Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Ірен Роздобудько: «Люблю й хочу говорити з людьми про те, що мене хвилює»

Iren Rozdobuďko: «Ljublju j hoču govoryty z ljuďmy pro te, ščo mene hvyljuje»

Офіціантка, журналістка, телеграфістка, Снігуронька та шпрехшталмейстр — це ще не повний перелік професій, які передували її становленню як письменниці. Переможниця «Коронації слова—2005» Ірен Роздобудько розповіла про те, яке кіно хоче створювати та чого вчить студентів-драматургів
Oficiantka, žurnalistka, telegrafistka, Snigurońka ta šprehštalmejstr — ce šče ne povnyj perelik profesij, jaki pereduvaly її stanovlennju jak pyśmennyci. Peremožnycja «Koronaciї slova—2005» Iren Rozdobuďko rozpovila pro te, jake kino hoče stvorjuvaty ta čogo včyť studentiv-dramaturgiv
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  «Найближчі друзі називають її Роздобудею, а комп’ютер весь чаc виправляє її прізвище на РОЗДОБУДЬМО. Вона ненавидить снобістські бутики й може дозволити собі одягатися на якомусь дешевому базарчику на Троєщині або в Куала-Лумпурі. Часом вона з’являється на літературних тусівках у дуже крислатому чорному капелюсі, купленому після страшенних вагань у Варшаві на вул. Маршалковській» — так у передмові до книги «Одного разу…» писала колега авторки Леся Воронина. За своє життя Ірен Роздобудько змінила купу професій, але, на радість читачам, знайшла себе в письменництві. Небайдужа їй також і кіноіндустрія. Зокрема пані Ірен доклала руку до сценарію кінострічки «Поводир». Отже, сьогоднішня розмова — про українські книги та кіно. — Весна 2017 відзначилася гарячими дискусіями щодо законопроекту про квоти на телебаченні. Як Ви гадаєте, чи вплине це на збільшення попиту на україномовні сценарії? Ваш прогноз щодо цього І те, й інше! Попит однозначно буде збільшуватися — це я відчуваю на собі. Виникне проблема в сценаристах. І, звісно, усі телемагнати, котрі залежать від російських грошей, будуть пручатися до останнього, адже розрубати цю залежність досить важко навіть з об‘єктивних причин. У наших телеканалів здебільшого не вистачає фінансів для зйомок великих багатосерійних вітчизняних проектів. Але закон є закон. Навіть недосконалий. І його треба виконувати або платити штрафи. Звісно, у законі є «лазівки» — і їх будуть використовувати. Це звичайний процес. До нього треба ставитись спокійно й робити своє. Усе тільки починається. — Уявімо ситуацію: є бюджет, є професійна команда, і є Ви — авторка сценарію. Яка перша ідея для фільму спадає на думку, що хочеться показати українському глядачеві? Навіть і уявляти не треба! Я вже зробила 2 повнометражки й ще маю купу різних ідей. Але поки що говорити про ці сценарії, як про майбутні фільми, зарано, хоча є все перераховане вами. А показати хочеться все, що стосується сучасності й історії. Але в мене є єдина пересторога щодо «чорнухи» й усіляких «смурів». Цього нам вистачає в реальності. Тому я б хотіла робити оптимістичне, інтелектуальне кіно. І, звісно, сценарії за своїми книжками — ці ідеї вже існують у них. — Цікаво також дізнатися Вашу думку щодо Українського інституту книги. І чи потрібно загалом державі допомагати із розбудовою видавничої справи? Без сумніву, держава мусить підтримувати видавничу справу й опікуватись нею. Але не контролювати її й не заважати розвиватися. Відверто кажучи, я ще не цікавилася, чим конкретно буде займатися таке міністерство, але добре знаю Таню Терен, яку обрали очільницею інституту. Звісно, кожен письменник і видавець замислиться в першу чергу — навіщо ця установа особисто мені? Ось коли це стане зрозумілим, корисним, конструктивним, а головне — дасть результати, тоді можна буде сказати, що ця ідея виграла. Думаю, що такий інститут потрібен ще й як один важіль в інформаційній війні. — Одні письменники дотримуються принципу «не встану з-за столу, поки не напишу цей розділ». Інші можуть чекати натхнення цілий рік, а потім за тиждень написати черговий шедевр. А як із цим у Вас? У мене немає щодо цього ніяких рамок і принципів. Я пишу лише тоді, коли хочу й коли є про що сказати. Можу обмірковувати якусь книжку протягом року, але в цей час писатиму іншу. Так воно відбувається й по сьогоднішній день. Але покинути писати взагалі й чекати натхнення — для мене особисто це буде означати не бути собою. Я люблю й хочу говорити з людьми про те, що мене хвилює. А таку можливість дає мені лише книжка. — Зазвичай, творчим людям важко створювати щось «на замовлення». Як із цим у Вас, і чи є певна межа між творчістю та роботою? Поки що більшість «замовлень» співпадають із моїми бажаннями. Нічого поганого в замовленнях немає. Вони дисциплінують, по-перше, а по-друге, роблять із дилетанта професіонала. Попри це, я намагаюсь робити лише те, що мені цікаво й можу відмовитись будь-якого замовлення. Звісно, це не стосується книжок — тут я не маю ніяких замовлень, крім свого власного бажання. А ще є один секрет: будь-яке замовлення можна перетворити на творчу роботу, а зрештою — у задоволення. — Ви викладаєте майбутнім сценаристам в університеті ім. Карпенка-Карого. Чого насамперед Ви прагнете навчити своїх студентів? Насамперед я би хотіла навчити їх цікаво жити, а не просиджувати належні години в очікуванні на отримання диплому. Усі професії, пов‘язані з кіно — цікаві й неординарні, потребують щоденного руху, цікавості до життя, оригінальності мислення і швидкості реакції на все, що відбувається довкола. І необов‘язково бути геніальним задля того, аби створити міцну сучасну історію. Кінодраматургія — не літературна майстерність. Тут є певні технології, навички й купа наукових праць, за якими, принаймні, можна оволодіти теорією і стати професіоналом. Але для того треба весь час працювати над собою. І багато читати. Багато думати. І багато відчувати. Ось цьому я б і хотіла їх навчити. — Моє знайомство із Вашою творчістю розпочалося з «Якби». А «якби» була можливість, що б у своєму житті Ви зробили по-іншому? Мабуть, нічого. Я гадаю, що будь-яка, навіть маленька зміна, призвела б до «збою» всієї програми. І життя склалося б по-інакшому. А я б цього не хотіла. У книзі героїня, потрапляючи в дитинство, рятує свого друга від смерті. Але потім він їй каже, що його життя — безглузде. Хоча пофантазувати на цю тему цікаво. Скажімо, я б вступила до театрального університету на відділення режисури. У часи, коли я обирала професію, ця здавалася мені недосяжною. — Чи є в планах щось таке, на що поки важко наважитися? Немає. Якщо я щось маю в планах — я це роблю. І чим важче завдання, тим цікавіше його втілити в життя. Або хоча би спробувати зробити, аби потім не пошкодувати про нездійсненне. — Наприкінці розмови ми запитуємо наших спікерів про книги. Колись в інтерв’ю Ви зазначали, що вважаєте певним несмаком читати Коельо. Які 3 книги Ви би порадили нашим читачам? Чого це я так образила пана Пауло? Чесно кажучи, не уявляю, за яких обставин могла сказати так про письменника — будь-якого (сміється). Я би порадила читати по три книги щомісяця — і нехай би всі вони були різними. Але три — так три: Біблія енциклопедія (будь-яка, з будь-якої галузі знань) і для відпочинку — яку-небудь мою книжку.

«Найближчі друзі називають її Роздобудею, а комп’ютер весь чаc виправляє її прізвище на РОЗДОБУДЬМО. Вона ненавидить снобістські бутики й може дозволити собі одягатися на якомусь дешевому базарчику на Троєщині або в Куала-Лумпурі. Часом вона з’являється на літературних тусівках у дуже крислатому чорному капелюсі, купленому після страшенних вагань у Варшаві на вул. Маршалковській» — так у передмові до книги «Одного разу…» писала колега авторки Леся Воронина.

За своє життя Ірен Роздобудько змінила купу професій, але, на радість читачам, знайшла себе в письменництві. Небайдужа їй також і кіноіндустрія. Зокрема пані Ірен доклала руку до сценарію кінострічки «Поводир». Отже, сьогоднішня розмова — про українські книги та кіно.

— Весна 2017 відзначилася гарячими дискусіями щодо законопроекту про квоти на телебаченні. Як Ви гадаєте, чи вплине це на збільшення попиту на україномовні сценарії? Ваш прогноз щодо цього

І те, й інше! Попит однозначно буде збільшуватися — це я відчуваю на собі. Виникне проблема в сценаристах. І, звісно, усі телемагнати, котрі залежать від російських грошей, будуть пручатися до останнього, адже розрубати цю залежність досить важко навіть з об‘єктивних причин. У наших телеканалів здебільшого не вистачає фінансів для зйомок великих багатосерійних вітчизняних проектів. Але закон є закон. Навіть недосконалий. І його треба виконувати або платити штрафи. Звісно, у законі є «лазівки» — і їх будуть використовувати. Це звичайний процес. До нього треба ставитись спокійно й робити своє. Усе тільки починається.

— Уявімо ситуацію: є бюджет, є професійна команда, і є Ви — авторка сценарію. Яка перша ідея для фільму спадає на думку, що хочеться показати українському глядачеві?

Навіть і уявляти не треба! Я вже зробила 2 повнометражки й ще маю купу різних ідей. Але поки що говорити про ці сценарії, як про майбутні фільми, зарано, хоча є все перераховане вами. А показати хочеться все, що стосується сучасності й історії.

Але в мене є єдина пересторога щодо «чорнухи» й усіляких «смурів». Цього нам вистачає в реальності. Тому я б хотіла робити оптимістичне, інтелектуальне кіно. І, звісно, сценарії за своїми книжками — ці ідеї вже існують у них.

Книги письменниці. Фото — Анжеліка Юзькова

— Цікаво також дізнатися Вашу думку щодо Українського інституту книги. І чи потрібно загалом державі допомагати із розбудовою видавничої справи?

Без сумніву, держава мусить підтримувати видавничу справу й опікуватись нею. Але не контролювати її й не заважати розвиватися. Відверто кажучи, я ще не цікавилася, чим конкретно буде займатися таке міністерство, але добре знаю Таню Терен, яку обрали очільницею інституту.

Звісно, кожен письменник і видавець замислиться в першу чергу — навіщо ця установа особисто мені? Ось коли це стане зрозумілим, корисним, конструктивним, а головне — дасть результати, тоді можна буде сказати, що ця ідея виграла. Думаю, що такий інститут потрібен ще й як один важіль в інформаційній війні.

— Одні письменники дотримуються принципу «не встану з-за столу, поки не напишу цей розділ». Інші можуть чекати натхнення цілий рік, а потім за тиждень написати черговий шедевр. А як із цим у Вас?

У мене немає щодо цього ніяких рамок і принципів. Я пишу лише тоді, коли хочу й коли є про що сказати. Можу обмірковувати якусь книжку протягом року, але в цей час писатиму іншу. Так воно відбувається й по сьогоднішній день. Але покинути писати взагалі й чекати натхнення — для мене особисто це буде означати не бути собою. Я люблю й хочу говорити з людьми про те, що мене хвилює. А таку можливість дає мені лише книжка.

— Зазвичай, творчим людям важко створювати щось «на замовлення». Як із цим у Вас, і чи є певна межа між творчістю та роботою?

Поки що більшість «замовлень» співпадають із моїми бажаннями. Нічого поганого в замовленнях немає. Вони дисциплінують, по-перше, а по-друге, роблять із дилетанта професіонала. Попри це, я намагаюсь робити лише те, що мені цікаво й можу відмовитись будь-якого замовлення. Звісно, це не стосується книжок — тут я не маю ніяких замовлень, крім свого власного бажання. А ще є один секрет: будь-яке замовлення можна перетворити на творчу роботу, а зрештою — у задоволення.

Письменниця за роботою. Фото з архіву Ірен Роздобудько

— Ви викладаєте майбутнім сценаристам в університеті ім. Карпенка-Карого. Чого насамперед Ви прагнете навчити своїх студентів?

Насамперед я би хотіла навчити їх цікаво жити, а не просиджувати належні години в очікуванні на отримання диплому. Усі професії, пов‘язані з кіно — цікаві й неординарні, потребують щоденного руху, цікавості до життя, оригінальності мислення і швидкості реакції на все, що відбувається довкола. І необов‘язково бути геніальним задля того, аби створити міцну сучасну історію.

Кінодраматургія — не літературна майстерність. Тут є певні технології, навички й купа наукових праць, за якими, принаймні, можна оволодіти теорією і стати професіоналом. Але для того треба весь час працювати над собою. І багато читати. Багато думати. І багато відчувати. Ось цьому я б і хотіла їх навчити.

— Моє знайомство із Вашою творчістю розпочалося з «Якби». А «якби» була можливість, що б у своєму житті Ви зробили по-іншому?

Мабуть, нічого. Я гадаю, що будь-яка, навіть маленька зміна, призвела б до «збою» всієї програми. І життя склалося б по-інакшому. А я б цього не хотіла. У книзі героїня, потрапляючи в дитинство, рятує свого друга від смерті. Але потім він їй каже, що його життя — безглузде. Хоча пофантазувати на цю тему цікаво. Скажімо, я б вступила до театрального університету на відділення режисури. У часи, коли я обирала професію, ця здавалася мені недосяжною.

— Чи є в планах щось таке, на що поки важко наважитися?

Немає. Якщо я щось маю в планах — я це роблю. І чим важче завдання, тим цікавіше його втілити в життя. Або хоча би спробувати зробити, аби потім не пошкодувати про нездійсненне.

— Наприкінці розмови ми запитуємо наших спікерів про книги. Колись в інтерв’ю Ви зазначали, що вважаєте певним несмаком читати Коельо. Які 3 книги Ви би порадили нашим читачам?

Чого це я так образила пана Пауло? Чесно кажучи, не уявляю, за яких обставин могла сказати так про письменника — будь-якого (сміється). Я би порадила читати по три книги щомісяця — і нехай би всі вони були різними. Але три — так три:

  • Біблія
  • енциклопедія (будь-яка, з будь-якої галузі знань)
  • і для відпочинку — яку-небудь мою книжку.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: