». Ми знайшли ведучих, акторів і почали експериментувати із форматом скетчу, і аудиторія це прийняла.

Про рейтинги

Суспільні мовники за кордоном — чи в Німеччині , чи в Японії, — працюють не заради рейтингів чи цифр (хоча й вони також важливі), а заради довіри, наголошує Кисельчук. Кредит довіри — це те, заради чого має працювати суспільний мовник. І треба дуже обережним, коли ти балансуєш між глядачами старшого покоління та молоддю, зауважує продюсерка.

Серед найбільших експериментів — оновлена «Культурна афіша» або передача із відомим нішовим українським блогом про кіно:

«— Купити права на нові українські фільми — складна процедура, але ми намагаємося обрати і слоти часу, і умови, на яких виходять матеріали. У нас стало більше складних і гострих тем. Часто замість відпочити від роботи, я приходжу додому і продовжую дивитися, як все це виглядає в ефірі».

Культурні теми намагаються запровадити й інші продюсери «UA:Першого», навіть у передачах, які створені як гумористично-розважальні:

Особливо важливо відродити та реформувати суспільне мовлення на Сході, погоджується із запитанням із залу Тетяна Кисельчук. Проте нагадує: матеріально-технічна база, на жаль, недостатня не лише в кризових регіонах — а й на теренах усієї країни.

Із 2018 року Кисельчук сподівається, що сітка мовлення буде повністю оновлена. Зокрема, із 1 березня 2018 року буде наполовину оновлено «UA:Культуру». Там також запропонують новий контент. Наприклад, за її словами, освітня платформа Prometheus надасть безкоштовно 75 курсів для каналу у форматі коротких лекцій:

— За перші 3 місяці роботи ціною свого здоров'я та часу я зрозуміла, що це — не спринт, а марафон. У мене завдання — аби за 3-4 роки після мене система продовжувала працювати навіть без мене. Головне в цьому — ввести електронний документообіг, подолати бюрократію, налагодити, аби все залежало від ідей, а не від людей.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: