Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Східний досвід — історія Світлани Призинчук

Shidnyj dosvid — istorija Svitlany Pryzynčuk

Об’їздити півсвіту, потім пожити в Китаї та Індії — а далі повернутися додому до Києва. Світлана Призинчук може годинами розповідати про закордонне життя. Однак з часом зрозуміла, що й в Україні можна непогано заробляти і розвиватися, — втім, як і будь-де. Вона любить сходознавство і втілила чимало своїх мрій, про які із захватом розповідає
Ob’їzdyty pivsvitu, potim požyty v Kytaї ta Indiї — a dali povernutysja dodomu do Kyjeva. Svitlana Pryzynčuk može godynamy rozpovidaty pro zakordonne žyttja. Odnak z časom zrozumila, ščo j v Ukraїni možna nepogano zarobljaty i rozvyvatysja, — vtim, jak i buď-de. Vona ljubyť shodoznavstvo i vtilyla čymalo svoїh mrij, pro jaki iz zahvatom rozpovidaje
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  — Світлано, як, де, коли і, головне, чому саме Китай? З дитинства я полюбляла подорожувати. Тому й вступила навчатися до Київського міжнародного університету на спеціальність «Міжнародне право». Ще під час навчання, у 2008 році, за обміном поїхала до Китаю. Там спочатку 2 роки вивчала мову у місті Тяньцзінь в Нанкайському університеті. А згодом подалася на грант китайського уряду для безкоштовного навчання на магістратурі. У 2010 році переїхала до Пекіна, де вивчала теорію та історію мистецтва. Весь час паралельно працювала торгівельним менеджером для однієї української фірми. Також ще під час написання магістерської роботи працювала секретарем канцелярії Радника з економічних питань при Посольстві КНР в Україні, адже дипломну писала, живучи вдома – куратор дозволив. — Що ти відкрила для себе там? Чим вразив тебе Китай? За 5 років життя у Піднебесній я не лише оволоділа майстерністю вільно розмовляти китайською, але й навчилася культури, звичаїв, азів торгівельного бізнесу. Я зрозуміла, що китайці – надзвичайно неординарні та розумні. Вони, перш, ніж підпустити близько до себе людину, добре вивчать її, пізнають у різних аспектах діяльності. А потім радо візьмуть під свою опіку та зроблять її перебування тут радісним та повним різноманітних приємних моментів. 2 роки я вивчала мову, а коли переїхала на навчання в Пекін, паралельно працювала в україно-китайській фірмі, яка займалася торгівлею. Завдяки цьому я побачила Китай з практичної точки зору, Його торгові центри, наприклад, столицю легкої промисловості — місто Іу; промислові міста — Шанхай, Гуанчжоу. Подорожуючи південно- західним регіоном країни, я відкрила для себе китайські меншини з їхнім місцевим колоритом – національним вбранням, традиціями, познайомилася з усім відомими пам’ятками – теракотовою армією – восьмим чудом світу. Побувала у буддійських печерах. Це цікавило мене за моїм фахом як мистецтвознавицю та сходознавицю. — Чому ти все-таки полишила Китай? Жага нових подорожей чи щось інше? Після закінчення магістратури в Пекіні на запрошення подруги поїхала на півроку в місто Кіто у Еквадорі вивчати іспанську мову в Папському католицькому університеті. Перше, що вразило в цій країні – це чисте гірське повітря. Місто Кіто розташоване в горах Андах. А ще — красива природа (Тихий океан та річка Амазонка), смачна їжа – проста, але багата на різноманіття тропічних овочів та фруктів. Було безліч сортів картоплі, 7 дерев авокадо, які ростуть в саду, поруч із будинком. — Яку наступну країну обрала? Ще живучи в країні Далекого Сходу, загорілася ідеєю відвідати Індію. Жаданою ця подорож стала ще й тому, що організована на свої власно зароблені кошти. Разом із подругою, якій на той час було лише 18 років, розробили маршрут — і на місяць вирушили в мандри. Коли ми пройшли нарешті паспортний контроль, дорогою до таксі з нами, двома студентками, познайомились двоє угорців з Трансильванії. Без жодного конкретного плану вони, як і ми, приїхали до Індії у пошуках вражень. Трохи почитавши путівник перед поїздкою, ми були трішечки підготовлені, і тому вже знали, де можна знайти найдешевші в Делі готелі. Хлопці запропонували поїхати пошукати готель разом. Ми погодилися — і як виявилось пізніше, вчинили правильно. Наше «таксі» викручувало такі повороти, від яких ставало страшно. Тим часом водій залишався спокійним, з чого ми зрозуміли, що так їздити вважається нормальним. Була четверта ранку. Наше місце призначення – Пахаргандж (центр старого Делі). Словами описати важко. Якби ми були удвох самі, ми би просто не вийшли з авто. Справжнісінький притон. Край світу, де в кожному закутку щось причаїлося. Якісь підозрілі люди палять вогнища. Поодиноко світяться вивіски готелів, заходити в які теж страшнувато. Врешті ми знайшли готель, де сторгувались по 500 рупій за кімнату (це 80 грн на двох). Кімната була жахлива, ванна теж, — зате був телевізор. Було дуже холодно. Заснути не вдалося, тому нещасні 4 години до ранку тягнулись довго. І знову в дорогу. Культурний шок накрив нас з головою. Складалося враження, що машина часу відкинула нас, мабуть, років на сто назад. Вулички, вщерть заповнені чоловіками, поодинокі жінки,одягнені в сарі, ранком поспішають на ринок, жебраки, що з кожного закутку просять милостиню, на узбіччях купи сміття, поряд храм, де, щось наспівуючи, моляться люди, сотні магазинчиків, «ательє», «цирульні», тут же готують їжу, возять фрукти, і ще багато-багато чого. Це — Головний Базар, серце столиці та серце Індії. Обмінявши долари на рупії, ми цілу годину витратили на те, щоби купити телефонні картки. Адже тут не все так просто, як здається спершу. На кожну SIM-картку вимагають фотографію, паспорт та картку готелю, де проживаєш. Без всього цього не продадуть. Тому ми пішли фотографуватися й бігти в готель за карткою. — А чим кардинально індуси відрізняються від нас? Що варто знати тим, хто планує вирушити до Індії? Різнокольорові штани, шовкові сарі, золоті браслети, шкіряні пояси, яскраві сумки — все це немов кликало нас. Ми відразу вирішили, що скоро сюди повернемося. Більше того, нам це було просто необхідно. Адже жінкам, які подорожують Індією без чоловіків, треба дотримуватись суворого етикету в одязі. Ні в якому разі не варто надягати вузькі штани чи, не дай Боже, короткі спідниці. Плечі теж повинні бути закриті. Що ти бачиш на вулицях? Ось, будь ласка: гори спецій, візок з маленькими школярками, дохлий щур посеред дороги, якого всі просто переступають. Взагалі, проблема антисанітарії в Індії стоїть дуже гостро. Туристам постійно потрібно тримати напоготові вологі серветки, воду пити можна тільки ту, що в пляшках — інакше діареї не уникнути. З цього висновок: особливо гидливим в Індію їхати протипоказано. — А чим харчувалася ти? Напевно, не знала спочатку конкретних місць, де можна щось поїсти і не хвилюватися за те, як шлунок сприйме «на смак» Індію Так, ще з прильоту крихти в роті не було. Спочатку нам мало вірилося, що тут можна знайти щось чисте, а не просто їстівне. Та виявилось, що ми помилялися. Наш новий знайомий привів нас у дуже пристойний ресторанчик. Перший обід виявився дуже смачним. Я люблю талі. Це — піднос, на якому зібрано кілька різних страв: рис, овочеве карі, перець чилі, йогурт, і маленький, але дуже солодкий фрукт на десерт (назву якого я, на жаль, не запам’ятала). Все це дуже гостре і без м’яса. Індуси – вегетаріанці. З м’яса дозволено їсти лише курку. Алкогольних напоїв вони теж не вживають. На пропозицію наших угорців випити за знайомство, відповіли чемним, але категоричним «ні». Наші угорські хлопці, для яких випити означає те ж саме, що і для українців, були вражені. Що вдієш — різниця культур. — А чому все ж ти оселилася в Україні? Чи складно зробити остаточний вибір такій пригодницькій натурі? Мої закордонні поїздки не минули даремно. Із кожної я отримала не лише цікаві враження, а й певний досвід, який використовую у своїй професійній діяльності. В даний момент я є ініціаторкою проекту «Культурний декрет», який організувала в співучасті з Facebook-спільнотою «Київ дружній до батьків і малюків». В рамках проекту відбулися кіносеанси для батьків та їхніх малюків в декількох кінотеатрах Києва. А нещодавно проект офіційно стартував ще й екскурсією «Культурний декрет в Подорожі Едокко» у Музеї Ханенків. Окрім цього, я спільно з туристичним клубом «Всюдихід» запускаю тур в Китай, де я є авторкою та розробницею маршруту.
Анастасія Хілевська
14.08.2017,12:02
0
архів Світлани Призинчук

— Світлано, як, де, коли і, головне, чому саме Китай?

З дитинства я полюбляла подорожувати. Тому й вступила навчатися до Київського міжнародного університету на спеціальність «Міжнародне право». Ще під час навчання, у 2008 році, за обміном поїхала до Китаю. Там спочатку 2 роки вивчала мову у місті Тяньцзінь в Нанкайському університеті. А згодом подалася на грант китайського уряду для безкоштовного навчання на магістратурі.

У 2010 році переїхала до Пекіна, де вивчала теорію та історію мистецтва. Весь час паралельно працювала торгівельним менеджером для однієї української фірми. Також ще під час написання магістерської роботи працювала секретарем канцелярії Радника з економічних питань при Посольстві КНР в Україні, адже дипломну писала, живучи вдома – куратор дозволив.

— Що ти відкрила для себе там? Чим вразив тебе Китай?

За 5 років життя у Піднебесній я не лише оволоділа майстерністю вільно розмовляти китайською, але й навчилася культури, звичаїв, азів торгівельного бізнесу. Я зрозуміла, що китайці – надзвичайно неординарні та розумні. Вони, перш, ніж підпустити близько до себе людину, добре вивчать її, пізнають у різних аспектах діяльності. А потім радо візьмуть під свою опіку та зроблять її перебування тут радісним та повним різноманітних приємних моментів.

Коли я вперше ступила на землю міста Тяньцзінь, зрозуміла, що моя китайська, яку я 2 роки вивчала в Україні, зовсім відрізняється від справжньої мови, якою спілкуються місцеві жителі цього 12-мільйонного мегаполісу.

2 роки я вивчала мову, а коли переїхала на навчання в Пекін, паралельно працювала в україно-китайській фірмі, яка займалася торгівлею. Завдяки цьому я побачила Китай з практичної точки зору, Його торгові центри, наприклад, столицю легкої промисловості — місто Іу; промислові міста — Шанхай, Гуанчжоу.

Подорожуючи південно- західним регіоном країни, я відкрила для себе китайські меншини з їхнім місцевим колоритом – національним вбранням, традиціями, познайомилася з усім відомими пам’ятками – теракотовою армією – восьмим чудом світу. Побувала у буддійських печерах. Це цікавило мене за моїм фахом як мистецтвознавицю та сходознавицю.

— Чому ти все-таки полишила Китай? Жага нових подорожей чи щось інше?

Після закінчення магістратури в Пекіні на запрошення подруги поїхала на півроку в місто Кіто у Еквадорі вивчати іспанську мову в Папському католицькому університеті. Перше, що вразило в цій країні – це чисте гірське повітря. Місто Кіто розташоване в горах Андах. А ще — красива природа (Тихий океан та річка Амазонка), смачна їжа – проста, але багата на різноманіття тропічних овочів та фруктів. Було безліч сортів картоплі, 7 дерев авокадо, які ростуть в саду, поруч із будинком.

— Яку наступну країну обрала?

Світлана Призинчук

Ще живучи в країні Далекого Сходу, загорілася ідеєю відвідати Індію. Жаданою ця подорож стала ще й тому, що організована на свої власно зароблені кошти. Разом із подругою, якій на той час було лише 18 років, розробили маршрут — і на місяць вирушили в мандри.

Побачене вразило. Побували ми і на півночі країни, і на півдні. Вже з вікна ілюмінатора помічаєш, що вогні Делі не такі, як в інших містах. Їх зовсім небагато, розкидані то тут, то там, без якогось видимого порядку.

Коли ми пройшли нарешті паспортний контроль, дорогою до таксі з нами, двома студентками, познайомились двоє угорців з Трансильванії. Без жодного конкретного плану вони, як і ми, приїхали до Індії у пошуках вражень. Трохи почитавши путівник перед поїздкою, ми були трішечки підготовлені, і тому вже знали, де можна знайти найдешевші в Делі готелі. Хлопці запропонували поїхати пошукати готель разом. Ми погодилися — і як виявилось пізніше, вчинили правильно. Наше «таксі» викручувало такі повороти, від яких ставало страшно. Тим часом водій залишався спокійним, з чого ми зрозуміли, що так їздити вважається нормальним.

Була четверта ранку. Наше місце призначення – Пахаргандж (центр старого Делі). Словами описати важко. Якби ми були удвох самі, ми би просто не вийшли з авто. Справжнісінький притон. Край світу, де в кожному закутку щось причаїлося. Якісь підозрілі люди палять вогнища. Поодиноко світяться вивіски готелів, заходити в які теж страшнувато.

Врешті ми знайшли готель, де сторгувались по 500 рупій за кімнату (це 80 грн на двох). Кімната була жахлива, ванна теж, — зате був телевізор. Було дуже холодно. Заснути не вдалося, тому нещасні 4 години до ранку тягнулись довго. І знову в дорогу. Культурний шок накрив нас з головою. Складалося враження, що машина часу відкинула нас, мабуть, років на сто назад.

Вулички, вщерть заповнені чоловіками, поодинокі жінки,одягнені в сарі, ранком поспішають на ринок, жебраки, що з кожного закутку просять милостиню, на узбіччях купи сміття, поряд храм, де, щось наспівуючи, моляться люди, сотні магазинчиків, «ательє», «цирульні», тут же готують їжу, возять фрукти, і ще багато-багато чого. Це — Головний Базар, серце столиці та серце Індії.

Обмінявши долари на рупії, ми цілу годину витратили на те, щоби купити телефонні картки. Адже тут не все так просто, як здається спершу. На кожну SIM-картку вимагають фотографію, паспорт та картку готелю, де проживаєш. Без всього цього не продадуть. Тому ми пішли фотографуватися й бігти в готель за карткою.

— А чим кардинально індуси відрізняються від нас? Що варто знати тим, хто планує вирушити до Індії?

Різнокольорові штани, шовкові сарі, золоті браслети, шкіряні пояси, яскраві сумки — все це немов кликало нас. Ми відразу вирішили, що скоро сюди повернемося. Більше того, нам це було просто необхідно. Адже жінкам, які подорожують Індією без чоловіків, треба дотримуватись суворого етикету в одязі. Ні в якому разі не варто надягати вузькі штани чи, не дай Боже, короткі спідниці. Плечі теж повинні бути закриті.

Що ти бачиш на вулицях? Ось, будь ласка: гори спецій, візок з маленькими школярками, дохлий щур посеред дороги, якого всі просто переступають. Взагалі, проблема антисанітарії в Індії стоїть дуже гостро. Туристам постійно потрібно тримати напоготові вологі серветки, воду пити можна тільки ту, що в пляшках — інакше діареї не уникнути. З цього висновок: особливо гидливим в Індію їхати протипоказано.

— А чим харчувалася ти? Напевно, не знала спочатку конкретних місць, де можна щось поїсти і не хвилюватися за те, як шлунок сприйме «на смак» Індію

Так, ще з прильоту крихти в роті не було. Спочатку нам мало вірилося, що тут можна знайти щось чисте, а не просто їстівне. Та виявилось, що ми помилялися. Наш новий знайомий привів нас у дуже пристойний ресторанчик. Перший обід виявився дуже смачним. Я люблю талі. Це — піднос, на якому зібрано кілька різних страв: рис, овочеве карі, перець чилі, йогурт, і маленький, але дуже солодкий фрукт на десерт (назву якого я, на жаль, не запам’ятала). Все це дуже гостре і без м’яса.

Індуси – вегетаріанці. З м’яса дозволено їсти лише курку. Алкогольних напоїв вони теж не вживають. На пропозицію наших угорців випити за знайомство, відповіли чемним, але категоричним «ні». Наші угорські хлопці, для яких випити означає те ж саме, що і для українців, були вражені. Що вдієш — різниця культур.

— А чому все ж ти оселилася в Україні? Чи складно зробити остаточний вибір такій пригодницькій натурі?

Мої закордонні поїздки не минули даремно. Із кожної я отримала не лише цікаві враження, а й певний досвід, який використовую у своїй професійній діяльності. В даний момент я є ініціаторкою проекту «Культурний декрет», який організувала в співучасті з Facebook-спільнотою «Київ дружній до батьків і малюків». В рамках проекту відбулися кіносеанси для батьків та їхніх малюків в декількох кінотеатрах Києва. А нещодавно проект офіційно стартував ще й екскурсією «Культурний декрет в Подорожі Едокко» у Музеї Ханенків. Окрім цього, я спільно з туристичним клубом «Всюдихід» запускаю тур в Китай, де я є авторкою та розробницею маршруту.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: