fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Кіно на вихідні — драма про стирання пам’яті та роман зі штучним інтелектом

Kino na vyhidni — drama pro styrannja pam’jati ta roman zi štučnym intelektom

Відтепер щосуботи редакція Na chasi рекомендуватиме вам 2 фільми чи серіалу для перегляду на вихідних — але не просто гучних новинок, а тих, які зачіпають питання науки, технологій та сучасних технологічних досягнень і проблем. Переглянули самі — і радимо це зробити вам, і ось чому
Vidteper ščosuboty redakcija Na chasi rekomenduvatyme vam 2 fiľmy čy serialu dlja peregljadu na vyhidnyh — ale ne prosto gučnyh novynok, a tyh, jaki začipajuť pytannja nauky, tehnologij ta sučasnyh tehnologičnyh dosjagneń i problem. Peregljanuly sami — i radymo ce zrobyty vam, i oś čomu
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Ключові факти про фільм. Дата першого показу: 25 січня 2017 року Режисер: Матвійович Паланський Композитор: Грегорі Тріпі Редактор: Джейн Макре Автор сценарію: Матвійович Паланський, Майк Вукадинович Сюжет. Несподівано помирає видатний науковець, який винайшов спосіб записувати та переглядати спогади людей. Виявляється, що записані спогоди та результати його досліджень, які мали допомагати людям у зціленні від травм та психічних розладів минулого, насправді завдавали шкоди багатьом із пацієнтів. Дружина науковця намагається з’ясувати, хто міг бути причетним до загибелі її чоловіка. І тут настає час вийти на сцену маленької людини — архітектора-моделіста, якого грає Пітер Дінклейдж. Розв’язка — попри всю передбачуваність сюжету — виявиться не такою вже й передбачуваною. Чому це варто побачити. Попри низький рейтинг Rotten Tomatoes та той факт, що фільм не належить до категорії мейнстрімного кіно чи блокбастерів, картина однозначно варта перегляду з кількох причин. По-перше, у вас нарешті з’являється шанс побачити Дінклейджа не в якості пияка, гуляки та цинічної сволоти Тіріона Ланністера з Гри Престолів. Справжнє відкриття — виявляється, перед нам глибокий драматичний актор, здатний тягнути на собі відверто посередню картину, та ще й так, аби не хотілося покидати її перегляд. По-друге, сюжет та етичні колізії, як виникають під час його перегляду, вкотре нагадують про зворотний бік науки. Наскільки добре ми знаємо етичний аспект зберігання та відновлення людської пам’яті? Чи не забагато ми довіряємо технологіям зараз, і як ця довіра може вплинути на нас у майбутньому? Ну й одвічні 2 питання, які турбують людство ще від часів давньогрецьких міфів про подорожі до царства мертвих, аби воскресити (чи поховати) когось із тих, кого повернути неможливо у звичайному житті: чи можна змінити минуле та чи є здатність забувати недоліком чи найбільшим людським даром. Одним словом, є про що подумати, якщо вас цікавить те, як працює людський мозок та людська пам’ять. Головне про фільм. У головних ролях: Хоакін Фенікс, Емі Адамс та Скарлет Йогансон в якості голосу Саманти Прем’єра: 18 грудня 2013 року (США) Режисер: Спайк Джонз Оператор: Гойт ван Гойтема Нагороди: Премія Оскар за найкращий оригінальний сценарій Номінації: Премія Оскар за найкращий фільм Сюжет картини. Драматична комедія чи комедійна драма, — драмедія (зрештою), — про те, як самотній науковець у віці за 30 із звичками типового ботана піддається на рекламу та купує собі комп’ютерну операційну систему на основі штучного інтелекту. Вона нібито здатна навчатися і підлаштовуватися під господаря. Проте з плином часу неясно, хто для кого стає господарем і партнером насправді. Дуже швидко виявляється, що штучний інтелект може цілком викликати до себе не лише дружні почуття. Але кому із цих двох стане нудно першому у цих гібридних стосунках? Чому це варто побачити. Навіть не через необхідність поповнити свій список переглянутих оскарівських фільмів чи послухати, як майже 2 години чуттєвим голосом нашіптує Скарлетт Йогансон, нагадуючи вам про ASMR. Ще за 4 роки до того, як Стівен Гокінґ, Ілон Маск та Марк Цукерберґ вступили у публічну полеміку стосовно загроз, можливостей та ризиків використання штучного інтелекту, Спайк Джонз показав досить сміливе і не надто далеке від реалій припущення того, як AI може стати частиною нашого життя, — а ми не будемо до цього готовими. Чи можна полюбити те, що не має фізичного тіла? Як ми інтерпретуємо емоції, маючи під рукою лише голос та власну уяву? Що спільного у людської фантазії та реальності? Та багато інших запитань за мінімальної кількості акторів у кадрі та максимального занурення у обмежене середовище (фактично 80% часу головний персонаж перебуває десь між власним офісом, квартирою та 2-3 локаціями у місті).

Rememory (Згадати заново) (2017)

Ключові факти про фільм

  • Дата першого показу: 25 січня 2017 року
  • Режисер: Матвійович Паланський
  • Композитор: Грегорі Тріпі
  • Редактор: Джейн Макре
  • Автор сценарію: Матвійович Паланський, Майк Вукадинович

Сюжет

Несподівано помирає видатний науковець, який винайшов спосіб записувати та переглядати спогади людей. Виявляється, що записані спогоди та результати його досліджень, які мали допомагати людям у зціленні від травм та психічних розладів минулого, насправді завдавали шкоди багатьом із пацієнтів. Дружина науковця намагається з’ясувати, хто міг бути причетним до загибелі її чоловіка. І тут настає час вийти на сцену «маленької людини» — архітектора-моделіста, якого грає Пітер Дінклейдж. Розв’язка — попри всю передбачуваність сюжету — виявиться не такою вже й передбачуваною.

Чому це варто побачити

Попри низький рейтинг Rotten Tomatoes та той факт, що фільм не належить до категорії «мейнстрімного» кіно чи блокбастерів, картина однозначно варта перегляду з кількох причин. По-перше, у вас нарешті з’являється шанс побачити Дінклейджа не в якості пияка, гуляки та цинічної сволоти Тіріона Ланністера з «Гри Престолів». Справжнє відкриття — виявляється, перед нам глибокий драматичний актор, здатний «тягнути» на собі відверто посередню картину, та ще й так, аби не хотілося покидати її перегляд.

По-друге, сюжет та етичні колізії, як виникають під час його перегляду, вкотре нагадують про зворотний бік науки. Наскільки добре ми знаємо етичний аспект зберігання та відновлення людської пам’яті? Чи не забагато ми довіряємо технологіям зараз, і як ця довіра може вплинути на нас у майбутньому?

Ну й одвічні 2 питання, які турбують людство ще від часів давньогрецьких міфів про подорожі до царства мертвих, аби воскресити (чи поховати) когось із тих, кого повернути неможливо у звичайному житті: «чи можна змінити минуле» та «чи є здатність забувати недоліком чи найбільшим людським даром». Одним словом, є про що подумати, якщо вас цікавить те, як працює людський мозок та людська пам’ять.

Her (Вона) (2013)

Головне про фільм

  • У головних ролях: Хоакін Фенікс, Емі Адамс та Скарлет Йогансон в якості голосу Саманти
  • Прем’єра: 18 грудня 2013 року (США)
  • Режисер: Спайк Джонз
  • Оператор: Гойт ван Гойтема
  • Нагороди: Премія «Оскар» за найкращий оригінальний сценарій
  • Номінації: Премія «Оскар» за найкращий фільм

Сюжет картини

Драматична комедія чи комедійна драма, — драмедія (зрештою), — про те, як самотній науковець у віці «за 30» із звичками типового «ботана» піддається на рекламу та купує собі комп’ютерну операційну систему на основі штучного інтелекту. Вона нібито здатна навчатися і підлаштовуватися під «господаря». Проте з плином часу неясно, хто для кого стає «господарем» і партнером насправді. Дуже швидко виявляється, що штучний інтелект може цілком викликати до себе не лише дружні почуття. Але кому із цих двох стане нудно першому у цих гібридних стосунках?

Чому це варто побачити

Навіть не через необхідність поповнити свій список переглянутих «оскарівських» фільмів чи послухати, як майже 2 години чуттєвим голосом нашіптує Скарлетт Йогансон, нагадуючи вам про ASMR. Ще за 4 роки до того, як Стівен Гокінґ, Ілон Маск та Марк Цукерберґ вступили у публічну полеміку стосовно загроз, можливостей та ризиків використання штучного інтелекту, Спайк Джонз показав досить сміливе і не надто далеке від реалій припущення того, як AI може стати частиною нашого життя, — а ми не будемо до цього готовими.

Чи можна полюбити те, що не має фізичного тіла? Як ми інтерпретуємо емоції, маючи «під рукою» лише голос та власну уяву? Що спільного у людської фантазії та реальності? Та багато інших запитань за мінімальної кількості акторів у кадрі та максимального занурення у обмежене середовище (фактично 80% часу головний персонаж перебуває десь між власним офісом, квартирою та 2-3 локаціями у місті).

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: